Мофлаксия

Антибактеріальне, бактерицидне широкого спектра.

Протимікробний засіб з групи фторхінолонів, діє бактерицидно. Виявляє активність щодо широкого спектра грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів, анаеробних, кислотостійких і атипових бактерій: Mycoplasma spp., Chlamydia spp., Legionella spp. Ефективний щодо бактеріальних штамів, резистентних до бета-лактамів і макролідів. Активний щодо більшості штамів мікроорганізмів: грампозитивні - Staphylococcus aureus (включаючи штами, нечутливі до метициліну), Streptococcus pneumoniae (включаючи штами, стійкі до пеніциліну і макролідів), Streptococcus pyogenes (група А); грамнегативні - Haemophilus influenzae (включаючи як продукуючі, так і не продукуючі β-лактамазу штами), Haemophilus parainfluenzae, Klebsiella pneumoniae, Moraxella catarrhalis (включаючи як продукуючі, так і не продукуючі β-лактамазу штами), Escherichia coli, Enterobacter cloacae; атипові - Chlamydia pneumoniae, Mycoplasma pneumoniae. За даними досліджень in vitro, хоча перераховані нижче мікроорганізми чутливі до моксифлоксацину, проте безпека та ефективність його при лікуванні інфекцій не була встановлена. Грампозитивні мікроорганізми: Streptococcus milleri, Streptococcus mitior, Streptococcus agalactiae, Streptococcus dysgalactiae, Staphylococcus cohnii, Staphylococcus epidermidis (включаючи штами, чутливі до метициліну), Staphylococcus haemolyticus, Staphylococcus hominis, Staphylococcus saprophyticus, Staphylococcus simulans, Corynebacterium diphtheriae. Грамнегативні мікроорганізми: Bordetella pertussis, Klebsiella oxytoca, Enterobacter aerogenes, Enterobacter agglomerans, Enterobacter intermedius, Enterobacter sakazaki, Proteus mirabilis, Proteus vulgaris, Morganella morganii, Providencia rettgeri, Providencia stuartii. Анаеробні мікроорганізми: Bacteroides distasonis, Bacteroides eggerthii, Bacteroides fragilis, Bacteroides ovatus, Bacteroides thetaiotaornicron, Bacteroides uniformis, Fusobacterium spp., Porphyromonas spp., Porphyromonas anaerobius, Porphyromonas asaccharolyticus, Porphyromonas magnus, Prevotella spp., Propionibacterium spp., Clostridium perfringens, Clostridium ramosum. Атипові мікроорганізми: Legionella pneumophila, Caxiella burnettii.

Блокує топоізомерази II і IV, ферменти, що контролюють топологічні властивості ДНК, і беруть участь у реплікації, репарації та транскрипції ДНК. Дія моксифлоксацину залежить від його концентрації в крові та тканинах. Мінімальні бактерицидні концентрації майже не відрізняються від мінімальних пригнічуючих концентрацій.

Механізми розвитку резистентності, інактивуючі пеніциліни, цефалоспорини, аміноглікозиди, макроліди і тетрацикліни, не впливають на антибактеріальну активність моксифлоксацину. Перехресна резистентність між моксифлоксацином і цими препаратами відсутня. Плазмід-опосередкований механізм розвитку резистентності не спостерігався. Загальна частота розвитку резистентності - низька. Дослідження in vitro показали, що резистентність до моксифлоксацину розвивається повільно в результаті ряду послідовних мутацій. При багаторазовому впливі на мікроорганізми моксифлоксацином у субмінімальних пригнічуючих концентраціях лише незначно підвищуються показники МПК. Між препаратами з групи фторхінолонів спостерігається перехресна резистентність. Однак деякі грампозитивні і анаеробні мікроорганізми, стійкі до інших фторхінолонів, чутливі до моксифлоксацину.

Всмоктування. При прийомі всередину моксифлоксацин всмоктується швидко і майже повністю. Абсолютна біодоступність становить близько 91%. Фармакокінетика моксифлоксацину при прийомі в дозі від 50 до 1200 мг одноразово, а також по 600 мг/добу протягом 10 днів є лінійною. Рівноважний стан досягається протягом 3 днів.

Після одноразового застосування 400 мг моксифлоксацину Cmax в плазмі крові досягається протягом 0,5–4 год і становить 3,1 мг/л. Після прийому всередину 400 мг моксифлоксацину 1 раз на добу Css(max) і Css (min) становлять 3,2 і 0,6 мг/л відповідно.

При прийомі моксифлоксацину разом з їжею відзначається незначне збільшення Tmax (на 2 год) і незначне зниження Cmax (приблизно на 16%), при цьому тривалість всмоктування не змінюється. Однак ці дані не мають клінічного значення, і моксифлоксацин можна застосовувати незалежно від часу прийому їжі.

Розподіл. Моксифлоксацин швидко розподіляється в тканинах і органах і зв'язується з білками плазми крові (головним чином з альбумінами) приблизно на 45%. Vd становить близько 2 л/кг.

Високі концентрації моксифлоксацину, що перевищують такі в плазмі крові, створюються в легеневій тканині (в т.ч. в епітеліальній рідині, альвеолярних макрофагах), навколоносових пазухах (верхньощелепна і решітчастий лабіринт), носових поліпах, вогнищах запалення (вміст пухирів при ураженні шкіри). В інтерстиціальній рідині і в слині моксифлоксацин визначається у вільному, не зв'язаному з білками вигляді, в концентрації вище, ніж у плазмі крові. Крім того, високі концентрації моксифлоксацину визначаються в тканинах органів черевної порожнини, перитонеальній рідині і жіночих статевих органах.

Метаболізм. Моксифлоксацин піддається біотрансформації 2-ї фази і виводиться з організму нирками, а також через кишечник, як у незміненому вигляді, так і у вигляді неактивних сульфосполук (M1) і глюкуронідів (М2). Моксифлоксацин не піддається біотрансформації мікросомальною системою цитохрому Р450. Метаболіти M1 і М2 присутні в плазмі крові в концентраціях нижче, ніж вихідна сполука. За результатами доклінічних досліджень було доведено, що зазначені метаболіти не мають негативного впливу на організм з точки зору безпеки і переносимості.

Виведення. T1/2 моксифлоксацину становить приблизно 12 год. Середній загальний кліренс після введення в дозі 400 мг становить 179–246 мл/хв.

Нирковий кліренс становить 24–53 мл/хв. Це свідчить про часткову канальцеву реабсорбцію моксифлоксацину.

Баланс мас вихідної сполуки і метаболітів 2-ї фази становить близько 96–98%, що вказує на відсутність окисного метаболізму. Близько 22% одноразової дози (400 мг) виводиться в незміненому вигляді нирками, близько 26% — через кишечник.

Фармакокінетика у різних груп пацієнтів

Вік, стать і етнічна приналежність. При дослідженні фармакокінетики моксифлоксацину у чоловіків і жінок були виявлені відмінності в 33% за показниками AUC і Cmax. Всмоктування моксифлоксацину не залежало від статі. Відмінності в показниках AUC і Cmax були обумовлені швидше різницею у вазі, ніж статтю, і не вважаються клінічно значущими.

Не виявлено клінічно значущих відмінностей фармакокінетики моксифлоксацину у пацієнтів різних етнічних груп і різного віку.

Діти. Фармакокінетика моксифлоксацину у дітей не вивчалася.

Порушення функції нирок. Не виявлено суттєвих змін фармакокінетики моксифлоксацину у пацієнтів з порушенням функції нирок (включаючи пацієнтів з Cl креатиніну <30 мл/хв/1,73 м2) і пацієнтів, які перебувають на безперервному гемодіалізі і тривалому амбулаторному перитонеальному діалізі.

Порушення функції печінки. Не виявлено суттєвих відмінностей у концентрації моксифлоксацину у пацієнтів з порушеннями функції печінки (класи А і В за класифікацією Чайлд-П'ю) порівняно зі здоровими добровольцями і пацієнтами з нормальною функцією печінки.

Для дорослих:

Інфекційно-запальні захворювання, викликані чутливими до моксифлоксацину мікроорганізмами:

- гострий синусит;

- загострення хронічного бронхіту;

- неускладнені інфекції шкіри і підшкірних структур;

- позалікарняна пневмонія, включаючи позалікарняну пневмонію, збудниками якої є штами мікроорганізмів з множинною резистентністю до антибіотиків;

- ускладнені інфекції шкіри і підшкірних структур (включаючи інфіковану діабетичну стопу);

- ускладнені інтраабдомінальні інфекції, включаючи полімікробні інфекції, в т.ч. внутрішньочеревні абсцеси;

- неускладнені запальні захворювання органів малого таза (включаючи сальпінгіти і ендометрити).

- гіперчутливість до моксифлоксацину, інших хінолонів або будь-якого іншого компонента препарату;

- наявність в анамнезі патології сухожиль, що розвинулася внаслідок лікування антибіотиками хінолонового ряду;

- пацієнти наступних категорій: вроджені або набуті документовані подовження інтервалу QT, електролітні порушення, особливо некоригована гіпокаліємія, клінічно значуща брадикардія, клінічно значуща хронічна серцева недостатність зі зниженою фракцією викиду лівого шлуночка, наявність в анамнезі порушень ритму, що супроводжувалися клінічною симптоматикою (в доклінічних і клінічних дослідженнях після введення моксифлоксацину спостерігалося зміна електрофізіологічних параметрів серця, що виражалося в подовженні інтервалу QT);

- застосування з іншими препаратами, що подовжують інтервал QT;

- пацієнти з порушенням функції печінки (клас С за класифікацією Чайлд-П'ю) і пацієнти з підвищенням активності трансаміназ більше, ніж в 5 разів вище ВГН (у зв'язку з обмеженою кількістю клінічних даних);

- вагітність;

- період грудного вигодовування;

- вік до 18 років.

З обережністю:
захворювання ЦНС (в т.ч. при підозрі на залучення ЦНС), що передбачають виникнення судом і знижують поріг судомної активності, пацієнти з психозами і/або іншими психічними захворюваннями в анамнезі, пацієнти з потенційно проаритмічними станами (особливо у жінок і пацієнтів похилого віку), такими як гостра ішемія міокарда і зупинка серця, пацієнти з цирозом печінки; міастенія gravis; одночасний прийом з препаратами, що знижують вміст калію; пацієнти з генетичною схильністю або фактичним наявністю дефіциту глюкозо-6-фосфатдегідрогенази.

В деяких випадках вже після першого застосування моксифлоксацину можливий розвиток гіперчутливості і алергічних реакцій, про що слід негайно інформувати лікаря. Дуже рідко навіть після першого застосування анафілактичні реакції можуть прогресувати до загрозливого для життя анафілактичного шоку. В цих випадках лікування моксифлоксацином слід припинити і негайно почати проводити необхідні лікувальні заходи (в т.ч. протишокові).

З обережністю слід застосовувати у жінок і пацієнтів похилого віку. Оскільки жінки в порівнянні з чоловіками мають більш довгий інтервал QT, вони можуть бути більш чутливі до препаратів, що подовжують інтервал QT. Пацієнти похилого віку також більш схильні до дії препаратів, що впливають на інтервал QT.

Ступінь подовження інтервалу QT може зростати з підвищенням концентрації моксифлоксацину, тому не слід перевищувати рекомендовану дозу. Подовження інтервалу QT пов'язане з підвищеним ризиком шлуночкових аритмій, включаючи поліморфну шлуночкову тахікардію.

Пацієнта слід інформувати про те, що у разі появи симптомів печінкової недостатності, симптомів уражень шкіри або слизових оболонок, симптомів невропатії, (біль, печіння, поколювання, оніміння або слабкість) необхідно звернутися до лікаря, перш ніж продовжувати лікування моксифлоксацином.

Застосування антибактеріальних препаратів широкого спектра дії, включаючи моксифлоксацин, пов'язане з ризиком розвитку псевдомембранозного коліту. Препарати, що пригнічують перистальтику кишечника, протипоказані при розвитку важкої діареї.

На тлі терапії хінолонами, в т.ч. моксифлоксацином, можливий розвиток тендиніту і розриву сухожилля, особливо у пацієнтів похилого віку і пацієнтів, які отримують ГКС. Описані випадки, які виникли протягом декількох місяців після завершення лікування. При перших симптомах болю або запалення в місці пошкодження застосування моксифлоксацину слід припинити і розвантажити уражену кінцівку.

В період лікування слід уникати впливу прямих сонячних променів і УФ випромінювання.

Не рекомендується застосовувати моксифлоксацин для лікування інфекцій, викликаних штамами Staphylococcus aureus, резистентними до метициліну (MRSA). У разі передбачуваних або підтверджених інфекцій, викликаних MRSA, слід призначити лікування відповідними антибактеріальними препаратами.

Здатність моксифлоксацину пригнічувати ріст мікобактерій може стати причиною взаємодії in vitro моксифлоксацину з тестом на Mycobacterium spp., що призводить до хибнонегативних результатів при аналізі зразків пацієнтів, які отримують моксифлоксацин.

Реакції з боку психіки можуть виникнути навіть після першого призначення фторхінолонів, включаючи моксифлоксацин. В дуже рідкісних випадках депресія або психотичні реакції прогресують до виникнення суїцидальних думок і поведінки з тенденцією до самопошкодження, включаючи суїцидальні спроби. У разі розвитку у пацієнтів таких реакцій слід скасувати моксифлоксацин і вжити необхідних заходів. Слід дотримуватися обережності при застосуванні моксифлоксацину у пацієнтів з психозами і/або психіатричними захворюваннями в анамнезі.

Через широке поширення і зростаючу захворюваність інфекціями, викликаними резистентною до фторхінолонів Neisseria gonorrhoeae при лікуванні хворих з запальними захворюваннями органів малого таза не слід проводити монотерапію моксифлоксацином, за винятком випадків, коли присутність резистентної до фторхінолонів N. gonorrhoeae виключено. Якщо немає можливості виключити присутність резистентної до фторхінолонів N. gonorrhoeae, необхідно вирішити питання про доповнення емпіричної терапії моксифлоксацином відповідним антибіотиком, який активний щодо N. gonorrhoeae (наприклад, цефалоспорин).

На тлі терапії моксифлоксацином дисглікемія виникала переважно у пацієнтів похилого віку з цукровим діабетом, які отримують супутню терапію пероральними гіпоглікемічними препаратами (наприклад, препаратами сульфонілсечовини) або інсуліном. При проведенні лікування у пацієнтів з цукровим діабетом рекомендується ретельний моніторинг концентрації глюкози в крові.

Вплив на здатність до керування транспортними засобами і механізмами

Фторхінолони, включаючи моксифлоксацин, можуть порушувати здатність пацієнтів керувати автомобілем і займатися іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної уваги і швидкості психомоторних реакцій, внаслідок впливу на ЦНС і порушення зору.

Інфекції: часто - грибкові суперінфекції.

З боку системи кровотворення: нечасто - анемія, лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія, тромбоцитемія, подовження протромбінового часу/збільшення МНО; рідко - зміна концентрації тромбопластину; дуже рідко - підвищення концентрації протромбіну/зменшення МНО.

З боку імунної системи: нечасто - алергічні реакції, кропив'янка, свербіж, висип, еозинофілія; рідко - анафілактичні/анафілактоїдні реакції, ангіоневротичний набряк, включаючи набряк гортані (потенційно загрозливий для життя); дуже рідко - анафілактичний/анафілактоїдний шок (в т.ч. потенційно загрозливий для життя).

З боку обміну речовин: нечасто - гіперліпідемія; рідко - гіперглікемія, гіперурикемія; дуже рідко - гіпоглікемія.

Психічні розлади: нечасто - тривожність, психомоторна гіперреактивність, ажитація; рідко - емоційна лабільність, депресія (в дуже рідкісних випадках можлива поведінка з тенденцією до самопошкодження, така як суїцидальні думки або суїцидальні спроби), галюцинації; дуже рідко - деперсоналізація, психотичні реакції (потенційно проявляються в поведінці з тенденцією до самопошкодження, такій як суїцидальні думки або суїцидальні спроби).

З боку нервової системи: часто - запаморочення, головний біль; нечасто - парестезії, дизестезії, порушення смакової чутливості (включаючи в дуже рідкісних випадках агевзію), сплутаність свідомості, дезорієнтація, порушення сну, тремор, вертиго, сонливість; рідко - гіпестезія, порушення нюху (включаючи аносмію), атипові сновидіння, порушення координації (включаючи порушення ходи внаслідок запаморочення або вертиго, в дуже рідкісних випадках ведучі до травм в результаті падіння, особливо у пацієнтів похилого віку), судоми з різними клінічними проявами (в т.ч. "grand mal" напади), порушення уваги, порушення мови, амнезія, периферична невропатія, полінейропатія; дуже рідко - гіперестезія.

З боку органа зору: нечасто - порушення зору (особливо при реакціях з боку ЦНС); дуже рідко - минуща втрата зору (особливо при реакціях з боку ЦНС).

З боку органа слуху: рідко - шум у вухах, погіршення слуху, включаючи глухоту (зазвичай оборотну).

З боку серцево-судинної системи: часто - подовження інтервалу QT у пацієнтів з супутньою гіпокаліємією; нечасто - подовження інтервалу QT, відчуття серцебиття, тахікардія, вазодилатація; рідко - підвищення АТ, зниження АТ, непритомність, шлуночкові тахіаритмії; дуже рідко - неспецифічні аритмії, поліморфна шлуночкова тахікардія (типу "пірует"), зупинка серця (переважно у осіб з передрасполагаючими до аритмій станами, такими як клінічно значуща брадикардія, гостра ішемія міокарда).

З боку дихальної системи: нечасто - задишка, включаючи астматичний стан.

З боку травної системи: часто - нудота, блювання, болі в животі, діарея; нечасто - знижений апетит і знижене споживання їжі, запор, диспепсія, метеоризм, гастроентерит (крім ерозивного гастроентериту), підвищення активності амілази; рідко - дисфагія, стоматит, псевдомембранозний коліт (в дуже рідкісних випадках асоційований з загрозливими для життя ускладненнями).

З боку печінки і жовчовивідних шляхів: часто - підвищення активності печінкових трансаміназ; нечасто - порушення функції печінки (включаючи підвищення активності ЛДГ), підвищення концентрації білірубіну, підвищення активності ГГТ і ЩФ; рідко - жовтяниця, гепатит (переважно холестатичний); дуже рідко - фульмінантний гепатит, потенційно призводить до загрозливої для життя печінкової недостатності (включаючи фатальні випадки).

З боку шкірних покривів: дуже рідко - буллезні шкірні реакції, наприклад, синдром Стівенса-Джонсона або токсичний епідермальний некроліз (потенційно небезпечний для життя).

З боку кістково-м'язової системи: нечасто - артралгія, міалгія; рідко - тендиніт, підвищення м'язового тонусу і судоми, м'язова слабкість; дуже рідко - артрит, розриви сухожиль, порушення ходи внаслідок пошкодження опорно-рухового апарату, посилення симптомів міастенії.

З боку сечовидільної системи: нечасто - дегідратація (викликана діареєю або зменшенням прийому рідини); рідко - порушення функції нирок, ниркова недостатність в результаті дегідратації, що може призвести до пошкодження нирок, особливо у пацієнтів похилого віку з раніше існуючими порушеннями функції нирок).

З боку організму в цілому: часто - реакції в місці ін'єкції/інфузії; нечасто - загальне нездужання, неспецифічний біль, пітливість.

Частота розвитку наступних небажаних реакцій була вище в групі, що отримувала ступінчасту терапію: часто - підвищення активності ГГТ; нечасто - шлуночкові тахіаритмії, артеріальна гіпотензія, набряки, псевдомембранозний коліт (в дуже рідкісних випадках асоційований з загрозливими для життя ускладненнями), судоми з різними клінічними проявами (в т.ч. "grand mal" напади), галюцинації, порушення функції нирок, ниркова недостатність (в результаті дегідратації, що може призвести до пошкодження нирок, особливо у пацієнтів похилого віку з раніше існуючими порушеннями функції нирок).

Існують обмежені дані про передозування моксифлоксацином. Не відзначено яких-небудь побічних ефектів при застосуванні моксифлоксацину в дозі до 1200 мг одноразово і по 600 мг протягом 10 днів і більше.

Лікування: у разі передозування слід орієнтуватися на клінічну картину і проводити симптоматичну підтримуючу терапію з ЕКГ-моніторингом. Застосування активованого вугілля відразу після прийому всередину може допомогти запобігти надмірному системному впливу моксифлоксацину у разі передозування.

Слід враховувати можливий адитивний ефект подовження інтервалу QT моксифлоксацину та інших препаратів, які впливають на подовження інтервалу QT. Внаслідок спільного застосування моксифлоксацину та препаратів, що впливають на подовження інтервалу QT, збільшується ризик розвитку шлуночкової аритмії, включаючи поліморфну шлуночкову тахікардію типу "пірует". Протипоказано спільне застосування моксифлоксацину з наступними препаратами, що впливають на подовження інтервалу QT: антиаритмічні препарати класу IA (в т.ч. хінідин, гідрохінідин, дизопірамід); антиаритмічні препарати класу III (в т.ч. аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід); нейролептики (в т.ч. фенотіазин, пімозид, сертиндол, галоперидол, сультоприд); трициклічні антидепресанти; протимікробні препарати (спарфлоксацин, еритроміцин в/в, пентамідин, протималярійні препарати, особливо галофантрин); антигістамінні препарати (терфенадин, астемізол, мізоластин); інші (цизаприд, вінкамін в/в, бепридил, дифеманіл).

При одночасному прийомі всередину антацидів, полівітамінів і мінералів можливе порушення всмоктування моксифлоксацину внаслідок утворення хелатних комплексів з полівалентними катіонами, що містяться в цих препаратах. В результаті концентрація моксифлоксацину в плазмі крові може бути значно нижче терапевтичної. У зв'язку з цим антацидні, антиретровірусні (наприклад, диданозин) та інші препарати, що містять магній, алюміній, сукральфат, залізо, цинк слід приймати як мінімум за 4 год до або через 4 год після прийому всередину моксифлоксацину.

У пацієнтів, які отримували антикоагулянти в поєднанні з антибіотиками, в т.ч. з моксифлоксацином, відзначаються випадки підвищення антикоагулянтної активності протизсідальних препаратів. Факторами ризику є наявність інфекційного захворювання (і супутній запальний процес), вік і загальний стан пацієнта. Незважаючи на те, що взаємодії між моксифлоксацином і варфарином не виявляється, у пацієнтів, які отримують поєднане лікування цими препаратами, необхідно проводити моніторинг МНО і при необхідності коригувати дозу непрямих антикоагулянтів.

Моксифлоксацин і дигоксин не чинять істотного впливу на фармакокінетичні параметри один одного. При повторному призначенні моксифлоксацину Cmax дигоксину збільшувалася приблизно на 30%. При цьому значення AUC і Cmin дигоксину не змінюються.

При одночасному застосуванні активованого вугілля і моксифлоксацину всередину в дозі 400 мг системна біодоступність моксифлоксацину знижується більш ніж на 80% в результаті уповільнення його абсорбції. У разі передозування застосування активованого вугілля на ранній стадії всмоктування перешкоджає подальшому підвищенню системного впливу.

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою, 400 мг.
По 5, 7 або 10 таблеток у блістері з комбінованого матеріалу ОПА/Ал/ПВХ - алюмінієвої фольги.
По 1 або 2 блістери по 5 таблеток, або по 1 блістеру по 7 таблеток, або по 1 блістеру по 10 таблеток разом з інструкцією по застосуванню поміщають в пачку картонну.

Для стаціонарів:
По 5, 10, 14, 16 або 20 блістерів по 5 таблеток, або по 10 блістерів по 7 таблеток, або по 5, 7, 8 або 10 блістерів по 10 таблеток разом з рівною кількістю інструкцій по застосуванню поміщають в пачку картонну.