Бруфен СР

Знеболювальне, жарознижувальне, протизапальне.

Ібупрофен — похідне пропіонової кислоти, НПЗП, який має знеболювальну, протизапальну та жарознижувальну дію. Терапевтична дія препарату обумовлена інгібуванням ферменту ЦОГ, що призводить до значного зниження синтезу ПГ. Ці властивості забезпечують усунення симптомів запалення, болю та лихоманки.

Експериментальні дані показують, що при спільному застосуванні ібупрофен може конкурентно інгібувати дію низьких доз ацетилсаліцилової кислоти на агрегацію тромбоцитів. Ряд фармакодинамічних досліджень показав, що при прийомі одноразової дози ібупрофену 400 мг протягом 8 год до або протягом 30 хв після прийому ацетилсаліцилової кислоти негайного вивільнення (81 мг) спостерігалося зниження дії ацетилсаліцилової кислоти на утворення тромбоксану або агрегацію тромбоцитів. Незважаючи на неоднозначність при екстраполяції цих даних на клінічну ситуацію, ймовірність того, що регулярне тривале застосування ібупрофену може знижувати кардіопротективний ефект низьких доз ацетилсаліцилової кислоти, не може бути виключена. Розвиток клінічно значущого ефекту вважається малоймовірним при епізодичному застосуванні ібупрофену

Ібупрофен являє собою рацемічну суміш [+]S- та [-]R-енантіомерів.

Всмоктування. Ібупрофен швидко всмоктується в ШКТ, біодоступність становить 80–90%, час досягнення Cmax у плазмі крові при застосуванні лікарської форми негайного вивільнення — 1–2 год. Дослідження показали, що прийом їжі не має значного впливу на загальну біодоступність.

Пролонгована лікарська форма таблеток ібупрофену в дозуванні 800 мг у порівнянні з лікарськими формами негайного вивільнення забезпечує поступове, більш повільне вивільнення діючої речовини та нижчу Сmах у плазмі крові, яка досягається приблизно через 3 год після застосування ібупрофену. В результаті тривалої фази абсорбції в системному кровотоці довше підтримуються плазмові концентрації ібупрофену. Таким чином, ібупрофен, таблетки з пролонгованим вивільненням у дозуванні 800 мг достатньо приймати лише 1 раз на добу.

Порівняння фармакокінетичного профілю двох таблеток ібупрофену з пролонгованим вивільненням у дозуванні 800 мг та таблеток ібупрофену з негайним вивільненням у дозуванні 400 мг, прийнятих чотири рази на добу, показало, що лікарська форма з пролонгованим вивільненням забезпечує зниження різниці між максимальною та залишковою концентраціями та забезпечує підтримання вищих середніх плазмових концентрацій через 5, 10, 15 та 24 год. Для таблеток з негайним вивільненням та таблеток з пролонгованим вивільненням показники AUC були схожими.

Розподіл. Ібупрофен інтенсивно зв'язується з білками плазми крові (99%). Vd ібупрофену невеликий і становить приблизно 0,12–0,2 л/кг у дорослих.

Метаболізм. Ібупрофен швидко метаболізується в печінці за участю ізоферментів цитохрому P450, переважно ізоферменту CYP2C9, з утворенням двох основних неактивних метаболітів — 2-гідроксіібупрофену та 3-карбоксіібупрофену. Після прийому ібупрофену внутрішньо трохи менше 90% від прийнятої дози ібупрофену може виявлятися в сечі у вигляді окислювальних метаболітів та їх глюкуронових кон'югатів. Незначна кількість ібупрофену виводиться з сечею в незміненому вигляді.

Виведення. Виведення ібупрофену через нирки є швидким і повним. T1/2 лікарських форм негайного вивільнення становить близько 2 год. Ібупрофен практично повністю виводиться з організму через 24 год після прийому останньої дози.

Особливі групи пацієнтів

Пацієнти похилого віку. У пацієнтів похилого віку при відсутності ниркової недостатності спостерігаються лише невеликі, клінічно незначущі відмінності у фармакокінетичному профілі та виведенні з сечею у порівнянні з пацієнтами молодого віку.

Ниркова недостатність. У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого ступеня спостерігалися підвищений рівень (S)-ібупрофену в плазмі крові, підвищені значення показника AUC (S)-ібупрофену та підвищені значення енантіомерного співвідношення AUC (S/R) у порівнянні зі здоровими пацієнтами контрольної групи. У пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності, які перебували на діалізі, середня вільна фракція ібупрофену становила близько 3% у порівнянні з 1% у здорових добровольців. Серйозні порушення функції нирок можуть призвести до накопичення метаболітів ібупрофену. Значущість цього ефекту невідома. Метаболіти можуть бути виведені за допомогою гемодіалізу

Печінкова недостатність. Наявність алкогольної хвороби печінки при печінковій недостатності легкого або середнього ступеня тяжкості не мала суттєвого впливу на фармакокінетичні параметри.

У пацієнтів з цирозом печінки та печінковою недостатністю середнього ступеня тяжкості (6–10 балів за шкалою Чайлд-П'ю), які отримували лікування рацемічним ібупрофеном, спостерігалося збільшення T1/2 в середньому в 2 рази, а значення енантіомерного співвідношення AUC (S/R) було значно нижче у порівнянні зі здоровими пацієнтами контрольної групи, що вказує на порушення метаболічної трансформації (R)-ібупрофену в активний (S)-енантіомер

Для дорослих:

Запальні та дегенеративні захворювання: ревматоїдний артрит, включаючи ювенільний ревматоїдний артрит або синдром Стилла, остеоартроз, суглобовий синдром при загостренні подагри, псоріатичний артрит, хвороба Бехтерева (анкілозуючий спондиліт), спондильоз.

Захворювання околосуставних тканин, включаючи ревматичні: плечолопатковий періартрит (капсуліт), бурсит, тендиніт, теносиновіт, тендовагініт, біль у попереку, радикуліт.

Пошкодження м'яких тканин: травматичне запалення м'яких тканин і опорно-рухового апарату, вивихи і розтягнення, гематоми.

Ослаблення больового синдрому легкого або середнього ступеня вираженості при: головному болю, зубному болю, первинній дисменореї, післяопераційних болях, мігрені, панікуліті, невралгії, міалгії.

Запальні процеси в малому тазу: аднексит, альгодисменорея.

Препарат призначений для симптоматичної терапії, зменшення болю і запалення на момент застосування, на прогресування захворювання не впливає.

- підвищена чутливість до діючої речовини або будь-якої з допоміжних речовин, що входять до складу препарату;
- повне або неповне поєднання бронхіальної астми, рецидивуючого поліпозу носа і навколоносових пазух і непереносимості ацетилсаліцилової кислоти або інших НПЗП (в т.ч. в анамнезі);
- хронічна серцева недостатність (функціональний клас II–IV за класифікацією NYHA);
- неконтрольована артеріальна гіпертензія;
- клінічно підтверджена ішемічна хвороба серця;
- захворювання периферичних артерій і судин головного мозку;
- тяжка печінкова недостатність;
- активне захворювання печінки;
- тяжка ниркова недостатність (Cl креатиніну менше 30 мл/хв);
- прогресуючі захворювання нирок;
- гемофілія та інші порушення згортання крові (в т.ч. гіпокоагуляція), геморагічні діатези;
- шлунково-кишкова кровотеча або перфорації в анамнезі, пов'язані з попереднім застосуванням НПЗП;
- виразковий коліт, хвороба Крона, рецидивуюча виразкова хвороба або шлунково-кишкова кровотеча (визначається двома або більше окремими епізодами підтвердженої виразки або кровотечі), в т.ч. в анамнезі;
- стан після проведення аортокоронарного шунтування;
- підтверджена гіперкаліємія;
- запальні захворювання кишечника;
- внутрішньочерепна кровотеча;
- вагітність на терміні більше 20 тижнів;
- період грудного вигодовування;
- дитячий вік до 12 років.

З обережністю: одноразовий епізод ерозивно-виразкового захворювання органів ШКТ в анамнезі (в т.ч. виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки); одночасний прийом пероральних ГКС (в т.ч. преднізолону), антикоагулянтів (в т.ч. варфарину), антиагрегантів (в т.ч. клопідогрелю), СІОЗС (в т.ч. циталопраму, флуоксетину, пароксетину, сертраліну); тривале використання НПЗП; бронхіальна астма, хронічний риніт або алергічні захворювання (в т.ч. в анамнезі); печінкова недостатність і/або хронічна ниркова недостатність (Cl креатиніну 30–60 мл/хв); серцева недостатність; артеріальна гіпертензія; ішемічна хвороба серця; цереброваскулярні захворювання; дисліпідемія/гіперліпідемія; цукровий діабет; захворювання периферичних артерій; куріння; наявність інфекції Н.pуlori; часте вживання алкоголю; тяжкі соматичні захворювання; системний червоний вовчак або інші аутоімунні захворювання сполучної тканини (підвищений ризик розвитку асептичного менінгіту); захворювання крові нез'ясованої етіології (лейкопенія та анемія); цироз печінки з портальною гіпертензією; нефротичний синдром; гіпербілірубінемія; гастрит; ентерит; коліт; стан зневоднення; вагітність на терміні до 20 тижнів, похилий вік.

Рекомендується призначати ібупрофен максимально можливим коротким курсом і в мінімальній ефективній дозі, необхідній для усунення симптомів. У разі необхідності системного застосування більше 10 днів, необхідно проконсультуватися з лікарем.

Під час тривалого лікування необхідний контроль картини периферичної крові та функціонального стану печінки і нирок. При появі симптомів гастропатії показаний ретельний контроль, включаючи проведення езофагогастродуоденоскопії, загальний аналіз крові (визначення гемоглобіну), аналіз калу на приховану кров.

Застосування НПЗП у пацієнтів з вітряною віспою може бути пов'язане з підвищеним ризиком розвитку важких гнійних ускладнень інфекційно-запальних захворювань шкіри та підшкірно-жирової клітковини (наприклад, некротизуючого фасциїту). У зв'язку з цим рекомендується уникати застосування ібупрофену при вітряній віспі.

Ібупрофен пригнічує ЦОГ і синтез простагландинів, впливає на овуляцію, порушуючи жіночу репродуктивну функцію (оборотно після відміни лікування).

Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами

Пацієнтам, які відзначають запаморочення, сонливість, загальмованість або порушення зору при прийомі ібупрофену, слід уникати водіння автотранспорту та іншої діяльності, що вимагає високої концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.

З боку системи кровотворення: дуже рідко - порушення кровотворення (анемія, лейкопенія, апластична анемія, гемолітична анемія, тромбоцитопенія, панцитопенія, агранулоцитоз).

З боку імунної системи: нечасто - реакції гіперчутливості - неспецифічні алергічні реакції та анафілактичні реакції, реакції з боку дихальних шляхів (бронхіальна астма, в т.ч. її загострення, бронхоспазм, задишка, диспное), шкірні реакції (свербіж, кропив'янка, пурпура, набряк Квінке, ексфоліативні та буллезні дерматози, в т.ч. токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), синдром Стівенса-Джонсона, багатоформна еритема), алергічний риніт, еозинофілія; дуже рідко - важкі реакції гіперчутливості, в т.ч. набряк обличчя, язика та гортані, задишка, тахікардія, артеріальна гіпотензія (анафілаксія, набряк Квінке або важкий анафілактичний шок).

З боку травної системи: нечасто - біль у животі, нудота, диспепсія (в т.ч. печія, здуття живота); рідко - діарея, метеоризм, запор, блювання; дуже рідко - пептична виразка, перфорація або шлунково-кишкова кровотеча, мелена, криваве блювання, в деяких випадках з летальним наслідком, особливо у пацієнтів похилого віку, виразковий стоматит, гастрит; частота невідома - загострення коліту та хвороби Крона.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко - порушення функції печінки, підвищення активності печінкових трансаміназ, гепатит та жовтяниця.

З боку сечовидільної системи: дуже рідко - гостра ниркова недостатність (компенсована та декомпенсована), особливо при тривалому застосуванні, у поєднанні з підвищенням концентрації сечовини в плазмі крові та появою набряків, гематурії та протеїнурії; нефритичний синдром, нефротичний синдром, папілярний некроз, інтерстиціальний нефрит, цистит.

З боку нервової системи: нечасто - головний біль; дуже рідко - асептичний менінгіт.

З боку серцево-судинної системи: частота невідома - серцева недостатність, периферичні набряки; при тривалому застосуванні підвищений ризик тромботичних ускладнень (наприклад, інфаркт міокарда, інсульт), підвищення АТ.

З боку дихальної системи: частота невідома - бронхіальна астма; бронхоспазм; задишка.

З боку лабораторних показників: можливо - зниження вмісту гематокриту або гемоглобіну, збільшення часу кровотечі, зниження концентрації глюкози в плазмі крові, зменшення кліренсу креатиніну, підвищення концентрації креатиніну в плазмі крові, підвищення активності печінкових трансаміназ.

Симптоми: у більшості пацієнтів при передозуванні ібупрофену симптоми проявляються через 4–6 год після прийому. Найчастіше повідомлялося про такі симптоми передозування, як нудота, блювання, біль у животі, загальмованість і сонливість. Порушення з боку ЦНС включають головний біль, шум у вухах, запаморочення, судоми та втрату свідомості. Також рідко повідомлялося про ністагм, метаболічний ацидоз, гіпотермію, порушення функції нирок, шлунково-кишкову кровотечу, кому, зупинку дихання, пригнічення активності ЦНС та дихальної системи. Повідомлялося про випадки серцево-судинної токсичності, в т.ч. артеріальної гіпотензії, брадикардії та тахікардії. У випадках значної передозування можливий розвиток ниркової недостатності та ураження печінки. Передозування великими дозами ібупрофену, як правило, добре переноситься, якщо одночасно не приймалися інші препарати. У разі важкої інтоксикації можливий розвиток метаболічного ацидозу.

Лікування: специфічного антидоту не існує. При передозуванні рекомендується промивання шлунка (протягом першої години після прийому) та підтримуюча терапія. При наявності симптомів з боку ШКТ — призначення антацидних препаратів. При розвитку артеріальної гіпотензії — в/в інфузії і, якщо потрібно, інотропна підтримка. Пиття, форсований діурез і симптоматична терапія (корекція кислотно-лужного стану, електролітного балансу, АТ).

Токсичність. У дітей і дорослих при прийомі ібупрофену в дозах менше 100 мг/кг ознаки та симптоми токсичності зазвичай відсутні. Однак у деяких випадках може знадобитися проведення симптоматичної терапії. У дітей поява симптомів токсичності спостерігалася після прийому ібупрофену в дозах 400 мг/кг і більше.

При одночасному застосуванні ібупрофен зменшує дію антигіпертензивних засобів (інгібіторів АПФ, бета-адреноблокаторів), діуретиків (фуросеміду, гідрохлоротіазиду).

При одночасному застосуванні з антикоагулянтами можливо посилення їх дії.

При одночасному застосуванні з ГКС підвищується ризик розвитку побічної дії з боку ШКТ.

При одночасному застосуванні ібупрофен може витісняти з сполук з білками плазми крові непрямі антикоагулянти (аценокумарол), похідні гідантоїну (фенітоїн), пероральні гіпоглікемічні препарати похідні сульфонілсечовини.

При одночасному застосуванні з амлодипіном можливо невелике зменшення антигіпертензивної дії амлодипіну; з ацетилсаліциловою кислотою - зменшується концентрація ібупрофену в плазмі крові; з баклофеном - описаний випадок посилення токсичної дії баклофену.

При одночасному застосуванні з варфарином можливо збільшення часу кровотечі, спостерігалися також мікрогематурія, гематоми; з каптоприлом - можливо зменшення антигіпертензивної дії каптоприлу; з колестираміном - помірно виражене зменшення абсорбції ібупрофену.

При одночасному застосуванні з літію карбонатом підвищується концентрація літію в плазмі крові.

При одночасному застосуванні з магнію гідроксидом підвищується початкова абсорбція ібупрофену; з метотрексатом - підвищується токсичність метотрексату.

Одночасне застосування НПЗП і серцевих глікозидів може призвести до погіршення серцевої недостатності, зниження швидкості клубочкової фільтрації та збільшення концентрації серцевих глікозидів у плазмі крові.

Існують дані про ймовірність збільшення концентрації метотрексату в плазмі крові на фоні застосування НПЗП.

При одночасному застосуванні НПЗП і циклоспорину збільшується ризик нефротоксичності.

НПЗП можуть знижувати ефективність міфепристону, тому прийом НПЗП слід починати не раніше, ніж через 8-12 днів після закінчення прийому міфепристону.

При одночасному застосуванні НПЗП і такролімусу можливо збільшення ризику нефротоксичності.

Одночасне застосування НПЗП і зидовудину може призвести до підвищення гематотоксичності. Існують дані про підвищений ризик виникнення гемартрозу і гематом у ВІЛ-позитивних пацієнтів з гемофілією, які отримували спільне лікування зидовудином і ібупрофеном.

У пацієнтів, які отримують спільне лікування НПЗП і антибіотиками хінолонового ряду, можливо збільшення ризику виникнення судом.

У пацієнтів, які отримують одночасно НПЗП і мієлотоксичні препарати, посилюється гематотоксичність.

При одночасному застосуванні ібупрофену і цефамандолу, цефоперазону, цефотетану, вальпроєвої кислоти, плікаміцину збільшується частота розвитку гіпопротромбінемії.

При одночасному застосуванні ібупрофену і лікарських засобів, що блокують канальцеву секрецію, відзначається зниження виведення і підвищення плазмової концентрації ібупрофену.

При одночасному застосуванні ібупрофену і індукторів мікросомального окислення (фенітоїн, етанол, барбітурати, рифампіцин, фенілбутазон, трициклічні антидепресанти) відбувається збільшення продукції гідроксильованих активних метаболітів, підвищення ризику розвитку важких інтоксикацій.

Таблетки з пролонгованим вивільненням, вкриті плівковою оболонкою, 800 мг.
По 7, 10 або 14 таблеток у блістері рв ПВХ/ПВДХ/Аl-фольги або по 60 або 100 таблеток у пластиковому флаконі білого кольору, виготовленому з поліетилену високої щільності, який закривається навинчуваною кришкою білого кольору. По 1, 2, 3, 4, 5 або 6 блістерів або по 1 флакону разом з інструкцією по застосуванню в пачці картонній.