Луцентис
Lucentis
АТХ код:
Аналоги (дженерики, синоніми)
Ранібізумаб, Лаксолан
Діюча речовина
Фармакологічна група
З тієї ж фармакологічної групи
Рецепт латинською
Rp.: Sol. "Lucentis" 10mg/ml 0,23 ml
D.S.: Інтравітреально, 0,5 мг (0,05 мл) 1 раз на місяць у вигляді ін'єкції в скловидне тіло.
D.S.: Інтравітреально, 0,5 мг (0,05 мл) 1 раз на місяць у вигляді ін'єкції в скловидне тіло.
Фармакологічні властивості
Інгібуючий ангіогенез.
Фармакодинаміка
Ранібізумаб є фрагментом гуманізованого антитіла до ендотеліального фактора росту А (VEGF-A) і експресується рекомбінантним штамом Escherichia coli.
Ранібізумаб вибірково зв'язується з ізоформами ендотеліального фактора росту судин, VEGF-A (VEGF110, VEGF121, VEGF165), і запобігає взаємодії VEGF-А з його рецепторами на поверхні клітин ендотелію (VEGR1 і VEGR2), що призводить до пригнічення неоваскуляризації і проліферації судин. Пригнічуючи ріст новоутворених судин хоріоїдеї в сітківку, ранібізумаб зупиняє прогресування ексудативно-геморагічної форми вікової макулярної дегенерації (ВМД) і макулярного набряку при цукровому діабеті та оклюзії (тромбоз) вен сітківки.
При застосуванні ранібізумабу протягом 24 міс у пацієнтів з ВМД з мінімально вираженою класичною і прихованою субфовеальною хоріоїдальною неоваскуляризацією (ХНВ) у більшості випадків (90%) достовірно зменшувався ризик зниження гостроти зору (ГЗ) (втрата менше 15 букв за шкалою визначення ГЗ ETDRS або 3 рядки за таблицею Снеллена), у третини пацієнтів (33%) спостерігалося покращення ГЗ на 15 букв і більше за шкалою ETDRS (р<0,01). У пацієнтів з імітацією ін'єкцій препарату втрата менше 15 букв за шкалою ETDRS (3 рядки за таблицею Снеллена) і покращення ГЗ більше ніж на 15 букв за шкалою ETDRS відзначалися в 53 і 4% випадків відповідно.
У більшості пацієнтів (90%), які страждають на ВМД з переважно класичною субфовеальною ХНВ, на фоні лікування ранібізумабом протягом 24 міс зменшувалася частота розвитку вираженого зниження зору (більше ніж на 3 рядки), у третини пацієнтів (41%) відзначалося покращення ГЗ (більше ніж на 3 рядки). У групі пацієнтів, які отримують фотодинамічну терапію з вертепорфіном (вФДТ), зменшення ризику зниження ГЗ (більше ніж на 3 рядки) і покращення ГЗ (більше ніж на 3 рядки) спостерігалися відповідно в 64 і 6% випадків. Згідно з опитувальником оцінки якості життя NEI — VFQ (National Eye Institute — Visual Function Questionnaire), через 12 міс застосування ранібізумабу у пацієнтів з ВМД з мінімально вираженою класичною і прихованою субфовеальною ХНВ середнє покращення ГЗ поблизу і вдалині порівняно з початковим значенням становило від 10,4 і 7 букв відповідно (р<0,01). У контрольній групі у пацієнтів з імітацією ін'єкцій препарату середня зміна ГЗ поблизу і вдалині порівняно з початковим значенням становила: −2,6 і −5,9 букв (р<0,01). У пацієнтів, які отримували ранібізумаб, збільшився показник дієздатності, пов'язаної з зором, на 6,8 букв, а у пацієнтів, які отримували імітацію ін'єкції, цей показник знизився на 4,7 букв (р<0,01). При застосуванні ранібізумабу у пацієнтів з ВМД з мінімально вираженою класичною і прихованою субфовеальною ХНВ покращення ГЗ зберігалося протягом 24 міс.
У більшості пацієнтів, які страждають на ВМД з переважно класичною субфовеальною ХНВ, на фоні лікування препаратом протягом 12 міс середня зміна ГЗ поблизу і вдалині порівняно з початковим значенням становила від +9,1 і +9,3 букв відповідно (р<0,01). У контрольній групі у хворих, які отримували вФДТ, середня зміна ГЗ поблизу і вдалині порівняно з початковим значенням становила +3,7 і +1,7 букв (р<0,01). У пацієнтів, які отримували ранібізумаб, збільшився показник дієздатності, пов'язаної з зором, на 8,9 букв, а у пацієнтів, які отримували імітацію ін'єкції, цей показник покращився на 1,4 букв (р<0,01).
У пацієнтів зі зниженням ГЗ, пов'язаним з діабетичним макулярним набряком (ДМО) зміна ГЗ через 12 міс терапії порівняно з початковим значенням становила +6,8 букв на фоні монотерапії ранібізумабом, +6,4 букв — при поєднанні ранібізумабу з лазерною коагуляцією (ЛК) і 0,9 букв — тільки при ЛК (р<0,0001). Покращення ГЗ більше ніж на 15 букв за шкалою ETDRS відзначалося у 22,6, 22,9 і 8,2 хворих, які отримували тільки ранібізумаб, препарат у комбінації з ЛК і тільки ЛК відповідно (р<0,0001). При призначенні обох методів терапії протягом одного дня ранібізумаб вводили щонайменше через 30 хв після ЛК.
При застосуванні ранібізумабу протягом 12 міс (за необхідності у поєднанні з ЛК) у пацієнтів зі зниженням ГЗ, пов'язаним з ДМО, середня зміна ГЗ порівняно з початковим значенням становила +10,3 букв порівняно з −1,4 букви при імітації ін'єкції. Покращення ГЗ більше ніж на 10 і 15 букв за шкалою ETDRS відзначалося у 60,8 і 32,4% хворих, які отримували ранібізумаб, порівняно з 18,4 і 10,2% при імітації ін'єкції (р<0,0001).
Припинення введення препарату було можливим при досягненні стабільних показників ГЗ при трьох послідовних обстеженнях. За необхідності відновлення лікування ранібізумабом проводилося не менше 2 послідовних щомісячних ін'єкцій препарату.
При застосуванні ранібізумабу спостерігалося виражене стійке зменшення товщини центральної зони сітківки, виміряної за допомогою оптичної когерентної томографії. Через 12 міс терапії ранібізумабом товщина сітківки в центральній зоні зменшилася на 194 мкм порівняно з 48 мкм при застосуванні імітації ін'єкції. Профіль безпеки препарату у пацієнтів з ДМО був схожий з таким при лікуванні вологої форми ВМД.
У пацієнтів зі зниженням ГЗ, викликаним набряком макули внаслідок оклюзії гілок вен сітківки, зміна ГЗ через 12 міс терапії порівняно з початковим значенням становила +18,3 букв на фоні терапії ранібізумабом у поєднанні з ЛК, +12,1 букв — при терапії ранібізумабом після 6 міс застосування імітації ін'єкції у поєднанні з ЛК. Покращення ГЗ більше ніж на 15 букв за шкалою ETDRS відзначалося у 60,3 і 43,9% хворих, які отримували ранібізумаб або ранібізумаб після застосування імітації ін'єкції. При призначенні обох методів терапії протягом одного дня ранібізумаб вводили щонайменше через 30 хв після ЛК.
У пацієнтів зі зниженням ГЗ, викликаним набряком макули внаслідок оклюзії центральної вени сітківки (ЦВС), зміна ГЗ через 12 міс терапії порівняно з початковим значенням становила +13,9 букв на фоні монотерапії ранібізумабом, +7,3 букв — при терапії ранібізумабом після 6 міс застосування імітації ін'єкції.
Покращення ГЗ більше ніж на 15 букв за шкалою ETDRS відзначалося у 50,8 і 33,1% хворих, які отримували ранібізумаб або ранібізумаб після застосування імітації ін'єкції.
При застосуванні ранібізумабу в обох випадках спостерігалося виражене стійке зменшення товщини центральної зони сітківки.
У пацієнтів зі зниженням ГЗ, викликаним ХНВ, обумовленою патологічною міопією (ПМ), зміна ГЗ через 1–3 міс терапії порівняно з початковим значенням становила +10,5 букв на фоні терапії ранібізумабом залежно від досягнення критеріїв стабілізації ГЗ, +10,6 букв — при терапії ранібізумабом залежно від активності захворювання; зміна ГЗ через 6 міс терапії порівняно з початковим значенням становила +11,9 букв і + 11,7 букв відповідно; через 12 міс — +12,8 і +12,5 букв відповідно. При оцінці динаміки середніх змін ГЗ від початкового значення протягом 12 міс було зафіксовано швидке досягнення результатів, при цьому максимальне покращення досягалося вже до 2-го міс. Покращення ГЗ зберігалося на всьому протязі 12-місячного періоду.
Частка пацієнтів зі збільшенням ГЗ на 10 букв і більше або досягли значення ≥84 букви була вищою при застосуванні ранібізумабу порівняно з вФДТ. Через 3 міс терапії збільшення ГЗ на 10 букв і більше (або досягнення ГЗ ≥84 букви) порівняно з початковим значенням спостерігалося у 61,9% пацієнтів на фоні терапії ранібізумабом залежно від досягнення критеріїв стабілізації ГЗ і у 65,5% пацієнтів при терапії ранібізумабом залежно від активності захворювання; через 6 міс — у 71,4 і 64,7% пацієнтів відповідно; через 12 міс — у 69,5 і 69% пацієнтів відповідно.
Збільшення ГЗ на 10 букв і більше (або досягнення ГЗ ≥84 букви) у групі вФДТ через 3 міс терапії спостерігалося тільки у 27,3% пацієнтів.
Через 3 міс терапії збільшення ГЗ на 15 букв і більше (або досягнення ГЗ ≥84 букви) порівняно з початковим значенням спостерігалося у 38,1% пацієнтів на фоні терапії ранібізумабом залежно від досягнення критеріїв стабілізації ГЗ і у 43,1% пацієнтів при терапії ранібізумабом залежно від активності захворювання; через 6 міс — у 46,7 і 44,8% пацієнтів відповідно; через 12 міс — у 53,3 і 51,7% пацієнтів відповідно.
Збільшення ГЗ на 15 букв і більше (або досягнення ГЗ ≥84 букви) у групі вФДТ через 3 міс терапії спостерігалося тільки у 14,5% пацієнтів.
Слід зазначити, що у пацієнтів, у яких здійснювався контроль стану і відновлення терапії на підставі критеріїв активності захворювання, кількість ін'єкцій за 12-місячний період була в середньому на одну менше, ніж у пацієнтів, які отримували терапію залежно від досягнення критеріїв стабілізації ГЗ.
Безпосередньо після призупинення терапії не було виявлено негативного ефекту на ГЗ. Після відновлення терапії спостерігалося відновлення втраченої ГЗ протягом одного місяця.
Спостерігалося зменшення частки пацієнтів з субретинальною рідиною, інтраретинальним набряком і/або інтраретинальними кістами порівняно з початковим значенням, а також відзначалося покращення загальної оцінки опитувальника NEI — VFQ-25.
Ранібізумаб вибірково зв'язується з ізоформами ендотеліального фактора росту судин, VEGF-A (VEGF110, VEGF121, VEGF165), і запобігає взаємодії VEGF-А з його рецепторами на поверхні клітин ендотелію (VEGR1 і VEGR2), що призводить до пригнічення неоваскуляризації і проліферації судин. Пригнічуючи ріст новоутворених судин хоріоїдеї в сітківку, ранібізумаб зупиняє прогресування ексудативно-геморагічної форми вікової макулярної дегенерації (ВМД) і макулярного набряку при цукровому діабеті та оклюзії (тромбоз) вен сітківки.
При застосуванні ранібізумабу протягом 24 міс у пацієнтів з ВМД з мінімально вираженою класичною і прихованою субфовеальною хоріоїдальною неоваскуляризацією (ХНВ) у більшості випадків (90%) достовірно зменшувався ризик зниження гостроти зору (ГЗ) (втрата менше 15 букв за шкалою визначення ГЗ ETDRS або 3 рядки за таблицею Снеллена), у третини пацієнтів (33%) спостерігалося покращення ГЗ на 15 букв і більше за шкалою ETDRS (р<0,01). У пацієнтів з імітацією ін'єкцій препарату втрата менше 15 букв за шкалою ETDRS (3 рядки за таблицею Снеллена) і покращення ГЗ більше ніж на 15 букв за шкалою ETDRS відзначалися в 53 і 4% випадків відповідно.
У більшості пацієнтів (90%), які страждають на ВМД з переважно класичною субфовеальною ХНВ, на фоні лікування ранібізумабом протягом 24 міс зменшувалася частота розвитку вираженого зниження зору (більше ніж на 3 рядки), у третини пацієнтів (41%) відзначалося покращення ГЗ (більше ніж на 3 рядки). У групі пацієнтів, які отримують фотодинамічну терапію з вертепорфіном (вФДТ), зменшення ризику зниження ГЗ (більше ніж на 3 рядки) і покращення ГЗ (більше ніж на 3 рядки) спостерігалися відповідно в 64 і 6% випадків. Згідно з опитувальником оцінки якості життя NEI — VFQ (National Eye Institute — Visual Function Questionnaire), через 12 міс застосування ранібізумабу у пацієнтів з ВМД з мінімально вираженою класичною і прихованою субфовеальною ХНВ середнє покращення ГЗ поблизу і вдалині порівняно з початковим значенням становило від 10,4 і 7 букв відповідно (р<0,01). У контрольній групі у пацієнтів з імітацією ін'єкцій препарату середня зміна ГЗ поблизу і вдалині порівняно з початковим значенням становила: −2,6 і −5,9 букв (р<0,01). У пацієнтів, які отримували ранібізумаб, збільшився показник дієздатності, пов'язаної з зором, на 6,8 букв, а у пацієнтів, які отримували імітацію ін'єкції, цей показник знизився на 4,7 букв (р<0,01). При застосуванні ранібізумабу у пацієнтів з ВМД з мінімально вираженою класичною і прихованою субфовеальною ХНВ покращення ГЗ зберігалося протягом 24 міс.
У більшості пацієнтів, які страждають на ВМД з переважно класичною субфовеальною ХНВ, на фоні лікування препаратом протягом 12 міс середня зміна ГЗ поблизу і вдалині порівняно з початковим значенням становила від +9,1 і +9,3 букв відповідно (р<0,01). У контрольній групі у хворих, які отримували вФДТ, середня зміна ГЗ поблизу і вдалині порівняно з початковим значенням становила +3,7 і +1,7 букв (р<0,01). У пацієнтів, які отримували ранібізумаб, збільшився показник дієздатності, пов'язаної з зором, на 8,9 букв, а у пацієнтів, які отримували імітацію ін'єкції, цей показник покращився на 1,4 букв (р<0,01).
У пацієнтів зі зниженням ГЗ, пов'язаним з діабетичним макулярним набряком (ДМО) зміна ГЗ через 12 міс терапії порівняно з початковим значенням становила +6,8 букв на фоні монотерапії ранібізумабом, +6,4 букв — при поєднанні ранібізумабу з лазерною коагуляцією (ЛК) і 0,9 букв — тільки при ЛК (р<0,0001). Покращення ГЗ більше ніж на 15 букв за шкалою ETDRS відзначалося у 22,6, 22,9 і 8,2 хворих, які отримували тільки ранібізумаб, препарат у комбінації з ЛК і тільки ЛК відповідно (р<0,0001). При призначенні обох методів терапії протягом одного дня ранібізумаб вводили щонайменше через 30 хв після ЛК.
При застосуванні ранібізумабу протягом 12 міс (за необхідності у поєднанні з ЛК) у пацієнтів зі зниженням ГЗ, пов'язаним з ДМО, середня зміна ГЗ порівняно з початковим значенням становила +10,3 букв порівняно з −1,4 букви при імітації ін'єкції. Покращення ГЗ більше ніж на 10 і 15 букв за шкалою ETDRS відзначалося у 60,8 і 32,4% хворих, які отримували ранібізумаб, порівняно з 18,4 і 10,2% при імітації ін'єкції (р<0,0001).
Припинення введення препарату було можливим при досягненні стабільних показників ГЗ при трьох послідовних обстеженнях. За необхідності відновлення лікування ранібізумабом проводилося не менше 2 послідовних щомісячних ін'єкцій препарату.
При застосуванні ранібізумабу спостерігалося виражене стійке зменшення товщини центральної зони сітківки, виміряної за допомогою оптичної когерентної томографії. Через 12 міс терапії ранібізумабом товщина сітківки в центральній зоні зменшилася на 194 мкм порівняно з 48 мкм при застосуванні імітації ін'єкції. Профіль безпеки препарату у пацієнтів з ДМО був схожий з таким при лікуванні вологої форми ВМД.
У пацієнтів зі зниженням ГЗ, викликаним набряком макули внаслідок оклюзії гілок вен сітківки, зміна ГЗ через 12 міс терапії порівняно з початковим значенням становила +18,3 букв на фоні терапії ранібізумабом у поєднанні з ЛК, +12,1 букв — при терапії ранібізумабом після 6 міс застосування імітації ін'єкції у поєднанні з ЛК. Покращення ГЗ більше ніж на 15 букв за шкалою ETDRS відзначалося у 60,3 і 43,9% хворих, які отримували ранібізумаб або ранібізумаб після застосування імітації ін'єкції. При призначенні обох методів терапії протягом одного дня ранібізумаб вводили щонайменше через 30 хв після ЛК.
У пацієнтів зі зниженням ГЗ, викликаним набряком макули внаслідок оклюзії центральної вени сітківки (ЦВС), зміна ГЗ через 12 міс терапії порівняно з початковим значенням становила +13,9 букв на фоні монотерапії ранібізумабом, +7,3 букв — при терапії ранібізумабом після 6 міс застосування імітації ін'єкції.
Покращення ГЗ більше ніж на 15 букв за шкалою ETDRS відзначалося у 50,8 і 33,1% хворих, які отримували ранібізумаб або ранібізумаб після застосування імітації ін'єкції.
При застосуванні ранібізумабу в обох випадках спостерігалося виражене стійке зменшення товщини центральної зони сітківки.
У пацієнтів зі зниженням ГЗ, викликаним ХНВ, обумовленою патологічною міопією (ПМ), зміна ГЗ через 1–3 міс терапії порівняно з початковим значенням становила +10,5 букв на фоні терапії ранібізумабом залежно від досягнення критеріїв стабілізації ГЗ, +10,6 букв — при терапії ранібізумабом залежно від активності захворювання; зміна ГЗ через 6 міс терапії порівняно з початковим значенням становила +11,9 букв і + 11,7 букв відповідно; через 12 міс — +12,8 і +12,5 букв відповідно. При оцінці динаміки середніх змін ГЗ від початкового значення протягом 12 міс було зафіксовано швидке досягнення результатів, при цьому максимальне покращення досягалося вже до 2-го міс. Покращення ГЗ зберігалося на всьому протязі 12-місячного періоду.
Частка пацієнтів зі збільшенням ГЗ на 10 букв і більше або досягли значення ≥84 букви була вищою при застосуванні ранібізумабу порівняно з вФДТ. Через 3 міс терапії збільшення ГЗ на 10 букв і більше (або досягнення ГЗ ≥84 букви) порівняно з початковим значенням спостерігалося у 61,9% пацієнтів на фоні терапії ранібізумабом залежно від досягнення критеріїв стабілізації ГЗ і у 65,5% пацієнтів при терапії ранібізумабом залежно від активності захворювання; через 6 міс — у 71,4 і 64,7% пацієнтів відповідно; через 12 міс — у 69,5 і 69% пацієнтів відповідно.
Збільшення ГЗ на 10 букв і більше (або досягнення ГЗ ≥84 букви) у групі вФДТ через 3 міс терапії спостерігалося тільки у 27,3% пацієнтів.
Через 3 міс терапії збільшення ГЗ на 15 букв і більше (або досягнення ГЗ ≥84 букви) порівняно з початковим значенням спостерігалося у 38,1% пацієнтів на фоні терапії ранібізумабом залежно від досягнення критеріїв стабілізації ГЗ і у 43,1% пацієнтів при терапії ранібізумабом залежно від активності захворювання; через 6 міс — у 46,7 і 44,8% пацієнтів відповідно; через 12 міс — у 53,3 і 51,7% пацієнтів відповідно.
Збільшення ГЗ на 15 букв і більше (або досягнення ГЗ ≥84 букви) у групі вФДТ через 3 міс терапії спостерігалося тільки у 14,5% пацієнтів.
Слід зазначити, що у пацієнтів, у яких здійснювався контроль стану і відновлення терапії на підставі критеріїв активності захворювання, кількість ін'єкцій за 12-місячний період була в середньому на одну менше, ніж у пацієнтів, які отримували терапію залежно від досягнення критеріїв стабілізації ГЗ.
Безпосередньо після призупинення терапії не було виявлено негативного ефекту на ГЗ. Після відновлення терапії спостерігалося відновлення втраченої ГЗ протягом одного місяця.
Спостерігалося зменшення частки пацієнтів з субретинальною рідиною, інтраретинальним набряком і/або інтраретинальними кістами порівняно з початковим значенням, а також відзначалося покращення загальної оцінки опитувальника NEI — VFQ-25.
Фармакокінетика
При введенні ранібізумабу в скловидне тіло (1 раз на місяць) пацієнтам з неоваскулярною формою ВМД Cmax ранібізумабу в плазмі крові була низькою і недостатньою для інгібування біологічної активності VEGF-A на 50% (11–27 нг/мл за даними досліджень клітинної проліферації in vitro). При введенні ранібізумабу в скловидне тіло в діапазоні доз від 0,05 до 1 мг Cmax в плазмі була пропорційна його дозі.
На основі результатів фармакокінетичного аналізу і з урахуванням виведення ранібізумабу з плазми крові, середній T1/2 ранібізумабу (доза 0,5 мг) з скловидного тіла в середньому становив близько 9 днів.
При введенні ранібізумабу в скловидне тіло (1 раз на місяць) концентрація ранібізумабу в плазмі крові досягає максимального значення протягом доби після ін'єкції і знаходиться в діапазоні 0,79–2,9 нг/мл. Cmin ранібізумабу в плазмі крові знаходиться в діапазоні 0,07–0,49 нг/мл. Концентрація ранібізумабу в сироватці крові приблизно в 90000 разів нижча такої в скловидному тілі.
Особливі групи пацієнтів
Порушення функції нирок. У пацієнтів з порушенням функції нирок спеціальні фармакокінетичні дослідження щодо застосування ранібізумабу не проводилися. У 68% (136 з 200) пацієнтів з ВМД, включених у фармакокінетичний аналіз, були порушення функції нирок (46,5% — легкої ступені, 20% — помірної ступені і 1,5% — важкої ступені). У 48,2% (253 з 525) пацієнтів з оклюзією вен сітківки (ОВС) були порушення функції нирок (36,4% — легкої ступені, 9,5% — помірної ступені і 2,3% — важкої ступені). На фоні лікування препаратом у пацієнтів з порушенням функції нирок відзначалося мінімальне зниження кліренсу ранібізумабу, що не має клінічного значення.
Порушення функції печінки. У пацієнтів з порушенням функції печінки спеціальні фармакокінетичні дослідження щодо застосування ранібізумабу не проводилися.
На основі результатів фармакокінетичного аналізу і з урахуванням виведення ранібізумабу з плазми крові, середній T1/2 ранібізумабу (доза 0,5 мг) з скловидного тіла в середньому становив близько 9 днів.
При введенні ранібізумабу в скловидне тіло (1 раз на місяць) концентрація ранібізумабу в плазмі крові досягає максимального значення протягом доби після ін'єкції і знаходиться в діапазоні 0,79–2,9 нг/мл. Cmin ранібізумабу в плазмі крові знаходиться в діапазоні 0,07–0,49 нг/мл. Концентрація ранібізумабу в сироватці крові приблизно в 90000 разів нижча такої в скловидному тілі.
Особливі групи пацієнтів
Порушення функції нирок. У пацієнтів з порушенням функції нирок спеціальні фармакокінетичні дослідження щодо застосування ранібізумабу не проводилися. У 68% (136 з 200) пацієнтів з ВМД, включених у фармакокінетичний аналіз, були порушення функції нирок (46,5% — легкої ступені, 20% — помірної ступені і 1,5% — важкої ступені). У 48,2% (253 з 525) пацієнтів з оклюзією вен сітківки (ОВС) були порушення функції нирок (36,4% — легкої ступені, 9,5% — помірної ступені і 2,3% — важкої ступені). На фоні лікування препаратом у пацієнтів з порушенням функції нирок відзначалося мінімальне зниження кліренсу ранібізумабу, що не має клінічного значення.
Порушення функції печінки. У пацієнтів з порушенням функції печінки спеціальні фармакокінетичні дослідження щодо застосування ранібізумабу не проводилися.
Спосіб застосування
Для дорослих:
Інтравітреально.
Препарат Луцентис застосовують тільки у вигляді ін'єкцій в скловидне тіло.
Вміст одного флакона препарату Луцентис слід використовувати для проведення тільки однієї інтравітреальної ін'єкції. Вводити ранібізумаб (в асептичних умовах) повинен тільки офтальмолог, який має досвід виконання інтравітреальних ін'єкцій. Між введенням двох доз препарату слід дотримуватися інтервалу не менше 1 міс.
Рекомендована доза препарату Луцентис становить 0,5 мг (0,05 мл) 1 раз на місяць у вигляді ін'єкції в скловидне тіло.
Під час лікування препаратом здійснюється щомісячний контроль ГЗ.
Лікування вологої форми ВМД
Ін'єкції препарату Луцентис виконуються щомісячно і продовжуються до досягнення максимально стабільної ГЗ, визначеної на трьох послідовних щомісячних візитах на фоні введення препарату Луцентис.
Лікування препаратом Луцентис відновлюється у разі зниження ГЗ на 1 і більше рядків (≥5 букв), пов'язаного з ВМД, визначеної при моніторингу, і продовжується до досягнення стабільної ГЗ також на трьох послідовних щомісячних візитах.
Лікування зниження ГЗ, пов'язаного з ДМО
Ін'єкції препарату Луцентис виконуються щомісячно і продовжуються до досягнення максимально стабільної ГЗ, визначеної на трьох послідовних щомісячних візитах на фоні введення препарату Луцентис.
Лікування препаратом Луцентис відновлюється у разі зниження ГЗ, пов'язаного з ДМО, визначеного при моніторингу, і продовжується до досягнення стабільної ГЗ також на трьох послідовних щомісячних візитах.
Терапія препаратом Луцентис може поєднуватися з застосуванням ЛК у пацієнтів з ДМО (в т.ч. у пацієнтів з попереднім використанням ЛК). При призначенні обох методів терапії протягом одного дня препарат Луцентис слід вводити щонайменше через 30 хв після ЛК.
Лікування зниження ГЗ, викликаного набряком макули внаслідок ОВС (ЦВС або її гілок)
Ін'єкції препарату Луцентис виконуються щомісячно і продовжуються до досягнення максимальної ГЗ, визначеної на трьох послідовних щомісячних візитах на фоні введення препарату Луцентис.
Лікування препаратом Луцентис відновлюють у вигляді щомісячних ін'єкцій у разі зниження ГЗ, пов'язаного з ОВС, визначеного при щомісячному моніторингу, і продовжується до досягнення стабільної ГЗ на трьох послідовних щомісячних візитах. Терапія препаратом Луцентис може поєднуватися з застосуванням ЛК у пацієнтів. При призначенні обох методів терапії протягом одного дня препарат Луцентис слід вводити щонайменше через 30 хв після ЛК. Луцентис можна також застосовувати у пацієнтів з попереднім використанням ЛК.
Лікування зниження ГЗ, викликаного ХНВ, обумовленою ПМ
Лікування препаратом Луцентис починають з одноразової ін'єкції. При виявленні ознак активності захворювання, визначених при періодичному контролі стану, який може включати клінічне обстеження, оптичну когерентну томографію (ОКТ) або флуоресцентну ангіографію (ФА), рекомендується відновити лікування препаратом Луцентис.
У більшості випадків потрібно 1 або 2 ін'єкції препарату Луцентис протягом 1-го року терапії. Тим не менш, у деяких випадках може знадобитися більш часте застосування препарату. У зв'язку з цим, протягом перших 2 міс рекомендується проводити контроль стану щомісячно і далі — принаймні раз на 3 міс протягом 1-го року лікування препаратом Луцентис. Надалі періодичність контролю встановлює лікар.
До введення препарату Луцентис слід проконтролювати якість розчинення і колір розчину. Препарат не можна використовувати при зміні кольору розчину і появі нерозчинних видимих частинок.
Ін'єкцію препарату в скловидне тіло слід проводити в асептичних умовах, що включають обробку рук медичних працівників, використання стерильних рукавичок, серветок, векорозширювача (або його аналога) і за необхідності інструментів для парацентезу.
Перед введенням препарату необхідно провести відповідну дезінфекцію шкіри повік і області навколо очей, анестезію кон'юнктиви і терапію протимікробними препаратами широкого спектра. Протимікробні препарати слід закапувати в кон'юнктивальний мішок 3 рази на добу протягом 3 днів до і після введення препарату.
Препарат Луцентис слід вводити в скловидне тіло на 3,5–4 мм ззаду від лімба, уникаючи горизонтального меридіана і спрямовуючи голку до центру очного яблука. Обсяг введеного препарату становить 0,05 мл. Наступна ін'єкція препарату проводиться в іншу половину склери.
Оскільки протягом 60 хв після ін'єкції препарату Луцентис може тимчасово підвищуватися ВГД, слід контролювати ВГД, перфузію диска зорового нерва і за необхідності застосовувати відповідне лікування. Відзначалися також випадки стійкого підвищення ВГД після ін'єкції препарату Луцентис.
За один сеанс введення препарату Луцентис проводять тільки в одне око.
Особливі групи пацієнтів
Порушення функції печінки. Застосування препарату у хворих з порушенням функції печінки не вивчалося. З урахуванням незначної концентрації препарату Луцентис в плазмі крові, не потрібно зміна режиму дозування препарату.
Порушення функції нирок. Пацієнтам з порушенням функції нирок не потрібно корекція дози препарату.
Пацієнти 65 років і старше. Пацієнтам 65 років і старше не потрібно корекція дози препарату.
Препарат Луцентис застосовують тільки у вигляді ін'єкцій в скловидне тіло.
Вміст одного флакона препарату Луцентис слід використовувати для проведення тільки однієї інтравітреальної ін'єкції. Вводити ранібізумаб (в асептичних умовах) повинен тільки офтальмолог, який має досвід виконання інтравітреальних ін'єкцій. Між введенням двох доз препарату слід дотримуватися інтервалу не менше 1 міс.
Рекомендована доза препарату Луцентис становить 0,5 мг (0,05 мл) 1 раз на місяць у вигляді ін'єкції в скловидне тіло.
Під час лікування препаратом здійснюється щомісячний контроль ГЗ.
Лікування вологої форми ВМД
Ін'єкції препарату Луцентис виконуються щомісячно і продовжуються до досягнення максимально стабільної ГЗ, визначеної на трьох послідовних щомісячних візитах на фоні введення препарату Луцентис.
Лікування препаратом Луцентис відновлюється у разі зниження ГЗ на 1 і більше рядків (≥5 букв), пов'язаного з ВМД, визначеної при моніторингу, і продовжується до досягнення стабільної ГЗ також на трьох послідовних щомісячних візитах.
Лікування зниження ГЗ, пов'язаного з ДМО
Ін'єкції препарату Луцентис виконуються щомісячно і продовжуються до досягнення максимально стабільної ГЗ, визначеної на трьох послідовних щомісячних візитах на фоні введення препарату Луцентис.
Лікування препаратом Луцентис відновлюється у разі зниження ГЗ, пов'язаного з ДМО, визначеного при моніторингу, і продовжується до досягнення стабільної ГЗ також на трьох послідовних щомісячних візитах.
Терапія препаратом Луцентис може поєднуватися з застосуванням ЛК у пацієнтів з ДМО (в т.ч. у пацієнтів з попереднім використанням ЛК). При призначенні обох методів терапії протягом одного дня препарат Луцентис слід вводити щонайменше через 30 хв після ЛК.
Лікування зниження ГЗ, викликаного набряком макули внаслідок ОВС (ЦВС або її гілок)
Ін'єкції препарату Луцентис виконуються щомісячно і продовжуються до досягнення максимальної ГЗ, визначеної на трьох послідовних щомісячних візитах на фоні введення препарату Луцентис.
Лікування препаратом Луцентис відновлюють у вигляді щомісячних ін'єкцій у разі зниження ГЗ, пов'язаного з ОВС, визначеного при щомісячному моніторингу, і продовжується до досягнення стабільної ГЗ на трьох послідовних щомісячних візитах. Терапія препаратом Луцентис може поєднуватися з застосуванням ЛК у пацієнтів. При призначенні обох методів терапії протягом одного дня препарат Луцентис слід вводити щонайменше через 30 хв після ЛК. Луцентис можна також застосовувати у пацієнтів з попереднім використанням ЛК.
Лікування зниження ГЗ, викликаного ХНВ, обумовленою ПМ
Лікування препаратом Луцентис починають з одноразової ін'єкції. При виявленні ознак активності захворювання, визначених при періодичному контролі стану, який може включати клінічне обстеження, оптичну когерентну томографію (ОКТ) або флуоресцентну ангіографію (ФА), рекомендується відновити лікування препаратом Луцентис.
У більшості випадків потрібно 1 або 2 ін'єкції препарату Луцентис протягом 1-го року терапії. Тим не менш, у деяких випадках може знадобитися більш часте застосування препарату. У зв'язку з цим, протягом перших 2 міс рекомендується проводити контроль стану щомісячно і далі — принаймні раз на 3 міс протягом 1-го року лікування препаратом Луцентис. Надалі періодичність контролю встановлює лікар.
До введення препарату Луцентис слід проконтролювати якість розчинення і колір розчину. Препарат не можна використовувати при зміні кольору розчину і появі нерозчинних видимих частинок.
Ін'єкцію препарату в скловидне тіло слід проводити в асептичних умовах, що включають обробку рук медичних працівників, використання стерильних рукавичок, серветок, векорозширювача (або його аналога) і за необхідності інструментів для парацентезу.
Перед введенням препарату необхідно провести відповідну дезінфекцію шкіри повік і області навколо очей, анестезію кон'юнктиви і терапію протимікробними препаратами широкого спектра. Протимікробні препарати слід закапувати в кон'юнктивальний мішок 3 рази на добу протягом 3 днів до і після введення препарату.
Препарат Луцентис слід вводити в скловидне тіло на 3,5–4 мм ззаду від лімба, уникаючи горизонтального меридіана і спрямовуючи голку до центру очного яблука. Обсяг введеного препарату становить 0,05 мл. Наступна ін'єкція препарату проводиться в іншу половину склери.
Оскільки протягом 60 хв після ін'єкції препарату Луцентис може тимчасово підвищуватися ВГД, слід контролювати ВГД, перфузію диска зорового нерва і за необхідності застосовувати відповідне лікування. Відзначалися також випадки стійкого підвищення ВГД після ін'єкції препарату Луцентис.
За один сеанс введення препарату Луцентис проводять тільки в одне око.
Особливі групи пацієнтів
Порушення функції печінки. Застосування препарату у хворих з порушенням функції печінки не вивчалося. З урахуванням незначної концентрації препарату Луцентис в плазмі крові, не потрібно зміна режиму дозування препарату.
Порушення функції нирок. Пацієнтам з порушенням функції нирок не потрібно корекція дози препарату.
Пацієнти 65 років і старше. Пацієнтам 65 років і старше не потрібно корекція дози препарату.
Показання
- лікування неоваскулярної (вологої) форми вікової макулярної дегенерації у дорослих;
- лікування зниження гостроти зору, пов'язаного з діабетичним набряком макули як монотерапія або в поєднанні з ЛК у пацієнтів, у яких раніше проводилася ЛК;
- лікування зниження гостроти зору, викликаного набряком макули внаслідок оклюзії вен сітківки (ЦВС або її гілок);
- лікування зниження гостроти зору, викликаного хоріоїдальною неоваскуляризацією, обумовленою патологічною міопією.
Протипоказання
- підвищена чутливість до ранібізумабу або будь-якого іншого компонента препарату;
- підтверджені або передбачувані інфекції ока або інфекційні процеси періокулярної локалізації;
- інтраокулярне запалення;
- вагітність;
- період лактації;
- дитячий вік до 18 років (ефективність і безпека застосування препарату у даній категорії пацієнтів не вивчалася).
З обережністю: якщо у пацієнта є одне з перерахованих захворювань, перед застосуванням препарату обов'язково слід проконсультуватися з лікарем. Пацієнтам з відомою гіперчутливістю в анамнезі, при наявності факторів ризику розвитку інсульту препарат слід вводити тільки після ретельної оцінки співвідношення ризик/користь. Застосування інгібіторів VEGF у пацієнтів з діабетичним макулярним набряком і набряком макули внаслідок ОВС і хоріоїдальною неоваскуляризацією, обумовленою патологічною міопією, при наявності в анамнезі інсульту або транзиторної ішемії головного мозку повинно проводитися з обережністю через ризик розвитку тромбоемболічних явищ. Препарат Луцентис не слід застосовувати одночасно з іншими ЛЗ, що впливають на ендотеліальний фактор росту судин (місцевого або системного застосування).
Клінічні стани, при яких терапія препаратом Луцентис повинна бути припинена і не повинна відновлюватися:
- зниження гостроти зору на ≥30 букв порівняно з останнім визначенням;
- ВГД ≥30 мм рт. ст.;
- розрив сітківки;
- субретинальні крововиливи, що зачіпають центральну ямку, або площа ураження ≥50%;
- стан після інтраокулярного хірургічного втручання або до планованого в найближчі 28 днів.
Необхідно дотримання асептичних умов при проведенні ін'єкцій препарату Луцентис для запобігання розвитку таких ускладнень, як ендофтальміт, розрив сітківки, ятрогенна травматична катаракта.
Слід дотримуватися обережності при застосуванні препарату у пацієнтів з віковою макулярною дегенерацією і виявленою обширною відшаруванням пігментного епітелію, оскільки у них підвищений ризик розвитку розривів пігментного епітелію.
Препарат слід застосовувати з обережністю пацієнтам з ризиком розвитку регматогенної відшарування сітківки. У пацієнтів з регматогенною відшаруванням сітківки або розривом макули 3-й, 4-й стадій лікування препаратом Луцентис повинно бути припинено.
Досвід застосування ранібізумабу у пацієнтів з ОВС в анамнезі і у пацієнтів з ішемічною оклюзією ЦВС або її гілок обмежений. У пацієнтів з ОВС, у яких є клінічні прояви необоротної ішемічної втрати зорової функції, застосовувати препарат не рекомендується.
Особливі вказівки
З обережністю слід застосовувати у пацієнтів з реакціями гіперчутливості в анамнезі, при наявності факторів ризику розвитку інсульту. У таких випадках застосування можливе тільки після ретельної оцінки співвідношення ризик/користь.
При ін'єкції в скловидне тіло інгібіторів ендотеліального фактора росту А (VEGF-A) можливий розвиток артеріальних тромбоемболічних ускладнень.
Ризик розвитку інсульту може бути вищим при наявності у пацієнтів факторів ризику, включаючи перенесений раніше інсульт або транзиторні порушення мозкового кровообігу в анамнезі.
Вплив на здатність до керування транспортними засобами і механізмами
На фоні застосування ранібізумабу можливий розвиток тимчасових порушень зору, що негативно впливають на здатність до керування автотранспортом і роботі з механізмами. При виникненні таких симптомів пацієнтам не слід керувати автотранспортом або працювати з механізмами до зниження вираженості тимчасових зорових порушень.
При ін'єкції в скловидне тіло інгібіторів ендотеліального фактора росту А (VEGF-A) можливий розвиток артеріальних тромбоемболічних ускладнень.
Ризик розвитку інсульту може бути вищим при наявності у пацієнтів факторів ризику, включаючи перенесений раніше інсульт або транзиторні порушення мозкового кровообігу в анамнезі.
Вплив на здатність до керування транспортними засобами і механізмами
На фоні застосування ранібізумабу можливий розвиток тимчасових порушень зору, що негативно впливають на здатність до керування автотранспортом і роботі з механізмами. При виникненні таких симптомів пацієнтам не слід керувати автотранспортом або працювати з механізмами до зниження вираженості тимчасових зорових порушень.
Побічні ефекти
Інфекції та інвазії: дуже часто - назофарингіт; часто - грип.
З боку системи кровотворення: часто - анемія.
З боку психіки: часто - тривога.
З боку ЦНС: дуже часто - головний біль; іноді - інсульт.
З боку органу зору: дуже часто - інтраокулярне запалення, запалення скловидного тіла, відшарування скловидного тіла, ретинальні крововиливи, зорові порушення, біль в очах, помутніння в скловидному тілі, підвищення внутрішньоочного тиску, кон'юнктивальні крововиливи, подразнення очей, відчуття стороннього тіла в оці, сльозотеча, блефарит, синдром сухого ока, почервоніння очей, відчуття свербежу в очах; часто - дегенеративні зміни сітківки, ураження сітківки, відшарування сітківки, розриви сітківки, відшарування пігментного епітелію сітківки, розрив пігментного епітелію, зниження гостроти зору, крововиливи в скловидне тіло, ураження скловидного тіла, увеїт, ірит, іридоцикліт, катаракта, субкапсулярна катаракта, помутніння задньої капсули кришталика, точковий кератит, ерозії рогівки, клітинна опалесценція в передній камері ока, нечіткість зору, крововилив у місці ін'єкції, очні крововиливи, кон'юнктивіт, алергічний кон'юнктивіт, виділення з очей, фотопсія, світлобоязнь, відчуття дискомфорту в очах, набряк повік, болісність повік, гіперемія кон'юнктиви; іноді - сліпота, ендофтальміт, гіпопіон, гіфема, кератопатія, спайки райдужки, відкладення в рогівці, набряк рогівки, стрії рогівки, біль і подразнення в місці ін'єкції, атипові відчуття в оці і подразнення повік.
З боку дихальної системи: часто - кашель.
З боку травної системи: часто - нудота.
Алергічні реакції: часто - висип, кропив'янка, свербіж.
З боку кістково-м'язової системи: дуже часто - артралгії.
З боку системи кровотворення: часто - анемія.
З боку психіки: часто - тривога.
З боку ЦНС: дуже часто - головний біль; іноді - інсульт.
З боку органу зору: дуже часто - інтраокулярне запалення, запалення скловидного тіла, відшарування скловидного тіла, ретинальні крововиливи, зорові порушення, біль в очах, помутніння в скловидному тілі, підвищення внутрішньоочного тиску, кон'юнктивальні крововиливи, подразнення очей, відчуття стороннього тіла в оці, сльозотеча, блефарит, синдром сухого ока, почервоніння очей, відчуття свербежу в очах; часто - дегенеративні зміни сітківки, ураження сітківки, відшарування сітківки, розриви сітківки, відшарування пігментного епітелію сітківки, розрив пігментного епітелію, зниження гостроти зору, крововиливи в скловидне тіло, ураження скловидного тіла, увеїт, ірит, іридоцикліт, катаракта, субкапсулярна катаракта, помутніння задньої капсули кришталика, точковий кератит, ерозії рогівки, клітинна опалесценція в передній камері ока, нечіткість зору, крововилив у місці ін'єкції, очні крововиливи, кон'юнктивіт, алергічний кон'юнктивіт, виділення з очей, фотопсія, світлобоязнь, відчуття дискомфорту в очах, набряк повік, болісність повік, гіперемія кон'юнктиви; іноді - сліпота, ендофтальміт, гіпопіон, гіфема, кератопатія, спайки райдужки, відкладення в рогівці, набряк рогівки, стрії рогівки, біль і подразнення в місці ін'єкції, атипові відчуття в оці і подразнення повік.
З боку дихальної системи: часто - кашель.
З боку травної системи: часто - нудота.
Алергічні реакції: часто - висип, кропив'янка, свербіж.
З боку кістково-м'язової системи: дуже часто - артралгії.
Передозування
Симптоми: у клінічних дослідженнях і при застосуванні препарату в клінічній практиці відзначалися випадки ненавмисного передозування препарату. У зазначених випадках при передозуванні препарату Луцентис найчастіше відзначалися підвищення ВГД і біль в оці.
Лікування: у разі передозування препарату слід обов'язково контролювати ВГД; за необхідності пацієнт повинен перебувати під наглядом лікаря.
Лікування: у разі передозування препарату слід обов'язково контролювати ВГД; за необхідності пацієнт повинен перебувати під наглядом лікаря.
Лікарняна взаємодія
Взаємодія препарату Луцентис з іншими лікарськими препаратами не вивчалася.
Препарат Луцентис не слід змішувати з якими-небудь іншими лікарськими препаратами або розчинниками.
Відсутні дані щодо застосування препарату Луцентис спільно з вФДТ у пацієнтів зі зниженням ГЗ, викликаним ХНВ, обумовленою ПМ.
Препарат Луцентис не слід змішувати з якими-небудь іншими лікарськими препаратами або розчинниками.
Відсутні дані щодо застосування препарату Луцентис спільно з вФДТ у пацієнтів зі зниженням ГЗ, викликаним ХНВ, обумовленою ПМ.
Лікарська форма
Розчин для внутрішньоочного введення, 10 мг/мл.
По 0.23 мл у флакон з безбарвного скла (2 сс тип 1), закупорений гумовою пробкою, обкатаний алюмінієвим ковпачком з відщіплюваною кришкою.
По одному флакону разом з інструкцією з медичного застосування в картонну пачку або по одному флакону в комплекті з голкою, оснащеною фільтром, для вилучення препарату з флакона, разом з інструкцією з медичного застосування в картонну пачку або по одному флакону в комплекті з голкою, оснащеною фільтром, для вилучення препарату з флакона, шприцем, голкою для ін'єкцій разом з інструкцією з медичного застосування в картонну пачку.
Допускається наявність контролю першого відкриття.
По 0.23 мл у флакон з безбарвного скла (2 сс тип 1), закупорений гумовою пробкою, обкатаний алюмінієвим ковпачком з відщіплюваною кришкою.
По одному флакону разом з інструкцією з медичного застосування в картонну пачку або по одному флакону в комплекті з голкою, оснащеною фільтром, для вилучення препарату з флакона, разом з інструкцією з медичного застосування в картонну пачку або по одному флакону в комплекті з голкою, оснащеною фільтром, для вилучення препарату з флакона, шприцем, голкою для ін'єкцій разом з інструкцією з медичного застосування в картонну пачку.
Допускається наявність контролю першого відкриття.
