Кордарон

Антиаритмічне

Аміодарон належить до III класу антиаритмічних препаратів (клас інгібіторів реполяризації) і має унікальний механізм антиаритмічної дії, оскільки, окрім властивостей антиаритміків III класу (блокада калієвих каналів), він має ефекти антиаритміків I класу (блокада натрієвих каналів), антиаритміків IV класу (блокада кальцієвих каналів) і неконкурентну бета-адреноблокуючу дію.

Окрім антиаритмічної дії, у нього є антиангінальний, коронаророзширювальний, альфа- і бета-адреноблокуючий ефекти.

Антиаритмічні властивості:

- збільшення тривалості 3-ї фази потенціалу дії кардіоміоцитів, в основному за рахунок блокування іонного потоку в калієвих каналах (ефект антиаритміка III класу за класифікацією Вогана-Вільямса);

- зменшення автоматизму синусового вузла, що призводить до зменшення частоти серцевих скорочень;

- неконкурентна блокада альфа- і бета- адренергічних рецепторів;

- уповільнення синоатріальної, передсердної і AV провідності, більш виражене при тахікардії;

- відсутність змін провідності шлуночків;

- збільшення рефрактерних періодів і зменшення збудливості міокарда передсердь і шлуночків, а також збільшення рефрактерного періоду AV вузла;

- уповільнення проведення і збільшення тривалості рефрактерного періоду в додаткових пучках передсердно-шлуночкового проведення.

Інші ефекти:

- відсутність негативної інотропної дії при прийомі всередину і парентеральному введенні;

- зниження споживання кисню міокардом за рахунок помірного зниження периферичного опору і ЧСС, а також скоротливості міокарда за рахунок бета-адреноблокуючої дії;

- збільшення коронарного кровотоку за рахунок прямого впливу на гладку мускулатуру коронарних артерій;

- підтримання серцевого викиду за рахунок зниження тиску в аорті і зниження периферичного опору;

- вплив на обмін тиреоїдних гормонів: інгібування перетворення Т3 в Т4 (блокада тироксин-5-дейодинази) і блокування захоплення цих гормонів кардіоцитами і гепатоцитами, що призводить до ослаблення стимулюючого впливу тиреоїдних гормонів на міокард.

- відновлення серцевої діяльності при зупинці серця, викликаної фібриляцією шлуночків, резистентною до кардіоверсії.

Терапевтичні ефекти спостерігаються в середньому через тиждень після початку прийому препарату (від кількох днів до двох тижнів). Після припинення його прийому аміодарон визначається в плазмі крові протягом 9 міс. Слід враховувати можливість збереження фармакодинамічної дії аміодарону протягом 10–30 днів після його відміни.

Біодоступність після прийому всередину у різних хворих коливається від 30 до 80% (середнє значення — близько 50%). Після одноразового прийому аміодарону Cmax в плазмі крові досягається через 3–7 год. Однак терапевтична дія зазвичай розвивається через тиждень після початку прийому препарату (від кількох днів до 2 тиж). Аміодарон є препаратом з повільним надходженням у тканини і високою афінністю до них.

Зв'язування з білками плазми крові становить 95% (62% — з альбуміном, 33,5% — з бета-ліпопротеїнами). Аміодарон має великий об'єм розподілу. Протягом перших днів лікування препарат накопичується майже у всіх тканинах, особливо в жировій тканині і крім неї в печінці, легенях, селезінці і рогівці.

Аміодарон метаболізується в печінці за допомогою ізоферментів CYP3А4 і СYP2C8. Його головний метаболіт — дезетіламідарон — фармакологічно активний і може посилювати антиаритмічний ефект основної сполуки. Аміодарон і його активний метаболіт дезетіламідарон in vitro мають здатність інгібувати ізоферменти CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6, CYP3A4, CYP2A6, CYP2B6 і CYP2C8. Аміодарон і дезетіламідарон також продемонстрували здатність інгібування деяких транспортерів, таких як P-глікопротеїн (P-gp) і переносник органічних катіонів (ПОК2). In vivo спостерігалося взаємодія аміодарону з субстратами ізоферментів CYP3A4, CYP2C9, CYP2D6 і P-gp.

Виведення аміодарону починається через кілька днів, а досягнення рівноваги між надходженням і виведенням препарату (досягнення рівноважного стану) настає через від одного до кількох місяців, залежно від індивідуальних особливостей хворого. Основним шляхом виведення аміодарону є кишечник. Аміодарон і його метаболіти не виводяться за допомогою гемодіалізу. Аміодарон має тривалий T1/2 з великою індивідуальною варіабельністю (тому при підборі дози, наприклад її збільшенні або зменшенні, слід пам'ятати, що необхідно принаймні 1 міс для стабілізації нової плазмової концентрації аміодарону). Виведення при прийомі всередину протікає в 2 фази: початковий T1/2 (перша фаза) — 4–21 год, T1/2 у 2-й фазі — 25–110 днів (20–100 днів). Після тривалого перорального прийому середній T1/2 — 40 днів. Після відміни препарату повне виведення аміодарону з організму може тривати протягом кількох місяців.

Кожна доза аміодарону (200 мг) містить 75 мг йоду. Частина йоду вивільняється з препарату і виявляється в сечі у вигляді йодиду (6 мг/добу при добовій дозі аміодарону 200 мг). Більша частина йоду, що залишається в складі препарату, виводиться з каловими масами після проходження через печінку, однак при тривалому прийомі аміодарону, концентрації йоду можуть досягати 60–80% від концентрацій аміодарону.

Особливостями фармакокінетики препарату пояснюється застосування «навантажувальних» доз, яке спрямоване на швидке досягнення необхідного рівня насичення тканин, при якому проявляється його терапевтична дія.

Фармакокінетика при нирковій недостатності: у зв'язку з незначністю виведення препарату нирками у пацієнтів з нирковою недостатністю не потрібно корекції дози аміодарону.

При в/в введенні Кордарону® його активність досягає максимуму через 15 хв і зникає приблизно через 4 год після введення. Після введення аміодарону його концентрація в крові швидко знижується у зв'язку з надходженням препарату в тканини. За відсутності повторних ін'єкцій препарат поступово виводиться. При відновленні його внутрішньовенного введення або при призначенні препарату всередину аміодарон накопичується в тканинах. Аміодарон має великий об'єм розподілу і може накопичуватися майже у всіх тканинах, особливо в жировій тканині і крім неї в печінці, легенях, селезінці і рогівці

Аміодарон і його метаболіти не піддаються діалізу.

В основному виводиться з жовчю і калом через кишечник. Виведення аміодарону дуже повільне. Аміодарон і його метаболіти визначаються в плазмі крові протягом 9 міс після припинення лікування.

Для дорослих:

Таблетки
Профілактика рецидивів:

• загрозливих життю шлуночкових аритмій, включаючи шлуночкову тахікардію і фібриляцію шлуночків (лікування повинно бути розпочато в стаціонарі при ретельному кардіомоніторному контролі);
• надшлуночкових пароксизмальних тахікардій: документованих нападів рецидивуючої стійкої надшлуночкової пароксизмальної тахікардії у хворих з органічними захворюваннями серця; документованих нападів рецидивуючої стійкої надшлуночкової пароксизмальної тахікардії у хворих без органічних захворювань серця, коли антиаритмічні препарати інших класів не ефективні або є протипоказання до їх застосування; документованих нападів рецидивуючої стійкої надшлуночкової пароксизмальної тахікардії у хворих з синдромом Вольфа-Паркінсона-Уайта;
• мерехтливої аритмії (фібриляції передсердь) і тріпотіння передсердь.
• профілактика раптової аритмічної смерті у хворих групи високого ризику: після недавно перенесеного інфаркту міокарда, які мають більше 10 шлуночкових екстрасистол в 1 год, клінічні прояви хронічної серцевої недостатності і знижену фракцію викиду лівого шлуночка (менше 40%).
• лікування порушень ритму у пацієнтів з ІХС і/або порушеннями функції лівого шлуночка.

Ін'єкційна форма Кордарону

• купірування нападів шлуночкової пароксизмальної тахікардії; надшлуночкової пароксизмальної тахікардії з високою частотою скорочень шлуночків, особливо на фоні синдрому Вольфа-Паркінсона-Уайта; купірування пароксизмальної і стійкої форми мерехтливої аритмії (фібриляції передсердь) і тріпотіння передсердь;
• кардіореанімація при зупинці серця, викликаної фібриляцією шлуночків, резистентної до дефібриляції.

Загальні для обох лікарських форм

• підвищена чутливість до йоду, аміодарону або допоміжних речовин препарату;
• синдром слабкості синусового вузла (синусова брадикардія, синоатріальна блокада), за винятком випадків корекції штучним водієм ритму (небезпека «зупинки» синусового вузла).
• AV-блокада II–III ступеня, дво- і трьохпучкові блокади за відсутності штучного водія ритму (кардіостимулятора);
• гіпокаліємія, гіпомагніємія;
• поєднання з препаратами, здатними подовжувати інтервал QT і викликати розвиток пароксизмальних тахікардій, включаючи шлуночкову «піруетну» тахікардію:

- антиаритмічні засоби: IA класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід прокаїнамід); антиаритмічні засоби III класу (дофетилід, ібутилід, бретилія тозилат); соталол;
- інші (не антиаритмічні) препарати, такі як бепридил; вінкамін; деякі нейролептики: фенотіазини (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин, флуфеназин), бензаміди (амісульприд, сультоприд, сульприд, тіаприд, вераліприд), бутирофенони (дроперидол, галоперидол), сертиндол, пімозид; цизаприд; трициклічні антидепресанти; макролідні антибіотики (зокрема еритроміцин при внутрішньовенному введенні, спіраміцин); азоли; протималярійні засоби (хінін, хлорохін, мефлохін, галофантрин); пентамідин при парентеральному введенні; дифеманіла метилсульфат; мізоластин; астемізол, терфенадин; фторхінолони.

• вроджене або набуте подовження інтервалу QT.
• дисфункція щитовидної залози (гіпотиреоз, гіпертиреоз).
• вагітність;
• період лактації;
• вік до 18 років (ефективність і безпека не встановлені).

Для таблеток додатково: інтерстиціальна хвороба легень.

Для ін'єкційної форми додатково:

• порушення внутрішньошлуночкової провідності (двох- і трьохпучкові блокади) за відсутності постійного штучного водія ритму (кардіостимулятора) — в цих випадках аміодарон в/в може бути використаний в спеціалізованих відділеннях під прикриттям штучного водія ритму (кардіостимулятора);
• виражена артеріальна гіпотензія, колапс, кардіогенний шок;
• в/в струменеве введення протипоказане в разі артеріальної гіпотонії, тяжкої дихальної недостатності, кардіоміопатії або серцевої недостатності (можливе ускладнення цих станів).

Всі перераховані вище протипоказання не відносяться до використання Кордарону при проведенні кардіореанімації при зупинці серця, викликаної фібриляцією шлуночків, резистентної до кардіоверсії.

З обережністю застосовувати при артеріальній гіпотензії, декомпенсованій або тяжкій хронічній (III–IV ФК за класифікацією NYHA) серцевій недостатності, печінковій недостатності, бронхіальній астмі, тяжкій дихальній недостатності, у пацієнтів похилого віку (високий ризик розвитку вираженої брадикардії), при AV-блокаді I ступеня.

Таблетки
Оскільки побічні ефекти аміодарону є дозозалежними, слід проводити лікування пацієнтів мінімальними ефективними дозами, щоб мінімізувати можливість їх виникнення.
Пацієнтів слід попередити про те, щоб вони під час лікування уникали впливу прямих сонячних променів або вживали захисні заходи (наприклад, застосування сонцезахисного крему, носіння відповідного одягу).

Моніторинг лікування
Перед початком прийому аміодарону рекомендується провести дослідження ЕКГ і визначення рівня калію в крові. Гіпокаліємія повинна бути скоригована до початку застосування аміодарону. Під час лікування необхідно регулярно контролювати ЕКГ (кожні 3 міс), рівень трансаміназ та інші показники функції печінки.
Крім цього, у зв'язку з тим, що аміодарон може викликати гіпотиреоз або гіпертиреоз, особливо у пацієнтів із захворюваннями щитовидної залози в анамнезі, перед прийомом аміодарону слід провести клінічне і лабораторне (ТТГ) обстеження на предмет виявлення порушень функції і захворювань щитовидної залози. Під час лікування аміодароном і протягом кількох місяців після його припинення слід регулярно обстежувати пацієнта на предмет виявлення клінічних або лабораторних ознак зміни функції щитовидної залози. При підозрі на порушення функції щитовидної залози необхідно провести визначення рівня ТТГ в сироватці крові.

Незалежно від наявності або відсутності під час лікування аміодароном легеневої симптоматики рекомендується кожні 6 міс проводити рентгенологічне дослідження легень і легеневі функціональні проби.
У пацієнтів, які тривало отримують лікування з приводу порушень ритму, повідомлялося про випадки збільшення частоти фібриляції шлуночків і/або збільшення порогу спрацьовування кардіостимулятора або імплантованого дефібрилятора, що може знижувати їх ефективність. Тому перед початком або під час лікування аміодароном слід регулярно перевіряти правильність функціонування цих пристроїв.

Поява задишки або сухого кашлю, як ізольованих, так і в супроводі погіршення загального стану, повинно вказувати на можливість легеневої токсичності, такої як інтерстиціальна пневмопатія, підозра на розвиток якої вимагає проведення рентгенологічного дослідження легень і легеневих функціональних проб.
Внаслідок подовження періоду реполяризації шлуночків серця, фармакологічна дія Кордарону викликає певні зміни ЕКГ: подовження інтервалу QT, QTc (коригованого), можлива поява хвиль U. Допустиме збільшення інтервалу QTc не більше 450 мс або не більше ніж на 25% від початкової величини. Ці зміни не є проявом токсичної дії препарату, однак вимагають контролю для корекції дози і оцінки можливого проаритмогенного дії Кордарону.
При розвитку AV блокади II і III ступеня, синоатріальної блокади або двопучкової внутрішньошлуночкової блокади, лікування повинно бути припинено. При виникненні AV блокади I ступеня слід посилити спостереження.
Хоча відзначалося виникнення аритмії або ускладнення наявних порушень ритму, слід зазначити, що проаритмогенний ефект аміодарону слабкий і зазвичай проявляється в комбінації з деякими ЛЗ або при порушеннях електролітного балансу.

При розмитому зорі або зниженні гостроти зору необхідно провести офтальмологічне обстеження, включаючи огляд очного дна. При розвитку нейропатії або невриту зорового нерва, викликаних аміодароном, препарат необхідно відмінити через небезпеку розвитку сліпоти.
Оскільки Кордарон містить йод, його прийом може спотворювати результати радіоізотопного дослідження щитовидної залози, однак не впливає на достовірність визначення вмісту Т3, Т4 і ТТГ в плазмі крові.
Перед хірургічним втручанням слід поставити до відома лікаря-анестезіолога про те, що хворий отримує Кордарон.
Тривале лікування Кордароном може посилити гемодинамічний ризик, властивий місцевій або загальній анестезії. Особливо це стосується його брадикардичних і гіпотензивних ефектів, зниження серцевого викиду і порушень провідності.
Крім того, у хворих, які отримували Кордарон в рідкісних випадках безпосередньо після хірургічного втручання відзначали гострий респіраторний дистрес-синдром. При штучній вентиляції легень таким хворим потрібен ретельний контроль.

Розчин для ін'єкцій
В/в струменеве введення зазвичай не рекомендується через гемодинамічний ризик (різке зниження АТ, колапс); переважним є інфузійне введення препарату, якщо тільки це можливо.
В/в струменеве введення повинно проводитися тільки в невідкладних випадках при неефективності інших видів лікування і тільки в відділенні інтенсивної терапії під постійним моніторингом ЕКГ, АТ. Доза становить 5 мг/кг. За винятком випадків кардіореанімації при фібриляції шлуночків, резистентної до дефібриляції, в/в струменеве введення аміодарону повинно проводитися протягом не менше 3 хв. Повторне введення аміодарону не повинно проводитися раніше ніж через 15 хв після першої ін'єкції, навіть якщо при першій ін'єкції вводилася вміст тільки однієї ампули (можливість розвитку необоротного колапсу).

Якщо є необхідність в продовженні введення аміодарону, він повинен вводитися у вигляді інфузії.
Для того, щоб уникнути виникнення реакцій у місці введення ін'єкційну форму Кордарону рекомендується вводити через центральний венозний катетер. Тільки в разі кардіореанімації при зупинці серця, викликаної фібриляцією шлуночків, резистентної до кардіоверсії, за відсутності центрального венозного доступу (відсутність встановленого центрального венозного катетера) ін'єкційну форму Кордарону можна вводити в велику периферичну вену з максимальним кровотоком.
Якщо після кардіореанімації лікування Кордароном повинно продовжуватися, то препарат слід вводити внутрішньовенно-крапельно через центральний венозний катетер під постійним контролем АТ і ЕКГ.
Кордарон не можна змішувати в одному шприці або крапельниці з іншими ЛЗ.

У зв'язку з можливістю розвитку інтерстиціального пневмоніту при появі після введення Кордарону вираженої задишки або сухого кашлю, як супроводжуваних, так і не супроводжуваних погіршенням загального стану (підвищеною втомлюваністю, підвищенням температури) потрібно провести рентгенографію грудної клітини і, при необхідності, відмінити препарат, оскільки інтерстиціальний пневмоніт може призвести до розвитку легеневого фіброзу. Однак ці явища в основному, оборотні при ранній відміні аміодарону з призначенням кортикостероїдів або без їх призначення. Клінічні прояви зазвичай зникають протягом 3–4 тиж. Відновлення рентгенологічної картини і функції легень відбувається більш повільно (кілька місяців).
Після штучної вентиляції легень (наприклад при проведенні хірургічних втручань) у хворих, яким вводився Кордарон, відзначалися рідкісні випадки розвитку гострого респіраторного дистрес синдрому, іноді з летальним результатом (передбачається можливість взаємодії з високими дозами кисню). Тому рекомендується здійснювати строгий контроль за станом таких пацієнтів.
Протягом перших діб після початку застосування ін'єкційної форми Кордарону може розвинутися тяжке гостре ураження печінки з розвитком печінкової недостатності іноді з летальним результатом. Рекомендується регулярний контроль функції печінки в ході лікування Кордароном.

Загальна анестезія
Перед хірургічним втручанням лікаря-анестезіолога слід поставити до відома про те, що хворий отримує Кордарон. Лікування Кордароном може посилити гемодинамічний ризик, властивий місцевій або загальній анестезії. Особливо це стосується його брадикардичного і гіпотензивного ефектів, зниження серцевого викиду і порушень провідності.

Комбінації з бета-адреноблокаторами, крім соталолу, (протипоказана комбінація) і есмололу (комбінація, що вимагає особливої обережності при застосуванні), верапамілом і дилтіаземом, можуть розглядатися тільки в контексті профілактики життєво небезпечних шлуночкових аритмій і в разі відновлення серцевої діяльності при зупинці серця, викликаної фібриляцією шлуночків, резистентної до кардіоверсії.

Порушення електролітного обміну, особливо гіпокаліємія: важливо враховувати ситуації, які можуть супроводжуватися гіпокаліємією, як такі, що схильні до проаритмічних явищ. Гіпокаліємія повинна бути скоригована до початку застосування Кордарону.
Перед початком лікування Кордароном рекомендується провести реєстрацію ЕКГ, і рівня калію в сироватці крові і по можливості визначення рівня гормонів щитовидної залози (Т3, T4 і ТТГ).

Побічні ефекти препарату зазвичай залежать від дози; тому слід дотримуватися обережності при визначенні мінімальної ефективної підтримуючої дози, щоб уникнути або знизити до мінімуму виникнення небажаних ефектів.
Аміодарон може викликати порушення функції щитовидної залози, особливо у хворих з порушеннями функції щитовидної залози в особистому або сімейному анамнезі. Тому в разі переходу на прийом Кордарону всередину, під час лікування і кілька місяців після закінчення лікування, слід проводити ретельний клінічний і лабораторний контроль. При підозрі на дисфункцію щитовидної залози слід проводити визначення рівня ТТГ в сироватці крові.
У дітей безпека і ефективність аміодарону не вивчалася. В ампулах ін'єкційного Кордарону® міститься бензиловий спирт. Повідомлялося про розвиток у новонароджених різкого задухи з летальним результатом після внутрішньовенного введення розчинів, що містять бензиловий спирт.

Вплив на здатність до керування автомобілем та іншими механізмами. Під час лікування Кордароном слід утримуватися від водіння автомобіля і занять потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій.

Застосування Кордарону може викликати загальні для кожної з форм побічні ефекти:

З боку дихальної системи: дуже рідко – бронхоспазм і/або апное на фоні тяжкої дихальної недостатності, особливо бронхіальної астми;
гострий респіраторний дистрес-синдром (іноді відразу після хірургічної операції, іноді з летальним результатом);

З боку серцево-судинної системи:
часто – помірна (дозозалежна) брадикардія; дуже рідко – виражена брадикардія або зупинка синусового вузла (в виняткових випадках), частіше у пацієнтів з дисфункцією синусового вузла і хворих похилого віку; З боку нервової системи: дуже рідко – головний біль, доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія.


Застосування таблеток може стати причиною наступних побічних дій:
З боку серцево-судинної системи: нечасто – AV-блокада різних ступенів, синоатріальна блокада (порушення провідності), виникнення нових або ускладнення існуючих аритмій; частота невідома – прогресування хронічної серцевої недостатності (на фоні тривалої терапії);

З боку дихальної системи:
часто – випадки розвитку альвеолярного або інтерстиціального пневмоніту, облітеруючого бронхіоліту з пневмонією (іноді з летальним результатом), плеврит, легеневий фіброз, виражена задишка або сухий кашель з симптомами погіршення загального стану (підвищена втомлюваність, зниження ваги, підвищення температури тіла) або без нього; частота невідома – легенева кровотеча;

З боку травної системи:
дуже часто – нудота, блювота, зниження апетиту, зниження смакових відчуттів або їх втрата, відчуття тяжкості в епігастрії (особливо на початку застосування, після зниження дози проходить), ізольоване стрибкоподібне порушення активності печінкових ферментів в сироватці крові; часто – жовтяниця, гостре ураження печінки, печінкова недостатність (іноді з летальним результатом); дуже рідко – хронічні захворювання печінки, такі як цироз, псевдоалкогольний гепатит (іноді фатальні);

З боку органів чуття:
дуже часто – минуще порушення зору (нечіткість контурів при яскравому освітленні), викликане відкладенням в епітелії рогівки складних ліпідів; дуже рідко – неврит зорового нерва або зоровий нейропатія;

З боку шкірних покривів:
дуже часто – фотосенсибілізація; часто – минуща пігментація шкіри (при тривалій терапії); дуже рідко – еритема, шкірний висип, алопеція, ексфоліативний дерматит (не підтверджено зв'язок з препаратом);

З боку нервової системи:
часто – екстрапірамідні симптоми (тремор), порушення сну, кошмарні сновидіння; рідко – міопатія і/або периферичні нейропатії (сенсомоторні, змішані, моторні); дуже рідко – мозочкова атаксія;

Ендокринні порушення:
часто – гіпотиреоз (при високому рівні тиреотропного гормону (ТТГ) сироватки крові необхідно відмінити препарат), гіпертиреоз; дуже рідко – синдром порушення секреції антидіуретичного гормону;

Інші:
дуже рідко – епідидиміт, васкуліт, імпотенція (не підтверджено зв'язок з аміодароном), гемолітична анемія, тромбоцитопенія, апластична анемія. Застосування Кордарону в формі розчину викликає небажані ефекти:

З боку серцево-судинної системи:
часто – помірне і минуще зниження артеріального тиску (АТ); дуже рідко – проаритмогенна дія, прогресування серцевої недостатності, припливи крові до шкіри обличчя (при в/в струменевому введенні); Порушення з боку імунної системи: дуже рідко – анафілактичний шок; частота невідома – ангіоневротичний набряк;

З боку дихальної системи:
дуже рідко – задишка, кашель, інтерстиціальний пневмоніт;

З боку шкірних покривів:
дуже рідко – підвищене потовиділення, відчуття жару;
З боку травної системи:
дуже часто – нудота; дуже рідко – підвищення або зниження активності печінкових ферментів в крові (ізольоване), гостре ураження печінки (іноді з летальним результатом);

Реакції в місці введення:
часто – біль, набряк, ущільнення, еритема, некроз, інфільтрація, транссудація, запалення, флебіт (в тому числі поверхневий), тромбофлебіт, целюліт, пігментація, інфекція.

Симптоми: при пероральному прийомі дуже великих доз описано кілька випадків синусової брадикардії, зупинки серця, нападів шлуночкової тахікардії, пароксизмальної тахікардії типу «пірует» і ураження печінки. Можливе уповільнення атріовентрикулярної провідності, посилення вже наявної серцевої недостатності.

Лікування: симптоматичне (промивання шлунка, призначення активованого вугілля (якщо препарат прийнятий недавно), в інших випадках проводять симптоматичну терапію: при брадикардії — бета-адреностимулятори або установка кардіостимулятора, при тахікардії типу «пірует» — в/в введення солей магнію або кардіостимуляція. Ні аміодарон, ні його метаболіти не видаляються при гемодіалізі. Специфічного антидоту немає.
Інформації по передозуванню аміодарону для в/в введення немає.

Препарати, здатні викликати двонаправлену шлуночкову «піруетну» тахікардію або збільшувати тривалість інтервалу QT

Препарати, здатні викликати шлуночкову «піруетну» тахікардію. Комбінована терапія препаратами, які можуть викликати шлуночкову «піруетну» тахікардію протипоказана, оскільки збільшується ризик розвитку потенційно летальної шлуночкової «піруетної» тахікардії.

Антиаритмічні препарати: IА класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід, прокаїнамід), соталол, бепридил.

Інші (не антиаритмічні) препарати: вінкамін; деякі нейролептики — фенотіазини (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин, флуфеназин), бензаміди (амісульприд, сультоприд, сульприд, тіаприд, вераліприд), бутирофенони (дроперидол, галоперидол), сертиндол, пімозид; трициклічні антидепресанти; цизаприд; макролідні антибіотики (еритроміцин при в/в введенні, спіраміцин); азоли; протималярійні препарати (хінін, хлорохін, мефлохін, галофантрин, лумефантрин); пентамідин при парентеральному введенні; дифеманіла метилсульфат; мізоластин; астемізол; терфенадин.

Препарати, здатні збільшувати тривалість інтервалу QT. Спільний прийом аміодарону з препаратами, здатними збільшувати тривалість інтервалу QT, повинен ґрунтуватися на ретельній оцінці для кожного пацієнта співвідношення очікуваної користі і потенційного ризику (можливість зростання ризику розвитку шлуночкової «піруетної» тахікардії). При застосуванні таких комбінацій необхідний постійний контроль ЕКГ (для виявлення подовження інтервалу QT), вмісту калію і магнію в крові.
У пацієнтів, які приймають аміодарон, слід уникати застосування фторхінолонів, включаючи моксифлоксацин.

Препарати, що зменшують ЧСС або викликають порушення автоматизму або провідності
Комбінована терапія з цими препаратами не рекомендується.
Бета-адреноблокатори, БКК, що зменшують ЧСС (верапаміл, дилтіазем), можуть викликати порушення автоматизму (розвиток надмірної брадикардії) і провідності.

Препарати, здатні викликати гіпокаліємію
Нерекомендовані комбінації. З проносними, що стимулюють перистальтику кишечника, здатні викликати гіпокаліємію, яка збільшує ризик розвитку шлуночкової «піруетної» тахікардії. При поєднанні з аміодароном слід застосовувати проносні інших груп.

Комбінації, що вимагають обережності при застосуванні. З діуретиками, що викликають гіпокаліємію (в монотерапії або комбінаціях з іншими препаратами); системними кортикостероїдами (ГКС, мінералокортикостероїдами), тетракозактидом; амфотерицином В (в/в введення).
Необхідно запобігати розвитку гіпоглікемії, а в разі її виникнення відновлювати до нормального рівня вміст калію в крові, контролювати концентрацію електролітів в крові і ЕКГ (на предмет можливого подовження інтервалу QT), в разі виникнення шлуночкової «піруетної» тахікардії не слід застосовувати антиаритмічні препарати (повинна бути розпочата шлуночкова кардіостимуляція; можливо в/в введення солей магнію).

Препарати для інгаляційного наркозу
Повідомлялося про можливість розвитку наступних тяжких ускладнень у пацієнтів, які отримують аміодарон, при отриманні ними загального наркозу: брадикардії (резистентної до введення атропіну), артеріальної гіпотензії, порушенні провідності, зниженні серцевого викиду.
Спостерігалися дуже рідкісні випадки тяжких ускладнень з боку дихальної системи, іноді фатальних — гострий дихальний дистрес синдром дорослих, який розвивався безпосередньо після хірургічного втручання, виникнення якого пов'язується з високими концентраціями кисню.

Препарати, що знижують серцевий ритм
Клонідин, гуанфацин, інгібітори холінестерази (донепезил, галантамін, ривастигмін, такрин, амбенонія хлорид, піридостигміна бромід, неостигміна бромід), пілокарпін — ризик розвитку надмірної брадикардії (кумулятивні ефекти).

Таблетки ділимі: від білого з кремовим відтінком до білого кольору, круглої форми з фаскою на двох сторонах, скошуванням від країв до лінії розлому на одній зі сторін і гравіюванням:
над розділовою рискою – символ у вигляді серця, під рискою – цифра 200 (по 10 шт. в блістерах, у картонній пачці 3 блістери);

Розчин для внутрішньовенного (в/в) введення: прозора рідина світло-жовтого кольору (по 3 мл в ампулах, у коробці 6 шт.).