Фазенра
Fasenra
АТХ код:
Аналоги (дженерики, синоніми)
Бенралізумаб
Діюча речовина
Фармакологічна група
З тієї ж фармакологічної групи
Рецепт латинською
Rp.: Sol. "Fasenra" 30 mg/ml 1 ml
D.S.: П/к, по 1 мл 1 раз в 4 тижні
D.S.: П/к, по 1 мл 1 раз в 4 тижні
Фармакологічні властивості
Антиеозинофільне протизапальне
Фармакодинаміка
Механізм дії
Бенралізумаб є антиеозинофільним гуманізованим, афукозильованим, моноклональним антитілом (IgG1/каппа). Бенралізумаб зв'язується з альфа-субодиницею рецептора до людського інтерлейкіну-5 (IL-5Rα), маючи високу спорідненість (16 пМ) і специфічність. Рецептор до IL-5 знаходиться на поверхні еозинофілів і базофілів. Відсутність фукози в Fc-домені бенралізумаба полегшує процес зв'язування (45,5 нМ) з FcγRIII-рецепторами на поверхні імунних ефекторних клітин, таких як натуральні кілери, що призводить до апоптозу еозинофілів і базофілів через антитілозалежну клітинноопосередковану цитотоксичність (АЗКЦ).
Еозинофільне запалення є важливим компонентом патогенезу бронхіальної астми та еозинофільного гранулематозу з поліангіїтом. В еозинофілах містяться медіатори запалення (такі як ейкозаноїди, лейкотрієни, цитокіни) і білкові гранули (такі як еозинофільний катіонний білок, еозинофільна пероксидаза, еозинофільний нейротоксин і головний основний білок). Бенралізумаб, через АЗКЦ, зменшує еозинофільне запалення.
Фармакодинамічні властивості
Фармакодинамічна відповідь (зменшення кількості еозинофілів у крові) після п/к введення препарату пацієнтам з бронхіальною астмою вивчалася в 12-тижневому дослідженні II фази. Пацієнти отримували у вигляді п/к ін'єкцій бенралізумаб в одній з трьох доз (25 мг (n=7), 100 мг (n=6) і 200 мг (n=6) або плацебо (n=6) одноразово кожні 4 тижні (всього 3 дози). Початкова медіана кількості еозинофілів до початку лікування становила 400, 200, 120 і 200 клітин/мкл для груп бенралізумаба 25, 100, 200 мг і плацебо відповідно.
Зниження кількості еозинофілів у крові після п/к введення бенралізумаба було відзначено для всіх доз і не спостерігалося в групі плацебо. Через 24 год після введення препарату відзначалося повне або практично повне зниження медіани кількості еозинофілів у крові (0, 0 і 5 клітин/мкл відповідно). У групі плацебо медіана кількості еозинофілів у крові не змінилася. Ефект щодо кількості еозинофілів зберігався протягом терапії.
У клінічному дослідженні I фази вивчалося вплив бенралізумаба на еозинофіли в слизовій оболонці дихальних шляхів у пацієнтів з бронхіальною астмою, з вмістом еозинофілів у мокроті 2,5% і більше. Пацієнти отримували бенралізумаб 100 або 200 мг п/к одноразово кожні чотири тижні протягом 8 тижнів (загальна кількість пацієнтів у загальній групі бенралізумаба n=9) або плацебо (n=5). Після закінчення 12-тижневого періоду лікування медіана зниження кількості еозинофілів у слизовій оболонці дихальних шляхів у загальній групі бенралізумаба становила 96% порівняно з 47% у групі плацебо (статистично значуща різниця, p=0,039).
У клінічному дослідженні I фази лікування бенралізумабом також супроводжувалося зниженням рівня базофілів крові, і в дослідженнях I фази і II фази — зниженням сироваткової концентрації речовин, що містяться в гранулах еозинофілів, таких як еозинофільний нейротоксин і еозинофільний катіонний білок.
У дослідженнях SIROCCO і CALIMA після п/к введення бенралізумаба в рекомендованій дозі медіана абсолютної кількості еозинофілів у крові становила 0 клітин/мкл, що відповідає медіані зниження на 100%. Це зниження було відзначено вже при першому вимірюванні, після 4 тижнів терапії, і зберігалося протягом терапії. Зниження кількості еозинофілів відзначалося протягом 56 тижнів продовженої фази лікування (дослідження BORA), що відповідало результатам попередніх досліджень.
У пацієнтів з еозинофільним гранулематозом з поліангіїтом зниження кількості еозинофілів у крові відповідало ефекту, спостережуваному в дослідженнях у пацієнтів з бронхіальною астмою. Виснаження еозинофілів у крові спостерігалося при першій оцінці, через 1 тиждень лікування, і зберігалося протягом 52-тижневого періоду лікування.
Імуногенність
В цілому антитіла до досліджуваного препарату були виявлені у 107 з 809 (13%) пацієнтів, які отримували препарат ФАЗЕНРА за рекомендованою схемою протягом 48–56 тижнів лікування в плацебо-контрольованих дослідженнях III фази. У більшості пацієнтів з наявністю антитіл були виявлені in vitro нейтралізуючі антитіла. Наявність антитіл до бенралізумаба асоціювалося з підвищенням кліренсу бенралізумаба і підвищеним рівнем еозинофілів у крові у пацієнтів з високими титрами антитіл до препарату в порівнянні з пацієнтами без антитіл. Даних про наявність зв'язку між утворенням антитіл до препарату і ефективністю та безпекою препарату не отримано.
Протягом другого року лікування цих пацієнтів в плацебо-контрольованих дослідженнях III фази ще у 18 з 510 пацієнтів (4%) були виявлені антитіла до бенралізумаба, що з'явилися на тлі терапії. В цілому в попередніх дослідженнях титри антитіл залишалися стабільними або знижувалися протягом другого року лікування. Як і в проведених раніше дослідженнях, даних про наявність зв'язку між утворенням антитіл до препарату і ефективністю та безпекою препарату не отримано.
У 6 з 67 (9%) пацієнтів з еозинофільним гранулематозом з поліангіїтом були виявлені антитіла до бенралізумаба, що з'явилися на тлі терапії протягом 52-тижневого періоду лікування в ході клінічного дослідження III фази з активним контролем. У одного з цих пацієнтів були виявлені нейтралізуючі антитіла.
Представлені дані були отримані у пацієнтів з наявністю антитіл до бенралізумаба, за результатами специфічних методів визначення. Спостережувана частота утворення антитіл на тлі лікування (в т.ч. нейтралізуючих) може залежати від кількох факторів, включаючи аналіз чутливості і специфічності, метод визначення антитіл, зберігання проб, час збору проб, застосування супутніх препаратів і основне захворювання. З цих причин порівняння частоти випадків утворення антитіл до бенралізумаба на тлі лікування з такою до інших препаратів в інших дослідженнях може давати недостовірні результати.
Бенралізумаб є антиеозинофільним гуманізованим, афукозильованим, моноклональним антитілом (IgG1/каппа). Бенралізумаб зв'язується з альфа-субодиницею рецептора до людського інтерлейкіну-5 (IL-5Rα), маючи високу спорідненість (16 пМ) і специфічність. Рецептор до IL-5 знаходиться на поверхні еозинофілів і базофілів. Відсутність фукози в Fc-домені бенралізумаба полегшує процес зв'язування (45,5 нМ) з FcγRIII-рецепторами на поверхні імунних ефекторних клітин, таких як натуральні кілери, що призводить до апоптозу еозинофілів і базофілів через антитілозалежну клітинноопосередковану цитотоксичність (АЗКЦ).
Еозинофільне запалення є важливим компонентом патогенезу бронхіальної астми та еозинофільного гранулематозу з поліангіїтом. В еозинофілах містяться медіатори запалення (такі як ейкозаноїди, лейкотрієни, цитокіни) і білкові гранули (такі як еозинофільний катіонний білок, еозинофільна пероксидаза, еозинофільний нейротоксин і головний основний білок). Бенралізумаб, через АЗКЦ, зменшує еозинофільне запалення.
Фармакодинамічні властивості
Фармакодинамічна відповідь (зменшення кількості еозинофілів у крові) після п/к введення препарату пацієнтам з бронхіальною астмою вивчалася в 12-тижневому дослідженні II фази. Пацієнти отримували у вигляді п/к ін'єкцій бенралізумаб в одній з трьох доз (25 мг (n=7), 100 мг (n=6) і 200 мг (n=6) або плацебо (n=6) одноразово кожні 4 тижні (всього 3 дози). Початкова медіана кількості еозинофілів до початку лікування становила 400, 200, 120 і 200 клітин/мкл для груп бенралізумаба 25, 100, 200 мг і плацебо відповідно.
Зниження кількості еозинофілів у крові після п/к введення бенралізумаба було відзначено для всіх доз і не спостерігалося в групі плацебо. Через 24 год після введення препарату відзначалося повне або практично повне зниження медіани кількості еозинофілів у крові (0, 0 і 5 клітин/мкл відповідно). У групі плацебо медіана кількості еозинофілів у крові не змінилася. Ефект щодо кількості еозинофілів зберігався протягом терапії.
У клінічному дослідженні I фази вивчалося вплив бенралізумаба на еозинофіли в слизовій оболонці дихальних шляхів у пацієнтів з бронхіальною астмою, з вмістом еозинофілів у мокроті 2,5% і більше. Пацієнти отримували бенралізумаб 100 або 200 мг п/к одноразово кожні чотири тижні протягом 8 тижнів (загальна кількість пацієнтів у загальній групі бенралізумаба n=9) або плацебо (n=5). Після закінчення 12-тижневого періоду лікування медіана зниження кількості еозинофілів у слизовій оболонці дихальних шляхів у загальній групі бенралізумаба становила 96% порівняно з 47% у групі плацебо (статистично значуща різниця, p=0,039).
У клінічному дослідженні I фази лікування бенралізумабом також супроводжувалося зниженням рівня базофілів крові, і в дослідженнях I фази і II фази — зниженням сироваткової концентрації речовин, що містяться в гранулах еозинофілів, таких як еозинофільний нейротоксин і еозинофільний катіонний білок.
У дослідженнях SIROCCO і CALIMA після п/к введення бенралізумаба в рекомендованій дозі медіана абсолютної кількості еозинофілів у крові становила 0 клітин/мкл, що відповідає медіані зниження на 100%. Це зниження було відзначено вже при першому вимірюванні, після 4 тижнів терапії, і зберігалося протягом терапії. Зниження кількості еозинофілів відзначалося протягом 56 тижнів продовженої фази лікування (дослідження BORA), що відповідало результатам попередніх досліджень.
У пацієнтів з еозинофільним гранулематозом з поліангіїтом зниження кількості еозинофілів у крові відповідало ефекту, спостережуваному в дослідженнях у пацієнтів з бронхіальною астмою. Виснаження еозинофілів у крові спостерігалося при першій оцінці, через 1 тиждень лікування, і зберігалося протягом 52-тижневого періоду лікування.
Імуногенність
В цілому антитіла до досліджуваного препарату були виявлені у 107 з 809 (13%) пацієнтів, які отримували препарат ФАЗЕНРА за рекомендованою схемою протягом 48–56 тижнів лікування в плацебо-контрольованих дослідженнях III фази. У більшості пацієнтів з наявністю антитіл були виявлені in vitro нейтралізуючі антитіла. Наявність антитіл до бенралізумаба асоціювалося з підвищенням кліренсу бенралізумаба і підвищеним рівнем еозинофілів у крові у пацієнтів з високими титрами антитіл до препарату в порівнянні з пацієнтами без антитіл. Даних про наявність зв'язку між утворенням антитіл до препарату і ефективністю та безпекою препарату не отримано.
Протягом другого року лікування цих пацієнтів в плацебо-контрольованих дослідженнях III фази ще у 18 з 510 пацієнтів (4%) були виявлені антитіла до бенралізумаба, що з'явилися на тлі терапії. В цілому в попередніх дослідженнях титри антитіл залишалися стабільними або знижувалися протягом другого року лікування. Як і в проведених раніше дослідженнях, даних про наявність зв'язку між утворенням антитіл до препарату і ефективністю та безпекою препарату не отримано.
У 6 з 67 (9%) пацієнтів з еозинофільним гранулематозом з поліангіїтом були виявлені антитіла до бенралізумаба, що з'явилися на тлі терапії протягом 52-тижневого періоду лікування в ході клінічного дослідження III фази з активним контролем. У одного з цих пацієнтів були виявлені нейтралізуючі антитіла.
Представлені дані були отримані у пацієнтів з наявністю антитіл до бенралізумаба, за результатами специфічних методів визначення. Спостережувана частота утворення антитіл на тлі лікування (в т.ч. нейтралізуючих) може залежати від кількох факторів, включаючи аналіз чутливості і специфічності, метод визначення антитіл, зберігання проб, час збору проб, застосування супутніх препаратів і основне захворювання. З цих причин порівняння частоти випадків утворення антитіл до бенралізумаба на тлі лікування з такою до інших препаратів в інших дослідженнях може давати недостовірні результати.
Фармакокінетика
Фармакокінетика бенралізумаба у пацієнтів з бронхіальною астмою змінювалася пропорційно дозі п/к введеного бенралізумаба (від 2 до 200 мг). Фармакокінетичні параметри у пацієнтів з еозинофільним гранулематозом з поліангіїтом відповідали таким у пацієнтів з бронхіальною астмою.
Всмоктування.
Після п/к введення пацієнтам з бронхіальною астмою період напіввсмоктування становив 3,5 дні. На підставі результатів популяційного аналізу фармакокінетики розрахована абсолютна біодоступність становила приблизно 59%, клінічно значущі відмінності в біодоступності при введенні в область живота, стегна або плеча не спостерігалися.
Розподіл.
На підставі результатів популяційного аналізу фармакокінетики, центральний і периферичний об'єм розподілу бенралізумаба становив 3,1 і 2,5 л відповідно, у пацієнта з масою тіла 70 кг.
Метаболізм.
Бенралізумаб є гуманізованим моноклональним антитілом класу IgG1. Бенралізумаб розщеплюється за участю протеолітичних ферментів, які широко розподілені по всьому організму людини і не локалізовані тільки в печінці.
Виведення.
Популяційний аналіз фармакокінетики бенралізумаба продемонстрував, що фармакокінетика препарату має лінійний характер, і його виведення з організму не залежить від зв'язування з яким-небудь рецептором. Розрахований системний кліренс бенралізумаба становить 0,29 л/день у пацієнта з масою тіла 70 кг. Після п/к введення T1/2 становить приблизно 15,5 дня.
Фармакокінетика у особливих груп пацієнтів
Похилого віку (≥65 років). Популяційний аналіз фармакокінетики показав, що вік пацієнта не впливав на фармакокінетику бенралізумаба.
Стать, раса.
Популяційний аналіз фармакокінетики показав, що стать і расова приналежність суттєво не впливали на кліренс бенралізумаба.
Порушення функції нирок.
Клінічних досліджень для вивчення впливу порушення функції нирок на фармакокінетичні параметри бенралізумаба не проводилося. Популяційний аналіз фармакокінетики показав, що кліренс бенралізумаба у пацієнтів з Cl креатиніну від 30 до 80 мл/хв співставний з кліренсом бенралізумаба у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Дані про пацієнтів з Cl креатиніну менше 30 мл/хв обмежені; тим не менш бенралізумаб не виводиться нирками.
Порушення функції печінки.
Клінічних досліджень бенралізумаба у пацієнтів з порушенням функції печінки не проводилося. Метаболізм у печінці не є основним способом виведення моноклональних антитіл класу IgG; зміна функції печінки не повинна супроводжуватися зміною кліренсу бенралізумаба. Згідно з результатами популяційного аналізу фармакокінетики, вихідні параметри біомаркерів функції печінки (АЛТ, АСТ і білірубін) не мають клінічно значущого ефекту на кліренс бенралізумаба.
Дитячий вік. Популяційний аналіз фармакокінетики показав, що фармакокінетика бенралізумаба у підлітків у віці 12–17 років відповідала такій у дорослих. Бенралізумаб не вивчався у дітей у віці 5–11 років.
Лікарські взаємодії.
Очікується, що застосування бенралізумаба не буде мати якого-небудь впливу на фармакокінетику одночасно застосовуваних препаратів. Згідно з результатами популяційного аналізу, часто застосовувані одночасно з бенралізумабом препарати у пацієнтів з бронхіальною астмою не мають ніякого впливу на кліренс бенралізумаба.
Всмоктування.
Після п/к введення пацієнтам з бронхіальною астмою період напіввсмоктування становив 3,5 дні. На підставі результатів популяційного аналізу фармакокінетики розрахована абсолютна біодоступність становила приблизно 59%, клінічно значущі відмінності в біодоступності при введенні в область живота, стегна або плеча не спостерігалися.
Розподіл.
На підставі результатів популяційного аналізу фармакокінетики, центральний і периферичний об'єм розподілу бенралізумаба становив 3,1 і 2,5 л відповідно, у пацієнта з масою тіла 70 кг.
Метаболізм.
Бенралізумаб є гуманізованим моноклональним антитілом класу IgG1. Бенралізумаб розщеплюється за участю протеолітичних ферментів, які широко розподілені по всьому організму людини і не локалізовані тільки в печінці.
Виведення.
Популяційний аналіз фармакокінетики бенралізумаба продемонстрував, що фармакокінетика препарату має лінійний характер, і його виведення з організму не залежить від зв'язування з яким-небудь рецептором. Розрахований системний кліренс бенралізумаба становить 0,29 л/день у пацієнта з масою тіла 70 кг. Після п/к введення T1/2 становить приблизно 15,5 дня.
Фармакокінетика у особливих груп пацієнтів
Похилого віку (≥65 років). Популяційний аналіз фармакокінетики показав, що вік пацієнта не впливав на фармакокінетику бенралізумаба.
Стать, раса.
Популяційний аналіз фармакокінетики показав, що стать і расова приналежність суттєво не впливали на кліренс бенралізумаба.
Порушення функції нирок.
Клінічних досліджень для вивчення впливу порушення функції нирок на фармакокінетичні параметри бенралізумаба не проводилося. Популяційний аналіз фармакокінетики показав, що кліренс бенралізумаба у пацієнтів з Cl креатиніну від 30 до 80 мл/хв співставний з кліренсом бенралізумаба у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Дані про пацієнтів з Cl креатиніну менше 30 мл/хв обмежені; тим не менш бенралізумаб не виводиться нирками.
Порушення функції печінки.
Клінічних досліджень бенралізумаба у пацієнтів з порушенням функції печінки не проводилося. Метаболізм у печінці не є основним способом виведення моноклональних антитіл класу IgG; зміна функції печінки не повинна супроводжуватися зміною кліренсу бенралізумаба. Згідно з результатами популяційного аналізу фармакокінетики, вихідні параметри біомаркерів функції печінки (АЛТ, АСТ і білірубін) не мають клінічно значущого ефекту на кліренс бенралізумаба.
Дитячий вік. Популяційний аналіз фармакокінетики показав, що фармакокінетика бенралізумаба у підлітків у віці 12–17 років відповідала такій у дорослих. Бенралізумаб не вивчався у дітей у віці 5–11 років.
Лікарські взаємодії.
Очікується, що застосування бенралізумаба не буде мати якого-небудь впливу на фармакокінетику одночасно застосовуваних препаратів. Згідно з результатами популяційного аналізу, часто застосовувані одночасно з бенралізумабом препарати у пацієнтів з бронхіальною астмою не мають ніякого впливу на кліренс бенралізумаба.
Спосіб застосування
Для дорослих:
Для підшкірного введення.
Відповідно до вимог клінічної практики рекомендується проводити спостереження за пацієнтами після ін'єкції біологічних препаратів.
Препарат вводять в область стегна або живота. Якщо ін'єкцію препарату виконує медичний працівник або особа, що здійснює догляд за пацієнтами, він може бути введений в область плеча.
Не слід вводити препарат в ділянки з болісною і пошкодженою шкірою, в область гематоми, почервоніння або ущільнення.
Препарат Фазенра в шприц-ручці призначений для застосування медичними працівниками, пацієнтами і особами, що здійснюють догляд за пацієнтами.
Перед введенням препарат Фазенра в оригінальній упаковці необхідно залишити в приміщенні при кімнатній температурі від 20°С до 25°С протягом 30 хвилин. Не слід струшувати препарат. Препарат Фазенра не слід застосовувати, якщо він був заморожений.
При необхідності препарат може зберігатися при кімнатній температурі від 20°С до 25°С протягом не більше 14 днів, протягом яких він повинен бути використаний. Після закінчення цього терміну вилучений з холодильника препарат не може застосовуватися і повинен бути утилізований. Не слід піддавати препарат впливу високих температур.
Дози
Тяжка бронхіальна астма з еозинофільним фенотипом у дорослих пацієнтів як додаткова підтримуюча терапія
Рекомендована доза препарату Фазенра становить 30 мг (1 ін'єкція). Препарат необхідно вводити 1 раз в 4 тижні (перші 3 ін'єкції) і потім 1 раз в 8 тижнів.
Лікування еозинофільного гранулематозу з поліангіїтом у дорослих пацієнтів
Рекомендована доза препарату Фазенра становить 30 мг (1 ін'єкція). Препарат необхідно вводити 1 раз в 4 тижні.
Якщо ін'єкція препарату не була виконана в запланований час, слід ввести препарат якомога швидше; подвійна доза не може бути призначена.
Особливі групи пацієнтів
Пацієнти похилого віку
Пацієнтам похилого віку корекція дози не потрібна (див. розділ "Фармакокінетика").
Порушення функції нирок і печінки
Пацієнтам з порушенням функції нирок і печінки корекція дози не потрібна.
Важлива інформація
Препарат Фазенра слід зберігати в холодильнику при температурі від 2°С до 8°С в оригінальній упаковці до моменту використання. Препарат Фазенра може зберігатися при кімнатній температурі від 20°С до 25°С протягом не більше 14 днів. Після вилучення з холодильника препарат Фазенра повинен бути використаний протягом 14 днів, в іншому випадку він повинен бути утилізований.
Не слід використовувати шприц-ручку препарату Фазенра, якщо:
Не слід:
У перелічених вище випадках слід утилізувати шприц-ручку препарату Фазенра з використанням контейнера, стійкого до проколювання, і використовувати іншу шприц-ручку препарату Фазенра.
Кожна шприц-ручка містить 1 дозу препарату Фазенра і призначена для одноразового застосування.
Слід зберігати шприц-ручку препарату Фазенра в недоступному для дітей місці.
Відповідно до вимог клінічної практики рекомендується проводити спостереження за пацієнтами після ін'єкції біологічних препаратів.
Препарат вводять в область стегна або живота. Якщо ін'єкцію препарату виконує медичний працівник або особа, що здійснює догляд за пацієнтами, він може бути введений в область плеча.
Не слід вводити препарат в ділянки з болісною і пошкодженою шкірою, в область гематоми, почервоніння або ущільнення.
Препарат Фазенра в шприц-ручці призначений для застосування медичними працівниками, пацієнтами і особами, що здійснюють догляд за пацієнтами.
Перед введенням препарат Фазенра в оригінальній упаковці необхідно залишити в приміщенні при кімнатній температурі від 20°С до 25°С протягом 30 хвилин. Не слід струшувати препарат. Препарат Фазенра не слід застосовувати, якщо він був заморожений.
При необхідності препарат може зберігатися при кімнатній температурі від 20°С до 25°С протягом не більше 14 днів, протягом яких він повинен бути використаний. Після закінчення цього терміну вилучений з холодильника препарат не може застосовуватися і повинен бути утилізований. Не слід піддавати препарат впливу високих температур.
Дози
Тяжка бронхіальна астма з еозинофільним фенотипом у дорослих пацієнтів як додаткова підтримуюча терапія
Рекомендована доза препарату Фазенра становить 30 мг (1 ін'єкція). Препарат необхідно вводити 1 раз в 4 тижні (перші 3 ін'єкції) і потім 1 раз в 8 тижнів.
Лікування еозинофільного гранулематозу з поліангіїтом у дорослих пацієнтів
Рекомендована доза препарату Фазенра становить 30 мг (1 ін'єкція). Препарат необхідно вводити 1 раз в 4 тижні.
Якщо ін'єкція препарату не була виконана в запланований час, слід ввести препарат якомога швидше; подвійна доза не може бути призначена.
Особливі групи пацієнтів
Пацієнти похилого віку
Пацієнтам похилого віку корекція дози не потрібна (див. розділ "Фармакокінетика").
Порушення функції нирок і печінки
Пацієнтам з порушенням функції нирок і печінки корекція дози не потрібна.
Важлива інформація
Препарат Фазенра слід зберігати в холодильнику при температурі від 2°С до 8°С в оригінальній упаковці до моменту використання. Препарат Фазенра може зберігатися при кімнатній температурі від 20°С до 25°С протягом не більше 14 днів. Після вилучення з холодильника препарат Фазенра повинен бути використаний протягом 14 днів, в іншому випадку він повинен бути утилізований.
Не слід використовувати шприц-ручку препарату Фазенра, якщо:
- препарат був заморожений;
- шприц-ручку впустили, або вона пошкоджена;
- контроль першого відкриття на картонній пачці порушений;
- термін придатності препарату минув.
Не слід:
- трясти шприц-ручку препарату Фазенра;
- використовувати шприц-ручку препарату Фазенра повторно або для кількох пацієнтів.
У перелічених вище випадках слід утилізувати шприц-ручку препарату Фазенра з використанням контейнера, стійкого до проколювання, і використовувати іншу шприц-ручку препарату Фазенра.
Кожна шприц-ручка містить 1 дозу препарату Фазенра і призначена для одноразового застосування.
Слід зберігати шприц-ручку препарату Фазенра в недоступному для дітей місці.
Для дітей:
Безпека та ефективність бенралізумаба у пацієнтів віком до 18 років не були встановлені.
Показання
- тяжка бронхіальна астма з еозинофільним фенотипом у дорослих пацієнтів як додаткова підтримуюча терапія;
- лікування еозинофільного гранулематозу з поліангіїтом у дорослих пацієнтів.
Протипоказання
- Підвищена чутливість до бенралізумаба або допоміжних речовин, що входять до складу препарату.
- Дитячий вік до 18 років.
З обережністю
Вагітність і період грудного вигодовування, пацієнти з підвищеним ризиком розвитку глистних інвазій.
Особливі вказівки
Препарат Фазенра не призначений для лікування загострення бронхіальної астми. Слід інформувати пацієнтів про необхідність звернутися до лікаря, якщо після початку терапії досягти контролю захворювання не вдалося, або має місце погіршення перебігу захворювання.
Після початку застосування препарату Фазенра не слід різко відміняти пероральні ГКС. При необхідності зниження дози пероральних ГКС слід проводити поетапно і під наглядом лікаря. Лікуючому лікарю слід періодично повторно оцінювати необхідність продовження терапії препаратом.
Реакції гіперчутливості
Після введення препарату Фазенра відзначалися реакції гіперчутливості (такі як анафілаксія, ангіоневротичний набряк, кропив'янка, папульозна кропив'янка, шкірний висип). Ці реакції можуть розвиватися протягом кількох годин після введення препарату Фазенра, однак, в деяких випадках реакції розвиваються пізніше (через кілька днів). При симптомах реакції гіперчутливості пацієнту слід припинити застосування препарату Фазенра.
Глистні інвазії (гельмінтози)
Еозинофіли можуть брати безпосередню участь у розвитку імунологічної реакції організму у відповідь на глистну інвазію. Пацієнти з гельмінтозами були виключені з клінічних досліджень. Ймовірність зміни реакції організму на гельмінтоз при введенні препарату Фазенра не встановлена.
Перед початком застосування препарату Фазенра необхідно провести лікування раніше виявленого гельмінтозу. Якщо глистна інвазія розвинулася на тлі застосування препарату Фазенра, і пацієнт не відповідає на застосування протигельмінтних засобів, необхідно припинити лікування препаратом Фазенра до вирішення гельмінтозу.
Вплив на здатність керувати транспортними засобами і механізмами
Препарат Фазенра не впливає або має незначний вплив на здатність керувати транспортними засобами і механізмами.
Після початку застосування препарату Фазенра не слід різко відміняти пероральні ГКС. При необхідності зниження дози пероральних ГКС слід проводити поетапно і під наглядом лікаря. Лікуючому лікарю слід періодично повторно оцінювати необхідність продовження терапії препаратом.
Реакції гіперчутливості
Після введення препарату Фазенра відзначалися реакції гіперчутливості (такі як анафілаксія, ангіоневротичний набряк, кропив'янка, папульозна кропив'янка, шкірний висип). Ці реакції можуть розвиватися протягом кількох годин після введення препарату Фазенра, однак, в деяких випадках реакції розвиваються пізніше (через кілька днів). При симптомах реакції гіперчутливості пацієнту слід припинити застосування препарату Фазенра.
Глистні інвазії (гельмінтози)
Еозинофіли можуть брати безпосередню участь у розвитку імунологічної реакції організму у відповідь на глистну інвазію. Пацієнти з гельмінтозами були виключені з клінічних досліджень. Ймовірність зміни реакції організму на гельмінтоз при введенні препарату Фазенра не встановлена.
Перед початком застосування препарату Фазенра необхідно провести лікування раніше виявленого гельмінтозу. Якщо глистна інвазія розвинулася на тлі застосування препарату Фазенра, і пацієнт не відповідає на застосування протигельмінтних засобів, необхідно припинити лікування препаратом Фазенра до вирішення гельмінтозу.
Вплив на здатність керувати транспортними засобами і механізмами
Препарат Фазенра не впливає або має незначний вплив на здатність керувати транспортними засобами і механізмами.
Побічні ефекти
Тяжка бронхіальна астма з еозинофільним фенотипом у дорослих пацієнтів як додаткова підтримуюча терапія
Профіль безпеки
У клінічних дослідженнях за участю пацієнтів з тяжкою бронхіальною астмою і еозинофільним фенотипом найбільш часто відзначалися побічні реакції були головний біль і фарингіт.
Побічні реакції
У двох плацебо-контрольованих дослідженнях III фази тривалістю від 48 до 56 тижнів лікування 1663 пацієнта з тяжкою неконтрольованою бронхіальною астмою отримували бенралізумаб. У Таблиці 1 представлені побічні реакції, відзначені в двох плацебо-контрольованих дослідженнях III фази у пацієнтів, які отримували бенралізумаб 30 мг одноразово кожні 4 тижні (перші 3 дози), а потім кожні 8 тижнів.
Частота виникнення побічних реакцій представлена в наступній градації: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100,
Профіль безпеки
У клінічних дослідженнях за участю пацієнтів з тяжкою бронхіальною астмою і еозинофільним фенотипом найбільш часто відзначалися побічні реакції були головний біль і фарингіт.
Побічні реакції
У двох плацебо-контрольованих дослідженнях III фази тривалістю від 48 до 56 тижнів лікування 1663 пацієнта з тяжкою неконтрольованою бронхіальною астмою отримували бенралізумаб. У Таблиці 1 представлені побічні реакції, відзначені в двох плацебо-контрольованих дослідженнях III фази у пацієнтів, які отримували бенралізумаб 30 мг одноразово кожні 4 тижні (перші 3 дози), а потім кожні 8 тижнів.
Частота виникнення побічних реакцій представлена в наступній градації: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100,
Передозування
У клінічних дослідженнях пацієнти з еозинофілією отримували препарат підшкірно в дозах до 200 мг, при цьому яких-небудь дозозалежних токсичних реакцій не спостерігалося. Специфічне лікування передозування бенралізумаба відсутнє. У разі передозування необхідно проводити підтримуючу терапію і вести спостереження за станом пацієнта.
Лікарняна взаємодія
У рандомізованому подвійному сліпому дослідженні в паралельних групах за участю 103 пацієнтів у віці 12-21 року з тяжкою бронхіальною астмою після вакцинації проти грипу спостерігалася порівнянна гуморальна імунна відповідь (вироблення антитіл) в групі бенралізумаба 30 мг і плацебо.
Ферменти сімейства цитохрому P450, ефлюксні насоси і механізми зв'язування з білками не залучені в кліренс бенралізумаба. Експресія IL-5Rα на гепатоцитах не була встановлена. Зниження кількості еозинофілів не супроводжується системною зміною рівня провоспалювальних цитокінів.
Ферменти сімейства цитохрому P450, ефлюксні насоси і механізми зв'язування з білками не залучені в кліренс бенралізумаба. Експресія IL-5Rα на гепатоцитах не була встановлена. Зниження кількості еозинофілів не супроводжується системною зміною рівня провоспалювальних цитокінів.
Лікарська форма
Розчин для підшкірного введення, 30 мг/мл.
Шприц
Первинна упаковка лікарського препарату
По 1,0 мл у скляний шприц (тип I Євр. Ф.) з голкою і захисним ковпачком для голки.
Шприц-ручка
Первинна упаковка лікарського препарату
По 1,0 мл у скляний шприц (тип I Євр. Ф.) з голкою і захисним ковпачком для голки.
Вторинна упаковка лікарського препарату
Шприц, вбудований у шприц-ручку, що складається з блоку приводу і блоку для шприца. По 1 шприц-ручці з інструкцією по застосуванню препарату і керівництвом по використанню шприц-ручки в картонній пачці з контролем першого відкриття.
Шприц
Первинна упаковка лікарського препарату
По 1,0 мл у скляний шприц (тип I Євр. Ф.) з голкою і захисним ковпачком для голки.
Шприц-ручка
Первинна упаковка лікарського препарату
По 1,0 мл у скляний шприц (тип I Євр. Ф.) з голкою і захисним ковпачком для голки.
Вторинна упаковка лікарського препарату
Шприц, вбудований у шприц-ручку, що складається з блоку приводу і блоку для шприца. По 1 шприц-ручці з інструкцією по застосуванню препарату і керівництвом по використанню шприц-ручки в картонній пачці з контролем першого відкриття.
