Арифам
Arifam
АТХ код:
Аналоги (дженерики, синоніми)
Амлодипін, Індапамід
Діюча речовина
Фармакологічна група
З тієї ж фармакологічної групи
Рецепт латинською
Rp.: "Arifam" 5 mg +1.5 mg
D.t.d. № 30 in tab.
S.: Внутрішньо, по 1 таблетці 1 раз на день, вранці, незалежно від прийому їжі
D.t.d. № 30 in tab.
S.: Внутрішньо, по 1 таблетці 1 раз на день, вранці, незалежно від прийому їжі
Фармакологічні властивості
Гіпотензивний.
Фармакодинаміка
Комбінований антигіпертензивний препарат, що містить амлодипін (блокатор кальцієвих каналів) та індапамід (тіазидоподібний діуретик).
Амлодипін - блокатор кальцієвих каналів, похідне дигідропіридину. Має антиангінальну та гіпотензивну дію. Амлодипін інгібує трансмембранний перехід іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судинної стінки. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну обумовлений прямою розслаблюючою дією на гладкі м'язи судин.
У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом амлодипіну 1 раз/добу забезпечує клінічно значуще зниження АТ (в положенні лежачи та стоячи) протягом 24 год. Антигіпертензивна дія розвивається повільно, у зв'язку з чим розвиток гострої артеріальної гіпотензії нехарактерний.
Амлодипін не чинить небажаного впливу на ліпідний обмін і не викликає зміни ліпідного профілю плазми крові, тому підходить для застосування у пацієнтів з бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою.
Індапамід є похідним сульфонаміду. За фармакологічними властивостями близький до тіазидних діуретиків. Індапамід інгібує реабсорбцію іонів натрію в кортикальному сегменті петлі Генле, що призводить до збільшення екскреції нирками іонів натрію та хлору, і меншою мірою іонів калію та магнію, посилюючи тим самим діурез та знижуючи АТ.
У режимі монотерапії антигіпертензивна дія зберігається протягом 24 год і проявляється при застосуванні препарату в дозах, що чинять мінімальну діуретичну дію. Антигіпертензивна дія індапаміду пов'язана з поліпшенням еластичних властивостей великих артерій, зменшенням ОПСС. На тлі прийому індапаміду зменшується гіпертрофія лівого шлуночка. Індапамід не впливає на концентрацію ліпідів у плазмі крові (тригліцеридів, загального холестерину, ЛПНЩ та ЛПВЩ), на показники вуглеводного обміну (в т.ч. у пацієнтів з цукровим діабетом).
Амлодипін - блокатор кальцієвих каналів, похідне дигідропіридину. Має антиангінальну та гіпотензивну дію. Амлодипін інгібує трансмембранний перехід іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судинної стінки. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну обумовлений прямою розслаблюючою дією на гладкі м'язи судин.
У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом амлодипіну 1 раз/добу забезпечує клінічно значуще зниження АТ (в положенні лежачи та стоячи) протягом 24 год. Антигіпертензивна дія розвивається повільно, у зв'язку з чим розвиток гострої артеріальної гіпотензії нехарактерний.
Амлодипін не чинить небажаного впливу на ліпідний обмін і не викликає зміни ліпідного профілю плазми крові, тому підходить для застосування у пацієнтів з бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою.
Індапамід є похідним сульфонаміду. За фармакологічними властивостями близький до тіазидних діуретиків. Індапамід інгібує реабсорбцію іонів натрію в кортикальному сегменті петлі Генле, що призводить до збільшення екскреції нирками іонів натрію та хлору, і меншою мірою іонів калію та магнію, посилюючи тим самим діурез та знижуючи АТ.
У режимі монотерапії антигіпертензивна дія зберігається протягом 24 год і проявляється при застосуванні препарату в дозах, що чинять мінімальну діуретичну дію. Антигіпертензивна дія індапаміду пов'язана з поліпшенням еластичних властивостей великих артерій, зменшенням ОПСС. На тлі прийому індапаміду зменшується гіпертрофія лівого шлуночка. Індапамід не впливає на концентрацію ліпідів у плазмі крові (тригліцеридів, загального холестерину, ЛПНЩ та ЛПВЩ), на показники вуглеводного обміну (в т.ч. у пацієнтів з цукровим діабетом).
Фармакокінетика
Амлодипін
Після прийому внутрішньо амлодипін повільно абсорбується з ШКТ. Одночасний прийом їжі не впливає на біодоступність амлодипіну. Сmax амлодипіну в плазмі крові досягається через 6-12 год після прийому внутрішньо. Абсолютна біодоступність становить від 64% до 80%. Vd становить близько 21 л/кг. У дослідженнях in vitro ступінь зв'язування амлодипіну з білками плазми крові становила близько 97.5%. Амлодипін проникає через ГЕБ та плацентарний бар'єр.
Термінальний Т1/2 з плазми крові становить приблизно 35-50 год, що дозволяє приймати амлодипін 1 раз/добу. Амлодипін метаболізується в печінці з утворенням неактивних метаболітів, при цьому 10% прийнятої внутрішньо дози амлодипіну виводиться в незміненому вигляді, близько 60% - нирками у вигляді метаболітів. Амлодипін не виводиться з організму за допомогою гемодіалізу.
Подовження Т1/2 у пацієнтів з печінковою недостатністю припускає, що при тривалому застосуванні кумуляція амлодипіну в організмі буде вищою (збільшується до 60 год).
Індапамід
Індапамід швидко і повністю всмоктується з ШКТ. Прийом їжі незначно підвищує швидкість всмоктування, але не впливає на повноту всмоктування. Cmax в плазмі крові досягається приблизно через 1 год після прийому внутрішньо. Зв'язування індапаміду з білками плазми крові становить 79%. Css досягається через 7 днів. Повторний прийом не призводить до накопичення.
Т1/2 становить 14-24 год (в середньому 18 год). Виведення відбувається в основному нирками (70% дози) та через кишечник (22%) у формі неактивних метаболітів.
Після прийому внутрішньо амлодипін повільно абсорбується з ШКТ. Одночасний прийом їжі не впливає на біодоступність амлодипіну. Сmax амлодипіну в плазмі крові досягається через 6-12 год після прийому внутрішньо. Абсолютна біодоступність становить від 64% до 80%. Vd становить близько 21 л/кг. У дослідженнях in vitro ступінь зв'язування амлодипіну з білками плазми крові становила близько 97.5%. Амлодипін проникає через ГЕБ та плацентарний бар'єр.
Термінальний Т1/2 з плазми крові становить приблизно 35-50 год, що дозволяє приймати амлодипін 1 раз/добу. Амлодипін метаболізується в печінці з утворенням неактивних метаболітів, при цьому 10% прийнятої внутрішньо дози амлодипіну виводиться в незміненому вигляді, близько 60% - нирками у вигляді метаболітів. Амлодипін не виводиться з організму за допомогою гемодіалізу.
Подовження Т1/2 у пацієнтів з печінковою недостатністю припускає, що при тривалому застосуванні кумуляція амлодипіну в організмі буде вищою (збільшується до 60 год).
Індапамід
Індапамід швидко і повністю всмоктується з ШКТ. Прийом їжі незначно підвищує швидкість всмоктування, але не впливає на повноту всмоктування. Cmax в плазмі крові досягається приблизно через 1 год після прийому внутрішньо. Зв'язування індапаміду з білками плазми крові становить 79%. Css досягається через 7 днів. Повторний прийом не призводить до накопичення.
Т1/2 становить 14-24 год (в середньому 18 год). Виведення відбувається в основному нирками (70% дози) та через кишечник (22%) у формі неактивних метаболітів.
Спосіб застосування
Для дорослих:
Внутрішньо, по 1 таб. 1 раз/добу, переважно вранці.
Таблетки необхідно ковтати, не розжовуючи та запиваючи водою.
При порушенні функції нирок тяжкого ступеня (КК менше 30 мл/хв) застосування цієї комбінації протипоказане. Корекція дози препарату у пацієнтів з порушенням функції нирок легкого та помірного ступеня не потрібна.
Пацієнтам похилого віку цю комбінацію слід призначати з урахуванням функції нирок.
При тяжких порушеннях функції печінки терапія препаратом протипоказана. Для пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня дозу слід підбирати з обережністю, лікування слід починати з найменшої дози.
Таблетки необхідно ковтати, не розжовуючи та запиваючи водою.
При порушенні функції нирок тяжкого ступеня (КК менше 30 мл/хв) застосування цієї комбінації протипоказане. Корекція дози препарату у пацієнтів з порушенням функції нирок легкого та помірного ступеня не потрібна.
Пацієнтам похилого віку цю комбінацію слід призначати з урахуванням функції нирок.
При тяжких порушеннях функції печінки терапія препаратом протипоказана. Для пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня дозу слід підбирати з обережністю, лікування слід починати з найменшої дози.
Для дітей:
На даний момент немає даних щодо безпеки та ефективності застосування цієї комбінації у дітей та підлітків.
Показання
Артеріальна гіпертензія у пацієнтів, яким потрібна терапія амлодипіном та індапамідом.
Протипоказання
- тяжка ниркова недостатність (КК
Особливі вказівки
При порушенні функції печінки тіазидоподібні діуретики можуть викликати печінкову енцефалопатію, особливо у разі електролітного дисбалансу. У зв'язку з наявністю в складі індапаміду при розвитку цього явища застосування препарату слід негайно припинити.
Описані випадки реакцій фоточутливості при прийомі тіазидних і тіазидоподібних діуретиків. Якщо реакція фоточутливості виникла під час лікування, рекомендується припинити лікування. Якщо повторне призначення діуретика вважається необхідним, рекомендується захищати відкриті частини тіла від впливу сонця або штучних УФ-променів.
Безпека та ефективність застосування амлодипіну при гіпертонічному кризі не встановлені.
До початку лікування необхідно визначити вміст іонів натрію в плазмі крові. На тлі прийому препарату слід регулярно контролювати цей показник. Усі діуретичні засоби здатні викликати гіпонатріємію, яка іноді призводить до серйозних ускладнень. Гіпонатріємія на початковому етапі може не супроводжуватися клінічними симптомами, тому необхідний регулярний лабораторний контроль. Більш частий контроль вмісту іонів натрію показаний пацієнтам похилого віку та пацієнтам з цирозом печінки.
Виснаження запасів калію з розвитком гіпокаліємії є основним ризиком, пов'язаним з прийомом тіазидних і тіазидоподібних діуретиків. Необхідно запобігати розвитку гіпокаліємії (<3.4 ммоль/л) у пацієнтів з високим ризиком (похилого віку, ослаблених і/або отримуючих поєднану медикаментозну терапію, пацієнтів з цирозом печінки, периферичними набряками та асцитом, ІХС, серцевою недостатністю). У таких пацієнтів гіпокаліємія посилює кардіотоксичність серцевих глікозидів та ризик розвитку аритмії.
Особи з подовженим інтервалом QT також належать до групи ризику, незалежно від походження цього порушення - вродженого або ятрогенного. Гіпокаліємія, а також брадикардія, є факторами, що сприяють виникненню важкої аритмії, зокрема, потенційно фатальної тахікардії типу "пірует".
У всіх зазначених вище ситуаціях необхідно частіше вимірювати концентрацію калію в плазмі крові. Перше вимірювання вмісту іонів калію в плазмі крові слід провести протягом першого тижня від початку лікування.
При появі гіпокаліємії слід призначити відповідне лікування.
Тіазидні і тіазидоподібні діуретики можуть знижувати екскрецію кальцію з сечею і викликати незначне і тимчасове підвищення рівня кальцію в плазмі крові. Істинна гіперкальціємія може бути пов'язана з раніше не діагностованим гіперпаратиреозом. До дослідження функції паращитовидної залози лікування слід припинити.
У зв'язку з наявністю індапаміду необхідно контролювати концентрацію глюкози в крові у пацієнтів з цукровим діабетом, особливо при наявності гіпокаліємії.
У пацієнтів з серцевою недостатністю лікування слід проводити з обережністю. У довгостроковому плацебо-контрольованому дослідженні у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю (класу III і IV за класифікацією NYHA) частота розвитку набряку легень була вищою в групі, що отримувала амлодипін, ніж у групі плацебо. Блокатори кальцієвих каналів, в т.ч. амлодипін, слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з застійною серцевою недостатністю, оскільки вони можуть збільшувати ризик серцево-судинних подій та смертельного результату.
Тіазидні і тіазидоподібні діуретики в повній мірі ефективні тільки при нормальній або незначно порушеній функції нирок (концентрація креатиніну в плазмі крові нижче 25 мг/л, т.е. 220 мкмоль/л у дорослих пацієнтів). У пацієнтів похилого віку вміст креатиніну в плазмі слід розраховувати в залежності від віку, маси тіла та статі.
На початку лікування у пацієнтів може спостерігатися зниження СКФ, обумовлене гіповолемією, яка, в свою чергу, викликана втратою води та іонів натрію на тлі прийому діуретичних препаратів. Це може призвести до підвищення концентрації сечовини та креатиніну в плазмі крові. Така транзиторна функціональна ниркова недостатність не має клінічного значення при нормальній функції нирок, однак може посилити вже існуючу ниркову недостатність.
У пацієнтів з нирковою недостатністю амлодипін можна застосовувати в звичайних дозах. Зміни концентрації амлодипіну в плазмі крові не корелюють зі ступенем порушення функції нирок. Амлодипін не виводиться з організму за допомогою діалізу. При порушенні функції нирок дозу препарату слід підбирати з урахуванням вмісту окремих компонентів.
У зв'язку з наявністю індапаміду у пацієнтів з гіперурикемією може збільшитися ризик розвитку нападів подагри.
У пацієнтів з порушенням функції печінки Т1/2 і AUC амлодипіну збільшуються. Застосування амлодипіну необхідно починати з найбільш низьких доз і дотримуватися заходів обережності, як на початку лікування, так і при збільшенні дози.
Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами
Амлодипін чинить незначний або помірний вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами. Якщо у пацієнтів, які отримують амлодипін, спостерігається запаморочення, головний біль, втомлюваність або нудота, здатність до реагування може бути порушена. Рекомендується дотримуватися обережності, особливо на початку лікування.
Індапамід не впливає на уважність, але в окремих випадках можуть виникати різні реакції, пов'язані зі зниженням АТ, особливо на початку лікування або при додаванні іншого антигіпертензивного препарату. В результаті може порушуватися здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами.
Описані випадки реакцій фоточутливості при прийомі тіазидних і тіазидоподібних діуретиків. Якщо реакція фоточутливості виникла під час лікування, рекомендується припинити лікування. Якщо повторне призначення діуретика вважається необхідним, рекомендується захищати відкриті частини тіла від впливу сонця або штучних УФ-променів.
Безпека та ефективність застосування амлодипіну при гіпертонічному кризі не встановлені.
До початку лікування необхідно визначити вміст іонів натрію в плазмі крові. На тлі прийому препарату слід регулярно контролювати цей показник. Усі діуретичні засоби здатні викликати гіпонатріємію, яка іноді призводить до серйозних ускладнень. Гіпонатріємія на початковому етапі може не супроводжуватися клінічними симптомами, тому необхідний регулярний лабораторний контроль. Більш частий контроль вмісту іонів натрію показаний пацієнтам похилого віку та пацієнтам з цирозом печінки.
Виснаження запасів калію з розвитком гіпокаліємії є основним ризиком, пов'язаним з прийомом тіазидних і тіазидоподібних діуретиків. Необхідно запобігати розвитку гіпокаліємії (<3.4 ммоль/л) у пацієнтів з високим ризиком (похилого віку, ослаблених і/або отримуючих поєднану медикаментозну терапію, пацієнтів з цирозом печінки, периферичними набряками та асцитом, ІХС, серцевою недостатністю). У таких пацієнтів гіпокаліємія посилює кардіотоксичність серцевих глікозидів та ризик розвитку аритмії.
Особи з подовженим інтервалом QT також належать до групи ризику, незалежно від походження цього порушення - вродженого або ятрогенного. Гіпокаліємія, а також брадикардія, є факторами, що сприяють виникненню важкої аритмії, зокрема, потенційно фатальної тахікардії типу "пірует".
У всіх зазначених вище ситуаціях необхідно частіше вимірювати концентрацію калію в плазмі крові. Перше вимірювання вмісту іонів калію в плазмі крові слід провести протягом першого тижня від початку лікування.
При появі гіпокаліємії слід призначити відповідне лікування.
Тіазидні і тіазидоподібні діуретики можуть знижувати екскрецію кальцію з сечею і викликати незначне і тимчасове підвищення рівня кальцію в плазмі крові. Істинна гіперкальціємія може бути пов'язана з раніше не діагностованим гіперпаратиреозом. До дослідження функції паращитовидної залози лікування слід припинити.
У зв'язку з наявністю індапаміду необхідно контролювати концентрацію глюкози в крові у пацієнтів з цукровим діабетом, особливо при наявності гіпокаліємії.
У пацієнтів з серцевою недостатністю лікування слід проводити з обережністю. У довгостроковому плацебо-контрольованому дослідженні у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю (класу III і IV за класифікацією NYHA) частота розвитку набряку легень була вищою в групі, що отримувала амлодипін, ніж у групі плацебо. Блокатори кальцієвих каналів, в т.ч. амлодипін, слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з застійною серцевою недостатністю, оскільки вони можуть збільшувати ризик серцево-судинних подій та смертельного результату.
Тіазидні і тіазидоподібні діуретики в повній мірі ефективні тільки при нормальній або незначно порушеній функції нирок (концентрація креатиніну в плазмі крові нижче 25 мг/л, т.е. 220 мкмоль/л у дорослих пацієнтів). У пацієнтів похилого віку вміст креатиніну в плазмі слід розраховувати в залежності від віку, маси тіла та статі.
На початку лікування у пацієнтів може спостерігатися зниження СКФ, обумовлене гіповолемією, яка, в свою чергу, викликана втратою води та іонів натрію на тлі прийому діуретичних препаратів. Це може призвести до підвищення концентрації сечовини та креатиніну в плазмі крові. Така транзиторна функціональна ниркова недостатність не має клінічного значення при нормальній функції нирок, однак може посилити вже існуючу ниркову недостатність.
У пацієнтів з нирковою недостатністю амлодипін можна застосовувати в звичайних дозах. Зміни концентрації амлодипіну в плазмі крові не корелюють зі ступенем порушення функції нирок. Амлодипін не виводиться з організму за допомогою діалізу. При порушенні функції нирок дозу препарату слід підбирати з урахуванням вмісту окремих компонентів.
У зв'язку з наявністю індапаміду у пацієнтів з гіперурикемією може збільшитися ризик розвитку нападів подагри.
У пацієнтів з порушенням функції печінки Т1/2 і AUC амлодипіну збільшуються. Застосування амлодипіну необхідно починати з найбільш низьких доз і дотримуватися заходів обережності, як на початку лікування, так і при збільшенні дози.
Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами
Амлодипін чинить незначний або помірний вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами. Якщо у пацієнтів, які отримують амлодипін, спостерігається запаморочення, головний біль, втомлюваність або нудота, здатність до реагування може бути порушена. Рекомендується дотримуватися обережності, особливо на початку лікування.
Індапамід не впливає на уважність, але в окремих випадках можуть виникати різні реакції, пов'язані зі зниженням АТ, особливо на початку лікування або при додаванні іншого антигіпертензивного препарату. В результаті може порушуватися здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами.
Побічні ефекти
Найбільш часто спостережувані небажані реакції під час лікування амлодипіном та індапамідом включають сонливість, запаморочення, головний біль, серцебиття, почервоніння обличчя, біль у животі, нудоту, набряк гомілки, набряки та втомлюваність.
Під час лікування амлодипіном та індапамідом спостерігалися небажані реакції, представлені нижче. Частота класифікується наступним чином: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100,
Під час лікування амлодипіном та індапамідом спостерігалися небажані реакції, представлені нижче. Частота класифікується наступним чином: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100,
Передозування
Інформація про передозування комбінації амлодипін + індапамід відсутня.
Амлодипін
Інформація про навмисне передозування у людини обмежена.
Симптоми: наявні дані демонструють, що значне передозування може призвести до надмірної периферичної вазодилатації і, можливо, до рефлекторної тахікардії. Спостерігалися випадки вираженої і ймовірно тривалої системної гіпотензії аж до розвитку шоку зі смертельним результатом.
Лікування: при клінічно значущій гіпотензії внаслідок передозування амлодипіну необхідна активна підтримка функціонування ССС, включаючи частий моніторинг серцевої та дихальної функцій, підйом кінцівок і контроль ОЦК та діурезу.
Для відновлення тонусу судин і АТ може бути ефективним застосування судинозвужувальних засобів за відсутності протипоказань до їх застосування. В/в введення глюконату кальцію може сприяти ліквідації блокади кальцієвих каналів.
У деяких випадках може бути доцільним промивання шлунка. У здорових добровольців застосування активованого вугілля протягом періоду до 2 год після прийому 10 мг амлодипіну призводило до зниження швидкості абсорбції амлодипіну.
Оскільки амлодипін у високій мірі зв'язується з білками, діаліз навряд чи буде ефективним.
Індапамід
Індапамід не проявляв токсичності при застосуванні в дозах до 40 мг, тобто в 27 разів вище терапевтичної дози.
Симптоми: ознаками гострого отруєння є головним чином водно-електролітні порушення (гіпонатріємія, гіпокаліємія). У клінічній картині можуть відзначатися нудота, блювання, гіпотензія, спазми м'язів, вертиго, сонливість, сплутаність свідомості, поліурія або олігурія, можливо, аж до анурії (внаслідок гіповолемії).
Лікування: початкові заходи невідкладної допомоги включають швидке виведення прийнятого індапаміду шляхом промивання шлунка і/або призначення активованого вугілля з подальшим відновленням водно-електролітного балансу до норми в спеціалізованому відділенні.
Амлодипін
Інформація про навмисне передозування у людини обмежена.
Симптоми: наявні дані демонструють, що значне передозування може призвести до надмірної периферичної вазодилатації і, можливо, до рефлекторної тахікардії. Спостерігалися випадки вираженої і ймовірно тривалої системної гіпотензії аж до розвитку шоку зі смертельним результатом.
Лікування: при клінічно значущій гіпотензії внаслідок передозування амлодипіну необхідна активна підтримка функціонування ССС, включаючи частий моніторинг серцевої та дихальної функцій, підйом кінцівок і контроль ОЦК та діурезу.
Для відновлення тонусу судин і АТ може бути ефективним застосування судинозвужувальних засобів за відсутності протипоказань до їх застосування. В/в введення глюконату кальцію може сприяти ліквідації блокади кальцієвих каналів.
У деяких випадках може бути доцільним промивання шлунка. У здорових добровольців застосування активованого вугілля протягом періоду до 2 год після прийому 10 мг амлодипіну призводило до зниження швидкості абсорбції амлодипіну.
Оскільки амлодипін у високій мірі зв'язується з білками, діаліз навряд чи буде ефективним.
Індапамід
Індапамід не проявляв токсичності при застосуванні в дозах до 40 мг, тобто в 27 разів вище терапевтичної дози.
Симптоми: ознаками гострого отруєння є головним чином водно-електролітні порушення (гіпонатріємія, гіпокаліємія). У клінічній картині можуть відзначатися нудота, блювання, гіпотензія, спазми м'язів, вертиго, сонливість, сплутаність свідомості, поліурія або олігурія, можливо, аж до анурії (внаслідок гіповолемії).
Лікування: початкові заходи невідкладної допомоги включають швидке виведення прийнятого індапаміду шляхом промивання шлунка і/або призначення активованого вугілля з подальшим відновленням водно-електролітного балансу до норми в спеціалізованому відділенні.
Лікарняна взаємодія
Амлодипін
У зв'язку з ризиком розвитку гіперкаліємії рекомендується уникати спільного застосування блокаторів кальцієвих каналів, таких як амлодипін, у пацієнтів з передумовою до злоякісної гіпертермії, а також при лікуванні злоякісної гіпертермії.
Прийом амлодипіну з грейпфрутом або грейпфрутовим соком не рекомендується, оскільки у деяких пацієнтів може збільшуватися біодоступність амлодипіну, що призводить до посилення ефектів зниження АТ.
Одночасне застосування амлодипіну з сильними або помірними інгібіторами CYP3A4 (інгібітори протеази, протигрибкові препарати з групи азолів, антибіотики з групи макролідів, такі як еритроміцин або кларитроміцин, верапаміл або дилтіазем) може призвести до значного збільшення концентрації амлодипіну. Клінічні прояви цих фармакокінетичних відхилень можуть бути більш вираженими у пацієнтів похилого віку. Може знадобитися моніторинг клінічного стану та корекція дози.
Одночасне застосування індукторів CYP3A4 (наприклад, рифампіцин, звіробій продірявлений) може призвести до зниження концентрації амлодипіну в плазмі крові. Амлодипін слід з обережністю застосовувати спільно з індукторами CYP3A4.
Амлодипін чинить додаткову гіпотензивну дію при одночасному прийомі з іншими препаратами, що мають антигіпертензивну дію.
Одночасне багаторазове застосування амлодипіну в дозі 10 мг і симвастатину в дозі 80 мг призводило до 77%-ного збільшення концентрації симвастатину порівняно з монотерапією симвастатином. У пацієнтів, які отримують амлодипін, доза симвастатину не повинна перевищувати 20 мг/добу.
Індапамід
При одночасному застосуванні індапаміду та препаратів літію може спостерігатися підвищення концентрації літію в плазмі крові з ознаками передозування, як при безсольовій дієті (знижена екскреція літію з сечею). Однак якщо застосування діуретиків є необхідним, потрібен ретельний моніторинг літію в плазмі та корекція дози.
Перед призначенням препаратів, що викликають тахікардію типу "пірует", на тлі прийому цієї комбінації слід провести дослідження з метою виявлення гіпокаліємії та провести корекцію за необхідності. Потрібен моніторинг клінічного стану, електролітів плазми та ЕКГ. При наявності гіпокаліємії слід застосовувати препарати, що не викликають тахікардію типу "пірует".
При одночасному застосуванні НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, саліцилову кислоту у високих дозах (≥3 г/добу), можливе зниження антигіпертензивного ефекту індапаміду. Ризик розвитку гострої ниркової недостатності у пацієнтів з дегідратацією (зниженою клубочковою фільтрацією). На початку лікування слід проводити гідратацію та моніторинг функції нирок.
Ризик раптової гіпотензії і/або гострої ниркової недостатності на початку лікування інгібітором АПФ на тлі вже наявного зниження концентрації натрію (особливо у пацієнтів зі стенозом ниркової артерії).
При артеріальній гіпертензії, якщо попереднє лікування діуретиками могло викликати зменшення рівня натрію, необхідно: за 3 дні до початку лікування інгібітором АПФ припинити прийом діуретиків (надалі, за необхідності, прийом діуретиків можна відновити) або призначити інгібітор АПФ у низькій початковій дозі та поступово підвищувати дозу.
При хронічній серцевій недостатності лікування інгібіторами АПФ слід починати з низьких доз з можливим попереднім зниженням доз діуретиків.
У всіх випадках слід проводити моніторинг функції нирок (концентрація креатиніну в плазмі крові) протягом перших тижнів лікування інгібітором АПФ.
При одночасному застосуванні амфотерицину В (в/в), глюко- та мінералокортикоїдів (системне призначення), тетракозактиду, проносних, що стимулюють моторику кишечника підвищується ризик розвитку гіпокаліємії (адитивний ефект). Слід проводити моніторинг концентрації калію в плазмі крові та, за необхідності, її корекцію. Це особливо актуально при супутньому лікуванні серцевими глікозидами. Слід використовувати проносні засоби, що не стимулюють моторику кишечника.
Гіпокаліємія посилює токсичні ефекти серцевих глікозидів. Слід проводити моніторинг концентрації калію в плазмі крові та показників ЕКГ, а також корекцію лікування за необхідності.
При одночасному застосуванні баклофену можливе посилення антигіпертензивного ефекту. На початку лікування слід проводити гідратацію та моніторинг функції нирок.
Одночасне застосування алопуринолу з індапамідом може збільшувати ризик виникнення реакцій підвищеної чутливості до алопуринолу.
При одночасному застосуванні калійзберігаючих діуретиків (амілорид, спиронолактон, триамтерен) може виникати гіпокаліємія або гіперкаліємія (особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю та цукровим діабетом). Слід спостерігати за концентрацією калію в плазмі крові та показниками ЕКГ, і, якщо необхідно, переглядати лікування.
Функціональна ниркова недостатність, яка може виникати на тлі діуретиків, особливо "петльових", при одночасному призначенні метформіну підвищує ризик розвитку молочнокислого ацидозу. Не слід застосовувати метформін, якщо концентрація креатиніну в плазмі крові перевищує 15 мг/л (135 мкмоль/л) у чоловіків і 12 мг/л (110 мкмоль/л) у жінок.
При дегідратації, викликаній діуретиками, є підвищений ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при застосуванні йодовмісних контрастних речовин у високих дозах. Перед введенням йодовмісного препарату слід компенсувати втрату рідини.
При одночасному застосуванні трициклічних антидепресантів, нейролептиків спостерігається підвищений ризик ортостатичної гіпотензії та посилення антигіпертензивного ефекту (адитивний ефект).
При одночасному застосуванні з солями кальцію внаслідок зниження виведення кальцію з сечею є ризик гіперкальціємії.
При одночасному застосуванні циклоспорину, такролімусу спостерігається ризик підвищення концентрації креатиніну в плазмі крові без будь-яких змін концентрації циркулюючого циклоспорину, навіть за відсутності втрати води/натрію.
Кортикостероїди, тетракозактид (системне застосування) знижують антигіпертензивний ефект цієї комбінації (затримка води/натрію внаслідок прийому кортикостероїдів).
У зв'язку з ризиком розвитку гіперкаліємії рекомендується уникати спільного застосування блокаторів кальцієвих каналів, таких як амлодипін, у пацієнтів з передумовою до злоякісної гіпертермії, а також при лікуванні злоякісної гіпертермії.
Прийом амлодипіну з грейпфрутом або грейпфрутовим соком не рекомендується, оскільки у деяких пацієнтів може збільшуватися біодоступність амлодипіну, що призводить до посилення ефектів зниження АТ.
Одночасне застосування амлодипіну з сильними або помірними інгібіторами CYP3A4 (інгібітори протеази, протигрибкові препарати з групи азолів, антибіотики з групи макролідів, такі як еритроміцин або кларитроміцин, верапаміл або дилтіазем) може призвести до значного збільшення концентрації амлодипіну. Клінічні прояви цих фармакокінетичних відхилень можуть бути більш вираженими у пацієнтів похилого віку. Може знадобитися моніторинг клінічного стану та корекція дози.
Одночасне застосування індукторів CYP3A4 (наприклад, рифампіцин, звіробій продірявлений) може призвести до зниження концентрації амлодипіну в плазмі крові. Амлодипін слід з обережністю застосовувати спільно з індукторами CYP3A4.
Амлодипін чинить додаткову гіпотензивну дію при одночасному прийомі з іншими препаратами, що мають антигіпертензивну дію.
Одночасне багаторазове застосування амлодипіну в дозі 10 мг і симвастатину в дозі 80 мг призводило до 77%-ного збільшення концентрації симвастатину порівняно з монотерапією симвастатином. У пацієнтів, які отримують амлодипін, доза симвастатину не повинна перевищувати 20 мг/добу.
Індапамід
При одночасному застосуванні індапаміду та препаратів літію може спостерігатися підвищення концентрації літію в плазмі крові з ознаками передозування, як при безсольовій дієті (знижена екскреція літію з сечею). Однак якщо застосування діуретиків є необхідним, потрібен ретельний моніторинг літію в плазмі та корекція дози.
Перед призначенням препаратів, що викликають тахікардію типу "пірует", на тлі прийому цієї комбінації слід провести дослідження з метою виявлення гіпокаліємії та провести корекцію за необхідності. Потрібен моніторинг клінічного стану, електролітів плазми та ЕКГ. При наявності гіпокаліємії слід застосовувати препарати, що не викликають тахікардію типу "пірует".
При одночасному застосуванні НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, саліцилову кислоту у високих дозах (≥3 г/добу), можливе зниження антигіпертензивного ефекту індапаміду. Ризик розвитку гострої ниркової недостатності у пацієнтів з дегідратацією (зниженою клубочковою фільтрацією). На початку лікування слід проводити гідратацію та моніторинг функції нирок.
Ризик раптової гіпотензії і/або гострої ниркової недостатності на початку лікування інгібітором АПФ на тлі вже наявного зниження концентрації натрію (особливо у пацієнтів зі стенозом ниркової артерії).
При артеріальній гіпертензії, якщо попереднє лікування діуретиками могло викликати зменшення рівня натрію, необхідно: за 3 дні до початку лікування інгібітором АПФ припинити прийом діуретиків (надалі, за необхідності, прийом діуретиків можна відновити) або призначити інгібітор АПФ у низькій початковій дозі та поступово підвищувати дозу.
При хронічній серцевій недостатності лікування інгібіторами АПФ слід починати з низьких доз з можливим попереднім зниженням доз діуретиків.
У всіх випадках слід проводити моніторинг функції нирок (концентрація креатиніну в плазмі крові) протягом перших тижнів лікування інгібітором АПФ.
При одночасному застосуванні амфотерицину В (в/в), глюко- та мінералокортикоїдів (системне призначення), тетракозактиду, проносних, що стимулюють моторику кишечника підвищується ризик розвитку гіпокаліємії (адитивний ефект). Слід проводити моніторинг концентрації калію в плазмі крові та, за необхідності, її корекцію. Це особливо актуально при супутньому лікуванні серцевими глікозидами. Слід використовувати проносні засоби, що не стимулюють моторику кишечника.
Гіпокаліємія посилює токсичні ефекти серцевих глікозидів. Слід проводити моніторинг концентрації калію в плазмі крові та показників ЕКГ, а також корекцію лікування за необхідності.
При одночасному застосуванні баклофену можливе посилення антигіпертензивного ефекту. На початку лікування слід проводити гідратацію та моніторинг функції нирок.
Одночасне застосування алопуринолу з індапамідом може збільшувати ризик виникнення реакцій підвищеної чутливості до алопуринолу.
При одночасному застосуванні калійзберігаючих діуретиків (амілорид, спиронолактон, триамтерен) може виникати гіпокаліємія або гіперкаліємія (особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю та цукровим діабетом). Слід спостерігати за концентрацією калію в плазмі крові та показниками ЕКГ, і, якщо необхідно, переглядати лікування.
Функціональна ниркова недостатність, яка може виникати на тлі діуретиків, особливо "петльових", при одночасному призначенні метформіну підвищує ризик розвитку молочнокислого ацидозу. Не слід застосовувати метформін, якщо концентрація креатиніну в плазмі крові перевищує 15 мг/л (135 мкмоль/л) у чоловіків і 12 мг/л (110 мкмоль/л) у жінок.
При дегідратації, викликаній діуретиками, є підвищений ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при застосуванні йодовмісних контрастних речовин у високих дозах. Перед введенням йодовмісного препарату слід компенсувати втрату рідини.
При одночасному застосуванні трициклічних антидепресантів, нейролептиків спостерігається підвищений ризик ортостатичної гіпотензії та посилення антигіпертензивного ефекту (адитивний ефект).
При одночасному застосуванні з солями кальцію внаслідок зниження виведення кальцію з сечею є ризик гіперкальціємії.
При одночасному застосуванні циклоспорину, такролімусу спостерігається ризик підвищення концентрації креатиніну в плазмі крові без будь-яких змін концентрації циркулюючого циклоспорину, навіть за відсутності втрати води/натрію.
Кортикостероїди, тетракозактид (системне застосування) знижують антигіпертензивний ефект цієї комбінації (затримка води/натрію внаслідок прийому кортикостероїдів).
Лікарська форма
Таблетки з модифікованим вивільненням, вкриті плівковою оболонкою, 5 мг + 1,5 мг і 10 мг + 1,5 мг.
15 шт. - блістери ПВХ/Ал (2) - пачки картонні
15 шт. - блістери ПВХ/Ал (2) - пачки картонні
