Віагра

Покращує еректильну функцію.

Силденафіл — потужний селективний інгібітор цГМФ-специфічної ФДЕ-5.

Механізм дії
Реалізація фізіологічного механізму ерекції пов'язана з вивільненням оксиду азоту (NO) в кавернозному тілі під час сексуальної стимуляції. Це, в свою чергу, призводить до збільшення рівня цГМФ, подальшого розслаблення гладком'язової тканини кавернозного тіла та збільшення припливу крові.
Силденафіл не має прямої розслаблюючої дії на ізольоване кавернозне тіло людини, але підсилює ефект оксиду азоту шляхом інгібування ФДЕ-5, яка відповідає за розпад цГМФ.
Силденафіл селективний щодо ФДЕ-5 in vitro, його активність щодо ФДЕ-5 перевищує активність щодо інших відомих ізоферментів ФДЕ: ФДЕ-6 — в 10 разів; ФДЕ-1 — більш ніж в 80 разів; ФДЕ-2, ФДЕ-4, ФДЕ-7–ФДЕ-11 — більш ніж в 700 разів. Силденафіл в 4000 разів більш селективний щодо ФДЕ-5 порівняно з ФДЕ-3, що має найважливіше значення, оскільки ФДЕ-3 є одним з ключових ферментів регуляції скоротливості міокарда.

Обов'язковою умовою ефективності силденафілу є сексуальна стимуляція.
Силденафіл відновлює порушену еректильну функцію в умовах сексуальної стимуляції за рахунок збільшення припливу крові до кавернозних тіл статевого члена.

Клінічні дані
Кардіологічні дослідження. 
Застосування силденафілу в дозах до 100 мг не призводило до клінічно значущих змін ЕКГ у здорових добровольців. Максимальне зниження систолічного тиску в положенні лежачи після прийому силденафілу в дозі 100 мг становило 8,3 мм рт.ст., а діастолічного тиску — 5,3 мм рт.ст. Більш виражений, але також перехідний ефект на АТ відзначався у пацієнтів, які приймали нітрати.

У дослідженні гемодинамічного ефекту силденафілу в одноразовій дозі 100 мг у 14 пацієнтів з тяжкою ІХС (більш ніж у 70% пацієнтів був стеноз принаймні однієї коронарної артерії) систолічний і діастолічний тиск у стані спокою зменшувався на 7 і 6% відповідно, а легеневий систолічний тиск знижувався на 9%. Силденафіл не впливав на серцевий викид і не порушував кровотік у стенозованих коронарних артеріях, а також призводив до збільшення (приблизно на 13%) аденозиніндукованого коронарного потоку як у стенозованих, так і в інтактних коронарних артеріях. У подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні 144 пацієнти з еректильною дисфункцією і стабільною стенокардією, які приймали антиангінальні препарати (крім нітратів), виконували фізичні вправи до того моменту, коли вираженість симптомів стенокардії збільшувалася. Тривалість виконання вправи була достовірно більшою (19,9 сек; 0,9–38,9 сек) у пацієнтів, які приймали силденафіл в одноразовій дозі 100 мг, порівняно з пацієнтами, які отримували плацебо.

У рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні вивчали ефект зміни дози силденафілу (до 100 мг) у чоловіків (n=568) з еректильною дисфункцією і артеріальною гіпертензією, які приймали більше двох антигіпертензивних препаратів. Силденафіл покращив ерекцію у 71% чоловіків порівняно з 18% у групі плацебо. Частота несприятливих ефектів була порівнянна з такою в інших групах пацієнтів, так само як у осіб, які приймали більше трьох антигіпертензивних препаратів.

Дослідження зорових порушень. 
У деяких пацієнтів через 1 год після прийому силденафілу в дозі 100 мг за допомогою тесту Фарнсуорта-Манселла 100 виявлено легке і перехідне порушення здатності розрізняти відтінки кольору (синій/зелений). Через 2 год після прийому препарату ці зміни були відсутні. Вважається, що порушення кольорового зору викликається інгібуванням ФДЕ-6, яка бере участь у процесі передачі кольору в сітківці ока. Силденафіл не впливав на гостроту зору, сприйняття контрастності, електроретинограму, ВГД або діаметр зіниці.

У плацебо-контрольованому перехресному дослідженні пацієнтів з доведеною ранньовіковою макулярною дегенерацією (n=9) силденафіл в одноразовій дозі 100 мг переносився добре. Не було виявлено жодних клінічно значущих змін зору, оцінюваних за спеціальними візуальними тестами (гострота зору, решітка Амслера, кольорове сприйняття, моделювання проходження кольору, периметр Хамфрі і фотострес).

Ефективність. 
Ефективність і безпека силденафілу оцінювали в 21 рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні тривалістю до 6 міс у 3000 пацієнтів від 19 до 87 років з еректильною дисфункцією різної етіології (органічна, психогенна або змішана). Ефективність препарату оцінювали глобально з використанням щоденника ерекцій, міжнародного індексу еректильної функції (валідований опитувальник про стан сексуальної функції) і опитування партнера.

Ефективність силденафілу, визначена як здатність досягати і підтримувати ерекцію, достатню для задовільного статевого акту, була продемонстрована у всіх проведених дослідженнях і підтверджена в довгострокових дослідженнях тривалістю 1 рік. У дослідженнях із застосуванням фіксованої дози співвідношення пацієнтів, які повідомили, що терапія покращила їх ерекцію, становило 62% (доза силденафілу 25 мг), 74% (доза силденафілу 50 мг) і 82% (доза силденафілу 100 мг) порівняно з 25% у групі плацебо. Аналіз міжнародного індексу еректильної функції показав, що додатково до покращення ерекції лікування силденафілом також підвищувало якість оргазму, дозволяло досягти задоволення від статевого акту і загального задоволення.

Згідно з узагальненими даними, серед пацієнтів, які повідомили про покращення ерекції при лікуванні силденафілом, були 59% хворих на діабет, 43% пацієнтів, які перенесли радикальну простатектомію і 83% пацієнтів з пошкодженнями спинного мозку (проти 16, 15 і 12% у групі плацебо відповідно).

Фармакокінетика силденафілу в рекомендованому діапазоні доз має лінійний характер.

Всмоктування. 
Після прийому всередину силденафіл швидко всмоктується. Абсолютна біодоступність в середньому становить близько 40% (від 25 до 63%). In vitro силденафіл в концентрації близько 1,7 нг/мл (3,5 нМ) пригнічує активність ФДЕ-5 людини на 50%. Після одноразового прийому силденафілу в дозі 100 мг середня Cmax вільного силденафілу в плазмі крові чоловіків становить близько 18 нг/мл (38 нМ). Cmax при прийомі силденафілу всередину натщесерце досягається в середньому протягом 60 хв (від 30 до 120 хв). При прийомі в поєднанні з жирною їжею швидкість всмоктування знижується: Cmax зменшується в середньому на 29%, а Tmax збільшується на 60 хв, однак ступінь абсорбції достовірно не змінюється (AUC знижується на 11%).

Розподіл. 
Vss силденафілу становить в середньому 105 л. Зв'язок силденафілу і його основного циркулюючого N-деметильного метаболіту з білками плазми крові становить близько 96% і не залежить від загальної концентрації препарату. Менше 0,0002% дози силденафілу (в середньому 188 нг) виявлено в спермі через 90 хв після прийому препарату.

Метаболізм. 
Силденафіл метаболізується головним чином у печінці під дією ізоферменту CYP3A4 (основний шлях) і ізоферменту CYP2C9 (мінорний шлях). Основний циркулюючий активний метаболіт, що утворюється в результаті N-деметилювання силденафілу, піддається подальшому метаболізму. Селективність дії цього метаболіту щодо ФДЕ співставна з такою силденафілу, а його активність щодо ФДЕ-5 in vitro становить близько 50% активності силденафілу. Концентрація метаболіту в плазмі крові здорових добровольців становила близько 40% від концентрації силденафілу. N-деметильний метаболіт піддається подальшому метаболізму; його T1/2 становить близько 4 год.

Виведення. 
Загальний кліренс силденафілу становить 41 л/год, а кінцевий T1/2 — 3–5 год. Після прийому всередину, так само як після в/в введення, силденафіл виводиться у вигляді метаболітів, в основному кишечником (близько 80% пероральної дози) і в меншій мірі нирками (близько 13% пероральної дози).

Особливі групи пацієнтів
Похилий вік. 
У здорових пацієнтів похилого віку (старше 65 років) кліренс силденафілу знижений, а концентрація вільного силденафілу в плазмі крові приблизно на 40% вища, ніж у молодих (18–45 років). Вік не має клінічно значущого впливу на частоту розвитку побічних ефектів.

Порушення функції нирок. 
При легкому (Cl креатиніну 50–80 мл/хв) і помірному (Cl креатиніну 30–49 мл/хв) ступені ниркової недостатності фармакокінетика силденафілу після одноразового прийому всередину в дозі 50 мг не змінюється. При тяжкій нирковій недостатності (Cl креатиніну ≤30 мл/хв) кліренс силденафілу знижується, що призводить до приблизно дворазового підвищення значення AUC (100%) і Cmax (88%) порівняно з такими показниками при нормальній функції нирок у пацієнтів тієї ж вікової групи.

Порушення функції печінки. 
У пацієнтів з цирозом печінки (класи А і В за класифікацією Чайлд-П'ю) кліренс силденафілу знижується, що призводить до підвищення значення AUC (84%) і Cmax (47%) порівняно з такими показниками при нормальній функції печінки у пацієнтів тієї ж вікової групи. Фармакокінетика силденафілу у хворих з тяжкими порушеннями функції печінки (клас С за класифікацією Чайлд-П'ю) не вивчалася.

Для дорослих:

Лікування порушень ерекції, що характеризуються нездатністю до досягнення або збереження ерекції статевого члена, достатньої для задовільного статевого акту.

Силденафіл ефективний тільки при сексуальній стимуляції.

• підвищена чутливість до силденафілу або будь-якого іншого компонента препарату;
• застосування у пацієнтів, які отримують постійно або з перервами донатори оксиду азоту, органічні нітрати або нітрити в будь-яких формах, оскільки силденафіл підсилює гіпотензивну дію нітратів;
• спільне застосування інгібіторів ФДЕ-5, включаючи силденафіл, зі стимуляторами гуанілатциклази, такими як риоцигуат, оскільки це може призводити до симптоматичної гіпотензії;
• спільне застосування з іншими засобами для лікування порушень ерекції (безпека і ефективність препарату Віагра при спільному застосуванні не вивчалися;
• непереносимість лактози, дефіцит лактази, глюкозо-галактозна мальабсорбція;
• тяжка печінкова недостатність (клас С за класифікацією Чайлд-П'ю);
• одночасний прийом ритонавіру;
• тяжкі серцево-судинні захворювання (тяжка серцева недостатність, нестабільна стенокардія, перенесені протягом останніх 6 міс інсульт або інфаркт міокарда, загрозливі для життя аритмії, гіпертензія (АТ >170/100 мм рт. ст.) або артеріальна гіпотензія (АТ

Для діагностики порушень ерекції, визначення їх можливих причин і вибору адекватного лікування необхідно зібрати повний медичний анамнез і провести ретельне фізикальне обстеження. Засоби лікування еректильної дисфункції слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з анатомічною деформацією статевого члена (ангуляція, кавернозний фіброз, хвороба Пейроні), або у пацієнтів з факторами ризику розвитку пріапізму (серповидно-клітинна анемія, множинна мієлома, лейкемія).

Під час постмаркетингових досліджень повідомлялося про випадки розвитку тривалої ерекції і пріапізму. У разі збереження ерекції протягом більше 4 год пацієнту слід негайно звернутися за медичною допомогою. Якщо терапія пріапізму не була проведена негайно, це може призвести до пошкодження тканин статевого члена і необоротної втрати потенції.
Препарати, призначені для лікування порушень ерекції, не слід призначати чоловікам, для яких сексуальна активність небажана.

Сексуальна активність представляє певний ризик при наявності захворювань серця, тому перед початком будь-якої терапії з приводу порушень ерекції лікарю слід направити пацієнта на обстеження стану серцево-судинної системи. Сексуальна активність небажана у пацієнтів з серцевою недостатністю, нестабільною стенокардією, перенесеним в останні 6 місяців інфарктом міокарда або інсультом, загрозливими для життя аритміями, артеріальною гіпертензією (АТ >170/100 мм рт.ст.) або гіпотензією (АТ <90/50 мм рт.ст.). Прийом силденафілу у таких пацієнтів протипоказаний. У клінічних дослідженнях показано відсутність відмінностей у частоті розвитку інфаркту міокарда (1.1 на 100 осіб на рік) або частоті смертності від серцево-судинних захворювань (0.3 на 100 осіб на рік) у пацієнтів, які отримували препарат Віагра, порівняно з пацієнтами, які отримували плацебо.

Серцево-судинні ускладнення
Під час постмаркетингового застосування силденафілу для лікування еректильної дисфункції повідомлялося про такі небажані явища, як серйозні серцево-судинні ускладнення (в т.ч. інфаркт міокарда, нестабільна стенокардія, раптова серцева смерть, шлуночкова аритмія, геморагічний інсульт, транзиторна ішемічна атака, артеріальна гіпертензія і гіпотензія), які мали тимчасовий зв'язок із застосуванням силденафілу. Більшість цих пацієнтів, але не всі з них, мали фактори ризику серцево-судинних ускладнень. Багато з зазначених небажаних явищ спостерігалися незабаром після сексуальної активності, і деякі з них відзначалися після прийому силденафілу без подальшої сексуальної активності. Не представляється можливим встановити наявність прямого зв'язку між зазначеними небажаними явищами і зазначеними або іншими факторами.

Гіпотензія
Силденафіл має системну вазодилатуючу дію, що призводить до перехідного зниження АТ, що не є клінічно значущим ефектом і не призводить до яких-небудь наслідків у більшості пацієнтів. Тим не менше, до призначення препарату Віагра лікар повинен ретельно оцінити ризик можливих небажаних проявів вазодилатуючої дії у пацієнтів з відповідними захворюваннями, особливо на тлі сексуальної активності. Підвищена сприйнятливість до вазодилататорів спостерігається у пацієнтів з обструкцією вивідного тракту лівого шлуночка (стеноз аорти, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія), а також з рідко зустрічається синдромом множинної системної атрофії, що проявляється тяжким порушенням регуляції АТ з боку вегетативної нервової системи.
Оскільки спільне застосування силденафілу і альфа-адреноблокаторів може призвести до симптоматичної гіпотензії у окремих чутливих пацієнтів, препарат Віагра слід з обережністю призначати пацієнтам, які приймають альфа-адреноблокатори. Щоб звести до мінімуму ризик розвитку постуральної гіпотензії у пацієнтів, які приймають альфа-адреноблокатори, прийом препарату Віагра слід починати тільки після досягнення стабілізації показників гемодинаміки у цих пацієнтів. Слід також розглянути доцільність зниження початкової дози препарату Віагра. Необхідно проінформувати пацієнтів про те, які дії слід вжити у разі появи симптомів постуральної гіпотензії.

Зорові порушення
У рідкісних випадках під час постреєстраційного застосування всіх інгібіторів ФДЕ5, в т.ч. силденафілу, повідомляли про неартеріальну передню ішемічну невропатію зорового нерва (НПІНЗН) - рідкісне захворювання і причина зниження або втрати зору. У більшості з цих пацієнтів були фактори ризику, зокрема зниження відношення діаметрів екскавації і диска зорового нерва ("застійний диск"), вік старше 50 років, цукровий діабет, гіпертензія, ІХС, гіперліпідемія і куріння. В обсерваційному дослідженні оцінювали, чи пов'язане недавнє застосування препаратів класу інгібіторів ФДЕ5 з гострим початком НПІНЗН. Результати вказують на приблизно дворазове підвищення ризику НПІНЗН в межах 5 періодів напіввиведення після застосування інгібітора ФДЕ5. Згідно з опублікованими літературними даними, річна частота виникнення НПІНЗН становить 2.5-11.8 випадків на 100 000 чоловіків у віці ≥50 років у загальній популяції. Слід рекомендувати пацієнтам у разі раптової втрати зору припинити терапію силденафілом і негайно проконсультуватися з лікарем. Особи, у яких вже був випадок НПІНЗН, мають підвищений ризик рецидиву НПІНЗН. Тому лікарю слід обговорити цей ризик з такими пацієнтами, а також обговорити з ними потенційний шанс несприятливого впливу інгібіторів ФДЕ5. Інгібітори ФДЕ5, в т.ч. силденафіл, у таких пацієнтів слід застосовувати з обережністю і тільки в ситуаціях, коли очікувана користь перевищує ризик. У пацієнтів з епізодами розвитку НПІНЗН з втратою зору в одному оці прийом силденафілу протипоказаний.
У невеликої кількості пацієнтів з спадковим пігментним ретинітом є генетично детерміновані порушення функцій фосфодіестераз сітківки ока. Відомості про безпеку застосування препарату Віагра у пацієнтів з пігментним ретинітом відсутні, тому силденафіл слід застосовувати з обережністю.

Порушення слуху
У деяких постмаркетингових і клінічних дослідженнях повідомляється про випадки раптового погіршення або втрати слуху, пов'язаних із застосуванням всіх інгібіторів ФДЕ5, включаючи силденафіл. Більшість цих пацієнтів мали фактори ризику раптового погіршення або втрати слуху. Причинно-наслідкового зв'язку між застосуванням інгібіторів ФДЕ5 і раптовим погіршенням слуху або втратою слуху не встановлено. У разі раптового погіршення слуху або втрати слуху на тлі прийому силденафілу пацієнту слід негайно проконсультуватися з лікарем.

Кровотечі
Силденафіл підсилює антиагрегантний ефект нітропрусиду натрію, донатора оксиду азоту, на тромбоцити людини in vitro. Дані про безпеку застосування силденафілу у пацієнтів зі схильністю до кровоточивості або загостренням виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки відсутні, тому препарат Віагра у цих пацієнтів слід застосовувати з обережністю. Частота носових кровотеч у пацієнтів з легеневою гіпертензією, пов'язаною з дифузними захворюваннями сполучної тканини, була вищою (силденафіл 12.9%, плацебо 0%), ніж у пацієнтів з первинною легеневою гіпертензією (силденафіл 3%, плацебо 2.4%). У пацієнтів, які отримували силденафіл у поєднанні з антагоністом вітаміну К, частота носових кровотеч була вищою (8.8%), ніж у пацієнтів, які не приймали антагоніст вітаміну К (1.7%).

Застосування спільно з іншими засобами лікування порушень ерекції
Безпека і ефективність препарату Віагра спільно з іншими інгібіторами ФДЕ5 або іншими препаратами для лікування легеневої гіпертензії, що містять силденафіл (наприклад, Реваціо), або іншими засобами лікування порушень ерекції не вивчалися, тому застосування подібних комбінацій не рекомендується.

Вплив на здатність до керування транспортними засобами і механізмами
На тлі прийому силденафілу якого-небудь негативного впливу на здатність керувати автомобілем або іншими технічними засобами не спостерігалося. Однак оскільки при прийомі силденафілу можливо розвиток запаморочення, зниження АТ, розвиток хроматопсії, затуманеного зору та інших побічних явищ, слід дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами і заняттях іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій. Також слід уважно ставитися до індивідуальної дії препарату в зазначених ситуаціях, особливо на початку лікування і при зміні режиму дозування.

Найбільш частими побічними ефектами були головний біль і "припливи".
Побічні ефекти зазвичай слабо або помірно виражені і мають перехідний характер.
У дослідженнях із застосуванням фіксованої дози встановлено, що частота деяких небажаних явищ підвищується зі збільшенням дози.

Частота небажаних реакцій визначається наступним чином: дуже часто (≥10%), часто (≥1% і

Симптоми: при одноразовому прийомі препарату Віагра в дозі до 800 мг небажані явища були такими ж, як і при прийомі препарату в нижчих дозах, але зустрічалися частіше. Застосування дози 200 мг не призводило до підвищення ефективності препарату, однак частота побічних реакцій (головний біль, припливи, запаморочення, диспепсія, закладеність носа, порушення зору) збільшувалася.

Лікування: симптоматичне. Гемодіаліз не прискорює кліренс силденафілу, оскільки останній активно зв'язується з білками плазми і не виводиться нирками.

Вплив інших лікарських засобів на метаболізм силденафілу
Метаболізм силденафілу відбувається, в основному, в печінці під дією ізоферментів CYP3A4 (основний шлях) і CYP2C9, тому інгібітори цих ізоферментів можуть знижувати кліренс силденафілу, а індуктори, відповідно, збільшувати кліренс силденафілу.

При одночасному застосуванні інгібіторів CYP3A4 (кетоконазол, еритроміцин, циметидин) відзначено зниження кліренсу силденафілу.

Циметидин (в дозі 800 мг), що є неспецифічним інгібітором CYP3A4, при одночасному прийомі з силденафілом (в дозі 50 мг) викликає підвищення концентрації силденафілу в плазмі на 56%.
Одноразовий прийом силденафілу в дозі 100 мг одночасно з еритроміцином - специфічним інгібітором CYP3A4 (по 500 мг 2 рази/добу протягом 5 днів) - на тлі досягнення постійної концентрації еритроміцину в крові призводить до збільшення AUC силденафілу на 182%.
При одночасному застосуванні силденафілу (одноразово в дозі 100 мг) і саквінавіру (в дозі 1200 мг 3 рази/добу), що є як інгібітором ВІЛ-протеази, так і інгібітором CYP3A4, на тлі досягнення постійної концентрації саквінавіру в крові, Cmax силденафілу в крові підвищувалася на 140%, а AUC збільшувалася на 210%. Силденафіл не впливав на фармакокінетичні параметри саквінавіру.
Більш сильні інгібітори ізоферменту CYP3A4, такі як кетоконазол або ітраконазол, можуть викликати більш виражені зміни фармакокінетики силденафілу.

Одночасне застосування силденафілу (одноразово в дозі 100 мг) і ритонавіру (по 500 мг 2 рази/добу), що є інгібітором ВІЛ-протеази і сильним інгібітором ізоферментів системи цитохрому Р450, на тлі досягнення постійної концентрації ритонавіру в крові призводить до збільшення Cmax силденафілу на 300% (в 4 рази), а AUC на 1000% (в 11 разів). Через 24 год концентрація силденафілу в плазмі крові приблизно становила 200 нг/мл (при одноразовому застосуванні одного силденафілу - 5 нг/мл). Це узгоджується з ефектом ритонавіру на широкий діапазон субстратів цитохрому Р450. Силденафіл не впливає на фармакокінетику ритонавіру. Враховуючи ці дані, одночасний прийом ритонавіру і силденафілу не рекомендується. У будь-якому випадку максимальна доза силденафілу ні за яких обставин не повинна перевищувати 25 мг протягом 48 год.
Якщо силденафіл приймають у рекомендованих дозах пацієнти, які отримують одночасно сильні інгібітори CYP3A4, то Cmax вільного силденафілу не перевищує 200 нМ, і препарат добре переноситься.
Одноразовий прийом антациду (магнію гідроксиду/алюмінію гідроксиду) не впливає на біодоступність силденафілу.
У дослідженнях за участю здорових добровольців при одночасному застосуванні антагоніста ендотелінових рецепторів, бозентану (індуктор ізоферменту CYP3A4 (помірний), CYP2C9 і, можливо, CYP2C19) в рівноважній концентрації (125 мг 2 рази/добу) і силденафілу в рівноважній концентрації (80 мг 3 рази/добу) відзначалося зниження AUC і Сmax силденафілу на 62.6% і 52.4% відповідно. Силденафіл збільшував AUC і Сmax бозентану на 49.8% і 42% відповідно. Припускається, що одночасне застосування силденафілу з потужними індукторами ізоферменту CYP3A4, такими як рифампіцин, може призводити до більшого зниження концентрації силденафілу в плазмі крові.
Інгібітори ізоферменту CYP2C9 (такі як толбутамід, варфарин), ізоферменту CYP2D6 (такі як селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну, трициклічні антидепресанти), тіазиди і тіазидоподібні діуретики, інгібітори АПФ і антагоністи кальцію не впливають на фармакокінетику силденафілу.
Одночасний прийом азитроміцину (500 мг/добу протягом 3 днів) не впливає на AUC, Cmax, Tmax, константу швидкості виведення і T1/2 силденафілу або його основного циркулюючого метаболіту.

Вплив силденафілу на інші лікарські засоби
Силденафіл є слабким інгібітором ізоферментів системи цитохрому Р450 - 1А2, 2С9, 2С19, 2D6, 2Е1 і 3А4 (ІК50 >150 мкмоль). При застосуванні силденафілу в рекомендованих дозах його Cmax становить близько 1 мкмоль, тому малоймовірно, що силденафіл може вплинути на кліренс субстратів цих ізоферментів.
Силденафіл підсилює гіпотензивну дію нітратів як при тривалому застосуванні, так і при застосуванні за гострими показаннями. У зв'язку з цим застосування силденафілу в поєднанні з нітратами або донаторами оксиду азоту протипоказано.

При одночасному прийомі альфа-адреноблокатора доксазозину (4 мг і 8 мг) і силденафілу (25 мг, 50 мг і 100 мг) у пацієнтів з доброякісною гіперплазією передміхурової залози зі стабільною гемодинамікою середнє додаткове зниження систолічного/діастолічного АТ в положенні лежачи на спині становило 7/7 мм рт.ст., 9/5 мм рт.ст. і 8/4 мм рт.ст. відповідно, а в положенні стоячи - 6/6 мм рт.ст., 11/4 мм рт.ст. і 4/5 мм рт.ст. відповідно. Повідомляється про рідкісні випадки розвитку у таких пацієнтів симптоматичної постуральної гіпотензії, що проявлялася у вигляді запаморочень (без непритомності). У окремих чутливих пацієнтів, які отримують альфа-адреноблокатори, одночасне застосування силденафілу може призвести до симптоматичної гіпотензії.

Ознак значущої взаємодії силденафілу з толбутамідом (250 мг) або варфарином (40 мг), які метаболізуються CYP2C9, не виявлено.

Силденафіл в дозі 100 мг не впливає на фармакокінетичні параметри інгібітора ВІЛ-протеази саквінавіру, що є субстратом CYP3A4, при його постійній концентрації в крові.

Одночасне застосування силденафілу в рівноважному стані (80 мг 3 рази/добу) призводить до підвищення AUC і Сmax бозентану (125 мг 2 рази/добу) на 49.8% і 42% відповідно.

Силденафіл в дозі 50 мг не викликає додаткового збільшення часу кровотечі при прийомі ацетилсаліцилової кислоти в дозі 150 мг.

Силденафіл в дозі 50 мг не підсилює гіпотензивну дію етанолу у здорових добровольців при максимальному рівні етанолу в крові в середньому 0.08% (80 мг/дл).
У пацієнтів з артеріальною гіпертензією ознак взаємодії силденафілу (в дозі 100 мг) з амлодипіном не виявлено. Середнє додаткове зниження АТ в положенні лежачи становить 8 мм рт.ст. (систолічного) і 7 мм рт.ст. (діастолічного).
Застосування силденафілу в поєднанні з антигіпертензивними засобами не призводить до виникнення додаткових побічних ефектів.

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою 25 мг, 50 мг, 100 мг. 
1, 2, 4, 8 або 12 табл. у блістері з ПВХ/ПЕ/аклар/алюмінієвої фольги. 1, 2 або 3 бл. у картонній пачці.
На лицьову сторону картонної пачки наноситься перфорована строчка контролю першого відкриття.
Захисний стікер розташовується в лівому нижньому куті задньої поверхні пачки.