Індап

Діуретичний, судинорозширювальний, антигіпертензивний.

Механізм дії

Індапамід є похідним сульфонамідів з індольним кільцем, за фармакологічними властивостями близький до тіазидних діуретиків, що діють шляхом інгібування реабсорбції іонів натрію в кортикальному сегменті петлі Генле. Індапамід збільшує виведення з сечею іонів натрію, хлору і в меншій мірі іонів калію і магнію, що супроводжується посиленням діурезу і антигіпертензивною дією.

Фармакодинамічні ефекти

Клінічні дослідження показали, що при застосуванні індапаміду в режимі монотерапії в добовій дозі 2,5 мг, що не має вираженого діуретичного ефекту, досягається максимальна (24-годинна) гіпотензивна дія.

Антигіпертензивна активність індапаміду пов'язана з поліпшенням еластичних властивостей великих артерій, зменшенням артеріолярного і загального периферичного судинного опору.

Індапамід сприяє зменшенню гіпертрофії лівого шлуночка серця.

Збільшення дози тіазидних і тіазидоподібних діуретиків вище оптимальної не супроводжується посиленням антигіпертензивного ефекту, однак може супроводжуватися виникненням виражених побічних реакцій. Тому якщо терапія тіазидними діуретиками не призводить до бажаного терапевтичного результату, дозу препарату збільшувати не слід.

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією на фоні короткочасного, середньої тривалості і довгострокового курсу терапії було виявлено, що індапамід:

- не впливає на метаболізм ліпідів: тригліцеридів, холестерину, ЛПНЩ і ЛПВЩ,

- не впливає на вуглеводний обмін, в тому числі у пацієнтів з гіпертензією і цукровим діабетом.

Всмоктування

Індапамід при пероральному застосуванні швидко і повністю всмоктується. Біодоступність індапаміду висока - 93%. Завдяки високій ліпофільності індапамід концентрується в гладких м'язах судинної стінки. Максимальна концентрація препарату в плазмі крові (Тmах) досягається через 1-2 години після прийому одноразової дози.

Розподіл

Зв'язування індапаміду з білками плазми становить близько 79%. Період напіввиведення з плазми становить від 14 до 24 годин (в середньому 18 годин). При повторних прийомах препарату коливання концентрації індапаміду в плазмі крові в інтервалі між прийомами двох доз зменшуються. Поступово досягається рівноважна концентрація, яка не змінюється тривалий час, що свідчить про відсутність кумуляції.

Виведення

Після одноразового перорального застосування препарату близько 70% індапаміду виводиться з організму, переважно у вигляді неактивних метаболітів, з сечею, близько 23% - через шлунково-кишковий тракт, близько 7% - в незміненому вигляді.

Особливі групи пацієнтів

 У пацієнтів з нирковою недостатністю фармакокінетичні властивості індапаміду залишаються без змін.

Для дорослих:

Артеріальна гіпертензія.

- підвищена чутливість до індапаміду, інших похідних сульфонамідів і компонентів препарату;
- гостре порушення мозкового кровообігу;
- виражена печінкова (в т.ч. з енцефалопатією) і/або ниркова недостатність, анурія;
- гіпокаліємія;
- одночасний прийом препаратів, що подовжують інтервал QT;
- непереносимість лактози, галактоземія, синдром порушення всмоктування глюкози, галактози;
- вагітність і період лактації;
- вік до 18 років (ефективність і безпека не встановлені).

З обережністю: цукровий діабет у стадії декомпенсації; гіперурикемія (особливо супроводжувана подагрою і уратним нефролітіазом); гіпонатріємія та інші порушення водно-електролітного обміну; помірна печінкова і/або ниркова недостатність; асцит; ішемічна хвороба серця; хронічна серцева недостатність; подовження інтервалу QT; гіперпаратиреоз.

При порушенні функції печінки тіазидні і тіазидоподібні діуретики можуть призвести до розвитку печінкової енцефалопатії. У цьому випадку застосування діуретиків необхідно негайно припинити.

При прийомі тіазидних і тіазидоподібних діуретиків були зареєстровані випадки реакцій фоточутливості. У разі розвитку реакцій фоточутливості під час терапії необхідно негайно припинити прийом індапаміду. При необхідності продовження терапії діуретиками рекомендується захищати шкірні покриви від впливу сонячних або штучних ультрафіолетових променів.

Концентрацію іонів натрію в плазмі крові необхідно визначити перед початком лікування і далі регулярно контролювати цей показник. Гіпонатріємія і гіповолемія можуть призводити до зневоднення і ортостатичної гіпотензії. Супутнє зниження концентрації іонів хлору може призвести до вторинного метаболічного алкалозу. Для пацієнтів з цирозом печінки і пацієнтів похилого віку показаний більш частий контроль концентрації іонів натрію в плазмі крові.

Тривале застосування тіазидних і тіазидоподібних діуретиків представляє собою ризик зниження концентрації калію в плазмі крові і розвитку гіпокаліємії. Необхідно запобігати ризику розвитку гіпокаліємії (< 3.4 ммоль/л), особливо у пацієнтів похилого віку, ослаблених або отримуючих комбіновану медикаментозну терапію, у пацієнтів з цирозом печінки, супроводжуваним набряками і асцитом, у пацієнтів з захворюваннями коронарних судин і з серцевою недостатністю, оскільки гіпокаліємія тягне за собою ймовірність виникнення аритмії (гіпокаліємія у пацієнтів цих груп посилює токсичну дію серцевих глікозидів). Ризик виникнення гіпокаліємії можливий також у пацієнтів з подовженим QT інтервалом. Гіпокаліємія обумовлює схильність до виникнення важких аритмій, особливо смертельно небезпечної поліморфної шлуночкової тахікардії типу "пірует". Необхідно регулярно контролювати вміст калію в плазмі крові у всіх вищезазначених випадках.

Тіазидні і тіазидоподібні діуретики можуть знижувати виведення іонів кальцію нирками, що може призвести до помірного і тимчасового підвищення концентрації кальцію в плазмі крові.

Необхідно регулярно контролювати концентрацію глюкози в плазмі крові у пацієнтів з цукровим діабетом, особливо при наявності гіпокаліємії.

При підвищеній концентрації сечової кислоти можливі напади подагри, в таких випадках необхідно відповідним чином коригувати дозу індапаміду.

Гіповолемія, викликана втратою рідини і іонів натрію, при лікуванні діуретиками може викликати зниження клубочкової фільтрації, наслідком чого можуть збільшитися концентрації сечовини і креатиніну в плазмі крові.

Вплив на здатність керувати транспортними засобами і механізмами

У період лікування пацієнтам, у яких виникають запаморочення, втомлюваність, головний біль, зниження АТ, слід утриматися від водіння автотранспорту та іншої діяльності, що вимагає високої концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій.

З боку травної системи: можливі нудота, відчуття дискомфорту або болю в епігастрії.

З боку ЦНС: можливі слабкість, втомлюваність, запаморочення, нервозність.

З боку серцево-судинної системи: можлива ортостатична гіпотензія.

З боку обміну речовин: можливі гіпокаліємія, гіперурикемія, гіперглікемія, гіпонатріємія, гіпохлоремія.

Алергічні реакції: можливі шкірні прояви.

Симптоми: нудота, блювання, слабкість, порушення функції ШКТ, водно-електролітні порушення, в деяких випадках — надмірне зниження АТ, пригнічення дихання. У пацієнтів з цирозом печінки можливий розвиток печінкової коми.

Лікування: промивання шлунка, корекція водно-електролітного балансу, симптоматична терапія. Специфічного антидоту до препарату немає.

При одночасному застосуванні ГКС, тетракозактиду для системного застосування зменшується гіпотензивний ефект внаслідок затримки води і іонів натрію під впливом ГКС.

При одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ підвищується ризик розвитку гіпонатріємії.

Існує ризик розвитку раптової артеріальної гіпотензії і/або гострої ниркової недостатності в поєднанні з інгібіторами АПФ на фоні вже наявної зниженої концентрації іонів натрію в плазмі крові (особливо у пацієнтів зі стенозом ниркової артерії).

При одночасному застосуванні з НПЗП (для системного застосування) можливе зниження гіпотензивної дії індапаміду. При значній втраті рідини може розвинутися гостра ниркова недостатність (через різке зниження клубочкової фільтрації).

При одночасному застосуванні з препаратами кальцію можливий розвиток гіперкальціємії внаслідок зниження екскреції іонів кальцію з сечею.

При одночасному застосуванні з серцевими глікозидами, кортикостероїдами підвищується ризик розвитку гіпокаліємії.

При одночасному застосуванні засобів, які можуть викликати гіпокаліємію (амфотерицин B, глюко- і мінералокортикоїди, тетракозактид, проносні засоби, що стимулюють перистальтику кишечника) підвищується ризик розвитку гіпокаліємії.

При одночасному застосуванні з трициклічними антидепресантами (в т.ч. з іміпраміном) посилюється гіпотензивна дія і підвищується ризик розвитку ортостатичної гіпотензії (адитивний ефект).

При одночасному застосуванні з астемізолом, бепридилом, еритроміцином (в/в), пентамідином, сультопридом, терфенадином, вінкаміном, хінідином, дизопірамідом, аміодароном, бретилія тозилатом, соталолом виникає ризик розвитку аритмії типу "пірует".

При одночасному застосуванні з баклофеном посилюється гіпотензивний ефект.

При одночасному застосуванні з галофантрином підвищується ймовірність виникнення порушень серцевого ритму (в т.ч. шлуночкової аритмії типу "пірует").

При одночасному застосуванні з літія карбонатом підвищується ризик розвитку токсичного ефекту літію на фоні зниження його ниркового кліренсу.

При одночасному застосуванні з метформіном можливе виникнення молочнокислого ацидозу, який пов'язаний, ймовірно, з розвитком функціональної ниркової недостатності, обумовленої дією діуретиків (переважно "петльових").

При одночасному застосуванні з циклоспорином можливе збільшення вмісту креатиніну в плазмі крові, що спостерігається навіть при нормальному вмісті води і іонів натрію.

Зневоднення організму на фоні прийому діуретиків збільшує ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при застосуванні йодовмісних рентгеноконтрастних речовин у високих дозах. Необхідно компенсувати втрату рідини перед введенням йодовмісної рентгеноконтрастної речовини.

Капсули, 2,5 мг.
По 10 таблеток поміщають у блістер з ПВХ/алюмінієвої фольги.
3, 5, 6 або 10 блістерів разом з інструкцією по застосуванню поміщають у пачку картонну.