Сибутрамін

Анорексигенне.

Засіб для лікування ожиріння центральної дії. Механізм дії обумовлений селективним інгібуванням зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну, меншою мірою - дофаміну. Прискорює настання та пролонгує відчуття насичення, що призводить до зменшення споживання їжі. Збільшує витрати енергії за рахунок стимуляції термогенезу шляхом опосередкованої активації β3-адренорецепторів. Діє на обидві сторони енергетичного балансу і сприяє зниженню маси тіла.

Сибутрамін та його метаболіти не вивільняють моноаміни і не є інгібіторами МАО, не мають спорідненості до серотонінергічних, адренергічних, дофамінергічних, мускаринових, гістамінових, бензодіазепінових та NMDA рецепторів.

Після прийому внутрішньо сибутрамін швидко абсорбується з ШКТ. Практично повністю метаболізується в печінці за участю ізоферментів системи цитохрому CYP3A4 з утворенням моно- (дисметилсибутрамін) і ди-дисметил (ди-дисметилсибутрамін) форм активних метаболітів (М1 і М2), а також шляхом гідроксилювання і кон'югації з утворенням неактивних метаболітів. Cmax сибутраміну досягається через 1.2 год, М1 і М2 – через 3-4 год. Cmax М1 і М2 після одноразового прийому внутрішньо в дозі 15 мг – 4 нг/мл (3.2-4.8 нг/мл) і 6.4 нг/мл (5.6-7.2 нг/мл) відповідно. Прийом з їжею збільшує час досягнення Cmax і знижує величину Cmax дисметил метаболітів на 3 год і 30% відповідно; не впливає на величину AUC дисметил метаболітів. Швидко і добре розподіляється в тканинах. Зв'язування з білками плазми: сибутрамін – 97%, М1 і М2 – 94%. T1/2 сибутраміну – 1.1 год, М1 – 14 год, М2 – 16 год. Виводиться, в основному, нирками у вигляді неактивних метаболітів.

При нирковій недостатності основні фармакокінетичні параметри (Cmax, T1/2, AUC) сибутраміну та його активних метаболітів суттєво не змінюються.

Для дорослих:

- підтримуюча комплексна терапія пацієнтів з надмірною масою тіла при аліментарному ожирінні з індексом маси тіла від 30 кг/м2 і більше, при аліментарному ожирінні з індексом маси тіла від 27 кг/м2 і більше при наявності інших факторів ризику, обумовлених надмірною масою тіла, в т.ч. цукрового діабету 2 типу (інсуліннезалежного) або гіперліпідемії.

- органічна причина ожиріння
- відомі і встановлені серйозні порушення харчування (нервова анорексія або нервова булімія)
- психічні захворювання
- синдром Туретта
- ІХС
- хронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації
- вроджені вади серця
- оклюзійні захворювання периферичних артерій
- тахікардії
- аритмії
- порушення мозкового кровообігу (в т.ч. транзиторні)
- неконтрольована артеріальна гіпертензія (АТ більше 145/90 мм рт.ст.)
- гіпертиреоз
- важкі порушення функції нирок
- важкі порушення функції печінки
- доброякісна гіперплазія передміхурової залози з формуванням залишкової сечі
- феохромоцитома
- глаукома
- встановлена фармакологічна наркотична і алкогольна залежність
- вагітність, лактація (грудне вигодовування)
- одночасний прийом або період до 2 тижнів після відміни інгібіторів МАО або інших препаратів, що чинять пригнічувальну дію на ЦНС (антидепресанти, нейролептики, триптофан) або інших лікарських засобів для зниження маси тіла, підвищена чутливість до сибутраміну.

Застосовувати тільки в тих випадках, коли всі заходи щодо зниження маси тіла малоефективні (тобто зниження маси тіла становить менше 5 кг протягом 3 міс).

Лікування слід проводити тільки в рамках комплексної терапії щодо зниження маси тіла під контролем лікаря, який має практичний досвід лікування ожиріння. Комплексна терапія включає як зміну дієти і способу життя, так і збільшення фізичної активності. Таким чином, формуються передумови до стійкої зміни звичок харчування і способу життя, які необхідні для збереження досягнутого зниження маси тіла після відміни медикаментозної терапії.

З обережністю застосовувати одночасно з препаратами, що збільшують інтервал QT, у пацієнтів з гіпокаліємією і гіпомагніємією, епілепсією, з порушеннями функції печінки легкого і середнього ступеня тяжкості (оскільки при цьому можливе безсимптомне підвищення концентрації сибутраміну в плазмі крові), з порушеннями функції нирок легкого і середнього ступеня тяжкості (оскільки неактивні метаболіти частково виводяться нирками), у пацієнтів з моторними тиками або вокалізмами в сімейному анамнезі, одночасно з препаратами, що підвищують АТ і ЧСС (в т.ч. з лікарськими засобами, що застосовуються при кашлі, алергії і застуді).

Не застосовують у осіб старше 65 років у зв'язку з відсутністю достатнього клінічного досвіду застосування сибутраміну в геріатрії.

У період лікування слід контролювати АТ і ЧСС: у перші 2 міс терапії - кожні 2 тижні, потім щомісячно. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією (АТ більше 145/90 мм рт.ст.) контроль цих параметрів слід здійснювати особливо ретельно і, при необхідності, частіше. Якщо АТ при повторному вимірюванні двічі перевищувало 145/90 мм рт.ст., то сибутрамін слід відмінити.

При проведенні регулярного медичного контролю в період лікування слід звертати увагу на прогресуючу диспное, болі в грудній клітці і набряки, хоча зв'язок між прийомом сибутраміну і розвитком первинної легеневої гіпертензії не встановлена.

Реакції на відміну сибутраміну (головний біль, підвищений апетит) спостерігаються рідко.

У період лікування не слід вживати алкоголь через необхідність дотримання дієти.

Не слід застосовувати у дітей і підлітків у віці до 18 років у зв'язку з відсутністю достатнього клінічного досвіду застосування у даної категорії пацієнтів.

Вплив на здатність до водіння автотранспорту і управління механізмами

На даний момент не встановлено вплив сибутраміну на здатність до занять потенційно небезпечними видами діяльності. Однак виключити можливість такого впливу не можна. З обережністю застосовувати у пацієнтів, діяльність яких вимагає підвищеної уваги і швидкості психомоторних реакцій.

З боку травної системи: часто - втрата апетиту, запор, сухість у роті, нудота, транзиторне підвищення активності печінкових ферментів.

З боку ЦНС і периферичної нервової системи: безсоння, головні болі, запаморочення, занепокоєння, парестезії, посилення потовиділення, зміна смаку, судомні напади; у одного пацієнта з шизоафективним порушенням, яке ймовірно існувало до початку терапії сибутраміном, після лікування розвинувся гострий психоз.

З боку серцево-судинної системи: тахікардія, відчуття серцебиття, підвищення АТ (помірне підвищення АТ у спокої на 1-3 мм рт.ст. і помірне збільшення пульсу на 3-7 уд./хв), вазодилатація (почервоніння шкіри з відчуттям тепла), загострення геморою; в окремих випадках - більш виражене підвищення АТ і частішання ЧСС.

З боку сечовидільної системи: в поодиноких випадках - гострий інтерстиціальний нефрит, мезангіокапілярний гломерулонефрит.

З боку системи згортання крові: тромбоцитопенія, пурпура Шенлейн-Геноха.

Найчастіше побічні ефекти проявляються на початку терапії (в перші 4 тижні), їх вираженість і частота виникнення з часом слабшають.

Симптоми: посилення вираженості побічних ефектів, найчастіше — тахікардія, підвищення АТ, головний біль і запаморочення.

Лікування: прийом активованого вугілля, симптоматична терапія, моніторинг життєво важливих функцій, при підвищенні АТ і тахікардії — призначення бета-адреноблокаторів.

При одночасному застосуванні із засобами, що інгібують активність ізоферменту CYP3A4 (кетоконазол, еритроміцин, тролеандоміцин, циклоспорин) підвищуються концентрації в плазмі метаболітів сибутраміну, незначно збільшується інтервал QT.

При одночасному застосуванні з рифампіцином, фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом, дексаметазоном, антибіотиками групи макролідів можливе прискорення метаболізму сибутраміну.

При одночасному застосуванні з селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну (з циталопрамом, флуоксетином, пароксетином, сертраліном), агоністами 5-HT1-рецепторів, похідними алкалоїдів ріжків, опіоїдними анальгетиками, протикашльовими засобами центральної дії підвищується ризик розвитку серотонінового синдрому.

Капсули 10, 15 мг.

По 10 капсул в контурну чарункову упаковку з плівки ПВХ і фольги алюмінієвої друкованої лакованої.

1, 3, 6, 9 або 12 контурних чарункових упаковок разом з інструкцією по медичному застосуванню поміщають в пачку з картону коробкового.