Амарил
Amaryl
АТХ код:
Аналоги (дженерики, синоніми)
Глімепірид, Інсуприд, Глемаз, Діапірид, Діамеріда, Інстоліт, Глімегамма, Глюмедекс
Діюча речовина
Фармакологічна група
З тієї ж фармакологічної групи
Рецепт латинською
Rp.: "Amaryl" 2 mg
D.t.d. № 30 in tab.
S.: Внутрішньо, по 1 таблетці щоденно вранці, перед прийомом їжі
D.t.d. № 30 in tab.
S.: Внутрішньо, по 1 таблетці щоденно вранці, перед прийомом їжі
Фармакологічні властивості
Гіпоглікемічний.
Фармакодинаміка
Глімепірид знижує концентрацію глюкози в крові, головним чином за рахунок стимуляції вивільнення інсуліну з бета-клітин підшлункової залози. Його ефект переважно пов'язаний з покращенням здатності бета-клітин підшлункової залози реагувати на фізіологічну стимуляцію глюкозою. Порівняно з глібенкламідом, прийом низьких доз глімепіриду викликає вивільнення меншої кількості інсуліну при досягненні приблизно однакового зниження концентрації глюкози в крові. Цей факт свідчить на користь наявності у глімепіриду екстрапанкреатичних гіпоглікемічних ефектів (підвищення чутливості тканин до інсуліну та інсуліноміметичний ефект).
Секреція інсуліну. Як і всі інші похідні сульфонілсечовини, глімепірид регулює секрецію інсуліну за рахунок взаємодії з АТФ-чутливими калієвими каналами на мембранах бета-клітин. На відміну від інших похідних сульфонілсечовини, глімепірид вибірково зв'язується з білком з молекулярною масою 65 кілодальтон (кДа), що знаходиться в мембранах бета-клітин підшлункової залози. Це взаємодія глімепіриду з білком, що зв'язується з ним, регулює відкриття або закриття АТФ-чутливих калієвих каналів.
Глімепірид закриває калієві канали. Це викликає деполяризацію бета-клітин і призводить до відкриття вольтаж-чутливих кальцієвих каналів і надходження кальцію всередину клітини. В результаті, підвищення внутрішньоклітинної концентрації кальцію активує секрецію інсуліну шляхом екзоцитозу.
Глімепірид набагато швидше і відповідно частіше вступає в зв'язок і вивільняється з зв'язку з білком, що зв'язується з ним, ніж глібенкламід. Передбачається, що це властивість високої швидкості обміну глімепіриду з білком, що зв'язується з ним, обумовлює його виражений ефект сенсибілізації бета-клітин до глюкози і їх захист від десенсибілізації та передчасного виснаження.
Ефект підвищення чутливості тканин до інсуліну. Глімепірид посилює ефекти інсуліну на поглинання глюкози периферичними тканинами.
Інсуліноміметичний ефект. Глімепірид має ефекти, подібні до ефектів інсуліну на поглинання глюкози периферичними тканинами і вихід глюкози з печінки.
Поглинання глюкози периферичними тканинами здійснюється шляхом її транспорту всередину м'язових клітин і адипоцитів. Глімепірид безпосередньо збільшує кількість транспортуючих глюкозу молекул в плазматичних мембранах м'язових клітин і адипоцитах. Підвищення надходження всередину клітин глюкози призводить до активації глікозилфосфатидилінозитол-специфічної фосфоліпази С. В результаті цього внутрішньоклітинна концентрація кальцію знижується, викликаючи зменшення активності протеїнкінази А, що в свою чергу призводить до стимуляції метаболізму глюкози.
Глімепірид інгібує вихід глюкози з печінки за рахунок збільшення концентрації фруктозо-2,6-бісфосфату, який інгібує глюконеогенез.
Вплив на агрегацію тромбоцитів. Глімепірид зменшує агрегацію тромбоцитів in vitro і in vivo. Цей ефект, ймовірно, пов'язаний з селективним інгібуванням ЦОГ, яка відповідає за утворення тромбоксану А, важливого ендогенного фактора агрегації тромбоцитів.
Антиатерогенна дія препарату. Глімепірид сприяє нормалізації вмісту ліпідів, знижує вміст малонового альдегіду в крові, що веде до значного зниження перекисного окислення ліпідів. У тварин глімепірид призводить до значного зменшення утворення атеросклеротичних бляшок.
Зниження вираженості окислювального стресу, який постійно присутній у пацієнтів з цукровим діабетом типу 2. Глімепірид підвищує вміст ендогенного α-токоферолу, активність каталази, глутатіонпероксидази і супероксиддисмутази.
Серцево-судинні ефекти. Через АТФ-чутливі калієві канали (див. вище) похідні сульфонілсечовини також впливають на ССС. Порівняно з традиційними похідними сульфонілсечовини, глімепірид чинить достовірно менший ефект на ССС, що може пояснюватися специфічною природою його взаємодії з білком, що зв'язується з ним, АТФ-чутливих калієвих каналів.
У здорових добровольців мінімальна ефективна доза глімепіриду становить 0,6 мг. Ефект глімепіриду є дозозалежним і відтворюваним. Фізіологічна реакція на фізичне навантаження (зниження секреції інсуліну) при прийомі глімепіриду зберігається.
Відсутні достовірні відмінності в ефекті залежно від того, був прийнятий препарат за 30 хв до їжі або безпосередньо перед їжею. У пацієнтів з цукровим діабетом можна досягти достатнього метаболічного контролю протягом 24 год при одноразовому прийомі препарату. Більше того, в клінічному дослідженні у 12 з 16 пацієнтів з нирковою недостатністю (Cl креатиніну 4–79 мл/хв) також був досягнутий достатній метаболічний контроль.
Комбінована терапія з метформіном. У пацієнтів з недостатнім метаболічним контролем при застосуванні максимальної дози глімепіриду, може бути розпочата комбінована терапія глімепіридом і метформіном. У двох дослідженнях при проведенні комбінованої терапії було доведено покращення метаболічного контролю порівняно з таким при лікуванні кожним з цих препаратів окремо.
Комбінована терапія з інсуліном. У пацієнтів з недостатнім метаболічним контролем при застосуванні максимальних доз глімепіриду може бути розпочата одночасна терапія інсуліном. За результатами двох досліджень, при застосуванні цієї комбінації досягається таке ж покращення метаболічного контролю, як і при застосуванні тільки одного інсуліну; однак при комбінованій терапії потрібна нижча доза інсуліну.
Застосування у дітей. Існує недостатня кількість даних щодо довгострокової ефективності та безпеки застосування препарату у дітей.
Секреція інсуліну. Як і всі інші похідні сульфонілсечовини, глімепірид регулює секрецію інсуліну за рахунок взаємодії з АТФ-чутливими калієвими каналами на мембранах бета-клітин. На відміну від інших похідних сульфонілсечовини, глімепірид вибірково зв'язується з білком з молекулярною масою 65 кілодальтон (кДа), що знаходиться в мембранах бета-клітин підшлункової залози. Це взаємодія глімепіриду з білком, що зв'язується з ним, регулює відкриття або закриття АТФ-чутливих калієвих каналів.
Глімепірид закриває калієві канали. Це викликає деполяризацію бета-клітин і призводить до відкриття вольтаж-чутливих кальцієвих каналів і надходження кальцію всередину клітини. В результаті, підвищення внутрішньоклітинної концентрації кальцію активує секрецію інсуліну шляхом екзоцитозу.
Глімепірид набагато швидше і відповідно частіше вступає в зв'язок і вивільняється з зв'язку з білком, що зв'язується з ним, ніж глібенкламід. Передбачається, що це властивість високої швидкості обміну глімепіриду з білком, що зв'язується з ним, обумовлює його виражений ефект сенсибілізації бета-клітин до глюкози і їх захист від десенсибілізації та передчасного виснаження.
Ефект підвищення чутливості тканин до інсуліну. Глімепірид посилює ефекти інсуліну на поглинання глюкози периферичними тканинами.
Інсуліноміметичний ефект. Глімепірид має ефекти, подібні до ефектів інсуліну на поглинання глюкози периферичними тканинами і вихід глюкози з печінки.
Поглинання глюкози периферичними тканинами здійснюється шляхом її транспорту всередину м'язових клітин і адипоцитів. Глімепірид безпосередньо збільшує кількість транспортуючих глюкозу молекул в плазматичних мембранах м'язових клітин і адипоцитах. Підвищення надходження всередину клітин глюкози призводить до активації глікозилфосфатидилінозитол-специфічної фосфоліпази С. В результаті цього внутрішньоклітинна концентрація кальцію знижується, викликаючи зменшення активності протеїнкінази А, що в свою чергу призводить до стимуляції метаболізму глюкози.
Глімепірид інгібує вихід глюкози з печінки за рахунок збільшення концентрації фруктозо-2,6-бісфосфату, який інгібує глюконеогенез.
Вплив на агрегацію тромбоцитів. Глімепірид зменшує агрегацію тромбоцитів in vitro і in vivo. Цей ефект, ймовірно, пов'язаний з селективним інгібуванням ЦОГ, яка відповідає за утворення тромбоксану А, важливого ендогенного фактора агрегації тромбоцитів.
Антиатерогенна дія препарату. Глімепірид сприяє нормалізації вмісту ліпідів, знижує вміст малонового альдегіду в крові, що веде до значного зниження перекисного окислення ліпідів. У тварин глімепірид призводить до значного зменшення утворення атеросклеротичних бляшок.
Зниження вираженості окислювального стресу, який постійно присутній у пацієнтів з цукровим діабетом типу 2. Глімепірид підвищує вміст ендогенного α-токоферолу, активність каталази, глутатіонпероксидази і супероксиддисмутази.
Серцево-судинні ефекти. Через АТФ-чутливі калієві канали (див. вище) похідні сульфонілсечовини також впливають на ССС. Порівняно з традиційними похідними сульфонілсечовини, глімепірид чинить достовірно менший ефект на ССС, що може пояснюватися специфічною природою його взаємодії з білком, що зв'язується з ним, АТФ-чутливих калієвих каналів.
У здорових добровольців мінімальна ефективна доза глімепіриду становить 0,6 мг. Ефект глімепіриду є дозозалежним і відтворюваним. Фізіологічна реакція на фізичне навантаження (зниження секреції інсуліну) при прийомі глімепіриду зберігається.
Відсутні достовірні відмінності в ефекті залежно від того, був прийнятий препарат за 30 хв до їжі або безпосередньо перед їжею. У пацієнтів з цукровим діабетом можна досягти достатнього метаболічного контролю протягом 24 год при одноразовому прийомі препарату. Більше того, в клінічному дослідженні у 12 з 16 пацієнтів з нирковою недостатністю (Cl креатиніну 4–79 мл/хв) також був досягнутий достатній метаболічний контроль.
Комбінована терапія з метформіном. У пацієнтів з недостатнім метаболічним контролем при застосуванні максимальної дози глімепіриду, може бути розпочата комбінована терапія глімепіридом і метформіном. У двох дослідженнях при проведенні комбінованої терапії було доведено покращення метаболічного контролю порівняно з таким при лікуванні кожним з цих препаратів окремо.
Комбінована терапія з інсуліном. У пацієнтів з недостатнім метаболічним контролем при застосуванні максимальних доз глімепіриду може бути розпочата одночасна терапія інсуліном. За результатами двох досліджень, при застосуванні цієї комбінації досягається таке ж покращення метаболічного контролю, як і при застосуванні тільки одного інсуліну; однак при комбінованій терапії потрібна нижча доза інсуліну.
Застосування у дітей. Існує недостатня кількість даних щодо довгострокової ефективності та безпеки застосування препарату у дітей.
Фармакокінетика
При багаторазовому прийомі глімепіриду в добовій дозі 4 мг Cmax в сироватці крові досягається приблизно через 2,5 год і становить 309 нг/мл. Існує лінійне співвідношення між дозою і Cmax глімепіриду в плазмі, а також між дозою і AUC. При прийомі внутрішньо глімепіриду його абсолютна біодоступність є повною. Прийом їжі не чинить суттєвого впливу на абсорбцію, за винятком незначного уповільнення її швидкості. Для глімепіриду характерний дуже низький Vd (близько 8,8 л), приблизно рівний Vd альбуміну, висока ступінь зв'язування з білками плазми (більше 99%) і низький кліренс (близько 48 мл/хв). Середній T1/2, визначений за сироватковими концентраціями в умовах багаторазового прийому препарату, становить приблизно 5–8 год. Після прийому високих доз, відзначається незначне збільшення T1/2.
Після одноразового прийому глімепіриду внутрішньо 58% дози виводиться нирками і 35% дози — через кишечник. Незмінений глімепірид в сечі не виявляється.
В сечі і калі були виявлені два метаболіти, що утворюються в результаті метаболізму в печінці (головним чином за допомогою CYP2C9), один з них був гідроксипохідним, а інший — карбоксипохідним. Після прийому внутрішньо глімепіриду термінальний T1/2 цих метаболітів становив 3–5 і 5–6 год відповідно.
Глімепірид виділяється з грудним молоком і проникає через плацентарний бар'єр.
Порівняння одноразового і багаторазового (один раз на добу) прийому глімепіриду не виявило достовірних відмінностей у фармакокінетичних показниках; спостерігається їх дуже низька варіабельність між різними пацієнтами. Значне накопичення препарату відсутнє.
Фармакокінетичні параметри схожі у пацієнтів різної статі і різних вікових груп. У пацієнтів з порушеннями функції нирок (з низьким кліренсом креатиніну) спостерігається тенденція до збільшення кліренсу глімепіриду і зниження його середніх концентрацій в сироватці крові, що, ймовірно, обумовлено більш швидким виведенням препарату внаслідок більш низького зв'язування його з білком. Таким чином, у даної категорії пацієнтів відсутній додатковий ризик кумуляції препарату.
Після одноразового прийому глімепіриду внутрішньо 58% дози виводиться нирками і 35% дози — через кишечник. Незмінений глімепірид в сечі не виявляється.
В сечі і калі були виявлені два метаболіти, що утворюються в результаті метаболізму в печінці (головним чином за допомогою CYP2C9), один з них був гідроксипохідним, а інший — карбоксипохідним. Після прийому внутрішньо глімепіриду термінальний T1/2 цих метаболітів становив 3–5 і 5–6 год відповідно.
Глімепірид виділяється з грудним молоком і проникає через плацентарний бар'єр.
Порівняння одноразового і багаторазового (один раз на добу) прийому глімепіриду не виявило достовірних відмінностей у фармакокінетичних показниках; спостерігається їх дуже низька варіабельність між різними пацієнтами. Значне накопичення препарату відсутнє.
Фармакокінетичні параметри схожі у пацієнтів різної статі і різних вікових груп. У пацієнтів з порушеннями функції нирок (з низьким кліренсом креатиніну) спостерігається тенденція до збільшення кліренсу глімепіриду і зниження його середніх концентрацій в сироватці крові, що, ймовірно, обумовлено більш швидким виведенням препарату внаслідок більш низького зв'язування його з білком. Таким чином, у даної категорії пацієнтів відсутній додатковий ризик кумуляції препарату.
Спосіб застосування
Для дорослих:
Внутрішньо, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини (близько 0,5 склянки). При необхідності таблетки препарату Амарил можуть бути розділені вздовж риски на 2 рівні частини.
Як правило, доза препарату Амарил визначається цільовою концентрацією глюкози в крові. Повинна застосовуватися найменша доза, достатня для досягнення необхідного метаболічного контролю.
Під час лікування препаратом Амарил необхідно регулярно визначати концентрацію глюкози в крові. Крім цього, рекомендується регулярний контроль за рівнем глікозильованого гемоглобіну.
Неправильний прийом препарату, наприклад пропуск прийому чергової дози, ніколи не повинен компенсуватися шляхом подальшого прийому більш високої дози.
Дії пацієнта при помилках при прийомі препарату (зокрема при пропуску прийому чергової дози або пропуску прийому їжі) або в ситуаціях, коли немає можливості прийняти препарат, повинні обговорюватися пацієнтом і лікарем заздалегідь.
Початкова доза і підбір дози
Початкова доза становить 1 мг глімепіриду 1 раз на добу.
При необхідності добова доза може бути поступово (з інтервалами в 1–2 тижні) збільшена. Рекомендується збільшення дози проводити під регулярним контролем концентрації глюкози в крові і відповідно до наступного кроку підвищення дози: 1 мг−2 мг−3 мг−4 мг−6 мг (−8 мг).
Діапазон доз у пацієнтів з добре контрольованим цукровим діабетом
Зазвичай щоденна доза у пацієнтів з добре контрольованим цукровим діабетом становить 1–4 мг глімепіриду. Щоденна доза понад 6 мг є більш ефективною лише у невеликої кількості пацієнтів.
Режим дозування
Час прийому препарату і розподіл доз протягом дня встановлюється лікарем, залежно від способу життя пацієнта в даний час (час прийому їжі, кількість фізичних навантажень).
Зазвичай достатньо одноразового прийому препарату протягом доби. Рекомендується, щоб у цьому випадку вся доза препарату приймалася безпосередньо перед повноцінним сніданком або в разі, якщо вона не була прийнята в цей час, — безпосередньо перед першим основним прийомом їжі. Дуже важливо після прийому таблеток не пропускати прийом їжі.
Оскільки покращення метаболічного контролю асоціюється з підвищенням чутливості до інсуліну, в ході лікування може знижуватися потреба в глімепіриді. Для того, щоб уникнути розвитку гіпоглікемії, необхідно своєчасно знижувати дози або припиняти прийом препарату Амарил.
Стану, при яких також може знадобитися корекція дози глімепіриду:
- зниження маси тіла у пацієнта;
- зміни способу життя пацієнта (зміна дієти, часу прийому їжі, кількості фізичних навантажень);
- виникнення інших факторів, які призводять до схильності до розвитку гіпоглікемії або гіперглікемії.
Тривалість лікування
Лікування глімепіридом зазвичай проводиться тривало.
Переведення хворого з іншого гіпоглікемічного засобу для прийому внутрішньо на Амарил
Не існує точного співвідношення між дозами препарату Амарил і інших гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо. Коли інший гіпоглікемічний засіб для прийому внутрішньо замінюється на препарат Амарил, рекомендується, щоб процедура його призначення була такою ж, як при первинному призначенні препарату Амарил, тобто лікування повинно починатися з низької дози 1 мг (навіть у тому випадку, якщо хворого переводять на Амарил з максимальної дози іншого гіпоглікемічного препарату для прийому внутрішньо). Будь-яке підвищення дози слід проводити поетапно з урахуванням реакції на глімепірид відповідно до наведених вище рекомендацій.
Необхідно враховувати силу і тривалість ефекту попереднього гіпоглікемічного засобу для прийому внутрішньо. Може знадобитися переривання лікування для того, щоб уникнути якоїсь сумації ефектів, яка може збільшити ризик розвитку гіпоглікемії.
Застосування в комбінації з метформіном
У пацієнтів з недостатньо контрольованим цукровим діабетом при прийомі максимальних добових доз або глімепіриду або метформіну може бути розпочато лікування комбінацією цих двох препаратів. При цьому проведене раніше лікування або глімепіридом або метформіном продовжується на тому ж самому рівні доз, а додатковий прийом метформіну або глімепіриду починають з низької дози, яка потім титрується в залежності від цільового рівня метаболічного контролю аж до максимальної добової дози. Комбінована терапія повинна починатися під строгим медичним наглядом.
Застосування в комбінації з інсуліном
Пацієнтам з недостатньо контрольованим цукровим діабетом при прийомі максимальних добових доз глімепіриду може бути одночасно призначено введення інсуліну. У цьому випадку остання, призначена хворому доза глімепіриду, залишається незмінною. При цьому лікування інсуліном починається з низьких доз, які поступово підвищуються під контролем концентрації глюкози в крові. Комбіноване лікування вимагає ретельного медичного нагляду.
Застосування у пацієнтів з нирковою недостатністю. Існує обмежена кількість інформації щодо використання препарату у хворих з нирковою недостатністю. Пацієнти з порушеною функцією нирок можуть бути більш чутливі до гіпоглікемічного ефекту глімепіриду.
Застосування у пацієнтів з печінковою недостатністю. Існує обмежена кількість інформації щодо використання препарату при печінковій недостатності.
Як правило, доза препарату Амарил визначається цільовою концентрацією глюкози в крові. Повинна застосовуватися найменша доза, достатня для досягнення необхідного метаболічного контролю.
Під час лікування препаратом Амарил необхідно регулярно визначати концентрацію глюкози в крові. Крім цього, рекомендується регулярний контроль за рівнем глікозильованого гемоглобіну.
Неправильний прийом препарату, наприклад пропуск прийому чергової дози, ніколи не повинен компенсуватися шляхом подальшого прийому більш високої дози.
Дії пацієнта при помилках при прийомі препарату (зокрема при пропуску прийому чергової дози або пропуску прийому їжі) або в ситуаціях, коли немає можливості прийняти препарат, повинні обговорюватися пацієнтом і лікарем заздалегідь.
Початкова доза і підбір дози
Початкова доза становить 1 мг глімепіриду 1 раз на добу.
При необхідності добова доза може бути поступово (з інтервалами в 1–2 тижні) збільшена. Рекомендується збільшення дози проводити під регулярним контролем концентрації глюкози в крові і відповідно до наступного кроку підвищення дози: 1 мг−2 мг−3 мг−4 мг−6 мг (−8 мг).
Діапазон доз у пацієнтів з добре контрольованим цукровим діабетом
Зазвичай щоденна доза у пацієнтів з добре контрольованим цукровим діабетом становить 1–4 мг глімепіриду. Щоденна доза понад 6 мг є більш ефективною лише у невеликої кількості пацієнтів.
Режим дозування
Час прийому препарату і розподіл доз протягом дня встановлюється лікарем, залежно від способу життя пацієнта в даний час (час прийому їжі, кількість фізичних навантажень).
Зазвичай достатньо одноразового прийому препарату протягом доби. Рекомендується, щоб у цьому випадку вся доза препарату приймалася безпосередньо перед повноцінним сніданком або в разі, якщо вона не була прийнята в цей час, — безпосередньо перед першим основним прийомом їжі. Дуже важливо після прийому таблеток не пропускати прийом їжі.
Оскільки покращення метаболічного контролю асоціюється з підвищенням чутливості до інсуліну, в ході лікування може знижуватися потреба в глімепіриді. Для того, щоб уникнути розвитку гіпоглікемії, необхідно своєчасно знижувати дози або припиняти прийом препарату Амарил.
Стану, при яких також може знадобитися корекція дози глімепіриду:
- зниження маси тіла у пацієнта;
- зміни способу життя пацієнта (зміна дієти, часу прийому їжі, кількості фізичних навантажень);
- виникнення інших факторів, які призводять до схильності до розвитку гіпоглікемії або гіперглікемії.
Тривалість лікування
Лікування глімепіридом зазвичай проводиться тривало.
Переведення хворого з іншого гіпоглікемічного засобу для прийому внутрішньо на Амарил
Не існує точного співвідношення між дозами препарату Амарил і інших гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо. Коли інший гіпоглікемічний засіб для прийому внутрішньо замінюється на препарат Амарил, рекомендується, щоб процедура його призначення була такою ж, як при первинному призначенні препарату Амарил, тобто лікування повинно починатися з низької дози 1 мг (навіть у тому випадку, якщо хворого переводять на Амарил з максимальної дози іншого гіпоглікемічного препарату для прийому внутрішньо). Будь-яке підвищення дози слід проводити поетапно з урахуванням реакції на глімепірид відповідно до наведених вище рекомендацій.
Необхідно враховувати силу і тривалість ефекту попереднього гіпоглікемічного засобу для прийому внутрішньо. Може знадобитися переривання лікування для того, щоб уникнути якоїсь сумації ефектів, яка може збільшити ризик розвитку гіпоглікемії.
Застосування в комбінації з метформіном
У пацієнтів з недостатньо контрольованим цукровим діабетом при прийомі максимальних добових доз або глімепіриду або метформіну може бути розпочато лікування комбінацією цих двох препаратів. При цьому проведене раніше лікування або глімепіридом або метформіном продовжується на тому ж самому рівні доз, а додатковий прийом метформіну або глімепіриду починають з низької дози, яка потім титрується в залежності від цільового рівня метаболічного контролю аж до максимальної добової дози. Комбінована терапія повинна починатися під строгим медичним наглядом.
Застосування в комбінації з інсуліном
Пацієнтам з недостатньо контрольованим цукровим діабетом при прийомі максимальних добових доз глімепіриду може бути одночасно призначено введення інсуліну. У цьому випадку остання, призначена хворому доза глімепіриду, залишається незмінною. При цьому лікування інсуліном починається з низьких доз, які поступово підвищуються під контролем концентрації глюкози в крові. Комбіноване лікування вимагає ретельного медичного нагляду.
Застосування у пацієнтів з нирковою недостатністю. Існує обмежена кількість інформації щодо використання препарату у хворих з нирковою недостатністю. Пацієнти з порушеною функцією нирок можуть бути більш чутливі до гіпоглікемічного ефекту глімепіриду.
Застосування у пацієнтів з печінковою недостатністю. Існує обмежена кількість інформації щодо використання препарату при печінковій недостатності.
Для дітей:
Даних щодо застосування препарату у дітей недостатньо.
Показання
Цукровий діабет типу 2 (в монотерапії або в складі комбінованої терапії з метформіном або інсуліном).
Протипоказання
- цукровий діабет 1 типу;
- діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома і кома;
- тяжкі порушення функції печінки (відсутність клінічного досвіду застосування);
- тяжкі порушення функції нирок, в т.ч. пацієнти, які перебувають на гемодіалізі (відсутність клінічного досвіду застосування);
- вагітність;
- лактація (грудне вигодовування);
- дитячий вік (відсутність клінічного досвіду застосування);
- рідкісні спадкові захворювання, такі як непереносимість галактози, недостатність лактази або глюкозо-галактозна мальабсорбція;
- підвищена чутливість до компонентів препарату;
- підвищена чутливість до інших похідних сульфонілсечовини і сульфаніламідів (ризик розвитку реакцій гіперчутливості).
З обережністю слід застосовувати препарат у перші тижні лікування (підвищений ризик розвитку гіпоглікемії); при наявності факторів ризику для розвитку гіпоглікемії (може знадобитися корекція дози глімепіриду або всієї терапії); при інтеркурентних захворюваннях під час лікування або при зміні способу життя пацієнтів (зміна дієти і часу прийому їжі, збільшення або зменшення фізичної активності); при недостатності глюкозо-6-фосфатдегідрогенази; при порушеннях всмоктування їжі і лікарських засобів з ШКТ (кишкова непрохідність, парез кишечника).
- діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома і кома;
- тяжкі порушення функції печінки (відсутність клінічного досвіду застосування);
- тяжкі порушення функції нирок, в т.ч. пацієнти, які перебувають на гемодіалізі (відсутність клінічного досвіду застосування);
- вагітність;
- лактація (грудне вигодовування);
- дитячий вік (відсутність клінічного досвіду застосування);
- рідкісні спадкові захворювання, такі як непереносимість галактози, недостатність лактази або глюкозо-галактозна мальабсорбція;
- підвищена чутливість до компонентів препарату;
- підвищена чутливість до інших похідних сульфонілсечовини і сульфаніламідів (ризик розвитку реакцій гіперчутливості).
З обережністю слід застосовувати препарат у перші тижні лікування (підвищений ризик розвитку гіпоглікемії); при наявності факторів ризику для розвитку гіпоглікемії (може знадобитися корекція дози глімепіриду або всієї терапії); при інтеркурентних захворюваннях під час лікування або при зміні способу життя пацієнтів (зміна дієти і часу прийому їжі, збільшення або зменшення фізичної активності); при недостатності глюкозо-6-фосфатдегідрогенази; при порушеннях всмоктування їжі і лікарських засобів з ШКТ (кишкова непрохідність, парез кишечника).
Особливі вказівки
В особливих клінічних стресових станах, таких як травма, хірургічні втручання, інфекції, що протікають з фебрильною температурою, можливо погіршення метаболічного контролю у пацієнтів з цукровим діабетом, і їм може знадобитися тимчасовий перехід на інсулінотерапію для підтримання адекватного метаболічного контролю.
У перші тижні лікування може зростати ризик розвитку гіпоглікемії, і тому в цей час потрібен особливо ретельний контроль концентрації глюкози в крові.
До факторів, що сприяють ризику розвитку гіпоглікемії, належать:
- небажання або нездатність пацієнта (більш часто спостерігається у пацієнтів похилого віку) до співпраці з лікарем;
- недоїдання, нерегулярний прийом їжі або пропуски прийому їжі;
- дисбаланс між фізичними навантаженнями і споживанням вуглеводів;
- зміна дієти;
- вживання алкоголю, особливо в поєднанні з пропусками прийому їжі;
- тяжкі порушення функції нирок;
- тяжкі порушення функції печінки (у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки показаний перехід на інсулінотерапію, принаймні, до досягнення метаболічного контролю);
- передозування глімепіриду;
- деякі декомпенсовані ендокринні розлади, що порушують вуглеводний обмін або адренергічну контррегуляцію у відповідь на гіпоглікемію (наприклад деякі порушення функції щитовидної залози і переднього відділу гіпофіза, недостатність кори надниркових залоз);
- одночасний прийом деяких ЛЗ;
- прийом глімепіриду за відсутності показань до його прийому.
Лікування похідними сульфонілсечовини, до яких належить і глімепірид, може призвести до розвитку гемолітичної анемії, тому у пацієнтів з недостатністю глюкозо-6-фосфатдегідрогенази слід дотримуватися особливої обережності при призначенні глімепіриду і краще застосовувати гіпоглікемічні засоби, що не є похідними сульфонілсечовини.
У разі наявності вищезазначених факторів ризику для розвитку гіпоглікемії може знадобитися корекція дози глімепіриду або всієї терапії. Це також стосується виникнення інтеркурентних захворювань під час лікування або зміни способу життя пацієнтів.
Ті симптоми гіпоглікемії, які відображають адренергічну контррегуляцію організму у відповідь на гіпоглікемію, можуть бути слабо вираженими або відсутніми при поступовому розвитку гіпоглікемії, у пацієнтів похилого віку, пацієнтів з нейропатією вегетативної нервової системи або пацієнтів, які отримують бета-адреноблокатори, клонідин, резерпін, гуанетидин та інші симпатолітичні засоби.
Гіпоглікемія може бути швидко усунена при негайному прийомі швидко засвоюваних вуглеводів (глюкози або сахарози).
Як і при прийомі інших похідних сульфонілсечовини, незважаючи на початкове успішне купірування гіпоглікемії, гіпоглікемія може відновитися. Тому пацієнти повинні залишатися під постійним наглядом.
При тяжкій гіпоглікемії додатково потрібно негайне лікування і нагляд лікаря, а в деяких випадках — госпіталізація пацієнта.
Під час лікування глімепіридом потрібне проведення регулярного контролю функції печінки і картини периферичної крові (особливо кількості лейкоцитів і тромбоцитів).
Оскільки окремі побічні дії, такі як тяжка гіпоглікемія, серйозні зміни картини крові, тяжкі алергічні реакції, печінкова недостатність, можуть за певних обставин становити загрозу для життя, у разі розвитку небажаних або тяжких реакцій хворому необхідно відразу ж інформувати про них лікаря і ні в якому разі не продовжувати прийом препарату без його рекомендації.
Вплив на здатність керування транспортними засобами та іншими механізмами. У разі розвитку гіпоглікемії або гіперглікемії, особливо на початку лікування або після зміни лікування, або коли препарат не приймається регулярно, можливе зниження уваги і швидкості психомоторних реакцій. Це може порушити здатність пацієнта керувати транспортними засобами або іншими механізмами.
У перші тижні лікування може зростати ризик розвитку гіпоглікемії, і тому в цей час потрібен особливо ретельний контроль концентрації глюкози в крові.
До факторів, що сприяють ризику розвитку гіпоглікемії, належать:
- небажання або нездатність пацієнта (більш часто спостерігається у пацієнтів похилого віку) до співпраці з лікарем;
- недоїдання, нерегулярний прийом їжі або пропуски прийому їжі;
- дисбаланс між фізичними навантаженнями і споживанням вуглеводів;
- зміна дієти;
- вживання алкоголю, особливо в поєднанні з пропусками прийому їжі;
- тяжкі порушення функції нирок;
- тяжкі порушення функції печінки (у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки показаний перехід на інсулінотерапію, принаймні, до досягнення метаболічного контролю);
- передозування глімепіриду;
- деякі декомпенсовані ендокринні розлади, що порушують вуглеводний обмін або адренергічну контррегуляцію у відповідь на гіпоглікемію (наприклад деякі порушення функції щитовидної залози і переднього відділу гіпофіза, недостатність кори надниркових залоз);
- одночасний прийом деяких ЛЗ;
- прийом глімепіриду за відсутності показань до його прийому.
Лікування похідними сульфонілсечовини, до яких належить і глімепірид, може призвести до розвитку гемолітичної анемії, тому у пацієнтів з недостатністю глюкозо-6-фосфатдегідрогенази слід дотримуватися особливої обережності при призначенні глімепіриду і краще застосовувати гіпоглікемічні засоби, що не є похідними сульфонілсечовини.
У разі наявності вищезазначених факторів ризику для розвитку гіпоглікемії може знадобитися корекція дози глімепіриду або всієї терапії. Це також стосується виникнення інтеркурентних захворювань під час лікування або зміни способу життя пацієнтів.
Ті симптоми гіпоглікемії, які відображають адренергічну контррегуляцію організму у відповідь на гіпоглікемію, можуть бути слабо вираженими або відсутніми при поступовому розвитку гіпоглікемії, у пацієнтів похилого віку, пацієнтів з нейропатією вегетативної нервової системи або пацієнтів, які отримують бета-адреноблокатори, клонідин, резерпін, гуанетидин та інші симпатолітичні засоби.
Гіпоглікемія може бути швидко усунена при негайному прийомі швидко засвоюваних вуглеводів (глюкози або сахарози).
Як і при прийомі інших похідних сульфонілсечовини, незважаючи на початкове успішне купірування гіпоглікемії, гіпоглікемія може відновитися. Тому пацієнти повинні залишатися під постійним наглядом.
При тяжкій гіпоглікемії додатково потрібно негайне лікування і нагляд лікаря, а в деяких випадках — госпіталізація пацієнта.
Під час лікування глімепіридом потрібне проведення регулярного контролю функції печінки і картини периферичної крові (особливо кількості лейкоцитів і тромбоцитів).
Оскільки окремі побічні дії, такі як тяжка гіпоглікемія, серйозні зміни картини крові, тяжкі алергічні реакції, печінкова недостатність, можуть за певних обставин становити загрозу для життя, у разі розвитку небажаних або тяжких реакцій хворому необхідно відразу ж інформувати про них лікаря і ні в якому разі не продовжувати прийом препарату без його рекомендації.
Вплив на здатність керування транспортними засобами та іншими механізмами. У разі розвитку гіпоглікемії або гіперглікемії, особливо на початку лікування або після зміни лікування, або коли препарат не приймається регулярно, можливе зниження уваги і швидкості психомоторних реакцій. Це може порушити здатність пацієнта керувати транспортними засобами або іншими механізмами.
Побічні ефекти
Частота побічних ефектів визначалася відповідно до класифікації ВООЗ: дуже часто (≥10%); часто (≥1%,
Передозування
Симптоми: гостра передозування, а також тривале лікування занадто високими дозами глімепіриду може призводити до розвитку тяжкої загрозливої для життя гіпоглікемії.
Лікування: як тільки буде виявлено передозування, необхідно негайно повідомити про це лікаря. Гіпоглікемія майже завжди може бути швидко купірована негайним прийомом вуглеводів (глюкоза або шматочок цукру, солодкий фруктовий сік або чай). У зв'язку з цим хворий повинен завжди мати при собі не менше 20 г глюкози (4 шматочки цукру). Замінники цукру неефективні в лікуванні гіпоглікемії.
До того моменту, поки лікар не вирішить, що пацієнт знаходиться поза небезпекою, хворому необхідно ретельне медичне спостереження. Слід пам'ятати, що гіпоглікемія може відновитися після початкового відновлення концентрації глюкози в крові.
Якщо хворого, який страждає на цукровий діабет, лікують різні лікарі (наприклад під час перебування в лікарні після нещасного випадку, при захворюванні у вихідні дні), він повинен обов'язково повідомити їм про своє захворювання і попереднє лікування.
Іноді може знадобитися госпіталізація пацієнта, хоча б навіть в якості заходу обережності. Значна передозування і тяжка реакція з такими проявами, як втрата свідомості або інші серйозні неврологічні порушення є невідкладними медичними станами і вимагають негайного лікування і госпіталізації.
У разі несвідомого стану пацієнта необхідно в/в введення концентрованого розчину декстрози (глюкози) (для дорослих, починаючи з 40 мл 20% розчину). Як альтернатива дорослим можливо в/в, п/к або в/м введення глюкагону, наприклад в дозі 0,5–1 мг.
При лікуванні гіпоглікемії внаслідок випадкового прийому препарату Амарил немовлятами або дітьми молодшого віку доза введеної декстрози повинна ретельно коригуватися з точки зору можливості виникнення небезпечної гіперглікемії, і введення декстрози повинно проводитися під постійним контролем концентрації глюкози в крові.
При передозуванні препарату Амарил може знадобитися проведення промивання шлунка і прийом активованого вугілля.
Після швидкого відновлення концентрації глюкози в крові необхідно проведення в/в інфузії розчину декстрози в більш низькій концентрації для запобігання відновлення гіпоглікемії. Концентрація глюкози в крові у таких пацієнтів повинна постійно контролюватися протягом 24 год. У тяжких випадках з затяжним перебігом гіпоглікемії небезпека зниження концентрацій глюкози в крові до гіпоглікемічного рівня може зберігатися протягом декількох днів.
Лікування: як тільки буде виявлено передозування, необхідно негайно повідомити про це лікаря. Гіпоглікемія майже завжди може бути швидко купірована негайним прийомом вуглеводів (глюкоза або шматочок цукру, солодкий фруктовий сік або чай). У зв'язку з цим хворий повинен завжди мати при собі не менше 20 г глюкози (4 шматочки цукру). Замінники цукру неефективні в лікуванні гіпоглікемії.
До того моменту, поки лікар не вирішить, що пацієнт знаходиться поза небезпекою, хворому необхідно ретельне медичне спостереження. Слід пам'ятати, що гіпоглікемія може відновитися після початкового відновлення концентрації глюкози в крові.
Якщо хворого, який страждає на цукровий діабет, лікують різні лікарі (наприклад під час перебування в лікарні після нещасного випадку, при захворюванні у вихідні дні), він повинен обов'язково повідомити їм про своє захворювання і попереднє лікування.
Іноді може знадобитися госпіталізація пацієнта, хоча б навіть в якості заходу обережності. Значна передозування і тяжка реакція з такими проявами, як втрата свідомості або інші серйозні неврологічні порушення є невідкладними медичними станами і вимагають негайного лікування і госпіталізації.
У разі несвідомого стану пацієнта необхідно в/в введення концентрованого розчину декстрози (глюкози) (для дорослих, починаючи з 40 мл 20% розчину). Як альтернатива дорослим можливо в/в, п/к або в/м введення глюкагону, наприклад в дозі 0,5–1 мг.
При лікуванні гіпоглікемії внаслідок випадкового прийому препарату Амарил немовлятами або дітьми молодшого віку доза введеної декстрози повинна ретельно коригуватися з точки зору можливості виникнення небезпечної гіперглікемії, і введення декстрози повинно проводитися під постійним контролем концентрації глюкози в крові.
При передозуванні препарату Амарил може знадобитися проведення промивання шлунка і прийом активованого вугілля.
Після швидкого відновлення концентрації глюкози в крові необхідно проведення в/в інфузії розчину декстрози в більш низькій концентрації для запобігання відновлення гіпоглікемії. Концентрація глюкози в крові у таких пацієнтів повинна постійно контролюватися протягом 24 год. У тяжких випадках з затяжним перебігом гіпоглікемії небезпека зниження концентрацій глюкози в крові до гіпоглікемічного рівня може зберігатися протягом декількох днів.
Лікарняна взаємодія
Глімепірид метаболізується за участю ізоферменту CYP2C9, що слід враховувати при одночасному застосуванні препарату з індукторами (наприклад, рифампіцин) або інгібіторами (наприклад, флуконазол) CYP2C9.
Потенціювання гіпоглікемічної дії і в деяких випадках пов'язане з цим можливий розвиток гіпоглікемії може спостерігатися при поєднанні препарату Амарил® з одним з наступних препаратів: інсулін, інші гіпоглікемічні засоби для прийому внутрішньо, інгібітори АПФ, анаболічні стероїди і чоловічі статеві гормони, хлорамфенікол, похідні кумарину, циклофосфамід, дизопірамід, фенфлурамін, фенірамідол, фібрати, флуоксетин, гуанетидин, іфосфамід, інгібітори МАО, флуконазол, ПАСК, пентоксифілін (високі парентеральні дози), фенілбутазон, азапропазон, оксифенбутазон, пробенецид, хінолони, саліцилати, сульфінпіразон, кларитроміцин, сульфаніламіди, тетрацикліни, тритоквалін, трофосфамід.
Зменшення гіпоглікемічної дії і пов'язане з цим підвищення концентрації глюкози в крові можливо при поєднанні з одним з наступних препаратів: ацетазоламід, барбітурати, ГКС, діазоксид, діуретики, симпатоміметичні засоби (в т.ч. епінефрин), глюкагон, проносні засоби (при тривалому застосуванні), нікотинова кислота (у високих дозах), естрогени і прогестагени, фенотіазини, фенітоїн, рифампіцин, йодовмісні гормони щитовидної залози.
Блокатори гістамінових Н2-рецепторів, бета-адреноблокатори, клонідин і резерпін здатні як посилювати, так і зменшувати гіпоглікемічну дію глімепіриду.
Під впливом симпатолітичних засобів, таких як бета-адреноблокатори, клонідин, гуанетидин і резерпін, ознаки адренергічної контррегуляції у відповідь на гіпоглікемію можуть зменшуватися або бути відсутніми.
На тлі прийому глімепіриду можливо посилення або ослаблення дії похідних кумарину.
Одноразове або хронічне вживання алкоголю може як посилювати, так і послаблювати гіпоглікемічну дію глімепіриду.
Секвестранти жовчних кислот: колесевелам зв'язується з глімепіридом і зменшує всмоктування глімепіриду з ШКТ. У разі застосування глімепіриду, принаймні, за 4 год до прийому внутрішньо колесевеламу якогось взаємодії не спостерігається. Тому глімепірид необхідно приймати, принаймні, за 4 год до прийому колесевеламу.
Потенціювання гіпоглікемічної дії і в деяких випадках пов'язане з цим можливий розвиток гіпоглікемії може спостерігатися при поєднанні препарату Амарил® з одним з наступних препаратів: інсулін, інші гіпоглікемічні засоби для прийому внутрішньо, інгібітори АПФ, анаболічні стероїди і чоловічі статеві гормони, хлорамфенікол, похідні кумарину, циклофосфамід, дизопірамід, фенфлурамін, фенірамідол, фібрати, флуоксетин, гуанетидин, іфосфамід, інгібітори МАО, флуконазол, ПАСК, пентоксифілін (високі парентеральні дози), фенілбутазон, азапропазон, оксифенбутазон, пробенецид, хінолони, саліцилати, сульфінпіразон, кларитроміцин, сульфаніламіди, тетрацикліни, тритоквалін, трофосфамід.
Зменшення гіпоглікемічної дії і пов'язане з цим підвищення концентрації глюкози в крові можливо при поєднанні з одним з наступних препаратів: ацетазоламід, барбітурати, ГКС, діазоксид, діуретики, симпатоміметичні засоби (в т.ч. епінефрин), глюкагон, проносні засоби (при тривалому застосуванні), нікотинова кислота (у високих дозах), естрогени і прогестагени, фенотіазини, фенітоїн, рифампіцин, йодовмісні гормони щитовидної залози.
Блокатори гістамінових Н2-рецепторів, бета-адреноблокатори, клонідин і резерпін здатні як посилювати, так і зменшувати гіпоглікемічну дію глімепіриду.
Під впливом симпатолітичних засобів, таких як бета-адреноблокатори, клонідин, гуанетидин і резерпін, ознаки адренергічної контррегуляції у відповідь на гіпоглікемію можуть зменшуватися або бути відсутніми.
На тлі прийому глімепіриду можливо посилення або ослаблення дії похідних кумарину.
Одноразове або хронічне вживання алкоголю може як посилювати, так і послаблювати гіпоглікемічну дію глімепіриду.
Секвестранти жовчних кислот: колесевелам зв'язується з глімепіридом і зменшує всмоктування глімепіриду з ШКТ. У разі застосування глімепіриду, принаймні, за 4 год до прийому внутрішньо колесевеламу якогось взаємодії не спостерігається. Тому глімепірид необхідно приймати, принаймні, за 4 год до прийому колесевеламу.
Лікарська форма
Таблетки 1мг, 2 мг, 3 мг, 4 мг.
Для Дозування 1 мг
По 30 таблеток в блістер з
ПВХ/алюмінієвої фольги. По 1, 2, 3 або 4 блістери разом з інструкцією по застосуванню в картонну пачку.
Для Дозувань 2 мг, 3 мг, 4 мг
По 15 таблеток в блістер з
ПВХ/алюмінієвої фольги. По 2, 4, 6 або 8 блістерів разом з інструкцією по застосуванню в картонну пачку.
Для Дозування 1 мг
По 30 таблеток в блістер з
ПВХ/алюмінієвої фольги. По 1, 2, 3 або 4 блістери разом з інструкцією по застосуванню в картонну пачку.
Для Дозувань 2 мг, 3 мг, 4 мг
По 15 таблеток в блістер з
ПВХ/алюмінієвої фольги. По 2, 4, 6 або 8 блістерів разом з інструкцією по застосуванню в картонну пачку.
