Силденафіл

Інгібуюче ФДЕ-5, стимулююче еректильну функцію.

Силденафіл - потужний селективний інгібітор циклічного гуанозинмонофосфату (цГМФ)- специфічної фосфодіестерази 5-го типу (ФДЕ5).

Механізм дії

Реалізація фізіологічного механізму ерекції пов'язана з вивільненням оксиду азоту (NO) в кавернозному тілі під час сексуальної стимуляції. Це, в свою чергу, призводить до збільшення рівня цГМФ, [подальшого розслаблення гладком'язової тканини кавернозного тіла та збільшення притоку крові.

Силденафіл не чинить прямої розслаблюючої дії на ізольоване кавернозне тіло людини, але підсилює ефект оксиду азоту (NO) шляхом інгібування ФДЕ5, яка відповідає за розпад цГМФ.

Силденафіл селективний щодо ФДЕ5 in vitro, його активність щодо ФДЕ5 перевищує активність щодо інших відомих ізоферментів фосфодіестерази: ФДЕ6 - в 10 разів; ФДЕ1 - більше ніж в 80 разів; ФДЕ2, ФДЕ4. ФДЕ7-ФДЕ11 - більше ніж в 700 разів. Силденафіл в 4000 разів більш селективний щодо ФДЕ5 порівняно з ФДЕЗ, що має найважливіше значення, оскільки ФДЕЗ є одним з ключових ферментів регуляції скоротливості міокарда.

Обов'язковою умовою ефективності силденафілу є сексуальна стимуляція. Силденафіл відновлює порушену еректильну функцію в умовах сексуальної стимуляції за рахунок збільшення притоку крові до кавернозних тіл статевого члена.

Клінічні дані

Кардіологічні дослідження

Застосування силденафілу в дозах до 100 мг не призводило до клінічно значущих змін ЕКГ у здорових добровольців. Максимальне зниження систолічного тиску в положенні лежачи після прийому силденафілу в дозі 100 мг становило 8,3 мм рт. ст., а діастолічного тиску - 5,3 мм рт.ст. Більш виражений, але також перехідний ефект на артеріальний тиск (АТ) відзначався у пацієнтів, які приймали нітрати (див. розділи "Протипоказання" та "Взаємодія з іншими лікарськими засобами").

В дослідженні гемодинамічного ефекту силденафілу в одноразовій дозі 100 мг у 14 пацієнтів з важкою ішемічною хворобою серця (ІХС) (більше ніж у 70% пацієнтів був стеноз, принаймні, однієї коронарної артерії), систолічний і діастолічний тиск у стані спокою зменшувався на 7% і 6%, відповідно, а легеневий систолічний тиск знижувався на 9%. Силденафіл не впливав на серцевий викид і не порушував кровотік в стенозованих коронарних артеріях, а також призводив до збільшення (приблизно на 13%) аденозин-індукованого коронарного потоку як в стенозованих, так і в інтактних коронарних артеріях.

В подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні 144 пацієнта з еректильною дисфункцією та стабільною стенокардією, які приймали антиангінальні препарати (крім нітратів) виконували фізичні вправи до того моменту, коли вираженість симптомів стенокардії зменшилася. Тривалість виконання вправи була достовірно більшою (19,9 секунд; 0.9-38.9 секунд) у пацієнтів, які приймали силденафіл в одноразовій дозі 100 мг порівняно з пацієнтами, які отримували плацебо.

В рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні вивчали ефект зміни дози силденафілу (до 100 мг) у чоловіків (n=568) з еректильною дисфункцією та артеріальною гіпертензією, які приймали більше двох антигіпертензивних препаратів. Силденафіл покращив ерекцію у 71% чоловіків порівняно з 18% в групі плацебо. Частота небажаних ефектів була порівнянна з такою в інших групах пацієнтів, так само як у осіб, які приймали більше трьох антигіпертензивних препаратів.

Дослідження зорових порушень

У деяких пацієнтів через 1 годину після прийому силденафілу в дозі 100 мг за допомогою тесту Фарнсворта-Мунселя 100 виявлено легке і перехідне порушення здатності розрізняти відтінки кольору (синього/зеленого). Через 2 години після прийому силденафілу ці зміни відсутні. Вважається, що порушення кольорового зору викликане інгібуванням ФДЕ6, яка бере участь в процесі передачі світла в сітківці ока. Силденафіл не впливав на гостроту зору, сприйняття контрастності, електроретинограму, внутрішньоочний тиск або діаметр зіниці.

В плацебо-контрольованому перехресному дослідженні пацієнтів з доведеною ранньовозрастною макулярною дегенерацією (n=9) силденафіл в одноразовій дозі 100 мг переносився добре. Не було виявлено жодних клінічно значущих змін зору, оцінюваних за спеціальними візуальними тестами (гострота зору, решітка Амслера, кольорове сприйняття, моделювання проходження кольору, периметр Хемфрі і фотострес).

Ефективність

Ефективність і безпека силденафілу оцінювали в 21 рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні тривалістю до 6 місяців у 3000 пацієнтів у віці від 19 до 87 років, з еректильною дисфункцією різної етіології (органічної, психогенної або змішаної).

Ефективність препарату оцінювали глобально з використанням щоденника ерекцій, міжнародного індексу еректильної функції (валідований опитувальник про стан сексуальної функції) і опитування партнера. Ефективність силденафілу, визначена як здатність досягати і підтримувати ерекцію, достатню для задовільного статевого акту, була продемонстрована у всіх проведених дослідженнях і була підтверджена в довгострокових дослідженнях тривалістю 1 рік. В дослідженнях з застосуванням фіксованої дози співвідношення пацієнтів, які повідомили, що терапія покращила їх ерекцію, становило: 62 % (доза силденафілу 25 мг), 74 % (доза силденафілу 50 мг) і 82 % (доза силденафілу 100 мг) порівняно з 25 % в групі плацебо. Аналіз міжнародного індексу еректильної функції показав, що додатково до покращення ерекції лікування силденафілом також підвищувало якість оргазму, дозволяло досягти задоволення від статевого акту і загального задоволення.

Згідно з узагальненими даними, серед пацієнтів, які повідомили про покращення ерекції при лікуванні силденафілом були 59 % хворих на діабет, 43 % пацієнтів, які перенесли радикальну простатектомію і 83 % пацієнтів з пошкодженнями спинного мозку (проти 16 %, 15 % і 12 % в групі плацебо, відповідно).

Фармакокінетика силденафілу в рекомендованому діапазоні доз має лінійний характер.

Всмоктування

Після прийому всередину силденафіл швидко всмоктується. Абсолютна біодоступність в середньому становить близько 40 % (від 25 % до 63 %). In vitro силденафіл в концентрації близько 1,7 нг/мл (3,5 нМ) пригнічує активність ФДЕ5 людини на 50 %. Після одноразового прийому силденафілу в дозі 100 мг середня факсимільна концентрація вільного силденафілу в плазмі крові (Сmах) чоловіків становить близько 18 нг/мл (38 нМ). Сmах при прийомі силденафілу всередину натщесерце досягається в середньому протягом 60 хв (від 30 хв до 120 хв). При прийомі в поєднанні з жирною їжею швидкість всмоктування знижується: Сmах зменшується в середньому на 29 %, а час досягнення максимальної концентрації (Тmах) збільшується на 60 хв. проте ступінь абсорбції достовірно не змінюється (площа під фармакокінетичною кривою концентрація-час (AUC) знижується на 11 %).

Розподіл

Об'єм розподілу силденафілу в рівноважному стані становить в середньому 105 л.

Зв'язок силденафілу та його основного циркулюючого N-деметильного метаболіту з білками плазми крові становить приблизно 96% і не залежить від загальної концентрації препарату. Менше 0,0002% дози (в середньому 188 нг) виявлено в спермі через 90 хв після прийому силденафілу.

Метаболізм

Силденафіл метаболізується, головним чином, в печінці під дією ізоферменту системи цитохрому Р450 CYP3A4 (основний шлях) та ізоферменту системи цитохрому Р450 CYP3A4 CYP2C9 (додатковий шлях). Основний циркулюючий активний метаболіт, що утворюється в результаті N-деметилювання силденафілу, піддається подальшому метаболізму. Селективність дії цього метаболіту щодо ФДЕ порівнянна з такою силденафілу, а його активність щодо ФДЕ5 in vitro становить близько 50 % активності силденафілу. Концентрація метаболіту в плазмі крові здорових добровольців становила близько 40 % від концентрації силденафілу. N- деметильний метаболіт піддається подальшому метаболізму; період його напіввиведення (Т1/2) становить близько 4 год.

Виведення

Загальний кліренс силденафілу становить 41 л/год, а кінцевий Т1/2 - 3-5 год. Після прийому всередину так само як після внутрішньовенного введення силденафіл виводиться у вигляді метаболітів, в основному, кишечником (близько 80 % пероральної дози) і, меншою мірою, нирками (близько 13 % пероральної дози).

Фармакокінетика у особливих груп пацієнтів

Пацієнти похилого віку

У здорових пацієнтів похилого віку (65 років і старше) кліренс силденафілу знижений, а концентрація вільного силденафілу в плазмі крові приблизно на 40% вища, ніж у молодих (18-45 років). Вік не впливає клінічно значущо на частоту розвитку побічних ефектів.

Порушення функції нирок

При нирковій недостатності легкої (кліренс креатиніну 50-80 мл/хв) та середньої (кліренс креатиніну 30-49 мл/хв) ступеня тяжкості фармакокінетика силденафілу після одноразового прийому всередину 50 мг не змінюється. При нирковій недостатності важкого ступеня (кліренс креатиніну ≤30 мл/хв) кліренс силденафілу знижується, що призводить до приблизно двократного збільшення площі під фармакокінетичною кривою концентрація-час (AUC на 100%) і Сmах (88%) порівняно з такими показниками при нормальній функції нирок у пацієнтів тієї ж вікової групи.

Порушення функції печінки

У пацієнтів з цирозом печінки (стадії А і В за класифікацією Чайлд-П'ю) кліренс силденафілу знижується, що призводить до підвищення AUC (84%) і Сmах (47%) порівняно з такими показниками при нормальній функції печінки у пацієнтів тієї ж вікової групи. Фармакокінетика силденафілу у пацієнтів з важкими порушеннями функції печінки (стадія С за класифікацією Чайлд-П'ю) не вивчалася.

Для дорослих:

Для дітей:

Лікування порушень ерекції, що характеризуються нездатністю досягти або зберегти ерекцію статевого члена, достатню для задовільного статевого акту.

Силденафіл ефективний лише за наявності сексуальної стимуляції.

- гіперчутливість до силденафілу та/або будь-якого іншого компонента препарату;

- завдяки відомому впливу на обмін оксиду азоту/цГМФ  силденафіл підсилює гіпотензивну дію нітратів, тому його застосування протипоказане у пацієнтів, які отримують донатори оксиду азоту (такі як амілнітрит) або нітрати в будь-яких формах;

- одночасний прийом інгібіторів ФДЕ-5, включаючи силденафіл, зі стимуляторами гуанілатциклази, такими як ріоцигуат, протипоказаний, оскільки потенційно може призвести до симптоматичної артеріальної гіпотензії;

- пацієнти, яким не рекомендована сексуальна активність (наприклад, пацієнтам з важкою серцево-судинною патологією, такою як нестабільна стенокардія, серцева недостатність важкого ступеня);

- пацієнти з втратою зору в одному оці внаслідок неартеріальної передньої ішемічної нейропатії зорового нерва (НПІНЗН), незалежно від того, пов'язана ця патологія з попереднім застосуванням інгібіторів ФДЕ-5 чи ні;

- наявність у пацієнта печінкової недостатності важкого ступеня, артеріальної гіпотензії (АТ

Для діагностики порушень ерекції, визначення їх можливих причин та вибору адекватного лікування необхідно зібрати повний медичний анамнез та провести ретельне фізикальне обстеження. Засоби лікування еректильної дисфункції слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з анатомічною деформацією статевого члена (ангуляція, кавернозний фіброз, хвороба Пейроні), або у пацієнтів з факторами ризику розвитку пріапізму (серповидно-клітинна анемія, множинна мієлома, лейкемія).

Препарати, призначені для лікування порушень ерекції, не слід призначати чоловікам, для яких сексуальна активність небажана.

Сексуальна активність представляє певний ризик за наявності захворювань серця, тому перед початком будь-якої терапії з приводу порушень ерекції лікарю слід направити пацієнта на обстеження стану серцево-судинної системи. Сексуальна активність небажана у пацієнтів з серцевою недостатністю, нестабільною стенокардією, перенесеним в останні 6 міс інфарктом міокарда або інсультом, життєзагрозливими аритміями, артеріальною гіпертензією (АТ >170/100 мм рт. ст.) або гіпотензією (АТ <90/50 мм рт. ст.).

В ході постмаркетингового застосування силденафілу для лікування еректильної дисфункції повідомлялося про такі небажані явища, як серйозні серцево-судинні ускладнення (в т.ч. інфаркт міокарда, нестабільна стенокардія, раптова серцева смерть, шлуночкова аритмія, геморагічний інсульт, транзиторна ішемічна атака, гіпертензія і гіпотензія), які мали тимчасовий зв'язок із застосуванням силденафілу. Більшість цих пацієнтів, але не всі з них, мали фактори ризику серцево-судинних ускладнень. Багато з зазначених небажаних явищ спостерігалися незабаром після сексуальної активності, і деякі з них відзначалися після прийому силденафілу без подальшої сексуальної активності. Не представляється можливим встановити наявність прямого зв'язку між відзначеними небажаними явищами та зазначеними або іншими факторами.

Силденафіл чинить системну вазодилатуючу дію, що призводить до перехідного зниження АТ, що не є клінічно значущим явищем і не призводить до яких-небудь наслідків у більшості пацієнтів. Тим не менш, до початку застосування силденафілу лікар повинен ретельно оцінити ризик можливих небажаних проявів вазодилатуючої дії у пацієнтів з відповідними захворюваннями, особливо на тлі сексуальної активності. Підвищена сприйнятливість до вазодилататорів спостерігається у хворих з обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка (стеноз аорти, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія), а також з рідко зустрічається синдромом множинної системної атрофії, що проявляється важким порушенням регуляції АТ з боку вегетативної нервової системи.

Спільне застосування силденафілу та альфа-адреноблокаторів може призвести до симптоматичної артеріальної гіпотензії у окремих чутливих пацієнтів, силденафіл слід з обережністю застосовувати у пацієнтів, які отримують альфа-адреноблокатори. Щоб звести до мінімуму ризик розвитку постуральної гіпотензії у пацієнтів, які приймають альфа-адреноблокатори, прийом силденафілу слід починати тільки після досягнення стабілізації показників гемодинаміки у цих пацієнтів. Слід також розглянути доцільність зниження початкової дози силденафілу. Лікар повинен проінформувати пацієнтів про те, які дії слід вжити у разі появи симптомів постуральної гіпотензії.

Були відзначені рідкісні випадки розвитку передньої неартеріальної ішемічної невропатії зорового нерва, як причини погіршення або втрати зору на тлі застосування всіх інгібіторів ФДЕ5, включаючи силденафіл. Більшість цих пацієнтів мали фактори ризику, такі як екскавація (заглиблення) диска зорового нерва, вік старше 50 років, цукровий діабет, артеріальна гіпертензія, ІХС, гіперліпідемія і куріння. Причинно-наслідкового зв'язку між прийомом інгібіторів ФДЕ5 і розвитком передньої неартеріальної ішемічної невропатії зорового нерва не виявлено. Лікар повинен інформувати пацієнта про підвищення ризику розвитку передньої неартеріальної ішемічної невропатії зорового нерва, якщо цей стан у нього вже відзначався. У разі раптової втрати зору пацієнтам слід негайно надати необхідну медичну допомогу. У невеликої кількості пацієнтів з спадковим пігментним ретинітом є генетично детерміновані порушення функцій ФДЕ сітківки ока. Відомості про безпеку застосування силденафілу у пацієнтів з пігментним ретинітом відсутні, тому силденафіл слід застосовувати з обережністю.

У разі раптового погіршення слуху або втрати слуху на тлі прийому силденафілу слід негайно проконсультуватися з лікарем.

Силденафіл підсилює антиагрегантний ефект нітропрусиду натрію, донатора оксиду азоту, на тромбоцити людини in vitro. Дані про безпеку застосування силденафілу у пацієнтів зі схильністю до кровоточивості або загостренням виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки відсутні, тому силденафіл у цих пацієнтів слід застосовувати з обережністю. Частота носових кровотеч у пацієнтів з ЛГ, пов'язаною з дифузними захворюваннями сполучної тканини, була вищою, ніж у пацієнтів з первинною легеневою гіпертензією (силденафіл 3%, плацебо 2.4%). У пацієнтів, які отримували силденафіл у поєднанні з антагоністом вітаміну К, частота носових кровотеч була вищою (8.8%), ніж у пацієнтів, які не приймали антагоніст вітаміну К (1.7%).

Вплив на здатність до керування транспортними засобами і механізмами

Оскільки при прийомі силденафілу можливе зниження АТ, розвиток хроматопсії, затуманеного зору та інших побічних явищ, слід уважно ставитися до індивідуальної дії препарату в зазначених ситуаціях, особливо на початку лікування і при зміні режиму дозування.

З боку нервової системи та органів чуття: головний біль 16% (4%), запаморочення 2% (1%), припливи крові до обличчя 10% (1%), порушення зору (зміна кольоросприйняття, підвищення чутливості до світла, затуманення зору) 3% (0%).

З боку респіраторної системи: закладеність носа 4% (2%).

З боку ШКТ: диспепсія 7% (2%), діарея 3% (1%).

З боку сечостатевої системи: інфекції сечовивідних шляхів 3% (2%).

З боку шкірних покривів: висип 2% (1%).

Інші побічні ефекти, що зустрічалися з порівнянною частотою (більше 2%) в групі, що отримувала силденафіл, і групі плацебо: інфекції дихальних шляхів, біль у спині, грипоподібний синдром, артралгія.

В дослідженнях з фіксованою дозою диспепсія (17%) і порушення зору (11%) відзначалися частіше при прийомі силденафілу в дозі 100 мг у порівнянні з меншими дозами. При використанні доз, що перевищують рекомендовані, спостерігалися схожі побічні ефекти, але з більшою частотою.

Побічні дії силденафілу, що спостерігалися в плацебо-контрольованих випробуваннях і зустрічалися з частотою менше 2% (зв'язок з прийомом силденафілу не ясний).

З боку нервової системи та органів чуття: астенія, запаморочення, мігрень, гіпертензія, атаксія, тремор, невралгія, ослаблення рефлексів, парестезія, гіпестезія, непритомність, депресія, порушення сну (безсоння/сонливість), кон'юнктивіт, світлобоязнь, крововиливи в очне яблуко, мідріаз, катаракта, ксерофтальмія, біль в очних яблуках і в вухах, дзвін у вухах, глухота.

З боку серцево-судинної системи та крові (кровотворення, гемостаз): артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія, тахікардія, серцебиття, ішемія міокарда, стенокардія, кардіоміопатія, серцева недостатність, зміни на ЕКГ, в т.ч. AV-блокада, зупинка серця, тромбоз судин мозку, анемія, лейкопенія.

З боку респіраторної системи: фарингіт, синусит, ларингіт, бронхіт, диспное, збільшення кількості мокротиння, посилення кашлю, бронхіальна астма.

З боку ШКТ: глосит, гінгівіт, стоматит, сухість у роті, дисфагія, езофагіт, нудота, гастрит, гастроентерит, коліт, ректальна кровотеча, зміна біохімічних печінкових показників.

З боку обміну речовин: спрага, гіпернатріємія, подагра, гіперурикемія, лабільний діабет, гіпер- і гіпоглікемія.

З боку сечостатевої системи: ніктурія, часте сечовипускання, цистит, нетримання сечі, порушення еякуляції, аноргазмія, набряк статевих органів, гінекомастія.

З боку опорно-рухового апарату: артрит, артроз, оссалгія, міалгія, міастенія, розрив сухожиль, тендосиновіт, синовіт.

З боку шкірних покривів: кропив'янка, простий герпес, свербіж, виразка шкіри, контактний дерматит, ексфоліативний дерматит.

Інші: периферичні набряки, в т.ч. набряк обличчя, больові синдроми, в т.ч. біль в животі і грудях, випадкові падіння, поранення і забої, пітливість, озноб, фотосенсибілізація, шок, алергічні реакції.

Симптоми: застосування силденафілу в дозі 200 мг не призводило до підвищення ефективності препарату, проте частота небажаних реакцій (головний біль, припливи, запаморочення, диспепсія, закладеність носа, порушення зору) збільшувалася. При одноразовому прийомі силденафілу в дозі до 800 мг небажані реакції були такими ж, але зустрічалися частіше.

Лікування: симптоматичне. Гемодіаліз не прискорює кліренс силденафілу, оскільки останній активно зв'язується з білками плазми і не виводиться нирками.

Метаболізм силденафілу відбувається в основному за участю ізоферменту CYP3A4 (основний шлях) і CYP2C9, тому інгібітори цих ізоферментів можуть зменшити кліренс силденафілу, а індуктори, відповідно, збільшити кліренс силденафілу. Відзначено зниження кліренсу силденафілу при одночасному застосуванні інгібіторів ізоферменту цитохрому CYP3A4 (кетоконазол, еритроміцин, циметидин). Циметидин (800 мг), неспецифічний інгібітор ізоферменту цитохрому CYP3A4, при спільному прийомі з силденафілом (50 мг) викликає підвищення концентрації силденафілу в плазмі на 56%. Одноразовий прийом силденафілу в дозі 100 мг спільно з еритроміцином (по 500 мг 2 рази/добу протягом 5 днів), специфічним інгібітором ізоферменту цитохрому CYP3A4, на тлі досягнення постійної концентрації еритроміцину в крові, призводить до збільшення AUC силденафілу на 182%.

При спільному прийомі силденафілу (одноразово 100 мг) і саквінавиру (1200 мг/добу 3 рази/добу), інгібітора ВІЛ-протеази та ізоферменту цитохрому CYP3A4, на тлі досягнення постійної концентрації саквінавиру в крові Cmax силденафілу підвищувалася на 140%, a AUC збільшувалася на 210%. Силденафіл не впливає на фармакокінетику саквінавиру.

Більш сильні інгібітори ізоферменту цитохрому CYP3A4, такі як кетоконазол та ітраконазол, можуть викликати і більш сильні зміни фармакокінетики силденафілу.

Одночасне застосування силденафілу (одноразово 100 мг) і ритонавіру (по 500 мг 2 рази/добу), інгібітора ВІЛ-протеази та сильного інгібітора цитохрому Р450, на тлі досягнення постійної концентрації ритонавіру в крові призводить до збільшення Cmax силденафілу на 300% (в 4 рази), a AUC на 1000% (в 11 разів). Через 24 год концентрація силденафілу в плазмі крові становить близько 200 нг/мл (після одноразового застосування одного силденафілу - 5 нг/мл), що узгоджується з інформацією про виражений ефект ритонавіру на фармакокінетику різних субстратів цитохрому Р450. Силденафіл не впливає на фармакокінетику ритонавіру. Сумісне застосування силденафілу з ритонавіром не рекомендується.

Якщо силденафіл приймають у рекомендованих дозах пацієнти, які отримують одночасно сильні інгібітори ізоферменту цитохрому CYP3A4, то Cmax вільного силденафілу не перевищує 200 нМ, і препарат добре переноситься.

Одноразовий прийом антациду (магнію гідроксиду/алюмінію гідроксиду) не впливає на біодоступність силденафілу.

Інгібітори ізоферменту цитохрому CYP2C9 (толбутамід, варфарин), ізоферменту цитохрому CYP2D6 (селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну, трициклічні антидепресанти), тіазидні та тіазидоподібні діуретики, інгібітори АПФ та антагоністи кальцію, не впливають на фармакокінетику силденафілу.

Азитроміцин (500 мг/добу протягом 3 днів) не впливає на AUC, Cmax, Тmax, константу швидкості виведення і Т1/2 силденафілу або його основного циркулюючого метаболіту.

Силденафіл є слабким інгібітором ізоферментів цитохрому Р450 -1А2, 2С9, 2С19, 2D6, 2Е1 і 3А4 (ІК50>150 мкмоль). При прийомі силденафілу в рекомендованих дозах його Cmax становить близько 1 мкмоль, тому малоймовірно, що силденафіл може вплинути на кліренс субстратів цих ізоферментів.

Силденафіл підсилює гіпотензивну дію нітратів як при тривалому застосуванні останніх, так і при їх призначенні за гострими показаннями. У зв'язку з цим застосування силденафілу в поєднанні з нітратами або донаторами оксиду азоту протипоказане.

При одночасному прийомі альфа-адреноблокатора доксазозину (4 мг і 8 мг) і силденафілу (25 мг, 50 мг і 100 мг) у пацієнтів з доброякісною гіперплазією передміхурової залози зі стабільною гемодинамікою середнє додаткове зниження систолічного/діастолічного АТ в положенні лежачи на спині становило 7/7 мм рт. ст., 9/5 мм рт.ст. і 8/4 мм рт.ст. відповідно, а в положенні стоячи - 6/6 мм рт.ст., 11/4 мм рт.ст. і 4/5 мм рт.ст. відповідно. Повідомляється про рідкісні випадки розвитку у таких пацієнтів симптоматичної постуральної гіпотензії, що проявлялася у вигляді запаморочень (без непритомності). У окремих чутливих пацієнтів, які отримують альфа-адреноблокатори, одночасне застосування силденафілу може призвести до симптоматичної гіпотензії.

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою 25 мг, 50 мг, 100 мг.
По 1, 2, 4, 7 або 10 таблеток в контурну чарункову упаковку з плівки полівінілхлоридної або плівки полівінілхлоридної/полівініліденхлоридної і фольги алюмінієвої друкованої лакованої.
Або по 1, 2, 4, 7 або 10 таблеток в контурну чарункову упаковку з матеріалу комбінованого на основі фольги (тришаровий матеріал, що включає алюмінієву фольгу, плівку з орієнтованого поліаміду, полівінілхлоридну плівку) і фольги алюмінієвої друкованої лакованої.
1, 2, 3, 4, 5 або 6 контурних чарункових упаковок разом з інструкцією по медичному застосуванню поміщають в картонну упаковку (пачку).