Баралгін М

Протизапальне, жарознижувальне, анальгезуюче, спазмолітичне.

Анальгезуючий ненаркотичний засіб групи піразолонів, має знеболювальну, жарознижувальну та спазмолітичну дію. Його механізм дії остаточно не встановлений. Наявні дані дозволяють припустити, що метамізол та його основний метаболіт (4N-метиламіноантипірин [4-МАА]) мають центральний та периферичний механізм дії. У дозах, що перевищують терапевтичні, може досягатися протизапальний ефект, можливо за рахунок пригнічення синтезу простагландинів.

Всмоктування

Після прийому внутрішньо метамізол натрію під дією шлункового соку швидко гідролізується до свого основного метаболіту (4-МАА), який добре всмоктується. Метамізол натрію майже повністю всмоктується після прийому внутрішньо. Біодоступність 4-МАА становить 85-93%. Середнє значення часу досягнення Cmax - 1.2-2 год.

Одночасний прийом їжі не має значного впливу на фармакокінетику метамізолу натрію.

Розподіл

Зв'язування 4-МАА з білками плазми крові становить 58%. Інші метаболіти метамізолу зв'язуються з білками плазми крові в такій мірі: 4-аміноантипірин - 48%, 4-формиламіноантипірин - 18% і 4-ацетиламіноантипірин - 14%.

Метамізол проникає через плацентарний бар'єр. Метаболіти метамізолу проникають у грудне молоко годуючих матерів.

Метаболізм

Основний метаболіт метамізолу, 4-МАА, піддається подальшому метаболізму в печінці шляхом окислення, деметилювання та подальшого ацетилювання. Іншими основними метаболітами метамізолу є 4-аміноантипірин (4-АА), 4-формиламіноантипірин (4-ФАА) і 4-ацетиламіноантипірин (4-АцАА). Дослідження властивостей чотирьох основних метаболітів метамізолу показало, що жарознижувальна, анальгезуюча та протизапальна дія препарату можуть бути обумовлені метаболітами 4-МАА та 4-АА.

Виведення

У здорових чоловіків понад 90% дози препарату, прийнятої внутрішньо, виводиться з сечею протягом 7 днів. T1/2 метамізолу, міченого радіоізотопом, становить близько 10 год.

Для 4-МАА значення термінального T1/2 при різних шляхах введення коливаються в межах від 2.5±0.06 до 3.2±0.8 год, а для інших метаболітів T1/2 становить від 3.7 до 11.2 год.

Лінійність/нелінійність

Для всіх метаболітів метамізолу характерна нелінійна фармакокінетика. Клінічна значущість цього факту не встановлена. При короткому курсі лікування накопичення метаболітів має мінімальне значення.

Фармакокінетика у особливих груп пацієнтів

Пацієнти похилого віку. У здорових добровольців похилого віку T1/2 4-МАА був суттєво довший, а кліренс 4-МАА - суттєво нижчий, ніж у осіб молодого віку.

Пацієнти дитячого віку. Виведення метаболітів у дітей відбувається значно швидше, ніж у дорослих.

Порушення функції печінки. У пацієнтів з порушеннями функції печінки T1/2 4-МАА і 4-ФАА збільшується приблизно в 3 рази. Тому у пацієнтів з порушеннями функції печінки слід уникати застосування препарату у високих дозах.

Порушення функції нирок. При порушеннях функції нирок знижується швидкість виведення деяких метаболітів (4-АцАА, 4-ФАА). Тому пацієнтам з порушеннями функції нирок слід уникати застосування препарату у високих дозах.

Для дорослих:

Для дітей:

- больовий синдром різного генезу (ниркова та жовчна коліка
- невралгія, міалгія;
- при травмах
- опіках
- після операцій;
- головний біль, зубний біль, меналгії).

Лихоманка при інфекційно-запальних захворюваннях.

- підвищена чутливість до метамізолу натрію та інших допоміжних речовин, а також інших піразолонів (феназон, пропіфеназон, ізопропіламінофеназон) або до піразолідинів (фенілбутазон, оксифенбутазон), включаючи, наприклад, вказівки в анамнезі на розвиток агранулоцитозу при застосуванні одного з цих препаратів;

- порушення кістковомозкового кровотворення (наприклад, після лікування цитостатичними препаратами) або захворювання гемопоетичної системи;

- вказівки в анамнезі на розвиток бронхоспазму або інших анафілактичних реакцій (наприклад, кропив'янку, риніт, ангіоневротичний набряк) при застосуванні анальгезуючих препаратів, таких як саліцилати, парацетамол, диклофенак, ібупрофен, індометацин, напроксен;

- гостра інтермітуюча печінкова порфірія (ризик розвитку загострень порфірії);

- артеріальна гіпотензія, нестабільність гемодинаміки;

- вроджена недостатність глюкозо-6-фосфат-дегідрогенази (ризик розвитку гемолізу);

- вагітність (перший та третій триместр);

- період грудного вигодовування;

- діти у віці до 3 міс або з масою тіла менше 5 кг (відсутні достатні наукові дані про застосування препарату у цієї групи дітей);

- діти у віці від 3 до 12 міс (тільки для в/в введення).

З обережністю: при зниженні ОЦК, серцевій недостатності, високій лихоманці (підвищений ризик різкого зниження АТ); захворюваннях, при яких значне зниження АТ може становити підвищену небезпеку (пацієнти з тяжкою ІХС та вираженим стенозом артерій головного мозку); при алкоголізмі; при підвищеному ризику розвитку тяжких анафілактичних/анафілактоїдних реакцій у пацієнтів з бронхіальною астмою, особливо в поєднанні з супутнім поліпозним риносинуситом, хронічною кропив'янкою та іншими видами атопії (алергічні захворювання, у розвитку яких значну роль відіграє спадкова схильність до сенсибілізації: полінози, алергічний риніт тощо), непереносимістю алкоголю (реакція навіть на незначні кількості певних алкогольних напоїв, з такими симптомами як свербіж, сльозотеча та виражене почервоніння обличчя), непереносимістю барвників (наприклад, тартразину) або консервантів (наприклад, бензоатів); при виражених порушеннях функції печінки та нирок (рекомендується застосування низьких доз у зв'язку з можливістю уповільнення виведення метамізолу натрію); при вагітності (другий триместр).

При лікуванні пацієнтів, які отримують цитостатичні засоби, та дітей до 5 років лікування метамізолом натрію повинно проводитися тільки під наглядом лікаря.

Анафілактичні/анафілактоїдні реакції

При виборі способу введення препарату слід враховувати, що парентеральне застосування пов'язане з вищим ризиком виникнення анафілактичних/анафілактоїдних реакцій.

Підвищений ризик розвитку анафілактичних/анафілактоїдних реакцій на метамізол натрію обумовлює наступні стани:

- синдром бронхіальної астми, індукований прийомом анальгетиків;

- непереносимість анальгетиків за типом кропив'янки або ангіоневротичного набряку;

- повне або неповне поєднання бронхіальної астми, рецидивуючого поліпозу носа та навколоносових пазух і непереносимості ацетилсаліцилової кислоти або інших нестероїдних протизапальних препаратів (в тому числі в анамнезі);

- хронічна кропив'янка;

- непереносимість алкоголю (підвищена чутливість до алкоголю), на тлі якої, навіть при прийомі незначної кількості деяких алкогольних напоїв, у пацієнтів виникають чхання, сльозотеча та виражене почервоніння обличчя. Непереносимість алкоголю може свідчити про раніше не встановлений синдром бронхіальної астми, пов'язаної з анальгетиками (аспіринова астма);

- непереносимість або підвищена чутливість до барвників (наприклад, до тартразину) або до консервантів (наприклад, до бензоатів);

- анафілактичні або інші імунологічні реакції на інші піразолони, піразолідини та інші ненаркотичні анальгетики в анамнезі.

Перед застосуванням препарату Баралгін М необхідно провести ретельне опитування пацієнта. У разі з'ясування, що пацієнт належить до групи особливого ризику розвитку анафілактоїдних реакцій, препарат слід призначати тільки після ретельної оцінки можливих ризиків та очікуваної користі. У разі прийняття рішення про застосування препарату Баралгін М у таких пацієнтів знадобиться строгий медичний контроль їх стану, і необхідно мати засоби для надання їм негайної невідкладної допомоги у разі розвитку анафілактичних/анафілактоїдних реакцій.

У схильних пацієнтів може виникати анафілактичний шок, тому пацієнтам з бронхіальною астмою або атопією метамізол натрію слід призначати з обережністю.

Тяжкі шкірні реакції

На тлі застосування метамізолу натрію були описані загрозливі для життя шкірні реакції, такі як синдром Стівенса-Джонсона (ССД) та токсичний епідермальний некроліз (ТЕН). При появі симптомів або ознак ССД або ТЕН (таких як прогресуючий шкірний висип, часто з пухирями або ураженням слизових оболонок) лікування метамізолом натрію слід негайно припинити. Забороняється коли-небудь знову повторювати лікування препаратом.

Пацієнти повинні бути поінформовані про суб'єктивні та об'єктивні симптоми цих захворювань. У них слід ретельно контролювати шкірні реакції, особливо протягом перших тижнів лікування.

Агранулоцитоз

Агранулоцитоз, що розвивається на тлі лікування метамізолом, має імунно-алергічне походження і триває, щонайменше, один тиждень. Подібні реакції виникають дуже рідко, можуть бути тяжкими, загрозливими для життя і навіть з летальним наслідком. Ці реакції не є дозозалежними і можуть виникнути в будь-який момент під час лікування.

Усі пацієнти повинні бути проінструктовані припинити застосування препарату і негайно проконсультуватися з лікарем при прояві наступних суб'єктивних або об'єктивних симптомів, можливо пов'язаних з нейтропенією: лихоманка, озноб, біль у горлі, виразки в порожнині рота. У разі розвитку нейтропенії (кількість нейтрофілів < 1500 в мм3) необхідно негайно припинити лікування, терміново виконати розгорнутий клінічний аналіз крові і продовжувати контроль складу крові до повернення кількості формених елементів до нормальних значень.

Панцитопенія

У разі розвитку панцитопенії лікування слід негайно припинити, необхідно контролювати показники розгорнутого клінічного аналізу крові до їх нормалізації.

Усі пацієнти повинні бути проінструктовані негайно звертатися за медичною допомогою при появі під час лікування метамізолом суб'єктивних або об'єктивних симптомів, що дозволяють припустити патологічні зміни крові (наприклад, загальне нездужання, інфекції, стійка лихоманка, утворення гематом, кровотечі, блідість).

Ізольовані гіпотензивні реакції

Введення метамізолу натрію може викликати ізольовані гіпотензивні реакції. Ці реакції, можливо, залежать від дози препарату і частіше виникають після парентерального введення. Щоб уникнути розвитку тяжких гіпотензивних реакцій, необхідно дотримуватися наступних рекомендацій:

- внутрішньовенне введення препарату слід здійснювати повільно;

- пацієнтам з наявною гіпотензією, зниженням об'єму циркулюючої крові, дегідратацією, нестабільністю гемодинаміки або з початковою стадією недостатності кровообігу потрібна попередня нормалізація гемодинаміки;

- при лікуванні пацієнтів з високою температурою тіла слід дотримуватися обережності.

У таких пацієнтів необхідно з особливою увагою оцінювати наявність показань до застосування метамізолу, а в разі введення препарату Баралгін М в подібних обставинах, необхідно забезпечити ретельне медичне спостереження. Для зниження ризику розвитку гіпотензивної реакції можуть знадобитися профілактичні заходи (стабілізація гемодинаміки).

У пацієнтів, яким необхідно уникати зниження артеріального тиску, таких як пацієнти з тяжкою ішемічною хворобою серця або стенозами судин, що кровопостачають головний мозок, застосування препарату Баралгін М допускається тільки при ретельному контролі гемодинамічних параметрів.

Гострий біль у животі

Недопустимо використання препарату Баралгін М для зняття гострих болів у животі (до з'ясування їх причини).

Порушення функції печінки та нирок

У пацієнтів з порушенням функції печінки або нирок препарат Баралгін М слід застосовувати тільки після консультації лікаря, оскільки у цих пацієнтів знижена швидкість виведення препарату.

Лікарське ураження печінки

У пацієнтів, які отримували метамізол, були описані випадки гострого гепатиту, переважно гепатоцелюлярного характеру, який починався через кілька днів або кілька місяців після початку лікування. Ознаки та симптоми включали підвищення рівня ферментів печінки в сироватці крові з жовтяницею або без неї, часто на тлі виникнення інших реакцій гіперчутливості до лікарських препаратів (наприклад, шкірної висипки, дискразії крові (патологічні зміни крові), лихоманки та еозинофілії), або супроводжувалися ознаками аутоімунного гепатиту. Більшість пацієнтів одужали після припинення лікування метамізолом; тим не менш, в окремих випадках повідомляли про прогресування гострої печінкової недостатності, в результаті якої знадобилася трансплантація печінки. Механізм метамізол-індукованого ураження печінки не зовсім ясний, але наявні дані вказують на його імуноалергічну природу.

Пацієнтів слід проінструктувати про те, що їм необхідно звернутися до лікаря у разі появи симптомів, що вказують на ураження печінки. У таких пацієнтів слід припинити застосування метамізолу та оцінити функцію печінки.

Не слід відновлювати застосування препарату у пацієнтів з наявністю в анамнезі ураження печінки в період лікування метамізолом, якщо при цьому не виявили інших причин ураження печінки.

Вплив на результати лабораторних досліджень

У пацієнтів, які отримували лікування метамізолом, було зафіксовано зміну результатів лабораторних тестів, проведених з використанням реакції Тріндера та подібних реакцій (наприклад, аналіз концентрації креатиніну, тригліцеридів, холестерину ЛПВЩ та сечової кислоти в сироватці крові).
Вплив на здатність керувати трансп. засобами та мех.:Немає даних про те, що препарат, застосовуваний у рекомендованих дозах, чинить небажаний вплив на здатність до концентрації та на швидкість реакцій. Однак при терапії препаратом у високих дозах, слід враховувати можливість порушення здатності до концентрації та зниження швидкості реакції, що може становити ризик у ситуаціях, де ці здібності особливо важливі (наприклад, керування автомобілем або рухомим механізмом), особливо при супутньому вживанні алкоголю.

Побічні ефекти були класифіковані відповідно до рекомендацій ВООЗ: дуже часто (≥10%); часто (≥1%,

Симптоми: при передозуванні можливе виникнення таких симптомів: як нудота, блювання, болі в животі, зниження функції нирок/гостра ниркова недостатність з олігурією (наприклад, внаслідок розвитку інтерстиціального нефриту), більш рідко — симптоми з боку ЦНС (запаморочення, сонливість, кома, судоми) та різке зниження АТ (іноді прогресуюче до шоку), а також порушення серцевого ритму (тахікардія). Після введення дуже високих доз виведення через нирки нетоксичного метаболіту (рубазонової кислоти) може викликати червоне забарвлення сечі.

Лікування: специфічного антидоту для метамізолу натрію немає. Основний метаболіт метамізолу (4-МАА) виводиться за допомогою гемодіалізу, гемофільтрації, гемоперфузії або фільтрації плазми. При розвитку судомного синдрому — в/в введення діазепаму та швидкодіючих барбітуратів.

З циклоспорином

Метамізол натрію може знижувати концентрацію циклоспорину в сироватці крові, тому при їх спільному застосуванні слід контролювати концентрації циклоспорину.

З іншими ненаркотичними анальгезуючими засобами

Одночасне застосування метамізолу натрію з іншими ненаркотичними анальгезуючими засобами може призвести до взаємного посилення токсичних ефектів.

З трициклічними антидепресантами, пероральними контрацептивами, алопуринолом

Трициклічні антидепресанти, пероральні контрацептиви, алопуринол порушують метаболізм метамізолу натрію в печінці та підвищують його токсичність.

З барбітуратами, фенілбутазоном та іншими індукторами мікросомальних ферментів печінки

Барбітурати, фенілбутазон та інші індуктори мікросомальних ферментів печінки послаблюють дію метамізолу натрію.

З седативними засобами та транквілізаторами

Седативні засоби та транквілізатори посилюють знеболювальну дію метамізолу натрію. При одночасному застосуванні метамізолу натрію та хлорпромазину може розвинутися тяжка гіпотермія.

З лікарськими засобами, що мають високу зв'язок з білками плазми (пероральні гіпоглікемічні засоби, непрямі антикоагулянти, ГКС та індометацин)

Метамізол натрію, витісняючи з зв'язку з білками плазми пероральні гіпоглікемічні засоби, непрямі антикоагулянти, ГКС та індометацин, посилює їх дію.

З мієлотоксичними лікарськими засобами

Мієлотоксичні лікарські засоби посилюють прояви гематотоксичності метамізолу натрію.

З метотрексатом

Додавання метамізолу натрію до лікування метотрексатом може посилювати гематотоксичну дію метотрексату, особливо у пацієнтів похилого віку. Тому слід уникати спільного застосування цих лікарських засобів.

З тіамазолом та сарколізином

Тіамазол та сарколізин підвищують ризик розвитку лейкопенії.

З кодеїном, блокаторами гістамінових Н2-рецепторів та пропранололом

Кодеїн, блокатори гістамінових Н2-рецепторів та пропранолол посилюють ефекти метамізолу натрію.

З рентгеноконтрастними речовинами, колоїдними кровозамінниками та пеніциліном

Рентгеноконтрастні речовини, колоїдні кровозамінники та пеніцилін не повинні застосовуватися під час лікування метамізолом натрію (підвищений ризик розвитку анафілактичних/анафілактоїдних реакцій).

З ацетилсаліциловою кислотою

При спільному застосуванні метамізол натрію може зменшувати вплив ацетилсаліцилової кислоти на агрегацію тромбоцитів. Тому цю комбінацію слід застосовувати з обережністю при лікуванні пацієнтів, які приймають низькі дози ацетилсаліцилової кислоти для кардіопротекції (профілактики тромбоутворення).

З бупропіоном

Метамізол натрію може знижувати концентрацію бупропіону в крові, що слід враховувати при одночасному застосуванні метамізолу натрію та бупропіону.

Таблетки 500 мг.
По 10 табл. в блістер з ПВХ/алюмінієвої фольги.
По 1,2, 5 або 10 блістерів з інструкцією по застосуванню в картонну пачку.

Розчин для в/в та в/м введення 500 мг/мл.
По 5 мл в ампули темного скла (тип I) з точкою розлому.
По 5 амп. в пластикову контурну чарункову упаковку без покриття (піддон).
По 1 піддону разом з інструкцією по застосуванню в картонну пачку.