Еутирокс
Euthyrox
АТХ код:
Аналоги (дженерики, синоніми)
Баготирокс, L-тироксин, L-Тироксин, Тиворал
Діюча речовина
Фармакологічна група
З тієї ж фармакологічної групи
Рецепт латинською
Rp.: Tab. Euthyroxi 0.000025
D.t.d. №25
S.: Внутрішньо, по 1 таблетці 1 раз вранці, за 30 хв до прийому їжі
Фармакологічні властивості
Відновлює дефіцит гормонів щитоподібної залози.
Фармакодинаміка
Синтетичний лівообертаючий ізомер тироксину, за своєю дією ідентичний тироксину, синтезованому щитоподібною залозою людини. Після часткового перетворення в трийодтиронін (Т3) (в печінці та нирках) і переходу в клітини організму впливає на розвиток і ріст тканин, обмін речовин. У малих дозах чинить анаболічну дію на білковий і жировий обмін, у середніх — стимулює ріст і розвиток, підвищує потребу тканин в кисні, стимулює метаболізм білків, жирів і вуглеводів, підвищує функціональну активність ССС і ЦНС, у великих — пригнічує вироблення тиреотропін-рилізинг-гормону гіпоталамуса і ТТГ гіпофіза.
Терапевтичний ефект розвивається через 7–12 днів і зберігається протягом цього ж часу після відміни препарату. Клінічний ефект при гіпотиреозі проявляється через 3–5 діб. Дифузний зоб зменшується або зникає протягом 3–6 місяців.
Терапевтичний ефект розвивається через 7–12 днів і зберігається протягом цього ж часу після відміни препарату. Клінічний ефект при гіпотиреозі проявляється через 3–5 діб. Дифузний зоб зменшується або зникає протягом 3–6 місяців.
Фармакокінетика
Всмоктування. При прийомі внутрішньо левотироксин натрію всмоктується переважно у верхньому відділі тонкого кишечника (до 80% прийнятої дози). Прийом їжі знижує всмоктуваність левотироксину. Cmax в плазмі крові досягається приблизно через 5–6 годин після прийому внутрішньо.
Розподіл. Після всмоктування більше 99% препарату зв'язується з білками сироватки (тироксинзв'язуючим глобуліном, тироксинзв'язуючим преальбуміном і альбуміном). У різних тканинах відбувається монодейодування приблизно 80% левотироксину з утворенням T3 і неактивних продуктів.
Метаболізм. Тиреоїдні гормони метаболізуються головним чином у печінці, нирках, головному мозку і м'язах. Невелика кількість препарату піддається дезамінуванню і декарбоксилюванню, а також кон'югації з сірчаною і глюкуроновою кислотами (в печінці).
T1/2 — 6–7 днів, при тиреотоксикозі — 3–4 дні, при гіпотиреозі — 9–10 днів.
Розрахунковий Vd становить 10–12 л. Метаболічний кліренс становить близько 1,2 л плазми крові на добу.
Виведення. Метаболіти виводяться нирками і через кишечник.
Розподіл. Після всмоктування більше 99% препарату зв'язується з білками сироватки (тироксинзв'язуючим глобуліном, тироксинзв'язуючим преальбуміном і альбуміном). У різних тканинах відбувається монодейодування приблизно 80% левотироксину з утворенням T3 і неактивних продуктів.
Метаболізм. Тиреоїдні гормони метаболізуються головним чином у печінці, нирках, головному мозку і м'язах. Невелика кількість препарату піддається дезамінуванню і декарбоксилюванню, а також кон'югації з сірчаною і глюкуроновою кислотами (в печінці).
T1/2 — 6–7 днів, при тиреотоксикозі — 3–4 дні, при гіпотиреозі — 9–10 днів.
Розрахунковий Vd становить 10–12 л. Метаболічний кліренс становить близько 1,2 л плазми крові на добу.
Виведення. Метаболіти виводяться нирками і через кишечник.
Спосіб застосування
Для дорослих:
Добова доза визначається індивідуально залежно від показань.
У добовій дозі приймають внутрішньо вранці натщесерце, принаймні за 30 хв до прийому їжі, запиваючи таблетку невеликою кількістю рідини (половина склянки води) і не розжовуючи.
При проведенні замісної терапії при гіпотиреозі у пацієнтів віком до 55 років при відсутності серцево-судинних захворювань Еутирокс® призначають у добовій дозі 1.6-1.8 мкг/кг маси тіла; у пацієнтів віком старше 55 років або при супутніх серцево-судинних захворюваннях - 0.9 мкг/кг маси тіла.
При замісній терапії при гіпотиреозі початкова доза для пацієнтів віком до 55 років (при відсутності серцево-судинних захворювань) становить для жінок 75-100 мкг/добу, для чоловіків - 100-150 мкг/добу. Для пацієнтів старше 55 років або при супутніх серцево-судинних захворюваннях початкова доза становить 25 мкг/добу; збільшувати дозу слід на 25 мкг з інтервалом 2 місяці до нормалізації рівня ТТГ в крові; при появі або погіршенні симптомів з боку серцево-судинної системи необхідно провести корекцію терапії серцево-судинних захворювань.
При тяжкому тривалому гіпотиреозі лікування слід починати з особливою обережністю з малих доз - 12.5 мкг/добу. Дозу збільшують до підтримуючої через більш тривалі інтервали часу - на 12.5 мкг/добу кожні 2 тижні - і частіше визначають рівень ТТГ в крові.
При лікуванні еутиреоїдного зоба призначають 75-200 мкг/добу.
Для профілактики рецидиву після хірургічного лікування еутиреоїдного зоба - 75-200 мкг/добу.
У комплексній терапії тиреотоксикозу - 50-100 мкг/добу.
Для супресивної терапії раку щитоподібної залози - 150-300 мкг/добу.
У добовій дозі приймають внутрішньо вранці натщесерце, принаймні за 30 хв до прийому їжі, запиваючи таблетку невеликою кількістю рідини (половина склянки води) і не розжовуючи.
При проведенні замісної терапії при гіпотиреозі у пацієнтів віком до 55 років при відсутності серцево-судинних захворювань Еутирокс® призначають у добовій дозі 1.6-1.8 мкг/кг маси тіла; у пацієнтів віком старше 55 років або при супутніх серцево-судинних захворюваннях - 0.9 мкг/кг маси тіла.
При замісній терапії при гіпотиреозі початкова доза для пацієнтів віком до 55 років (при відсутності серцево-судинних захворювань) становить для жінок 75-100 мкг/добу, для чоловіків - 100-150 мкг/добу. Для пацієнтів старше 55 років або при супутніх серцево-судинних захворюваннях початкова доза становить 25 мкг/добу; збільшувати дозу слід на 25 мкг з інтервалом 2 місяці до нормалізації рівня ТТГ в крові; при появі або погіршенні симптомів з боку серцево-судинної системи необхідно провести корекцію терапії серцево-судинних захворювань.
При тяжкому тривалому гіпотиреозі лікування слід починати з особливою обережністю з малих доз - 12.5 мкг/добу. Дозу збільшують до підтримуючої через більш тривалі інтервали часу - на 12.5 мкг/добу кожні 2 тижні - і частіше визначають рівень ТТГ в крові.
При лікуванні еутиреоїдного зоба призначають 75-200 мкг/добу.
Для профілактики рецидиву після хірургічного лікування еутиреоїдного зоба - 75-200 мкг/добу.
У комплексній терапії тиреотоксикозу - 50-100 мкг/добу.
Для супресивної терапії раку щитоподібної залози - 150-300 мкг/добу.
Для дітей:
Грудним дітям і дітям до 3 років добову дозу препарату Еутирокс® дають в 1 прийом за 30 хв до першого годування. Таблетку розчиняють у воді до тонкої суспензії безпосередньо перед прийомом препарату.
Показання
— гіпотиреоз;
— еутиреоїдний зоб;
— як замісна терапія і для профілактики рецидиву зоба після резекції щитоподібної залози;
— рак щитоподібної залози (після оперативного лікування);
— дифузний токсичний зоб після досягнення еутиреоїдного стану тиреостатиками (як комбінована терапія або монотерапія);
— як діагностичний засіб при проведенні тесту тиреоїдної супресії.
— еутиреоїдний зоб;
— як замісна терапія і для профілактики рецидиву зоба після резекції щитоподібної залози;
— рак щитоподібної залози (після оперативного лікування);
— дифузний токсичний зоб після досягнення еутиреоїдного стану тиреостатиками (як комбінована терапія або монотерапія);
— як діагностичний засіб при проведенні тесту тиреоїдної супресії.
Протипоказання
— підвищена індивідуальна чутливість до препарату;
— нелікований тиреотоксикоз;
— нелікована гіпофізарна недостатність;
— нелікована надниркова недостатність;
— застосування при вагітності в комбінації з антитиреоїдними засобами.
Не слід починати лікування при гострому інфаркті міокарда, гострому міокардиті, гострому панкардиті.
Не рекомендовано пацієнтам з рідкісними спадковими захворюваннями, пов'язаними з непереносимістю галактози, дефіцитом лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції (у зв'язку з наявністю в складі препарату лактози).
З обережністю слід призначати препарат при ІХС (атеросклероз, стенокардія, інфаркт міокарда в анамнезі), артеріальній гіпертензії, аритмії, при цукровому діабеті, при тяжкому тривалому гіпотиреозі, синдромі мальабсорбції (може знадобитися корекція дози), у пацієнтів з схильністю до психотичних реакцій.
— нелікований тиреотоксикоз;
— нелікована гіпофізарна недостатність;
— нелікована надниркова недостатність;
— застосування при вагітності в комбінації з антитиреоїдними засобами.
Не слід починати лікування при гострому інфаркті міокарда, гострому міокардиті, гострому панкардиті.
Не рекомендовано пацієнтам з рідкісними спадковими захворюваннями, пов'язаними з непереносимістю галактози, дефіцитом лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції (у зв'язку з наявністю в складі препарату лактози).
З обережністю слід призначати препарат при ІХС (атеросклероз, стенокардія, інфаркт міокарда в анамнезі), артеріальній гіпертензії, аритмії, при цукровому діабеті, при тяжкому тривалому гіпотиреозі, синдромі мальабсорбції (може знадобитися корекція дози), у пацієнтів з схильністю до психотичних реакцій.
Особливі вказівки
Тиреоїдні гормони не слід призначати для зниження ваги. У пацієнтів з еутиреозом лікування левотироксином не призводить до зниження ваги. Високі дози левотироксину натрію можуть викликати розвиток серйозних і небезпечних для життя небажаних реакцій, зокрема в поєднанні з деякими речовинами для зниження ваги, особливо з симпатоміметичними амінами.
До початку замісної терапії гормонами щитоподібної залози або до виконання тесту тиреоїдної супресії необхідно виключити або провести лікування наступних захворювань або патологічних станів: гострої коронарної недостатності, стенокардії, атеросклерозу, артеріальної гіпертензії, недостатності гіпофіза або надниркової недостатності. Також до початку терапії гормонами щитоподібної залози слід виключити або провести лікування функціональної автономії щитоподібної залози.
У пацієнтів з ризиком розвитку психотичних розладів рекомендується починати терапію з низької дози левотироксину натрію з подальшим повільним її збільшенням на початку терапії. Рекомендується спостереження за пацієнтами. У разі виявлення ознак психотичних розладів, прийнята доза левотироксину натрію повинна бути скоригована.
Необхідно виключити можливість виникнення навіть незначного лікарсько-обумовленого гіпертиреозу у пацієнтів з коронарною недостатністю, серцевою недостатністю або тахіаритміями. Тому в цих випадках необхідний регулярний моніторинг концентрації тиреоїдних гормонів.
До проведення замісної терапії гормонами щитоподібної залози необхідно з'ясувати етіологію вторинного гіпотиреозу. При необхідності слід почати замісну терапію з метою компенсації надниркової недостатності.
При підозрі на розвиток функціональної автономії щитоподібної залози до початку терапії рекомендується виконання тесту стимуляції тиреотропін-рилізинг гормону (ТРГ-тесту) або супресивної сцинтиграфії.
У недоношених новонароджених з дуже низькою масою тіла при народженні на початку терапії левотироксином натрію слід проводити контроль гемодинамічних параметрів, оскільки незрілість функції надниркових залоз може призвести до судинної недостатності.
У жінок в постменопаузі з гіпотиреозом і підвищеним ризиком остеопорозу слід уникати концентрації левотироксину натрію в плазмі крові, що перевищує фізіологічні значення, для чого потрібен ретельний контроль функції щитоподібної залози.
Застосування левотироксину натрію не рекомендується при наявності метаболічних порушень, що супроводжуються гіпертиреозом. Винятком є супутнє застосування під час лікарської терапії гіпертиреозу антитиреоїдними препаратами.
Якщо потрібно перевести пацієнта на інший препарат левотироксину натрію, через потенційний ризик порушення балансу гормонів щитоподібної залози протягом перехідного періоду необхідно проведення ретельного клінічного обстеження, яке може включати лабораторні аналізи. Деяким пацієнтам може знадобитися корекція дози.
При одночасному застосуванні орлістату і левотироксину натрію може розвинутися гіпотиреоз і/або відбутися зниження контролю гіпофункції щитоподібної залози. Пацієнти, які приймають левотироксин натрію, повинні проконсультуватися з лікарем до початку застосування орлістату, оскільки можливо буде потрібно приймати орлістат і левотироксин натрію в різний час доби і скоригувати дозу левотироксину натрію. Надалі рекомендується моніторинг функції щитоподібної залози.
Вплив на здатність керувати транспортними засобами і механізмами
Дослідження впливу препарату на здатність керувати транспортними засобами і механізмами не проводилися. Тим не менш, оскільки левотироксин натрію ідентичний природному тиреоїдному гормону, впливу на здатність керувати транспортними засобами і механізмами не очікується.
До початку замісної терапії гормонами щитоподібної залози або до виконання тесту тиреоїдної супресії необхідно виключити або провести лікування наступних захворювань або патологічних станів: гострої коронарної недостатності, стенокардії, атеросклерозу, артеріальної гіпертензії, недостатності гіпофіза або надниркової недостатності. Також до початку терапії гормонами щитоподібної залози слід виключити або провести лікування функціональної автономії щитоподібної залози.
У пацієнтів з ризиком розвитку психотичних розладів рекомендується починати терапію з низької дози левотироксину натрію з подальшим повільним її збільшенням на початку терапії. Рекомендується спостереження за пацієнтами. У разі виявлення ознак психотичних розладів, прийнята доза левотироксину натрію повинна бути скоригована.
Необхідно виключити можливість виникнення навіть незначного лікарсько-обумовленого гіпертиреозу у пацієнтів з коронарною недостатністю, серцевою недостатністю або тахіаритміями. Тому в цих випадках необхідний регулярний моніторинг концентрації тиреоїдних гормонів.
До проведення замісної терапії гормонами щитоподібної залози необхідно з'ясувати етіологію вторинного гіпотиреозу. При необхідності слід почати замісну терапію з метою компенсації надниркової недостатності.
При підозрі на розвиток функціональної автономії щитоподібної залози до початку терапії рекомендується виконання тесту стимуляції тиреотропін-рилізинг гормону (ТРГ-тесту) або супресивної сцинтиграфії.
У недоношених новонароджених з дуже низькою масою тіла при народженні на початку терапії левотироксином натрію слід проводити контроль гемодинамічних параметрів, оскільки незрілість функції надниркових залоз може призвести до судинної недостатності.
У жінок в постменопаузі з гіпотиреозом і підвищеним ризиком остеопорозу слід уникати концентрації левотироксину натрію в плазмі крові, що перевищує фізіологічні значення, для чого потрібен ретельний контроль функції щитоподібної залози.
Застосування левотироксину натрію не рекомендується при наявності метаболічних порушень, що супроводжуються гіпертиреозом. Винятком є супутнє застосування під час лікарської терапії гіпертиреозу антитиреоїдними препаратами.
Якщо потрібно перевести пацієнта на інший препарат левотироксину натрію, через потенційний ризик порушення балансу гормонів щитоподібної залози протягом перехідного періоду необхідно проведення ретельного клінічного обстеження, яке може включати лабораторні аналізи. Деяким пацієнтам може знадобитися корекція дози.
При одночасному застосуванні орлістату і левотироксину натрію може розвинутися гіпотиреоз і/або відбутися зниження контролю гіпофункції щитоподібної залози. Пацієнти, які приймають левотироксин натрію, повинні проконсультуватися з лікарем до початку застосування орлістату, оскільки можливо буде потрібно приймати орлістат і левотироксин натрію в різний час доби і скоригувати дозу левотироксину натрію. Надалі рекомендується моніторинг функції щитоподібної залози.
Вплив на здатність керувати транспортними засобами і механізмами
Дослідження впливу препарату на здатність керувати транспортними засобами і механізмами не проводилися. Тим не менш, оскільки левотироксин натрію ідентичний природному тиреоїдному гормону, впливу на здатність керувати транспортними засобами і механізмами не очікується.
Побічні ефекти
— При правильному застосуванні препарату під контролем лікаря побічні ефекти не спостерігаються.
— При підвищеній чутливості до препарату можуть спостерігатися алергічні реакції
— При підвищеній чутливості до препарату можуть спостерігатися алергічні реакції
Передозування
При передозуванні препарату спостерігається значне збільшення швидкості обміну речовин. Клінічні ознаки гіпертиреозу можуть виникати у разі передозування, якщо перевищено індивідуальний поріг переносимості левотироксину натрію або якщо доза препарату з моменту початку терапії підвищується занадто швидко.
Симптоми, характерні для гіпертиреозу: серцеві аритмії, тахікардія, серцебиття, стенокардія, головний біль, м'язова слабкість і м'язові посмикування, гіперемія (особливо обличчя), лихоманка, блювання, порушення менструального циклу, доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія, тремор, занепокоєння, безсоння, гіпергідроз, зниження маси тіла, діарея.
Лікування: залежно від вираженості симптомів, лікарем може бути рекомендовано зменшення добової дози препарату, перерва в лікуванні на кілька днів, призначення бета-адреноблокаторів. При прийомі гранично високих доз може бути призначений плазмаферез. Після зникнення побічних ефектів лікування слід починати з обережністю, з більш низької дози. Передозування левотироксину натрію може призвести до появи симптомів гострого психозу, особливо у пацієнтів з схильністю до психотичних розладів. Були зареєстровані випадки раптової зупинки серцевої діяльності у пацієнтів, які приймали надмірно високі дози левотироксину натрію протягом багатьох років. У схильних пацієнтів були відзначені окремі випадки виникнення судом при перевищенні індивідуального порогу переносимості.
Симптоми, характерні для гіпертиреозу: серцеві аритмії, тахікардія, серцебиття, стенокардія, головний біль, м'язова слабкість і м'язові посмикування, гіперемія (особливо обличчя), лихоманка, блювання, порушення менструального циклу, доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія, тремор, занепокоєння, безсоння, гіпергідроз, зниження маси тіла, діарея.
Лікування: залежно від вираженості симптомів, лікарем може бути рекомендовано зменшення добової дози препарату, перерва в лікуванні на кілька днів, призначення бета-адреноблокаторів. При прийомі гранично високих доз може бути призначений плазмаферез. Після зникнення побічних ефектів лікування слід починати з обережністю, з більш низької дози. Передозування левотироксину натрію може призвести до появи симптомів гострого психозу, особливо у пацієнтів з схильністю до психотичних розладів. Були зареєстровані випадки раптової зупинки серцевої діяльності у пацієнтів, які приймали надмірно високі дози левотироксину натрію протягом багатьох років. У схильних пацієнтів були відзначені окремі випадки виникнення судом при перевищенні індивідуального порогу переносимості.
Лікарняна взаємодія
Застосування трициклічних антидепресантів з левотироксином натрію може призвести до посилення дії антидепресантів.
Левотироксин натрію знижує дію серцевих глікозидів.
При одночасному застосуванні колестирамін і колестипол (іонообмінні смоли), а також гідроксид алюмінію зменшують плазмову концентрацію левотироксину натрію за рахунок гальмування всмоктування його в кишечнику. У зв'язку з цим левотироксин натрію необхідно застосовувати за 4-5 годин до прийому зазначених препаратів.
При одночасному застосуванні з анаболічними стероїдами, аспарагіназою, тамоксифеном можливе фармакокінетичне взаємодія на рівні зв'язування з білками плазми.
Інгібітори протеаз (наприклад, ритонавір, індинавір, лопінавір) можуть впливати на ефективність левотироксину натрію. Рекомендується ретельний моніторинг концентрації тиреоїдних гормонів. При необхідності слід скоригувати дозу левотироксину натрію.
Фенітоїн може впливати на ефективність левотироксину натрію внаслідок витіснення левотироксину натрію з зв'язку з білками плазми, що може призвести до підвищення концентрації вільного Т4 і Т3. З іншого боку, фенітоїн підвищує інтенсивність метаболізму левотироксину натрію в печінці. Рекомендується ретельний моніторинг концентрації тиреоїдних гормонів.
Левотироксин натрію може сприяти зниженню ефективності гіпоглікемічних препаратів. Тому необхідний частий моніторинг концентрації глюкози в крові з моменту початку замісної терапії гормоном щитоподібної залози. При необхідності дозу гіпоглікемічного препарату слід скоригувати.
Левотироксин натрію може посилювати ефект антикоагулянтів (похідні кумарину) шляхом витіснення їх з зв'язку з білками плазми, що може підвищити ризик розвитку кровотечі, наприклад, крововиливу в ЦНС або шлунково-кишкової кровотечі, особливо у пацієнтів похилого віку. Тому необхідний регулярний моніторинг параметрів коагуляції як на початку, так і в ході поєднаної терапії зазначеними препаратами. При необхідності дозу антикоагулянта слід скоригувати.
Саліцилати, дикумарол, фуросемід у високих дозах (250 мг), клофібрат та інші препарати можуть витісняти левотироксин натрію з зв'язку з білками плазми, що призводить до підвищення концентрації фракції вільного Т4.
Орлістат: при одночасному прийомі орлістату і левотироксину натрію може розвинутися гіпотиреоз і/або відбутися зниження контролю гіпотиреозу. Причиною цього може бути зниження всмоктування солей йоду і/або левотироксину натрію.
Севеламер може зменшувати всмоктування левотироксину натрію. Інгібітори тирозинкінази (наприклад, іматиніб, сунітиніб) можуть знижувати ефективність левотироксину натрію. Тому на початку або в кінці курсу супутньої терапії зазначеними препаратами рекомендується моніторинг зміни функції щитоподібної залози у пацієнтів. При необхідності дозу левотироксину натрію коригують.
Лікарські препарати, що містять солі алюмінію, заліза і кальцію: алюмінійвмісні лікарські препарати (антациди, сукральфат) в літературі описані як потенційно знижуючі ефективність левотироксину натрію. Тому прийом левотироксину натрію рекомендується здійснювати принаймні за 2 години до застосування алюмінійвмісних лікарських препаратів. Ця рекомендація стосується застосування лікарських препаратів, що містять солі заліза і кальцію.
Соматропін при одночасному застосуванні з левотироксином натрію може прискорити закриття епіфізарних зон росту.
Пропілтіоурацил, ГКС, бета-симпатолітики, йодовмісні контрастні препарати і аміодарон інгібують периферичне перетворення Т4 в Т3. Через високий вміст йоду, застосування аміодарону може супроводжуватися розвитком як гіпертиреозу, так і гіпотиреозу. Особливу увагу слід приділяти вузловому зобу з можливим розвитком нерозпізнаної функціональної автономії.
Сертралін, хлорохін/прогуаніл знижують ефективність левотироксину натрію і підвищують рівень ТТГ в сироватці.
Лікарські препарати, що сприяють індукції печінкових ферментів (наприклад, барбітурати, карбамазепін), можуть сприяти печінковому кліренсу левотироксину натрію.
У жінок, які застосовують естрогенвмісні контрацептиви, або у жінок в постменопаузі, які отримують замісну гормональну терапію, може зростати потреба в левотироксині натрію.
Вживання соєвмісних продуктів може сприяти зниженню всмоктування в кишечнику левотироксину натрію. Тому може знадобитися корекція дози, особливо на початку або після припинення вживання продуктів, що містять сою.
Левотироксин натрію знижує дію серцевих глікозидів.
При одночасному застосуванні колестирамін і колестипол (іонообмінні смоли), а також гідроксид алюмінію зменшують плазмову концентрацію левотироксину натрію за рахунок гальмування всмоктування його в кишечнику. У зв'язку з цим левотироксин натрію необхідно застосовувати за 4-5 годин до прийому зазначених препаратів.
При одночасному застосуванні з анаболічними стероїдами, аспарагіназою, тамоксифеном можливе фармакокінетичне взаємодія на рівні зв'язування з білками плазми.
Інгібітори протеаз (наприклад, ритонавір, індинавір, лопінавір) можуть впливати на ефективність левотироксину натрію. Рекомендується ретельний моніторинг концентрації тиреоїдних гормонів. При необхідності слід скоригувати дозу левотироксину натрію.
Фенітоїн може впливати на ефективність левотироксину натрію внаслідок витіснення левотироксину натрію з зв'язку з білками плазми, що може призвести до підвищення концентрації вільного Т4 і Т3. З іншого боку, фенітоїн підвищує інтенсивність метаболізму левотироксину натрію в печінці. Рекомендується ретельний моніторинг концентрації тиреоїдних гормонів.
Левотироксин натрію може сприяти зниженню ефективності гіпоглікемічних препаратів. Тому необхідний частий моніторинг концентрації глюкози в крові з моменту початку замісної терапії гормоном щитоподібної залози. При необхідності дозу гіпоглікемічного препарату слід скоригувати.
Левотироксин натрію може посилювати ефект антикоагулянтів (похідні кумарину) шляхом витіснення їх з зв'язку з білками плазми, що може підвищити ризик розвитку кровотечі, наприклад, крововиливу в ЦНС або шлунково-кишкової кровотечі, особливо у пацієнтів похилого віку. Тому необхідний регулярний моніторинг параметрів коагуляції як на початку, так і в ході поєднаної терапії зазначеними препаратами. При необхідності дозу антикоагулянта слід скоригувати.
Саліцилати, дикумарол, фуросемід у високих дозах (250 мг), клофібрат та інші препарати можуть витісняти левотироксин натрію з зв'язку з білками плазми, що призводить до підвищення концентрації фракції вільного Т4.
Орлістат: при одночасному прийомі орлістату і левотироксину натрію може розвинутися гіпотиреоз і/або відбутися зниження контролю гіпотиреозу. Причиною цього може бути зниження всмоктування солей йоду і/або левотироксину натрію.
Севеламер може зменшувати всмоктування левотироксину натрію. Інгібітори тирозинкінази (наприклад, іматиніб, сунітиніб) можуть знижувати ефективність левотироксину натрію. Тому на початку або в кінці курсу супутньої терапії зазначеними препаратами рекомендується моніторинг зміни функції щитоподібної залози у пацієнтів. При необхідності дозу левотироксину натрію коригують.
Лікарські препарати, що містять солі алюмінію, заліза і кальцію: алюмінійвмісні лікарські препарати (антациди, сукральфат) в літературі описані як потенційно знижуючі ефективність левотироксину натрію. Тому прийом левотироксину натрію рекомендується здійснювати принаймні за 2 години до застосування алюмінійвмісних лікарських препаратів. Ця рекомендація стосується застосування лікарських препаратів, що містять солі заліза і кальцію.
Соматропін при одночасному застосуванні з левотироксином натрію може прискорити закриття епіфізарних зон росту.
Пропілтіоурацил, ГКС, бета-симпатолітики, йодовмісні контрастні препарати і аміодарон інгібують периферичне перетворення Т4 в Т3. Через високий вміст йоду, застосування аміодарону може супроводжуватися розвитком як гіпертиреозу, так і гіпотиреозу. Особливу увагу слід приділяти вузловому зобу з можливим розвитком нерозпізнаної функціональної автономії.
Сертралін, хлорохін/прогуаніл знижують ефективність левотироксину натрію і підвищують рівень ТТГ в сироватці.
Лікарські препарати, що сприяють індукції печінкових ферментів (наприклад, барбітурати, карбамазепін), можуть сприяти печінковому кліренсу левотироксину натрію.
У жінок, які застосовують естрогенвмісні контрацептиви, або у жінок в постменопаузі, які отримують замісну гормональну терапію, може зростати потреба в левотироксині натрію.
Вживання соєвмісних продуктів може сприяти зниженню всмоктування в кишечнику левотироксину натрію. Тому може знадобитися корекція дози, особливо на початку або після припинення вживання продуктів, що містять сою.
Лікарська форма
Таблетки 25 мкг, 50 мкг, 75 мкг, 88 мкг, 100 мкг, 112 мкг, 125 мкг, 137 мкг або 150 мкг.
По 25 табл. в блістері з ПВХ/фольги алюмінієвої або поліпропілену/фольги алюмінієвої;
по 2 або 4 блістери в картонній пачці.
По 25 табл. в блістері з ПВХ/фольги алюмінієвої або поліпропілену/фольги алюмінієвої;
по 2 або 4 блістери в картонній пачці.
