Аккузид
Accuzide
АТХ код:
Аналоги (дженерики, синоніми)
Інших назв немає
Діюча речовина
Фармакологічна група
З тієї ж фармакологічної групи
Рецепт латинською
Rp.: "Accuzide" 25+20
D.t.d. № 30 in tab.
S.: Внутрішньо по 1 таблетці 1 раз на добу, незалежно від прийому їжі.
D.t.d. № 30 in tab.
S.: Внутрішньо по 1 таблетці 1 раз на добу, незалежно від прийому їжі.
Фармакологічні властивості
Діуретичний, гіпотензивний.
Фармакодинаміка
Комбінований антигіпертензивний препарат, до складу якого входять інгібітор АПФ хінаприл і тіазидний діуретик гідрохлоротіазид.
АПФ каталізує перетворення ангіотензину I в ангіотензин II, який має судинозвужувальну дію і контролює тонус судин, в т.ч. за рахунок стимуляції секреції альдостерону корою надниркових залоз. Хінаприл конкурентно інгібує циркулюючий у плазмі крові і тканинний АПФ і викликає зниження вазопресорної активності і секреції альдостерону. Усунення негативного впливу ангіотензину II на секрецію реніну за механізмом зворотного зв'язку призводить до збільшення активності реніну плазми крові. При цьому зниження АТ супроводжується зменшенням ОПСС і опору ниркових судин, тоді як зміни ЧСС, серцевого викиду, ниркового кровотоку, швидкості клубочкової фільтрації і фільтраційної фракції є незначними або відсутні. Хінаприл підвищує толерантність до фізичного навантаження. При тривалому застосуванні сприяє зворотному розвитку гіпертрофії міокарда у хворих на артеріальну гіпертензію; покращує кровопостачання ішемізованого міокарда. Посилює коронарний і нирковий кровотік. Знижує агрегацію тромбоцитів.
Крім того, хінаприл дещо знижує втрату калію, викликану гідрохлоротіазидом, який за рахунок своєї діуретичної дії також підвищує активність реніну плазми крові, секрецію альдостерону, знижує вміст калію в сироватці крові і збільшує його екскрецію з сечею.
Гідрохлоротіазид - діуретик, що має прямий вплив на нирки, підвищуючи виведення іонів натрію, хлоридів, води, а також калію і бікарбонатних іонів, і знижуючи виведення іонів кальцію. При тривалому застосуванні відзначається зниження ОПСС. Таким чином, застосування комбінації хінаприлу і гідрохлоротіазиду призводить до більш вираженого зниження АТ, ніж терапія кожним препаратом окремо.
Антигіпертензивна дія хінаприлу розвивається протягом 1 год після прийому внутрішньо, досягає максимуму через 2-4 год і триває протягом 24 год при тривалому лікуванні. У деяких випадках для досягнення максимального антигіпертензивного ефекту терапії потрібно не менше 2 тижнів.
Діуретична дія гідрохлоротіазиду розвивається протягом 2 год, досягає максимуму приблизно через 4 год і триває близько 6-12 год.
АПФ каталізує перетворення ангіотензину I в ангіотензин II, який має судинозвужувальну дію і контролює тонус судин, в т.ч. за рахунок стимуляції секреції альдостерону корою надниркових залоз. Хінаприл конкурентно інгібує циркулюючий у плазмі крові і тканинний АПФ і викликає зниження вазопресорної активності і секреції альдостерону. Усунення негативного впливу ангіотензину II на секрецію реніну за механізмом зворотного зв'язку призводить до збільшення активності реніну плазми крові. При цьому зниження АТ супроводжується зменшенням ОПСС і опору ниркових судин, тоді як зміни ЧСС, серцевого викиду, ниркового кровотоку, швидкості клубочкової фільтрації і фільтраційної фракції є незначними або відсутні. Хінаприл підвищує толерантність до фізичного навантаження. При тривалому застосуванні сприяє зворотному розвитку гіпертрофії міокарда у хворих на артеріальну гіпертензію; покращує кровопостачання ішемізованого міокарда. Посилює коронарний і нирковий кровотік. Знижує агрегацію тромбоцитів.
Крім того, хінаприл дещо знижує втрату калію, викликану гідрохлоротіазидом, який за рахунок своєї діуретичної дії також підвищує активність реніну плазми крові, секрецію альдостерону, знижує вміст калію в сироватці крові і збільшує його екскрецію з сечею.
Гідрохлоротіазид - діуретик, що має прямий вплив на нирки, підвищуючи виведення іонів натрію, хлоридів, води, а також калію і бікарбонатних іонів, і знижуючи виведення іонів кальцію. При тривалому застосуванні відзначається зниження ОПСС. Таким чином, застосування комбінації хінаприлу і гідрохлоротіазиду призводить до більш вираженого зниження АТ, ніж терапія кожним препаратом окремо.
Антигіпертензивна дія хінаприлу розвивається протягом 1 год після прийому внутрішньо, досягає максимуму через 2-4 год і триває протягом 24 год при тривалому лікуванні. У деяких випадках для досягнення максимального антигіпертензивного ефекту терапії потрібно не менше 2 тижнів.
Діуретична дія гідрохлоротіазиду розвивається протягом 2 год, досягає максимуму приблизно через 4 год і триває близько 6-12 год.
Фармакокінетика
Хінаприл і гідрохлоротіазид не впливають на фармакокінетику один одного.
Хінаприл
Всмоктування і розподіл
Після прийому внутрішньо Cmax хінаприлу досягається протягом 1 год. Хінаприл швидко метаболізується до хінаприлату, який є потужним інгібітором АПФ. Ступінь всмоктування хінаприлу становить приблизно 60%. Cmax хінаприлату в плазмі крові досягається приблизно через 2 год після прийому внутрішньо хінаприлу.
Близько 38% від прийнятої дози хінаприлу циркулює у вигляді хінаприлату. Приблизно 97% хінаприлу і хінаприлату циркулюють у плазмі крові у зв'язаному з білками вигляді. Хінаприл і його метаболіти не проникають через ГЕБ.
Метаболізм і виведення
Хінаприл метаболізується до хінаприлату шляхом відщеплення ефірної групи (головний метаболіт - двоосновна кислота хінаприлу).
T1/2 хінаприлу з плазми крові становить близько 1 год. Хінаприлат виводиться в основному шляхом ниркової екскреції, а його T1/2 становить близько 3 год.
Фармакокінетика в особливих клінічних випадках
У хворих з нирковою недостатністю T1/2 хінаприлату збільшується в міру зниження КК.
Виведення хінаприлату знижується також у пацієнтів похилого віку (старше 65 років) і тісно корелює з показниками функції нирок, однак в цілому відмінностей ефективності і безпеки лікування пацієнтів похилого і більш молодого віку не виявлено.
Гідрохлоротіазид
Всмоктування і розподіл
Гідрохлоротіазид абсорбується дещо повільніше, Cmax досягається через 1-2.5 год. Ступінь всмоктування становить 50-80%.
Гідрохлоротіазид проникає через плацентарний бар'єр і виділяється з грудним молоком, але не проникає через ГЕБ.
Метаболізм і виведення
Гідрохлоротіазид не метаболізується в печінці і виводиться з сечею в незміненому вигляді. T1/2 становить від 4 до 15 год. Близько 61% від прийнятої внутрішньо дози виводиться в незміненому вигляді протягом 24 год.
Хінаприл
Всмоктування і розподіл
Після прийому внутрішньо Cmax хінаприлу досягається протягом 1 год. Хінаприл швидко метаболізується до хінаприлату, який є потужним інгібітором АПФ. Ступінь всмоктування хінаприлу становить приблизно 60%. Cmax хінаприлату в плазмі крові досягається приблизно через 2 год після прийому внутрішньо хінаприлу.
Близько 38% від прийнятої дози хінаприлу циркулює у вигляді хінаприлату. Приблизно 97% хінаприлу і хінаприлату циркулюють у плазмі крові у зв'язаному з білками вигляді. Хінаприл і його метаболіти не проникають через ГЕБ.
Метаболізм і виведення
Хінаприл метаболізується до хінаприлату шляхом відщеплення ефірної групи (головний метаболіт - двоосновна кислота хінаприлу).
T1/2 хінаприлу з плазми крові становить близько 1 год. Хінаприлат виводиться в основному шляхом ниркової екскреції, а його T1/2 становить близько 3 год.
Фармакокінетика в особливих клінічних випадках
У хворих з нирковою недостатністю T1/2 хінаприлату збільшується в міру зниження КК.
Виведення хінаприлату знижується також у пацієнтів похилого віку (старше 65 років) і тісно корелює з показниками функції нирок, однак в цілому відмінностей ефективності і безпеки лікування пацієнтів похилого і більш молодого віку не виявлено.
Гідрохлоротіазид
Всмоктування і розподіл
Гідрохлоротіазид абсорбується дещо повільніше, Cmax досягається через 1-2.5 год. Ступінь всмоктування становить 50-80%.
Гідрохлоротіазид проникає через плацентарний бар'єр і виділяється з грудним молоком, але не проникає через ГЕБ.
Метаболізм і виведення
Гідрохлоротіазид не метаболізується в печінці і виводиться з сечею в незміненому вигляді. T1/2 становить від 4 до 15 год. Близько 61% від прийнятої внутрішньо дози виводиться в незміненому вигляді протягом 24 год.
Спосіб застосування
Для дорослих:
Внутрішньо 1 раз на добу, незалежно від прийому їжі.
Для хворих, які не отримують діуретики (незалежно від того, проводилася раніше монотерапія хінаприлом чи ні), рекомендована початкова доза становить 1 табл. препарату Аккузид (12,5 мг + 10 мг) 1 раз на добу. Надалі, при необхідності, доза може бути збільшена до максимальної — 25 мг + 20 мг 1 раз на добу.
Ефективний контроль АТ зазвичай досягається при застосуванні препарату Аккузид у діапазоні доз від 12,5 мг + 10 мг до 12,5 мг + 20 мг.
Особливі групи пацієнтів
Порушення функції нирок. У пацієнтів з порушенням функції нирок легкого ступеня тяжкості (Cl креатиніну ≥60 мл/хв) початкова доза препарату Аккузид становить 12,5 мг + 10 мг. Препарат Аккузид не слід призначати як початкову терапію у пацієнтів з порушенням функції нирок з Cl креатиніну
Для хворих, які не отримують діуретики (незалежно від того, проводилася раніше монотерапія хінаприлом чи ні), рекомендована початкова доза становить 1 табл. препарату Аккузид (12,5 мг + 10 мг) 1 раз на добу. Надалі, при необхідності, доза може бути збільшена до максимальної — 25 мг + 20 мг 1 раз на добу.
Ефективний контроль АТ зазвичай досягається при застосуванні препарату Аккузид у діапазоні доз від 12,5 мг + 10 мг до 12,5 мг + 20 мг.
Особливі групи пацієнтів
Порушення функції нирок. У пацієнтів з порушенням функції нирок легкого ступеня тяжкості (Cl креатиніну ≥60 мл/хв) початкова доза препарату Аккузид становить 12,5 мг + 10 мг. Препарат Аккузид не слід призначати як початкову терапію у пацієнтів з порушенням функції нирок з Cl креатиніну
Показання
Артеріальна гіпертензія (у пацієнтів, яким показана комбінована терапія хінаприлом і гідрохлоротіазидом).
Протипоказання
- підвищена чутливість до активних речовин, інших допоміжних компонентів препарату, похідних сульфонаміду;
- ангіоневротичний набряк в анамнезі в результаті попередньої терапії інгібіторами АПФ;
- ідіопатичний і спадковий ангіоневротичний набряк;
- тяжка ниркова недостатність (Cl креатиніну менше 30 мл/хв);
- анурія;
- тяжка печінкова недостатність;
- хвороба Аддісона;
- рефрактерна гіпокаліємія, гіперкальціємія і гіпонатріємія;
- обструкція виносного тракту лівого шлуночка серця;
- цукровий діабет з наявністю хронічної хвороби нирок з нирковою недостатністю середнього ступеня тяжкості (швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ)
- ангіоневротичний набряк в анамнезі в результаті попередньої терапії інгібіторами АПФ;
- ідіопатичний і спадковий ангіоневротичний набряк;
- тяжка ниркова недостатність (Cl креатиніну менше 30 мл/хв);
- анурія;
- тяжка печінкова недостатність;
- хвороба Аддісона;
- рефрактерна гіпокаліємія, гіперкальціємія і гіпонатріємія;
- обструкція виносного тракту лівого шлуночка серця;
- цукровий діабет з наявністю хронічної хвороби нирок з нирковою недостатністю середнього ступеня тяжкості (швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ)
Особливі вказівки
Ангіоневротичний набряк
При лікуванні інгібіторами АПФ описані випадки ангіоневротичного набряку обличчя і шиї, в т.ч. у 0.1% хворих, які отримували хінаприл. При появі гортанного свисту або ангіоневротичного набряку обличчя, язика або голосової щілини, труднощів при ковтанні їжі або диханні Аккузид слід негайно відмінити. Пацієнту необхідно призначити адекватне лікування і спостерігати його до зникнення набряку. Для зменшення симптомів можуть бути використані антигістамінні препарати. Ангіоневротичний набряк з ураженням гортані може призвести до летального результату. Якщо набряк язика, голосової щілини або гортані загрожує розвитком обструкції дихальних шляхів, необхідна адекватна невідкладна терапія, що включає в себе п/к введення розчину епінефрину (адреналіну) 1:1000 (0.3-0.5 мл). При лікуванні інгібіторами АПФ описані також випадки ангіоневротичного набряку кишечника. У пацієнтів відзначали біль в області живота (з/без нудоти і блювання); в деяких випадках без попереднього ангіоневротичного набряку обличчя і нормальної активності С1-естерази. Діагноз встановлювали за допомогою комп'ютерної томографії черевної області, УЗД або в момент хірургічного втручання. Симптоми зникали після припинення прийому інгібіторів АПФ.
У пацієнтів, які перенесли ангіоневротичний набряк, не пов'язаний з інгібітором АПФ, ризик його розвитку може бути підвищений при лікуванні препаратами цієї групи.
Пацієнти, які одночасно отримують терапію інгібіторами ферментів mTOR (наприклад, темсиролімус) і ДПП-4 (наприклад, вилдагліптин) можуть бути підвержені більшому ризику розвитку ангіоневротичного набряку.
Інгібітори АПФ частіше викликають ангіоневротичний набряк у пацієнтів негроїдної раси, ніж у європеоїдної. Так само як при застосуванні інших інгібіторів АПФ, хінаприл може виявитися менш ефективним для зниження АТ у пацієнтів негроїдної раси.
У пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ під час десенсибілізуючої терапії отрутою перетинчастокрилих (оси, бджоли), можуть розвинутися стійкі анафілактоїдні реакції, що загрожують життю. Тимчасове припинення прийому інгібітора АПФ сприяє регресії симптомів, однак вони можуть виникати знову при відновленні терапії інгібіторами АПФ.
Анафілактоїдні реакції можуть також розвиватися при призначенні інгібіторів АПФ пацієнтам, яким проводили аферез ЛПНП з використанням декстран сульфату або пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі з використанням високопроточних мембран, таких як поліакрилонітрилові. Необхідно застосовувати альтернативну гіполіпідемічну терапію або використовувати інші мембрани для гемодіалізу.
Артеріальна гіпотензія
Аккузид може викликати тимчасову артеріальну гіпотензію, однак не частіше, ніж при монотерапії обома компонентами препарату. Симптоматична гіпотензія рідко зустрічається при лікуванні хінаприлом хворих з неускладненою артеріальною гіпертензією, однак вона може розвинутися в результаті терапії інгібіторами АПФ у хворих зі зниженим ОЦК, наприклад, після лікування діуретиками, при дотриманні дієти з обмеженим споживанням натрію або при проведенні гемодіалізу. У разі появи симптоматичної гіпотензії пацієнту слід надати горизонтальне положення і при необхідності провести йому в/в інфузію з використанням 0.9% розчину натрію хлориду. Тимчасова артеріальна гіпотензія не є протипоказанням до подальшого застосування препарату, однак у подібних випадках доцільно знизити його дозу.
Хронічна серцева недостатність
У хворих з хронічною серцевою недостатністю в поєднанні або без ниркової недостатності терапія інгібітором АПФ з приводу артеріальної гіпертензії може призвести до надмірного зниження АТ, яке може супроводжуватися олігурією, азотемією і, в рідкісних випадках, гострою нирковою недостатністю і навіть летальним результатом. Лікування таких хворих препаратом Аккузид слід починати під ретельним медичним контролем і спостереженням протягом перших 2 тижнів і при збільшенні дози препарату.
Агранулоцитоз
У рідкісних випадках терапія інгібіторами АПФ може супроводжуватися розвитком агранулоцитозу і пригніченням кістковомозкового кровотворення у пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією, але частіше у пацієнтів з порушеною функцією нирок, особливо з захворюваннями сполучної тканини. У цих випадках слід контролювати число лейкоцитів у крові.
При появі будь-яких симптомів інфекції (наприклад, біль у горлі, лихоманка) хворим слід негайно звернутися до лікаря, оскільки подібні симптоми можуть бути проявом нейтропенії.
Системний червоний вовчак
Тіазидні діуретики можуть іноді викликати загострення СКВ.
Порушення функції нирок
Аккузид не слід застосовувати у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок (КК менше 30 мл/хв), оскільки тіазидні діуретики сприяють прогресуванню азотемії і мають кумулятивний ефект при тривалому застосуванні у таких пацієнтів. Препаратами вибору у даної групи пацієнтів, які отримують терапію хінаприлом, є "петлеві" діуретики. З цієї причини не слід застосовувати фіксовану комбінацію гідрохлоротіазид/хінаприл у пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня.
T1/2 хінаприлату збільшується при зниженні КК. Пацієнтам з КК менше 60 мл/хв, але більше 30 мл/хв хінаприл слід призначати у більш низькій початковій дозі. У таких пацієнтів дозу препарату Аккузид слід збільшувати з урахуванням клінічного стану пацієнта, при регулярному контролі функції нирок, хоча в клінічних дослідженнях не було відзначено подальшого погіршення функції нирок при лікуванні препаратом Аккузид.
У хворих на артеріальну гіпертензію без явних ознак вихідного порушення функції нирок при застосуванні хінаприлу, особливо в поєднанні з діуретиком, відзначено підвищення концентрації азоту сечовини в крові і креатиніну в сироватці крові, яке зазвичай виражене слабо і носить, як правило, тимчасовий характер. Подібні зміни найбільш ймовірні у пацієнтів з вихідними порушеннями функції нирок. У таких випадках може знадобитися зниження дози препарату Аккузид. У всіх хворих на артеріальну гіпертензію слід контролювати функцію нирок. Не слід застосовувати препарат Аккузид як початкову терапію у пацієнтів з КК менше 60 мл/хв.
Вплив РААС
У деяких пацієнтів пригнічення активності РААС може призвести до порушення функції нирок. У пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю функція нирок може залежати від активності РААС, тому лікування інгібіторами АПФ, включаючи хінаприл, може призвести до олігурії і/або прогресуючої азотемії, а в рідкісних випадках - до гострої ниркової недостатності і/або летального результату.
Подвійна блокада активності РААС
Застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II, інгібіторів АПФ або аліскірену може призводити до подвійної блокади активності РААС. Цей ефект може проявлятися зниженням АТ, гіперкаліємією і змінами у функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) у порівнянні з монотерапією. Слід ретельно контролювати АТ, функцію нирок і вміст електролітів у плазмі крові у пацієнтів, які приймають препарат Аккузид та інші препарати, що впливають на РААС. Слід уникати одночасного застосування РААС-активних засобів і хінаприлу. Застосування цієї комбінації слід звузити до індивідуальних випадків з ретельним контролем функції нирок і вмісту калію в плазмі крові.
Стеноз ниркових артерій
У клінічних дослідженнях у пацієнтів з артеріальною гіпертензією з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки при лікуванні інгібіторами АПФ в деяких випадках спостерігали підвищення рівня азоту сечовини крові і сироваткового креатиніну. Ці зміни практично завжди були оборотними і зникали після відміни інгібітора АПФ і/або діуретика. У подібних випадках протягом перших кількох тижнів лікування препаратом Аккузид слід контролювати функцію нирок.
Порушення функції печінки
Аккузид слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з порушенням функції або прогресуючим захворюванням печінки, оскільки незначні зміни водно-електролітного балансу можуть викликати розвиток печінкової коми.
Водно-електролітний баланс
З метою виявлення можливих порушень електролітного балансу слід регулярно контролювати сироваткові рівні електролітів. У хворих, які отримують монотерапію хінаприлом, як і іншими інгібіторами АПФ, можуть підвищитися сироваткові рівні калію.
Гіперкаліємію (>5.8 ммоль/л) відзначали приблизно у 2% пацієнтів, які приймали хінаприл, але в більшості випадків це відхилення було одиничним і проходило в ході лікування. Фактори ризику розвитку гіперкаліємії включають в себе порушення функції нирок, цукровий діабет і одночасний прийом калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію і/або замінників солі, що містять калій. Одночасний прийом калійзберігаючого діуретика з Аккузидом, до складу якого входить тіазидний діуретик, не рекомендується. Лікування тіазидними діуретиками, навпаки, супроводжується гіпокаліємією, гіпонатріємією і гіпохлоремічним алкалозом. Ці порушення іноді проявляються такими симптомами як сухість у роті, спрага, слабкість, млявість, сонливість, занепокоєння, м'язова слабкість, м'язові болі або спазми, зниження АТ, олігурія, тахікардія, нудота, сплутаність свідомості, судоми і блювання.
Гіпокаліємія може також посилити токсичний ефект серцевих глікозидів. Ризик гіпокаліємії особливо високий при цирозі печінки, форсованому діурезі, неадекватному споживанні препаратів, що поліпшують метаболізм міокарда, супутній терапії ГКС або АКТГ, одночасному застосуванні з препаратами, що підвищують ризик розвитку гіпокаліємії на тлі прийому тіазидних діуретиків. Протилежні ефекти компонентів Аккузида на рівень калію в сироватці призводять до того, що у багатьох пацієнтів його значення не змінюється.
В окремих випадках ефект одного компонента препарату Аккузид може переважати над іншим. До початку і під час лікування слід періодично визначати сироваткові рівні електролітів з метою виявлення можливих порушень електролітного обміну.
Дефіцит хлоридів, пов'язаний з терапією тіазидним діуретиком, зазвичай слабо виражений і лише в виняткових випадках вимагає спеціального лікування (наприклад, при захворюваннях печінки або нирок).
У спекотну погоду у хворих з периферичними набряками може розвинутися гіпонатріємія. У цьому випадку необхідна адекватна замісна терапія.
Тіазидні діуретики знижують виведення кальцію.
У рідкісних випадках у пацієнтів, які отримували тривалу терапію тіазидами, розвивалися патологічні зміни паращитоподібних залоз, що супроводжувалися гіперкальціємією і гіпофосфатемією. Більш серйозні ускладнення гіперпаратиреозу (нефролітіаз, резорбція кісткової тканини і пептична виразка) не описані. Перед проведенням дослідження функції паращитоподібних залоз тіазидні діуретики слід відмінити.
Тіазидні діуретики підвищують виведення магнію з сечею і можуть викликати гіпомагніємію.
Тіазидні діуретики можуть підвищити сироваткові рівні холестерину, тригліцеридів і сечової кислоти. Ці ефекти зазвичай слабо виражені, однак у сприйнятливих пацієнтів тіазидні діуретики можуть спровокувати розвиток подагри або цукрового діабету.
Цукровий діабет
Гіперглікемія, індукована високими дозами тіазидних діуретиків (в т.ч. гідрохлоротіазиду в дозі >100 мг/добу), може порушити контроль концентрації глюкози в плазмі крові. Зниження вмісту калію в плазмі крові призводить до підвищення толерантності до глюкози. Слід контролювати концентрацію глюкози в плазмі крові, за необхідності, призначати препарати калію з метою підтримання вмісту калію в плазмі крові і коригувати гіпоглікемічну терапію. Терапія інгібіторами АПФ може супроводжуватися розвитком гіпоглікемії у хворих на цукровий діабет, які отримують інсулін або гіпоглікемічні засоби для прийому внутрішньо. При лікуванні хворих на цукровий діабет може знадобитися більш ретельне спостереження і корекція дози гіпоглікемічних засобів. Терапія інгібіторами АПФ може супроводжуватися розвитком гіпоглікемії у хворих на цукровий діабет, які отримують інсулін або пероральні гіпоглікемічні засоби. При лікуванні хворих на цукровий діабет може знадобитися більш ретельне спостереження.
Кашель
При лікуванні інгібіторами АПФ, включаючи хінаприл, відзначали розвиток кашлю. У типовому випадку він є непродуктивним, стійким і проходить після припинення терапії. При диференційній діагностиці кашлю слід враховувати його можливий зв'язок з інгібіторами АПФ.
Хірургічне втручання
У хворих, яким проводиться хірургічне втручання або загальний наркоз, інгібітори АПФ слід застосовувати з обережністю, оскільки вони блокують утворення ангіотензину II, викликане компенсаторною секрецією реніну. Це може призвести до артеріальної гіпотензії, яку усувають шляхом збільшення ОЦК. Перед хірургічним втручанням пацієнт повинен попередити лікаря-анестезіолога, про те, що він приймає інгібітор АПФ.
ОЦК
Пацієнтів необхідно попереджати про те, що недостатнє споживання рідини, підвищене потовиділення можуть призвести до надмірного зниження АТ за рахунок зменшення ОЦК. Інші причини дегідратації, такі як блювання або діарея, також можуть призвести до падіння АТ.
Гостра міопія і закритокутова глаукома
Гідрохлоротіазид (похідне сульфонаміду) може призводити до розвитку гострої тимчасової міопії і гострої закритокутової глаукоми. Симптоми включають в себе різке зниження зору або біль в очах і зазвичай виникають протягом перших годин-тижнів після початку терапії. Без відповідного лікування закритокутова глаукома може призвести до необоротної втрати зору. Основним способом терапії цього стану є негайна відміна гідрохлоротіазиду. Може знадобитися екстрене медичне або хірургічне втручання у випадку, якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим. Фактори ризику розвитку гострої закритокутової глаукоми можуть включати алергічні реакції на сульфонаміди і пеніцилін в анамнезі.
Вплив на здатність до керування транспортними засобами і механізмами
Слід дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами або виконанні іншої роботи, що вимагає підвищеної уваги, особливо на початку лікування.
При лікуванні інгібіторами АПФ описані випадки ангіоневротичного набряку обличчя і шиї, в т.ч. у 0.1% хворих, які отримували хінаприл. При появі гортанного свисту або ангіоневротичного набряку обличчя, язика або голосової щілини, труднощів при ковтанні їжі або диханні Аккузид слід негайно відмінити. Пацієнту необхідно призначити адекватне лікування і спостерігати його до зникнення набряку. Для зменшення симптомів можуть бути використані антигістамінні препарати. Ангіоневротичний набряк з ураженням гортані може призвести до летального результату. Якщо набряк язика, голосової щілини або гортані загрожує розвитком обструкції дихальних шляхів, необхідна адекватна невідкладна терапія, що включає в себе п/к введення розчину епінефрину (адреналіну) 1:1000 (0.3-0.5 мл). При лікуванні інгібіторами АПФ описані також випадки ангіоневротичного набряку кишечника. У пацієнтів відзначали біль в області живота (з/без нудоти і блювання); в деяких випадках без попереднього ангіоневротичного набряку обличчя і нормальної активності С1-естерази. Діагноз встановлювали за допомогою комп'ютерної томографії черевної області, УЗД або в момент хірургічного втручання. Симптоми зникали після припинення прийому інгібіторів АПФ.
У пацієнтів, які перенесли ангіоневротичний набряк, не пов'язаний з інгібітором АПФ, ризик його розвитку може бути підвищений при лікуванні препаратами цієї групи.
Пацієнти, які одночасно отримують терапію інгібіторами ферментів mTOR (наприклад, темсиролімус) і ДПП-4 (наприклад, вилдагліптин) можуть бути підвержені більшому ризику розвитку ангіоневротичного набряку.
Інгібітори АПФ частіше викликають ангіоневротичний набряк у пацієнтів негроїдної раси, ніж у європеоїдної. Так само як при застосуванні інших інгібіторів АПФ, хінаприл може виявитися менш ефективним для зниження АТ у пацієнтів негроїдної раси.
У пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ під час десенсибілізуючої терапії отрутою перетинчастокрилих (оси, бджоли), можуть розвинутися стійкі анафілактоїдні реакції, що загрожують життю. Тимчасове припинення прийому інгібітора АПФ сприяє регресії симптомів, однак вони можуть виникати знову при відновленні терапії інгібіторами АПФ.
Анафілактоїдні реакції можуть також розвиватися при призначенні інгібіторів АПФ пацієнтам, яким проводили аферез ЛПНП з використанням декстран сульфату або пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі з використанням високопроточних мембран, таких як поліакрилонітрилові. Необхідно застосовувати альтернативну гіполіпідемічну терапію або використовувати інші мембрани для гемодіалізу.
Артеріальна гіпотензія
Аккузид може викликати тимчасову артеріальну гіпотензію, однак не частіше, ніж при монотерапії обома компонентами препарату. Симптоматична гіпотензія рідко зустрічається при лікуванні хінаприлом хворих з неускладненою артеріальною гіпертензією, однак вона може розвинутися в результаті терапії інгібіторами АПФ у хворих зі зниженим ОЦК, наприклад, після лікування діуретиками, при дотриманні дієти з обмеженим споживанням натрію або при проведенні гемодіалізу. У разі появи симптоматичної гіпотензії пацієнту слід надати горизонтальне положення і при необхідності провести йому в/в інфузію з використанням 0.9% розчину натрію хлориду. Тимчасова артеріальна гіпотензія не є протипоказанням до подальшого застосування препарату, однак у подібних випадках доцільно знизити його дозу.
Хронічна серцева недостатність
У хворих з хронічною серцевою недостатністю в поєднанні або без ниркової недостатності терапія інгібітором АПФ з приводу артеріальної гіпертензії може призвести до надмірного зниження АТ, яке може супроводжуватися олігурією, азотемією і, в рідкісних випадках, гострою нирковою недостатністю і навіть летальним результатом. Лікування таких хворих препаратом Аккузид слід починати під ретельним медичним контролем і спостереженням протягом перших 2 тижнів і при збільшенні дози препарату.
Агранулоцитоз
У рідкісних випадках терапія інгібіторами АПФ може супроводжуватися розвитком агранулоцитозу і пригніченням кістковомозкового кровотворення у пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією, але частіше у пацієнтів з порушеною функцією нирок, особливо з захворюваннями сполучної тканини. У цих випадках слід контролювати число лейкоцитів у крові.
При появі будь-яких симптомів інфекції (наприклад, біль у горлі, лихоманка) хворим слід негайно звернутися до лікаря, оскільки подібні симптоми можуть бути проявом нейтропенії.
Системний червоний вовчак
Тіазидні діуретики можуть іноді викликати загострення СКВ.
Порушення функції нирок
Аккузид не слід застосовувати у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок (КК менше 30 мл/хв), оскільки тіазидні діуретики сприяють прогресуванню азотемії і мають кумулятивний ефект при тривалому застосуванні у таких пацієнтів. Препаратами вибору у даної групи пацієнтів, які отримують терапію хінаприлом, є "петлеві" діуретики. З цієї причини не слід застосовувати фіксовану комбінацію гідрохлоротіазид/хінаприл у пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня.
T1/2 хінаприлату збільшується при зниженні КК. Пацієнтам з КК менше 60 мл/хв, але більше 30 мл/хв хінаприл слід призначати у більш низькій початковій дозі. У таких пацієнтів дозу препарату Аккузид слід збільшувати з урахуванням клінічного стану пацієнта, при регулярному контролі функції нирок, хоча в клінічних дослідженнях не було відзначено подальшого погіршення функції нирок при лікуванні препаратом Аккузид.
У хворих на артеріальну гіпертензію без явних ознак вихідного порушення функції нирок при застосуванні хінаприлу, особливо в поєднанні з діуретиком, відзначено підвищення концентрації азоту сечовини в крові і креатиніну в сироватці крові, яке зазвичай виражене слабо і носить, як правило, тимчасовий характер. Подібні зміни найбільш ймовірні у пацієнтів з вихідними порушеннями функції нирок. У таких випадках може знадобитися зниження дози препарату Аккузид. У всіх хворих на артеріальну гіпертензію слід контролювати функцію нирок. Не слід застосовувати препарат Аккузид як початкову терапію у пацієнтів з КК менше 60 мл/хв.
Вплив РААС
У деяких пацієнтів пригнічення активності РААС може призвести до порушення функції нирок. У пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю функція нирок може залежати від активності РААС, тому лікування інгібіторами АПФ, включаючи хінаприл, може призвести до олігурії і/або прогресуючої азотемії, а в рідкісних випадках - до гострої ниркової недостатності і/або летального результату.
Подвійна блокада активності РААС
Застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II, інгібіторів АПФ або аліскірену може призводити до подвійної блокади активності РААС. Цей ефект може проявлятися зниженням АТ, гіперкаліємією і змінами у функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) у порівнянні з монотерапією. Слід ретельно контролювати АТ, функцію нирок і вміст електролітів у плазмі крові у пацієнтів, які приймають препарат Аккузид та інші препарати, що впливають на РААС. Слід уникати одночасного застосування РААС-активних засобів і хінаприлу. Застосування цієї комбінації слід звузити до індивідуальних випадків з ретельним контролем функції нирок і вмісту калію в плазмі крові.
Стеноз ниркових артерій
У клінічних дослідженнях у пацієнтів з артеріальною гіпертензією з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки при лікуванні інгібіторами АПФ в деяких випадках спостерігали підвищення рівня азоту сечовини крові і сироваткового креатиніну. Ці зміни практично завжди були оборотними і зникали після відміни інгібітора АПФ і/або діуретика. У подібних випадках протягом перших кількох тижнів лікування препаратом Аккузид слід контролювати функцію нирок.
Порушення функції печінки
Аккузид слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з порушенням функції або прогресуючим захворюванням печінки, оскільки незначні зміни водно-електролітного балансу можуть викликати розвиток печінкової коми.
Водно-електролітний баланс
З метою виявлення можливих порушень електролітного балансу слід регулярно контролювати сироваткові рівні електролітів. У хворих, які отримують монотерапію хінаприлом, як і іншими інгібіторами АПФ, можуть підвищитися сироваткові рівні калію.
Гіперкаліємію (>5.8 ммоль/л) відзначали приблизно у 2% пацієнтів, які приймали хінаприл, але в більшості випадків це відхилення було одиничним і проходило в ході лікування. Фактори ризику розвитку гіперкаліємії включають в себе порушення функції нирок, цукровий діабет і одночасний прийом калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію і/або замінників солі, що містять калій. Одночасний прийом калійзберігаючого діуретика з Аккузидом, до складу якого входить тіазидний діуретик, не рекомендується. Лікування тіазидними діуретиками, навпаки, супроводжується гіпокаліємією, гіпонатріємією і гіпохлоремічним алкалозом. Ці порушення іноді проявляються такими симптомами як сухість у роті, спрага, слабкість, млявість, сонливість, занепокоєння, м'язова слабкість, м'язові болі або спазми, зниження АТ, олігурія, тахікардія, нудота, сплутаність свідомості, судоми і блювання.
Гіпокаліємія може також посилити токсичний ефект серцевих глікозидів. Ризик гіпокаліємії особливо високий при цирозі печінки, форсованому діурезі, неадекватному споживанні препаратів, що поліпшують метаболізм міокарда, супутній терапії ГКС або АКТГ, одночасному застосуванні з препаратами, що підвищують ризик розвитку гіпокаліємії на тлі прийому тіазидних діуретиків. Протилежні ефекти компонентів Аккузида на рівень калію в сироватці призводять до того, що у багатьох пацієнтів його значення не змінюється.
В окремих випадках ефект одного компонента препарату Аккузид може переважати над іншим. До початку і під час лікування слід періодично визначати сироваткові рівні електролітів з метою виявлення можливих порушень електролітного обміну.
Дефіцит хлоридів, пов'язаний з терапією тіазидним діуретиком, зазвичай слабо виражений і лише в виняткових випадках вимагає спеціального лікування (наприклад, при захворюваннях печінки або нирок).
У спекотну погоду у хворих з периферичними набряками може розвинутися гіпонатріємія. У цьому випадку необхідна адекватна замісна терапія.
Тіазидні діуретики знижують виведення кальцію.
У рідкісних випадках у пацієнтів, які отримували тривалу терапію тіазидами, розвивалися патологічні зміни паращитоподібних залоз, що супроводжувалися гіперкальціємією і гіпофосфатемією. Більш серйозні ускладнення гіперпаратиреозу (нефролітіаз, резорбція кісткової тканини і пептична виразка) не описані. Перед проведенням дослідження функції паращитоподібних залоз тіазидні діуретики слід відмінити.
Тіазидні діуретики підвищують виведення магнію з сечею і можуть викликати гіпомагніємію.
Тіазидні діуретики можуть підвищити сироваткові рівні холестерину, тригліцеридів і сечової кислоти. Ці ефекти зазвичай слабо виражені, однак у сприйнятливих пацієнтів тіазидні діуретики можуть спровокувати розвиток подагри або цукрового діабету.
Цукровий діабет
Гіперглікемія, індукована високими дозами тіазидних діуретиків (в т.ч. гідрохлоротіазиду в дозі >100 мг/добу), може порушити контроль концентрації глюкози в плазмі крові. Зниження вмісту калію в плазмі крові призводить до підвищення толерантності до глюкози. Слід контролювати концентрацію глюкози в плазмі крові, за необхідності, призначати препарати калію з метою підтримання вмісту калію в плазмі крові і коригувати гіпоглікемічну терапію. Терапія інгібіторами АПФ може супроводжуватися розвитком гіпоглікемії у хворих на цукровий діабет, які отримують інсулін або гіпоглікемічні засоби для прийому внутрішньо. При лікуванні хворих на цукровий діабет може знадобитися більш ретельне спостереження і корекція дози гіпоглікемічних засобів. Терапія інгібіторами АПФ може супроводжуватися розвитком гіпоглікемії у хворих на цукровий діабет, які отримують інсулін або пероральні гіпоглікемічні засоби. При лікуванні хворих на цукровий діабет може знадобитися більш ретельне спостереження.
Кашель
При лікуванні інгібіторами АПФ, включаючи хінаприл, відзначали розвиток кашлю. У типовому випадку він є непродуктивним, стійким і проходить після припинення терапії. При диференційній діагностиці кашлю слід враховувати його можливий зв'язок з інгібіторами АПФ.
Хірургічне втручання
У хворих, яким проводиться хірургічне втручання або загальний наркоз, інгібітори АПФ слід застосовувати з обережністю, оскільки вони блокують утворення ангіотензину II, викликане компенсаторною секрецією реніну. Це може призвести до артеріальної гіпотензії, яку усувають шляхом збільшення ОЦК. Перед хірургічним втручанням пацієнт повинен попередити лікаря-анестезіолога, про те, що він приймає інгібітор АПФ.
ОЦК
Пацієнтів необхідно попереджати про те, що недостатнє споживання рідини, підвищене потовиділення можуть призвести до надмірного зниження АТ за рахунок зменшення ОЦК. Інші причини дегідратації, такі як блювання або діарея, також можуть призвести до падіння АТ.
Гостра міопія і закритокутова глаукома
Гідрохлоротіазид (похідне сульфонаміду) може призводити до розвитку гострої тимчасової міопії і гострої закритокутової глаукоми. Симптоми включають в себе різке зниження зору або біль в очах і зазвичай виникають протягом перших годин-тижнів після початку терапії. Без відповідного лікування закритокутова глаукома може призвести до необоротної втрати зору. Основним способом терапії цього стану є негайна відміна гідрохлоротіазиду. Може знадобитися екстрене медичне або хірургічне втручання у випадку, якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим. Фактори ризику розвитку гострої закритокутової глаукоми можуть включати алергічні реакції на сульфонаміди і пеніцилін в анамнезі.
Вплив на здатність до керування транспортними засобами і механізмами
Слід дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами або виконанні іншої роботи, що вимагає підвищеної уваги, особливо на початку лікування.
Побічні ефекти
Побічні реакції, що зустрічалися у пацієнтів, які отримували хінаприл у поєднанні з гідрохлоротіазидом
Більше 1% пацієнтів: головний біль, запаморочення, кашель, непродуктивний стійкий кашель (проходив після припинення терапії), підвищена втомлюваність, міалгія, вірусні інфекції, риніт, нудота, блювання, інфекції верхніх дихальних шляхів, безсоння, бронхіт, диспепсія, астенія, фарингіт, симптоми вазодилатації, вертиго, біль у грудній клітці, біль у животі, біль у спині.
В цілому, побічні реакції були слабо вираженими і тимчасовими, не залежали від віку, статі, расової приналежності і тривалості терапії.
Лабораторні показники: збільшення (більше ніж в 1.25 рази в порівнянні з ВГН) концентрації креатиніну і азоту сечовини в крові, відповідно, у 3% і 4% пацієнтів, які отримували хінаприл і гідрохлоротіазид.
Побічні реакції, що зустрічалися у 0.5-1% пацієнтів, які отримували хінаприл у поєднанні з гідрохлоротіазидом
З боку системи кровотворення: гемолітична анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, агранулоцитоз.
З боку нервової системи: підвищена збудливість, парестезія, депресія, сонливість.
З боку серцево-судинної системи: відчуття серцебиття, тахікардія, виражене зниження АТ, ортостатична гіпотензія, непритомність, порушення серцевого ритму, інфаркт міокарда, ішемічний інсульт, периферичні набряки (в т.ч. генералізовані), гіпертонічний криз, стенокардія, серцева недостатність.
З боку дихальної системи: задишка, синусит.
З боку травної системи: сухість слизової оболонки порожнини рота і горла, запор або діарея, метеоризм, панкреатит, гепатит, шлунково-кишкова кровотеча, порушення функціональних печінкових тестів.
Алергічні реакції: шкірний висип, свербіж, кропив'янка, ангіоневротичний набряк, ангіоневротичний набряк кишечника, фотосенсибілізація, багатоформна ексудативна еритема, ексфоліативний дерматит, пухирчатка, синдром Стівенса-Джонсона, анафілактичні реакції.
З боку скелетно-м'язової і сполучної тканини: біль у суглобах.
З боку сечовидільної системи: інфекції сечових шляхів, порушення функції нирок, гостра ниркова недостатність.
З боку статевої системи: зниження потенції.
З боку органу зору: порушення зору.
Інші: алопеція, гіперкаліємія, підвищене потовиділення.
При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ і препаратів золота (натрію ауротіомалат для в/в введення) описаний симптомокомплекс, що включає гіперемію обличчя, нудоту, блювання, зниження АТ і грипоподібний синдром.
Побічні реакції, відзначені при застосуванні гідрохлоротіазиду
З боку обміну речовин: гіпокаліємія, гіпомагніємія, гіперкальціємія і гіпохлоремічний алкалоз, гіпонатріємія (сплутаність свідомості, судоми, летаргія, уповільнення процесу мислення, підвищена втомлюваність, збудливість, м'язові судоми), гіперглікемія, глюкозурія, гіперурикемія з розвитком нападу подагри.
Гіпохлоремічний алкалоз (сухість слизової оболонки порожнини рота, спрага, порушення ритму серця, зміни в настрої або психіці, судоми і болі в м'язах, нудота, блювання, підвищена втомлюваність або слабкість) може викликати печінкову енцефалопатію або печінкову кому.
Лікування тіазидами може знижувати толерантність до глюкози, і латентно протікаючий цукровий діабет може маніфестувати. При застосуванні високих доз можуть підвищуватися концентрації ліпідів у плазмі крові.
З боку травної системи: холецистит, сіаладеніт, анорексія.
З боку серцево-судинної системи: аритмії, ортостатична гіпотензія, васкуліт.
З боку органів кровотворення: апластична анемія.
Алергічні реакції: пурпура, некротичний васкуліт, респіраторний дистрес-синдром (включаючи пневмоніт і некардіогенний набряк легень), фоточутливість, анафілактичні реакції аж до шоку.
З боку органу зору: тимчасова нечіткість зору, тимчасова гостра міопія і гостра відкритокутова глаукома.
З боку сечовидільної системи: порушення ниркової функції, інтерстиціальний нефрит.
З боку статевої системи: зниження потенції.
Постмаркетингові дослідження
З боку серцево-судинної системи: брадикардія, легеневе серце, васкуліт, тромбоз глибоких вен.
З боку травної системи: пухлини ШКТ, холестатична жовтяниця, гепатит, езофагіт, блювання, діарея.
З боку системи кровотворення: анемія.
З боку обміну речовин: зниження маси тіла.
З боку опорно-рухового апарату: міопатія, міозит, артрит.
З боку нервової системи: параліч, геміплегія, порушення мови, порушення ходи, явища менінгізму, амнезія.
З боку дихальної системи: пневмонія, бронхіальна астма.
З боку шкірних покривів: кропив'янка, макуло-папульозний висип, петехії.
З боку сечовидільної системи: альбумінурія, піурія, гематурія, нефроз.
Інші: шок, випадкові травми, запалення підшкірної жирової клітковини, генералізовані набряки, грижа.
Більше 1% пацієнтів: головний біль, запаморочення, кашель, непродуктивний стійкий кашель (проходив після припинення терапії), підвищена втомлюваність, міалгія, вірусні інфекції, риніт, нудота, блювання, інфекції верхніх дихальних шляхів, безсоння, бронхіт, диспепсія, астенія, фарингіт, симптоми вазодилатації, вертиго, біль у грудній клітці, біль у животі, біль у спині.
В цілому, побічні реакції були слабо вираженими і тимчасовими, не залежали від віку, статі, расової приналежності і тривалості терапії.
Лабораторні показники: збільшення (більше ніж в 1.25 рази в порівнянні з ВГН) концентрації креатиніну і азоту сечовини в крові, відповідно, у 3% і 4% пацієнтів, які отримували хінаприл і гідрохлоротіазид.
Побічні реакції, що зустрічалися у 0.5-1% пацієнтів, які отримували хінаприл у поєднанні з гідрохлоротіазидом
З боку системи кровотворення: гемолітична анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, агранулоцитоз.
З боку нервової системи: підвищена збудливість, парестезія, депресія, сонливість.
З боку серцево-судинної системи: відчуття серцебиття, тахікардія, виражене зниження АТ, ортостатична гіпотензія, непритомність, порушення серцевого ритму, інфаркт міокарда, ішемічний інсульт, периферичні набряки (в т.ч. генералізовані), гіпертонічний криз, стенокардія, серцева недостатність.
З боку дихальної системи: задишка, синусит.
З боку травної системи: сухість слизової оболонки порожнини рота і горла, запор або діарея, метеоризм, панкреатит, гепатит, шлунково-кишкова кровотеча, порушення функціональних печінкових тестів.
Алергічні реакції: шкірний висип, свербіж, кропив'янка, ангіоневротичний набряк, ангіоневротичний набряк кишечника, фотосенсибілізація, багатоформна ексудативна еритема, ексфоліативний дерматит, пухирчатка, синдром Стівенса-Джонсона, анафілактичні реакції.
З боку скелетно-м'язової і сполучної тканини: біль у суглобах.
З боку сечовидільної системи: інфекції сечових шляхів, порушення функції нирок, гостра ниркова недостатність.
З боку статевої системи: зниження потенції.
З боку органу зору: порушення зору.
Інші: алопеція, гіперкаліємія, підвищене потовиділення.
При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ і препаратів золота (натрію ауротіомалат для в/в введення) описаний симптомокомплекс, що включає гіперемію обличчя, нудоту, блювання, зниження АТ і грипоподібний синдром.
Побічні реакції, відзначені при застосуванні гідрохлоротіазиду
З боку обміну речовин: гіпокаліємія, гіпомагніємія, гіперкальціємія і гіпохлоремічний алкалоз, гіпонатріємія (сплутаність свідомості, судоми, летаргія, уповільнення процесу мислення, підвищена втомлюваність, збудливість, м'язові судоми), гіперглікемія, глюкозурія, гіперурикемія з розвитком нападу подагри.
Гіпохлоремічний алкалоз (сухість слизової оболонки порожнини рота, спрага, порушення ритму серця, зміни в настрої або психіці, судоми і болі в м'язах, нудота, блювання, підвищена втомлюваність або слабкість) може викликати печінкову енцефалопатію або печінкову кому.
Лікування тіазидами може знижувати толерантність до глюкози, і латентно протікаючий цукровий діабет може маніфестувати. При застосуванні високих доз можуть підвищуватися концентрації ліпідів у плазмі крові.
З боку травної системи: холецистит, сіаладеніт, анорексія.
З боку серцево-судинної системи: аритмії, ортостатична гіпотензія, васкуліт.
З боку органів кровотворення: апластична анемія.
Алергічні реакції: пурпура, некротичний васкуліт, респіраторний дистрес-синдром (включаючи пневмоніт і некардіогенний набряк легень), фоточутливість, анафілактичні реакції аж до шоку.
З боку органу зору: тимчасова нечіткість зору, тимчасова гостра міопія і гостра відкритокутова глаукома.
З боку сечовидільної системи: порушення ниркової функції, інтерстиціальний нефрит.
З боку статевої системи: зниження потенції.
Постмаркетингові дослідження
З боку серцево-судинної системи: брадикардія, легеневе серце, васкуліт, тромбоз глибоких вен.
З боку травної системи: пухлини ШКТ, холестатична жовтяниця, гепатит, езофагіт, блювання, діарея.
З боку системи кровотворення: анемія.
З боку обміну речовин: зниження маси тіла.
З боку опорно-рухового апарату: міопатія, міозит, артрит.
З боку нервової системи: параліч, геміплегія, порушення мови, порушення ходи, явища менінгізму, амнезія.
З боку дихальної системи: пневмонія, бронхіальна астма.
З боку шкірних покривів: кропив'янка, макуло-папульозний висип, петехії.
З боку сечовидільної системи: альбумінурія, піурія, гематурія, нефроз.
Інші: шок, випадкові травми, запалення підшкірної жирової клітковини, генералізовані набряки, грижа.
Передозування
Відомостей про передозування препарату Аккузид і спеціальних заходів по її терапії немає.
Симптоми: виражене зниження АТ, порушення водно-електролітного балансу — гіпонатріємія, гіпохлоремія, гіпокаліємія (при одночасному застосуванні з серцевими глікозидами підвищується ризик розвитку аритмії), зниження ОЦК на тлі форсованого діурезу.
Лікування: припинення прийому препарату, промивання шлунка, призначення активованого вугілля, в/в введення 0,9% розчину натрію хлориду, відновлення водно-електролітного балансу крові, симптоматична і підтримуюча терапія. Гемодіаліз і перитонеальний діаліз мало впливають на виведення хінаприлу і хінаприлату.
Симптоми: виражене зниження АТ, порушення водно-електролітного балансу — гіпонатріємія, гіпохлоремія, гіпокаліємія (при одночасному застосуванні з серцевими глікозидами підвищується ризик розвитку аритмії), зниження ОЦК на тлі форсованого діурезу.
Лікування: припинення прийому препарату, промивання шлунка, призначення активованого вугілля, в/в введення 0,9% розчину натрію хлориду, відновлення водно-електролітного балансу крові, симптоматична і підтримуюча терапія. Гемодіаліз і перитонеальний діаліз мало впливають на виведення хінаприлу і хінаприлату.
Лікарняна взаємодія
Тетрациклін та інші препарати, що взаємодіють з магнієм
При одночасному застосуванні препарату Аккузид всмоктування тетрацикліну знижується приблизно на 28-37% через наявність у складі препарату магнію карбонату як наповнювача. Слід враховувати цю взаємодію при одночасному застосуванні препарату Аккузид і тетрацикліну або інших препаратів, здатних взаємодіяти з магнієм.
Препарати літію
Препарати літію зазвичай не слід призначати в поєднанні з діуретиками, оскільки останні знижують нирковий кліренс літію і підвищують ризик розвитку небажаних ефектів. У пацієнтів, які отримували препарати літію та інгібітори АПФ, відзначали підвищення сироваткових концентрацій літію і симптоми літієвої інтоксикації. Ці зміни пов'язують з втратою натрію під впливом інгібіторів АПФ. При призначенні препарату Аккузид ризик інтоксикації літієм може бути підвищеним. При цій комбінації потрібна обережність.
Діуретики
При одночасному застосуванні хінаприлу з діуретиками відзначається посилення антигіпертензивної дії.
Етанол, барбітурати або наркотичні анальгетики
При одночасному застосуванні з препаратом Аккузид можливе посилення ризику ортостатичної гіпотензії (через наявність у складі препарату гідрохлоротіазиду).
Гіпоглікемічні препарати
При одночасному застосуванні з Аккузидом може знадобитися корекція дози гіпоглікемічних засобів. Гіперглікемія, індукована тіазидними діуретиками, може порушити контроль концентрації глюкози в крові. Зниження вмісту калію в плазмі крові призводить до підвищення толерантності до глюкози. Слід контролювати концентрацію глюкози в крові, за необхідності - призначати препарати калію з метою підтримання його концентрації в плазмі крові, а також проводити корекцію гіпоглікемічної терапії.
Інші антигіпертензивні засоби
Тіазидний діуретик, що входить до складу препарату Аккузид, може посилити дію інших антигіпертензивних засобів, особливо гангліоблокаторів або бета-адреноблокаторів. Антигіпертензивна дія тіазидного діуретика, в свою чергу, може посилитися після симпатектомії.
ГКС, АКТГ
При одночасному застосуванні з препаратом Аккузид відбувається посилення втрати електролітів, особливо калію.
Пресорні аміни
При одночасному застосуванні з препаратом Аккузид можливе зменшення дії адреноміметиків (наприклад, норепінефрину), однак цей ефект виражений незначно.
Недеполяризуючі міорелаксанти
Можливе посилення дії недеполяризуючих міорелаксантів при одночасному застосуванні з Аккузидом.
НПЗП
У деяких пацієнтів НПЗП можуть викликати ослаблення діуретичної, натрійуретичної і антигіпертензивної дії "петлевих", калійзберігаючих і тіазидних діуретиків. У зв'язку з цим при їх одночасному застосуванні з Аккузидом слід контролювати ефективність терапії.
Крім того, у пацієнтів похилого віку, у пацієнтів зі зниженим ОЦК (включаючи пацієнтів, які отримують терапію діуретиками) або у пацієнтів з порушеною функцією нирок одночасне застосування НПЗП (включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2) з інгібіторами АПФ, в т.ч. з хінаприлом, може призводити до погіршення функції нирок, включаючи можливу гостру ниркову недостатність. Слід регулярно контролювати стан функції нирок у пацієнтів, які отримують одночасно НПЗП і хінаприл.
Також може відзначатися ослаблення антигіпертензивного ефекту інгібіторів АПФ, в т.ч. хінаприлу, при одночасному застосуванні з НПЗП.
Засоби, що підвищують вміст калію в крові
Хінаприл знижує концентрацію альдостерону, що в свою чергу може призвести до гіперкаліємії. У зв'язку з цим, при лікуванні Аккузидом препарати калію і замінники солі, що містять калій, слід застосовувати з обережністю, контролюючи вміст калію в сироватці крові. Оскільки до складу препарату Аккузид® входить діуретик, додавання калійзберігаючого діуретика не рекомендується.
Дигоксин
Водно-електролітні порушення, викликані тіазидними діуретиками (тобто гіпокаліємія, гіпомагніємія), підвищують ризик розвитку симптомів інтоксикації дигоксином, які можуть призводити до фатальних порушень ритму.
Іонообмінні смоли
Всмоктування гідрохлоротіазиду погіршується в присутності колестираміна і колестиполу. При одноразовому застосуванні ці препарати зв'язують гідрохлоротіазид і знижують його всмоктування з ШКТ на 85% і 43%, відповідно.
Лікарські препарати для лікування подагри (алопуринол, урикозуричні препарати, інгібітори ксантиноксидази)
Гіперурикемія, індукована тіазидними діуретиками, може порушувати контроль стану пацієнтів з подагрою, здійснюваний алопуринолом і пробенецидом. Одночасне застосування гідрохлоротіазиду і алопуринолу може підвищити частоту реакцій гіперчутливості до алопуринолу.
Інші препарати
Ознак клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії хінаприлу з пропранололом, гідрохлоротіазидом або циметидином не виявлено.
Застосування хінаприлу 2 рази/добу суттєво не відображалося на антикоагулянтному ефекті варфарину при його одноразовому застосуванні (оцінювали на підставі протромбінового часу).
Одночасне багаторазове застосування аторвастатину в дозі 10 мг з хінаприлом в дозі 80 мг не призводило до значних змін фармакокінетичних параметрів аторвастатину в рівноважному стані.
Гіпотензивні препарати, наркотичні анальгетики, лікарські засоби для загальної анестезії посилюють антигіпертензивну дію хінаприлу.
Хінаприл збільшує ризик розвитку лейкопенії при одночасному застосуванні з алопуринолом, цитостатичними засобами, імунодепресантами, прокаїнамідом.
При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ і препаратів золота (натрію ауротіомалат, в/в) описаний симптомокомплекс, що включає гіперемію обличчя, нудоту, блювання, зниження АТ і грипоподібний синдром.
При одночасному застосуванні серцевих глікозидів та інших препаратів, здатних призвести до розвитку шлуночкової тахікардії за типом "пірует" слід дотримуватися обережності у зв'язку з можливістю розвитку гіпокаліємії і, внаслідок цього, посилення токсичного ефекту цих препаратів.
Застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II, інгібіторів АПФ або аліскірену може призводити до подвійної блокади активності РААС. Цей ефект може проявлятися зниженням АТ, гіперкаліємією і змінами у функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) у порівнянні з монотерапією.
Не слід застосовувати хінаприл і гідрохлоротіазид одночасно з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом, у пацієнтів з порушенням функції нирок від середнього ступеня тяжкості до тяжкого ступеня (ШКФ <60 мл/хв/1.73 м2), у пацієнтів з гіперкаліємією (>5 ммоль/л), у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю з пониженим АТ.
Не слід застосовувати хінаприл і гідрохлоротіазид одночасно з антагоністами рецепторів ангіотензину II або іншими інгібіторами АПФ у пацієнтів з цукровим діабетом і ураженням органів-мішеней у термінальній стадії, у пацієнтів з порушенням функції нирок від середнього ступеня тяжкості до тяжкого ступеня (ШКФ <60 мл/хв/1.73 м2), у пацієнтів з гіперкаліємією (>5 ммоль/л), у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю з пониженим АТ.
Пацієнти, які одночасно отримують терапію інгібіторами ферментів mTOR (наприклад, темсиролімус) і ДПП-4 (наприклад, вилдагліптин), можуть бути підвержені більшому ризику розвитку ангіоневротичного набряку. Слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні цих препаратів з препаратом Аккузид.
При одночасному застосуванні препарату Аккузид всмоктування тетрацикліну знижується приблизно на 28-37% через наявність у складі препарату магнію карбонату як наповнювача. Слід враховувати цю взаємодію при одночасному застосуванні препарату Аккузид і тетрацикліну або інших препаратів, здатних взаємодіяти з магнієм.
Препарати літію
Препарати літію зазвичай не слід призначати в поєднанні з діуретиками, оскільки останні знижують нирковий кліренс літію і підвищують ризик розвитку небажаних ефектів. У пацієнтів, які отримували препарати літію та інгібітори АПФ, відзначали підвищення сироваткових концентрацій літію і симптоми літієвої інтоксикації. Ці зміни пов'язують з втратою натрію під впливом інгібіторів АПФ. При призначенні препарату Аккузид ризик інтоксикації літієм може бути підвищеним. При цій комбінації потрібна обережність.
Діуретики
При одночасному застосуванні хінаприлу з діуретиками відзначається посилення антигіпертензивної дії.
Етанол, барбітурати або наркотичні анальгетики
При одночасному застосуванні з препаратом Аккузид можливе посилення ризику ортостатичної гіпотензії (через наявність у складі препарату гідрохлоротіазиду).
Гіпоглікемічні препарати
При одночасному застосуванні з Аккузидом може знадобитися корекція дози гіпоглікемічних засобів. Гіперглікемія, індукована тіазидними діуретиками, може порушити контроль концентрації глюкози в крові. Зниження вмісту калію в плазмі крові призводить до підвищення толерантності до глюкози. Слід контролювати концентрацію глюкози в крові, за необхідності - призначати препарати калію з метою підтримання його концентрації в плазмі крові, а також проводити корекцію гіпоглікемічної терапії.
Інші антигіпертензивні засоби
Тіазидний діуретик, що входить до складу препарату Аккузид, може посилити дію інших антигіпертензивних засобів, особливо гангліоблокаторів або бета-адреноблокаторів. Антигіпертензивна дія тіазидного діуретика, в свою чергу, може посилитися після симпатектомії.
ГКС, АКТГ
При одночасному застосуванні з препаратом Аккузид відбувається посилення втрати електролітів, особливо калію.
Пресорні аміни
При одночасному застосуванні з препаратом Аккузид можливе зменшення дії адреноміметиків (наприклад, норепінефрину), однак цей ефект виражений незначно.
Недеполяризуючі міорелаксанти
Можливе посилення дії недеполяризуючих міорелаксантів при одночасному застосуванні з Аккузидом.
НПЗП
У деяких пацієнтів НПЗП можуть викликати ослаблення діуретичної, натрійуретичної і антигіпертензивної дії "петлевих", калійзберігаючих і тіазидних діуретиків. У зв'язку з цим при їх одночасному застосуванні з Аккузидом слід контролювати ефективність терапії.
Крім того, у пацієнтів похилого віку, у пацієнтів зі зниженим ОЦК (включаючи пацієнтів, які отримують терапію діуретиками) або у пацієнтів з порушеною функцією нирок одночасне застосування НПЗП (включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2) з інгібіторами АПФ, в т.ч. з хінаприлом, може призводити до погіршення функції нирок, включаючи можливу гостру ниркову недостатність. Слід регулярно контролювати стан функції нирок у пацієнтів, які отримують одночасно НПЗП і хінаприл.
Також може відзначатися ослаблення антигіпертензивного ефекту інгібіторів АПФ, в т.ч. хінаприлу, при одночасному застосуванні з НПЗП.
Засоби, що підвищують вміст калію в крові
Хінаприл знижує концентрацію альдостерону, що в свою чергу може призвести до гіперкаліємії. У зв'язку з цим, при лікуванні Аккузидом препарати калію і замінники солі, що містять калій, слід застосовувати з обережністю, контролюючи вміст калію в сироватці крові. Оскільки до складу препарату Аккузид® входить діуретик, додавання калійзберігаючого діуретика не рекомендується.
Дигоксин
Водно-електролітні порушення, викликані тіазидними діуретиками (тобто гіпокаліємія, гіпомагніємія), підвищують ризик розвитку симптомів інтоксикації дигоксином, які можуть призводити до фатальних порушень ритму.
Іонообмінні смоли
Всмоктування гідрохлоротіазиду погіршується в присутності колестираміна і колестиполу. При одноразовому застосуванні ці препарати зв'язують гідрохлоротіазид і знижують його всмоктування з ШКТ на 85% і 43%, відповідно.
Лікарські препарати для лікування подагри (алопуринол, урикозуричні препарати, інгібітори ксантиноксидази)
Гіперурикемія, індукована тіазидними діуретиками, може порушувати контроль стану пацієнтів з подагрою, здійснюваний алопуринолом і пробенецидом. Одночасне застосування гідрохлоротіазиду і алопуринолу може підвищити частоту реакцій гіперчутливості до алопуринолу.
Інші препарати
Ознак клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії хінаприлу з пропранололом, гідрохлоротіазидом або циметидином не виявлено.
Застосування хінаприлу 2 рази/добу суттєво не відображалося на антикоагулянтному ефекті варфарину при його одноразовому застосуванні (оцінювали на підставі протромбінового часу).
Одночасне багаторазове застосування аторвастатину в дозі 10 мг з хінаприлом в дозі 80 мг не призводило до значних змін фармакокінетичних параметрів аторвастатину в рівноважному стані.
Гіпотензивні препарати, наркотичні анальгетики, лікарські засоби для загальної анестезії посилюють антигіпертензивну дію хінаприлу.
Хінаприл збільшує ризик розвитку лейкопенії при одночасному застосуванні з алопуринолом, цитостатичними засобами, імунодепресантами, прокаїнамідом.
При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ і препаратів золота (натрію ауротіомалат, в/в) описаний симптомокомплекс, що включає гіперемію обличчя, нудоту, блювання, зниження АТ і грипоподібний синдром.
При одночасному застосуванні серцевих глікозидів та інших препаратів, здатних призвести до розвитку шлуночкової тахікардії за типом "пірует" слід дотримуватися обережності у зв'язку з можливістю розвитку гіпокаліємії і, внаслідок цього, посилення токсичного ефекту цих препаратів.
Застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II, інгібіторів АПФ або аліскірену може призводити до подвійної блокади активності РААС. Цей ефект може проявлятися зниженням АТ, гіперкаліємією і змінами у функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) у порівнянні з монотерапією.
Не слід застосовувати хінаприл і гідрохлоротіазид одночасно з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом, у пацієнтів з порушенням функції нирок від середнього ступеня тяжкості до тяжкого ступеня (ШКФ <60 мл/хв/1.73 м2), у пацієнтів з гіперкаліємією (>5 ммоль/л), у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю з пониженим АТ.
Не слід застосовувати хінаприл і гідрохлоротіазид одночасно з антагоністами рецепторів ангіотензину II або іншими інгібіторами АПФ у пацієнтів з цукровим діабетом і ураженням органів-мішеней у термінальній стадії, у пацієнтів з порушенням функції нирок від середнього ступеня тяжкості до тяжкого ступеня (ШКФ <60 мл/хв/1.73 м2), у пацієнтів з гіперкаліємією (>5 ммоль/л), у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю з пониженим АТ.
Пацієнти, які одночасно отримують терапію інгібіторами ферментів mTOR (наприклад, темсиролімус) і ДПП-4 (наприклад, вилдагліптин), можуть бути підвержені більшому ризику розвитку ангіоневротичного набряку. Слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні цих препаратів з препаратом Аккузид.
Лікарська форма
Таблетки, вкриті плівковою оболонкою, 12,5 мг + 10 мг; 12,5 мг + 20 мг; 25 мг + 20 мг.
У блістері з поліамід/алюміній/ПВХ-фольги, 10 шт. 3 блістери в картонній пачці.
У блістері з поліамід/алюміній/ПВХ-фольги, 10 шт. 3 блістери в картонній пачці.
