Клафоран
Claforan
АТХ код:
Аналоги (дженерики, синоніми)
Цефотаксим, Цефосин, Кефотекс, Інтратаксим, Клафобрин, Ліфоран, Орітакс, Орітаксим, Резібелакта, Стафотаксим, Такс-О-Бід, Талцеф, Цефабол, Цефазим
Діюча речовина
Фармакологічна група
З тієї ж фармакологічної групи
Рецепт латинською
Rp.: Claforani fl. №10
D. S. Вміст флакона розчинити в 1 мл води для ін'єкцій; вводити внутрішньом'язово 2 рази на день протягом 1 тиж
Rp.: Claforani 1,0
D. t. d. № 10 in flac.
S. Вміст флакона розчинити в 4 мл ізотонічного розчину натрію хлориду. Внутрішньом'язово по 1 мл 4 рази на добу протягом 10 днів
D. S. Вміст флакона розчинити в 1 мл води для ін'єкцій; вводити внутрішньом'язово 2 рази на день протягом 1 тиж
Rp.: Claforani 1,0
D. t. d. № 10 in flac.
S. Вміст флакона розчинити в 4 мл ізотонічного розчину натрію хлориду. Внутрішньом'язово по 1 мл 4 рази на добу протягом 10 днів
Фармакологічні властивості
Антибактеріальне широкого спектра, бактерицидне.
Фармакодинаміка
Напівсинтетичний антибіотик групи цефалоспоринів III покоління для парентерального застосування. Цефотаксим діє бактерицидно за рахунок порушення синтезу стінки бактерій. Він також стійкий до дії більшості β-лактамаз.
До цефотаксиму зазвичай чутливі:
Aeromonas hydrophila; Bacillus subtilis; Bordetella pertussis; Borrelia burgdorferi; Moraxella (Branhamella) catarrhalis; Citrobacter diversus*; Citrobacter freundii*; Clostridium perfringens; Corynebacterium diphtheriae; Escherichia coli; Enterobacter spp.*; Erysipelothrix insidiosa; Eubacterium spp.; Haemophilus spp. (продукуючі та непродукуючі пеніциліназу штами, включаючи ампіцилін-резистентні); Klebsiella pneumoniae; Klebsiella oxytoca; Staphylococcus spp. (метицилінчутливі, включаючи продукуючі та непродукуючі пеніциліназу штами); Morganella morganii; Neisseria gonorrhoeae (включаючи продукуючі та непродукуючі пеніциліназу штами); Neisseria meningitidis; Propionibacterium spp.; Proteus mirabilis, Proteus vulgaris; Providencia spp.; Streptococcus spp. (включаючи Streptococcus pneumonia), Salmonella spp.; Serratia spp.*; Shigella spp.; Veillonella spp.; Yersinia spp.*, Pscudomonas spp. (крім Pseudomonas aeruginosa, Pseudomonas cepacia).
*- чутливість залежить від епідеміологічних даних та від рівня стійкості в кожній конкретній країні.
До цефотаксиму стійкі:
Acinetobacter baumanii, Bacteroides fragilis; Clostridium difficile; Enterococcus spp.; грамнегативні анаероби; Listeria monocytogenes, Staphylococcus spp. (метицилінрезистентні штами); Pseudomonas aeruginosa, Pseudomonas cepacia; Stenotrophomonas maltophilia.
До цефотаксиму зазвичай чутливі:
Aeromonas hydrophila; Bacillus subtilis; Bordetella pertussis; Borrelia burgdorferi; Moraxella (Branhamella) catarrhalis; Citrobacter diversus*; Citrobacter freundii*; Clostridium perfringens; Corynebacterium diphtheriae; Escherichia coli; Enterobacter spp.*; Erysipelothrix insidiosa; Eubacterium spp.; Haemophilus spp. (продукуючі та непродукуючі пеніциліназу штами, включаючи ампіцилін-резистентні); Klebsiella pneumoniae; Klebsiella oxytoca; Staphylococcus spp. (метицилінчутливі, включаючи продукуючі та непродукуючі пеніциліназу штами); Morganella morganii; Neisseria gonorrhoeae (включаючи продукуючі та непродукуючі пеніциліназу штами); Neisseria meningitidis; Propionibacterium spp.; Proteus mirabilis, Proteus vulgaris; Providencia spp.; Streptococcus spp. (включаючи Streptococcus pneumonia), Salmonella spp.; Serratia spp.*; Shigella spp.; Veillonella spp.; Yersinia spp.*, Pscudomonas spp. (крім Pseudomonas aeruginosa, Pseudomonas cepacia).
*- чутливість залежить від епідеміологічних даних та від рівня стійкості в кожній конкретній країні.
До цефотаксиму стійкі:
Acinetobacter baumanii, Bacteroides fragilis; Clostridium difficile; Enterococcus spp.; грамнегативні анаероби; Listeria monocytogenes, Staphylococcus spp. (метицилінрезистентні штами); Pseudomonas aeruginosa, Pseudomonas cepacia; Stenotrophomonas maltophilia.
Фармакокінетика
У дорослих - через 5 хвилин після одноразового внутрішньовенного (в/в) введення 1 г цефотаксиму максимальна концентрація (Сmах) у плазмі крові становить 100 мкг/мл.
Після внутрішньом'язового (в/м) введення цефотаксиму в тій же дозі Сmах у плазмі крові досягається через 0,5 год і становить від 20 до 30 мкг/мл.
Біодоступність цефотаксиму при в/в введенні становить 100%, при в/м введенні - 90-95%.
Період напіввиведення (Т1/2) цефотаксиму становить 1 год при в/в введенні і 1-1,5 год при в/м введенні.
Зв'язування з білками плазми (переважно альбумінами) становить у середньому 25-40%.
Метаболізується в печінці з утворенням активного метаболіту дезацетилцефотаксиму (М1), що має антибактеріальну активність, і неактивних метаболітів (М2, М3).
Близько 90% від введеної дози виводиться нирками: 50% - у незміненому вигляді, близько 15-25% у вигляді метаболіту дезацетилцефотаксиму і 15-30% у вигляді неактивних метаболітів (М2 + М3). 10% від введеної дози виводиться кишечником.
У літніх пацієнтів старше 80 років Т1/2 цефотаксиму збільшується до 2,5 год. Об'єм розподілу (Vd) не змінюється порівняно з молодими здоровими добровольцями.
У дорослих з порушеною функцією нирок Vd не змінюється, а Т1/2 не перевищує 2,5 год навіть на останніх стадіях ниркової недостатності.
У дітей концентрація цефотаксиму в плазмі крові і Vd аналогічні таким у дорослих, які отримують таку ж дозу препарату в мг/кг маси. Т1/2 цефотаксиму становить від 0,75 до 1,5 год.
У новонароджених і передчасно народжених дітей концентрація цефотаксиму в плазмі крові і Vd аналогічні таким у дітей. Середній Т1/2 цефотаксиму становить від 1,4 до 6,4 год.
Після внутрішньом'язового (в/м) введення цефотаксиму в тій же дозі Сmах у плазмі крові досягається через 0,5 год і становить від 20 до 30 мкг/мл.
Біодоступність цефотаксиму при в/в введенні становить 100%, при в/м введенні - 90-95%.
Період напіввиведення (Т1/2) цефотаксиму становить 1 год при в/в введенні і 1-1,5 год при в/м введенні.
Зв'язування з білками плазми (переважно альбумінами) становить у середньому 25-40%.
Метаболізується в печінці з утворенням активного метаболіту дезацетилцефотаксиму (М1), що має антибактеріальну активність, і неактивних метаболітів (М2, М3).
Близько 90% від введеної дози виводиться нирками: 50% - у незміненому вигляді, близько 15-25% у вигляді метаболіту дезацетилцефотаксиму і 15-30% у вигляді неактивних метаболітів (М2 + М3). 10% від введеної дози виводиться кишечником.
У літніх пацієнтів старше 80 років Т1/2 цефотаксиму збільшується до 2,5 год. Об'єм розподілу (Vd) не змінюється порівняно з молодими здоровими добровольцями.
У дорослих з порушеною функцією нирок Vd не змінюється, а Т1/2 не перевищує 2,5 год навіть на останніх стадіях ниркової недостатності.
У дітей концентрація цефотаксиму в плазмі крові і Vd аналогічні таким у дорослих, які отримують таку ж дозу препарату в мг/кг маси. Т1/2 цефотаксиму становить від 0,75 до 1,5 год.
У новонароджених і передчасно народжених дітей концентрація цефотаксиму в плазмі крові і Vd аналогічні таким у дітей. Середній Т1/2 цефотаксиму становить від 1,4 до 6,4 год.
Спосіб застосування
Для дорослих:
Внутрішньом'язово або внутрішньовенно.
Доза, спосіб і частота введення повинні визначатися тяжкістю інфекції, чутливістю збудника і станом пацієнта. Лікування повинно бути розпочато до отримання результатів тесту на визначення чутливості.
Дорослим і дітям старше 12 років і з масою тіла 50 кг і більше при інфекціях легкої і середньої тяжкості - 1 г кожні 12 год. Доза може варіювати в залежності від тяжкості інфекції, чутливості збудника і стану пацієнта.
При тяжких інфекціях доза може бути збільшена до 12 г на добу, розділена на 3-4 введення.
При інфекціях, викликаних Pseudomonas spp., добова доза повинна бути більше 6 г.
При гонореї: 1 г одноразово внутрішньом'язово або внутрішньовенно.
З метою профілактики інфекцій перед хірургічною операцією (від 30 до 90 хв до початку операції) вводять 1 г внутрішньом'язово або внутрішньовенно.
При виконанні кесаревого розтину в момент накладення затискачів на пупкову вену внутрішньовенно вводять 1 г препарату, потім через 6-12 год повторно вводять 1 г внутрішньом'язово або внутрішньовенно.
Пацієнти з нирковою недостатністю
У випадках, коли кліренс креатиніну менше 10 мл/хв, необхідно зменшити дозу. Після введення початкової разової дози, добову дозу слід зменшити вдвічі без зміни частоти введення, тобто замість 1 г кожні 12 год - 0,5 г кожні 12 год, замість 1 г кожні 8 год - 0,5 г кожні 8 год, замість 2 г кожні 8 год - 1 г кожні 8 год і т.д.
Може знадобитися подальша корекція дози в залежності від перебігу інфекції і загального стану пацієнта.
Пацієнтам, які знаходяться на гемодіалізі, призначають 1-2 г на добу в залежності від тяжкості інфекції. У день проведення гемодіалізу цефотаксим повинен бути призначений після закінчення сеансу гемодіалізу, так як цефотаксим видаляється при гемодіалізі.
Пацієнтам, які знаходяться на перитонеальному діалізі, призначають 1-2 г на добу в залежності від тяжкості інфекції. Цефотаксим не видаляється при перитонеальному діалізі.
Правила приготування розчинів
Для внутрішньовенної ін'єкції як розчинник використовують воду для ін'єкцій (1 г розводять у 4 мл); при внутрішньовенній ін'єкції розчин повинен бути введений протягом від 3 до 5 хв.
Для внутрішньовенної інфузії як розчинник використовують 0,9% розчин натрію хлориду або 5% розчин декстрози (1-2 г розводять у 40-100 мл розчинника). Також може бути використаний розчин Рінгера лактат. Тривалість інфузії - 20-60 хв.
Для внутрішньом'язового введення використовують воду для ін'єкцій або 1% розчин лідокаїну (1 г розводять у 4 мл розчинника).
Доза, спосіб і частота введення повинні визначатися тяжкістю інфекції, чутливістю збудника і станом пацієнта. Лікування повинно бути розпочато до отримання результатів тесту на визначення чутливості.
Дорослим і дітям старше 12 років і з масою тіла 50 кг і більше при інфекціях легкої і середньої тяжкості - 1 г кожні 12 год. Доза може варіювати в залежності від тяжкості інфекції, чутливості збудника і стану пацієнта.
При тяжких інфекціях доза може бути збільшена до 12 г на добу, розділена на 3-4 введення.
При інфекціях, викликаних Pseudomonas spp., добова доза повинна бути більше 6 г.
При гонореї: 1 г одноразово внутрішньом'язово або внутрішньовенно.
З метою профілактики інфекцій перед хірургічною операцією (від 30 до 90 хв до початку операції) вводять 1 г внутрішньом'язово або внутрішньовенно.
При виконанні кесаревого розтину в момент накладення затискачів на пупкову вену внутрішньовенно вводять 1 г препарату, потім через 6-12 год повторно вводять 1 г внутрішньом'язово або внутрішньовенно.
Пацієнти з нирковою недостатністю
У випадках, коли кліренс креатиніну менше 10 мл/хв, необхідно зменшити дозу. Після введення початкової разової дози, добову дозу слід зменшити вдвічі без зміни частоти введення, тобто замість 1 г кожні 12 год - 0,5 г кожні 12 год, замість 1 г кожні 8 год - 0,5 г кожні 8 год, замість 2 г кожні 8 год - 1 г кожні 8 год і т.д.
Може знадобитися подальша корекція дози в залежності від перебігу інфекції і загального стану пацієнта.
Пацієнтам, які знаходяться на гемодіалізі, призначають 1-2 г на добу в залежності від тяжкості інфекції. У день проведення гемодіалізу цефотаксим повинен бути призначений після закінчення сеансу гемодіалізу, так як цефотаксим видаляється при гемодіалізі.
Пацієнтам, які знаходяться на перитонеальному діалізі, призначають 1-2 г на добу в залежності від тяжкості інфекції. Цефотаксим не видаляється при перитонеальному діалізі.
Правила приготування розчинів
Для внутрішньовенної ін'єкції як розчинник використовують воду для ін'єкцій (1 г розводять у 4 мл); при внутрішньовенній ін'єкції розчин повинен бути введений протягом від 3 до 5 хв.
Для внутрішньовенної інфузії як розчинник використовують 0,9% розчин натрію хлориду або 5% розчин декстрози (1-2 г розводять у 40-100 мл розчинника). Також може бути використаний розчин Рінгера лактат. Тривалість інфузії - 20-60 хв.
Для внутрішньом'язового введення використовують воду для ін'єкцій або 1% розчин лідокаїну (1 г розводять у 4 мл розчинника).
Для дітей:
Для дітей до 12 років і з масою тіла до 50 кг звичайна доза становить 100-150 мг/кг маси тіла на добу, розділена на 2-4 введення. При дуже тяжких інфекціях доза може бути збільшена до 200 мг/кг маси тіла на добу.
Для новонароджених доза становить 50 мг/кг маси тіла на добу, розділена на 2-4 введення. При тяжких інфекціях - доза 150-200 мг/кг маси тіла на добу, розділена на 2-4 введення.
Показання
Цефотаксим призначений для лікування інфекцій, викликаних мікроорганізмами, чутливими до препарату:
Профілактика інфекцій після хірургічних операцій на ШКТ, урологічних та акушерсько-гінекологічних операцій.
- інфекції дихальних шляхів;
- інфекції сечостатевих шляхів;
- септицемія, бактеріємія;
- ендокардити;
- внутрішньочеревні інфекції (включаючи перитоніт);
- менінгіт (за винятком листеріозного) та інші інфекції ЦНС;
- інфекції шкіри та м'яких тканин;
- інфекції кісток і суглобів;
Профілактика інфекцій після хірургічних операцій на ШКТ, урологічних та акушерсько-гінекологічних операцій.
Протипоказання
- Підвищена чутливість до цефотаксиму, інших цефалоспоринів.
- Для форм, що містять як розчинник лідокаїн:
- Для форм, що містять як розчинник лідокаїн:
- підвищена чутливість до лідокаїну або іншого місцевого анестетика амідного типу;
- внутрішньосерцеві блокади без встановленого водія ритму;
- тяжка серцева недостатність;
- внутрішньовенне введення;
- діти у віці до 2,5 років (внутрішньом'язове введення).
Особливі вказівки
Перед призначенням Клафорану необхідно зібрати алергологічний анамнез, особливо щодо вказівок на алергічний діатез, реакції підвищеної чутливості до бета-лактамних антибіотиків. Відома перехресна алергія між пеніцилінами і цефалоспоринами, яка виникає в 5-10% випадків. У пацієнтів, в анамнезі яких є вказівки на алергічні реакції на пеніцилін, препарат застосовують з крайньою обережністю.
Застосування Клафорану строго протипоказано у пацієнтів з вказівкою в анамнезі на реакцію підвищеної чутливості негайного типу на цефалоспорини. У разі будь-яких сумнівів присутність лікаря при першому введенні препарату обов'язкова через можливу анафілактичну реакцію.
При виникненні реакцій підвищеної чутливості препарат відміняють.
У перші тижні лікування можливе виникнення псевдомембранозного коліту, що проявляється тяжкою, тривалою діареєю. Діагноз підтверджується при колоноскопії та/або гістологічному дослідженні. Це ускладнення розцінюють як дуже серйозне. Клафоран негайно відміняють і призначають адекватну терапію (включаючи застосування всередину ванкоміцину або метронидазолу).
При одночасному застосуванні Клафорану і потенційно нефротоксичних препаратів (аміноглікозидних антибіотиків, діуретиків) необхідно контролювати функцію нирок (через небезпеку нефротоксичної дії).
Пацієнтам, яким потрібно обмеження споживання натрію, слід враховувати вміст натрію в цефотаксиму натрієвої солі (48.2 мг/г).
У період лікування можливе появлення хибнопозитивної проби Кумбса.
У період лікування рекомендується використання глюкозооксидазних методів визначення рівня глюкози в крові, у зв'язку з розвитком хибнопозитивних результатів при застосуванні неспецифічних реактивів.
Слід контролювати швидкість введення препарату.
Контроль лабораторних показників
При тривалості лікування препаратом понад 10 днів необхідно контролювати картину периферичної крові. У разі розвитку нейтропенії лікування слід припинити.
Застосування Клафорану строго протипоказано у пацієнтів з вказівкою в анамнезі на реакцію підвищеної чутливості негайного типу на цефалоспорини. У разі будь-яких сумнівів присутність лікаря при першому введенні препарату обов'язкова через можливу анафілактичну реакцію.
При виникненні реакцій підвищеної чутливості препарат відміняють.
У перші тижні лікування можливе виникнення псевдомембранозного коліту, що проявляється тяжкою, тривалою діареєю. Діагноз підтверджується при колоноскопії та/або гістологічному дослідженні. Це ускладнення розцінюють як дуже серйозне. Клафоран негайно відміняють і призначають адекватну терапію (включаючи застосування всередину ванкоміцину або метронидазолу).
При одночасному застосуванні Клафорану і потенційно нефротоксичних препаратів (аміноглікозидних антибіотиків, діуретиків) необхідно контролювати функцію нирок (через небезпеку нефротоксичної дії).
Пацієнтам, яким потрібно обмеження споживання натрію, слід враховувати вміст натрію в цефотаксиму натрієвої солі (48.2 мг/г).
У період лікування можливе появлення хибнопозитивної проби Кумбса.
У період лікування рекомендується використання глюкозооксидазних методів визначення рівня глюкози в крові, у зв'язку з розвитком хибнопозитивних результатів при застосуванні неспецифічних реактивів.
Слід контролювати швидкість введення препарату.
Контроль лабораторних показників
При тривалості лікування препаратом понад 10 днів необхідно контролювати картину периферичної крові. У разі розвитку нейтропенії лікування слід припинити.
Побічні ефекти
Алергічні реакції: ангіоневротичний набряк, бронхоспазм, висип, почервоніння шкіри, кропив'янка; дуже рідко - анафілактичний шок, багатоформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла).
З боку травної системи: можливі - нудота, блювання, болі в животі, підвищення активності печінкових ферментів (АЛТ, АСТ, ЛДГ, ГГТ, ЩФ) і/або білірубіну, діарея (діарея може бути симптомом ентероколіту, що в ряді випадків супроводжується появою крові в калі. Особливою формою ентероколіту є псевдомембранозний коліт).
З боку сечовидільної системи: погіршення функції нирок (збільшення рівня креатиніну), особливо при комбінованому застосуванні з аміноглікозидами; дуже рідко - інтерстиціальний нефрит.
З боку системи кровотворення: нейтропенія; рідко - агранулоцитоз, еозинофілія, тромбоцитопенія; в одиничних випадках - гемолітична анемія.
З боку ЦНС: енцефалопатія (при введенні препарату у високих дозах), особливо у хворих з нирковою недостатністю.
З боку серцево-судинної системи: в одиничних випадках - аритмії (при болюсному введенні через центральний венозний катетер).
Інші: слабкість, лихоманка, суперінфекція.
Місцеві реакції: запалення в місці ін'єкції.
При лікуванні бореліозу: реакція Яриша-Герксгеймера (протягом перших днів лікування), шкірний висип, свербіж, лихоманка, лейкопенія, підвищення рівня ферментів печінки, утруднене дихання і дискомфорт в області суглобів.
З боку травної системи: можливі - нудота, блювання, болі в животі, підвищення активності печінкових ферментів (АЛТ, АСТ, ЛДГ, ГГТ, ЩФ) і/або білірубіну, діарея (діарея може бути симптомом ентероколіту, що в ряді випадків супроводжується появою крові в калі. Особливою формою ентероколіту є псевдомембранозний коліт).
З боку сечовидільної системи: погіршення функції нирок (збільшення рівня креатиніну), особливо при комбінованому застосуванні з аміноглікозидами; дуже рідко - інтерстиціальний нефрит.
З боку системи кровотворення: нейтропенія; рідко - агранулоцитоз, еозинофілія, тромбоцитопенія; в одиничних випадках - гемолітична анемія.
З боку ЦНС: енцефалопатія (при введенні препарату у високих дозах), особливо у хворих з нирковою недостатністю.
З боку серцево-судинної системи: в одиничних випадках - аритмії (при болюсному введенні через центральний венозний катетер).
Інші: слабкість, лихоманка, суперінфекція.
Місцеві реакції: запалення в місці ін'єкції.
При лікуванні бореліозу: реакція Яриша-Герксгеймера (протягом перших днів лікування), шкірний висип, свербіж, лихоманка, лейкопенія, підвищення рівня ферментів печінки, утруднене дихання і дискомфорт в області суглобів.
Передозування
Гостра токсичність цефотаксиму натрію оцінювалася на неонатальних і дорослих мишах і щурах. Значна смертність спостерігалася при парентеральних дозах, що перевищують 6000 мг/кг/добу, у всіх групах. Загальними токсичними ознаками у загиблих тварин були зниження спонтанної активності, тонічні і клонічні судоми, задишка, гіпотермія і ціаноз.
Симптоми: зареєстровані випадки передозування цефотаксиму у людини. У більшості випадків явної токсичності не спостерігалося. Найбільш частими реакціями були підвищення концентрації азоту сечовини в крові і креатиніну. Існує ризик розвитку зворотної енцефалопатії при застосуванні високих доз бета-лактамних антибіотиків, включаючи цефотаксим.
Лікування: специфічного антидоту не існує. Пацієнти з гострим передозуванням повинні перебувати під ретельним наглядом і отримувати підтримуючу терапію.
Симптоми: зареєстровані випадки передозування цефотаксиму у людини. У більшості випадків явної токсичності не спостерігалося. Найбільш частими реакціями були підвищення концентрації азоту сечовини в крові і креатиніну. Існує ризик розвитку зворотної енцефалопатії при застосуванні високих доз бета-лактамних антибіотиків, включаючи цефотаксим.
Лікування: специфічного антидоту не існує. Пацієнти з гострим передозуванням повинні перебувати під ретельним наглядом і отримувати підтримуючу терапію.
Лікарняна взаємодія
При одночасному застосуванні з Клафораном пробенецид затримує екскрецію і збільшує плазмові концентрації цефотаксиму.
При одночасному застосуванні Клафоран може потенціювати нефротоксичний ефект препаратів, що мають нефротоксичну дію.
Фармацевтична взаємодія
Розчин Клафорану несумісний з розчинами інших антибіотиків (в т.ч аміноглікозидами) в одному шприці або інфузійному розчині.
При одночасному застосуванні Клафоран може потенціювати нефротоксичний ефект препаратів, що мають нефротоксичну дію.
Фармацевтична взаємодія
Розчин Клафорану несумісний з розчинами інших антибіотиків (в т.ч аміноглікозидами) в одному шприці або інфузійному розчині.
Лікарська форма
Порошок для приготування розчину для внутрішньовенного і внутрішньом'язового введення, 1,0 г.
По 1,0 г препарату в скляний безбарвний флакон (тип III) об'ємом 15 мл, закупорений гумовою пробкою і обтиснутий алюмінієвим ковпачком, забезпечений пластмасовою кришечкою.
По 1 флакону разом з інструкцією по застосуванню в картонну пачку.
По 1,0 г препарату в скляний безбарвний флакон (тип III) об'ємом 15 мл, закупорений гумовою пробкою і обтиснутий алюмінієвим ковпачком, забезпечений пластмасовою кришечкою.
По 1 флакону разом з інструкцією по застосуванню в картонну пачку.
