Ренопроктол

Альфа-адреноміметичний

Адреноміметик. Чинить прямий стимулюючий вплив переважно на α-адренорецептори.

При системному застосуванні викликає звуження артеріол, підвищує ОПСС і АТ. Серцевий викид не змінюється або зменшується, що пов'язано з рефлекторною брадикардією (підвищенням тонусу блукаючого нерва) у відповідь на артеріальну гіпертензію. Фенілефрин підвищує АТ не так різко, як норепінефрин і епінефрин, але діє більш тривало. Це, ймовірно, обумовлено тим, що фенілефрин більш стійкий і не руйнується під впливом КОМТ. У середніх терапевтичних дозах практично не впливає на ЦНС.

При місцевому застосуванні в офтальмології фенілефрин чинить виражену судинозвужувальну дію, викликає мідріаз, може знизити внутрішньоочний тиск при відкритокутовій глаукомі.

При застосуванні в ЛОР-практиці чинить судинозвужувальну дію за рахунок стимуляції α1-рецепторів у слизових оболонках порожнини носа, зменшує набряк слизових оболонок і гіперемію тканин, застійні явища в слизовій оболонці порожнини носа, покращує прохідність носових дихальних шляхів.
При ректальному застосуванні чинить місцеву судинозвужувальну дію, що сприяє зменшенню ексудації, набряклості тканин і свербежу в аноректальній області.

Після прийому всередину фенілефрин погано всмоктується з ШКТ. Метаболізується за участю МАО в стінці кишечника і при "першому проходженні" через печінку. Біодоступність фенілефрину низька.
Після місцевого застосування піддається системній абсорбції.

Для дорослих:

Для дітей:

Як симптоматичний засіб при геморої, тріщинах заднього проходу, анальному свербежі.

Підвищена чутливість до фенілефрину; тяжкі захворювання серцево-судинної системи, феохромоцитома; артеріальна гіпертензія, дефіцит глюкозо-6-фосфатдегідрогенази, порфірія, тиреотоксикоз, цукровий діабет, закритокутова глаукома, застосування одночасно з інгібіторами МАО та протягом 14 днів після припинення терапії ними; галотановий або циклопропановий наркоз; вагітність, період грудного вигодовування; недоношеність, дитячий вік - залежно від лікарської форми; порушення сльозопродукції (для застосування в офтальмології).

З обережністю: ІХС (особливо після нещодавно перенесеного інфаркту міокарда), стенокардія, тромбоз коронарних, брижових та інших вісцеральних або периферичних судин, легенева гіпертензія, шлуночкові аритмії, тромбоемболія, атеросклероз, облітеруючий тромбангіїт (хвороба Бюргера), хвороба Рейно, схильність судин до спазмів при відмороженні, діабетичний ендартеріїт, дисфункція щитовидної залози, метаболічний ацидоз, гіперкапнія, гіпоксія, порушення функції нирок і/або печінки, застосування у пацієнтів із захворюваннями передміхурової залози, у яких існує підвищений ризик затримки сечі, гранулоцитопенія, серповидно-клітинна анемія; похилий вік; носіння контактних лінз, після оперативних втручань (для застосування в офтальмології).

При парентеральному застосуванні в період лікування слід контролювати показники ЕКГ, АТ, хвилинного об'єму крові, кровообіг у кінцівках і в місці ін'єкції. Перед початком або під час терапії шокових станів обов'язкова корекція гіповолемії, гіпоксії, ацидозу і гіперкапнії. Для запобігання повторному зниженню АТ після відміни фенілефрину дозу слід зменшувати поступово, особливо після тривалої інфузії. Інфузію відновлюють, якщо систолічний АТ знижується до 70-80 мм рт.ст.

З віком зменшується кількість адренорецепторів, чутливих до фенілефрину. Інгібітори МАО, підвищуючи пресорний ефект симпатоміметиків, можуть обумовлювати виникнення головних болів, аритмії, блювоти, гіпертонічного кризу, тому при прийомі пацієнтами інгібіторів МАО в попередні 2-3 тижні дози симпатоміметиків слід зменшити.

При місцевому застосуванні фенілефрину можливе виникнення системних побічних реакцій.

При місцевому застосуванні фенілефрину в офтальмології повторні інстиляції протягом короткого проміжку часу можуть призводити до менш вираженого мідріазу, ніж спостерігалося раніше. Цей ефект частіше проявляється у пацієнтів похилого віку. Внаслідок значного скорочення м'яза, що розширює зіницю, через 30-45 хв після інстиляції під впливом фенілефрину у волозі передньої камери ока можуть виявлятися частинки пігменту з пігментного листка райдужної оболонки. Взвесь у камерній волозі необхідно диференціювати з проявами переднього увеїту або з потраплянням формених елементів крові у вологу передньої камери.

Вплив на здатність керувати транспортними засобами і механізмами
У період лікування пацієнтам слід уникати водіння автотранспорту та іншої діяльності, що вимагає високої концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій.

Системні реакції: підвищення або зниження АТ, відчуття серцебиття, брадикардія, тахікардія, шлуночкові аритмії, стенокардія, набряк легень, оклюзія коронарних артерій, емболія легеневої артерії, зупинка серця, безсоння, нервозність, тремор, тривога, підвищена збудливість, сплутаність свідомості, дратівливість, головний біль, запаморочення, крововилив у мозок, парестезія, слабкість, загострення гіпертиреозу, біль в очах, мідріаз, дизурія, затримка сечі, нудота, блювота, підвищене слиновиділення, диспное, алергічні реакції, підвищене потовиділення, блідість шкіри обличчя.

Місцеві реакції: при парентеральному застосуванні - некроз і утворення струпа при потраплянні в тканини або при п/к ін'єкціях; при застосуванні в офтальмології - кон'юнктивіт, періорбітальний набряк, відчуття печіння, затуманення зору, подразнення, відчуття дискомфорту в оці, підвищене сльозовиділення, підвищення внутрішньоочного тиску, реактивний міоз на наступний день після застосування; при застосуванні в ЛОР-практиці - відчуття печіння, поколювання або поколювання в носі, подразнення слизових оболонок порожнини носа; при ректальному застосуванні - контактний дерматит.

Симптоми
Тривале або надмірне місцеве застосування фенілефрину можуть призвести до порушень з боку нервової системи, наприклад, нервозності.

Лікування
Симптоматичне.

При застосуванні фенілефрину на тлі загальної анестезії, викликаної галотаном або циклопропаном, можливий розвиток шлуночкової фібриляції.

При одночасному застосуванні з інгібіторами МАО спостерігається потенціювання ефектів фенілефрину (в т.ч. при місцевому застосуванні).

При одночасному застосуванні фенотіазини, альфа-адреноблокатори (фентоламін), фуросемід та інші діуретики знижують вазоконстрикторний ефект фенілефрину.
При одночасному застосуванні гуанетидин посилює мідріатичний ефект фенілефрину (при системній абсорбції).

При одночасному застосуванні окситоцин, алкалоїди ріжків, трициклічні антидепресанти, фуразолідон, прокарбазин, селегілін, симпатоміметики посилюють пресорний ефект, а останні - і аритмогенність.
При одночасному застосуванні бета-адреноблокатори зменшують кардіостимулюючу активність; на тлі резерпіну можлива артеріальна гіпертензія.

При одночасному застосуванні фенілефрин знижує антиангінальний ефект нітратів, які, у свою чергу, можуть знижувати пресорний ефект фенілефрину і збільшувати ризик виникнення артеріальної гіпотензії.

При одночасному застосуванні тиреоїдні гормони збільшують (взаємно) ефективність фенілефрину і пов'язаний з ним ризик виникнення коронарної недостатності (особливо при коронарному атеросклерозі).

При одночасному застосуванні фенілефрину з дигоксином або іншими серцевими глікозидами підвищується ризик розвитку порушень серцевого ритму і інфаркту міокарда.

Застосування фенілефрину під час пологів для корекції артеріальної гіпотензії на тлі застосування засобів, що стимулюють родову діяльність (вазопресину, ерготаміну, ергометрину, метилергометрину), може стати причиною стійкого підвищення АТ у післяпологовому періоді.

При місцевому застосуванні в офтальмології мідріатичний ефект фенілефрину посилюється при його використанні в комбінації з місцевим застосуванням атропіну. Через посилення вазопресорної дії можливий розвиток тахікардії.

Супозиторії ректальні, 5 мг.
По 5 або 6 супозиторіїв у контурну чарункову упаковку з полімерної плівки ПВХ/ПЕ.
По 1, 2 або 3 контурні чарункові упаковки разом з інструкцією з медичного застосування поміщають у пачку з картону.