Маніт

Діуретичний, протинабряковий.

Манітол — осмотичний діуретик, який за рахунок підвищення осмотичного тиску плазми крові та фільтрації в ниркових клубочках, без подальшої канальцевої реабсорбції (маніт мало піддається зворотному всмоктуванню), призводить до утримання води в канальцях нирок та збільшення об'єму сечі. Діє манітол, в основному, в проксимальних канальцях, хоча ефект в незначній мірі зберігається в низхідній петлі нефрону та в збиральних трубочках. Не проникає через клітинні та тканинні бар'єри (наприклад, гематоенцефалічний бар'єр), не підвищує вміст залишкового азоту в крові. Підвищуючи осмолярність плазми крові, викликає переміщення рідини з тканин (зокрема, очного яблука, головного мозку) в судинне русло. Діурез супроводжується помірним збільшенням натрійурезу без суттєвого впливу на виведення калію. Діуретичний ефект тим вищий, чим більша концентрація (доза). Не ефективний при порушенні фільтраційної функції нирок, а також при азотемії у хворих з цирозом печінки та з асцитом. Викликає підвищення об'єму циркулюючої крові.

Манітол погано всмоктується при прийомі всередину і тому його вводять внутрішньовенно. Об'єм розподілу манітолу відповідає об'єму екстрацелюлярної рідини, оскільки він розподіляється тільки у позаклітинному секторі. Манітол може піддаватися незначному метаболізму в печінці з утворенням глікогену. Період напіввиведення манітолу становить близько 100 хв. Препарат виводиться нирками. Виведення манітолу регулюється клубочковою фільтрацією, без суттєвої участі канальцевої реабсорбції та секреції. Якщо ввести внутрішньовенно 100 г манітолу, то 80% його визначається в сечі протягом 3-х годин.

У пацієнтів з нирковою недостатністю період напіввиведення манітолу може збільшуватися до 36 годин.

Для дорослих:

Набряк мозку. Внутрішньочерепна гіпертензія. Епілептичний статус. Внутрішньоочна гіпертензія, гострий напад глаукоми.

Олігурія при гострій нирковій недостатності. Для визначення швидкості гломерулярної фільтрації при гострій олігурії.

Гостра печінкова недостатність. Гостра печінкова недостатність у пацієнтів з збереженою фільтраційною здатністю нирок та інших станах, що вимагають підвищення діурезу.

Отруєння барбітуратами, саліцилатами, бромідами, препаратами літію, форсований діурез при інших отруєннях.

Посттрансфузійні ускладнення після введення несумісної крові.

Для профілактики гемолізу та гемоглобінемії при трансуретральній резекції передміхурової залози або при виконанні хірургічних маніпуляцій типу шунтування на серцево-легеневій системі, при операціях з екстракорпоральним кровообігом.

- Геморагічний інсульт;
- Субарахноїдальний крововилив, не включаючи кровотечі при трепанації черепа; Лівошлуночкова недостатність (особливо, при супутньому набряку легень);
- Анурія при гострому некрозі канальців нирок;
- Тяжка форма дегідратації;
- Гіпохлоремія, гіпонатріємія, гіпокаліємія; Гіперчутливість до компонентів препарату.

З обережністю
рекомендується застосовувати Маніт в період вагітності, грудного вигодовування, у пацієнтів похилого віку.

З обережністю застосовують у пацієнтів з тяжкими формами хронічної серцевої недостатності, гіповолемією, порушеннями функції нирок.

У разі появи при введенні манітолу таких симптомів як головний біль, блювання, запаморочення, порушення зору, слід припинити введення і виключити розвиток такого ускладнення як субдуральна та субарахноїдальна кровотеча.

При застосуванні манітолу необхідно контролювати АТ, діурез, концентрацію електролітів у сироватці крові (калій, натрій).

З боку обміну речовин: порушення водно-електролітного балансу (підвищення ОЦК, гіпонатріємія розведення, гіперкаліємія) та їх прояви (м'язова слабкість, судоми, сухість у роті, спрага, порушення свідомості).

Інші: тахікардія, болі за грудиною, тромбофлебіт, шкірний висип.

Немає даних

При одночасному застосуванні манітолу з серцевими глікозидами можливе збільшення їх токсичної дії, пов'язаної з гіпокаліємією.

Розчин для інфузій 150 мг/мл.
Інфузійний розчин по 200 або 400мл в скляних флаконах.