Епоетин бета
Epoetinum beta
Аналоги (дженерики, синоніми)
Рекормон, Репоетин-СП, Еритропоетин людини рекомбінантний, Еритростим
Діюча речовина
Фармакологічна група
З тієї ж фармакологічної групи
Рецепт латинською
Rp.: Sol. "Epoetin beta" 2 000 ME - 1 ml
D.t.d. № 5 in amp.
S.: П/ш, по 1 ампулі 3 рази на тиждень.
D.t.d. № 5 in amp.
S.: П/ш, по 1 ампулі 3 рази на тиждень.
Фармакологічні властивості
Гемопоетичне, еритропоетичне.
Фармакодинаміка
Рекомбінантний еритропоетин людини (очищений глікопротеїн), що складається з 165 амінокислот, який, будучи мітогенним фактором і гормоном диференціації, сприяє утворенню еритроцитів з частково детермінованих клітин-попередників еритропоезу. Рекомбінантний епоетин бета, отриманий методом генної інженерії, за своїм амінокислотним і вуглеводним складом ідентичний еритропоетину людини.
Епоетин бета після в/в і п/ш введення збільшує кількість еритроцитів, ретикулоцитів і рівень гемоглобіну, а також швидкість включення заліза (59Fe) в клітини, специфічно стимулює еритропоез, не впливаючи на лейкопоез. Цитотоксичної дії епоетину бета на кістковий мозок або на клітини шкіри людини не виявлено.
Епоетин бета після в/в і п/ш введення збільшує кількість еритроцитів, ретикулоцитів і рівень гемоглобіну, а також швидкість включення заліза (59Fe) в клітини, специфічно стимулює еритропоез, не впливаючи на лейкопоез. Цитотоксичної дії епоетину бета на кістковий мозок або на клітини шкіри людини не виявлено.
Фармакокінетика
Після п/ш введення Cmax у плазмі досягається через 12-28 год. Біодоступність епоетину бета при п/ш введенні - 23-42% у порівнянні з в/в введенням. Vd дорівнює ОЦК або в 2 рази перевищує його. T1/2 у кінцевій фазі - 13-28 год. Після в/в введення T1/2 активної речовини становить 4-12 год. T1/2 термінальної фази при п/ш введенні більше, ніж після в/в введення, і становить у середньому 13-28 год.
Спосіб застосування
Для дорослих:
Лікування анемії у хворих з хронічною нирковою недостатністю: вводять підшкірно або внутрішньовенно протягом 2 хвилин (при підшкірному введенні потрібне застосування менших доз препарату). Хворим, які перебувають на гемодіалізі — через артеріовенозний шунт в кінці сеансу діалізу. Хворим, які не отримують гемодіаліз, переважно препарат вводити підшкірно, щоб уникнути випадкового потрапляння в периферичні вени.
Мета лікування — досягнення гематокриту 30–35% або усунення необхідності переливання крові. Щотижневе зростання гематокриту не повинно перевищувати 0,5%. У хворих з артеріальною гіпертензією, серцево-судинними та цереброваскулярними захворюваннями щотижневе зростання гематокриту та його щотижневі показники слід визначати індивідуально залежно від клінічної картини. Для деяких хворих оптимальний показник знаходиться нижче 30%. Лікування проводять у 2 етапи.
Стадія корекції: підшкірно, початкова доза — 20 МЕ/кг 3 рази на тиждень. У разі недостатнього підвищення гематокриту (менше 0,5% на тиждень) кожні 4 тижні доза може збільшуватися на 20 МЕ/кг 3 рази на тиждень. Сумарну тижневу дозу можна ділити на щоденні введення в менших дозах або вводити за 1 прийом.
При внутрішньовенному введенні початкова доза — 40 МЕ/кг 3 рази на тиждень. При недостатньому підвищенні гематокриту через 4 тижні доза може бути збільшена до 80 МЕ/кг 3 рази на тиждень. У разі необхідності подальшого підвищення дози її можна збільшувати на 20 МЕ/кг 3 рази на тиждень з 4-тижневим інтервалом. Незалежно від способу введення, максимальна доза не повинна перевищувати 720 МЕ/кг/тиждень.
При швидкості приросту гематокриту більше 1% на тиждень разову дозу необхідно знизити.
Підтримуюча терапія: для підтримання гематокриту на рівні від 30–35% дозу спочатку зменшують в 2 рази від дози попередньої ін'єкції. Надалі підтримуючу дозу підбирають для кожного пацієнта індивідуально, з інтервалом в 1–2 тижні, щоб гематокрит підтримувався на рівні 30–35%. При підшкірному введенні тижневу дозу можна вводити за 1 прийом або ділити на 3 або 7 введень на тиждень. При стабілізації стану можна перейти на одноразове введення з інтервалом 2 тижні, в такому випадку може знадобитися збільшення дози. Лікування пожиттєве, при необхідності можна перервати.
Профілактика і лікування анемії у онкологічних хворих:
Хворим з солідними пухлинами, які отримують хіміотерапію, лікування показано при Нb до початку хіміотерапії не вище 130 г/л. Підшкірно, початкова доза — 450 МЕ/кг/тиждень, розділена на 3 або 7 введень. При недостатньому підвищенні Нb через 4 тижні дозу подвоюють. Лікування продовжують до 3 тижнів після закінчення хіміотерапії. Якщо під час першого циклу хіміотерапії Нb, незважаючи на лікування препаратом, знижується більше ніж на 10 г/л, подальше застосування препарату може бути неефективним. Слід уникати підвищення Нb більше ніж на 20 г/л на місяць або вище 140 г/л. При зростанні Нb більше ніж на 20 г/л на місяць дозу знижують на 50%. Якщо Нb перевищує 140 г/л, препарат відміняють до тих пір, поки Нb не знизиться до 120 г/л або менше, а потім відновлюють лікування в дозі, що становить 50% від попередньої тижневої дози.
У хворих з мієломною хворобою і неходжкінськими лімфомами низького ступеня злоякісності або хронічним лімфоцитарним лейкозом початкова доза — 450 МЕ/кг/тиждень. Препарат вводять підшкірно. Тижневу дозу можна розділити на 3 або 7 введень. При недостатньому підвищенні Нb через 4 тижні (менше ніж на 10 г/л) дозу подвоюють. Якщо через 8 тижнів лікування Нb не підвищується хоча б на 10 г/л, препарат слід відмінити. Максимальна доза не повинна перевищувати 900 МЕ/кг на тиждень.
При хронічному лімфоцитарному лейкозі лікування слід продовжувати до 4 тижнів після закінчення хіміотерапії. Найвища доза не повинна перевищувати 900 МЕ/кг. Якщо за 4 тижні лікування Нb зростає більше ніж на 20 г/л, дозу зменшують в 2 рази. Якщо Нb перевищує 140 г/л, лікування необхідно перервати до тих пір, поки Нb не досягне 130 г/л і менше, після чого терапію відновлюють в дозі, рівній 50% від попередньої початкової дози. Лікування слід відновлювати тільки в тому випадку, якщо найбільш ймовірною причиною анемії є недостатність еритропоетину.
Профілактика анемії у недоношених новонароджених: підшкірно, в дозі 250 МЕ/кг 3 рази на тиждень. Курс лікування — 6 тижнів. Лікування повинно починатися якомога раніше, переважно з 3 дня життя.
Діти і підлітки. У дітей і підлітків доза препарату залежить від віку: чим менший вік дитини, тим вищі дози епоетину бета йому потрібні. Оскільки індивідуальний відповідь на препарат передбачити не представляється можливим, доцільно починати з рекомендованого режиму дозування (див. «Лікування анемії у хворих з хронічною нирковою недостатністю» і «Профілактика анемії у недоношених новонароджених»).
Підготовка хворих до забору донорської крові для подальшої аутогемотрансфузії: внутрішньовенно або підшкірно 2 рази на тиждень протягом 4 тижнів. У разі, коли показник гематокриту (33% і більше) дозволяє здійснити забір крові, препарат вводять в кінці процедури. Доза препарату визначається індивідуально залежно від еритроцитарного резерву хворого і від обсягу крові, необхідного для аутогемотрансфузії. Найвища доза не повинна перевищувати 1600 МЕ/кг на тиждень при внутрішньовенному введенні і 1200 МЕ/кг/тиждень при підшкірному введенні. Протягом усього курсу лікування показник гематокриту не повинен перевищувати 48%.
Мета лікування — досягнення гематокриту 30–35% або усунення необхідності переливання крові. Щотижневе зростання гематокриту не повинно перевищувати 0,5%. У хворих з артеріальною гіпертензією, серцево-судинними та цереброваскулярними захворюваннями щотижневе зростання гематокриту та його щотижневі показники слід визначати індивідуально залежно від клінічної картини. Для деяких хворих оптимальний показник знаходиться нижче 30%. Лікування проводять у 2 етапи.
Стадія корекції: підшкірно, початкова доза — 20 МЕ/кг 3 рази на тиждень. У разі недостатнього підвищення гематокриту (менше 0,5% на тиждень) кожні 4 тижні доза може збільшуватися на 20 МЕ/кг 3 рази на тиждень. Сумарну тижневу дозу можна ділити на щоденні введення в менших дозах або вводити за 1 прийом.
При внутрішньовенному введенні початкова доза — 40 МЕ/кг 3 рази на тиждень. При недостатньому підвищенні гематокриту через 4 тижні доза може бути збільшена до 80 МЕ/кг 3 рази на тиждень. У разі необхідності подальшого підвищення дози її можна збільшувати на 20 МЕ/кг 3 рази на тиждень з 4-тижневим інтервалом. Незалежно від способу введення, максимальна доза не повинна перевищувати 720 МЕ/кг/тиждень.
При швидкості приросту гематокриту більше 1% на тиждень разову дозу необхідно знизити.
Підтримуюча терапія: для підтримання гематокриту на рівні від 30–35% дозу спочатку зменшують в 2 рази від дози попередньої ін'єкції. Надалі підтримуючу дозу підбирають для кожного пацієнта індивідуально, з інтервалом в 1–2 тижні, щоб гематокрит підтримувався на рівні 30–35%. При підшкірному введенні тижневу дозу можна вводити за 1 прийом або ділити на 3 або 7 введень на тиждень. При стабілізації стану можна перейти на одноразове введення з інтервалом 2 тижні, в такому випадку може знадобитися збільшення дози. Лікування пожиттєве, при необхідності можна перервати.
Профілактика і лікування анемії у онкологічних хворих:
Хворим з солідними пухлинами, які отримують хіміотерапію, лікування показано при Нb до початку хіміотерапії не вище 130 г/л. Підшкірно, початкова доза — 450 МЕ/кг/тиждень, розділена на 3 або 7 введень. При недостатньому підвищенні Нb через 4 тижні дозу подвоюють. Лікування продовжують до 3 тижнів після закінчення хіміотерапії. Якщо під час першого циклу хіміотерапії Нb, незважаючи на лікування препаратом, знижується більше ніж на 10 г/л, подальше застосування препарату може бути неефективним. Слід уникати підвищення Нb більше ніж на 20 г/л на місяць або вище 140 г/л. При зростанні Нb більше ніж на 20 г/л на місяць дозу знижують на 50%. Якщо Нb перевищує 140 г/л, препарат відміняють до тих пір, поки Нb не знизиться до 120 г/л або менше, а потім відновлюють лікування в дозі, що становить 50% від попередньої тижневої дози.
У хворих з мієломною хворобою і неходжкінськими лімфомами низького ступеня злоякісності або хронічним лімфоцитарним лейкозом початкова доза — 450 МЕ/кг/тиждень. Препарат вводять підшкірно. Тижневу дозу можна розділити на 3 або 7 введень. При недостатньому підвищенні Нb через 4 тижні (менше ніж на 10 г/л) дозу подвоюють. Якщо через 8 тижнів лікування Нb не підвищується хоча б на 10 г/л, препарат слід відмінити. Максимальна доза не повинна перевищувати 900 МЕ/кг на тиждень.
При хронічному лімфоцитарному лейкозі лікування слід продовжувати до 4 тижнів після закінчення хіміотерапії. Найвища доза не повинна перевищувати 900 МЕ/кг. Якщо за 4 тижні лікування Нb зростає більше ніж на 20 г/л, дозу зменшують в 2 рази. Якщо Нb перевищує 140 г/л, лікування необхідно перервати до тих пір, поки Нb не досягне 130 г/л і менше, після чого терапію відновлюють в дозі, рівній 50% від попередньої початкової дози. Лікування слід відновлювати тільки в тому випадку, якщо найбільш ймовірною причиною анемії є недостатність еритропоетину.
Профілактика анемії у недоношених новонароджених: підшкірно, в дозі 250 МЕ/кг 3 рази на тиждень. Курс лікування — 6 тижнів. Лікування повинно починатися якомога раніше, переважно з 3 дня життя.
Діти і підлітки. У дітей і підлітків доза препарату залежить від віку: чим менший вік дитини, тим вищі дози епоетину бета йому потрібні. Оскільки індивідуальний відповідь на препарат передбачити не представляється можливим, доцільно починати з рекомендованого режиму дозування (див. «Лікування анемії у хворих з хронічною нирковою недостатністю» і «Профілактика анемії у недоношених новонароджених»).
Підготовка хворих до забору донорської крові для подальшої аутогемотрансфузії: внутрішньовенно або підшкірно 2 рази на тиждень протягом 4 тижнів. У разі, коли показник гематокриту (33% і більше) дозволяє здійснити забір крові, препарат вводять в кінці процедури. Доза препарату визначається індивідуально залежно від еритроцитарного резерву хворого і від обсягу крові, необхідного для аутогемотрансфузії. Найвища доза не повинна перевищувати 1600 МЕ/кг на тиждень при внутрішньовенному введенні і 1200 МЕ/кг/тиждень при підшкірному введенні. Протягом усього курсу лікування показник гематокриту не повинен перевищувати 48%.
Показання
Виражена анемія, що виникає на тлі хронічної ниркової недостатності.
Анемія при ураженнях кісткового мозку і деяких хронічних захворюваннях (в т.ч. апластична анемія, анемія при мієлодиспластичних захворюваннях, при хронічних запальних захворюваннях, СНІД, рак).
Профілактика анемії у недоношених новонароджених, народжених з масою тіла 750-1500 г до 34-го тижня вагітності.
Для збільшення обсягу донорської крові, призначеної для подальшої аутотрансфузії з метою уникнення гемотрансфузій.
Анемія при ураженнях кісткового мозку і деяких хронічних захворюваннях (в т.ч. апластична анемія, анемія при мієлодиспластичних захворюваннях, при хронічних запальних захворюваннях, СНІД, рак).
Профілактика анемії у недоношених новонароджених, народжених з масою тіла 750-1500 г до 34-го тижня вагітності.
Для збільшення обсягу донорської крові, призначеної для подальшої аутотрансфузії з метою уникнення гемотрансфузій.
Протипоказання
Неконтрольована артеріальна гіпертензія, перенесений інфаркт міокарда або інсульт головного мозку протягом попереднього місяця, нестабільна стенокардія, тромбоемболія в анамнезі, підвищена чутливість до епоетину бета.
Особливі вказівки
На тлі терапії епоетином бета слід регулярно контролювати показники тромбоцитів, гематокриту і гемоглобіну.
Слід з обережністю застосовувати епоетин бета при рефрактерній анемії за наявності бласттрансформованих клітин, епілепсії, тромбоцитозі і хронічній печінковій недостатності.
Терапевтична ефективність епоетину бета може зменшитися при дефіциті заліза, фолієвої кислоти, вітаміну B12.
Слід виключити дефіцит заліза до початку лікування епоетином бета, а також протягом усього періоду терапії. При необхідності може бути призначена додаткова терапія препаратами заліза відповідно до клінічних рекомендацій.
Ефективність лікування зменшується при дефіциті заліза в організмі, при інфекційних і запальних захворюваннях, гемолізі.
Не можна повністю виключити можливість впливу епоетину бета на ріст деяких типів пухлин, особливо на злоякісні новоутворення кісткового мозку.
На тлі застосування епоетину бета необхідно контролювати рівень АТ, звертаючи увагу на виникнення або посилення незвичайних головних болів. При цьому може знадобитися корекція проведеної терапії або призначення антигіпертензивних засобів.
З обережністю застосовують при епілепсії, тромбоцитозі, печінковій недостатності, судинній недостатності, при злоякісних новоутвореннях; у пацієнтів з нефросклерозом, які не отримують гемодіаліз, оскільки можливе більш швидке погіршення функції нирок.
Рішення про застосування епоетину бета у пацієнтів з нефросклерозом, які не отримують діаліз, необхідно приймати індивідуально, оскільки не можна повністю виключити можливість більш швидкого погіршення функції нирок. У більшості випадків одночасно з підвищенням гемоглобіну знижується концентрація феритину в сироватці. Рівень феритину необхідно визначати протягом усього курсу лікування. Якщо він становить менше 100 нг/мл, рекомендується замісна терапія препаратами заліза.
Пацієнти, які здають аутологічну кров і перебувають у перед- або післяопераційному періоді, також повинні отримувати додатково адекватну кількість заліза до нормалізації показників феритину.
Слід з обережністю застосовувати епоетин бета при рефрактерній анемії за наявності бласттрансформованих клітин, епілепсії, тромбоцитозі і хронічній печінковій недостатності.
Терапевтична ефективність епоетину бета може зменшитися при дефіциті заліза, фолієвої кислоти, вітаміну B12.
Слід виключити дефіцит заліза до початку лікування епоетином бета, а також протягом усього періоду терапії. При необхідності може бути призначена додаткова терапія препаратами заліза відповідно до клінічних рекомендацій.
Ефективність лікування зменшується при дефіциті заліза в організмі, при інфекційних і запальних захворюваннях, гемолізі.
Не можна повністю виключити можливість впливу епоетину бета на ріст деяких типів пухлин, особливо на злоякісні новоутворення кісткового мозку.
На тлі застосування епоетину бета необхідно контролювати рівень АТ, звертаючи увагу на виникнення або посилення незвичайних головних болів. При цьому може знадобитися корекція проведеної терапії або призначення антигіпертензивних засобів.
З обережністю застосовують при епілепсії, тромбоцитозі, печінковій недостатності, судинній недостатності, при злоякісних новоутвореннях; у пацієнтів з нефросклерозом, які не отримують гемодіаліз, оскільки можливе більш швидке погіршення функції нирок.
Рішення про застосування епоетину бета у пацієнтів з нефросклерозом, які не отримують діаліз, необхідно приймати індивідуально, оскільки не можна повністю виключити можливість більш швидкого погіршення функції нирок. У більшості випадків одночасно з підвищенням гемоглобіну знижується концентрація феритину в сироватці. Рівень феритину необхідно визначати протягом усього курсу лікування. Якщо він становить менше 100 нг/мл, рекомендується замісна терапія препаратами заліза.
Пацієнти, які здають аутологічну кров і перебувають у перед- або післяопераційному періоді, також повинні отримувати додатково адекватну кількість заліза до нормалізації показників феритину.
Побічні ефекти
З боку серцево-судинної системи: часто — підвищення артеріального тиску або посилення вже наявної артеріальної гіпертензії, особливо у разі швидкого підвищення гематокриту; гіпертонічний криз з явищами енцефалопатії (головний біль, сплутаність свідомості, чутливі і рухові порушення — порушення мови, ходи, аж до тоніко-клонічних судом), тромбоз шунтів (можливо при неадекватній гепаринізації), особливо у хворих з тенденцією до гіпотонії або з ускладненнями артеріовенозної фістули (стеноз, аневризма), тромбоемболія (чіткий причинний зв'язок з препаратом не встановлений).
З боку органів кровотворення: рідко — дозозалежний тромбоцитоз (не виходить за межі норми і зникає при продовженні терапії), особливо після внутрішньовенного введення; рідко — утворення нейтралізуючих антитіл до епоетину бета з розвитком парціальної червоноклітинної аплазії або без неї.
Лабораторні показники: у хворих з уремією — гіперкаліємія, гіперфосфатемія. Зниження феритину (одночасно з підвищенням гематокриту) — в основному у недоношених дітей, особливо з 12-го по 14-й день життя; зниження сироваткових показників обміну Fe.
Алергічні реакції: висип, свербіж, кропив'янка; рідко — анафілактоїдні реакції.
Інші: головний біль (в т.ч. раптово виникаюча мігренеподібна), рідко — грипоподібна симптоматика (особливо на початку лікування): лихоманка, озноб, головний біль, біль у кінцівках, осалгія, нездужання; реакції в місці введення.
З боку органів кровотворення: рідко — дозозалежний тромбоцитоз (не виходить за межі норми і зникає при продовженні терапії), особливо після внутрішньовенного введення; рідко — утворення нейтралізуючих антитіл до епоетину бета з розвитком парціальної червоноклітинної аплазії або без неї.
Лабораторні показники: у хворих з уремією — гіперкаліємія, гіперфосфатемія. Зниження феритину (одночасно з підвищенням гематокриту) — в основному у недоношених дітей, особливо з 12-го по 14-й день життя; зниження сироваткових показників обміну Fe.
Алергічні реакції: висип, свербіж, кропив'янка; рідко — анафілактоїдні реакції.
Інші: головний біль (в т.ч. раптово виникаюча мігренеподібна), рідко — грипоподібна симптоматика (особливо на початку лікування): лихоманка, озноб, головний біль, біль у кінцівках, осалгія, нездужання; реакції в місці введення.
Передозування
Терапевтичний індекс Епоетину бета дуже широкий, однак слід враховувати індивідуальну відповідь на терапію на початку лікування.
Можлива надмірна фармакодинамічна відповідь, тобто надмірний еритропоез з життєзагрозливими серцево-судинними ускладненнями.
При високому показнику Нb необхідно тимчасово перервати терапію Епоетином бета.
При необхідності може бути проведена флеботомія.
Можлива надмірна фармакодинамічна відповідь, тобто надмірний еритропоез з життєзагрозливими серцево-судинними ускладненнями.
При високому показнику Нb необхідно тимчасово перервати терапію Епоетином бета.
При необхідності може бути проведена флеботомія.
Лікарняна взаємодія
При одночасному застосуванні препаратів, що впливають на кровотворення (наприклад, препаратів заліза), може посилюватися стимулююча дія епоетину бета.
Епоетин бета не можна змішувати з розчинами інших лікарських засобів.
Епоетин бета не можна змішувати з розчинами інших лікарських засобів.
Лікарська форма
Розчин для внутрішньовенного і підшкірного введення по 1 мл з активністю 500 ME або 2000 ME, або 3000 ME, або 4000 ME в ампулах або по 1 мл з активністю 2000 ME в шприцах.
По 5 або 10 ампул у контурній чарунковій упаковці. По одній контурній чарунковій упаковці з інструкцією по застосуванню в пачці з картону.
По 1 шприцу в контурній чарунковій упаковці. По 1, 5 або 6 контурних чарункових упаковок з інструкцією по застосуванню в пачці з картону.
По 5 або 10 ампул у контурній чарунковій упаковці. По одній контурній чарунковій упаковці з інструкцією по застосуванню в пачці з картону.
По 1 шприцу в контурній чарунковій упаковці. По 1, 5 або 6 контурних чарункових упаковок з інструкцією по застосуванню в пачці з картону.
