Діувер

Діуретичний.

"Петльовий" діуретик. Основний механізм дії препарату обумовлений оборотним зв'язуванням торасеміду з контранспортером Na+/Cl-/K+, розташованим в апікальній мембрані товстого сегмента висхідної петлі Генле. В результаті цього знижується або повністю інгібується реабсорбція іонів натрію і зменшується осмотичний тиск внутрішньоклітинної рідини і реабсорбція води. Блокує альдостеронові рецептори в міокарді, зменшує фіброз і покращує діастолічну функцію міокарда.

Торасемід у меншій мірі, ніж фуросемід, викликає гіпокаліємію, при цьому проявляє більшу активність і його дія більш тривала.

Максимальний діуретичний ефект розвивається через 2-3 години після прийому препарату внутрішньо.

Застосування торасеміду є найбільш обґрунтованим вибором для проведення тривалої терапії.

Всмоктування

Після прийому внутрішньо торасемід швидко і практично повністю всмоктується в ШКТ. Cmax торасеміду в плазмі досягається через 1-2 години після прийому препарату внутрішньо після їжі. Біодоступність - 80-90% з незначними індивідуальними варіаціями.

Діуретичний ефект зберігається до 18 годин, це полегшує переносимість терапії через відсутність дуже частого сечовипускання в перші години після прийому препарату внутрішньо, що обмежує активність пацієнтів.

Розподіл

Зв'язування з білками плазми крові - понад 99%. Видимий Vd становить 16 л.

Метаболізм і виведення

Метаболізується в печінці за участю ізоферментів системи цитохрому Р450. В результаті послідовних реакцій окислення, гідроксилювання або кільцевого гідроксилювання утворюються 3 метаболіти (M1, М3 і М5), зв'язування яких з білками плазми становить 86%, 95% і 97% відповідно. T1/2 торасеміду і його метаболітів становить 3-4 години і не змінюється при хронічній нирковій недостатності. Загальний кліренс становить 40 мл/хв, нирковий кліренс - 10 мл/хв.

В середньому близько 83% від прийнятої дози виводиться нирками: в незміненому вигляді (24%) і у вигляді переважно неактивних метаболітів (M1 - 12%, М3 - 3%, М5 - 41%).

Фармакокінетика в особливих клінічних випадках

При нирковій недостатності T1/2 торасеміду не змінюється, T1/2 метаболітів М3 і М5 збільшується. Торасемід і його метаболіти незначно виводяться за допомогою гемодіалізу і гемофільтрації.

При печінковій недостатності концентрація торасеміду в плазмі крові підвищується внаслідок зниження метаболізму препарату в печінці. У пацієнтів з серцевою або печінковою недостатністю T1/2 торасеміду і метаболіту М5 незначно збільшений, кумуляція препарату малоймовірна.

Для дорослих:

- набряковий синдром різного генезу, в т.ч. при хронічній серцевій недостатності, захворюваннях печінки, легень і нирок;
- артеріальна гіпертензія

- підвищена чутливість до торасеміду або будь-якого з компонентів препарату;
- алергія на сульфонаміди (сульфаніламіди протимікробні засоби або препарати сульфонілсечовини);
- ниркова недостатність з анурією;
- печінкова кома і прекома;
- виражена гіпокаліємія;
- виражена гіпонатріємія;
- гіповолемія (з артеріальною гіпотензією або без неї) або дегідратація;
- різко виражені порушення відтоку сечі будь-якої етіології (включаючи одностороннє ураження сечовивідних шляхів);
- глікозидна інтоксикація;
- гострий гломерулонефрит;
- декомпенсований аортальний і мітральний стеноз, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія;
- підвищення центрального венозного тиску (понад 10 мм рт. ст.);
- гіперурикемія;
- непереносимість лактози, дефіцит лактази або глюкозо-галактозна мальабсорбція;
- період лактації;
- вік до 18 років.

З обережністю: артеріальна гіпотензія; стенозуючий атеросклероз церебральних артерій; гіпопротеїнемія; схильність до гіперурикемії; порушення відтоку сечі (доброякісна гіперплазія передміхурової залози, звуження сечовипускального каналу або гідронефроз); шлуночкова аритмія в анамнезі; гострий інфаркт міокарда (збільшення ризику розвитку кардіогенного шоку); діарея; панкреатит; цукровий діабет (зниження толерантності до глюкози); гепаторенальний синдром; подагра; анемія; вагітність.

Застосовувати строго за призначенням лікаря.

Пацієнти з підвищеною чутливістю до сульфаніламідів і похідних сульфонілсечовини можуть мати перехресну чутливість до препарату Діувер.

Пацієнтам, які отримують високі дози препарату Діувер протягом тривалого періоду, щоб уникнути розвитку гіпонатріємії, метаболічного алкалозу і гіпокаліємії, рекомендується дієта з достатнім вмістом кухонної солі і застосування препаратів калію.

Підвищений ризик розвитку порушень водно-електролітного балансу відзначається у хворих з нирковою недостатністю. В ході курсового лікування необхідно періодично контролювати концентрацію електролітів в плазмі крові (в т.ч. натрій, кальцій, калій, магній), кислотно-основний стан, залишковий азот, креатинін, сечову кислоту і проводити при необхідності відповідну корекційну терапію (з більшою частотою у пацієнтів з частою блювотою і на фоні парентерально введених рідин).

При появі або посиленні азотемії і олігурії у пацієнтів з важкими прогресуючими захворюваннями нирок, рекомендується призупинити лікування.

Підбір режиму дозування у пацієнтів з асцитом на фоні цирозу печінки слід проводити в умовах стаціонару (порушення водно-електролітного балансу можуть спричинити розвиток печінкової коми). Цій категорії пацієнтів показаний регулярний контроль електролітів плазми крові.

У хворих на цукровий діабет або зі зниженою толерантністю до глюкози потрібен періодичний контроль концентрації глюкози в крові і сечі.

У хворих у несвідомому стані, з гіперплазією передміхурової залози, звуженням сечоводів необхідний контроль діурезу у зв'язку з можливістю гострої затримки сечі.

Вплив на здатність керувати транспортними засобами і механізмами

В період лікування пацієнти повинні утримуватися від керування транспортними засобами і занять іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій.

З боку водно-електролітного і кислотно-лужного балансу: гіпонатріємія, гіпохлоремія, гіпокаліємія, гіпомагніємія, гіпокальціємія, метаболічний алкалоз. Симптомами, що вказують на розвиток порушень електролітного і кислотно-лужного стану, можуть бути головний біль, сплутаність свідомості, судоми, тетанія, м'язова слабкість, порушення ритму серця і диспепсичні розлади; гіповолемія і дегідратація (частіше у пацієнтів похилого віку), які можуть призвести до гемоконцентрації з тенденцією до розвитку тромбозу.

З боку серцево-судинної системи: надмірне зниження АТ, ортостатична гіпотензія, колапс, тахікардія, аритмії, зниження ОЦК.

З боку обміну речовин: гіперхолестеринемія, гіпертригліцеридемія; тимчасове підвищення концентрації креатиніну і сечовини в крові; підвищення концентрації сечової кислоти в крові, що може викликати або посилити прояви подагри; зниження толерантності до глюкози (можлива маніфестація латентно протікаючого цукрового діабету).

З боку сечовидільної системи: олігурія, гостра затримка сечі (наприклад, при гіперплазії передміхурової залози, звуженні сечовипускального каналу, гідронефрозі); інтерстиціальний нефрит, гематурія, зниження потенції.

З боку травної системи: нудота, блювота, діарея, внутрішньопечінковий холестаз, підвищення активності печінкових ферментів, гострий панкреатит.

З боку ЦНС і органу слуху: порушення слуху, зазвичай оборотне, і/або шум у вухах, особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю або гіпопротеїнемією (нефротичний синдром), парестезії.

З боку шкірних покривів: шкірний свербіж, кропив'янка, інші види висипу або буллезне ураження шкіри, багатоформна еритема, ексфоліативний дерматит, пурпура, лихоманка, васкуліт, еозинофілія, фотосенсибілізація; важкі анафілактичні або анафілактоїдні реакції аж до шоку, які до теперішнього часу були описані лише після в/в введення.

З боку периферичної крові: тромбоцитопенія, лейкопенія, агранулоцитоз, апластична або гемолітична анемія.

Симптоми: надмірно підвищений діурез, що супроводжується зниженням об'єму циркулюючої крові і порушенням електролітного балансу крові, з подальшим вираженим зниженням артеріального тиску, сонливістю і сплутаністю свідомості, колапсом. Можуть спостерігатися шлунково-кишкові розлади.

Лікування: специфічного антидоту немає. Провокація блювоти, промивання шлунка, активоване вугілля. Лікування симптоматичне, зниження дози або відміна препарату і одночасно відновлення ОЦК і показників водно-електролітного балансу і кислотно-основного стану під контролем сироваткових концентрацій електролітів, гематокриту, симптоматичне лікування. Гемодіаліз неефективний.

Торасемід підвищує концентрацію і ризик розвитку нефро- і ототоксичної дії цефалоспоринів, аміноглікозидів, хлорамфеніколу, етакринової кислоти, цисплатину, амфотерицину В (внаслідок конкурентного виведення нирками).

Торасемід підвищує ефективність діазоксиду і теофіліну, знижує ефективність гіпоглікемічних засобів, алопуринолу.

Пресорні аміни і торасемід взаємно знижують ефективність.

Лікарські засоби, що блокують канальцеву секрецію, підвищують концентрацію торасеміду в сироватці крові.

При одночасному застосуванні ГКС, амфотерицину В підвищується ризик розвитку гіпокаліємії, з серцевими глікозидами - зростає ризик розвитку глікозидної інтоксикації внаслідок гіпокаліємії (для високо- і низькополярних) і подовження T1/2 (для низькополярних).

Торасемід знижує нирковий кліренс препаратів літію і підвищує ймовірність розвитку інтоксикації.

НПЗП, сукральфат знижують діуретичний ефект внаслідок інгібування синтезу простагландину, порушення активності реніну в плазмі крові і виведення альдостерону.

Торасемід посилює гіпотензивну дію антигіпертензивних засобів, нервово-м'язову блокаду деполяризуючих міорелаксантів (суксаметоній) і послаблює дію недеполяризуючих міорелаксантів (тубокурарин).

При одночасному прийомі саліцилатів у високих дозах на фоні терапії торасемідом збільшується ризик прояву їх токсичності (внаслідок конкурентного виведення нирками).

Послідовне або одночасне застосування торасеміду з інгібіторами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину II може призвести до сильного зниження АТ. Цього можна уникнути, знизивши дозу торасеміду або тимчасово відмінивши його.

При одночасному застосуванні з пробенецидом або метотрексатом можливе зменшення ефективності торасеміду (однаковий шлях секреції). З іншого боку торасемід може призводити до зниження ниркової елімінації цих лікарських засобів.

При одночасному застосуванні циклоспорину і торасеміду збільшується ризик розвитку подагричного артриту внаслідок того, що циклоспорин може викликати порушення екскреції уратів нирками, а торасемід - гіперурикемію.

Повідомлялося, що у пацієнтів з високим ризиком розвитку нефропатії, які отримують торасемід внутрішньо, при введенні рентгеноконтрастних засобів порушення функцій нирок спостерігалися частіше, ніж у пацієнтів з високим ризиком розвитку нефропатії, яким перед введенням рентгеноконтрастних засобів проводили в/в гідратацію.

Таблетки, 5 мг, 10 мг.
По 10 таблеток в блістер з плівки ПВХ/ПВДХ і алюмінієвої фольги.
По 2 або 6 блістерів разом з інструкцією по застосуванню в картонну пачку.