Ребелсас
Rebelsas
АТХ код:
Аналоги (дженерики, синоніми)
Велгия, Ребелсас, Інсудайв, Квінсента, Оземпік, Семавік, Семавік Некст, Семаглутід, Велгия еко, Деглюнорм, Інсудайв, Інсудайв Слім, Семуглін
Діюча речовина
Фармакологічна група
З тієї ж фармакологічної групи
Рецепт латинською
Rp.: Tab. "Rebelsas" 0,007 № 30
D.S.: Внутрішньо, по 1 таблетці один раз на добу, натщесерце в будь-який час доби
D.S.: Внутрішньо, по 1 таблетці один раз на добу, натщесерце в будь-який час доби
Фармакологічні властивості
Гіпоглікемічний
Фармакодинаміка
Механізм дії
Семаглутід є аналогом ГПП-1, що має 94% гомологічності з людським ГПП-1. Семаглутід діє як агоніст рецептора ГПП-1 (рГПП-1), який селективно зв'язується з рГПП-1 (мішенню нативного ГПП-1) і активує його.
ГПП-1 є фізіологічним гормоном, що має одразу кілька ефектів на регуляцію концентрації глюкози та апетит, а також на серцево-судинну систему (ССС). Вплив на концентрацію глюкози та апетит специфічно опосередковано рГПП-1, розташованими в підшлунковій залозі та головному мозку. Семаглутід знижує концентрацію глюкози крові шляхом глюкозозалежної стимуляції секреції інсуліну та пригнічення секреції глюкагону при високій концентрації глюкози крові. Механізм зниження концентрації глюкози крові також пов'язаний з невеликою затримкою випорожнення шлунка в ранній постпрандіальній фазі. Під час гіпоглікемії семаглутід зменшує секрецію інсуліну і не перешкоджає секреції глюкагону. Механізм дії семаглутіда не залежить від способу застосування.
Семаглутід знижує масу тіла та масу жирової тканини, зменшуючи споживання енергії, зокрема загалом знижуючи апетит. Крім того, семаглутід знижує перевагу до прийому їжі з високим вмістом жирів.
рГПП-1 представлені в специфічних областях серця, судин, імунної системи та нирок. У клінічних дослідженнях (КД) семаглутід мав позитивний вплив на ліпіди плазми крові, знижував систолічний АТ і зменшував запалення. У дослідженнях на тваринах семаглутід уповільнював розвиток атеросклерозу, запобігаючи прогресуванню розвитку аортальних бляшок і зменшуючи запалення в бляшках.
Результати фармакодинаміки семаглутіда для прийому внутрішньо оцінювалися після 12 тижнів застосування.
Глікемія натщесерце і постпрандіальна глікемія
Семаглутід знижує концентрацію глюкози натщесерце і концентрацію постпрандіальної глюкози. У пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу (ЦД2) терапія семаглутідом призвела до зниження концентрації глюкози натщесерце на 22% і постпрандіальної концентрації глюкози на 29% порівняно з плацебо.
Секреція глюкагону
Семаглутід знижує постпрандіальну концентрацію глюкагону. У пацієнтів з ЦД2 семаглутід призводить до зниження концентрації глюкагону порівняно з плацебо, а саме, до зниження постпрандіального глюкагонового відповіді на 29%.
Випорожнення шлунка
Семаглутід викликає невелику затримку раннього постпрандіального випорожнення шлунка (експозиція парацетамолу (AUC0-1ч) знижується на 31% у першу годину після прийому їжі), тим самим знижуючи швидкість надходження постпрандіальної глюкози в кров.
Концентрація ліпідів натщесерце і після прийому їжі
Порівняно з плацебо семаглутід знижував концентрації тригліцеридів і холестерину ЛПОНП натщесерце на 19% і 20%, відповідно. Постпрандіальне збільшення концентрації тригліцеридів і холестерину ЛПОНП у відповідь на прийом їжі з високим вмістом жирів знизилося на 24% і 21% відповідно. Концентрація АпоB48 знижувалася як натщесерце, так і після прийому їжі на 25% і 30% відповідно.
Клінічна ефективність і безпека
Ефективність і безпека препарату Ребелсас оцінювалися у восьми глобальних рандомізованих контрольованих КД фази IIIа. З них сім КД як основну мету оцінювали ефективність глікемічного контролю, тоді як одне КД оцінювало як основну мету серцево-судинний (СС) результат. У КД були включені 8842 рандомізованих пацієнта з ЦД2 (5169 осіб отримували семаглутід), зокрема 1165 пацієнтів з помірним порушенням функції нирок. Середній вік пацієнтів становив 61 рік (від 18 до 92 років), причому 40% пацієнтів були у віці 65 років і старше, а 8% - 75 років і старше. Ефективність семаглутіда порівнювали з плацебо або активним контролем (сітагліптін, емпагліфлозин і ліраглутід).
У КД були включені 8842 рандомізованих пацієнта з ЦД2 (5169 осіб отримували семаглутід), зокрема 1165 пацієнтів з помірним порушенням функції нирок. Середній вік пацієнтів становив 61 рік (від 18 до 92 років), причому 40% пацієнтів були у віці 65 років і старше, а 8% - 75 років і старше. Ефективність семаглутіда порівнювали з плацебо або активним контролем (сітагліптін, емпагліфлозин і ліраглутід).
Вік, стать, раса, етнічна приналежність, маса тіла, ІМТ, тривалість цукрового діабету (ЦД), захворювання верхніх відділів ШКТ і ниркова недостатність не вплинули на ефективність семаглутіда.
Монотерапія
У 26-тижневому подвійному сліпому дослідженні 703 пацієнта з ЦД2, недостатньо контрольованим дієтою та фізичними навантаженнями, були рандомізовані в групи терапії препаратом Ребелсас® у дозах 3 мг, 7 мг, 14 мг або плацебо 1 раз/добу.
За результатами дослідження (аналіз даних 703 пацієнтів) монотерапія препаратом Ребелсас у дозах 3 мг, 7 мг і 14 мг 1 раз/добу протягом 26 тижнів призвела до статистично значущого зниження показників HbA1c на 0.9%, 1.2% і 1.4% порівняно з 0.3% у групі плацебо (p<0.001 для всіх дозувань).
Показник глюкози плазми натщесерце (ГПН) на фоні монотерапії препаратом Ребелсас® у дозах 3 мг, 7 мг і 14 мг 1 раз/добу протягом 26 тижнів знизився на 0.9 ммоль/л, 1.5 ммоль/л і на 1.8 ммоль/л відповідно, порівняно з 0.2 ммоль/л у групі плацебо (p=0.003, p<0.001, p<0.001 відповідно дозам).
На терапії препаратом Ребелсас 14 мг було отримано статистично значуще зниження маси тіла на 3.7 кг проти зниження на 1.4 кг у групі плацебо (p<0.001).
Частка пацієнтів, які досягли цільового значення HbA1c <7%, становила 55%, 69%, 77% і 31% для препарату Ребелсас 3 мг, 7 мг, 14 мг і плацебо, відповідно.
Семаглутід (препарат Ребелсас) порівняно з емпагліфлозином, обидва в комбінації з метформіном
У 52-тижневому відкритому КД 822 пацієнта з ЦД2 були рандомізовані в групи терапії препаратом Ребелсас 14 мг 1 раз/добу або емпагліфлозином 25 мг 1 раз/добу, обидва в комбінації з метформіном.
На 26 тижні (первинна кінцева точка - аналіз даних 822 пацієнтів) терапія препаратом Ребелсас 14 мг 1 раз/добу порівняно з емпагліфлозином 25 мг 1 раз/добу призвела до статистично значущого зниження показника HbA1c на 1.3% проти зниження на 0.9%, відповідно (p<0.0001).
Частка пацієнтів, які досягли цільового значення HbA1c <7% на 26 тижні, становила 67% і 40% для препарату Ребелсас 14 мг і емпагліфлозина 25 мг відповідно. Частка пацієнтів, які досягли цільового значення HbA1c <7% до завершення дослідження на 52 тижні, зберігалася приблизно в тому ж співвідношенні 66% і 43% для препарату Ребелсас 14 мг і емпагліфлозина 25 мг відповідно.
Семаглутід (препарат Ребелсас) порівняно з сітагліптином, обидва в комбінації з метформіном, або метформіном разом з похідними сульфонілсечовини
У 78-тижневому подвійному сліпому дослідженні з подвійним маскуванням 1864 пацієнта з ЦД2 були рандомізовані в групи терапії препаратом Ребелсас у дозі 3 мг, 7 мг, 14 мг або сітагліптином у дозі 100 мг 1 раз/добу (обидва в комбінації з метформіном або метформіном разом з похідними сульфонілсечовини).
На 26 тижні (первинна кінцева точка – аналіз даних 1397 пацієнтів) терапія препаратом Ребелсас 7 мг і 14 мг 1 раз/добу призвела до статистично значущого зниження показника HbA1c на 1.0% і на 1.3% порівняно зі зниженням на 0.8% на терапії сітагліптином 100 мг 1 раз/добу (p<0.001 для обох доз відповідно).
Показник ГПН на фоні терапії препаратом Ребелсас у дозах 7 мг і 14 мг раз на добу протягом 26 тижнів знизився на 1.2 ммоль/л і на 1.7 ммоль/л відповідно порівняно з 0.9 ммоль/л у групі терапії сітагліптином 100 мг 1 раз/добу (p<0.05, p<0.001 відповідно дозам).
На терапії препаратом Ребелсас 7 мг і 14 мг протягом 26 тижнів було отримано статистично значуще зниження маси тіла на 2.2 кг і на 3.1 кг проти зниження на 0.6 кг у групі терапії сітагліптином 100 мг 1 раз/добу (p<0.001 для обох доз).
Частка пацієнтів, які досягли цільового значення HbA1c <7% на 26 тижні дослідження, становила 44%, 56% і 32% для препарату Ребелсас® 7 мг, 14 мг і сітагліптина 100 мг відповідно. Частка пацієнтів, які досягли цільового значення HbA1c <7% до завершення дослідження на 78 тижні, зберігалася приблизно в тому ж співвідношенні 39%, 45% і 29% для препарату Ребелсас 7 мг, 14 мг і сітагліптина 100 мг відповідно.
Семаглутід (препарат Ребелсас) порівняно з ліраглутідом і плацебо, всі в комбінації з метформіном або метформіном з інгібітором натрійзалежного переносника глюкози 2 типу (SGLT2)
У 52-тижневому подвійному сліпому дослідженні з подвійним маскуванням 711 пацієнтів з ЦД2 були рандомізовані в групи терапії препаратом Ребелсас 14 мг, ліраглутідом 1.8 мг у вигляді п/к ін'єкції або плацебо 1 раз/добу (всі в комбінації з метформіном або метформіном з інгібітором SGLT2).
На 26 тижні (первинна кінцева точка - аналіз даних 711 пацієнтів) терапія препаратом Ребелсас 14 мг 1 раз/добу призвела до статистично значущого зниження показника HbA1c на 1.2% порівняно зі зниженням на 1.1% у групі терапії ліраглутідом 1.8 мг у вигляді п/к ін'єкції 1 раз/добу (p<0.0001 щодо не меншої ефективності) і порівняно зі зниженням на 0.2% у групі плацебо (p<0.0001).
Показник ГПН на фоні терапії препаратом Ребелсас 14 мг 1 раз/добу протягом 26 тижнів знизився на 2.0 ммоль/л порівняно з 0.4 ммоль/л у групі плацебо (p<0.0001).
На терапії препаратом Ребелсас 14 мг протягом 26 тижнів було отримано статистично значуще зниження маси тіла на 4.4 кг проти зниження на 3.1 кг у групі терапії ліраглутідом 1.8 мг у вигляді п/к ін'єкції 1 раз/добу (p=0.0003) і порівняно зі зниженням на 0.5 кг у групі плацебо (p<0.0001).
Частка пацієнтів, які досягли HbA1c <7% на 26 тижні дослідження, становила 68%, 62% і 14% для препарату Ребелсас 14 мг, ліраглутіда 1,8 мг і плацебо відповідно. Частка пацієнтів, які досягли цільового значення HbA1c <7% до завершення дослідження на 52 тижні, становила 61%, 55% і 15% для препарату Ребелсас 14 мг, ліраглутіда 1.8 мг і плацебо відповідно.
Семаглутід (препарат Ребелсас) порівняно з плацебо, обидва в комбінації з монотерапією базальним інсуліном або метформіном, або похідними сульфонілсечовини, або з комбінацією метформіна і базального інсуліну або з комбінацією метформіна і похідних сульфонілсечовини у пацієнтів з помірним порушенням функції нирок
У 26-тижневому подвійному сліпому дослідженні 324 пацієнта з ЦД2 і помірним порушенням функції нирок (рСКФ 30-59 мл/хв/1.73 м2) були рандомізовані в групи терапії препаратом Ребелсас 14 мг або плацебо 1 раз/добу. Препарат дослідження був доданий до стабільного режиму гіпоглікемічної терапії.
На 26 тижні (первинна кінцева точка – аналіз даних 324 пацієнтів) терапія препаратом Ребелсас 14 мг 1 раз/добу порівняно з плацебо призвела до статистично значущого зниження показників HbA1c на 1.0% порівняно з 0.2% у групі плацебо (p<0.0001).
Показник ГПН на фоні терапії препаратом Ребелсас 14 мг 1 раз/добу протягом 26 тижнів знизився на 1.5 ммоль/л порівняно з 0.4 ммоль/л у групі плацебо (p<0.05).
На терапії препаратом Ребелсас 14 мг було отримано статистично значуще зниження маси тіла на 3.4 кг порівняно зі зниженням на 0.9 кг у групі плацебо (p<0.0001).
Частка пацієнтів, які досягли HbA1c <7%, становила 58% і 23% для препарату Ребелсас 14 мг і плацебо відповідно.
Семаглутід (препарат Ребелсас) порівняно з сітагліптином, обидва в комбінації з метформіном, інгібіторами SGLT2, похідними сульфонілсечовини або тіазолідиндіонами. Дослідження гнучкої корекції дози
У 52-тижневому відкритому дослідженні 504 пацієнта з ЦД2 були рандомізовані в групи терапії препаратом Ребелсас (гнучка корекція дози 3 мг, 7 мг і 14 мг 1 раз/добу) або сітагліптином у дозі 100 мг 1 раз/добу, обидва в комбінації з 1-2 пероральними гіпоглікемічними лікарськими препаратами (метформін, інгібітори SGLT2, похідні сульфонілсечовини або тіазолідиндіони). Дозу препарату Ребелсас коректували кожні 8 тижнів залежно від глікемічної відповіді пацієнта і його переносимості. Доза сітагліптина 100 мг була фіксованою.
На 52 тижні (первинна кінцева точка – аналіз даних 504 пацієнтів) кількість пацієнтів, які отримували терапію семаглутідом у дозах 3 мг, 7 мг і 14 мг, становила приблизно 10%, 30% і 60% відповідно. Частка пацієнтів, які досягли цільового значення HbA1c <7%, становила 58% і 25% для гнучкої дози препарату Ребелсас 1 раз/добу і сітагліптина у фіксованій дозі 100 мг відповідно (p<0.001). Шанс досягнення цільового значення HbA1c <7% для гнучкої дози препарату Ребелсас 1 раз/добу був у 4.4 рази більший у порівнянні з шансом на терапії сітагліптином у фіксованій дозі 100 мг (p<0.0001).
Терапія гнучкою дозою препарату Ребелсас 1 раз/добу призвела до статистично значущого зниження показника маси тіла на 2.6 кг у порівнянні зі зниженням на 0.7 кг у групі терапії сітагліптином у фіксованій дозі 100 мг (p<0.001).
Семаглутід (препарат Ребелсас) порівняно з плацебо в комбінації з інсуліном
У 52-тижневому подвійному сліпому дослідженні (основний кінцевий показник на 26 тижні) 731 пацієнт з ЦД2, недостатньо контрольованим на терапії інсуліном (базальним, базальним/болюсним або двофазним) з метформіном або без нього, був рандомізований в групи терапії препаратом Ребелсас у дозах 3 мг, 7 мг, 14 мг або плацебо 1 раз/добу.
На 26 тижні (первинна кінцева точка – аналіз даних 731 пацієнта) терапія препаратом Ребелсас 3 мг, 7 мг і 14 мг призвела до статистично значущого зниження показника HbA1c на 0.6%, на 0.9% і на 1.3% порівняно з 0.1% у групі плацебо (p<0.0001 для всіх доз).
Показник ГПН у групі терапії препаратом Ребелсас у дозах 7 мг і 14 мг 1 раз/добу протягом 26 тижнів знизився на 1.1 ммоль/л і на 1.3 ммоль/л відповідно, порівняно зі збільшенням на 0.3 ммоль/л у групі плацебо (p<0.0001 для обох доз).
На терапії препаратом Ребелсас 3 мг, 7 мг, 14 мг протягом 26 тижнів було отримано статистично значуще зниження маси тіла на 1.4 кг, на 2.4 кг і на 3.7 кг проти зниження на 0.4 кг у групі плацебо (p<0.05, p<0.001, p<0.001 відповідно дозі).
Частка пацієнтів, які досягли цільового значення HbA1c <7% на 26 тижні дослідження, становила 28%, 43%, 58% і 7% для препарату Ребелсас 3 мг, 7 мг, 14 мг і плацебо відповідно. Частка пацієнтів, які досягли цільового значення HbA1c <7% до закінчення дослідження на 52 тижні, зберігалася приблизно в тому ж співвідношенні 29%, 40%, 54% і 9% для препарату Ребелсас 3 мг, 7 мг, 14 мг і плацебо відповідно.
Оцінка впливу на серцево-судинну систему
3183 пацієнта з ЦД2 і високим серцево-судинним ризиком були рандомізовані в подвійне сліпе КД в групи терапії препаратом Ребелсас 14 мг 1 раз/добу або плацебо на додаток до стандартного лікування. З урахуванням раніше проведеного дослідження з впливу на серцево-судинну систему щодо ін'єкційної форми семаглутіда, протокол дослідження був націлений на підтвердження безпеки терапії препаратом Ребелсас 14 мг, у зв'язку з чим дослідження було обмежене за часом: медіана періоду спостереження становила 16 місяців.
Первинна кінцева точка представляла собою час від рандомізації до першої великої серцево-судинної події (ВССП), такої як смерть з причини СС патології, інфаркт міокарда без смертельного результату, інсульт без смертельного результату.
Пацієнти, які підходять для включення в дослідження, були у віці 50 років або старше і з встановленим серцево-судинним захворюванням (ССЗ) і/або хронічною хворобою нирок, або у віці 60 років або старше тільки з факторами ризику розвитку ССЗ. У загальній складності 1797 пацієнтів (56.5%) мали ССЗ без хронічної хвороби нирок, 354 (11.1%) мали тільки хронічну хворобу нирок і 544 (17.1%) мали як ССЗ, так і хвороби нирок. 488 пацієнтів (15.3%) мали тільки фактори ризику розвитку ССЗ. Середній вік на момент включення в дослідження становив 66 років, 68% пацієнтів були чоловіками. Середній стаж ЦД становив 14.9 років, середній ІМТ становив 32.3 кг/м2. Інсульт або інфаркт міокарда був в анамнезі у 11.7% і 36.1% пацієнтів відповідно.
Загальна кількість перших ВССП була 137: 61 (3.8%) при застосуванні семаглутіда і 76 (4.8%) при застосуванні плацебо, тим самим у пацієнтів в групі терапії препаратом Ребелсас продемонстровано чисельне зниження на 21% частоти ВССП у порівнянні з пацієнтами в групі плацебо, відношення ризиків 0.79 (0.57, 1.11), що досягало початкової мети дослідження – продемонструвати відсутність підвищення серцево-судинного ризику на терапії Ребелсас® (p<0.001).
Результати аналізу щодо компонентів первинної кінцевої точки були наступними: смерть з причини СС патології – 0.9% випадків при застосуванні семаглутіда і 1.9% випадків при застосуванні плацебо (зниження частоти подій на 51%); інфаркт міокарда без смертельного результату – 2.3% випадків при застосуванні семаглутіда і 1.9% випадків при застосуванні плацебо (немає відмінностей на користь семаглутіда); інсульт без смертельного результату – 0.8% випадків при застосуванні семаглутіда і 1.0% випадків при застосуванні плацебо (чисельне зменшення частоти подій на 26%). Смерть з будь-яких причин виникла у 1.4% пацієнтів в групі семаглутіда і у 2.8% пацієнтів в групі плацебо (зниження частоти подій на 49%).
Маса тіла
На терапії семаглутідом до закінчення дослідження у 27-45% пацієнтів було досягнуто зниження маси тіла на ≥5%, а у 6-16% було досягнуто зниження маси тіла на ≥10% при застосуванні семаглутіда, у порівнянні з 12-39% і 2-8%, відповідно, при застосуванні активних препаратів порівняння.
Артеріальний тиск
Терапія препаратом Ребелсас призвела до зниження систолічного АТ на 2-7 мм рт. ст.
Діти та підлітки
Безпека та ефективність застосування препарату Ребелсас у дітей та підлітків (молодше 18 років) не встановлені.
Семаглутід є аналогом ГПП-1, що має 94% гомологічності з людським ГПП-1. Семаглутід діє як агоніст рецептора ГПП-1 (рГПП-1), який селективно зв'язується з рГПП-1 (мішенню нативного ГПП-1) і активує його.
ГПП-1 є фізіологічним гормоном, що має одразу кілька ефектів на регуляцію концентрації глюкози та апетит, а також на серцево-судинну систему (ССС). Вплив на концентрацію глюкози та апетит специфічно опосередковано рГПП-1, розташованими в підшлунковій залозі та головному мозку. Семаглутід знижує концентрацію глюкози крові шляхом глюкозозалежної стимуляції секреції інсуліну та пригнічення секреції глюкагону при високій концентрації глюкози крові. Механізм зниження концентрації глюкози крові також пов'язаний з невеликою затримкою випорожнення шлунка в ранній постпрандіальній фазі. Під час гіпоглікемії семаглутід зменшує секрецію інсуліну і не перешкоджає секреції глюкагону. Механізм дії семаглутіда не залежить від способу застосування.
Семаглутід знижує масу тіла та масу жирової тканини, зменшуючи споживання енергії, зокрема загалом знижуючи апетит. Крім того, семаглутід знижує перевагу до прийому їжі з високим вмістом жирів.
рГПП-1 представлені в специфічних областях серця, судин, імунної системи та нирок. У клінічних дослідженнях (КД) семаглутід мав позитивний вплив на ліпіди плазми крові, знижував систолічний АТ і зменшував запалення. У дослідженнях на тваринах семаглутід уповільнював розвиток атеросклерозу, запобігаючи прогресуванню розвитку аортальних бляшок і зменшуючи запалення в бляшках.
Результати фармакодинаміки семаглутіда для прийому внутрішньо оцінювалися після 12 тижнів застосування.
Глікемія натщесерце і постпрандіальна глікемія
Семаглутід знижує концентрацію глюкози натщесерце і концентрацію постпрандіальної глюкози. У пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу (ЦД2) терапія семаглутідом призвела до зниження концентрації глюкози натщесерце на 22% і постпрандіальної концентрації глюкози на 29% порівняно з плацебо.
Секреція глюкагону
Семаглутід знижує постпрандіальну концентрацію глюкагону. У пацієнтів з ЦД2 семаглутід призводить до зниження концентрації глюкагону порівняно з плацебо, а саме, до зниження постпрандіального глюкагонового відповіді на 29%.
Випорожнення шлунка
Семаглутід викликає невелику затримку раннього постпрандіального випорожнення шлунка (експозиція парацетамолу (AUC0-1ч) знижується на 31% у першу годину після прийому їжі), тим самим знижуючи швидкість надходження постпрандіальної глюкози в кров.
Концентрація ліпідів натщесерце і після прийому їжі
Порівняно з плацебо семаглутід знижував концентрації тригліцеридів і холестерину ЛПОНП натщесерце на 19% і 20%, відповідно. Постпрандіальне збільшення концентрації тригліцеридів і холестерину ЛПОНП у відповідь на прийом їжі з високим вмістом жирів знизилося на 24% і 21% відповідно. Концентрація АпоB48 знижувалася як натщесерце, так і після прийому їжі на 25% і 30% відповідно.
Клінічна ефективність і безпека
Ефективність і безпека препарату Ребелсас оцінювалися у восьми глобальних рандомізованих контрольованих КД фази IIIа. З них сім КД як основну мету оцінювали ефективність глікемічного контролю, тоді як одне КД оцінювало як основну мету серцево-судинний (СС) результат. У КД були включені 8842 рандомізованих пацієнта з ЦД2 (5169 осіб отримували семаглутід), зокрема 1165 пацієнтів з помірним порушенням функції нирок. Середній вік пацієнтів становив 61 рік (від 18 до 92 років), причому 40% пацієнтів були у віці 65 років і старше, а 8% - 75 років і старше. Ефективність семаглутіда порівнювали з плацебо або активним контролем (сітагліптін, емпагліфлозин і ліраглутід).
У КД були включені 8842 рандомізованих пацієнта з ЦД2 (5169 осіб отримували семаглутід), зокрема 1165 пацієнтів з помірним порушенням функції нирок. Середній вік пацієнтів становив 61 рік (від 18 до 92 років), причому 40% пацієнтів були у віці 65 років і старше, а 8% - 75 років і старше. Ефективність семаглутіда порівнювали з плацебо або активним контролем (сітагліптін, емпагліфлозин і ліраглутід).
Вік, стать, раса, етнічна приналежність, маса тіла, ІМТ, тривалість цукрового діабету (ЦД), захворювання верхніх відділів ШКТ і ниркова недостатність не вплинули на ефективність семаглутіда.
Монотерапія
У 26-тижневому подвійному сліпому дослідженні 703 пацієнта з ЦД2, недостатньо контрольованим дієтою та фізичними навантаженнями, були рандомізовані в групи терапії препаратом Ребелсас® у дозах 3 мг, 7 мг, 14 мг або плацебо 1 раз/добу.
За результатами дослідження (аналіз даних 703 пацієнтів) монотерапія препаратом Ребелсас у дозах 3 мг, 7 мг і 14 мг 1 раз/добу протягом 26 тижнів призвела до статистично значущого зниження показників HbA1c на 0.9%, 1.2% і 1.4% порівняно з 0.3% у групі плацебо (p<0.001 для всіх дозувань).
Показник глюкози плазми натщесерце (ГПН) на фоні монотерапії препаратом Ребелсас® у дозах 3 мг, 7 мг і 14 мг 1 раз/добу протягом 26 тижнів знизився на 0.9 ммоль/л, 1.5 ммоль/л і на 1.8 ммоль/л відповідно, порівняно з 0.2 ммоль/л у групі плацебо (p=0.003, p<0.001, p<0.001 відповідно дозам).
На терапії препаратом Ребелсас 14 мг було отримано статистично значуще зниження маси тіла на 3.7 кг проти зниження на 1.4 кг у групі плацебо (p<0.001).
Частка пацієнтів, які досягли цільового значення HbA1c <7%, становила 55%, 69%, 77% і 31% для препарату Ребелсас 3 мг, 7 мг, 14 мг і плацебо, відповідно.
Семаглутід (препарат Ребелсас) порівняно з емпагліфлозином, обидва в комбінації з метформіном
У 52-тижневому відкритому КД 822 пацієнта з ЦД2 були рандомізовані в групи терапії препаратом Ребелсас 14 мг 1 раз/добу або емпагліфлозином 25 мг 1 раз/добу, обидва в комбінації з метформіном.
На 26 тижні (первинна кінцева точка - аналіз даних 822 пацієнтів) терапія препаратом Ребелсас 14 мг 1 раз/добу порівняно з емпагліфлозином 25 мг 1 раз/добу призвела до статистично значущого зниження показника HbA1c на 1.3% проти зниження на 0.9%, відповідно (p<0.0001).
Частка пацієнтів, які досягли цільового значення HbA1c <7% на 26 тижні, становила 67% і 40% для препарату Ребелсас 14 мг і емпагліфлозина 25 мг відповідно. Частка пацієнтів, які досягли цільового значення HbA1c <7% до завершення дослідження на 52 тижні, зберігалася приблизно в тому ж співвідношенні 66% і 43% для препарату Ребелсас 14 мг і емпагліфлозина 25 мг відповідно.
Семаглутід (препарат Ребелсас) порівняно з сітагліптином, обидва в комбінації з метформіном, або метформіном разом з похідними сульфонілсечовини
У 78-тижневому подвійному сліпому дослідженні з подвійним маскуванням 1864 пацієнта з ЦД2 були рандомізовані в групи терапії препаратом Ребелсас у дозі 3 мг, 7 мг, 14 мг або сітагліптином у дозі 100 мг 1 раз/добу (обидва в комбінації з метформіном або метформіном разом з похідними сульфонілсечовини).
На 26 тижні (первинна кінцева точка – аналіз даних 1397 пацієнтів) терапія препаратом Ребелсас 7 мг і 14 мг 1 раз/добу призвела до статистично значущого зниження показника HbA1c на 1.0% і на 1.3% порівняно зі зниженням на 0.8% на терапії сітагліптином 100 мг 1 раз/добу (p<0.001 для обох доз відповідно).
Показник ГПН на фоні терапії препаратом Ребелсас у дозах 7 мг і 14 мг раз на добу протягом 26 тижнів знизився на 1.2 ммоль/л і на 1.7 ммоль/л відповідно порівняно з 0.9 ммоль/л у групі терапії сітагліптином 100 мг 1 раз/добу (p<0.05, p<0.001 відповідно дозам).
На терапії препаратом Ребелсас 7 мг і 14 мг протягом 26 тижнів було отримано статистично значуще зниження маси тіла на 2.2 кг і на 3.1 кг проти зниження на 0.6 кг у групі терапії сітагліптином 100 мг 1 раз/добу (p<0.001 для обох доз).
Частка пацієнтів, які досягли цільового значення HbA1c <7% на 26 тижні дослідження, становила 44%, 56% і 32% для препарату Ребелсас® 7 мг, 14 мг і сітагліптина 100 мг відповідно. Частка пацієнтів, які досягли цільового значення HbA1c <7% до завершення дослідження на 78 тижні, зберігалася приблизно в тому ж співвідношенні 39%, 45% і 29% для препарату Ребелсас 7 мг, 14 мг і сітагліптина 100 мг відповідно.
Семаглутід (препарат Ребелсас) порівняно з ліраглутідом і плацебо, всі в комбінації з метформіном або метформіном з інгібітором натрійзалежного переносника глюкози 2 типу (SGLT2)
У 52-тижневому подвійному сліпому дослідженні з подвійним маскуванням 711 пацієнтів з ЦД2 були рандомізовані в групи терапії препаратом Ребелсас 14 мг, ліраглутідом 1.8 мг у вигляді п/к ін'єкції або плацебо 1 раз/добу (всі в комбінації з метформіном або метформіном з інгібітором SGLT2).
На 26 тижні (первинна кінцева точка - аналіз даних 711 пацієнтів) терапія препаратом Ребелсас 14 мг 1 раз/добу призвела до статистично значущого зниження показника HbA1c на 1.2% порівняно зі зниженням на 1.1% у групі терапії ліраглутідом 1.8 мг у вигляді п/к ін'єкції 1 раз/добу (p<0.0001 щодо не меншої ефективності) і порівняно зі зниженням на 0.2% у групі плацебо (p<0.0001).
Показник ГПН на фоні терапії препаратом Ребелсас 14 мг 1 раз/добу протягом 26 тижнів знизився на 2.0 ммоль/л порівняно з 0.4 ммоль/л у групі плацебо (p<0.0001).
На терапії препаратом Ребелсас 14 мг протягом 26 тижнів було отримано статистично значуще зниження маси тіла на 4.4 кг проти зниження на 3.1 кг у групі терапії ліраглутідом 1.8 мг у вигляді п/к ін'єкції 1 раз/добу (p=0.0003) і порівняно зі зниженням на 0.5 кг у групі плацебо (p<0.0001).
Частка пацієнтів, які досягли HbA1c <7% на 26 тижні дослідження, становила 68%, 62% і 14% для препарату Ребелсас 14 мг, ліраглутіда 1,8 мг і плацебо відповідно. Частка пацієнтів, які досягли цільового значення HbA1c <7% до завершення дослідження на 52 тижні, становила 61%, 55% і 15% для препарату Ребелсас 14 мг, ліраглутіда 1.8 мг і плацебо відповідно.
Семаглутід (препарат Ребелсас) порівняно з плацебо, обидва в комбінації з монотерапією базальним інсуліном або метформіном, або похідними сульфонілсечовини, або з комбінацією метформіна і базального інсуліну або з комбінацією метформіна і похідних сульфонілсечовини у пацієнтів з помірним порушенням функції нирок
У 26-тижневому подвійному сліпому дослідженні 324 пацієнта з ЦД2 і помірним порушенням функції нирок (рСКФ 30-59 мл/хв/1.73 м2) були рандомізовані в групи терапії препаратом Ребелсас 14 мг або плацебо 1 раз/добу. Препарат дослідження був доданий до стабільного режиму гіпоглікемічної терапії.
На 26 тижні (первинна кінцева точка – аналіз даних 324 пацієнтів) терапія препаратом Ребелсас 14 мг 1 раз/добу порівняно з плацебо призвела до статистично значущого зниження показників HbA1c на 1.0% порівняно з 0.2% у групі плацебо (p<0.0001).
Показник ГПН на фоні терапії препаратом Ребелсас 14 мг 1 раз/добу протягом 26 тижнів знизився на 1.5 ммоль/л порівняно з 0.4 ммоль/л у групі плацебо (p<0.05).
На терапії препаратом Ребелсас 14 мг було отримано статистично значуще зниження маси тіла на 3.4 кг порівняно зі зниженням на 0.9 кг у групі плацебо (p<0.0001).
Частка пацієнтів, які досягли HbA1c <7%, становила 58% і 23% для препарату Ребелсас 14 мг і плацебо відповідно.
Семаглутід (препарат Ребелсас) порівняно з сітагліптином, обидва в комбінації з метформіном, інгібіторами SGLT2, похідними сульфонілсечовини або тіазолідиндіонами. Дослідження гнучкої корекції дози
У 52-тижневому відкритому дослідженні 504 пацієнта з ЦД2 були рандомізовані в групи терапії препаратом Ребелсас (гнучка корекція дози 3 мг, 7 мг і 14 мг 1 раз/добу) або сітагліптином у дозі 100 мг 1 раз/добу, обидва в комбінації з 1-2 пероральними гіпоглікемічними лікарськими препаратами (метформін, інгібітори SGLT2, похідні сульфонілсечовини або тіазолідиндіони). Дозу препарату Ребелсас коректували кожні 8 тижнів залежно від глікемічної відповіді пацієнта і його переносимості. Доза сітагліптина 100 мг була фіксованою.
На 52 тижні (первинна кінцева точка – аналіз даних 504 пацієнтів) кількість пацієнтів, які отримували терапію семаглутідом у дозах 3 мг, 7 мг і 14 мг, становила приблизно 10%, 30% і 60% відповідно. Частка пацієнтів, які досягли цільового значення HbA1c <7%, становила 58% і 25% для гнучкої дози препарату Ребелсас 1 раз/добу і сітагліптина у фіксованій дозі 100 мг відповідно (p<0.001). Шанс досягнення цільового значення HbA1c <7% для гнучкої дози препарату Ребелсас 1 раз/добу був у 4.4 рази більший у порівнянні з шансом на терапії сітагліптином у фіксованій дозі 100 мг (p<0.0001).
Терапія гнучкою дозою препарату Ребелсас 1 раз/добу призвела до статистично значущого зниження показника маси тіла на 2.6 кг у порівнянні зі зниженням на 0.7 кг у групі терапії сітагліптином у фіксованій дозі 100 мг (p<0.001).
Семаглутід (препарат Ребелсас) порівняно з плацебо в комбінації з інсуліном
У 52-тижневому подвійному сліпому дослідженні (основний кінцевий показник на 26 тижні) 731 пацієнт з ЦД2, недостатньо контрольованим на терапії інсуліном (базальним, базальним/болюсним або двофазним) з метформіном або без нього, був рандомізований в групи терапії препаратом Ребелсас у дозах 3 мг, 7 мг, 14 мг або плацебо 1 раз/добу.
На 26 тижні (первинна кінцева точка – аналіз даних 731 пацієнта) терапія препаратом Ребелсас 3 мг, 7 мг і 14 мг призвела до статистично значущого зниження показника HbA1c на 0.6%, на 0.9% і на 1.3% порівняно з 0.1% у групі плацебо (p<0.0001 для всіх доз).
Показник ГПН у групі терапії препаратом Ребелсас у дозах 7 мг і 14 мг 1 раз/добу протягом 26 тижнів знизився на 1.1 ммоль/л і на 1.3 ммоль/л відповідно, порівняно зі збільшенням на 0.3 ммоль/л у групі плацебо (p<0.0001 для обох доз).
На терапії препаратом Ребелсас 3 мг, 7 мг, 14 мг протягом 26 тижнів було отримано статистично значуще зниження маси тіла на 1.4 кг, на 2.4 кг і на 3.7 кг проти зниження на 0.4 кг у групі плацебо (p<0.05, p<0.001, p<0.001 відповідно дозі).
Частка пацієнтів, які досягли цільового значення HbA1c <7% на 26 тижні дослідження, становила 28%, 43%, 58% і 7% для препарату Ребелсас 3 мг, 7 мг, 14 мг і плацебо відповідно. Частка пацієнтів, які досягли цільового значення HbA1c <7% до закінчення дослідження на 52 тижні, зберігалася приблизно в тому ж співвідношенні 29%, 40%, 54% і 9% для препарату Ребелсас 3 мг, 7 мг, 14 мг і плацебо відповідно.
Оцінка впливу на серцево-судинну систему
3183 пацієнта з ЦД2 і високим серцево-судинним ризиком були рандомізовані в подвійне сліпе КД в групи терапії препаратом Ребелсас 14 мг 1 раз/добу або плацебо на додаток до стандартного лікування. З урахуванням раніше проведеного дослідження з впливу на серцево-судинну систему щодо ін'єкційної форми семаглутіда, протокол дослідження був націлений на підтвердження безпеки терапії препаратом Ребелсас 14 мг, у зв'язку з чим дослідження було обмежене за часом: медіана періоду спостереження становила 16 місяців.
Первинна кінцева точка представляла собою час від рандомізації до першої великої серцево-судинної події (ВССП), такої як смерть з причини СС патології, інфаркт міокарда без смертельного результату, інсульт без смертельного результату.
Пацієнти, які підходять для включення в дослідження, були у віці 50 років або старше і з встановленим серцево-судинним захворюванням (ССЗ) і/або хронічною хворобою нирок, або у віці 60 років або старше тільки з факторами ризику розвитку ССЗ. У загальній складності 1797 пацієнтів (56.5%) мали ССЗ без хронічної хвороби нирок, 354 (11.1%) мали тільки хронічну хворобу нирок і 544 (17.1%) мали як ССЗ, так і хвороби нирок. 488 пацієнтів (15.3%) мали тільки фактори ризику розвитку ССЗ. Середній вік на момент включення в дослідження становив 66 років, 68% пацієнтів були чоловіками. Середній стаж ЦД становив 14.9 років, середній ІМТ становив 32.3 кг/м2. Інсульт або інфаркт міокарда був в анамнезі у 11.7% і 36.1% пацієнтів відповідно.
Загальна кількість перших ВССП була 137: 61 (3.8%) при застосуванні семаглутіда і 76 (4.8%) при застосуванні плацебо, тим самим у пацієнтів в групі терапії препаратом Ребелсас продемонстровано чисельне зниження на 21% частоти ВССП у порівнянні з пацієнтами в групі плацебо, відношення ризиків 0.79 (0.57, 1.11), що досягало початкової мети дослідження – продемонструвати відсутність підвищення серцево-судинного ризику на терапії Ребелсас® (p<0.001).
Результати аналізу щодо компонентів первинної кінцевої точки були наступними: смерть з причини СС патології – 0.9% випадків при застосуванні семаглутіда і 1.9% випадків при застосуванні плацебо (зниження частоти подій на 51%); інфаркт міокарда без смертельного результату – 2.3% випадків при застосуванні семаглутіда і 1.9% випадків при застосуванні плацебо (немає відмінностей на користь семаглутіда); інсульт без смертельного результату – 0.8% випадків при застосуванні семаглутіда і 1.0% випадків при застосуванні плацебо (чисельне зменшення частоти подій на 26%). Смерть з будь-яких причин виникла у 1.4% пацієнтів в групі семаглутіда і у 2.8% пацієнтів в групі плацебо (зниження частоти подій на 49%).
Маса тіла
На терапії семаглутідом до закінчення дослідження у 27-45% пацієнтів було досягнуто зниження маси тіла на ≥5%, а у 6-16% було досягнуто зниження маси тіла на ≥10% при застосуванні семаглутіда, у порівнянні з 12-39% і 2-8%, відповідно, при застосуванні активних препаратів порівняння.
Артеріальний тиск
Терапія препаратом Ребелсас призвела до зниження систолічного АТ на 2-7 мм рт. ст.
Діти та підлітки
Безпека та ефективність застосування препарату Ребелсас у дітей та підлітків (молодше 18 років) не встановлені.
Фармакокінетика
Всмоктування
Семаглутід для перорального застосування має низьку абсолютну біодоступність і варіабельне всмоктування. Щоденне застосування препарату відповідно до рекомендованого режиму дозування в комбінації з тривалим Т1/2 зменшує добові коливання експозиції.
Фармакокінетичні властивості семаглутіда були всебічно вивчені на здорових добровольцях і пацієнтах з ЦД2. Cmax семаглутіда в плазмі крові після прийому всередину досягалася через 1 годину після застосування препарату. Css препарату була досягнута через 4-5 тижнів застосування препарату 1 раз/добу. У пацієнтів з ЦД2 середні Css становили приблизно 6.7 нмоль/л і 14.6 нмоль/л при застосуванні семаглутіда 7 мг і 14 мг відповідно; при цьому 90% пацієнтів, які отримували терапію семаглутідом у дозі 7 мг, мали середню концентрацію між 1.7 і 22.7 нмоль/л, а 90% пацієнтів, які отримували терапію семаглутідом у дозі 14 мг, мали середню концентрацію між 3.7 і 41.3 нмоль/л. Системна експозиція семаглутіда збільшувалася пропорційно введеній дозі.
На основі даних, отриманих в умовах in vitro, натрію салкапрозат полегшує всмоктування семаглутіда. Всмоктування семаглутіда переважно відбувається в шлунку.
Розрахункова біодоступність семаглутіда після прийому всередину становить приблизно 1%. Міжіндивідуальна варіабельність абсорбції була високою (коефіцієнт варіації становив приблизно 100%). Оцінка внутрішньоіндивідуальної варіабельності біодоступності не була достовірною.
Абсорбція семаглутіда знижується, якщо препарат приймається разом з їжею або з великою кількістю води. Більш тривалий інтервал між прийомом препарату і прийомом їжі призводить до збільшення всмоктування.
Розподіл
У пацієнтів з ЦД2 розрахунковий абсолютний Vd становить приблизно 8 л. Семаглутід значною мірою зв'язується з білками плазми крові (>99%).
Метаболізм
Семаглутід метаболізується шляхом протеолітичного розщеплення пептидної структури з подальшим бета-окисленням жирної кислоти бічного ланцюга. У метаболізмі семаглутіда, ймовірно, бере участь фермент нейтральна ендопептидаза (НЕП).
Виведення
Основними шляхами виведення похідних семаглутіда є виведення з сечею та калом. Приблизно 3% від прийнятої дози виводиться з сечею у вигляді незміненого семаглутіда.
З Т1/2 приблизно 1 тиждень семаглутід буде присутній в загальному кровотоці протягом приблизно 5 тижнів після того, як пацієнт прийме останню дозу. У пацієнтів з ЦД2 кліренс семаглутіда становить приблизно 0.04 л/год.
Перехід між пероральним застосуванням і підшкірним (п/к) введенням
Вплив переходу між пероральним застосуванням і п/к введенням семаглутіда важко прогнозувати через високу фармакокінетичну варіабельність перорального семаглутіда. Експозиція після перорального застосування семаглутіда 14 мг 1 раз/добу порівнянна з такою при застосуванні семаглутіда в дозі 0.5 мг для п/к введення 1 раз на тиждень. Пероральна доза, еквівалентна 1.0 мг семаглутіда для п/к введення, не була встановлена.
Фармакокінетика у особливих груп пацієнтів
Пацієнти похилого віку. На підставі даних, отриманих в ході КД, що включали пацієнтів у віці до 92 років, вік не впливав на фармакокінетику.
Стать. Стать не впливала клінічно значущим чином на фармакокінетику семаглутіда.
Расова та етнічна приналежність. Расова група (європеоїдна, негроїдна або афроамериканська, монголоїдна) та етнічна приналежність (іспанці або латиноамериканці, не іспанці і не латиноамериканці) не впливали на фармакокінетику семаглутіда.
Маса тіла. Маса тіла впливала на експозицію семаглутіда. Більш висока маса тіла призводить до нижчої експозиції. Семаглутід забезпечував належну системну експозицію в діапазоні маси тіла від 40 до 188 кг за даними КД.
Ниркова недостатність. Ниркова недостатність не впливала клінічно значущим чином на фармакокінетику семаглутіда. Фармакокінетичні властивості семаглутіда оцінювали у пацієнтів з легкою, середньою або важкою нирковою недостатністю і пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності, які перебували на діалізі, порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок, які отримували протягом 10 днів поспіль семаглутід 1 раз/добу. Це також було показано для пацієнтів з ЦД2 і порушенням функції нирок на підставі даних досліджень фази IIIа.
Печінкова недостатність. Печінкова недостатність не впливала клінічно значущим чином на фармакокінетику семаглутіда. Фармакокінетичні властивості семаглутіда оцінювали у пацієнтів з легкою, середньою або важкою печінковою недостатністю порівняно з пацієнтами з нормальною функцією печінки, які отримували протягом 10 днів поспіль семаглутід 1 раз/добу.
Захворювання верхніх відділів ШКТ. Захворювання верхніх відділів ШКТ (хронічний гастрит і/або гастроезофагеальна рефлюксна хвороба) не впливали клінічно значущим чином на фармакокінетику семаглутіда. Фармакокінетичні властивості оцінювали у пацієнтів з ЦД2 з захворюваннями верхніх відділів ШКТ або без них, які отримували протягом 10 днів поспіль семаглутід 1 раз/добу. Це також було показано для пацієнтів з ЦД2 і захворюванням верхніх відділів ШКТ на підставі даних досліджень фази IIIа.
Діти та підлітки. Досліджень семаглутіда у дітей та підлітків до 18 років не проводили.
Семаглутід для перорального застосування має низьку абсолютну біодоступність і варіабельне всмоктування. Щоденне застосування препарату відповідно до рекомендованого режиму дозування в комбінації з тривалим Т1/2 зменшує добові коливання експозиції.
Фармакокінетичні властивості семаглутіда були всебічно вивчені на здорових добровольцях і пацієнтах з ЦД2. Cmax семаглутіда в плазмі крові після прийому всередину досягалася через 1 годину після застосування препарату. Css препарату була досягнута через 4-5 тижнів застосування препарату 1 раз/добу. У пацієнтів з ЦД2 середні Css становили приблизно 6.7 нмоль/л і 14.6 нмоль/л при застосуванні семаглутіда 7 мг і 14 мг відповідно; при цьому 90% пацієнтів, які отримували терапію семаглутідом у дозі 7 мг, мали середню концентрацію між 1.7 і 22.7 нмоль/л, а 90% пацієнтів, які отримували терапію семаглутідом у дозі 14 мг, мали середню концентрацію між 3.7 і 41.3 нмоль/л. Системна експозиція семаглутіда збільшувалася пропорційно введеній дозі.
На основі даних, отриманих в умовах in vitro, натрію салкапрозат полегшує всмоктування семаглутіда. Всмоктування семаглутіда переважно відбувається в шлунку.
Розрахункова біодоступність семаглутіда після прийому всередину становить приблизно 1%. Міжіндивідуальна варіабельність абсорбції була високою (коефіцієнт варіації становив приблизно 100%). Оцінка внутрішньоіндивідуальної варіабельності біодоступності не була достовірною.
Абсорбція семаглутіда знижується, якщо препарат приймається разом з їжею або з великою кількістю води. Більш тривалий інтервал між прийомом препарату і прийомом їжі призводить до збільшення всмоктування.
Розподіл
У пацієнтів з ЦД2 розрахунковий абсолютний Vd становить приблизно 8 л. Семаглутід значною мірою зв'язується з білками плазми крові (>99%).
Метаболізм
Семаглутід метаболізується шляхом протеолітичного розщеплення пептидної структури з подальшим бета-окисленням жирної кислоти бічного ланцюга. У метаболізмі семаглутіда, ймовірно, бере участь фермент нейтральна ендопептидаза (НЕП).
Виведення
Основними шляхами виведення похідних семаглутіда є виведення з сечею та калом. Приблизно 3% від прийнятої дози виводиться з сечею у вигляді незміненого семаглутіда.
З Т1/2 приблизно 1 тиждень семаглутід буде присутній в загальному кровотоці протягом приблизно 5 тижнів після того, як пацієнт прийме останню дозу. У пацієнтів з ЦД2 кліренс семаглутіда становить приблизно 0.04 л/год.
Перехід між пероральним застосуванням і підшкірним (п/к) введенням
Вплив переходу між пероральним застосуванням і п/к введенням семаглутіда важко прогнозувати через високу фармакокінетичну варіабельність перорального семаглутіда. Експозиція після перорального застосування семаглутіда 14 мг 1 раз/добу порівнянна з такою при застосуванні семаглутіда в дозі 0.5 мг для п/к введення 1 раз на тиждень. Пероральна доза, еквівалентна 1.0 мг семаглутіда для п/к введення, не була встановлена.
Фармакокінетика у особливих груп пацієнтів
Пацієнти похилого віку. На підставі даних, отриманих в ході КД, що включали пацієнтів у віці до 92 років, вік не впливав на фармакокінетику.
Стать. Стать не впливала клінічно значущим чином на фармакокінетику семаглутіда.
Расова та етнічна приналежність. Расова група (європеоїдна, негроїдна або афроамериканська, монголоїдна) та етнічна приналежність (іспанці або латиноамериканці, не іспанці і не латиноамериканці) не впливали на фармакокінетику семаглутіда.
Маса тіла. Маса тіла впливала на експозицію семаглутіда. Більш висока маса тіла призводить до нижчої експозиції. Семаглутід забезпечував належну системну експозицію в діапазоні маси тіла від 40 до 188 кг за даними КД.
Ниркова недостатність. Ниркова недостатність не впливала клінічно значущим чином на фармакокінетику семаглутіда. Фармакокінетичні властивості семаглутіда оцінювали у пацієнтів з легкою, середньою або важкою нирковою недостатністю і пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності, які перебували на діалізі, порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок, які отримували протягом 10 днів поспіль семаглутід 1 раз/добу. Це також було показано для пацієнтів з ЦД2 і порушенням функції нирок на підставі даних досліджень фази IIIа.
Печінкова недостатність. Печінкова недостатність не впливала клінічно значущим чином на фармакокінетику семаглутіда. Фармакокінетичні властивості семаглутіда оцінювали у пацієнтів з легкою, середньою або важкою печінковою недостатністю порівняно з пацієнтами з нормальною функцією печінки, які отримували протягом 10 днів поспіль семаглутід 1 раз/добу.
Захворювання верхніх відділів ШКТ. Захворювання верхніх відділів ШКТ (хронічний гастрит і/або гастроезофагеальна рефлюксна хвороба) не впливали клінічно значущим чином на фармакокінетику семаглутіда. Фармакокінетичні властивості оцінювали у пацієнтів з ЦД2 з захворюваннями верхніх відділів ШКТ або без них, які отримували протягом 10 днів поспіль семаглутід 1 раз/добу. Це також було показано для пацієнтів з ЦД2 і захворюванням верхніх відділів ШКТ на підставі даних досліджень фази IIIа.
Діти та підлітки. Досліджень семаглутіда у дітей та підлітків до 18 років не проводили.
Спосіб застосування
Для дорослих:
Препарат Ребелсас являє собою таблетки для прийому всередину один раз на добу.
Препарат слід приймати натщесерце в будь-який час доби.
Таблетку необхідно ковтати цілою, запиваючи водою (половина склянки води, що еквівалентно 120 мл). Таблетки не слід ділити, подрібнювати або розжовувати, оскільки невідомо, чи впливає це на всмоктування семаглутіда.
Пацієнти повинні почекати не менше 30 хвилин перед прийомом їжі або напоїв, або прийомом інших пероральних лікарських препаратів. Недотримання цієї умови призведе до зниження всмоктування семаглутіда.
Дози
Початкова доза препарату Ребелсас становить 3 мг один раз на добу протягом одного місяця. Через 1 місяць застосування дозу слід збільшити до 7 мг один раз на добу. Для подальшого поліпшення глікемічного контролю після, як мінімум, 1 місяця застосування в дозі 7 мг один раз на добу, дозу можна збільшити до підтримуючої дози 14 мг один раз на добу.
Максимальна рекомендована доза препарату Ребелсас для прийому один раз на добу становить 14 мг. Прийом двох таблеток по 7 мг для досягнення ефекту дозування 14 мг не вивчався і тому не рекомендується.
При застосуванні препарату Ребелсас в комбінації з метформіном і/або інгібітором SGLT2 або тіазолідиндіоном терапію метформіном і/або інгібітором SGLT2 або тіазолідиндіоном можна продовжити в колишніх дозах.
При застосуванні семаглутіда в комбінації з похідним сульфонілсечовини або інсуліном слід передбачити зниження дози похідного сульфонілсечовини або інсуліну з метою зниження ризику виникнення гіпоглікемії
Для корекції дози препарату Ребелсас не потрібно самостійний моніторинг концентрації глюкози в крові. Самостійний моніторинг концентрації глюкози в крові необхідний для корекції дози сульфонілсечовини та інсуліну, особливо на початку лікування семаглутідом і при зниженні дози інсуліну. Рекомендується використовувати поетапний підхід до зниження дози інсуліну.
Пропуск дози
У разі пропуску дози препарату, пропущену дозу додатково приймати не потрібно, слід продовжити прийом препарату в звичайному режимі на наступний день.
Застосування в особливих групах пацієнтів
Пацієнти похилого віку
Не потрібно корекції дози в залежності від віку. Досвід застосування препарату Ребелсас у пацієнтів у віці 75 років і старше обмежений
Пацієнти з нирковою недостатністю
Не потрібно корекції дози у пацієнтів з легкою, середньою або важкою нирковою недостатністю. Досвід застосування препарату у пацієнтів з важкою стадією ниркової недостатності обмежений. Препарат протипоказаний пацієнтам з термінальною стадією ниркової недостатності.
Пацієнти з печінковою недостатністю
Не потрібно корекції дози у пацієнтів з печінковою недостатністю. Досвід застосування семаглутіда у пацієнтів з печінковою недостатністю важкого ступеня обмежений; застосування препарату Ребелсас у таких пацієнтів протипоказано
Діти та підлітки
Застосування препарату Ребелсас у дітей та підлітків у віці до 18 років протипоказано у зв'язку з відсутністю даних з безпеки та ефективності.
Препарат слід приймати натщесерце в будь-який час доби.
Таблетку необхідно ковтати цілою, запиваючи водою (половина склянки води, що еквівалентно 120 мл). Таблетки не слід ділити, подрібнювати або розжовувати, оскільки невідомо, чи впливає це на всмоктування семаглутіда.
Пацієнти повинні почекати не менше 30 хвилин перед прийомом їжі або напоїв, або прийомом інших пероральних лікарських препаратів. Недотримання цієї умови призведе до зниження всмоктування семаглутіда.
Дози
Початкова доза препарату Ребелсас становить 3 мг один раз на добу протягом одного місяця. Через 1 місяць застосування дозу слід збільшити до 7 мг один раз на добу. Для подальшого поліпшення глікемічного контролю після, як мінімум, 1 місяця застосування в дозі 7 мг один раз на добу, дозу можна збільшити до підтримуючої дози 14 мг один раз на добу.
Максимальна рекомендована доза препарату Ребелсас для прийому один раз на добу становить 14 мг. Прийом двох таблеток по 7 мг для досягнення ефекту дозування 14 мг не вивчався і тому не рекомендується.
При застосуванні препарату Ребелсас в комбінації з метформіном і/або інгібітором SGLT2 або тіазолідиндіоном терапію метформіном і/або інгібітором SGLT2 або тіазолідиндіоном можна продовжити в колишніх дозах.
При застосуванні семаглутіда в комбінації з похідним сульфонілсечовини або інсуліном слід передбачити зниження дози похідного сульфонілсечовини або інсуліну з метою зниження ризику виникнення гіпоглікемії
Для корекції дози препарату Ребелсас не потрібно самостійний моніторинг концентрації глюкози в крові. Самостійний моніторинг концентрації глюкози в крові необхідний для корекції дози сульфонілсечовини та інсуліну, особливо на початку лікування семаглутідом і при зниженні дози інсуліну. Рекомендується використовувати поетапний підхід до зниження дози інсуліну.
Пропуск дози
У разі пропуску дози препарату, пропущену дозу додатково приймати не потрібно, слід продовжити прийом препарату в звичайному режимі на наступний день.
Застосування в особливих групах пацієнтів
Пацієнти похилого віку
Не потрібно корекції дози в залежності від віку. Досвід застосування препарату Ребелсас у пацієнтів у віці 75 років і старше обмежений
Пацієнти з нирковою недостатністю
Не потрібно корекції дози у пацієнтів з легкою, середньою або важкою нирковою недостатністю. Досвід застосування препарату у пацієнтів з важкою стадією ниркової недостатності обмежений. Препарат протипоказаний пацієнтам з термінальною стадією ниркової недостатності.
Пацієнти з печінковою недостатністю
Не потрібно корекції дози у пацієнтів з печінковою недостатністю. Досвід застосування семаглутіда у пацієнтів з печінковою недостатністю важкого ступеня обмежений; застосування препарату Ребелсас у таких пацієнтів протипоказано
Діти та підлітки
Застосування препарату Ребелсас у дітей та підлітків у віці до 18 років протипоказано у зв'язку з відсутністю даних з безпеки та ефективності.
Показання
Препарат Ребелсас показаний для застосування у дорослих пацієнтів з незадовільним контролем ЦД2 на додаток до дієти та фізичного навантаження для поліпшення контролю глікемії:
- у якості монотерапії, коли застосування метформіна неможливе через непереносимість або наявність протипоказань;
- у комбінованому застосуванні з іншими гіпоглікемічними лікарськими препаратами.
- у якості монотерапії, коли застосування метформіна неможливе через непереносимість або наявність протипоказань;
- у комбінованому застосуванні з іншими гіпоглікемічними лікарськими препаратами.
Протипоказання
- гіперчутливість до семаглутіда або до будь-якої з допоміжних речовин препарату;
- цукровий діабет 1 типу (ЦД1);
- діабетичний кетоацидоз;
- медулярний рак щитовидної залози в анамнезі, в т.ч. сімейному;
- множинна ендокринна неоплазія (МЕН) 2 типу.
Протипоказано застосування препарату Ребелсас у наступних груп пацієнтів і при наступних станах/захворюваннях у зв'язку з відсутністю даних з ефективності та безпеки і/або через обмежений досвід:
- вагітність;
- період грудного вигодовування;
- вік до 18 років;
- печінкова недостатність важкого ступеня;
- термінальна стадія ниркової недостатності (КК
- цукровий діабет 1 типу (ЦД1);
- діабетичний кетоацидоз;
- медулярний рак щитовидної залози в анамнезі, в т.ч. сімейному;
- множинна ендокринна неоплазія (МЕН) 2 типу.
Протипоказано застосування препарату Ребелсас у наступних груп пацієнтів і при наступних станах/захворюваннях у зв'язку з відсутністю даних з ефективності та безпеки і/або через обмежений досвід:
- вагітність;
- період грудного вигодовування;
- вік до 18 років;
- печінкова недостатність важкого ступеня;
- термінальна стадія ниркової недостатності (КК
Особливі вказівки
Загальні положення
Семаглутід протипоказаний пацієнтам з ЦД1 або для лікування діабетичного кетоацидозу. Діабетичний кетоацидоз був зареєстрований у інсулінозалежних пацієнтів, у яких відзначалося швидке припинення лікування або зниження дози інсуліну при початку лікування агоністом рГПП-1.
Досвід лікування пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю IV функціонального класу (відповідно до класифікації NYHA відсутній, тому семаглутід протипоказаний у цих пацієнтів.
Терапевтичний досвід застосування семаглутіда у пацієнтів, які перенесли баріатричну операцію, відсутній.
Реакції з боку ШКТ
Застосування агоністів рГПП-1 може бути асоційоване з НР з боку ШКТ, які можуть викликати зневоднення, що в рідкісних випадках може призвести до погіршення функції нирок. Пацієнтів, які отримують терапію препаратом Ребелсас, необхідно проінформувати про потенційний ризик зневоднення внаслідок небажаних реакцій з боку ШКТ і про необхідність вжиття заходів обережності для уникнення втрати рідини.
Гострий панкреатит
При застосуванні агоністів рГПП-1 спостерігалися випадки розвитку гострого панкреатиту. Пацієнти повинні бути проінформовані про характерні симптоми гострого панкреатиту. При підозрі на панкреатит терапію семаглутідом необхідно припинити. При підтвердженні гострого панкреатиту терапію семаглутідом відновлювати не слід. Слід дотримуватися обережності у пацієнтів з панкреатитом в анамнезі.
Гіпоглікемія
Пацієнти на терапії семаглутідом у комбінації з похідними сульфонілсечовини або інсуліном можуть мати підвищений ризик розвитку гіпоглікемії. На початку лікування семаглутідом ризик розвитку гіпоглікемії можна знизити, зменшивши дозу похідного сульфонілсечовини або інсуліну.
Діабетична ретинопатія
Спостерігалося підвищення ризику розвитку ускладнень діабетичної ретинопатії у пацієнтів, які отримують терапію інсуліном і семаглутід для п/к застосування. Цей ризик не можна виключити при лікуванні пероральним семаглутідом. Слід дотримуватися обережності при застосуванні семаглутіда у пацієнтів з діабетичною ретинопатією. Такі пацієнти повинні перебувати під постійним наглядом і отримувати лікування відповідно до клінічних рекомендацій. Швидке поліпшення глікемічного контролю було асоційоване з тимчасовим погіршенням діабетичної ретинопатії, однак при цьому не можна виключати інші причини. Тривалий контроль глікемії знижує ризик розвитку діабетичної ретинопатії.
Відповідь на терапію
Для досягнення оптимального ефекту препарату Ребелсас рекомендується дотримання режиму дозування. Якщо відповідь на лікування семаглутідом менш виражена, ніж очікувалося, лікар повинен бути проінформований про те, що всмоктування семаглутіда дуже варіабельне і може бути мінімальним (у 2-4% пацієнтів взагалі не буде спостерігатися експозиції), а також що абсолютна біодоступність семаглутіда низька.
Доклінічні дані з безпеки
Доклінічні дані, засновані на дослідженнях фармакологічної безпеки, токсичності повторних доз і генотоксичності, не виявили якої-небудь небезпеки для людини.
У 2-річних дослідженнях канцерогенності у щурів і мишей при клінічно значущих концентраціях семаглутід став причиною розвитку пухлин С-клітин щитовидної залози без смертельного результату. Пухлини С-клітин щитовидної залози без смертельного результату, що спостерігаються у щурів, характерні для аналогів ГПП-1. Вважається, що щодо людей цей ризик є низьким, але не може бути повністю виключений.
Вплив на здатність до управління транспортними засобами і механізмами
Семаглутід не впливає або незначно впливає на здатність керувати транспортними засобами або роботу з механізмами. При застосуванні семаглутіда в комбінації з похідними сульфонілсечовини і/або інсуліном пацієнти повинні бути попереджені про те, що їм слід дотримуватися заходів обережності для уникнення розвитку у них гіпоглікемії під час управління транспортними засобами і при роботі з механізмами
Семаглутід протипоказаний пацієнтам з ЦД1 або для лікування діабетичного кетоацидозу. Діабетичний кетоацидоз був зареєстрований у інсулінозалежних пацієнтів, у яких відзначалося швидке припинення лікування або зниження дози інсуліну при початку лікування агоністом рГПП-1.
Досвід лікування пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю IV функціонального класу (відповідно до класифікації NYHA відсутній, тому семаглутід протипоказаний у цих пацієнтів.
Терапевтичний досвід застосування семаглутіда у пацієнтів, які перенесли баріатричну операцію, відсутній.
Реакції з боку ШКТ
Застосування агоністів рГПП-1 може бути асоційоване з НР з боку ШКТ, які можуть викликати зневоднення, що в рідкісних випадках може призвести до погіршення функції нирок. Пацієнтів, які отримують терапію препаратом Ребелсас, необхідно проінформувати про потенційний ризик зневоднення внаслідок небажаних реакцій з боку ШКТ і про необхідність вжиття заходів обережності для уникнення втрати рідини.
Гострий панкреатит
При застосуванні агоністів рГПП-1 спостерігалися випадки розвитку гострого панкреатиту. Пацієнти повинні бути проінформовані про характерні симптоми гострого панкреатиту. При підозрі на панкреатит терапію семаглутідом необхідно припинити. При підтвердженні гострого панкреатиту терапію семаглутідом відновлювати не слід. Слід дотримуватися обережності у пацієнтів з панкреатитом в анамнезі.
Гіпоглікемія
Пацієнти на терапії семаглутідом у комбінації з похідними сульфонілсечовини або інсуліном можуть мати підвищений ризик розвитку гіпоглікемії. На початку лікування семаглутідом ризик розвитку гіпоглікемії можна знизити, зменшивши дозу похідного сульфонілсечовини або інсуліну.
Діабетична ретинопатія
Спостерігалося підвищення ризику розвитку ускладнень діабетичної ретинопатії у пацієнтів, які отримують терапію інсуліном і семаглутід для п/к застосування. Цей ризик не можна виключити при лікуванні пероральним семаглутідом. Слід дотримуватися обережності при застосуванні семаглутіда у пацієнтів з діабетичною ретинопатією. Такі пацієнти повинні перебувати під постійним наглядом і отримувати лікування відповідно до клінічних рекомендацій. Швидке поліпшення глікемічного контролю було асоційоване з тимчасовим погіршенням діабетичної ретинопатії, однак при цьому не можна виключати інші причини. Тривалий контроль глікемії знижує ризик розвитку діабетичної ретинопатії.
Відповідь на терапію
Для досягнення оптимального ефекту препарату Ребелсас рекомендується дотримання режиму дозування. Якщо відповідь на лікування семаглутідом менш виражена, ніж очікувалося, лікар повинен бути проінформований про те, що всмоктування семаглутіда дуже варіабельне і може бути мінімальним (у 2-4% пацієнтів взагалі не буде спостерігатися експозиції), а також що абсолютна біодоступність семаглутіда низька.
Доклінічні дані з безпеки
Доклінічні дані, засновані на дослідженнях фармакологічної безпеки, токсичності повторних доз і генотоксичності, не виявили якої-небудь небезпеки для людини.
У 2-річних дослідженнях канцерогенності у щурів і мишей при клінічно значущих концентраціях семаглутід став причиною розвитку пухлин С-клітин щитовидної залози без смертельного результату. Пухлини С-клітин щитовидної залози без смертельного результату, що спостерігаються у щурів, характерні для аналогів ГПП-1. Вважається, що щодо людей цей ризик є низьким, але не може бути повністю виключений.
Вплив на здатність до управління транспортними засобами і механізмами
Семаглутід не впливає або незначно впливає на здатність керувати транспортними засобами або роботу з механізмами. При застосуванні семаглутіда в комбінації з похідними сульфонілсечовини і/або інсуліном пацієнти повинні бути попереджені про те, що їм слід дотримуватися заходів обережності для уникнення розвитку у них гіпоглікемії під час управління транспортними засобами і при роботі з механізмами
Побічні ефекти
З боку імунної системи: рідко - анафілактичні реакції.
З боку обміну речовин і харчування: дуже часто - гіпоглікемія при спільному застосуванні з інсуліном або похідним сульфонілсечовини; часто - гіпоглікемія при спільному застосуванні з іншими ПГГП, зниження апетиту.
З боку нервової системи: часто - запаморочення, нечасто - дисгевзія.
З боку органу зору: часто - ускладнення діабетичної ретинопатії.
З боку серцево-судинної системи: збільшення ЧСС.
З боку ШКТ: дуже часто - нудота, діарея; часто - блювання, біль у животі, здуття живота, запор, диспепсія, гастрит, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, відрижка, метеоризм.
З боку печінки та жовчовивідних шляхів: часто - холелітіаз.
Місцеві реакції: реакції в місці введення.
Системні реакції: втомлюваність.
Лабораторні та інструментальні дані: часто - підвищення активності ліпази, підвищення активності амілази, зниження маси тіла.
З боку обміну речовин і харчування: дуже часто - гіпоглікемія при спільному застосуванні з інсуліном або похідним сульфонілсечовини; часто - гіпоглікемія при спільному застосуванні з іншими ПГГП, зниження апетиту.
З боку нервової системи: часто - запаморочення, нечасто - дисгевзія.
З боку органу зору: часто - ускладнення діабетичної ретинопатії.
З боку серцево-судинної системи: збільшення ЧСС.
З боку ШКТ: дуже часто - нудота, діарея; часто - блювання, біль у животі, здуття живота, запор, диспепсія, гастрит, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, відрижка, метеоризм.
З боку печінки та жовчовивідних шляхів: часто - холелітіаз.
Місцеві реакції: реакції в місці введення.
Системні реакції: втомлюваність.
Лабораторні та інструментальні дані: часто - підвищення активності ліпази, підвищення активності амілази, зниження маси тіла.
Передозування
У ході КД передозування препаратом Ребелсас могло бути пов'язане з порушеннями з боку ШКТ.
Лікування: у разі передозування рекомендується проведення відповідної симптоматичної терапії залежно від клінічних проявів і симптомів у пацієнта. З огляду на тривалий Т1/2 семаглутіда (приблизно 1 тиждень), може знадобитися тривалий період спостереження і лікування симптомів передозування. Специфічного антидота при передозуванні препаратом Ребелсас не існує.
Лікування: у разі передозування рекомендується проведення відповідної симптоматичної терапії залежно від клінічних проявів і симптомів у пацієнта. З огляду на тривалий Т1/2 семаглутіда (приблизно 1 тиждень), може знадобитися тривалий період спостереження і лікування симптомів передозування. Специфічного антидота при передозуванні препаратом Ребелсас не існує.
Лікарняна взаємодія
Затримка випорожнення шлунка при застосуванні семаглутіда може впливати на всмоктування супутніх пероральних лікарських препаратів.
Вплив семаглутіда на інші лікарські препарати
Левотироксин натрію
Загальна експозиція (AUC) тироксину (з поправкою на ендогенні рівні) підвищувалася на 33% після застосування одноразової дози левотироксину натрію. Максимальна експозиція (Cmax) не змінювалася. Необхідно розглянути можливість проведення моніторингу показників функції щитовидної залози при застосуванні спільної терапії препаратом Ребелсас® з левотироксином натрію.
Варфарин
Препарат Ребелсас не змінював загальну експозицію AUC або Cmax R- і S-ізомерів варфарину після одноразової дози варфарину, фармакодинамічна дія варфарину згідно з вимірюванням з використанням МНО не піддавалася клінічно значущому впливу. Однак після початку терапії семаглутідом у пацієнтів, які приймають варфарин або інші похідні кумарину, рекомендується проводити частий моніторинг МНО.
Розувастатин
AUC розувастатину збільшувалася на 41% [90% ДІ: 24; 60] при одночасному застосуванні препарату Ребелсас®. У зв'язку з широким терапевтичним вікном розувастатину величина змін експозиції визнана клінічно не значущою.
Дигоксин, пероральні контрацептиви, метформін, фуросемід
При одночасному застосуванні з семаглутідом не спостерігалося клінічно значущих змін AUC або Cmax дигоксину, пероральних гормональних контрацептивних засобів (що містять етинілестрадіол і левоноргестрел), метформіну або фуросеміду.
Взаємодія з лікарськими препаратами з дуже низькою біодоступністю (F: 1%) не оцінювалася.
Вплив інших лікарських препаратів на семаглутід
Омепразол
При прийомі з омепразолом не спостерігалося клінічно значущої зміни AUC або Cmax семаглутіда.
У дослідженні фармакокінетики препарату Ребелсас, застосовуваного разом з п'ятьма іншими таблетками, AUC семаглутіда знизилася на 34%, а Cmax - на 32%. Це говорить про те, що наявність кількох таблеток у шлунку впливає на всмоктування семаглутіда при одночасному застосуванні. Після прийому препарату Ребелсас пацієнтам слід почекати 30 хв, перш ніж приймати інші пероральні лікарські препарати
Вплив семаглутіда на інші лікарські препарати
Левотироксин натрію
Загальна експозиція (AUC) тироксину (з поправкою на ендогенні рівні) підвищувалася на 33% після застосування одноразової дози левотироксину натрію. Максимальна експозиція (Cmax) не змінювалася. Необхідно розглянути можливість проведення моніторингу показників функції щитовидної залози при застосуванні спільної терапії препаратом Ребелсас® з левотироксином натрію.
Варфарин
Препарат Ребелсас не змінював загальну експозицію AUC або Cmax R- і S-ізомерів варфарину після одноразової дози варфарину, фармакодинамічна дія варфарину згідно з вимірюванням з використанням МНО не піддавалася клінічно значущому впливу. Однак після початку терапії семаглутідом у пацієнтів, які приймають варфарин або інші похідні кумарину, рекомендується проводити частий моніторинг МНО.
Розувастатин
AUC розувастатину збільшувалася на 41% [90% ДІ: 24; 60] при одночасному застосуванні препарату Ребелсас®. У зв'язку з широким терапевтичним вікном розувастатину величина змін експозиції визнана клінічно не значущою.
Дигоксин, пероральні контрацептиви, метформін, фуросемід
При одночасному застосуванні з семаглутідом не спостерігалося клінічно значущих змін AUC або Cmax дигоксину, пероральних гормональних контрацептивних засобів (що містять етинілестрадіол і левоноргестрел), метформіну або фуросеміду.
Взаємодія з лікарськими препаратами з дуже низькою біодоступністю (F: 1%) не оцінювалася.
Вплив інших лікарських препаратів на семаглутід
Омепразол
При прийомі з омепразолом не спостерігалося клінічно значущої зміни AUC або Cmax семаглутіда.
У дослідженні фармакокінетики препарату Ребелсас, застосовуваного разом з п'ятьма іншими таблетками, AUC семаглутіда знизилася на 34%, а Cmax - на 32%. Це говорить про те, що наявність кількох таблеток у шлунку впливає на всмоктування семаглутіда при одночасному застосуванні. Після прийому препарату Ребелсас пацієнтам слід почекати 30 хв, перш ніж приймати інші пероральні лікарські препарати
Лікарська форма
Таблетки 3 мг:
10 таблеток у блістер з формованої алюмінієвої фольги зеленого кольору, ламінованої поліпропіленом, і покривної алюмінієвої фольги, ламінованої поліпропіленом.
3 блістери з інструкцією по застосуванню в картонну пачку.
Таблетки 7 мг:
10 таблеток у блістер з формованої алюмінієвої фольги червоного кольору, ламінованої поліпропіленом, і покривної алюмінієвої фольги, ламінованої поліпропіленом.
3 блістери з інструкцією по застосуванню в картонну пачку.
Таблетки 14 мг:
10 таблеток у блістер з формованої алюмінієвої фольги синього кольору, ламінованої поліпропіленом, і покривної алюмінієвої фольги, ламінованої поліпропіленом.
3 блістери з інструкцією по застосуванню в картонну пачку.
10 таблеток у блістер з формованої алюмінієвої фольги зеленого кольору, ламінованої поліпропіленом, і покривної алюмінієвої фольги, ламінованої поліпропіленом.
3 блістери з інструкцією по застосуванню в картонну пачку.
Таблетки 7 мг:
10 таблеток у блістер з формованої алюмінієвої фольги червоного кольору, ламінованої поліпропіленом, і покривної алюмінієвої фольги, ламінованої поліпропіленом.
3 блістери з інструкцією по застосуванню в картонну пачку.
Таблетки 14 мг:
10 таблеток у блістер з формованої алюмінієвої фольги синього кольору, ламінованої поліпропіленом, і покривної алюмінієвої фольги, ламінованої поліпропіленом.
3 блістери з інструкцією по застосуванню в картонну пачку.
