Бакперазон

Антибактеріальне.

Комбінований препарат, антибіотик широкого спектра дії.

Цефоперазон - цефалоспориновий антибіотик III покоління, діє бактерицидно, має широкий спектр дії; високоефективний щодо аеробних і анаеробних грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів (в т.ч. Pseudomonas aeruginosa), стійкий до бета-лактамаз грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів.

Сульбактам - необоротний інгібітор бета-лактамаз, які виділяються мікроорганізмами, стійкими до бета-лактамних антибіотиків; запобігає деструкції пеніцилінів і цефалоспоринів під дією бета-лактамаз стійких мікроорганізмів; зв'язуючись з пеніцилін-зв'язуючими білками, проявляє синергізм при одночасному застосуванні з пеніцилінами і цефалоспоринами.

Комбінація цефоперазон+сульбактам активна щодо всіх мікроорганізмів, чутливих до цефоперазону, і проявляє синергізм (знижує до 4 разів МПК комбінації порівняно зі значеннями для кожного компонента окремо) щодо мікроорганізмів: Haemophilus influenzae, Bacteroides spp., Staphylococcus spp., Acinetobacter calcoaceticus, Enterobacter aerogenes, Escherichia coli, Proteus mirabilis, Klebsiella pneumoniae, Morganella morganii, Citrobacter freundii, Enterobacter cloacae, Citrobacter diversus.

Активний in vitro щодо грампозитивних бактерій - Staphylococcus aureus (в т.ч. штами, що утворюють і не утворюють пеніциліназу), Staphylococcus epidermidis, Streptococcus pneumoniae, Streptococcus pyogenes (бета-гемолітичний штам групи А), Streptococcus agalactiae (бета-гемолітичний штам групи В), більшість штамів бета-гемолітичних Streptococcus spp., Enterococcus faecalis; грамнегативних бактерій - Escherichia coli, Klebsiella spp., Enterobacter spp., Citrobacter spp., Haemophilus influenzae, Proteus mirabilis, Morganella morganii, Providencia rettgeri, Providencia spp., Serratia spp. (включаючи Serratia marcescens), Salmonella spp., Shigella spp., Pseudomonas aeruginosa, Acinetobacter calcoaceticus, Neisseria gonorrhoeae, Neisseria meningitidis; Bordetella pertussis, Yersinia enterocolitica; анаеробних бактерій - Bacteroides fragilis, Fusobacterium spp., Peptococcus spp., Peptostreptococcus spp., Veillonella spp., Clostridium spp., Eubacterium spp., Lactobacillus spp.

Cmax сульбактаму і цефоперазону після в/в введення комбінації в дозі 2 г (1 г сульбактаму і 1 г цефоперазону) протягом 5 хв склали в середньому 130.2 мкг/мл і 236.8 мкг/мл відповідно. Це відображає більш високий Vd сульбактаму (від 18.0 до 27.6 л) порівняно з таким цефоперазону (від 10.2 до 11.3 л).

Після в/м введення 1.5 г сульбактаму/цефоперазону (500 мг сульбактаму, 1 г цефоперазону) Cmax сульбактаму і цефоперазону в сироватці спостерігалися в період від 15 хв до 2 год після введення. Cmax в сироватці складали 19.0 і 64.2 мкг/мл сульбактаму і цефоперазону відповідно.

Як сульбактам, так і цефоперазон добре розподіляються в різних тканинах і рідинах організму, включаючи жовч, жовчний міхур, шкіру, апендикс, фаллопієві труби, яєчники, матку.

Даних про наявність якого-небудь фармакокінетичного взаємодії між сульбактамом і цефоперазоном при введенні в складі комбінованих препаратів немає.

При повторному застосуванні значних змін фармакокінетичних параметрів обох компонентів не відзначено. При введенні препарату кожні 8-12 год кумуляція не спостерігалася.

Приблизно 84% дози сульбактаму і 25% дози цефоперазону при введенні комбінації виводяться нирками. Залишкова частина цефоперазону виводиться в основному з жовчю. При введенні комбінації T1/2 сульбактаму складає в середньому близько 1 год, T1/2 цефоперазону – 1.7 год. Концентрація в плазмі пропорційна введеній дозі.

Цефоперазон активно виводиться з жовчю. T1/2 цефоперазону зазвичай подовжується, а виведення з сечею збільшується у хворих з захворюваннями печінки і/або обструкцією жовчних шляхів. Навіть при важкому порушенні функції печінки в жовчі досягається терапевтична концентрація цефоперазону, а T1/2 збільшується всього в 2-4 рази.

У пацієнтів з різним ступенем порушень функції нирок, які отримували цю комбінацію, виявлена висока кореляція між загальним кліренсом сульбактаму з організму і розрахунковим КК. У хворих з термінальною нирковою недостатністю виявлено значне подовження T1/2 сульбактаму (в середньому 6.9 год і 9.7 год в різних дослідженнях). Гемодіаліз викликав значні зміни T1/2, загального кліренсу з організму і Vd сульбактаму.

У літніх людей з нирковою недостатністю і порушеннями функції печінки порівняно зі здоровими добровольцями виявлено збільшення тривалості T1/2, зниження кліренсу і підвищення Vd як сульбактаму, так і цефоперазону. Фармакокінетика сульбактаму корелювала зі ступенем порушення функції нирок, а фармакокінетика цефоперазону – зі ступенем порушення функції печінки.

У дослідженнях у дітей не було виявлено суттєвих змін фармакокінетичних параметрів компонентів комбінації порівняно з дорослими. Середній T1/2 сульбактаму у дітей складав від 0.91 до 1.42 год, цефоперазону – від 1.44 до 1.88 год.

Для дорослих:

Для дітей:

- інфекції дихальних шляхів, шкіри і м'яких тканин, органів малого тазу, кісток і суглобів,  сечовивідних шляхів (включаючи гонорею);
- інтраабдомінальні інфекції (включаючи холецистит, перитоніт та ін.);
- бактеріальний менінгіт;
- септицемія.

Підвищена чутливість до цефоперазону, сульбактаму, пеніцилінів, інших цефалоспоринів.

З обережністю: ниркова і/або печінкова недостатність, коліт (в т.ч. в анамнезі), недоношені новонароджені, вагітність.

При одночасному використанні аміноглікозидів необхідно контролювати функцію нирок.

У пацієнтів з захворюваннями печінки і/або з обструкцією жовчовивідних шляхів T1/2 цефоперазону збільшується, виведення нирками підвищено. При важкому порушенні функції печінки концентрація цефоперазону в жовчі є терапевтичною, T1/2 збільшується в 2-4 рази. Зміна дози і контроль концентрації цефоперазону в сироватці крові потрібні при вираженій обструкції жовчних шляхів, важкій печінковій недостатності (максимальна добова доза - 2 г).

Ризику розвитку дефіциту вітаміну К піддаються пацієнти, які дотримуються неповноцінної дієти або мають порушення всмоктування їжі (хворі на муковісцидоз; пацієнти, які перебувають протягом тривалого часу на парентеральному харчуванні). У таких хворих повинен здійснюватися контроль протромбінового часу; у разі необхідності призначають вітамін К. Механізмом розвитку дефіциту вітаміну К є пригнічення мікрофлори кишечника, яка в нормі синтезує цей вітамін.

При тривалому лікуванні необхідно контролювати показники функції нирок, печінки і системи кровотворення.

У період лікування можуть спостерігатися хибнопозитивні результати визначення глюкози в сечі при використанні розчинів Бенедикта або Фелінга, хибнопозитивна реакція Кумбса.

Лікування недоношених новонароджених, вагітних, в період лактації проводиться в тому випадку, якщо можлива користь перевищує потенційний ризик.

Алергічні реакції: анафілактичний шок.

З боку травної системи: діарея, нудота, блювання, псевдомембранозний коліт; тимчасове підвищення показників функції печінки – АСТ, АЛТ, ЩФ, білірубіну в сироватці крові.

Алергічні реакції: макуло-папульозний висип, свербіж, кропив'янка, синдром Стівенса-Джонсона (ризик розвитку цих реакцій вищий у хворих з алергічними реакціями в анамнезі).

З боку системи кровотворення: зниження числа нейтрофілів, оборотна нейтропенія (при тривалому лікуванні), зниження рівня гемоглобіну і гематокриту, тимчасова еозинофілія, лейкопенія, тромбоцитопенія, гіпопротромбінемія; в окремих випадках - позитивна проба Кумбса. При використанні розчину Бенедикта або Фелінга може спостерігатися хибнопозитивна реакція на глюкозу в сечі.

З боку сечовидільної системи: гематурія.

Місцеві реакції: іноді після в/м ін'єкції спостерігається тимчасовий біль, печіння в місці ін'єкції. При в/в введенні за допомогою катетера може розвинутися флебіт в місці інфузії.

Інші: головний біль, лихоманка, озноб, васкуліт.

Інформація про гостру токсичність цефоперазону і сульбактаму у людини обмежена. При передозуванні можна очікувати появи небажаних ефектів, зареєстрованих при використанні препарату.

Необхідно враховувати той факт, що висока концентрація бета-лактамних антибіотиків у спинномозковій рідині може призвести до неврологічних порушень, включаючи судоми.

Лікування: симптоматичне, ефективний гемодіаліз, особливо у пацієнтів з порушеною функцією нирок.

Сумісний з водою д/і, 5% розчином декстрози, 0.9% розчином натрію хлориду, 5% розчином декстрози в 0.225% розчині натрію хлориду, 5% розчином декстрози в 0.9% розчині натрію хлориду.

Несумісний з розчином Рінгера, 2% розчином лідокаїну гідрохлориду (первинне використання води д/і призводить до утворення сумісної суміші); аміноглікозидами (якщо необхідна комбінована терапія, її проводять шляхом послідовної дробної в/в інфузії двох лікарських засобів, використовуючи 2 окремі системи для в/в переливання; в інтервалі між введенням доз система повинна бути промита сумісним розчинником).

Вживання етанолу (одночасно або протягом наступних 5 днів після закінчення лікування) підсилює ризик розвитку дисульфірамоподібної реакції ("припливи", підвищене потовиділення, головний біль, тахікардія).

Порошок для приготування розчину для внутрішньовенного і внутрішньом'язового введення,
250 мг+250 мг, 0,5 г+0,5 г і 1,0 г+1,0 г.
По 500 мг, 1 г або 2 г активної речовини в скляний безбарвний флакон, закупорений сірою бутил каучуковою пробкою, обкатаний алюмінієвим ковпачком з додатковою упаковкою у вигляді пластмасового ковпачка; по 1 флакону разом з інструкцією по застосуванню в пачку з картону або 50 флаконів (для стаціонарів) разом з інструкцією по застосуванню поміщають в коробку з картону.