Пантаз

Противиразкове.

Інгібітор протонного насоса (Н+К+АТФ - ази). Блокує завершальну стадію секреції соляної кислоти незалежно від природи подразника.

Пантопразол є заміщеним бензимідазолом, що пригнічує секрецію соляної кислоти в шлунку шляхом специфічної блокади протонних насосів парієтальних клітин.

Пантопразол трансформується в свою активну форму в умовах кислої середовища в парієтальних клітинах, де він пригнічує активність ферменту Н+К+АТФ - ази, тобто блокує завершальний етап утворення соляної кислоти в шлунку. Пригнічення активності є дозозалежним і, в результаті, знижується як базальна, так і стимульована секреція кислоти. При лікуванні пантопразолом, як і при використанні інших інгібіторів протонного насоса та блокаторів Н2 - рецепторів, знижується кислотність у шлунку, і, таким чином, підвищується рівень гастрину пропорційно зниженню кислотності. Підвищення рівня гастрину зворотне. Оскільки пантопразол зв'язує фермент дистально щодо клітинного рецептора, він може інгібувати секрецію соляної кислоти незалежно від стимуляції іншими речовинами (ацетилхолін, гістамін, гастрин).

Ефект при пероральному та внутрішньовенному застосуванні препарату однаковий.

Також підвищується вміст хромограніну А (CgA) у сироватці крові внаслідок зниження секреції соляної кислоти. Підвищений вміст CgA може спотворювати результати діагностичних досліджень для виявлення нейроендокринних пухлин.

Антисекреторна активність

Після першого перорального прийому 20 мг пантопразолу зниження секреції шлункового соку на 24 % настає через 2,5-3,5 год і на 26 % через 24,5-25,5 год. Після перорального прийому пантопразолу одноразово на добу протягом 7 днів його антисекреторна активність, виміряна через 2,5-3,5 год після прийому, зростає до 56 %, а через 24,5-25,5 год - до 50 %. При виразковій хворобі дванадцятипалої кишки, асоційованій з Helicobacter Pylori, зниження шлункової секреції підвищує чутливість мікроорганізмів до антибіотиків. Не впливає на моторику шлунково-кишкового тракту. Секреторна активність нормалізується через 3-4 дні після закінчення прийому.

У порівнянні з іншими інгібіторами протонного насоса пантопразол має більшу хімічну стабільність при нейтральному рН, і менший потенціал взаємодії з оксидазною системою печінки, залежною від цитохрому Р450. Тому не спостерігалося клінічно значущої взаємодії між пантопразолом та багатьма іншими препаратами.

Пантопразол швидко всмоктується після прийому внутрішньо. Максимальна концентрація в плазмі крові (Сmах) при пероральному застосуванні досягається вже після першої дози в 40 мг. В середньому, приблизно через 2,5 год після прийому досягається максимальна концентрація в сироватці, близько 2,0-3,0 мкг/мл і Сmах залишається постійною після багаторазового прийому даного препарату.

Фармакокінетика пантопразолу після одноразового і багаторазового застосування однакова. В діапазоні доз 10 - 80 мг фармакокінетика пантопразолу в плазмі крові залишається лінійною як при пероральному, так і при внутрішньовенному застосуванні.

Абсолютна біодоступність таблеток пантопразолу становить близько 77 %. Спільний прийом їжі не впливає на площу під кривою «концентрація час» (AUC), на максимальну концентрацію в сироватці і, відповідно, на біодоступність. При спільному прийомі з їжею може варіюватися час початку дії препарату.

Зв'язування пантопразолу з білками плазми крові становить 98 %. Об'єм розподілу становить 0,15 л/кг.

Метаболізується головним чином у печінці. Основним метаболічним шляхом є деметилювання за допомогою СYР2С19 з подальшою сульфатною кон'югацією. До інших метаболічних шляхів належить окислення за допомогою СYР3А4.

Кінцевий період напіввиведення становить приблизно 1 година, а кліренс близько 0,1 л/год/кг. Внаслідок специфічного зв'язування пантопразолу з протонними насосами парієтальних клітин період напіввиведення не корелює з набагато довшим за тривалістю дією (інгібуванням секреції кислоти).

Основний шлях виведення - через нирки (близько 80 %) у вигляді метаболітів пантопразолу, решта виводиться з калом. Основним метаболітом у плазмі крові та в сечі є десметилпантопразол, кон'югуючий з сульфатом. Період напіввиведення основного метаболіту становить близько 1,5 години, що ненабагато перевищує період напіввиведення пантопразолу.

У осіб з низькою функціональною активністю ізоферменту СYР2С19 (т.з. повільних метаболізаторів), метаболізм пантопразолу здійснюється, ймовірно, в основному ізоферментом СYР3А4. Після одноразового прийому дози пантопразолу 40 мг середня площа під кривою «концентрація-час» була приблизно в 6 разів більше у повільних метаболізаторів, ніж у осіб, які мають функціонально-активний ізофермент СYР2С19 (швидкі метаболізатори). Середні значення максимальних концентрацій у плазмі підвищені приблизно на 60 %. Зазначені особливості не впливають на дозування пантопразолу.

При застосуванні пантопразолу у пацієнтів з порушенням функції нирок (включаючи пацієнтів, які знаходяться на гемодіалізі) зниження дози не потрібно. Як і у здорових добровольців, період напіввиведення пантопразолу є коротким. Діалізується лише дуже невелика частина препарату. Незважаючи на помірно тривалий період напіввиведення основного метаболіту (2-3 години), його виведення відбувається досить швидко, і тому накопичення не відбувається.

У пацієнтів з цирозом печінки (класів А і В за класифікацією Чайлд-П'ю) час періоду напіввиведення збільшується до 7-9 годин, значення AUC зростають в 5-7 разів, максимальна концентрація в сироватці підвищується незначно, лише в 1,5 рази в порівнянні з такою у здорових добровольців.

Невелике підвищення показників AUC і Сmах у літніх людей у порівнянні з відповідними показниками у молодших осіб не є клінічно значущим.

Для дорослих:

— гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ), в тому числі ерозивно-виразковий рефлюкс-езофагіт і асоційовані з ГЕРХ симптоми: печія, регургітація кислоти, біль при ковтанні;
— виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки (лікування і профілактика);
— ерадикація Helicobacter pylori у складі комбінованої терапії;
— синдром Золлінгера-Еллісона

— підвищена чутливість до пантопразолу або інших компонентів препарату;
— диспепсії невротичного генезу;
— дитячий вік до 18 років (ефективність і безпека не вивчені).

З обережністю: вагітність, період лактації, печінкова недостатність, фактори ризику.

Перед початком терапії необхідно виключити наявність злоякісного новоутворення (ендоскопічний контроль, при необхідності з біопсією - особливо при виразці шлунка), оскільки лікування, маскуючи симптоматику, може відстрочити постановку правильного діагнозу. Якщо через 4 тижні терапії пантопразолом у пацієнта відсутній бажаний лікувальний ефект, він повинен пройти повторне обстеження.

Як і інші інгібітори протонної помпи, пантопразол може знижувати всмоктування ціанокобаламіну (вітаміну В12) на фоні гіпо- та ахлоргідрії. Особливо це слід враховувати при тривалому лікуванні і у пацієнтів з факторами ризику дефіциту вітаміну BI2.

Проведення тривалої терапії, особливо тривалістю понад 1 рік, вимагає регулярного спостереження за пацієнтом.

Може призводити до хибнопозитивних результатів при проведенні тесту на визначення тетрагідроканабінолу в сечі.

Вплив на здатність керувати автомобілем та іншими механічними засобами

Досліджень щодо впливу препарату на здатність керувати автомобілем або іншими технічними засобами не проводилося, однак, деякі побічні ефекти (нечіткість зору, запаморочення) можуть вплинути на виконання занять, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.

З боку органів ШКТ: діарея; рідко — сухість у роті, підвищений апетит, нудота, відрижка, блювання, метеоризм, біль у животі, запор, підвищення активності трансаміназ, гастроінтестинальна карцинома (одиничний випадок).

З боку нервової системи та органів чуття: головний біль; рідко — астенія, запаморочення, сонливість, безсоння; в окремих випадках — нервозність, депресія, тремор, парестезії, фотофобія, порушення зору, шум у вухах.

З боку сечостатевої системи: в одиничних випадках — гематурія, набряки, імпотенція.

З боку шкірних покривів: в одиничних випадках — алопеція, акне, ексфоліативний дерматит.

Алергічні реакції: рідко — висип, кропив'янка, свербіж, ангіоневротичний набряк.

Інші: рідко — гіперглікемія, міалгія; в одиничних випадках — лихоманка, еозинофілія, гіперліпопротеїнемія, гіперхолестеринемія

Досвід лікування пацієнтів, які приймають дуже високі дози пантопразолу (більше 240 мг), обмежений. Спонтанні постреєстраційні повідомлення про передозування зазвичай знаходяться в межах відомого профілю безпеки пантопразолу.

Симптоми: одноразові пероральні дози пантопразолу 709, 798 і 887 мг/кг були смертельними для мишей, щурів і собак відповідно. Симптомами гострої токсичності були гіпоактивність, атаксія, згорблена спина, вивих кінцівок, положення лежачи на боці, відособленість, відсутність вушного рефлексу і тремор.

Лікування: пантопразол не виводиться гемодіалізом. У разі передозування лікування повинно бути симптоматичним і підтримуючим.

Пантопразол знижує всмоктування препаратів, біодоступність яких залежить від рН середовища шлунка і всмоктуються при кислих значеннях рН (наприклад, кетоконазол, препарати заліза).

Пантопразол метаболізується в печінці за допомогою ферментної системи цитохрому Р450. Не можна виключити взаємодій пантопразолу з лікарськими препаратами, які метаболізуються тією ж системою. Тим не менш, у клінічних дослідженнях не було виявлено значущих взаємодій з дигоксином, діазепамом, диклофенаком, етанолом, фенітоїном, глібенкламідом, карбамазепіном, кофеїном, метопрололом, напроксеном, ніфедипіном. піроксикамом, теофіліном і пероральними контрацептивами. Хоча при одночасному застосуванні з варфарином у клінічних фармакокінетичних дослідженнях не було виявлено значущих взаємодій, відзначено кілька окремих повідомлень про зміну міжнародного нормалізованого відношення (MHO). У пацієнтів, які отримують кумаринові антикоагулянти, одночасно з пантопразолом рекомендується регулярно контролювати протромбіновий час або MHО.

При одночасному прийомі пантопразолу з антацидами якихось лікарських взаємодій не зареєстровано.

Не рекомендується одночасний прийом атазанавіру і нелфінавіру з інгібіторами прогонної помпи (в т.ч. з пантопразолом), оскільки вони можуть знижувати концентрацію атазанавіру і нелфінавіру в плазмі крові і призводити до зниження терапевтичного ефекту антиретровірусної терапії.

Таблетки, вкриті кишковорозчинною оболонкою, 40 мг.
По 10 таблеток в Аl/Аl блістер.
По 1, 3,10 блістера в картонну пачку разом з інструкцією по застосуванню.