Паксил

Антидепресивне.

Механізм дії

Пароксетин - потужний і селективний інгібітор зворотного захоплення 5-гідрокситриптаміну (5-НТ, серотонін). Прийнято вважати, що його антидепресивна активність та ефективність при лікуванні обсесивно-компульсивного розладу (ОКР) та панічного розладу обумовлена специфічним інгібуванням зворотного захоплення 5-НТ у нейронах головного мозку.

За хімічною структурою пароксетин відрізняється від трициклічних, тетрациклічних та інших відомих антидепресантів.

Пароксетин характеризується низьким афінітетом до мускаринових холінергічних рецепторів, а дослідження на тваринах показали, що він має лише слабкі антихолінергічні властивості.

Відповідно до такого вибіркового дії пароксетину в дослідженнях in vitro показано, що він, на відміну від трициклічних антидепресантів, характеризується незначним афінітетом до α1, α2 і β-адренорецепторів, а також до дофамінових (D2), 5-НТ1-подібних, 5-НТ2 і гістамінових (Н1) рецепторів. Відсутність взаємодії з постсинаптичними рецепторами in vitro підтверджується результатами досліджень in vivo, які свідчать про те, що пароксетин не пригнічує ЦНС і не викликає артеріальну гіпотензію.

Фармакодинамічні властивості

Пароксетин не порушує психомоторні функції і не підсилює пригнічуючу дію етанолу на ЦНС.

Як і інші селективні інгібітори зворотного захоплення 5-НТ, пароксетин викликає симптоми надмірної стимуляції 5-НТ-рецепторів при введенні тваринам, які раніше отримували інгібітори МАО або триптофан.

В дослідженнях з оцінки поведінки та ЕЕГ було показано, що пароксетин викликає слабкі активуючі ефекти в дозах, що перевищують дози, які потрібні для інгібування зворотного захоплення 5-НТ. За своєю природою його активуючі властивості не є амфетаміноподібними.

В дослідженнях на тваринах була показана добра переносимість щодо серцево-судинної системи.

Після застосування у здорових осіб пароксетин не викликає клінічно значущих змін АТ, ЧСС і ЕКГ.

Дослідження показали, що, на відміну від антидепресантів, які інгібують зворотне захоплення норадреналіну, пароксетин має значно меншу здатність інгібувати антигіпертензивні властивості гуанетидину.

Всмоктування

Після прийому внутрішньо пароксетин добре абсорбується і піддається метаболізму при "першому проходженні".

Внаслідок метаболізму при "першому проходженні", в системний кровотік потрапляє менша кількість пароксетину, ніж те, яке абсорбується з ШКТ. У міру збільшення кількості пароксетину в організмі при одноразовому прийомі великих доз або при багаторазовому прийомі звичайних доз відбувається часткове насичення метаболічного шляху першого проходження і зменшується кліренс пароксетину з плазми. Це призводить до непропорційного підвищення концентрацій пароксетину в плазмі. Тому його фармакокінетичні параметри не стабільні, наслідком чого є нелінійна кінетика. Однак нелінійність кінетики зазвичай виражена слабо і спостерігається тільки у тих пацієнтів, у яких на фоні прийому низьких доз препарату в плазмі досягаються низькі рівні пароксетину. Рівноважні концентрації в плазмі досягаються через 7-14 днів після початку лікування пароксетином. Його фармакокінетичні параметри, швидше за все, не змінюються під час тривалої терапії.

Розподіл

Пароксетин широко розподіляється в тканинах, і фармакокінетичні розрахунки показують, що в плазмі залишається лише 1% всього кількості пароксетину, присутнього в організмі. У терапевтичних концентраціях приблизно 95% знаходиться в плазмі пароксетину зв'язано з білками.

Не виявлено кореляції між концентраціями пароксетину в плазмі і його клінічним ефектом (тобто з побічними реакціями і ефективністю).

Метаболізм

Основними метаболітами пароксетину є полярні і кон'юговані продукти окислення і метилювання, які легко елімінуються з організму. Внаслідок практичної відсутності у цих метаболітів фармакологічної активності, їх внесок у терапевтичні властивості пароксетину малоймовірний.

Метаболізм не обмежує здатність пароксетину вибірково діяти щодо зворотного захоплення 5-HT у нейронах.

Виведення

Менше 2% прийнятої дози пароксетину виводиться з сечею в незміненому вигляді, тоді як екскреція метаболітів досягає 64% дози. Близько 36% дози виводиться з калом, ймовірно потрапляючи в нього з жовчю; менше 1% дози виводиться з калом в незміненому вигляді. Таким чином, пароксетин елімінується майже повністю в результаті метаболізму.

Виведення метаболітів носить двофазний характер: спочатку є результатом метаболізму "першого проходження", потім контролюється системною елімінацією пароксетину.

Т1/2 пароксетину варіює, але зазвичай становить близько 24 год.

Фармакокінетика у особливих груп пацієнтів

У пацієнтів похилого віку, пацієнтів з тяжкою нирковою або печінковою недостатністю концентрація пароксетину в плазмі крові може збільшуватися, однак діапазон його концентрацій в плазмі крові збігається з таким у здорових дорослих.

Для дорослих:

- Депресивні епізоди середньої і тяжкої ступені тяжкості
- Рекурентний депресивний розлад
- Обсесивно-компульсивний розлад
- Панічний розлад
- Соціальна фобія
- Генералізований тривожний розлад
- Посттравматичний стресовий розлад

— підвищена чутливість до пароксетину і будь-якого іншого компонента, що входить до складу препарату;
— в комбінації з інгібіторами МАО. В виняткових випадках лінезолід (антибіотик, що є оборотним неселективним інгібітором МАО) допускається комбінувати з пароксетином за умови, що прийнятні альтернативи лікування лінезолідом недоступні, і потенційна користь застосування лінезоліду перевищує ризики виникнення серотонінового синдрому або злоякісного нейролептичного синдрому, як реакції у певного пацієнта. Повинно бути доступне оснащення для ретельного спостереження за симптомами серотонінового синдрому і моніторингу АТ. Лікування пароксетином допускається:
- через 2 тижні після припинення лікування необоротними ІМАО;
- не менше ніж через 24 год після припинення лікування оборотними інгібіторами МАО (наприклад, моклобемід, лінезолід, метилтіонінія хлорид (метиленовий синій));
- повинно пройти не менше 1 тижня між відміною пароксетину і початком терапії будь-яким інгібітором МАО;
— в комбінації з тіоридазином, оскільки, як і інші препарати, що пригнічують активність печінкового ізоферменту CYP2D6, пароксетин може підвищувати концентрації тіоридазину в плазмі крові. Це може призвести до подовження інтервалу QTc і розвитку пов'язаної з цим шлуночкової аритмії типу "пірует" і раптової смерті;
— поєднане застосування з пімозидом;
— дитячий і підлітковий вік до 18 років. Контрольовані клінічні дослідження пароксетину при лікуванні депресивних епізодів середньої і тяжкої ступені тяжкості і рекурентного депресивного розладу у дітей і підлітків не довели його ефективність, тому пароксетин не показаний для лікування зазначеної вікової групи. Безпека і ефективність пароксетину не вивчалися при застосуванні у пацієнтів молодшої вікової категорії (молодше 7 років).

Діти і підлітки (молодше 18 років)

Препарат Паксил не слід застосовувати у дітей і підлітків молодше 18 років.

Лікування антидепресантами дітей і підлітків, які страждають великим депресивним розладом та іншими психічними захворюваннями, асоційоване з підвищеним ризиком виникнення суїцидальних думок і суїцидальної поведінки.

В клінічних дослідженнях небажані явища, пов'язані з суїцидальними спробами і суїцидальними думками, ворожістю (переважно агресія, девіантна поведінка і гнівливість), частіше спостерігалися у дітей і підлітків, які отримували пароксетин, ніж у пацієнтів цієї вікової групи, які отримували плацебо. Наразі немає даних про довгострокову безпеку пароксетину для дітей і підлітків, які стосувалися б впливу цього препарату на ріст, дозрівання, когнітивний і поведінковий розвиток.

Клінічне погіршення і суїцидальний ризик у дорослих

Молоді пацієнти, особливо ті, що страждають великим депресивним розладом, можуть бути підвищеному ризику виникнення суїцидальної поведінки під час терапії пароксетином. Аналіз проведених плацебо-контрольованих досліджень у дорослих, які страждають психічними захворюваннями, свідчить про збільшення частоти суїцидальної поведінки у молодих пацієнтів (у віці 18-24 років) на фоні прийому пароксетину порівняно з групою плацебо: 17/776 (2.19%) проти 5/542 (0.92%) відповідно, хоча ця різниця не вважається статистично значущою. У пацієнтів старших вікових груп (від 25 до 64 років і старше 65 років) збільшення частоти суїцидальної поведінки не спостерігалося. У дорослих усіх вікових груп з депресивними епізодами середньої і тяжкої ступені тяжкості і рекурентним депресивним розладом спостерігалося статистично значуще збільшення кількості випадків суїцидальної поведінки на фоні лікування пароксетином порівняно з групою плацебо (частота суїцидальних спроб: 11/3455 (0.32%) проти 1/1978 (0.05%) відповідно). Однак більшість з цих випадків на фоні прийому пароксетину (8 з 11) було зареєстровано у молодих пацієнтів у віці від 18-30 років. Дані, отримані в дослідженні з участю пацієнтів з депресивними епізодами середньої і тяжкої ступені тяжкості і рекурентним депресивним розладом, можуть свідчити про збільшення частоти випадків суїцидальної поведінки у пацієнтів молодого віку, яке може зберігатися і у пацієнтів старше 24 років з різними психічними розладами.

У пацієнтів з депресією загострення симптомів цього розладу і/або поява суїцидальних думок і суїцидальної поведінки (суїцидальність) можуть спостерігатися незалежно від того, отримують вони антидепресанти чи ні. Цей ризик зберігається до тих пір, поки не буде досягнута виражена ремісія. В цілому, клінічний досвід застосування всіх антидепресантів показує, що ризик суїциду може збільшуватися на ранніх стадіях одужання. Інші психічні розлади, для лікування яких показаний пароксетин, теж можуть бути пов'язані з підвищеним ризиком суїцидальної поведінки, ці розлади також можуть поєднуватися з депресивними епізодами середньої і тяжкої ступені тяжкості і рекурентним депресивним розладом. Крім того, найбільшому ризику суїцидальних думок або суїцидальних спроб піддаються пацієнти, які мають в анамнезі суїцидальну поведінку або суїцидальні думки, пацієнти молодого віку, а також пацієнти з вираженими суїцидальними думками до початку лікування. Необхідно забезпечити спостереження за всіма пацієнтами для своєчасного виявлення клінічного погіршення (включаючи нові симптоми) і суїцидальності під час всього курсу лікування, особливо на початку лікування, або під час зміни дози препарату (збільшення або зниження).

Пацієнтів (і тих, хто за ними доглядає) важливо попередити про необхідність стежити за погіршенням їх стану (включаючи розвиток нових симптомів) і/або появою суїцидальної поведінки або думок про заподіяння собі шкоди. У разі виникнення цих симптомів необхідно негайно звернутися за медичною допомогою. Необхідно пам'ятати, що поява таких симптомів, як ажитація, акатизія або манія може бути пов'язана як з основним захворюванням, так і бути наслідком застосовуваної терапії.

При виникненні симптомів клінічного погіршення (включаючи розвиток нових симптомів) і/або суїцидальних думок і/або суїцидальної поведінки, особливо при раптовій їх появі, наростанні тяжкості проявів, або в тому випадку, якщо симптоми не були частиною попереднього симптомокомплексу у даного пацієнта, необхідно переглянути режим терапії аж до відміни препарату.

Акатизія

В рідкісних випадках лікування пароксетином або іншим препаратом групи СІОЗС супроводжується розвитком акатизії, яка проявляється відчуттям внутрішнього неспокою і психомоторного збудження, коли пацієнт не може спокійно сидіти або стояти; при акатизії пацієнт зазвичай відчуває суб'єктивний дискомфорт. Ймовірність розвитку акатизії найвища в перші кілька тижнів лікування.

Серотоніновий синдром, злоякісний нейролептичний синдром

На фоні лікування пароксетином в рідкісних випадках може розвинутися серотоніновий синдром або симптоматика, подібна до злоякісного нейролептичного синдрому, зокрема, якщо пароксетин використовують в комбінації з іншими серотонінергічними препаратами і/або нейролептиками. Ці синдроми можуть становити потенційну загрозу життю, і тому лікування пароксетином необхідно припинити в разі їх виникнення (стани характеризуються групами таких симптомів, як гіпертермія, м'язова ригідність, міоклонус, вегетативні розлади з можливим швидким зміною показників життєво важливих функцій, зміни психічного статусу, включаючи сплутаність свідомості, дратівливість, вкрай важку ажитацію, прогресуючу до делірію і коми) і почати підтримуючу симптоматичну терапію. Пароксетин не повинен застосовуватися в комбінації з попередниками серотоніну (такими як L-триптофан, окситриптан) у зв'язку з ризиком розвитку серотонінергічного синдрому.

Манія і біполярний розлад

Великий депресивний епізод може бути початковим проявом біполярного розладу. Прийнято вважати (хоча це і не доведено контрольованими клінічними дослідженнями), що лікування такого епізоду одним тільки антидепресантом може збільшити ймовірність прискореного розвитку змішаного або маніакального епізоду у пацієнтів, схильних до ризику виникнення біполярного розладу. Перед початком лікування антидепресантом необхідно провести ретельний скринінг для оцінки ризику виникнення у даного пацієнта біполярного розладу; такий скринінг повинен включати збір детального психіатричного анамнезу, включаючи дані про наявність в сім'ї випадків суїциду, біполярного розладу і депресії. Слід зазначити, що пароксетин не призначений для лікування депресивного епізоду в рамках біполярного розладу. Як і інші антидепресанти, пароксетин слід застосовувати з обережністю у пацієнтів, які мають в анамнезі манію.

Тамоксифен

В деяких дослідженнях показано, що ефективність тамоксифену, яку оцінювали за ризиком розвитку рецидиву раку молочної залози і летальності, може зменшуватися при спільному застосуванні з пароксетином внаслідок необоротного інгібування пароксетином ізоферменту CYP2D6. Ризик може зростати при тривалому спільному застосуванні. При застосуванні тамоксифену для лікування або профілактики раку молочної залози слід розглянути можливість використання альтернативних антидепресантів, які не мають інгібуючого впливу на ізофермент CYP2D6 або мають цей ефект в меншій мірі.

Переломи кісток

В епідеміологічних дослідженнях з оцінки ризику розвитку переломів кісток виявлено зв'язок переломів кісток з прийомом деяких антидепресантів, включаючи препарати групи СІОЗС. Ризик спостерігався протягом курсу лікування антидепресантами і був максимальним на початку курсу терапії. Ймовірність переломів кісток повинна враховуватися при застосуванні пароксетину.

Цукровий діабет

У пацієнтів з цукровим діабетом лікування препаратами групи СІОЗС може впливати на показники глікемічного контролю. Може знадобитися корекція дози інсуліну і/або пероральних гіпоглікемічних препаратів.

Інгібітори МАО

Лікування пароксетином слід починати з обережністю через 2 тижні після припинення лікування необоротними інгібіторами МАО або через 24 год після припинення лікування оборотними інгібіторами МАО. Дозу пароксетину необхідно підвищувати поступово до досягнення оптимального терапевтичного ефекту.

Порушення функції нирок або печінки

Рекомендується дотримуватися обережності при застосуванні пароксетину у пацієнтів з тяжким ступенем порушення функції нирок або пацієнтів з порушеннями функції печінки.

Епілепсія

Як і інші антидепресанти, пароксетин слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з епілепсією.

Судомні напади

Частота судомних нападів у пацієнтів, які приймають пароксетин, становить менше 0.1%. У разі виникнення судомного нападу лікування пароксетином необхідно припинити.

Електросудомна терапія

Існує лише обмежений досвід одночасного застосування пароксетину і електросудомної терапії.

Глаукома

Як і інші препарати групи СІОЗС, пароксетин може викликати мідріаз, і його необхідно застосовувати з обережністю у пацієнтів з закритокутовою глаукомою.

Гіпонатріємія

При лікуванні пароксетином гіпонатріємія розвивається рідко, спостерігається переважно у пацієнтів похилого віку і нівелюється після відміни пароксетину.

Кровотечі

Повідомлялося про випадки розвитку кровотеч через шкіру і слизові оболонки (включаючи шлунково-кишкові і гінекологічні кровотечі) у пацієнтів на фоні прийому пароксетину. Тому пароксетин слід застосовувати з обережністю у пацієнтів, які одночасно отримують препарати, що підвищують ризик розвитку кровотеч, у пацієнтів з відомою схильністю до кровотеч і у пацієнтів з захворюваннями, що передбачають кровотечі.

Захворювання серця

При лікуванні пацієнтів з захворюваннями серця слід дотримуватися звичайних заходів обережності.

Симптоми, що спостерігаються при припиненні лікування пароксетином у дорослих

За даними результатів клінічних досліджень у дорослих частота небажаних реакцій при припиненні лікування у пацієнтів, які приймали пароксетин, становила 30%, тоді як частота небажаних реакцій в групі плацебо становила 20%.

Виникнення симптомів відміни не означає, що препарат викликає звикання або залежність, як це має місце у випадку з речовинами, що є предметом зловживання.

Описані такі симптоми відміни як запаморочення, сенсорні порушення (включаючи парестезії, відчуття удару електричним струмом і шум у вухах), порушення сну (включаючи яскраві сни), ажитація або тривога, нудота, тремор, сплутаність свідомості, підвищене потовиділення, головний біль і діарея, відчуття серцебиття, емоційна лабільність, дратівливість і зорові порушення. Зазвичай ці симптоми виражені слабо або помірно, але у деяких пацієнтів вони можуть бути важкими. Зазвичай симптоми розвиваються в перші кілька днів після відміни препарату, однак у дуже рідкісних випадках виникають у пацієнтів, які випадково пропустили прийом дози. Як правило, ці симптоми проходять спонтанно і зникають протягом 2 тижнів, але у деяких пацієнтів симптоми можуть зберігатися набагато довше (2-3 місяці і більше). Рекомендується знижувати дозу пароксетину поступово, протягом декількох тижнів або місяців перед його повною відміною залежно від потреб конкретного пацієнта.

Симптоми, що спостерігаються при припиненні лікування пароксетином у дітей і підлітків

За результатами клінічних досліджень у дітей і підлітків частота небажаних реакцій при припиненні лікування у пацієнтів, які приймали пароксетин, становила 32%, тоді як частота небажаних реакцій в групі плацебо становила 24%. Після відміни пароксетину наступні небажані реакції реєструвалися як мінімум у 2% пацієнтів і зустрічалися як мінімум в 2 рази частіше, ніж в групі плацебо: емоційна лабільність (в т.ч. суїцидальні думки, суїцидальні спроби, зміни настрою і плаксивість), нервозність, запаморочення, нудота і біль у животі.

Незважаючи на те, що пароксетин не підсилює негативний вплив алкоголю на психомоторні функції, не рекомендується одночасно застосовувати пароксетин і алкоголь

Вплив на здатність до керування транспортними засобами і механізмами

Клінічний досвід застосування пароксетину свідчить про те, що він не погіршує когнітивні і психомоторні функції. Разом з тим, як і при лікуванні будь-якими іншими психотропними препаратами, пацієнти повинні бути особливо обережними при водінні автомобіля і роботі з механізмами.

Частота і вираженість деяких перерахованих нижче небажаних реакцій пароксетину можуть зменшуватися в міру продовження лікування, і такі реакції зазвичай не вимагають відміни препарату.

Небажані реакції, представлені нижче, перераховані відповідно до ураження органів і систем органів і частоти зустрічальності. Частота зустрічальності визначається наступним чином: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100,

Наявна інформація про передозування пароксетином свідчить про його широкий діапазон безпеки.

Симптоми: крім симптомів, описаних у розділі «Побічні дії», спостерігається блювання, розширення зіниць, лихоманка, зміна АТ, мимовільні м'язові скорочення, ажитація, тривога, тахікардія.

Стан пацієнтів зазвичай нормалізувався без серйозних наслідків навіть при одноразовому прийомі доз до 2000 мг. В ряді повідомлень описані такі симптоми, як кома і зміни ЕКГ; випадки смерті були дуже рідкісні, зазвичай в тих ситуаціях, коли пацієнти приймали пароксетин разом з іншими психотропними препаратами або з алкоголем.

Лікування: загальні заходи, що застосовуються при передозуванні будь-яких антидепресантів; за необхідності — промивання шлунка, призначення активованого вугілля (по 20–30 мг кожні 4–6 год протягом перших діб після передозування), підтримуюча терапія і частий моніторинг основних фізіологічних показників.

Специфічного антидоту пароксетину не існує.

Серотонінергічні препарати

Застосування пароксетину, як і інших препаратів групи СІОЗС, одночасно з серотонінергічними препаратами може викликати ефекти, пов'язані з 5-НТ рецепторами (серотоніновий синдром). При одночасному застосуванні серотонінергічних препаратів (таких як L-триптофан, препарати з групи триптанів, трамадол, препарати групи СІОЗС, літій, фентаніл і звіробій продірявлений) з пароксетином необхідно дотримуватися обережності і проводити ретельний клінічний моніторинг.

Одночасне застосування пароксетину з інгібіторами МАО (включаючи лінезолід - антибіотик, що трансформується в неселективний інгібітор МАО, і метилтіонінія хлорид (метиленовий синій)) протипоказано.

Пімозид

В дослідженні одночасного застосування пароксетину і пімозиду в одноразовій низькій дозі (2 мг) було зареєстровано підвищення рівня пімозиду. Цей факт пояснюється відомою властивістю пароксетину пригнічувати систему CYP2D6. Внаслідок вузького терапевтичного індексу пімозиду і його відомої здатності подовжувати інтервал QT, одночасне застосування пімозиду і пароксетину протипоказано.

Ферменти, що беруть участь в метаболізмі лікарських препаратів

Метаболізм і фармакокінетика пароксетину можуть змінюватися під впливом індукції або інгібування ферментів, які беруть участь в метаболізмі лікарських препаратів.

При застосуванні пароксетину одночасно з інгібітором ферментів, що беруть участь в метаболізмі лікарських препаратів, слід рекомендувати застосування пароксетину в дозі, що знаходиться в нижній частині діапазону терапевтичних доз. Початкову дозу пароксетину коригувати не потрібно, якщо його застосовують одночасно з препаратом, який є відомим індуктором ферментів, що беруть участь в метаболізмі лікарських препаратів (наприклад, карбамазепін, рифампіцин, фенобарбітал, фенітоїн). Будь-яка подальша корекція дози пароксетину повинна визначатися його клінічним ефектом (переносимістю і ефективністю).

Фосампренавір і ритонавір

Одночасне застосування фосампренавіру/ритонавіру з пароксетином призводило до значного зниження концентрації пароксетину в плазмі крові. Концентрації фосампренавіру/ритонавіру в плазмі крові при одночасному застосуванні з пароксетином були схожі з контрольними значеннями з інших досліджень, що вказує на відсутність суттєвого впливу пароксетину на метаболізм фосампренавіру/ритонавіру. Дані про вплив довгострокового спільного застосування пароксетину з фосампренавіром/ритонавіром відсутні. Будь-яка подальша корекція дози пароксетину повинна визначатися його клінічним ефектом (переносимістю і ефективністю).

Проциклідин

Щоденний прийом пароксетину значно підвищує концентрацію проциклідину в плазмі крові. При виникненні антихолінергічних ефектів дозу проциклідину слід знизити.

Протисудомні препарати

Одночасне застосування пароксетину і протисудомних препаратів (карбамазепін/фенітоїн, вальпроат натрію) не впливає на їх фармакокінетичний і фармакодинамічний профілі у пацієнтів з епілепсією.

Міорелаксанти

Препарати групи СІОЗС можуть зменшувати активність холінестерази плазми крові, що призводить до збільшення тривалості нервово-м'язового блокуючого дії мівакурію і суксаметонію.

Здатність пароксетину пригнічувати ізофермент CYP2D6

Як і інші антидепресанти, включаючи інші препарати групи СІОЗС, пароксетин пригнічує печінковий ізофермент CYP2D6, що відноситься до системи цитохрому Р450. Пригнічення ізоферменту CYP2D6 може призводити до підвищення концентрації в плазмі крові одночасно використовуваних препаратів, які метаболізуються цим ферментом. До таких препаратів належать деякі трициклічні антидепресанти (наприклад, амітриптилін, нортриптилін, іміпрамін і дезипрамін), нейролептики фенотіазинового ряду (перфеназин і тіоридазин), рисперидон, атомоксетин, деякі антиаритмічні засоби IC класу (наприклад, пропафенон і флекаїнід) і метопролол. Не рекомендується застосовувати пароксетин в поєднанні з метопрололом при серцевій недостатності, внаслідок вузького терапевтичного індексу метопрололу при даному показанні до застосування.

Необоротне інгібування системи CYP2D6 пароксетином може призвести до зниження концентрації ендоксіфену в плазмі крові і, як наслідок, знизити ефективність тамоксифену.

CYP3A4

Дослідження взаємодії in vivo при одночасному застосуванні в умовах рівноважного стану пароксетину і терфенадину, який є субстратом ізоферменту CYP3A4, показало, що пароксетин не впливає на фармакокінетику терфенадину. В подібному дослідженні взаємодії in vivo не було виявлено впливу пароксетину на фармакокінетику алпразоламу, і навпаки. Не очікується, що одночасне застосування пароксетину з терфенадином, алпразоламом і іншими препаратами, які є субстратом ізоферменту CYP3A4, може супроводжуватися негативним впливом на пацієнта.

Препарати, що впливають на рН шлунка

Клінічні дослідження показали, що абсорбція і фармакокінетика пароксетину не залежать або практично не залежать (тобто існуюча залежність не вимагає зміни дози) від:

- прийому їжі;
- антацидів;
- дигоксину;
- пропранололу;
- алкоголю - пароксетин не підсилює негативний вплив етанолу на розумові і рухові функції, тим не менш, не рекомендується одночасно приймати пароксетин і алкоголь.

Пероральні антикоагулянти

Можлива поява фармакодинамічної взаємодії між пароксетином і пероральними антикоагулянтами. Спільне застосування пароксетину і пероральних антикоагулянтів може викликати підвищення активності антикоагулянтів і ризик кровотечі. Отже, пароксетин слід з обережністю застосовувати для лікування пацієнтів, які отримують пероральні антикоагулянти.

НПЗП, ацетилсаліцилова кислота і інші антиагрегантні препарати

Можлива поява фармакодинамічної взаємодії між пароксетином і НПЗП/ацетилсаліциловою кислотою. Спільне застосування пароксетину і НПЗП/ацетилсаліцилової кислоти може підвищувати ризик кровотечі.

Слід дотримуватися обережності при лікуванні пацієнтів, які отримують препарати групи СІОЗС одночасно з пероральними антикоагулянтами, з препаратами, які впливають на функцію тромбоцитів або підвищують ризик кровотечі (наприклад, атипові нейролептики, такі як клозапін, фенотіазини, більшість трициклічних антидепресантів, ацетилсаліцилова кислота, НПЗП, інгібітори ЦОГ-2), а також при лікуванні пацієнтів з вказівками в анамнезі порушення згортання крові або стану, які можуть викликати схильність до кровотеч.

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою 20 мг
По 10 таблеток знаходяться в блістері з ПВХ/алюмінієвої фольги/паперу.
По 3 або 10 блістерів разом з листком-вкладишем знаходяться в картонній пачці з контролем першого розкриття.