Ніфекард ХЛ

Блокуюче кальцієві канали, гіпотензивне, антиангінальне.

Ніфедипін — селективний БКК, похідне 1,4-дигідропіридину. Чинить антиангінальну та антигіпертензивну дію. Зменшує потік позаклітинного кальцію всередину кардіоміоцитів і гладком'язових клітин коронарних і периферичних артерій; у високих дозах інгібує вивільнення іонів кальцію з внутрішньоклітинних депо. Зменшує кількість функціонуючих каналів, не впливаючи на час їх активації, інактивації та відновлення.

Роз'єднує процеси збудження і скорочення в міокарді, опосередковані тропоміозином і тропоніном, і в гладких м'язах судин, опосередковані кальмодуліном. У терапевтичних дозах нормалізує трансмембранний потік іонів кальцію, порушений при ряді патологічних станів, насамперед при артеріальній гіпертензії. Не впливає на тонус вен. Посилює коронарний кровотік, покращує кровопостачання ішемізованих зон міокарда без розвитку феномена обкрадання, активує функціонування колатералей.

Покращує функцію міокарда, зменшує силу серцевих скорочень і потребу міокарда в кисні. Розширюючи периферичні артерії, знижує АТ і зменшує ОПСС і постнавантаження на серце. Майже не впливає на синоатріальний і AV вузли. Посилює нирковий кровотік, викликає помірний натрійурез.

Пригнічує агрегацію тромбоцитів, має антиатерогенні властивості (особливо при тривалому застосуванні). Знижує тиск у легеневій артерії, чинить позитивний вплив на кровопостачання судин головного мозку.

Ніфекард ХЛ внаслідок уповільненого вивільнення активної речовини забезпечує поступове контрольоване зростання плазмових концентрацій ніфедипіну. Плазмова концентрація ніфедипіну виходить на плато приблизно через 6 год і підтримується з незначними коливаннями протягом 24 год. Ніфедипін швидко і практично повністю всмоктується після прийому внутрішньо (92–98%). Характеризується високим відсотком зв'язування з білками плазми крові (90%). T1/2 становить приблизно 2 год. Метаболізується в печінці. Активних метаболітів не виявлено. Виводиться у вигляді неактивних метаболітів переважно нирками (80%) і з жовчю (20%).

Ніфедипін проникає через ГЕБ і плацентарний бар'єр, виділяється з грудним молоком.

Кумулятивний ефект відсутній.

ХПН, гемодіаліз і перитонеальний діаліз не впливають на фармакокінетику.

При порушенні функції печінки знижений кліренс ніфедипіну. При тяжких порушеннях функції печінки може знадобитися корекція дози.

У пацієнтів похилого віку при в/в застосуванні кліренс ніфедипіну був знижений на 33% порівняно з молодими здоровими добровольцями.

При тривалому прийомі може спостерігатися розвиток толерантності до ніфедипіну.

Для дорослих:

- артеріальна гіпертензія;
- ішемічна хвороба серця: стабільна стенокардія напруги, вазоспастична стенокардія (стенокардія Принцметала).

— тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний АТ нижче 90 мм рт.ст.);

— тяжкий стеноз аортального клапана з клінічно значущими порушеннями гемодинаміки;

— нестабільна стенокардія;

— хронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації;

— кардіогенний шок (ризик розвитку інфаркту міокарда);

— гострий період інфаркту міокарда (протягом перших 4 тижнів);

— одночасне застосування рифампіцину;

— рідкісні спадкові форми непереносимості лактози, дефіцит лактази або порушення всмоктування глюкози/галактози (оскільки в складі міститься лактоза);

— вагітність до 20 тижня;

— період грудного вигодовування;

— вік до 18 років (ефективність і безпека не встановлені).

— підвищена чутливість до ніфедипіну, компонентів препарату та інших похідних 1,4-дигідропіридину.

З обережністю: слід призначати препарат при стенозі устя аорти або мітрального клапана, гіпертрофічній обструктивній кардіоміопатії, вираженій тахікардії, СССУ, злоякісній артеріальній гіпертензії, інфаркті міокарда з лівошлуночковою недостатністю, цереброваскулярних порушеннях, порушеннях функції печінки і/або нирок, гемодіалізі (ризик виникнення артеріальної гіпотензії), цукровому діабеті, кишковій непрохідності, вагітності після 20-го тижня, одночасному застосуванні бета-адреноблокаторів або серцевих глікозидів, одночасно з індукторами або інгібіторами CYP3A4.

Ніфедипін слід застосовувати тільки в умовах клініки під строгим контролем лікаря при гострому інфаркті міокарда, тяжких порушеннях мозкового кровообігу, цукровому діабеті, порушеннях функції печінки і нирок, при злоякісній артеріальній гіпертензії і гіповолемії, а також у хворих, які перебувають на гемодіалізі. У хворих з порушеннями функції печінки і/або нирок слід уникати застосування ніфедипіну у високих дозах. У пацієнтів похилого віку більш ймовірно зменшення церебрального кровотоку через різку периферичну вазодилатацію.

При прийомі внутрішньо для прискорення ефекту ніфедипін можна розжовувати.

При появі на фоні лікування болю за грудиною ніфедипін слід відмінити. Відміняти ніфедипін слід поступово, оскільки при раптовому припиненні прийому (особливо після тривалого лікування) можливий розвиток синдрому відміни.

При внутрішньокоронарному введенні за наявності стенозу двох судин не можна вводити ніфедипін у третій відкритий судин через небезпеку вираженої негативної інотропної дії.

У період курсового лікування не допускати вживання алкоголю через ризик надмірного зниження АТ.

Вплив на здатність керувати транспортними засобами і механізмами

На початку лікування слід уникати водіння транспортних засобів та інших потенційно небезпечних видів діяльності, що вимагають швидкості психомоторних реакцій. У процесі подальшого лікування ступінь обмежень визначають залежно від індивідуальної переносимості ніфедипіну.

- З боку крові та лімфатичної системи: частота невідома - агранулоцитоз, лейкопенія, анемія, тромбоцитопенія.

- З боку імунної системи: нечасто - алергічні реакції, алергічний набряк/ангіоневротичний набряк; рідко - шкірний свербіж, шкірний висип, кропив'янка; частота невідома - анафілактична/анафілактоїдна реакція, токсичний епідермальний некроліз, ексфоліативний дерматит, фотодерматит, аутоімунний гепатит, тромбоцитопенічна пурпура.

- З боку обміну речовин і харчування: частота невідома - гіперглікемія.

- З боку нервової системи: часто - головний біль; нечасто - запаморочення, мігрень, підвищена втомлюваність, тремор, дисгевзія; рідко - парестезія/дизестезія кінцівок; частота невідома - при тривалому застосуванні у високих дозах - депресія, відчуття тривоги, екстрапірамідні (паркінсонічні) порушення (атаксія, маскоподібне обличчя, "шаркаюча" хода, скованість рухів рук і ніг, тремор кистей і пальців рук, утруднене ковтання, гіпестезія, сонливість), підвищена збудливість, порушення сну (в т.ч. безсоння), нічні кошмари, зниження лібідо.

- З боку органа зору: нечасто - порушення зору (транзиторне); частота невідома - біль в області очей.

- З боку органа слуху і лабіринтні порушення: нечасто - дзвін у вухах.

- З боку серцево-судинної системи: часто - периферичні набряки, посилення симптомів вазодилатації (безсимптомне зниження АТ, "припливи" крові до шкіри обличчя, гіперемія шкіри обличчя, відчуття жару); нечасто - тахікардія, відчуття серцебиття, аритмія, надмірне зниження АТ (особливо у пацієнтів, які перебувають на діалізі із злоякісною гіпертензією і зниженим ОЦК), непритомність, синкопе; дуже рідко - у деяких пацієнтів, особливо на початку лікування, можлива поява нападів стенокардії, що вимагає відміни препарату. Описані поодинокі випадки інфаркту міокарда; частота невідома - загрудинні болі, погіршення симптомів перебігу серцевої недостатності.

- З боку дихальної системи: нечасто - носові кровотечі, закладеність носа, кашель, синусит, утруднення дихання, інфекції верхніх дихальних шляхів; частота невідома - диспное, бронхоспазм, набряк легень.

- З боку травної системи: часто - запор; нечасто - сухість слизової оболонки порожнини рота, зниження апетиту, диспепсія (нудота, діарея), біль в області живота; рідко - гіперплазія ясен (кровоточивість, болючість, набряклість); частота невідома - дисфагія, ерозивно-виразкове ураження слизової кишечника, блювання, недостатність шлунково-стравохідного сфінктера, при тривалому застосуванні - порушення функції печінки (внутрішньопечінковий холестаз, підвищення активності печінкових трансаміназ, жовтяниця), безоари.

- З боку кістково-м'язової системи: нечасто - судоми верхніх і нижніх кінцівок, набряклість суглобів, біль у спині, подагра; частота невідома - артрит, артралгія, міалгія.

- З боку сечостатевої системи: нечасто - збільшення/зниження добового діурезу, еректильна дисфункція; рідко - гінекомастія (у пацієнтів похилого віку, повністю зникає після відміни препарату); частота невідома - галакторея, погіршення функції нирок (у пацієнтів з нирковою недостатністю).

- З боку шкіри і підшкірних тканин: нечасто - алопеція, підвищене потовиділення, геморагічний висип.

Загальні розлади і порушення в місці введення: часто - астенія, слабкість; нечасто - неспецифічний біль, озноб, набряк обличчя, періорбітальний набряк, лихоманка, збільшення маси тіла.

Симптоми: периферична вазодилатація можливо з тривалим вираженим зниженням АТ (головний біль, гіперемія шкіри обличчя, пригнічення діяльності синусового вузла, брадикардія і/або тахікардія, брадиаритмія), гіперглікемія, метаболічний ацидоз, гіпоксія, кардіогенний шок з розвитком набряку легень. При тяжкому отруєнні — втрата свідомості, кома.

Лікування: полягає у стандартних процедурах виведення препарату з організму (призначення активованого вугілля, промивання шлунка), відновленні стабільних показників гемодинаміки, ретельному контролі діяльності серця, легень і видільної системи.

У випадках передозування препаратами пролонгованої дії необхідно забезпечити найбільш повне виведення препарату з організму, за можливості промивання тонкого кишечника з метою запобігання подальшому всмоктуванню активної речовини. При застосуванні проносних засобів слід враховувати, що БКК можуть викликати зниження тонусу кишкової мускулатури аж до атонії кишечника. Гемодіаліз неефективний, рекомендується плазмаферез через високу ступінь зв'язування з білками і відносно малий Vd.

Лікування брадиаритмій симптоматичне із застосуванням атропіну і/або бета-симпатоміметиків; у разі виникнення загрозливих для життя брадиаритмій необхідна постановка тимчасового кардіостимулятора.

При стійкому вираженому зниженні АТ внаслідок кардіогенного шоку і артеріальної вазодилатації слід застосовувати кальцій (1–2 г глюконату кальцію, в/в), допамін (до 25 мкг/кг/хв), добутамін (до 15 мкг/кг/хв), епінефрин (адреналін) або норепінефрин (норадреналін). Дози зазначених препаратів повинні визначатися виключно виходячи з отриманого ефекту.

З огляду на можливу об'ємну перевантаженість серця, інфузійну терапію рекомендується проводити з обережністю під контролем гемодинамічних показників.

Антидотом є препарати кальцію. Кліренс ніфедипіну збільшується у пацієнтів з порушенням функції печінки.

При одночасному застосуванні з антигіпертензивними препаратами, діуретиками, похідними фенотіазину посилюється антигіпертензивна дія ніфедипіну.

При одночасному застосуванні з антихолінергічними засобами можливі порушення пам'яті та уваги у пацієнтів похилого віку.

При одночасному застосуванні з бета-адреноблокаторами можливий розвиток вираженої артеріальної гіпотензії; в окремих випадках - розвиток серцевої недостатності.

При одночасному застосуванні з нітратами посилюється антиангінальний ефект ніфедипіну.

При одночасному застосуванні з препаратами кальцію зменшується ефективність ніфедипіну у зв'язку з антагоністичною взаємодією, обумовленою підвищенням концентрації іонів кальцію в екстрацелюлярній рідині.

Описані випадки розвитку м'язової слабкості при одночасному застосуванні з солями магнію.

При одночасному застосуванні з дигоксином можливе уповільнення виведення дигоксину з організму і, відповідно, підвищення його концентрації в плазмі крові.

При одночасному застосуванні з дилтіаземом посилюється антигіпертензивна дія.

При одночасному застосуванні з теофіліном можливі зміни концентрації теофіліну в плазмі крові.

Рифампіцин індукує активність ферментів печінки, прискорюючи метаболізм ніфедипіну, що призводить до зменшення його ефективності.

При одночасному застосуванні з фенобарбіталом, фенітоїном, карбамазепіном зменшується концентрація ніфедипіну в плазмі крові.

Є повідомлення про підвищення концентрації ніфедипіну в плазмі крові і збільшення його AUC при одночасному застосуванні з флуконазолом, ітраконазолом.

При одночасному застосуванні з флуоксетином можливе посилення побічної дії ніфедипіну.

В окремих випадках при одночасному застосуванні з хінідином можливе зниження концентрації хінідину в плазмі крові, а при відміні ніфедипіну можливе значне підвищення концентрації хінідину, що супроводжується подовженням інтервалу QT на ЕКГ.

Циметидин і, меншою мірою ранітидин, підвищують концентрацію ніфедипіну в плазмі крові і, таким чином, посилюють його антигіпертензивну дію.

Етанол може посилювати дію ніфедипіну (надмірна артеріальна гіпотензія), що викликає запаморочення та інші небажані реакції.

Випускається Ніфекард ХЛ у формі таблеток контрольованого вивільнення, вкритих плівковою оболонкою, з вмістом 30 і 60 мг активної речовини.

Таблетки розфасовані по 10 штук у блістери, по 2 або 3 блістери в пачці.