Оланзапін
Olanzapinum
АТХ код:
Аналоги (дженерики, синоніми)
Заласта, Зипрекса, Еголацца, Золафрен Квік
Діюча речовина
Фармакологічна група
З тієї ж фармакологічної групи
Рецепт латинською
Rp.: Tab. Olanzapini 0,01 №30
D.S. Внутрішньо, незалежно від прийому їжі, по 1 таблетці 1 раз на день
Фармакологічні властивості
Антипсихотичний, нейролептичний.
Фармакодинаміка
Оланзапін є антипсихотичним засобом (нейролептиком).
У доклінічних дослідженнях встановлено спорідненість до 5-НТ2А/2С-, 5-НТ3-, 5-НТ6-серотонінових рецепторів, D1-, D2-, D3-, D4-, D5-дофамінових рецепторів, м-холіноблокуючі ефекти обумовлені блокадою М1-5-холінорецепторів; також має спорідненість до α1-адрено- та Н1-гістамінових рецепторів. В експериментах на тваринах виявлено антагонізм щодо серотонінових, дофамінових і м-холінорецепторів. In vivo та in vitro оланзапін має більш виражену спорідненість і активність щодо 5-НТ2-серотонінових рецепторів порівняно з D2-дофаміновими рецепторами. За даними електрофізіологічних досліджень оланзапін селективно знижує збудливість мезолімбічних дофамінергічних нейронів, і водночас має незначний вплив на стриарні нервові шляхи, що беруть участь у регуляції моторних функцій. Оланзапін знижує умовний захисний рефлекс (тест, що характеризує антипсихотичну активність) у дозах нижчих, ніж дози, що викликають каталепсію (розлад, що відображає побічний вплив на моторну функцію). На відміну від інших нейролептиків, оланзапін посилює протитривожний ефект при проведенні "анксиолітичного" тесту.
Оланзапін забезпечує статистично достовірну реакцію як продуктивних (марення, галюцинації та ін.), так і негативних розладів.
При одноразовому прийомі 10 мг оланзапіну за допомогою позитронно-емісійної томографії (ПЕТ) на здорових добровольцях встановлено більше спорідненість оланзапіну до 5 НТ2А- ніж до D2-дофамінових рецепторів. На томограмах пацієнтів з шизофренією показано, що у пацієнтів, чутливих до лікування оланзапіном спорідненість до стриарних D2-рецепторів співставна з ефектом у пацієнтів, чутливих до прийому клозапіну, і нижча ніж у пацієнтів, чутливих до лікування іншими антипсихотичними препаратами та рисперидоном.
Клінічна ефективність
У міжнародному, подвійному сліпому, порівняльному дослідженні пацієнтів з шизофренією, шизоафективним або схожими розладами різного ступеня тяжкості депресивних симптомів (середнє вихідне значення 16.6 за шкалою Монтгомері-Асберга для оцінки депресії), проспективному вторинному аналізі за шкалою настрою від вихідної до кінцевої точки контролю встановлено статистично значуще (р=0.001) поліпшення при прийомі оланзапіну (-6.0) порівняно з галоперидолом (-3.1).
У пацієнтів з маніакальним або змішаним епізодом біполярного розладу в порівнянні з плацебо та препаратом вальпроєвої кислоти (дивальпроат) показана висока ефективність у зменшенні маніакальних симптомів протягом 3 тижнів. Співставні результати ефективності оланзапіну та галоперидолу спостерігали у пацієнтів з симптоматичною ремісією манії та депресії через 6-12 тижнів.
У котерапії пацієнтів, які приймали препарат літію або вальпроєвої кислоти мінімум протягом 2 тижнів, додатковий прийом 10 мг оланзапіну (котерапія з препаратом літію або вальпроєвої кислоти) призвів до значного зниження симптомів манії порівняно з монотерапією препаратами літію або вальпроєвої кислоти протягом 6 тижнів.
У 12-місячному дослідженні профілактики рецидивів маніакальних епізодів у пацієнтів, які досягли ремісії при прийомі оланзапіну та потім рандомізованих у групу, що приймала препарат оланзапін, встановлено статистично значуще перевагу над плацебо за основним критерієм контролю виникнення рецидиву біполярного розладу і з точки зору запобігання рецидиву манії або рецидиву депресії.
У другому 12-місячному дослідженні профілактики рецидивів маніакальних епізодів у пацієнтів, які досягли ремісії при спільному прийомі оланзапіну з препаратом літію, і потім рандомізованих у групу монотерапії оланзапіном або препаратом літію. Ефективність від прийому оланзапіну виявилася статистично незначущою порівняно з препаратом літію за основним критерієм контролю рецидиву біполярного розладу (оланзапін 30.0%, літій 38.3%, р=0.055).
У 18-місячному дослідженні котерапії маніакальних або змішаних епізодів у пацієнтів, стабілізованих оланзапіном та препаратами, що стабілізують настрій (препарати літію або вальпроєвої кислоти), тривала спільна терапія оланзапіном з препаратом літію або вальпроєвої кислоти виявилася статистично не значущою порівняно з монотерапією препаратом літію або вальпроєвої кислоти з метою затримки появи рецидиву біполярного розладу, визначеного за діагностичними ознаками.
У доклінічних дослідженнях встановлено спорідненість до 5-НТ2А/2С-, 5-НТ3-, 5-НТ6-серотонінових рецепторів, D1-, D2-, D3-, D4-, D5-дофамінових рецепторів, м-холіноблокуючі ефекти обумовлені блокадою М1-5-холінорецепторів; також має спорідненість до α1-адрено- та Н1-гістамінових рецепторів. В експериментах на тваринах виявлено антагонізм щодо серотонінових, дофамінових і м-холінорецепторів. In vivo та in vitro оланзапін має більш виражену спорідненість і активність щодо 5-НТ2-серотонінових рецепторів порівняно з D2-дофаміновими рецепторами. За даними електрофізіологічних досліджень оланзапін селективно знижує збудливість мезолімбічних дофамінергічних нейронів, і водночас має незначний вплив на стриарні нервові шляхи, що беруть участь у регуляції моторних функцій. Оланзапін знижує умовний захисний рефлекс (тест, що характеризує антипсихотичну активність) у дозах нижчих, ніж дози, що викликають каталепсію (розлад, що відображає побічний вплив на моторну функцію). На відміну від інших нейролептиків, оланзапін посилює протитривожний ефект при проведенні "анксиолітичного" тесту.
Оланзапін забезпечує статистично достовірну реакцію як продуктивних (марення, галюцинації та ін.), так і негативних розладів.
При одноразовому прийомі 10 мг оланзапіну за допомогою позитронно-емісійної томографії (ПЕТ) на здорових добровольцях встановлено більше спорідненість оланзапіну до 5 НТ2А- ніж до D2-дофамінових рецепторів. На томограмах пацієнтів з шизофренією показано, що у пацієнтів, чутливих до лікування оланзапіном спорідненість до стриарних D2-рецепторів співставна з ефектом у пацієнтів, чутливих до прийому клозапіну, і нижча ніж у пацієнтів, чутливих до лікування іншими антипсихотичними препаратами та рисперидоном.
Клінічна ефективність
У міжнародному, подвійному сліпому, порівняльному дослідженні пацієнтів з шизофренією, шизоафективним або схожими розладами різного ступеня тяжкості депресивних симптомів (середнє вихідне значення 16.6 за шкалою Монтгомері-Асберга для оцінки депресії), проспективному вторинному аналізі за шкалою настрою від вихідної до кінцевої точки контролю встановлено статистично значуще (р=0.001) поліпшення при прийомі оланзапіну (-6.0) порівняно з галоперидолом (-3.1).
У пацієнтів з маніакальним або змішаним епізодом біполярного розладу в порівнянні з плацебо та препаратом вальпроєвої кислоти (дивальпроат) показана висока ефективність у зменшенні маніакальних симптомів протягом 3 тижнів. Співставні результати ефективності оланзапіну та галоперидолу спостерігали у пацієнтів з симптоматичною ремісією манії та депресії через 6-12 тижнів.
У котерапії пацієнтів, які приймали препарат літію або вальпроєвої кислоти мінімум протягом 2 тижнів, додатковий прийом 10 мг оланзапіну (котерапія з препаратом літію або вальпроєвої кислоти) призвів до значного зниження симптомів манії порівняно з монотерапією препаратами літію або вальпроєвої кислоти протягом 6 тижнів.
У 12-місячному дослідженні профілактики рецидивів маніакальних епізодів у пацієнтів, які досягли ремісії при прийомі оланзапіну та потім рандомізованих у групу, що приймала препарат оланзапін, встановлено статистично значуще перевагу над плацебо за основним критерієм контролю виникнення рецидиву біполярного розладу і з точки зору запобігання рецидиву манії або рецидиву депресії.
У другому 12-місячному дослідженні профілактики рецидивів маніакальних епізодів у пацієнтів, які досягли ремісії при спільному прийомі оланзапіну з препаратом літію, і потім рандомізованих у групу монотерапії оланзапіном або препаратом літію. Ефективність від прийому оланзапіну виявилася статистично незначущою порівняно з препаратом літію за основним критерієм контролю рецидиву біполярного розладу (оланзапін 30.0%, літій 38.3%, р=0.055).
У 18-місячному дослідженні котерапії маніакальних або змішаних епізодів у пацієнтів, стабілізованих оланзапіном та препаратами, що стабілізують настрій (препарати літію або вальпроєвої кислоти), тривала спільна терапія оланзапіном з препаратом літію або вальпроєвої кислоти виявилася статистично не значущою порівняно з монотерапією препаратом літію або вальпроєвої кислоти з метою затримки появи рецидиву біполярного розладу, визначеного за діагностичними ознаками.
Фармакокінетика
Всмоктування: Оланзапін має високу абсорбцію, не залежну від прийому їжі. Дисперговані таблетки оланзапіну біоеквівалентні таблеткам оланзапіну, покритим оболонкою, і мають схожу швидкість і ступінь всмоктування. Можуть застосовуватися замість таблеток, покритих оболонкою, з однаковою кількістю і частотою. Час, необхідний для досягнення максимальної концентрації препарату в плазмі крові (ТСmах) після перорального прийому - 5-8 год. У дослідженнях з різними дозами в діапазоні від 1 мг до 20 мг показано, що концентрації оланзапіну в плазмі змінюються лінійно і пропорційно дозі.
Розподіл: Зв'язок з білками сироватки - 93% в діапазоні концентрацій від 7 до 1000 нг/мл. Оланзапін зв'язується, в основному, з альбуміном і α1-кислим глікопротеїном.
Метаболізм: Оланзапін метаболізується в печінці в результаті процесів кон'югації та окислення. Основним циркулюючим метаболітом є l0-N-глюкуронід, який теоретично не проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Ізоферменти CYP1A2 і CYP2D6 цитохрому Р450 беруть участь у формуванні N-дезметил- та 2-гідроксиметил метаболітів оланзапіну. Обидва метаболіти в дослідженнях на тваринах мали менш виражену фармакологічну активність in vivo, ніж оланзапін. Основна фармакологічна активність препарату обумовлена вихідною речовиною - оланзапіном.
Виведення: Після прийому всередину середній період напіввиведення (Т1/2) оланзапіну у здорових добровольців варіював в залежності від віку та статі.
У здорових добровольців похилого віку (65 років і старше) середній період напіввиведення був уповільненим (51,8 год), а кліренс був знижений (17,5 л/год) порівняно з аналогічними показниками у осіб молодшого віку (33,8 год і 18,2 л/год, відповідно). Фармакокінетична варіабельність не змінювалася в залежності від віку. У пацієнтів, які страждають на шизофренію у віці старше 65 років терапія оланзапіном у дозах від 5 мг до 20 мг на добу не супроводжувалася зміною профілю небажаних реакцій.
У жінок порівняно з чоловіками середній період напіввиведення був уповільненим (36,7 год порівняно з 32,3 год), а кліренс оланзапіну в плазмі знижений (18,9 л/год порівняно з 27,3 л/год). Однак профілі безпеки у жінок і у чоловіків при прийомі оланзапіну в дозах від 5 мг до 20 мг на добу були співставні.
Пацієнти з порушеною функцією нирок. У пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну менше 10 мл/хв) в порівнянні з особами з нормальною функцією нирок не встановлено достовірних відмінностей між середніми значеннями Т1/2 (32,4 год порівняно з 37,7 год) і кліренсу оланзапіну в плазмі крові (25,0 л/год порівняно з 21,2 л/год). Близько 57 % міченого радіоізотопами оланзапіну виводилося нирками, в основному у вигляді метаболітів.
Пацієнти з порушенням функції печінки. Не виявлено значного впливу порушення функції печінки на фармакокінетику оланзапіну при прийомі всередину в дозах від 2,5 до 7,5 мг. У пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості незначно збільшується кліренс, а час напіввиведення коротший, порівняно з пацієнтами без порушень функції печінки.
Куріння. У некурящих пацієнтів (чоловічої та жіночої статі) середній період напіввиведення оланзапіну був довшим, ніж аналогічні показники у курящих (38,6 год і 30,4 год), а кліренс - нижчий (18,6 л/год і 27,7 л/год).
Кліренс оланзапіну в плазмі крові був нижчим у пацієнтів похилого віку порівняно з молодими пацієнтами, у жінок порівняно з чоловіками і у некурящих порівняно з курящими. Однак, ступінь впливу віку, статі або куріння на кліренс оланзапіну в плазмі і період напіввиведення оланзапіну невелика в порівнянні з загальною варіабельністю між пацієнтами
У дослідженні за участю осіб європейського, японського та китайського походження, відмінностей у фармакокінетиці оланзапіну, пов'язаних з расовою приналежністю, не встановлено.
Розподіл: Зв'язок з білками сироватки - 93% в діапазоні концентрацій від 7 до 1000 нг/мл. Оланзапін зв'язується, в основному, з альбуміном і α1-кислим глікопротеїном.
Метаболізм: Оланзапін метаболізується в печінці в результаті процесів кон'югації та окислення. Основним циркулюючим метаболітом є l0-N-глюкуронід, який теоретично не проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Ізоферменти CYP1A2 і CYP2D6 цитохрому Р450 беруть участь у формуванні N-дезметил- та 2-гідроксиметил метаболітів оланзапіну. Обидва метаболіти в дослідженнях на тваринах мали менш виражену фармакологічну активність in vivo, ніж оланзапін. Основна фармакологічна активність препарату обумовлена вихідною речовиною - оланзапіном.
Виведення: Після прийому всередину середній період напіввиведення (Т1/2) оланзапіну у здорових добровольців варіював в залежності від віку та статі.
У здорових добровольців похилого віку (65 років і старше) середній період напіввиведення був уповільненим (51,8 год), а кліренс був знижений (17,5 л/год) порівняно з аналогічними показниками у осіб молодшого віку (33,8 год і 18,2 л/год, відповідно). Фармакокінетична варіабельність не змінювалася в залежності від віку. У пацієнтів, які страждають на шизофренію у віці старше 65 років терапія оланзапіном у дозах від 5 мг до 20 мг на добу не супроводжувалася зміною профілю небажаних реакцій.
У жінок порівняно з чоловіками середній період напіввиведення був уповільненим (36,7 год порівняно з 32,3 год), а кліренс оланзапіну в плазмі знижений (18,9 л/год порівняно з 27,3 л/год). Однак профілі безпеки у жінок і у чоловіків при прийомі оланзапіну в дозах від 5 мг до 20 мг на добу були співставні.
Пацієнти з порушеною функцією нирок. У пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну менше 10 мл/хв) в порівнянні з особами з нормальною функцією нирок не встановлено достовірних відмінностей між середніми значеннями Т1/2 (32,4 год порівняно з 37,7 год) і кліренсу оланзапіну в плазмі крові (25,0 л/год порівняно з 21,2 л/год). Близько 57 % міченого радіоізотопами оланзапіну виводилося нирками, в основному у вигляді метаболітів.
Пацієнти з порушенням функції печінки. Не виявлено значного впливу порушення функції печінки на фармакокінетику оланзапіну при прийомі всередину в дозах від 2,5 до 7,5 мг. У пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості незначно збільшується кліренс, а час напіввиведення коротший, порівняно з пацієнтами без порушень функції печінки.
Куріння. У некурящих пацієнтів (чоловічої та жіночої статі) середній період напіввиведення оланзапіну був довшим, ніж аналогічні показники у курящих (38,6 год і 30,4 год), а кліренс - нижчий (18,6 л/год і 27,7 л/год).
Кліренс оланзапіну в плазмі крові був нижчим у пацієнтів похилого віку порівняно з молодими пацієнтами, у жінок порівняно з чоловіками і у некурящих порівняно з курящими. Однак, ступінь впливу віку, статі або куріння на кліренс оланзапіну в плазмі і період напіввиведення оланзапіну невелика в порівнянні з загальною варіабельністю між пацієнтами
У дослідженні за участю осіб європейського, японського та китайського походження, відмінностей у фармакокінетиці оланзапіну, пов'язаних з расовою приналежністю, не встановлено.
Спосіб застосування
Для дорослих:
Внутрішньо, один раз на добу, незалежно від прийому їжі.
У разі відміни препарату рекомендується поступове зниження дози.
Шизофренія: рекомендована початкова доза препарату 10 мг на добу.
Маніакальний епізод: Початкова доза становить 15 мг один раз на добу при монотерапії або 10 мг на добу у складі комбінованої терапії (з літієм або вальпроатом).
Профілактика рецидивів при біполярному розладі: рекомендована початкова доза препарату в стані ремісії 10 мг на добу. Для пацієнтів, які вже отримують препарат для лікування маніакального епізоду, підтримуюча терапія проводиться в тих же дозах. На фоні терапії препаратом Оланзапін у разі розвитку нового маніакального, змішаного або депресивного епізоду за необхідності слід збільшити дозу препарату з додатковим лікуванням порушень симптомів розладу настрою, відповідно до клінічних показань.
При лікуванні шизофренії, маніакального епізоду та запобігання рецидивів біполярного розладу добова доза може бути скоригована в діапазон від 5 мг до 20 мг на добу. Підвищення початкової дози слід здійснювати тільки після належного клінічного обстеження. Підвищення дози повинно проводитися з інтервалами не менше 24 годин. Оланзапін можна призначати незалежно від прийому їжі, оскільки вживання їжі не впливає на всмоктування препарату. При припиненні лікування оланзапіном дозу препарату слід знижувати поступово.
Особливі групи пацієнтів
Пацієнти похилого віку. Мінімальна початкова доза (5 мг на добу) зазвичай не призначається, але її застосування повинно бути розглянуто у пацієнтів 65 років і старше, якщо того вимагає клінічний стан конкретного пацієнта.
Пацієнти з нирковою і/або печінковою недостатністю. Пацієнтам з нирковою і/або печінковою недостатністю слід починати з мінімальної дози (5 мг на добу). При печінковій недостатності помірного ступеня тяжкості (цироз, клас А або В за шкалою Чайлд-П'ю) початкова доза повинна становити 5 мг, за необхідності дозу слід збільшувати з обережністю.
Куріння. Початкова доза і діапазон доз, як правило, не потребує змін в залежності від того, курить пацієнт чи ні. Метаболізм оланзапіну може бути прискорений курінням. Рекомендується проводити клінічний моніторинг, у разі необхідності доза оланзапіну може бути збільшена.
При наявності більше одного фактора, які можуть призвести до уповільнення метаболізму (пацієнт жіночої статі, похилого віку, некурящі) може бути рекомендовано зниження початкової дози. Підвищення початкової дози у таких пацієнтів, при наявності показань, необхідно проводити консервативно.
У разі відміни препарату рекомендується поступове зниження дози.
Шизофренія: рекомендована початкова доза препарату 10 мг на добу.
Маніакальний епізод: Початкова доза становить 15 мг один раз на добу при монотерапії або 10 мг на добу у складі комбінованої терапії (з літієм або вальпроатом).
Профілактика рецидивів при біполярному розладі: рекомендована початкова доза препарату в стані ремісії 10 мг на добу. Для пацієнтів, які вже отримують препарат для лікування маніакального епізоду, підтримуюча терапія проводиться в тих же дозах. На фоні терапії препаратом Оланзапін у разі розвитку нового маніакального, змішаного або депресивного епізоду за необхідності слід збільшити дозу препарату з додатковим лікуванням порушень симптомів розладу настрою, відповідно до клінічних показань.
При лікуванні шизофренії, маніакального епізоду та запобігання рецидивів біполярного розладу добова доза може бути скоригована в діапазон від 5 мг до 20 мг на добу. Підвищення початкової дози слід здійснювати тільки після належного клінічного обстеження. Підвищення дози повинно проводитися з інтервалами не менше 24 годин. Оланзапін можна призначати незалежно від прийому їжі, оскільки вживання їжі не впливає на всмоктування препарату. При припиненні лікування оланзапіном дозу препарату слід знижувати поступово.
Особливі групи пацієнтів
Пацієнти похилого віку. Мінімальна початкова доза (5 мг на добу) зазвичай не призначається, але її застосування повинно бути розглянуто у пацієнтів 65 років і старше, якщо того вимагає клінічний стан конкретного пацієнта.
Пацієнти з нирковою і/або печінковою недостатністю. Пацієнтам з нирковою і/або печінковою недостатністю слід починати з мінімальної дози (5 мг на добу). При печінковій недостатності помірного ступеня тяжкості (цироз, клас А або В за шкалою Чайлд-П'ю) початкова доза повинна становити 5 мг, за необхідності дозу слід збільшувати з обережністю.
Куріння. Початкова доза і діапазон доз, як правило, не потребує змін в залежності від того, курить пацієнт чи ні. Метаболізм оланзапіну може бути прискорений курінням. Рекомендується проводити клінічний моніторинг, у разі необхідності доза оланзапіну може бути збільшена.
При наявності більше одного фактора, які можуть призвести до уповільнення метаболізму (пацієнт жіночої статі, похилого віку, некурящі) може бути рекомендовано зниження початкової дози. Підвищення початкової дози у таких пацієнтів, при наявності показань, необхідно проводити консервативно.
Показання
Шизофренія та інші психотичні розлади з вираженою продуктивною та негативною симптоматикою, афективними розладами (лікування загострень, підтримуюча та тривала протирецидивна терапія), гострі маніакальні або змішані приступи при біполярному афективному розладі з/без психотичних проявів, з/без швидкої зміни фаз.
Протипоказання
- гіперчутливість до будь-якого з компонентів препарату;
- протипоказаний особам до 18 років;
- дефіцит лактази;
- непереносимість лактози;
- глюкозо-галактозна мальабсорбція.
- протипоказаний особам до 18 років;
- дефіцит лактази;
- непереносимість лактози;
- глюкозо-галактозна мальабсорбція.
Особливі вказівки
Суїцид
Ризик здійснення суїцидальної спроби пацієнтами з шизофренією та біполярним розладом першого типу обумовлений самими зазначеними захворюваннями. У зв'язку з цим на фоні проведення фармакотерапії потрібне ретельне спостереження за тими пацієнтами, у яких ризик суїциду особливо високий. При призначенні оланзапіну слід прагнути до мінімізації кількості таблеток, що приймаються пацієнтом, щоб зменшити ризик передозування.
Злоякісний нейролептичний синдром
Злоякісний нейролептичний синдром (ЗНС) (потенційно летальний симптомокомплекс) може розвиватися при лікуванні будь-якими нейролептиками, включаючи оланзапін. Клінічні прояви злоякісного нейролептичного синдрому включають значне підвищення температури тіла, ригідність мускулатури, зміну психічного статусу та вегетативні порушення (нестабільний пульс або артеріальний тиск, тахікардія, серцеві аритмії, підвищене потовиділення). Додаткові ознаки можуть включати збільшення активності креатинфосфокінази, міоглобінурію (рабдоміоліз) та гостру ниркову недостатність. Клінічні прояви злоякісного нейролептичного синдрому або значне підвищення температури тіла без інших симптомів злоякісного нейролептичного синдрому вимагають відміни всіх нейролептиків, включаючи оланзапін.
Пізня дискінезія
У порівняльних дослідженнях лікування оланзапіном достовірно рідше супроводжувалося розвитком дискінезій, що вимагають медикаментозної корекції, ніж застосування типових та інших атипових нейролептиків. Однак слід враховувати ризик пізньої дискінезії при тривалій терапії нейролептиками. При розвитку ознак пізньої дискінезії рекомендується корекція дози нейролептика. Слід враховувати, що при переведенні на оланзапін симптоми пізніх дискінезій можуть розвинутися внаслідок одномоментної відміни попередньої терапії. З часом інтенсивність зазначеної симптоматики може збільшитися, більше того, зазначені симптоми можуть розвинутися і після припинення терапії.
Досвід застосування у пацієнтів похилого віку з психозом, пов'язаним з деменцією
Ефективність оланзапіну у пацієнтів похилого віку з психозом, пов'язаним з деменцією, не встановлена. У даної категорії пацієнтів у плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях частота летальних випадків у групі оланзапіну була вищою, ніж у групі плацебо (3.5 % проти 1.5 % відповідно). Фактори ризику, які можуть передрозташовувати цю групу пацієнтів до більш високої смертності при лікуванні оланзапіном, включають вік >80 років, седацію, поєднане застосування з бензодіазепінами або наявність патології легень (наприклад, пневмонія з аспірацією або без неї).
Не існує достатньо даних, щоб встановити відмінності в частоті виникнення цереброваскулярних порушень і (або) смертності (порівняно з плацебо) і в факторах ризику у цієї групи пацієнтів при прийомі оланзапіну всередину і при внутрішньом'язових ін'єкціях.
Хвороба Паркінсона
Не рекомендується застосування оланзапіну при лікуванні психозів, індукованих прийомом агоністів дофамінових рецепторів при хворобі Паркінсона. У клінічних дослідженнях у пацієнтів з психозом, індукованим прийомом препарату (агоніста дофамінових рецепторів) при хворобі Паркінсона, посилення симптомів паркінсонізму відзначалося дуже часто (≥10%) і з більш високою частотою, ніж у групі плацебо. Галюцинації також відзначалися дуже часто (≥10%) і з більш високою частотою, ніж у групі плацебо.
Порушення функції печінки
В окремих випадках прийом оланзапіну, як правило на ранніх етапах терапії, супроводжувався транзиторним, безсимптомним збільшенням активності "печінкових" трансаміназ (АСТ (ACT) і АЛТ (АЛТ)) в сироватці крові. Відзначалися рідкісні випадки гепатиту. Крім того, надходили поодинокі повідомлення про холестатичне і змішане ураження печінки. Особлива обережність необхідна при збільшенні активності ACT і (або) АЛТ в сироватці крові у пацієнтів з недостатністю функції печінки, з обмеженим функціональним резервом печінки або у пацієнтів, які отримують лікування потенційно гепатотоксичними препаратами. У разі збільшення активності ACT і (або) АЛТ під час лікування оланзапіном потрібне ретельне спостереження за пацієнтом і, за необхідності, зниження дози. При тяжких порушеннях функції печінки, обумовлених прийомом оланзапіну, його застосування слід припинити.
Гіперглікемія та цукровий діабет
Відзначається більш висока поширеність цукрового діабету у пацієнтів з шизофренією. Як і при прийомі деяких інших антипсихотичних препаратів рідко відзначалися випадки гіперглікемії, декомпенсації цукрового діабету, в деяких випадках супроводжуваної кетоацидозом і діабетичною комою, в тому числі з летальним результатом. Рекомендується ретельний клінічний моніторинг пацієнтів з цукровим діабетом і пацієнтів з факторами ризику розвитку цукрового діабету.
Зміна ліпідного профілю
Під час плацебо-контрольованих досліджень, у пацієнтів, які отримували оланзапін, спостерігалися небажані зміни ліпідного спектра. Рекомендується клінічне спостереження.
Розвиток ризику раптової смерті
Досвід клінічного застосування будь-яких нейролептиків, включаючи оланзапін, виявив схоже, залежне від дози, дворазове збільшення ризику виникнення смерті внаслідок гострої серцевої недостатності, порівняно з випадками смерті внаслідок гострої серцевої недостатності у пацієнтів, які не застосовували нейролептики.
Цереброваскулярні небажані явища, включаючи інсульт, у пацієнтів похилого віку з деменцією
Цереброваскулярні небажані явища (наприклад, інсульт, транзиторна ішемічна атака), включаючи летальні випадки, відзначалися в дослідженнях оланзапіну у пацієнтів похилого віку з психозом, пов'язаним з деменцією. У плацебо-контрольованих дослідженнях відзначалася більш висока частота цереброваскулярних небажаних явищ у пацієнтів у групі оланзапіну, порівняно з групою плацебо (1.3 % проти 0.4 % відповідно).
Всі пацієнти з цереброваскулярними порушеннями мали попередні фактори ризику розвитку цереброваскулярних небажаних явищ (наприклад, відзначався раніше випадок цереброваскулярного небажаного явища або транзиторної ішемічної атаки, артеріальна гіпертензія, куріння), а також супутні захворювання і (або) прийом препаратів, за часом пов'язаних з цереброваскулярними небажаними явищами.
Оланзапін не показаний для лікування пацієнтів з психозом, пов'язаним з деменцією.
Судоми
Оланзапін слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з судомами в анамнезі або підданих впливу факторів, що знижують поріг судомної готовності. У таких пацієнтів при лікуванні оланзапіном судомні напади спостерігалися рідко.
М-холіноблокуюча активність
При проведенні клінічних досліджень терапія оланзапіном рідко супроводжувалася небажаними реакціями, обумовленими блокадою м-холінорецепторів. Однак клінічний досвід застосування оланзапіну у пацієнтів з супутніми захворюваннями обмежений, тому рекомендується проявляти обережність при призначенні оланзапіну пацієнтам з клінічно значущою гіперплазією передміхурової залози, паралітичною кишковою непрохідністю, закритокутовою глаукомою та подібними станами.
Блокада дофамінових рецепторів
В умовах in vitro оланзапін виявляє антагонізм щодо дофамінових рецепторів і, як і інші антипсихотичні засоби (нейролептики), теоретично може пригнічувати дію леводопи та інших агоністів дофамінових рецепторів.
Гематологічні зміни
З обережністю слід застосовувати оланзапін у пацієнтів з низьким вмістом лейкоцитів і (або) нейтрофілів в крові; які отримують препарати, що можуть викликати нейтропенію; з пригніченням функції кісткового мозку, обумовленим захворюванням променевої або хіміотерапії; а також у пацієнтів з еозинофілією і (або) мієлопроліферативними захворюваннями. Про розвиток нейтропенії повідомлялося, головним чином, при поєднанні оланзапіну з вальпроатом.
У клінічних дослідженнях застосування оланзапіну у пацієнтів з клозапінзалежною нейтропенією або агранулоцитозом в анамнезі не супроводжувалося рецидивами зазначених порушень. Про розвиток нейтропенії повідомлялося, головним чином, при поєднаній терапії оланзапіном і вальпроєвою кислотою.
Інтервал QT
У клінічних дослідженнях нечасто відзначалося клінічно значуще подовження інтервалу QT (інтервал QT з корекцією Фрідеріція [QTcF] >500 мс у пацієнтів з вихідним показником QTcF <500 мс) у пацієнтів, які отримували оланзапін, на фоні відсутності значущих відмінностей з плацебо за частотою виникнення небажаних явищ з боку серця. Однак, так само як і при застосуванні інших антипсихотичних засобів, рекомендується дотримуватися обережності при застосуванні оланзапіну в поєднанні з препаратами, здатними подовжувати інтервал QT, особливо у пацієнтів похилого віку, з вродженим подовженням інтервалу QT, хронічною серцевою недостатністю, гіпертрофією міокарда, гіпокаліємією і гіпомагніємією.
Відміна терапії
У разі різкої відміни оланзапіну вкрай рідко (<0.01 %) повідомлялося про гострий розвиток потовиділення, безсоння, тремору, тривоги, нудоти та блювоти.
Тромбоемболія
Вкрай рідко (<0,01 %) повідомлялося про розвиток венозної тромбоемболії на фоні терапії оланзапіном. Наявність причинно-наслідкового зв'язку між прийомом оланзапіну і венозною тромбоемболією не встановлено. Однак враховуючи, що у пацієнтів з шизофренією часто є набуті фактори ризику венозної тромбоемболії, потрібно проводити сукупну оцінку всіх можливих факторів ризику розвитку цього ускладнення, в тому числі іммобілізації пацієнтів, і вживати необхідних заходів щодо профілактики.
Загальна активність щодо ЦНС
З урахуванням основної дії оланзапіну на ЦНС, слід дотримуватися обережності при застосуванні оланзапіну в поєднанні з іншими лікарськими препаратами центральної дії та алкоголем.
Постуральна гіпотензія
Постуральна гіпотензія нечасто спостерігалася в клінічних дослідженнях оланзапіну у пацієнтів похилого віку. Так само як і при застосуванні інших антипсихотичних засобів, у разі застосування оланзапіну пацієнтам старше 65 років рекомендується періодично здійснювати контроль артеріального тиску.
Маса тіла
Під час лікування (до 6 тижнів) гострої фази шизофренії, коли в ході плацебо-контрольованих випробувань застосування оланзапіну, процентний показник для пацієнтів, у яких спостерігалося збільшення у вазі ≥7% від базової лінії, різниця була статистично значуща і становила 29% у тих, хто приймав оланзапін, і лише 3% у групі плацебо. Середнє збільшення у вазі цих пацієнтів, які приймали оланзапін, в гострій фазі становило 2.8 кг. Індекс маси тіла (ІМТ) завжди клінічно значимо підвищувався в досліджуваній групі. При тривалій терапії шизофренії оланзапіном збільшення у вазі в середньому становило 5.4 кг, у 56% пацієнтів в тестовій групі маса тіла підвищилася більш ніж на 7% від базової лінії. Для пацієнтів, які проходили тривалу терапію біполярного розладу, середнє збільшення у вазі становило 3.8 кг, а число пацієнтів зі збільшенням маси більш ніж на 7% становило 31%.
Гіперпролактинемія
Під час контрольованих клінічних випробувань (не більше 12 тижнів) підвищення рівня пролактину в крові було встановлено у 30% пацієнтів тестової групи і 10.5% у групі плацебо (контрольній). Самі рівні підвищення концентрації пролактину були помірними. Виявлені клінічні прояви включали: порушення менструації (часто), порушення сексуальних функцій (зокрема, еректильна дисфункція (у чоловіків), зниження або втрата лібідо (у чоловіків і жінок), аномальний оргазм) і з боку грудних залоз (нечасто).
Дисфагія
Поява порушення моторики стравоходу і аспірації пов'язані із застосуванням антипсихотичних лікарських засобів. Аспіраційна пневмонія є частою причиною захворюваності і смертності у пацієнтів з вираженою хворобою Альцгеймера, що вимагає обережності щодо таких пацієнтів.
Регуляція температури тіла
Антипсихотичним препаратам в цілому приписується порушення здатності організму контролювати внутрішню температуру тіла. Відповідну обережність слід дотримуватися пацієнтам, які приймають оланзапін і при цьому знаходяться в умовах, що сприяють підвищенню внутрішньої температури тіла. Наприклад, виконують енергійні фізичні вправи, піддаються впливу високої температури навколишнього середовища, приймають спільно з оланзапіном будь-який лікарський засіб з антихолінергічною активністю або знаходяться в умовах дегідратації (інтенсивно потіють).
Діти та підлітки до 18 років
Оланзапін не рекомендується до застосування у дітей та підлітків до 18 років у зв'язку з відсутністю достатніх даних щодо ефективності та безпеки. У короткострокових дослідженнях, які проводилися у підлітків 13–17 років, було відзначено більш значне збільшення маси тіла і зміна концентрації ліпідів і пролактину, ніж в аналогічних дослідженнях у дорослих.
Вплив на здатність керувати транспортними засобами та іншими механізмами
Пацієнтів, які приймають оланзапін, слід попередити про небезпеку, пов'язану з експлуатацією механізмів, включаючи автомобіль, оскільки оланзапін може викликати сонливість і запаморочення.
Ризик здійснення суїцидальної спроби пацієнтами з шизофренією та біполярним розладом першого типу обумовлений самими зазначеними захворюваннями. У зв'язку з цим на фоні проведення фармакотерапії потрібне ретельне спостереження за тими пацієнтами, у яких ризик суїциду особливо високий. При призначенні оланзапіну слід прагнути до мінімізації кількості таблеток, що приймаються пацієнтом, щоб зменшити ризик передозування.
Злоякісний нейролептичний синдром
Злоякісний нейролептичний синдром (ЗНС) (потенційно летальний симптомокомплекс) може розвиватися при лікуванні будь-якими нейролептиками, включаючи оланзапін. Клінічні прояви злоякісного нейролептичного синдрому включають значне підвищення температури тіла, ригідність мускулатури, зміну психічного статусу та вегетативні порушення (нестабільний пульс або артеріальний тиск, тахікардія, серцеві аритмії, підвищене потовиділення). Додаткові ознаки можуть включати збільшення активності креатинфосфокінази, міоглобінурію (рабдоміоліз) та гостру ниркову недостатність. Клінічні прояви злоякісного нейролептичного синдрому або значне підвищення температури тіла без інших симптомів злоякісного нейролептичного синдрому вимагають відміни всіх нейролептиків, включаючи оланзапін.
Пізня дискінезія
У порівняльних дослідженнях лікування оланзапіном достовірно рідше супроводжувалося розвитком дискінезій, що вимагають медикаментозної корекції, ніж застосування типових та інших атипових нейролептиків. Однак слід враховувати ризик пізньої дискінезії при тривалій терапії нейролептиками. При розвитку ознак пізньої дискінезії рекомендується корекція дози нейролептика. Слід враховувати, що при переведенні на оланзапін симптоми пізніх дискінезій можуть розвинутися внаслідок одномоментної відміни попередньої терапії. З часом інтенсивність зазначеної симптоматики може збільшитися, більше того, зазначені симптоми можуть розвинутися і після припинення терапії.
Досвід застосування у пацієнтів похилого віку з психозом, пов'язаним з деменцією
Ефективність оланзапіну у пацієнтів похилого віку з психозом, пов'язаним з деменцією, не встановлена. У даної категорії пацієнтів у плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях частота летальних випадків у групі оланзапіну була вищою, ніж у групі плацебо (3.5 % проти 1.5 % відповідно). Фактори ризику, які можуть передрозташовувати цю групу пацієнтів до більш високої смертності при лікуванні оланзапіном, включають вік >80 років, седацію, поєднане застосування з бензодіазепінами або наявність патології легень (наприклад, пневмонія з аспірацією або без неї).
Не існує достатньо даних, щоб встановити відмінності в частоті виникнення цереброваскулярних порушень і (або) смертності (порівняно з плацебо) і в факторах ризику у цієї групи пацієнтів при прийомі оланзапіну всередину і при внутрішньом'язових ін'єкціях.
Хвороба Паркінсона
Не рекомендується застосування оланзапіну при лікуванні психозів, індукованих прийомом агоністів дофамінових рецепторів при хворобі Паркінсона. У клінічних дослідженнях у пацієнтів з психозом, індукованим прийомом препарату (агоніста дофамінових рецепторів) при хворобі Паркінсона, посилення симптомів паркінсонізму відзначалося дуже часто (≥10%) і з більш високою частотою, ніж у групі плацебо. Галюцинації також відзначалися дуже часто (≥10%) і з більш високою частотою, ніж у групі плацебо.
Порушення функції печінки
В окремих випадках прийом оланзапіну, як правило на ранніх етапах терапії, супроводжувався транзиторним, безсимптомним збільшенням активності "печінкових" трансаміназ (АСТ (ACT) і АЛТ (АЛТ)) в сироватці крові. Відзначалися рідкісні випадки гепатиту. Крім того, надходили поодинокі повідомлення про холестатичне і змішане ураження печінки. Особлива обережність необхідна при збільшенні активності ACT і (або) АЛТ в сироватці крові у пацієнтів з недостатністю функції печінки, з обмеженим функціональним резервом печінки або у пацієнтів, які отримують лікування потенційно гепатотоксичними препаратами. У разі збільшення активності ACT і (або) АЛТ під час лікування оланзапіном потрібне ретельне спостереження за пацієнтом і, за необхідності, зниження дози. При тяжких порушеннях функції печінки, обумовлених прийомом оланзапіну, його застосування слід припинити.
Гіперглікемія та цукровий діабет
Відзначається більш висока поширеність цукрового діабету у пацієнтів з шизофренією. Як і при прийомі деяких інших антипсихотичних препаратів рідко відзначалися випадки гіперглікемії, декомпенсації цукрового діабету, в деяких випадках супроводжуваної кетоацидозом і діабетичною комою, в тому числі з летальним результатом. Рекомендується ретельний клінічний моніторинг пацієнтів з цукровим діабетом і пацієнтів з факторами ризику розвитку цукрового діабету.
Зміна ліпідного профілю
Під час плацебо-контрольованих досліджень, у пацієнтів, які отримували оланзапін, спостерігалися небажані зміни ліпідного спектра. Рекомендується клінічне спостереження.
Розвиток ризику раптової смерті
Досвід клінічного застосування будь-яких нейролептиків, включаючи оланзапін, виявив схоже, залежне від дози, дворазове збільшення ризику виникнення смерті внаслідок гострої серцевої недостатності, порівняно з випадками смерті внаслідок гострої серцевої недостатності у пацієнтів, які не застосовували нейролептики.
Цереброваскулярні небажані явища, включаючи інсульт, у пацієнтів похилого віку з деменцією
Цереброваскулярні небажані явища (наприклад, інсульт, транзиторна ішемічна атака), включаючи летальні випадки, відзначалися в дослідженнях оланзапіну у пацієнтів похилого віку з психозом, пов'язаним з деменцією. У плацебо-контрольованих дослідженнях відзначалася більш висока частота цереброваскулярних небажаних явищ у пацієнтів у групі оланзапіну, порівняно з групою плацебо (1.3 % проти 0.4 % відповідно).
Всі пацієнти з цереброваскулярними порушеннями мали попередні фактори ризику розвитку цереброваскулярних небажаних явищ (наприклад, відзначався раніше випадок цереброваскулярного небажаного явища або транзиторної ішемічної атаки, артеріальна гіпертензія, куріння), а також супутні захворювання і (або) прийом препаратів, за часом пов'язаних з цереброваскулярними небажаними явищами.
Оланзапін не показаний для лікування пацієнтів з психозом, пов'язаним з деменцією.
Судоми
Оланзапін слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з судомами в анамнезі або підданих впливу факторів, що знижують поріг судомної готовності. У таких пацієнтів при лікуванні оланзапіном судомні напади спостерігалися рідко.
М-холіноблокуюча активність
При проведенні клінічних досліджень терапія оланзапіном рідко супроводжувалася небажаними реакціями, обумовленими блокадою м-холінорецепторів. Однак клінічний досвід застосування оланзапіну у пацієнтів з супутніми захворюваннями обмежений, тому рекомендується проявляти обережність при призначенні оланзапіну пацієнтам з клінічно значущою гіперплазією передміхурової залози, паралітичною кишковою непрохідністю, закритокутовою глаукомою та подібними станами.
Блокада дофамінових рецепторів
В умовах in vitro оланзапін виявляє антагонізм щодо дофамінових рецепторів і, як і інші антипсихотичні засоби (нейролептики), теоретично може пригнічувати дію леводопи та інших агоністів дофамінових рецепторів.
Гематологічні зміни
З обережністю слід застосовувати оланзапін у пацієнтів з низьким вмістом лейкоцитів і (або) нейтрофілів в крові; які отримують препарати, що можуть викликати нейтропенію; з пригніченням функції кісткового мозку, обумовленим захворюванням променевої або хіміотерапії; а також у пацієнтів з еозинофілією і (або) мієлопроліферативними захворюваннями. Про розвиток нейтропенії повідомлялося, головним чином, при поєднанні оланзапіну з вальпроатом.
У клінічних дослідженнях застосування оланзапіну у пацієнтів з клозапінзалежною нейтропенією або агранулоцитозом в анамнезі не супроводжувалося рецидивами зазначених порушень. Про розвиток нейтропенії повідомлялося, головним чином, при поєднаній терапії оланзапіном і вальпроєвою кислотою.
Інтервал QT
У клінічних дослідженнях нечасто відзначалося клінічно значуще подовження інтервалу QT (інтервал QT з корекцією Фрідеріція [QTcF] >500 мс у пацієнтів з вихідним показником QTcF <500 мс) у пацієнтів, які отримували оланзапін, на фоні відсутності значущих відмінностей з плацебо за частотою виникнення небажаних явищ з боку серця. Однак, так само як і при застосуванні інших антипсихотичних засобів, рекомендується дотримуватися обережності при застосуванні оланзапіну в поєднанні з препаратами, здатними подовжувати інтервал QT, особливо у пацієнтів похилого віку, з вродженим подовженням інтервалу QT, хронічною серцевою недостатністю, гіпертрофією міокарда, гіпокаліємією і гіпомагніємією.
Відміна терапії
У разі різкої відміни оланзапіну вкрай рідко (<0.01 %) повідомлялося про гострий розвиток потовиділення, безсоння, тремору, тривоги, нудоти та блювоти.
Тромбоемболія
Вкрай рідко (<0,01 %) повідомлялося про розвиток венозної тромбоемболії на фоні терапії оланзапіном. Наявність причинно-наслідкового зв'язку між прийомом оланзапіну і венозною тромбоемболією не встановлено. Однак враховуючи, що у пацієнтів з шизофренією часто є набуті фактори ризику венозної тромбоемболії, потрібно проводити сукупну оцінку всіх можливих факторів ризику розвитку цього ускладнення, в тому числі іммобілізації пацієнтів, і вживати необхідних заходів щодо профілактики.
Загальна активність щодо ЦНС
З урахуванням основної дії оланзапіну на ЦНС, слід дотримуватися обережності при застосуванні оланзапіну в поєднанні з іншими лікарськими препаратами центральної дії та алкоголем.
Постуральна гіпотензія
Постуральна гіпотензія нечасто спостерігалася в клінічних дослідженнях оланзапіну у пацієнтів похилого віку. Так само як і при застосуванні інших антипсихотичних засобів, у разі застосування оланзапіну пацієнтам старше 65 років рекомендується періодично здійснювати контроль артеріального тиску.
Маса тіла
Під час лікування (до 6 тижнів) гострої фази шизофренії, коли в ході плацебо-контрольованих випробувань застосування оланзапіну, процентний показник для пацієнтів, у яких спостерігалося збільшення у вазі ≥7% від базової лінії, різниця була статистично значуща і становила 29% у тих, хто приймав оланзапін, і лише 3% у групі плацебо. Середнє збільшення у вазі цих пацієнтів, які приймали оланзапін, в гострій фазі становило 2.8 кг. Індекс маси тіла (ІМТ) завжди клінічно значимо підвищувався в досліджуваній групі. При тривалій терапії шизофренії оланзапіном збільшення у вазі в середньому становило 5.4 кг, у 56% пацієнтів в тестовій групі маса тіла підвищилася більш ніж на 7% від базової лінії. Для пацієнтів, які проходили тривалу терапію біполярного розладу, середнє збільшення у вазі становило 3.8 кг, а число пацієнтів зі збільшенням маси більш ніж на 7% становило 31%.
Гіперпролактинемія
Під час контрольованих клінічних випробувань (не більше 12 тижнів) підвищення рівня пролактину в крові було встановлено у 30% пацієнтів тестової групи і 10.5% у групі плацебо (контрольній). Самі рівні підвищення концентрації пролактину були помірними. Виявлені клінічні прояви включали: порушення менструації (часто), порушення сексуальних функцій (зокрема, еректильна дисфункція (у чоловіків), зниження або втрата лібідо (у чоловіків і жінок), аномальний оргазм) і з боку грудних залоз (нечасто).
Дисфагія
Поява порушення моторики стравоходу і аспірації пов'язані із застосуванням антипсихотичних лікарських засобів. Аспіраційна пневмонія є частою причиною захворюваності і смертності у пацієнтів з вираженою хворобою Альцгеймера, що вимагає обережності щодо таких пацієнтів.
Регуляція температури тіла
Антипсихотичним препаратам в цілому приписується порушення здатності організму контролювати внутрішню температуру тіла. Відповідну обережність слід дотримуватися пацієнтам, які приймають оланзапін і при цьому знаходяться в умовах, що сприяють підвищенню внутрішньої температури тіла. Наприклад, виконують енергійні фізичні вправи, піддаються впливу високої температури навколишнього середовища, приймають спільно з оланзапіном будь-який лікарський засіб з антихолінергічною активністю або знаходяться в умовах дегідратації (інтенсивно потіють).
Діти та підлітки до 18 років
Оланзапін не рекомендується до застосування у дітей та підлітків до 18 років у зв'язку з відсутністю достатніх даних щодо ефективності та безпеки. У короткострокових дослідженнях, які проводилися у підлітків 13–17 років, було відзначено більш значне збільшення маси тіла і зміна концентрації ліпідів і пролактину, ніж в аналогічних дослідженнях у дорослих.
Вплив на здатність керувати транспортними засобами та іншими механізмами
Пацієнтів, які приймають оланзапін, слід попередити про небезпеку, пов'язану з експлуатацією механізмів, включаючи автомобіль, оскільки оланзапін може викликати сонливість і запаморочення.
Побічні ефекти
З боку нервової системи та органів чуття: запаморочення, головний біль, мігрень, слабкість, астенія, сонливість, безсоння, тривожність, ворожість, ажитація, ейфорія, амнезія, деперсоналізація, фобія, обсесивно-компульсивні симптоми, невралгія, парез лицевого нерва, гіпестезія, екстрапірамідні порушення, в т.ч. пізня дискінезія, атаксія, ригідність м'язів шиї, м'язові посмикування, тремор, акатизія, дизартрія, заїкання, синкопальні стани, делірій, суїцидальні тенденції, ступор, кома, субарахноїдальний крововилив, інсульт, ністагм, диплопія, мідріаз, відкладення пігменту в кришталику, катаракта, ксерофтальмія, крововиливи в око, порушення акомодації, амбліопія, глаукома, ураження рогівки, біль в очах, кератокон'юнктивіт, блефарит, шум і біль у вухах, глухота, порушення смакових відчуттів.
З боку серцево-судинної системи та крові (кровотворення, гемостаз): ортостатична гіпотензія, тахі- та брадикардія, серцебиття, шлуночкова екстрасистолія, зміни ЕКГ, зупинка серця, ціаноз, вазодилатація, транзиторна лейко- та нейтропенія, еозинофілія, лейкоцитоз, тромбоцитопенія, геморагічний синдром.
З боку респіраторної системи: риніт, фарингіт, ларингіт, зміна голосу, посилення кашлю, диспное, апное, бронхіальна астма, гіпервентиляція.
З боку органів ШКТ: підвищення апетиту аж до булімії, спрага, сухість у роті, посилення слиновиділення, афтозний стоматит, гінгівіт, глосит, дисфагія, відрижка, езофагіт, нудота, блювота, гастрит, гастроентерит, ентерит, мелена, ректальна кровотеча, запор, метеоризм, нетримання калу, минуще підвищення активності печінкових трансаміназ, гамма-глутамілтранспептидази і креатинфосфокінази, гепатит.
З боку обміну речовин: гіперпролактинемія, збільшення (рідко зменшення) маси тіла, цукровий діабет, гіперглікемія, діабетичний кетоацидоз, діабетична кома, зоб.
З боку сечостатевої системи: дизурія (в т.ч. поліурія), гематурія, піурія, альбумінурія, нетримання сечі, інфекції сечовивідних шляхів, цистит, зниження лібідо, імпотенція, порушення еякуляції, пріапізм, гінекомастія, галакторея, біль у молочних залозах, фіброз матки, передменструальний синдром, мено- та метроррагія, аменорея.
З боку опорно-рухового апарату: артрит, артралгія, бурсит, міастенія, міопатія, судоми литкових м'язів, біль у кістках.
З боку шкірних покривів: фотосенсибілізація, алопеція, гірсутизм, сухість шкіри, екзема, себорея, контактний дерматит, виразкові ураження шкіри, зміна кольору шкіри, макулопапульозний висип.
Алергічні реакції: кропив'янка.
Інші: лихоманка, озноб, грипоподібний синдром, лімфаденопатія, біль у грудях або в животі, периферичні набряки, синдром відміни, можливо зловживання.
З боку серцево-судинної системи та крові (кровотворення, гемостаз): ортостатична гіпотензія, тахі- та брадикардія, серцебиття, шлуночкова екстрасистолія, зміни ЕКГ, зупинка серця, ціаноз, вазодилатація, транзиторна лейко- та нейтропенія, еозинофілія, лейкоцитоз, тромбоцитопенія, геморагічний синдром.
З боку респіраторної системи: риніт, фарингіт, ларингіт, зміна голосу, посилення кашлю, диспное, апное, бронхіальна астма, гіпервентиляція.
З боку органів ШКТ: підвищення апетиту аж до булімії, спрага, сухість у роті, посилення слиновиділення, афтозний стоматит, гінгівіт, глосит, дисфагія, відрижка, езофагіт, нудота, блювота, гастрит, гастроентерит, ентерит, мелена, ректальна кровотеча, запор, метеоризм, нетримання калу, минуще підвищення активності печінкових трансаміназ, гамма-глутамілтранспептидази і креатинфосфокінази, гепатит.
З боку обміну речовин: гіперпролактинемія, збільшення (рідко зменшення) маси тіла, цукровий діабет, гіперглікемія, діабетичний кетоацидоз, діабетична кома, зоб.
З боку сечостатевої системи: дизурія (в т.ч. поліурія), гематурія, піурія, альбумінурія, нетримання сечі, інфекції сечовивідних шляхів, цистит, зниження лібідо, імпотенція, порушення еякуляції, пріапізм, гінекомастія, галакторея, біль у молочних залозах, фіброз матки, передменструальний синдром, мено- та метроррагія, аменорея.
З боку опорно-рухового апарату: артрит, артралгія, бурсит, міастенія, міопатія, судоми литкових м'язів, біль у кістках.
З боку шкірних покривів: фотосенсибілізація, алопеція, гірсутизм, сухість шкіри, екзема, себорея, контактний дерматит, виразкові ураження шкіри, зміна кольору шкіри, макулопапульозний висип.
Алергічні реакції: кропив'янка.
Інші: лихоманка, озноб, грипоподібний синдром, лімфаденопатія, біль у грудях або в животі, периферичні набряки, синдром відміни, можливо зловживання.
Передозування
Симптоми: дуже частими (>10%) симптомами при передозуванні оланзапіном є: тахікардія, психомоторне збудження/агресивність, дизартрія, різні екстрапірамідні розлади і порушення свідомості різного ступеня тяжкості (від седативного ефекту до коми); менш ніж у 2% випадків виникають: делірій, конвульсії, кома, злоякісний нейролептичний синдром, пригнічення дихання, аспірація, підвищення або зниження артеріального тиску, серцеві аритмії; у дуже рідкісних випадках серцево-легенева недостатність. Мінімальна доза оланзапіну при гострому передозуванні з летальним результатом - 450 мг, зареєстрована максимальна доза при передозуванні з сприятливим результатом (виживання) - 2 г.
Лікування
Специфічного антидоту для оланзапіну не існує. Не рекомендується провокувати блювоту. Симптоматичне лікування відповідно до клінічного стану і моніторинг життєво важливих функцій організму, включаючи лікування артеріальної гіпотензії, аритмій, порушення кровообігу, в т.ч. судинний колапс, і підтримання дихальної функції, промивання шлунка, прийом активованого вугілля (знижує біодоступність оланзапіну до 50-60%). Не слід застосовувати епінефрин, допамін та інші симпатоміметики, які є агоністами бета-адренорецепторів, оскільки ці лікарські засоби можуть погіршити артеріальну гіпотензію. Пацієнт повинен знаходитися під безперервним медичним спостереженням до повного одужання.
Лікування
Специфічного антидоту для оланзапіну не існує. Не рекомендується провокувати блювоту. Симптоматичне лікування відповідно до клінічного стану і моніторинг життєво важливих функцій організму, включаючи лікування артеріальної гіпотензії, аритмій, порушення кровообігу, в т.ч. судинний колапс, і підтримання дихальної функції, промивання шлунка, прийом активованого вугілля (знижує біодоступність оланзапіну до 50-60%). Не слід застосовувати епінефрин, допамін та інші симпатоміметики, які є агоністами бета-адренорецепторів, оскільки ці лікарські засоби можуть погіршити артеріальну гіпотензію. Пацієнт повинен знаходитися під безперервним медичним спостереженням до повного одужання.
Лікарняна взаємодія
Метаболізм оланзапіну може змінюватися під дією інгібіторів або індукторів ізоферменту цитохрому Р450, що проявляють специфічну активність щодо ізоферменту CYP1A2. Кліренс оланзапіну підвищується у курящих пацієнтів і у пацієнтів, які приймають карбамазепін (у зв'язку з підвищенням активності ізоферменту CYP1A2). Потенційні інгібітори ізоферменту CYP1A2 можуть знижувати кліренс оланзапіну. Оланзапін не є потенційним інгібітором ізоферменту CYP1A2, тому при прийомі оланзапіну фармакокінетика лікарських засобів, таких як теофілін, в основному метаболізованих ізоферментом CYP1A2, не змінюється.
У клінічних дослідженнях показано, що одноразове застосування дози оланзапіну на фоні терапії наступними препаратами не супроводжувалося пригніченням метаболізму зазначених лікарських засобів: іміпраміном або його метаболітом дезипраміном (ізоферменти CYP2D6, CYP3A, CYP1A2), варфарином (ізофермент CYP2C19), теофіліном (ізофермент CYP1A2) або діазепамом (ізофермент CYP3A4, CYP2C19). Не виявлено також ознак лікарської взаємодії при застосуванні оланзапіну в поєднанні з препаратами літію або біпериденом.
На фоні рівноважної концентрації оланзапіну зміни фармакокінетики етанолу не відзначалося. Однак прийом етанолу разом з оланзапіном може супроводжуватися посиленням фармакологічних ефектів оланзапіну, наприклад, седативної дії.
Флуоксетин (60 мг одноразово або 60 мг щодня протягом 8 днів) викликає збільшення максимальної концентрації (Cmax) оланзапіну в середньому на 16% і зниження кліренсу оланзапіну в середньому на 16%. Ступінь впливу цього фактора значно поступається вираженості індивідуальних відмінностей зазначених показників, тому зазвичай не рекомендується змінювати дозу оланзапіну при його застосуванні в комбінації з флуоксетином.
Флувоксамін, інгібітор ізоферменту CYP1A2, знижує кліренс оланзапіну. Результатом цього є середнє збільшення Cmax оланзапіну при введенні флувоксаміну на 54% у некурящих жінок і на 77% у курящих чоловіків, середнє збільшення AUC (площі під кривою "концентрація–час") оланзапіну на 52% і 108% відповідно. Малі дози оланзапіну необхідно призначати пацієнтам, які спільно отримують лікування флувоксаміном.
У дослідженнях in vitro з використанням мікросом печінки людини показано, що оланзапін незначно пригнічує процес утворення глюкуроніду вальпроєвої кислоти (основний шлях метаболізму вальпроєвої кислоти). Вальпроєва кислота також незначно впливає на метаболізм оланзапіну in vitro. Тому клінічно значуща фармакокінетична взаємодія між оланзапіном і вальпроєвою кислотою малоймовірна.
Всмоктування оланзапіну не залежить від прийому їжі.
Одноразова доза алюміній- або магнійвмісних антацидів або циметидину не порушували біодоступність оланзапіну при прийомі всередину. Одночасне застосування активованого вугілля і оланзапіну знижувало біодоступність останнього при прийомі всередину до 50–60 %.
За даними досліджень in vitro з використанням мікросом печінки людини, оланзапін також продемонстрував вкрай малий потенціал інгібування активності наступних ізоферментів цитохрому Р450: CYP1A2, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6 і CYP3A.
У клінічних дослідженнях показано, що одноразове застосування дози оланзапіну на фоні терапії наступними препаратами не супроводжувалося пригніченням метаболізму зазначених лікарських засобів: іміпраміном або його метаболітом дезипраміном (ізоферменти CYP2D6, CYP3A, CYP1A2), варфарином (ізофермент CYP2C19), теофіліном (ізофермент CYP1A2) або діазепамом (ізофермент CYP3A4, CYP2C19). Не виявлено також ознак лікарської взаємодії при застосуванні оланзапіну в поєднанні з препаратами літію або біпериденом.
На фоні рівноважної концентрації оланзапіну зміни фармакокінетики етанолу не відзначалося. Однак прийом етанолу разом з оланзапіном може супроводжуватися посиленням фармакологічних ефектів оланзапіну, наприклад, седативної дії.
Флуоксетин (60 мг одноразово або 60 мг щодня протягом 8 днів) викликає збільшення максимальної концентрації (Cmax) оланзапіну в середньому на 16% і зниження кліренсу оланзапіну в середньому на 16%. Ступінь впливу цього фактора значно поступається вираженості індивідуальних відмінностей зазначених показників, тому зазвичай не рекомендується змінювати дозу оланзапіну при його застосуванні в комбінації з флуоксетином.
Флувоксамін, інгібітор ізоферменту CYP1A2, знижує кліренс оланзапіну. Результатом цього є середнє збільшення Cmax оланзапіну при введенні флувоксаміну на 54% у некурящих жінок і на 77% у курящих чоловіків, середнє збільшення AUC (площі під кривою "концентрація–час") оланзапіну на 52% і 108% відповідно. Малі дози оланзапіну необхідно призначати пацієнтам, які спільно отримують лікування флувоксаміном.
У дослідженнях in vitro з використанням мікросом печінки людини показано, що оланзапін незначно пригнічує процес утворення глюкуроніду вальпроєвої кислоти (основний шлях метаболізму вальпроєвої кислоти). Вальпроєва кислота також незначно впливає на метаболізм оланзапіну in vitro. Тому клінічно значуща фармакокінетична взаємодія між оланзапіном і вальпроєвою кислотою малоймовірна.
Всмоктування оланзапіну не залежить від прийому їжі.
Одноразова доза алюміній- або магнійвмісних антацидів або циметидину не порушували біодоступність оланзапіну при прийомі всередину. Одночасне застосування активованого вугілля і оланзапіну знижувало біодоступність останнього при прийомі всередину до 50–60 %.
За даними досліджень in vitro з використанням мікросом печінки людини, оланзапін також продемонстрував вкрай малий потенціал інгібування активності наступних ізоферментів цитохрому Р450: CYP1A2, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6 і CYP3A.
Лікарська форма
Таблетки, 5 мг, 7,5 мг, 10 мг.
По 7 або 14 таблеток у блістер з Ал/Ал або з оПА/Ал/ПВХ:Ал.
По одному блістеру по 7 таблеток або 14 таблеток або по два блістери по 7 таблеток або по чотири блістери по 7 таблеток разом з інструкцією по застосуванню в картонну пачку.
По 7 або 14 таблеток у блістер з Ал/Ал або з оПА/Ал/ПВХ:Ал.
По одному блістеру по 7 таблеток або 14 таблеток або по два блістери по 7 таблеток або по чотири блістери по 7 таблеток разом з інструкцією по застосуванню в картонну пачку.