Естекор

Антиангінальне, антиаритмічне, гіпотензивне.

Кардіоселективний бета1-адреноблокатор, не має мембраностабілізуючої та внутрішньої симпатоміметичної активності. Блокуючи в невеликих дозах бета1-адренорецептори серця, зменшує стимульоване катехоламінами утворення цАМФ з АТФ, знижує внутрішньоклітинний потік Ca2+, чинить негативну хроно-, дромо-, батмо- та інотропну дію (зменшує ЧСС, пригнічує провідність та збудливість, знижує скоротність міокарда). ОПСС на початку застосування бета-адреноблокаторів (у перші 24 год після перорального прийому) збільшується (внаслідок реципрокного зростання активності альфа-адренорецепторів та усунення стимуляції бета2-адренорецепторів), через 1–3 дні повертається до вихідного, а при тривалому призначенні знижується.

Гіпотензивний ефект пов'язаний зі зменшенням хвилинного об'єму крові, зниженням активності ренін-ангіотензинової системи (має більше значення для хворих з вихідною гіперсекрецією реніну), чутливості барорецепторів дуги аорти (не відбувається посилення їх активності у відповідь на зниження АТ) та впливом на ЦНС. Гіпотензивна дія проявляється зниженням як сАТ, так і дАТ. У середніх терапевтичних дозах не чинить дії на тонус периферичних артерій. Гіпотензивний ефект триває 24 год, при регулярному прийомі стабілізується до кінця 2 тижнів лікування.

Антиангінальний ефект визначається зниженням потреби міокарда в кисні внаслідок зменшення ЧСС (подовження діастоли та покращення перфузії міокарда) та скоротності, а також зниженням чутливості міокарда до впливу симпатичної іннервації. Зменшує ЧСС у спокої та при фізичному навантаженні. За рахунок підвищення кінцевого дАТ у лівому шлуночку та збільшення розтягнення м'язових волокон шлуночків може підвищувати потребу в кисні, особливо у хворих з хронічною серцевою недостатністю. Антиаритмічний ефект зумовлений усуненням аритмогенних факторів (тахікардії, підвищеної активності симпатичної нервової системи, збільшеного вмісту цАМФ, артеріальної гіпертензії), зменшенням швидкості спонтанного збудження синусового та ектопічного водіїв ритму та уповільненням AV проведення. Пригнічення проведення імпульсів відзначається переважно в антероградному та меншою мірою — в ретроградному напрямках через AV вузол та по додаткових шляхах.

Збільшує виживаність хворих, які перенесли інфаркт міокарда (знижує частоту розвитку шлуночкових аритмій та нападів стенокардії).

Практично не послаблює бронходилатуючу дію ізопротеренолу. На відміну від неселективних бета-адреноблокаторів при призначенні в середніх терапевтичних дозах чинить менш виражений вплив на органи, що містять бета2-адренорецептори (підшлункова залоза, скелетні м'язи, гладка мускулатура периферичних артерій, бронхів та матки) та на вуглеводний обмін; вираженість атерогенної дії не відрізняється від дії пропранололу. При застосуванні у великих дозах (більше 100 мг/добу) чинить блокуючий ефект на обидва підтипи бета-адренорецепторів. Негативний хронотропний ефект проявляється через 1 год після прийому, досягає максимуму через 2–4 год і триває до 24 год.

Абсорбція з ШКТ швидка і неповна (50–60%), біодоступність — 40–50%, розчинність у жирах дуже низька. Tmax — 2–4 год. Погано проникає через ГЕБ, проходить через плацентарний бар'єр і в грудне молоко. Зв'язування з білками плазми — 6–16%. Практично не метаболізується в печінці. T1/2 — 4–6 год (збільшується у пацієнтів похилого віку). Виводиться нирками шляхом клубочкової фільтрації (85–100% у незміненому вигляді). Порушення функції нирок супроводжується подовженням T1/2 і кумуляцією (необхідне зменшення дози): при Cl креатиніну нижче 35 мл/хв/1,73 м2 T1/2 — 16–27 год, при Cl креатиніну нижче 15 мл/хв/1,73 м2 — більше 27 год, при анурії подовжується до 144 год. Виводиться під час гемодіалізу.

Для дорослих:

- артеріальна гіпертензія;
- профілактика нападів стенокардії (за винятком стенокардії Принцметала);
- порушення серцевого ритму.

- підвищена чутливість до S(-) Атенололу або рацемічного атенололу;
- кардіогенний шок;
- атріовентрикулярна (AV) блокада II-IIIст.;
- виражена брадикардія (ЧСС менше 40 уд./хв.);
- синдром слабкості синусового вузла;
- синоатріальна блокада;
- гостра серцева недостатність (СН) або хронічна серцева недостатність (ХСН) у стадії декомпенсації;
- кардіомегалія без ознак ХСН;
- стенокардія Принцметала;
- артеріальна гіпотензія (у разі використання при інфаркті міокарда;
систолічний АТ менше 100 мм рт.ст.);
- різні порушення периферичного артеріального кровообігу;
- одночасний прийом інгібіторів моноамінооксидази (МАО);
- вагітність та період лактації.

З обережністю: цукровий діабет, метаболічний ацидоз, гіпоглікемія; алергічні реакції в анамнезі; хронічна обструктивна хвороба легень (в т.ч. бронхіальна астма, емфізема легень); ХСН (компенсована), облітеруючі захворювання периферичних судин ("переміжна" кульгавість, синдром Рейно); феохромоцитома, печінкова недостатність, хронічна ниркова недостатність, міастенія, тиреотоксикоз, депресія (в т.ч. в анамнезі), псоріаз, вагітність, похилий вік, вік до 18 років (ефективність та безпека не визначені).

Контроль за хворими, які приймають Естекор, повинен включати спостереження за ЧСС та АТ (на початку лікування – щоденно, потім – 1 раз на 3-4 міс), вмістом глюкози в крові у хворих на цукровий діабет (1 раз на 4-5 міс). У пацієнтів похилого віку рекомендується стежити за функцією нирок (1 раз на 4-5 міс). Слід навчити хворого методиці підрахунку ЧСС та проінструктувати про необхідність лікарської консультації при ЧСС менше 50 уд./хв. Приблизно у 20% хворих на стенокардію β-адреноблокатори неефективні. Основні причини – тяжкий коронарний атеросклероз з низьким порогом ішемії (ЧСС менше 100 уд./хв) та підвищений кінцево-діастолічний об'єм лівого шлуночка (КДО ЛШ), що порушує субендокардіальний кровотік.

У курців ефективність бета-адреноблокаторів нижча.

Хворі, які користуються контактними лінзами, повинні враховувати, що на фоні лікування можливе зменшення продукції слізної рідини.

При тиреотоксикозі Естекор може маскувати певні клінічні ознаки тиреотоксикозу (наприклад тахікардію). Різка відміна у хворих з тиреотоксикозом протипоказана, оскільки може посилити симптоматику. При цукровому діабеті може маскувати тахікардію, викликану гіпоглікемією. На відміну від неселективних бета-адреноблокаторів практично не посилює викликану інсуліном гіпоглікемію і не затримує відновлення вмісту глюкози в крові до нормальної концентрації.

При одночасному прийомі клонідину його прийом може бути припинений тільки через кілька днів після відміни Естекору.

Можливе посилення вираженості алергічної реакції та відсутність ефекту від звичайних доз епінефрину на фоні обтяженого алергологічного анамнезу.

За кілька днів перед проведенням загальної анестезії хлороформом або ефіром необхідно припинити прийом препарату. Якщо хворий прийняв препарат перед операцією, йому слід підібрати лікарський засіб для загальної анестезії з мінімальним негативним інотропним ефектом. Реципрокну активацію n.vagus можна усунути в/в введенням атропіну (1-2 мг).

Лікарські засоби, що знижують запаси катехоламінів (наприклад резерпін), можуть посилити дію бета-адреноблокаторів, тому хворі, які приймають такі комбінації засобів, повинні перебувати під постійним наглядом лікаря на предмет виявлення вираженого зниження АТ або брадикардії.

Препарат можна призначати хворим з бронхоспастичними захворюваннями у разі непереносимості і/або неефективності інших гіпотензивних засобів, але при цьому слід суворо стежити за дозуванням. Передозування небезпечне розвитком бронхоспазму.

У разі появи у хворих похилого віку наростаючої брадикардії (менше 50 уд./хв), артеріальної гіпотензії (систолічний АТ нижче 100 мм рт.ст.), AV-блокади, бронхоспазму, шлуночкових аритмій, тяжких порушень функції печінки та нирок необхідно зменшити дозу або припинити лікування.

Рекомендується припиняти терапію при розвитку депресії, викликаної прийомом бета-адреноблокаторів. Не можна різко переривати лікування через небезпеку розвитку тяжких аритмій та інфаркту міокарда. Відміну проводять поступово, знижуючи дозу протягом 2 тижнів і більше (знижують дозу на 25% у 3-4 дні).

Слід відміняти перед дослідженням вмісту в крові та сечі катехоламінів, норметанефрину та ванілілміндальної кислоти; титрів антинуклеарних антитіл.

У період лікування необхідно дотримуватися обережності при водінні автотранспорту та концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій.

Слід регулювати дозу препарату при захворюваннях нирок.

З боку нервової системи: астенія, слабкість, запаморочення, головний біль, сонливість або безсоння, «кошмарні» сновидіння, депресія, занепокоєння, сплутаність свідомості або короткочасна втрата пам'яті, галюцинації, зниження здатності до концентрації уваги, зниження швидкості реакції, парестезії в кінцівках (у хворих з «переміжною» кульгавістю та синдромом Рейно), міастенія, судоми.

З боку органів чуття: порушення зору, зменшення секреції слізної рідини, сухість та болючість очей, кон'юнктивіт.

З боку серцево-судинної системи: брадикардія, серцебиття, порушення провідності міокарда, AV блокада (аж до зупинки серця), аритмії, ослаблення скоротності міокарда, розвиток (посилення) хронічної серцевої недостатності, ортостатична гіпотензія, прояви ангіоспазму (охолодження нижніх кінцівок, синдром Рейно), васкуліт, біль у грудях.

З боку травної системи: сухість у роті, нудота, блювання, біль у животі, запор або діарея, зміни смаку.

З боку дихальної системи: закладеність носа, утруднення дихання при призначенні у високих дозах (втрата селективності) і/або у схильних пацієнтів — ларинго- та бронхоспазм.

З боку ендокринної системи: гіперглікемія (у хворих на інсулінонезалежний цукровий діабет), гіпоглікемія (у хворих, які отримують інсулін), гіпотиреоїдний стан.

Алергічні реакції: свербіж, висип, кропив'янка.

З боку шкірних покривів: посилення потовиділення, гіперемія шкіри, загострення симптомів псоріазу, псоріазоподібні шкірні висипання, зворотна алопеція.

Лабораторні показники: тромбоцитопенія (незвичайні кровотечі та крововиливи), агранулоцитоз, лейкопенія, підвищення активності «печінкових» ферментів, гіпербілірубінемія.

Вплив на плід: внутрішньоутробна затримка росту, гіпоглікемія, брадикардія.

Інші: біль у спині, артралгія, ослаблення лібідо, зниження потенції, синдром «відміни» (посилення нападів стенокардії, підвищення АТ).

Частота побічних явищ зростає при збільшенні дози препарату.

Симптоми: виражена брадикардія, запаморочення, надмірне зниження АТ, непритомні стани, аритмія, шлуночкова екстрасистолія, AV блокада II–III ступеня, хронічна серцева недостатність, ціаноз нігтів пальців або долонь, судоми, утруднення дихання, бронхоспазм.

Лікування: промивання шлунка та призначення адсорбуючих ЛЗ; при порушенні AV провідності і/або брадикардії — в/в введення 1–2 мг атропіну, епінефрину або постановка тимчасового кардіостимулятора; при шлуночковій екстрасистолії — лідокаїн (препарати Ia класу не застосовуються); при зниженні АТ — хворий повинен перебувати в положенні Тренделенбурга. Якщо немає ознак набряку легень — в/в плазмозамінні розчини, при неефективності — введення епінефрину, допаміну, добутаміну; при хронічній серцевій недостатності — серцеві глікозиди, діуретики, глюкагон; при судомах — в/в діазепам; при бронхоспазмі — інгаляційно або парентерально — бета-адреностимулятори. Можливе проведення діалізу.

Алергени, що використовуються для імунотерапії, або екстракти алергенів для шкірних проб підвищують ризик виникнення тяжких системних алергічних реакцій або анафілаксії у хворих, які отримують атенолол.

Йодовмісні рентгеноконтрастні лікарські засоби (ЛЗ) для в/в введення підвищують ризик розвитку анафілактичних реакцій.

Фенітоїн при в/в введенні, ЛЗ для інгаляційної загальної анестезії (похідні вуглеводнів) підвищують вираженість кардіодепресивної дії та ймовірність зниження АТ.

При одночасному призначенні з інсуліном та пероральними гіпоглікемічними лікарськими засобами маскує симптоми розвиваючої гіпоглікемії.

Знижує кліренс лідокаїну та ксантинів (крім дипрофіліну) та підвищує їх концентрацію в плазмі крові, особливо у хворих з вихідно підвищеним кліренсом теофіліну під впливом куріння.

Гіпотензивний ефект послаблюють нестероїдні протизапальні препарати (затримка Na+ та блокада синтезу Pg нирками), глюкокортикостероїди та естрогени (затримка Na+).

Серцеві глікозиди, метилдопа, резерпін та гуанфацин, блокатори "повільних" кальцієвих каналів (верапаміл, дилтіазем), аміодарон та інші антиаритмічні лікарські засоби підвищують ризик розвитку або посилення серцевої недостатності, брадикардії, AV-блокади або зупинки серця.

Діуретики, клонідин, симпатолітики, гідралазин, БМКК та інші гіпотензивні засоби можуть призвести до надмірного зниження АТ.

Подовжує дію недеполяризуючих міорелаксантів та антикоагулянтний ефект кумаринів.

Три- та тетрациклічні антидепресанти, антипсихотичні лікарські засоби (нейролептики), етанол, седативні та снодійні засоби посилюють пригнічення ЦНС.

Не рекомендується одночасне застосування з інгібіторами МАО внаслідок значного посилення гіпотензивної дії, перерва в лікуванні між прийомом інгібіторів МАО та атенололу повинна становити не менше 14 днів.

Негідровані алкалоїди ріжків підвищують ризик розвитку порушень периферичного кровообігу.

Таблетки 12,5 мг: круглі двоопуклі таблетки білого кольору, з маркуванням «А/Т» з одного боку та «12,5» — з іншого.

Таблетки 25 мг: круглі двоопуклі таблетки білого кольору, з маркуванням «А/Т» з одного боку та «25» — з іншого.

Таблетки 50 мг: круглі двоопуклі таблетки світло-оранжевого кольору, з маркуванням «А/Т» з одного боку та «50» — з іншого.