Урофосфабол

Антибактеріальне широкого спектра, бактерицидне.

Антибіотик групи похідних фосфонової кислоти.

Бактерицидна дія фосфоміцину заснована на порушенні на ранніх стадіях синтезу пептидоглікану клітинної стінки бактерій. Проникаючи в мікробну клітину по системах транспорту D-глюкозо-6-фосфату, препарат необоротно інгібує фермент уридин-дифосфо-N-ацетилглюкозамін-3-0-енолпіруваттрансферазу (MurA), який бере участь у синтезі уридин-дифосфо-N-ацетилмурамінової кислоти з уридин-N-ацетилглюкозаміну.

Активний щодо грампозитивних аеробів: Staphylococcus aureus, Staphylococcus epidermidis (в т.ч. деяких штамів, стійких до метициліну), Staphylococcus spp., Streptococcus pyogenes, Streptococcus viridans, стрептококів груп С, F, G, Streptococcus pneumoniae, Enterococcus faecalis, Bacillus anthracis; грамнегативних аеробів: Aeromonas hydrophila, Citrobacter spp., Campylobacter jejuni, Escherichia coli, Enterobacter spp. (помірно чутливі), Haemophilus influenzae, Klebsiella pneumoniae, Klebsiella oxytoca (помірно чутливі), Morganella morganii (більшість штамів помірно чутливі), Neisseria gonorrhoeae, Neisseria meningitidis, Proteus mirabilis, Proteus vulgaris, Providencia rettgeri (помірно чутливі), Pseudomonas aeruginosa, Serratia marcescens, Salmonella spp., Shigella spp., Vibrio spp. (помірно чутливі), Yersinia enterocolitica; анаеробів: Actinomyces spp., Peptococcus spp., Peptostreptococcus spp., Fusobacterium spp., Veillonella spp.

До препарату помірно чутливі Clostridium perfringens, Prevotella spp.

До препарату стійкі Legionella spp., Borrelia spp., Listeria monocytogenes, Mycobacterium spp., Bacteroides spp., більшість внутрішньоклітинних збудників (Coxiella burnetii, Rickettsia spp., Chlamydia spp., Mycoplasma pneumoniae, Ureaplasma urealyticum).

Вторинна стійкість мікроорганізмів до Урофосфаболу розвивається рідко. Цінною властивістю препарату є відсутність перехресної резистентності з іншими антибактеріальними засобами. Виявляє синергізм дії в комбінаціях з бета-лактамними антибіотиками, аміноглікозидами і ванкоміцином.

Розподіл

Через 15 хв після в/в введення препарату в дозі 500 мг і 1 г концентрація фосфоміцину в сироватці крові становить 28 мг/л і 46 мг/л, відповідно; через 1 год вони знижуються вдвічі. При повільній (протягом 30-40 хв) інфузії великих доз препарату (4 г кожні 6 год) Cmax становить понад 250 мг/л. В інтервалах між введеннями вміст фосфоміцину в плазмі не відзначається менше 20 мг/л.

Зв'язування фосфоміцину з білками плазми крові низьке - 1%.

Завдяки низькій молекулярній масі, фосфоміцин добре розподіляється в багатьох органах і тканинах організму. Бактерицидні концентрації визначаються в тканині легень, плевральній рідині, перитонеальній рідині, жовчі, підшкірно-жировій клітковині, м'язах, кістках, синовіальній рідині, тканинах ока, ендокарді клапанів серця. Швидко проникає через ГЕБ. Концентрація препарату в спинномозковій рідині значно зростає при запаленні мозкових оболонок. Проникає і накопичується в клітинах-фаготоцитах (нейтрофілах і макрофагах). Проходить через плаценту. У малих концентраціях виділяється з грудним молоком.

Виведення

Т1/2 становить, в середньому, 1.5-2 год у дорослих і від 0.69 до 1.04 год, залежно від дози, - у дітей. Основний шлях виведення фосфоміцину - нирковий (90-100% від введеної дози протягом доби). З сечею виводиться активна форма препарату. Невелика частина введеного антибіотика виводиться з жовчю, однак цей шлях елімінації не має суттєвого значення. Фосфоміцин може бути легко видалений з плазми при гемодіалізі.

Фармакокінетика в особливих клінічних випадках

У дітей при повільній (протягом 60 хв) в/в інфузії з розрахунку 25 мг/кг і 50 мг/кг через 30 хв сироваткові концентрації становлять 55.5 мг/л і 118.8 мг/л; через 1 год - 34.2 мг/л і 89.7 мг/л відповідно.

Для дорослих:

Для дітей:

— інфекції ЦНС: бактеріальний менінгіт (первинний і вторинний, в т.ч. післяопераційний), вентрикуліт;

— інфекції м'яких тканин, в т.ч. у хворих з порушеннями периферичного кровообігу (цукровий діабет, захворювання артерій нижніх кінцівок), інфекція опікових ран;

— інфекції кісток і суглобів: гострий і хронічний гематогенний остеомієліт у дітей і дорослих, посттравматичний і післяопераційний остеомієліти, інфекційні артрити;

— інфекції нижніх відділів дихальних шляхів: бактеріальні пневмонії, що вимагають стаціонарного лікування, особливо в випадках виділення пневмококів, стійких до пеніциліну, а також грамнегативних збудників з родини Enterobacteriaceae; легеневі інфекції у хворих муковісцидозом;

— інфекції черевної порожнини: гострий холецистит, холангіт, вторинний перитоніт;

— інфекційно-запальні захворювання органів малого таза у жінок: сальпінгіт, ендометрит, пельвіоперитоніт;

— інфекції сечовивідних шляхів: гострий пієлонефрит із середньотяжким і тяжким перебігом, ускладнені і загострення хронічних інфекцій сечовивідних шляхів (пієлонефрит на тлі сечокам'яної хвороби, інфекційні ускладнення гідронефрозу, післяопераційні інфекції в урології);

— бактеріальний ендокардит.

Показаннями для застосування комбінацій Урофосфаболу з антибіотиками інших груп є тяжкі інфекції, в т.ч. викликані змішаною флорою, а також при безуспішності попередньої терапії:

— септицемія, викликана ентеробактеріями (Klebsiella spp., Proteus spp., Enterobacter spp., Serratia mercescens) і Pseudomonas aeruginosa - комбінація з цефалоспоринами, пеніцилінами (активними щодо синьогнійної палички), аміноглікозидами або фторхінолонами;

— бактеріальний менінгіт - комбінація з цефалоспоринами, ампіциліном або рифампіцином;

— тяжкі інфекції, викликані метицилін-чутливими штамами Staphylococcus aureus, Staphylococcus epidermidis або Enterococcus spp. - комбінації з оксациліном або ампіциліном;

— інфекції, викликані метицилін-резистентними штамами Staphylococcus aureus або Staphylococcus epidermidis - комбінації з глікопептидами;

— інтраабдомінальні інфекції та інфекції органів малого таза у жінок - комбінації з антибіотиками, активними щодо анаеробів (метронідазол) або з аміноглікозидами;

— інфекції у хворих із захворюваннями крові та нейтропенією - комбінації з цефоперазоном/сульбактамом, цефалоспоринами IV покоління або карбапенемами;

— інфекції, викликані полірезистентними штамами Pseudomonas aeruginosa - комбінації з цефалоспоринами IV покоління, азтреонамом або карбапенемами.

Індивідуальна підвищена чутливість до фосфоміцину, янтарної кислоти.

З обережністю
Серцева і ниркова недостатність; похилий вік (при введенні у великих дозах); артеріальна гіпертензія; алергічні реакції на лікарські препарати в анамнезі.

Оскільки Урофосфабол містить 14.5 мЕкв натрію на 1 г препарату, можливі електролітні порушення. Необхідно дотримуватися обережності при виборі дози при введенні препарату похилим хворим, які потребують зменшення споживання натрію внаслідок серцевої або ниркової недостатності, артеріальної гіпертензії.

Необхідно дотримуватися обережності при виборі дози у похилих хворих, оскільки у них зазвичай знижена функція нирок.

Для запобігання розвитку флебітів або болючості в місці введення, при в/в введенні рекомендується використовувати великі кількості розчинника, а швидкість введення повинна бути якомога повільнішою.

Урофосфабол у високих дозах рекомендується вводити в/в крапельно.

У разі тривалого лікування рекомендується періодично контролювати функцію печінки і нирок, а також загальні і біохімічні аналізи крові

Алергічні реакції: частота невідома – гострі реакції гіперчутливості (в тому числі анафілактичний шок).

З боку шкіри і підшкірної клітковини: нечасто – висип; рідко – кропив'янка; частота невідома – ангіоневротичний набряк, свербіж.

З боку травної системи: рідко – зміна смаку, зниження апетиту, нудота, блювання, діарея.

З боку печінки і жовчовивідних шляхів: нечасто – тимчасове підвищення активності ферментів печінки (аланінамінотрансферази, аспартатамінотрансферази, лужної фосфатази); частота не відома – холестатичний гепатит, жовтяниця.

З боку нервової системи: нечасто – головний біль, запаморочення; дуже рідко – тимчасове порушення зору; частота невідома – підвищена втомлюваність, парестезія, сплутаність свідомості, судоми (при швидкому введенні великих доз).

З боку органів дихання: нечасто – задишка (при швидкому введенні великих доз); частота невідома – бронхоспазм.

Місцеві реакції: нечасто – болючість в місці введення; рідко – флебіт.

Зміни в лабораторних показниках: нечасто – гіпернатріємія, гіпокаліємія.

З боку системи крові: дуже рідко – анемія; частота невідома – еозинофілія, гранулоцитопенія, лейкопенія, тромбоцитопенія, панцитопенія, і агранулоцитоз.

З боку серцево-судинної системи: частота невідома – тахікардія.

Відсутні повідомлення про передозування фосфоміцину. Ймовірні прояви гострого передозування — симптоми гіпернатріємії (слабкість, підвищена нейром'язова збудливість, сонливість, сплутаність свідомості).

Лікування

Симптоматична і підтримуюча терапія, компенсаційне введення рідини і форсований діурез; у тяжких випадках — гемодіаліз.

У комбінаціях з пеніцилінами, цефалоспоринами, карбапенемами, аміноглікозидами, глікопептидами і фторхінолонами фосфоміцин виявляє виражений синергізм дії. Це властивість препарату використовується при терапії інфекцій, викликаних полірезистентними збудниками (метицилін-стійкими стафілококами, ентерококами, ентеробактеріями, Pseudomonas aeruginosa).

Фармацевтична взаємодія

У розчинах сумісний з пеніциліном, карбеніциліном, хлорамфеніколом і стрептоміцином. Через можливу фармацевтичну несумісність не слід змішувати розчин Урофосфаболу з розчинами інших антибіотиків.

Порошок для приготування розчину для внутрішньовенного введення 1,0 г і 4,0 г.

1,0 г і 4,0 г діючої речовини у флакони скляні по 10 мл і 20 мл відповідно, герметично закупорені пробками гумовими, обтиснуті ковпачками алюмінієвими або комбінованими (алюмінієвими з запобіжними пластмасовими кришками).