Есмолол

Антиангінальне, гіпотензивне, антиаритмічне.

Кардіоселективний бета-адреноблокатор без внутрішньої симпатоміметичної та мембраностабілізуючої активності. Чинить антиангінальну, гіпотензивну та антиаритмічну дію. Гіпотензивний ефект зумовлений зменшенням стимульованого катехоламінами утворення цАМФ з АТФ, внутрішньоклітинного потоку кальцію, уреженням ЧСС та зниженням скоротливості міокарда.

Антиангінальний ефект зумовлений зменшенням потреби міокарда в кисні внаслідок уреження ЧСС (подовження діастоли та покращення перфузії міокарда) та зниження скоротливості.

За рахунок підвищення кінцево-діастолічного тиску в лівому шлуночку та збільшення розтягнення м'язових волокон шлуночків може підвищувати потребу в кисні, особливо у хворих з хронічною серцевою недостатністю.

Антиаритмічний ефект визначається пригніченням проведення імпульсів в антероградному та меншою мірою ретроградному напрямках через AV-вузол та по додаткових шляхах.

Дія настає з моменту введення, повний терапевтичний ефект розвивається через 2 хв після введення і закінчується через 10-20 хв після припинення інфузії.

Зв'язування з білками плазми після в/в введення - 55%.
Css в крові досягається в межах 5 хв при використанні навантажувальної дози і через 30 хв без неї.
Швидко гідролізується естеразами в еритроцитах до вільного кислого метаболіту (його активність становить 1/1500 активності есмололу) та метанолу. T1/2 - 9 хв, вільного кислого метаболіту - 3.7 год (при хронічній нирковій недостатності збільшується в 10 разів).
Виводиться нирками у вигляді метаболіту.

Для дорослих:

Синусова та суправентрикулярна тахікардія, суправентрикулярна тахіаритмія (мерехтлива аритмія, тріпотіння передсердь), артеріальна гіпертензія, в т.ч. під час та після операцій.

Брадикардія (ЧСС менше 45/хв), AV блокада II-III ст., артеріальна гіпотензія (систолічний АТ нижче 90 мм.рт.ст., діастолічний АТ нижче 50 мм.рт.ст), кардіогенний шок, гостра серцева недостатність, СССУ, синоатріальна блокада, кровотеча, гіповолемія, період лактації, підвищена чутливість до есмололу.

З обережністю слід застосовувати при бронхіальній астмі, ХОЗЛ (емфізема, хронічний обструктивний бронхіт), хронічній серцевій недостатності, хронічній нирковій недостатності, при вторинній гіпертензії (зумовленій вазоконстрикцією, під час або після операцій, на фоні гіпотермії), цукровий діабет, вагітність, похилий вік.

У період лікування необхідно здійснювати ретельний і постійний контроль за ЕКГ, АТ, ЧСС. Не рекомендується використовувати для введення голки-метелики.

Досвід застосування у дітей обмежений.

Необхідно враховувати можливість маскування ознак гіпоглікемії (тахікардія, підвищення АТ) у хворих на цукровий діабет.

На фоні обтяженого алергологічного анамнезу можливе більш важке проявлення алергічних реакцій і відсутність лікувального ефекту від звичайних доз епінефрину.

При концентрації, що перевищує 10 мг/мл, можливе подразнення тканин; якщо при інфузії виникає місцева реакція, введення необхідно припинити і далі змінити місце введення.

Частота побічних ефектів при використанні есмололу оцінювалася у 369 пацієнтів з суправентрикулярною тахікардією і більш ніж у 600 пацієнтів під час або після операцій, включених у клінічні випробування. Більшість відзначених ефектів були слабо вираженими і транзиторними. Найбільш суттєвим побічним ефектом була гіпотензія. У період проведення постмаркетингових досліджень повідомлялося про летальні випадки, що зустрічалися при клінічних станах, коли есмолол був, ймовірно, використаний для контролю частоти шлуночкових скорочень.

З боку нервової системи та органів чуття: запаморочення (3%), сонливість (3%), головний біль (2%), ажитація (2%), сплутаність свідомості (2%), відчуття втоми (1%); менше 1% — легке запаморочення, астенія, парестезія, депресія, тривога, судоми, порушення мислення, смаку, зору і мови.

З боку серцево-судинної системи та крові (кровотворення, гемостаз): симптоматична гіпотензія (супроводжується рясним потовиділенням, запамороченням) — 12% (терапія була припинена приблизно у 11% пацієнтів, у половини з яких відзначалася симптоматична гіпотензія), безсимптомна гіпотензія — 25%, порушення периферичного кровообігу (1%); менше 1% — блідість, прилив крові до обличчя, брадикардія (менше 50 ударів/хв), біль у грудях, серцебиття, синкопе, AV-блокада, набряк легень. У 2 пацієнтів без суправентрикулярної тахікардії, але з тяжкою ІХС (стан після інфаркту міокарда або нестабільна стенокардія) розвинулися оборотні (при припиненні лікування) тяжка брадикардія/синусова пауза/асистолія.

З боку органів ШКТ: нудота (7%), блювання (1%); менше 1% — сухість у роті, диспептичні явища, анорексія, запор, дискомфорт у животі.

З боку респіраторної системи: менше 1% — закладеність носа, хрипи в грудній клітці, утруднення дихання, задишка, бронхоспазм.

З боку шкірних покривів: інфузійні реакції, включаючи запалення та індурацію в місці введення (у 8% випадків); менше 1% — набряк, еритема, зміна забарвлення шкірних покривів, печіння в місці ін'єкції, некроз шкіри (при екстравазації).

Інші: менше 1% — лихоманка, пітливість, озноб, затримка сечі, біль у міжлопатковій області, похолодання кистей і стоп, синдром відміни.

Симптоми: надмірне зниження АТ, брадикардія, шлуночкові екстрасистоли, серцева недостатність, бронхоспазм. Передозування есмололу може викликати зупинку серця.

Лікування: надання хворому положення Тренделенбурга, оксигенотерапія, в/в введення рідини (якщо відсутній набряк легень); симптоматична терапія: при брадикардії — введення атропіну сульфату, ізопротеренолу або добутаміну (можливе застосування епінефрину або проведення трансвенозної електрокардіостимуляції); при серцевій недостатності — в/в призначення серцевих глікозидів та/або діуретиків; при гіпотензії — судинозвужувальних засобів (епінефрин, норепінефрин, допамін, добутамін) під контролем АТ; шлуночкові екстрасистоли купіруються в/в введенням лідокаїну або фенітоїну, бронхоспазм — в/в введенням бета2-адреноміметиків (ізопротеренол) або похідних ксантину. Можливе в/в призначення глюкагону для усунення брадикардії або гіпотензії.

Несумісний в одному шприці з іншими лікарськими засобами (в т.ч. з 5% розчином натрію гідрокарбонату).

Підвищує концентрацію дигоксину в плазмі.

Морфін, суксаметоній та непрямі антикоагулянти підвищують концентрацію есмололу в крові. Збільшує тривалість нервово-м'язової блокади, викликаної суксаметонієм в 1.5 рази.

Алергени, що використовуються для імунотерапії, або екстракти алергенів для шкірних проб підвищують ризик виникнення тяжких системних алергічних реакцій або анафілаксії у хворих, які отримують есмолол.

Йодовмісні рентгеноконтрастні лікарські засоби для в/в введення підвищують ризик розвитку анафілактичних реакцій.

Фенітоїн при в/в введенні, лікарські засоби для інгаляційного наркозу (похідні вуглеводнів) підвищують вираженість кардіодепресивної дії та ймовірність зниження АТ.

Змінює ефективність інсуліну та пероральних гіпоглікемічних засобів, маскує симптоми розвиваючої гіпоглікемії (тахікардія, підвищення АТ).

Знижує кліренс лідокаїну та ксантинів (крім дифіліну) і підвищує їх концентрацію в плазмі, особливо у хворих з вихідно підвищеним кліренсом теофіліну під впливом куріння.

Гіпотензивний ефект послаблюють НПЗП (затримка натрію та блокада синтезу простагландинів в нирках), ГКС та естрогени (затримка натрію).

Серцеві глікозиди, метилдопа, резерпін та гуанфацин, блокатори кальцієвих каналів (верапаміл, дилтіазем), аміодарон та інші антиаритмічні засоби підвищують ризик розвитку або погіршення брадикардії, AV блокади, зупинки серця та серцевої недостатності.

Ніфедипін може призводити до значного зниження АТ.

При одночасному застосуванні з антигіпертензивними засобами (в т.ч. з діуретиками, клонідином, симпатолітиками, гідралазином) можливе надмірне зниження АТ.

Подовжує дію недеполяризуючих міорелаксантів та антикоагулянтний ефект кумаринів.

Три- та тетрациклічні антидепресанти, антипсихотичні засоби (нейролептики), етанол, седативні та снодійні засоби підсилюють пригнічення ЦНС.

Не рекомендується одночасне застосування з інгібіторами МАО внаслідок значного посилення гіпотензивної дії, перерва в лікуванні між прийомом інгібіторів МАО та есмололу повинна становити не менше 14 днів.

Негідровані алкалоїди ріжків підвищують ризик розвитку порушень периферичного кровообігу.

Розчин для внутрішньовенного введення 10 мг/мл.
По 10 мл препарату у флаконах темного скла.
Флакон закупорений гумовою пробкою під алюмінієвою обкаткою та закритий зверху пластмасовою кришкою.
По 5 флаконів у картонну коробку разом з інструкцією по застосуванню.