Езомепразол
Esomeprazole
АТХ код:
Аналоги (дженерики, синоніми)
Нексиум, Нео-зекст, Еманера, Езолок, Нексапра, Пемозар
Діюча речовина
Фармакологічна група
З тієї ж фармакологічної групи
Рецепт латинською
Rp.: Esomeprazoli 0,02
D.t.d. № 20 in tab.
S.: Внутрішньо, по 1 таблетці 2 рази на добу, незалежно від прийому їжі
Rp.: Esomeprazoli 40 mg
D.t.d. № 10 in flac.
S. По 1 флакону 1 раз на добу, внутрішньовенно
D.t.d. № 20 in tab.
S.: Внутрішньо, по 1 таблетці 2 рази на добу, незалежно від прийому їжі
Rp.: Esomeprazoli 40 mg
D.t.d. № 10 in flac.
S. По 1 флакону 1 раз на добу, внутрішньовенно
Фармакологічні властивості
Інгібуючий протонний насос.
Фармакодинаміка
Інгібітор H+-K+-АТФ-ази, правовращаючий ізомер омепразолу. Знижує секрецію соляної кислоти в шлунку шляхом специфічного інгібування протонного насоса в парієтальних клітинах. Будучи слабкою основою і переходячи в активну форму в кислій середовищі секреторних канальців парієтальних клітин слизової оболонки шлунка, активується і інгібує протоновий насос - фермент H+-K+-АТФ-азу. Інгібує як базальну, так і стимульовану секрецію хлороводневої (соляної) кислоти. Дія настає через 1 годину після перорального прийому 20 мг або 40 мг. При щоденному застосуванні протягом 5 днів у дозі 20 мг 1 раз/добу, середня максимальна концентрація хлороводневої кислоти після стимуляції пентагастрином знижується на 90%.
Фармакокінетика
Після прийому внутрішньо езомепразол швидко абсорбується. Cmax у плазмі крові досягається через 1-2 год. Абсолютна біодоступність езомепразолу після одноразового прийому дози 40 мг становить 64% і зростає до 89% на фоні щоденного прийому 1 раз/добу. Для дози 20 мг езомепразолу ці показники становлять 50% і 68%, відповідно. Зв'язування з білками плазми - 97%.
Езомепразол піддається метаболізму за участю системи цитохрому Р450. Основна частина метаболізується за участю специфічного поліморфного ізоферменту CYP2C19, при цьому утворюються гідроксильовані і десметильовані метаболіти езомепразолу. Метаболізм решти частини здійснюється ізоферментом CYP3A4; при цьому утворюється сульфопохідне езомепразолу, яке є основним метаболітом, визначеним у плазмі.
Загальний кліренс становить приблизно 17 л/год після одноразового прийому езомепразолу і 9 л/год - після багаторазового прийому. T1/2 – 1.3 год при систематичному прийомі в режимі дозування 1 раз/добу. AUC зростає на фоні багаторазового прийому (нелінійна залежність дози і AUC при систематичному прийомі, що є наслідком зниження метаболізму при першому проходженні через печінку, а також зниження системного кліренсу, викликаного інгібуванням ферменту CYP2C19 езомепразолом і/або його сульфовмісним метаболітом). Не кумулює. Виводиться до 80% дози у вигляді метаболітів нирками (менше 1% - у незміненому вигляді), решта кількості - з жовчю.
При щоденному в/в введенні 1 раз/добу езомепразол повністю виводиться з плазми крові в перерві між введеннями, тенденції до кумуляції езомепразолу не відзначається. При повторному в/в введенні езомепразолу в дозі 40 мг середня Cmax у плазмі крові становить приблизно 13.6 мкмоль/л. Дещо менше збільшується загальна експозиція (приблизно на 30%) при в/в введенні езомепразолу порівняно з пероральним прийомом.
При в/в введенні езомепразолу в дозах 40 мг, 80 мг і 120 мг протягом 30 хв з подальшим в/в введенням у дозі 4 мг/год або 8 мг/год протягом 23.5 год була показана лінійна залежність AUC від введеної дози.
Езомепразол піддається метаболізму за участю системи цитохрому Р450. Основна частина метаболізується за участю специфічного поліморфного ізоферменту CYP2C19, при цьому утворюються гідроксильовані і десметильовані метаболіти езомепразолу. Метаболізм решти частини здійснюється ізоферментом CYP3A4; при цьому утворюється сульфопохідне езомепразолу, яке є основним метаболітом, визначеним у плазмі.
Загальний кліренс становить приблизно 17 л/год після одноразового прийому езомепразолу і 9 л/год - після багаторазового прийому. T1/2 – 1.3 год при систематичному прийомі в режимі дозування 1 раз/добу. AUC зростає на фоні багаторазового прийому (нелінійна залежність дози і AUC при систематичному прийомі, що є наслідком зниження метаболізму при першому проходженні через печінку, а також зниження системного кліренсу, викликаного інгібуванням ферменту CYP2C19 езомепразолом і/або його сульфовмісним метаболітом). Не кумулює. Виводиться до 80% дози у вигляді метаболітів нирками (менше 1% - у незміненому вигляді), решта кількості - з жовчю.
При щоденному в/в введенні 1 раз/добу езомепразол повністю виводиться з плазми крові в перерві між введеннями, тенденції до кумуляції езомепразолу не відзначається. При повторному в/в введенні езомепразолу в дозі 40 мг середня Cmax у плазмі крові становить приблизно 13.6 мкмоль/л. Дещо менше збільшується загальна експозиція (приблизно на 30%) при в/в введенні езомепразолу порівняно з пероральним прийомом.
При в/в введенні езомепразолу в дозах 40 мг, 80 мг і 120 мг протягом 30 хв з подальшим в/в введенням у дозі 4 мг/год або 8 мг/год протягом 23.5 год була показана лінійна залежність AUC від введеної дози.
Спосіб застосування
Для дорослих:
Езомепразол приймається внутрішньо. Таблетку необхідно ковтати цілою (не можна розламувати або розжовувати), запиваючи рідиною. Ерозивний рефлюкс-езофагіт: 1 раз на добу по 40 мг протягом 4 тижнів. Якщо після першого курсу не настає загоєння езофагіту або залишаються його симптоми, рекомендований додатковий 4-тижневий курс терапії.
Профілактика рецидивів у людей з вилікуваним езофагітом: 1 раз на добу по 20 мг.
Симптоматична терапія гастроезофагеальної рефлюксної хвороби: 1 раз на добу 20 мг — хворим без езофагіту. Якщо після 28 днів терапії симптоми не зникають, то варто провести додаткове обстеження хворого.
У комбінації з відповідним антибактеріальним лікуванням для ерадикації Helicobacter pylori, терапія виразки дванадцятипалої кишки, пов'язаної з Helicobacter pylori, профілактика рецидиву пептичних виразок у хворих з виразковою хворобою, пов'язаною з Helicobacter pylori: езомепразол — 20 мг, кларитроміцин — 500 мг і амоксицилін — 1 г 2 рази на день протягом 1 тижня.
Не потребується корекція дози хворим похилого віку і пацієнтам з нирковою недостатністю. Доза не повинна бути більше 20 мг на добу при тяжкій печінковій недостатності.
При неможливості проведення пероральної терапії пацієнтам може бути рекомендований препарат Езомепразол парентерально в дозі 20–40 мг 1 раз на добу.
- При гастроезофагеальній рефлюксній хворобі у пацієнтів з езофагітом рекомендується езомепразол у дозі 40 мг 1 раз на добу. Для лікування симптомів ГЕ1 Б езомепразол застосовується у дозі 20 мг 1 раз на добу.
- Для загоєння пептичних виразок, пов'язаних з прийомом НПЗП, у пацієнтів, що належать до групи ризику, рекомендується езомепразол у дозі 20 мг 1 раз на добу.
- Для профілактики пептичних виразок, пов'язаних з прийомом НПЗП, рекомендується езомепразол у дозі 20 мг 1 раз на добу.
Як правило, період лікування внутрішньовенною формою нетривалий, пацієнта слід якнайшвидше перевести на пероральний прийом езомепразолу.
Для профілактики рецидиву кровотечі з пептичної виразки після ендоскопічного гемостазу
Після ендоскопічного гемостазу рекомендується езомепразол у дозі 80 мг у вигляді внутрішньовенної інфузії протягом 30 хвилин з подальшою продовженою внутрішньовенною інфузією езомепразолу у дозі 8 мг/год протягом 3 діб (72 години). Після закінчення парентеральної терапії для придушення секреції соляної кислоти рекомендується антисекреторна терапія (наприклад, езомепразол 40 мг 1 раз на добу протягом 4 тижнів).
Ін'єкції
Доза 40 мг
Приготований розчин езомепразолу (5 мл, 8 мг/мл) вводиться внутрішньовенно протягом не менше 3 хвилин.
Доза 20 мг
Половина приготованого розчину езомепразолу (2,5 мл, 8 мг/мл) вводиться внутрішньовенно протягом не менше 3 хвилин. Невикористані залишки розчину повинні бути утилізовані.
Інфузії
Доза 40 мг
Приготований розчин езомепразолу вводиться у вигляді внутрішньовенної інфузії протягом 10–30 хвилин.
Доза 20 мг
Половина приготованого розчину езомепразолу вводиться у вигляді внутрішньовенної інфузії протягом 10–30 хвилин. Невикористані залишки розчину повинні бути утилізовані.
Доза 80 мг
Приготований розчин езомепразолу вводиться у вигляді внутрішньовенної інфузії протягом 30 хвилин.
Доза 8 мг/год
Приготований розчин езомепразолу вводиться у вигляді продовженої внутрішньовенної інфузії протягом 71,5 годин (8 мг/год).
Приготування відновленого розчину
Деградація приготованого розчину головним чином залежить від значення рН, у зв'язку з чим для розчинення препарату повинен бути використаний тільки 0,9% розчин натрію хлориду для внутрішньовенного введення.
Приготований розчин не повинен змішуватися або вводитися спільно з іншими лікарськими засобами.
Відновлений розчин повинен бути візуально прозорим і вільним від часток, від безбарвного до злегка жовтого кольору. Тільки прозорий розчин придатний до використання.
Приготований розчин слід використовувати протягом 12 годин.
Зберігати при температурі не вище 25°С. З мікробіологічної точки зору розчин слід використовувати негайно.
Флакон призначений для одноразового використання.
Приготування розчину для ін'єкцій, що містить 40 мг езомепразолу
Розчин для ін'єкцій (8 мг/мл) отримують шляхом додавання 5 мл 0,9% розчину натрію хлориду для внутрішньовенного введення у флакон, що містить 40 мг езомепразолу.
Приготування розчину для інфузій, що містить 40 мг езомепразолу
Розчин для інфузій готують шляхом розчинення вмісту одного флакона (40 мг езомепразолу) у 100 мл 0,9% розчину натрію хлориду для внутрішньовенного введення.
Приготування розчину для інфузій, що містить 80 мг езомепразолу
Розчин для інфузій готують шляхом розчинення вмісту двох флаконів, що містять по 40 мг езомепразолу, у 100 мл 0,9% розчину натрію хлориду для внутрішньовенного введення.
Профілактика рецидивів у людей з вилікуваним езофагітом: 1 раз на добу по 20 мг.
Симптоматична терапія гастроезофагеальної рефлюксної хвороби: 1 раз на добу 20 мг — хворим без езофагіту. Якщо після 28 днів терапії симптоми не зникають, то варто провести додаткове обстеження хворого.
У комбінації з відповідним антибактеріальним лікуванням для ерадикації Helicobacter pylori, терапія виразки дванадцятипалої кишки, пов'язаної з Helicobacter pylori, профілактика рецидиву пептичних виразок у хворих з виразковою хворобою, пов'язаною з Helicobacter pylori: езомепразол — 20 мг, кларитроміцин — 500 мг і амоксицилін — 1 г 2 рази на день протягом 1 тижня.
Не потребується корекція дози хворим похилого віку і пацієнтам з нирковою недостатністю. Доза не повинна бути більше 20 мг на добу при тяжкій печінковій недостатності.
При неможливості проведення пероральної терапії пацієнтам може бути рекомендований препарат Езомепразол парентерально в дозі 20–40 мг 1 раз на добу.
- При гастроезофагеальній рефлюксній хворобі у пацієнтів з езофагітом рекомендується езомепразол у дозі 40 мг 1 раз на добу. Для лікування симптомів ГЕ1 Б езомепразол застосовується у дозі 20 мг 1 раз на добу.
- Для загоєння пептичних виразок, пов'язаних з прийомом НПЗП, у пацієнтів, що належать до групи ризику, рекомендується езомепразол у дозі 20 мг 1 раз на добу.
- Для профілактики пептичних виразок, пов'язаних з прийомом НПЗП, рекомендується езомепразол у дозі 20 мг 1 раз на добу.
Як правило, період лікування внутрішньовенною формою нетривалий, пацієнта слід якнайшвидше перевести на пероральний прийом езомепразолу.
Для профілактики рецидиву кровотечі з пептичної виразки після ендоскопічного гемостазу
Після ендоскопічного гемостазу рекомендується езомепразол у дозі 80 мг у вигляді внутрішньовенної інфузії протягом 30 хвилин з подальшою продовженою внутрішньовенною інфузією езомепразолу у дозі 8 мг/год протягом 3 діб (72 години). Після закінчення парентеральної терапії для придушення секреції соляної кислоти рекомендується антисекреторна терапія (наприклад, езомепразол 40 мг 1 раз на добу протягом 4 тижнів).
Ін'єкції
Доза 40 мг
Приготований розчин езомепразолу (5 мл, 8 мг/мл) вводиться внутрішньовенно протягом не менше 3 хвилин.
Доза 20 мг
Половина приготованого розчину езомепразолу (2,5 мл, 8 мг/мл) вводиться внутрішньовенно протягом не менше 3 хвилин. Невикористані залишки розчину повинні бути утилізовані.
Інфузії
Доза 40 мг
Приготований розчин езомепразолу вводиться у вигляді внутрішньовенної інфузії протягом 10–30 хвилин.
Доза 20 мг
Половина приготованого розчину езомепразолу вводиться у вигляді внутрішньовенної інфузії протягом 10–30 хвилин. Невикористані залишки розчину повинні бути утилізовані.
Доза 80 мг
Приготований розчин езомепразолу вводиться у вигляді внутрішньовенної інфузії протягом 30 хвилин.
Доза 8 мг/год
Приготований розчин езомепразолу вводиться у вигляді продовженої внутрішньовенної інфузії протягом 71,5 годин (8 мг/год).
Приготування відновленого розчину
Деградація приготованого розчину головним чином залежить від значення рН, у зв'язку з чим для розчинення препарату повинен бути використаний тільки 0,9% розчин натрію хлориду для внутрішньовенного введення.
Приготований розчин не повинен змішуватися або вводитися спільно з іншими лікарськими засобами.
Відновлений розчин повинен бути візуально прозорим і вільним від часток, від безбарвного до злегка жовтого кольору. Тільки прозорий розчин придатний до використання.
Приготований розчин слід використовувати протягом 12 годин.
Зберігати при температурі не вище 25°С. З мікробіологічної точки зору розчин слід використовувати негайно.
Флакон призначений для одноразового використання.
Приготування розчину для ін'єкцій, що містить 40 мг езомепразолу
Розчин для ін'єкцій (8 мг/мл) отримують шляхом додавання 5 мл 0,9% розчину натрію хлориду для внутрішньовенного введення у флакон, що містить 40 мг езомепразолу.
Приготування розчину для інфузій, що містить 40 мг езомепразолу
Розчин для інфузій готують шляхом розчинення вмісту одного флакона (40 мг езомепразолу) у 100 мл 0,9% розчину натрію хлориду для внутрішньовенного введення.
Приготування розчину для інфузій, що містить 80 мг езомепразолу
Розчин для інфузій готують шляхом розчинення вмісту двох флаконів, що містять по 40 мг езомепразолу, у 100 мл 0,9% розчину натрію хлориду для внутрішньовенного введення.
Для дітей:
Діти і підлітки у віці від 1 року до 18 років
Як альтернатива пероральній терапії при неможливості її проведення.
При неможливості проведення пероральної терапії рекомендовано застосування езомепразолу парентерально 1 раз на добу в рамках терапії гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ)
Як правило, період застосування внутрішньовенної форми езомепразолу нетривалий, пацієнта слід якнайшвидше перевести на пероральний прийом препарату.
Рекомендовані дози Езомепразол при внутрішньовенному введенні
Вік Лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту Симптоматичне лікування ГЕРХ
1-11 років маса тіла
Як альтернатива пероральній терапії при неможливості її проведення.
При неможливості проведення пероральної терапії рекомендовано застосування езомепразолу парентерально 1 раз на добу в рамках терапії гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ)
Як правило, період застосування внутрішньовенної форми езомепразолу нетривалий, пацієнта слід якнайшвидше перевести на пероральний прийом препарату.
Рекомендовані дози Езомепразол при внутрішньовенному введенні
Вік Лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту Симптоматичне лікування ГЕРХ
1-11 років маса тіла
Показання
Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба: ерозивний рефлюкс-езофагіт (лікування), профілактика рецидивів у пацієнтів з вилікуваним езофагітом, симптоматичне лікування ГЕРХ.
У складі комбінованої терапії: ерадикація Helicobacter pylori, виразкова хвороба дванадцятипалої кишки, асоційована з Helicobacter pylori, профілактика рецидиву пептичних виразок у пацієнтів з виразковою хворобою, асоційованою з Helicobacter pylori.
У складі комбінованої терапії: ерадикація Helicobacter pylori, виразкова хвороба дванадцятипалої кишки, асоційована з Helicobacter pylori, профілактика рецидиву пептичних виразок у пацієнтів з виразковою хворобою, асоційованою з Helicobacter pylori.
Протипоказання
Підвищена чутливість до езомепразолу; дитячий вік до 12 років і дитячий вік старше 12 років за іншими показаннями, крім гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (для прийому внутрішньо); дитячий вік до 1 року і дитячий вік до 18 років за іншими показаннями, крім гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (для в/в введення); період грудного вигодовування.
Протипоказано спільне застосування езомепразолу з атазанавіром і нелфінавіром.
З обережністю
Тяжка ниркова недостатність.
Протипоказано спільне застосування езомепразолу з атазанавіром і нелфінавіром.
З обережністю
Тяжка ниркова недостатність.
Особливі вказівки
При наявності таких симптомів як значна спонтанна втрата маси тіла, часта блювота, дисфагія, блювота з кров'ю або мелена, а також при наявності (або підозрі) виразки шлунка слід виключити можливість злоякісного новоутворення, оскільки лікування езомепразолом може призвести до згладжування симптоматики і, таким чином, затримати постановку правильного діагнозу.
При тривалій терапії слід регулярно контролювати стан пацієнта.
Під час лікування інгібіторами протонного насоса рівень гастрину в плазмі підвищується в результаті зниженої внутрішньошлункової секреції хлористоводневої кислоти. У пацієнтів, які приймають інгібітори протонного насоса протягом тривалого часу, частіше відзначається утворення залозистих кіст у шлунку. Ці явища обумовлені фізіологічними змінами в результаті інгібування секреції хлористоводневої кислоти.
Езомепразол, як і всі лікарські препарати, що знижують кислотність, може призвести до зниження всмоктування вітаміну В12 у зв'язку з гіпо- або ахлоргідрією. Це слід враховувати у пацієнтів з факторами ризику зниження абсорбції вітаміну В12 при довгостроковій терапії.
При застосуванні інгібіторів протонного насоса, особливо при їх використанні у великих дозах і протягом тривалого періоду (>1 року), підвищується ризик виникнення переломів шийки стегна, кісток зап'ястя і хребців (особливо у літніх пацієнтів).
Езомепразол здатний викликати підвищення рівня хромограніна А, що може спотворювати результати обстежень при нейроендокринних пухлинах. Лікування езомепразолом слід тимчасово призупинити, як мінімум за 5 днів до визначення хромограніна А.
Вплив на здатність до керування транспортними засобами і механізмами
У період застосування езомепразолу пацієнтам слід дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами і механізмами, а також при заняттях іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій.
При тривалій терапії слід регулярно контролювати стан пацієнта.
Під час лікування інгібіторами протонного насоса рівень гастрину в плазмі підвищується в результаті зниженої внутрішньошлункової секреції хлористоводневої кислоти. У пацієнтів, які приймають інгібітори протонного насоса протягом тривалого часу, частіше відзначається утворення залозистих кіст у шлунку. Ці явища обумовлені фізіологічними змінами в результаті інгібування секреції хлористоводневої кислоти.
Езомепразол, як і всі лікарські препарати, що знижують кислотність, може призвести до зниження всмоктування вітаміну В12 у зв'язку з гіпо- або ахлоргідрією. Це слід враховувати у пацієнтів з факторами ризику зниження абсорбції вітаміну В12 при довгостроковій терапії.
При застосуванні інгібіторів протонного насоса, особливо при їх використанні у великих дозах і протягом тривалого періоду (>1 року), підвищується ризик виникнення переломів шийки стегна, кісток зап'ястя і хребців (особливо у літніх пацієнтів).
Езомепразол здатний викликати підвищення рівня хромограніна А, що може спотворювати результати обстежень при нейроендокринних пухлинах. Лікування езомепразолом слід тимчасово призупинити, як мінімум за 5 днів до визначення хромограніна А.
Вплив на здатність до керування транспортними засобами і механізмами
У період застосування езомепразолу пацієнтам слід дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами і механізмами, а також при заняттях іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій.
Побічні ефекти
Наведені нижче небажані ефекти, відзначені при пероральному і в/в застосуванні езомепразолу, класифіковані відповідно до їх частоти розвитку наступним чином: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100,
Передозування
На даний момент описані вкрай рідкісні випадки навмисного передозування. Прийом езомепразолу внутрішньо в дозі 280 мг супроводжувався загальною слабкістю і симптомами з боку ШКТ. Разовий прийом 80 мг езомепразолу внутрішньо і в/в введення 308 мг протягом 24 год не викликали будь-які негативні наслідки.
Антидот езомепразолу невідомий. Езомепразол добре зв'язується з білками плазми, тому діаліз малоефективний. При передозуванні необхідно проводити симптоматичне і загальне підтримуюче лікування.
Антидот езомепразолу невідомий. Езомепразол добре зв'язується з білками плазми, тому діаліз малоефективний. При передозуванні необхідно проводити симптоматичне і загальне підтримуюче лікування.
Лікарняна взаємодія
Вважається, що при одночасному застосуванні можливо підвищення концентрацій у плазмі крові і посилення ефектів іміпраміну, кломіпраміну, циталопраму.
Вважається, що при одночасному застосуванні можливо зменшення концентрацій у плазмі крові і клінічної ефективності ітраконазолу і кетоконазолу.
При одночасному застосуванні з кларитроміцином описаний випадок значного збільшення AUC езомепразолу внаслідок пригнічення його метаболізму під впливом кларитроміцину.
При одночасному застосуванні можливо підвищення концентрацій у плазмі крові діазепаму і фенітоїну, що, ймовірно, не має клінічного значення.
Зниження секреції соляної кислоти в шлунку на фоні лікування езомепразолом і іншими інгібіторами протонної помпи може призвести до зниження або підвищення абсорбції препаратів, всмоктування яких залежить від кислотності середовища.
При одночасному застосуванні омепразолу і саквінавіру було відзначено підвищення концентрації саквінавіру в плазмі крові.
При одночасному застосуванні езомепразолу і такролімусу було відзначено підвищення концентрації такролімусу в плазмі крові.
У деяких пацієнтів відзначали підвищення концентрації метотрексату на фоні спільного застосування з інгібіторами протонної помпи. При застосуванні високих доз метотрексату слід розглянути можливість тимчасової відміни езомепразолу.
Дослідження з оцінки короткострокового спільного застосування езомепразолу і напроксену або рофекоксибу не виявили клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії.
Існують дані, що спільне застосування езомепразолу з кларитроміцином, який інгібує ізофермент CYP3A4, призводить до збільшення значення AUC езомепразолу в 2 рази. Спільне застосування езомепразолу і комбінованого інгібітора ізоферментів CYP3A4 і CYP2C19, наприклад, вориконазолу, може призводити до більш ніж 2-кратного збільшення значення AUC для езомепразолу.
Лікарські препарати, що індукують ізоферменти CYP2C19 і CYP3A4, такі як рифампіцин і препарати звіробою продірявленого, при спільному застосуванні з езомепразолом можуть призводити до зниження концентрації езомепразолу в плазмі крові за рахунок прискорення його метаболізму.
Вважається, що при одночасному застосуванні можливо зменшення концентрацій у плазмі крові і клінічної ефективності ітраконазолу і кетоконазолу.
При одночасному застосуванні з кларитроміцином описаний випадок значного збільшення AUC езомепразолу внаслідок пригнічення його метаболізму під впливом кларитроміцину.
При одночасному застосуванні можливо підвищення концентрацій у плазмі крові діазепаму і фенітоїну, що, ймовірно, не має клінічного значення.
Зниження секреції соляної кислоти в шлунку на фоні лікування езомепразолом і іншими інгібіторами протонної помпи може призвести до зниження або підвищення абсорбції препаратів, всмоктування яких залежить від кислотності середовища.
При одночасному застосуванні омепразолу і саквінавіру було відзначено підвищення концентрації саквінавіру в плазмі крові.
При одночасному застосуванні езомепразолу і такролімусу було відзначено підвищення концентрації такролімусу в плазмі крові.
У деяких пацієнтів відзначали підвищення концентрації метотрексату на фоні спільного застосування з інгібіторами протонної помпи. При застосуванні високих доз метотрексату слід розглянути можливість тимчасової відміни езомепразолу.
Дослідження з оцінки короткострокового спільного застосування езомепразолу і напроксену або рофекоксибу не виявили клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії.
Існують дані, що спільне застосування езомепразолу з кларитроміцином, який інгібує ізофермент CYP3A4, призводить до збільшення значення AUC езомепразолу в 2 рази. Спільне застосування езомепразолу і комбінованого інгібітора ізоферментів CYP3A4 і CYP2C19, наприклад, вориконазолу, може призводити до більш ніж 2-кратного збільшення значення AUC для езомепразолу.
Лікарські препарати, що індукують ізоферменти CYP2C19 і CYP3A4, такі як рифампіцин і препарати звіробою продірявленого, при спільному застосуванні з езомепразолом можуть призводити до зниження концентрації езомепразолу в плазмі крові за рахунок прискорення його метаболізму.
Лікарська форма
Ліофілізат для приготування розчину для внутрішньовенного введення.
По 40 мг езомепразолу у флакони з безбарвного або темного скла.
Флакон герметично закупорюють гумовою пробкою з бутилкаучуку і обжимають алюмінієвим ковпачком або комбінованим ковпачком з алюмінію і пластмаси. На ковпачок допускається нанесення логотипу виробника.
На кожен флакон наклеюють етикетку з паперу етикеткової або писчої, або етикетку самоклеючу.
По 1 флакону разом з листком-вкладишем поміщають у пачку з картону.
По 10, 50 флаконів поміщають у контурну пластикову упаковку (піддон).
1 контурну пластикову упаковку (піддон) з флаконами разом з листком-вкладишем поміщають у пачку з картону.
Таблетки кишковорозчинні, вкриті оболонкою, 20 мг, 40 мг.
По 10 або 14 таблеток у контурній чарунковій упаковці з плівки ПВХ/ПВДХ і фольги алюмінієвої або по 30 або 80 таблеток у банку з поліетилену низького тиску, закупорену кришкою з поліетилену низького тиску з контролем першого відкриття (прокладка-вкладиш на полімерній і картонній основі) або без нього. На банку наклеюють етикетку самоклеючу.
По 1 банці або по 1, 2, 3 або 4 контурних чарункових упаковок разом з інструкцією по медичному застосуванню поміщають у пачку з картону.
По 40 мг езомепразолу у флакони з безбарвного або темного скла.
Флакон герметично закупорюють гумовою пробкою з бутилкаучуку і обжимають алюмінієвим ковпачком або комбінованим ковпачком з алюмінію і пластмаси. На ковпачок допускається нанесення логотипу виробника.
На кожен флакон наклеюють етикетку з паперу етикеткової або писчої, або етикетку самоклеючу.
По 1 флакону разом з листком-вкладишем поміщають у пачку з картону.
По 10, 50 флаконів поміщають у контурну пластикову упаковку (піддон).
1 контурну пластикову упаковку (піддон) з флаконами разом з листком-вкладишем поміщають у пачку з картону.
Таблетки кишковорозчинні, вкриті оболонкою, 20 мг, 40 мг.
По 10 або 14 таблеток у контурній чарунковій упаковці з плівки ПВХ/ПВДХ і фольги алюмінієвої або по 30 або 80 таблеток у банку з поліетилену низького тиску, закупорену кришкою з поліетилену низького тиску з контролем першого відкриття (прокладка-вкладиш на полімерній і картонній основі) або без нього. На банку наклеюють етикетку самоклеючу.
По 1 банці або по 1, 2, 3 або 4 контурних чарункових упаковок разом з інструкцією по медичному застосуванню поміщають у пачку з картону.
