РинГлар
RinGlar
АТХ код:
Аналоги (дженерики, синоніми)
Туджео СолоСтар, Лантус, Базаглар, Інсулін гларгін, Лантус СолоСтар, Росінсулін Гларгін
Діюча речовина
Фармакологічна група
З тієї ж фармакологічної групи
Рецепт латинською
Rp.: Sol. "RinGlar" 100 МО/мл 3 мл № 5
D.S.: п/к по 40 ОД 1 раз на добу в будь-який час дня, але щодня в один і той же час.
D.S.: п/к по 40 ОД 1 раз на добу в будь-який час дня, але щодня в один і той же час.
Фармакологічні властивості
Гіпоглікемічний.
Фармакодинаміка
Інсулін гларгін є аналогом людського інсуліну, отриманим методом рекомбінантної ДНК бактерій виду Escherichia coli (штам BL21), що відрізняється низькою розчинністю в нейтральному середовищі. У складі препарату РинГлар® діюча речовина повністю розчинна, що забезпечується кислою реакцією розчину для ін'єкцій (pH 4).
Після введення в підшкірну жирову клітковину кисла реакція розчину нейтралізується, що призводить до утворення мікропреципітатів, з яких постійно вивільняються невеликі кількості інсуліну гларгін, забезпечуючи передбачуваний, плавний (без піків), профіль кривої "концентрація-час" і пролонговану дію препарату.
Інсулін гларгін метаболізується до двох активних метаболітів M1 і М2
Зв'язок з інсуліновими рецепторами: кінетика зв'язування зі специфічними рецепторами інсуліну у інсуліну гларгін і його метаболітів M1 і М2 дуже близька до такої у людського інсуліну, у зв'язку з чим інсулін гларгін здатний здійснювати біологічну дію, аналогічну такій у ендогенного інсуліну.
Найважливішою дією інсуліну та його аналогів, у тому числі і інсуліну гларгін, є регуляція метаболізму глюкози. Інсулін та його аналоги знижують концентрацію глюкози в крові, стимулюючи поглинання глюкози периферичними тканинами (особливо скелетною мускулатурою та жировою тканиною) та інгібуючи утворення глюкози в печінці. Інсулін пригнічує ліполіз в адипоцитах та інгібує протеоліз, збільшуючи одночасно синтез білка.
Пролонгована дія інсуліну гларгін безпосередньо пов'язана зі зниженою швидкістю його абсорбції, що дозволяє застосовувати препарат один раз на добу. Після підшкірного введення початок його дії настає в середньому через 1 год. Середня тривалість дії становить 24 год, максимальна - 29 год. Тривалість дії інсуліну та його аналогів, таких як інсулін гларгін, може суттєво відрізнятися у різних пацієнтів або у одного і того ж пацієнта.
Було показано ефективність застосування інсуліну гларгін у дітей віком старше 2 років з цукровим діабетом 1 типу. У дітей у віковій групі 2-6 років частота виникнення гіпоглікемії з клінічними проявами при застосуванні інсуліну гларгін була нижчою, як протягом доби, так і в нічний час у порівнянні із застосуванням інсуліну-ізофан (відповідно, в середньому 25,5 епізодів проти 33,0 епізодів у одного пацієнта протягом одного року).
При п'ятирічному спостереженні за пацієнтами з цукровим діабетом 2 типу не спостерігалося достовірних відмінностей у прогресуванні діабетичної ретинопатії при лікуванні інсуліном гларгін у порівнянні з інсуліном-ізофан.
Зв'язок з рецепторами інсуліноподібного фактора росту 1 (ІФР-1): афінність інсуліну гларгін до рецептора ІФР-1 приблизно в 5-8 разів вища, ніж у людського інсуліну (але приблизно в 70-80 разів нижча, ніж у ІФР-1), в той же час, у порівнянні з людським інсуліном, у метаболітів інсуліну гларгін M1 і М2 афінність до рецептора ІФР-1 дещо менша.
Загальна терапевтична концентрація інсуліну (інсуліну гларгін і його метаболітів), визначена у пацієнтів з цукровим діабетом 1 типу, була помітно нижчою концентрації, необхідної для напівмаксимального зв'язування з рецепторами ІФР-1 і подальшої активації мітогенно-проліферативного шляху, що запускається через рецептори ІФР-1. Фізіологічні концентрації ендогенного ІФР-1 можуть активувати мітогенно-проліферативний шлях, однак, терапевтичні концентрації інсуліну, визначені при інсулінотерапії, включаючи лікування інсуліном гларгін, значно нижчі фармакологічних концентрацій, необхідних для активації мітогенно-проліферативного шляху.
Після введення в підшкірну жирову клітковину кисла реакція розчину нейтралізується, що призводить до утворення мікропреципітатів, з яких постійно вивільняються невеликі кількості інсуліну гларгін, забезпечуючи передбачуваний, плавний (без піків), профіль кривої "концентрація-час" і пролонговану дію препарату.
Інсулін гларгін метаболізується до двох активних метаболітів M1 і М2
Зв'язок з інсуліновими рецепторами: кінетика зв'язування зі специфічними рецепторами інсуліну у інсуліну гларгін і його метаболітів M1 і М2 дуже близька до такої у людського інсуліну, у зв'язку з чим інсулін гларгін здатний здійснювати біологічну дію, аналогічну такій у ендогенного інсуліну.
Найважливішою дією інсуліну та його аналогів, у тому числі і інсуліну гларгін, є регуляція метаболізму глюкози. Інсулін та його аналоги знижують концентрацію глюкози в крові, стимулюючи поглинання глюкози периферичними тканинами (особливо скелетною мускулатурою та жировою тканиною) та інгібуючи утворення глюкози в печінці. Інсулін пригнічує ліполіз в адипоцитах та інгібує протеоліз, збільшуючи одночасно синтез білка.
Пролонгована дія інсуліну гларгін безпосередньо пов'язана зі зниженою швидкістю його абсорбції, що дозволяє застосовувати препарат один раз на добу. Після підшкірного введення початок його дії настає в середньому через 1 год. Середня тривалість дії становить 24 год, максимальна - 29 год. Тривалість дії інсуліну та його аналогів, таких як інсулін гларгін, може суттєво відрізнятися у різних пацієнтів або у одного і того ж пацієнта.
Було показано ефективність застосування інсуліну гларгін у дітей віком старше 2 років з цукровим діабетом 1 типу. У дітей у віковій групі 2-6 років частота виникнення гіпоглікемії з клінічними проявами при застосуванні інсуліну гларгін була нижчою, як протягом доби, так і в нічний час у порівнянні із застосуванням інсуліну-ізофан (відповідно, в середньому 25,5 епізодів проти 33,0 епізодів у одного пацієнта протягом одного року).
При п'ятирічному спостереженні за пацієнтами з цукровим діабетом 2 типу не спостерігалося достовірних відмінностей у прогресуванні діабетичної ретинопатії при лікуванні інсуліном гларгін у порівнянні з інсуліном-ізофан.
Зв'язок з рецепторами інсуліноподібного фактора росту 1 (ІФР-1): афінність інсуліну гларгін до рецептора ІФР-1 приблизно в 5-8 разів вища, ніж у людського інсуліну (але приблизно в 70-80 разів нижча, ніж у ІФР-1), в той же час, у порівнянні з людським інсуліном, у метаболітів інсуліну гларгін M1 і М2 афінність до рецептора ІФР-1 дещо менша.
Загальна терапевтична концентрація інсуліну (інсуліну гларгін і його метаболітів), визначена у пацієнтів з цукровим діабетом 1 типу, була помітно нижчою концентрації, необхідної для напівмаксимального зв'язування з рецепторами ІФР-1 і подальшої активації мітогенно-проліферативного шляху, що запускається через рецептори ІФР-1. Фізіологічні концентрації ендогенного ІФР-1 можуть активувати мітогенно-проліферативний шлях, однак, терапевтичні концентрації інсуліну, визначені при інсулінотерапії, включаючи лікування інсуліном гларгін, значно нижчі фармакологічних концентрацій, необхідних для активації мітогенно-проліферативного шляху.
Фармакокінетика
Абсорбція і розподіл
Порівняльне вивчення концентрацій інсуліну гларгін і інсуліну-ізофан у плазмі крові у здорових людей і пацієнтів з цукровим діабетом, після підшкірного введення препаратів виявило більш повільну і значно більш тривалу абсорбцію, а також відсутність піку концентрації у інсуліну гларгін у порівнянні з інсуліном-ізофан.
При щоденному одноразовому підшкірному (п/к) введенні інсуліну гларгін 1 раз на добу рівноважна концентрація досягається через 2-4 доби після введення першої дози препарату.
При внутрішньовенному введенні періоди напіввиведення інсуліну гларгін і людського інсуліну були співставними.
При введенні інсуліну гларгін в область живота, плеча або стегна не виявлено достовірних відмінностей у концентраціях інсуліну в плазмі крові.
У порівнянні з людським інсуліном середньої тривалості дії інсулін гларгін характеризується меншою варіабельністю фармакокінетичного профілю, як у одного і того ж, так і у різних пацієнтів.
Метаболізм і виведення
У людини в підшкірно-жировій клітковині інсулін гларгін частково розщеплюється з боку карбоксильного кінця (С-кінця) β-ланцюга (бета-ланцюга) з утворенням двох активних метаболітів M1 (21А- Gly-інсуліну) і М2 (21A-Gly-des-30B-Thr- інсуліну). Переважно в плазмі крові циркулює метаболіт Ml.
Системна експозиція метаболіту Ml збільшується при збільшенні дози препарату. Співставлення даних фармакокінетики і фармакодинаміки показали, що дія препарату в основному здійснюється за рахунок системної експозиції метаболіту M1. У переважної більшості пацієнтів не вдавалося виявити інсулін гларгін і метаболіт М2 в системному кровотоці. У випадках, коли все ж таки вдавалося виявити в крові інсулін гларгін і метаболіт М2, їх концентрації не залежали від введеної дози інсуліну гларгін.
Фармакокінетика у особливих груп пацієнтів
Вік і стать: інформація про вплив віку і статі на фармакокінетику інсуліну гларгін відсутня. Однак ці фактори не викликали відмінностей у безпеці та ефективності препарату.
Куріння: в рамках клінічних досліджень аналіз за підгрупами не виявив відмінностей у безпеці та ефективності інсуліну гларгін для даної групи пацієнтів у порівнянні із загальною популяцією.
Ожиріння: у пацієнтів з ожирінням не було показано жодних відмінностей у безпеці та ефективності інсуліну гларгін і інсуліну-ізофан у порівнянні з пацієнтами з нормальною масою тіла.
Показники фармакокінетики у дітей: у дітей з цукровим діабетом 1 типу у віці від 2 до 6 років концентрації інсуліну гларгін і його основних метаболітів M1 і М2 в плазмі крові перед введенням чергової дози, були схожі з такими у дорослих, що свідчить про відсутність накопичення інсуліну гларгін і його метаболітів при постійному застосуванні інсуліну гларгін у дітей.
Порівняльне вивчення концентрацій інсуліну гларгін і інсуліну-ізофан у плазмі крові у здорових людей і пацієнтів з цукровим діабетом, після підшкірного введення препаратів виявило більш повільну і значно більш тривалу абсорбцію, а також відсутність піку концентрації у інсуліну гларгін у порівнянні з інсуліном-ізофан.
При щоденному одноразовому підшкірному (п/к) введенні інсуліну гларгін 1 раз на добу рівноважна концентрація досягається через 2-4 доби після введення першої дози препарату.
При внутрішньовенному введенні періоди напіввиведення інсуліну гларгін і людського інсуліну були співставними.
При введенні інсуліну гларгін в область живота, плеча або стегна не виявлено достовірних відмінностей у концентраціях інсуліну в плазмі крові.
У порівнянні з людським інсуліном середньої тривалості дії інсулін гларгін характеризується меншою варіабельністю фармакокінетичного профілю, як у одного і того ж, так і у різних пацієнтів.
Метаболізм і виведення
У людини в підшкірно-жировій клітковині інсулін гларгін частково розщеплюється з боку карбоксильного кінця (С-кінця) β-ланцюга (бета-ланцюга) з утворенням двох активних метаболітів M1 (21А- Gly-інсуліну) і М2 (21A-Gly-des-30B-Thr- інсуліну). Переважно в плазмі крові циркулює метаболіт Ml.
Системна експозиція метаболіту Ml збільшується при збільшенні дози препарату. Співставлення даних фармакокінетики і фармакодинаміки показали, що дія препарату в основному здійснюється за рахунок системної експозиції метаболіту M1. У переважної більшості пацієнтів не вдавалося виявити інсулін гларгін і метаболіт М2 в системному кровотоці. У випадках, коли все ж таки вдавалося виявити в крові інсулін гларгін і метаболіт М2, їх концентрації не залежали від введеної дози інсуліну гларгін.
Фармакокінетика у особливих груп пацієнтів
Вік і стать: інформація про вплив віку і статі на фармакокінетику інсуліну гларгін відсутня. Однак ці фактори не викликали відмінностей у безпеці та ефективності препарату.
Куріння: в рамках клінічних досліджень аналіз за підгрупами не виявив відмінностей у безпеці та ефективності інсуліну гларгін для даної групи пацієнтів у порівнянні із загальною популяцією.
Ожиріння: у пацієнтів з ожирінням не було показано жодних відмінностей у безпеці та ефективності інсуліну гларгін і інсуліну-ізофан у порівнянні з пацієнтами з нормальною масою тіла.
Показники фармакокінетики у дітей: у дітей з цукровим діабетом 1 типу у віці від 2 до 6 років концентрації інсуліну гларгін і його основних метаболітів M1 і М2 в плазмі крові перед введенням чергової дози, були схожі з такими у дорослих, що свідчить про відсутність накопичення інсуліну гларгін і його метаболітів при постійному застосуванні інсуліну гларгін у дітей.
Спосіб застосування
Для дорослих:
П/к.
Загальні рекомендації
Препарат РинГлар слід вводити тільки п/к 1 раз на добу в будь-який час дня, але щодня в один і той же час.
Початок застосування препарату РинГлар
Пацієнти з цукровим діабетом типу 1. Препарат РинГлар повинен застосовуватися 1 раз на добу в поєднанні з інсуліном, що вводиться під час прийому їжі, з індивідуальною корекцією дози.
Пацієнти з цукровим діабетом типу 2. У пацієнтів з цукровим діабетом типу 2 препарат може застосовуватися як у вигляді монотерапії, так і в комбінації з іншими гіпоглікемічними препаратами.
Цільові значення концентрації глюкози в крові, а також дози і час введення або прийому гіпоглікемічних препаратів повинні визначатися і коригуватися індивідуально.
Корекція дози також може знадобитися, наприклад при зміні маси тіла пацієнта, його способу життя, зміні часу введення дози інсуліну або при інших станах, які можуть збільшити схильність до розвитку гіпо- або гіперглікемії. Будь-які зміни дози інсуліну повинні проводитися з обережністю і під медичним наглядом.
Препарат РинГлар не є інсуліном вибору для лікування діабетичного кетоацидозу. У цьому випадку перевагу слід віддавати в/в введенню інсуліну короткої дії.
При схемах лікування, що включають ін'єкції базального і прандіального інсуліну, для задоволення потреби в базальному інсуліні інсулін гларгін зазвичай вводиться в дозі, що становить 40–60% від добової дози інсуліну.
У пацієнтів з цукровим діабетом типу 2, які приймають пероральні гіпоглікемічні препарати, комбінована терапія починається з дози інсуліну гларгін 10 ОД/добу, і в подальшому схема лікування коригується індивідуально. У всіх пацієнтів з цукровим діабетом рекомендується моніторинг концентрації глюкози в крові.
Перехід з лікування іншими гіпоглікемічними препаратами на препарат РинГлар. При переведенні пацієнта зі схеми лікування з застосуванням інсуліну середньої тривалості дії або тривалої дії на схему лікування з застосуванням препарату РинГлар може знадобитися корекція кількості (доз) і часу введення інсуліну короткої дії або його аналога протягом доби або зміна доз пероральних гіпоглікемічних препаратів.
Перехід з введення інсуліну-ізофана 1 раз на добу на препарат РинГлар. При переведенні пацієнтів з одноразового протягом доби введення інсуліну-ізофана на одноразове протягом доби введення препарату РинГлар початкові дози інсуліну зазвичай не змінюються (тобто застосовується кількість ОД препарату РинГлар на добу, рівне кількості МО інсуліну-ізофана на добу).
Перехід з введення інсуліну-ізофана 2 рази на добу на препарат РинГлар. При переведенні пацієнтів з дворазового протягом доби введення інсуліну-ізофана на одноразове протягом доби введення препарату РинГлар перед сном, з метою зниження ризику розвитку гіпоглікемії в нічний і ранній ранковий час, початкова добова доза препарату РинГлар зазвичай зменшується на 20% (у порівнянні з добовою дозою інсуліну-ізофана), а потім вона коригується в залежності від реакції пацієнта.
Перехід з препарату інсулін гларгін 300 ОД/мл на препарат РинГлар. Інсулін гларгін 100 ОД/мл і препарат інсулін гларгін 300 ОД/мл не еквівалентні за своїми фармакокінетичними, фармакодинамічними характеристиками і клінічними ефектами. У зв'язку з цим перехід з препарату інсулін гларгін 300 ОД/мл на препарат РинГлар і навпаки вимагає спостереження лікаря, проведення ретельного метаболічного контролю і індивідуальної корекції дози препарату. З метою зменшення ризику розвитку гіпоглікемії при переведенні пацієнтів з одноразового протягом доби введення інсуліну гларгін 300 ОД/мл на одноразове протягом доби введення препарату РинГлар рекомендована початкова доза препарату РинГлар повинна бути зменшена приблизно на 20%.
Протягом перших тижнів лікування це зниження дози препарату РинГлар може бути частково компенсовано за рахунок підвищення дози прандіального інсуліну. Після закінчення цього періоду схема лікування повинна бути скоригована в індивідуальному порядку.
При переході з людського інсуліну на препарат РинГлар і протягом перших тижнів після переходу рекомендується ретельний метаболічний моніторинг (контроль концентрації глюкози в крові) під медичним наглядом, з корекцією при необхідності режиму дозування інсуліну. Як і при застосуванні інших аналогів людського інсуліну, це особливо стосується пацієнтів, які внаслідок наявності у них антитіл до людського інсуліну потребують застосування високих доз людського інсуліну. У таких пацієнтів при застосуванні інсуліну гларгін може спостерігатися значне поліпшення реакції на інсулін.
При поліпшенні метаболічного контролю і обумовленого цим підвищення чутливості тканин до інсуліну може виникнути необхідність корекції режиму дозування інсуліну.
Змішування і розведення
Препарат РинГлар не можна змішувати з іншими інсулінами. Змішування може змінити профіль дії в часі (співвідношення час/дія) препарату РинГлар, а також призвести до випадання осаду.
Препарат РинГлар не можна розводити. Розведення може призвести до зміни профілю дії препарату в часі.
Застосування препарату в особливих клінічних групах пацієнтів
Пацієнти похилого віку. Пацієнтам похилого віку з цукровим діабетом рекомендується застосування помірних початкових доз, повільне їх збільшення і застосування помірних підтримуючих доз. У пацієнтів похилого віку можливі труднощі з розпізнаванням розвиваючої гіпоглікемії.
Рекомендується ретельний моніторинг концентрації глюкози в крові з індивідуальним підбором дози інсуліну. У пацієнтів похилого віку прогресуюче погіршення функції нирок може призводити до постійного зниження потреби в інсуліні.
Пацієнти з нирковою недостатністю. Препарат РинГлар можна застосовувати у пацієнтів з нирковою недостатністю, при цьому рекомендується ретельний моніторинг концентрації глюкози в крові з індивідуальним підбором дози. У пацієнтів з нирковою недостатністю потреба в інсуліні може зменшуватися внаслідок уповільнення метаболізму інсуліну.
Пацієнти з печінковою недостатністю. Препарат РинГлар можна застосовувати у пацієнтів з печінковою недостатністю, при цьому рекомендується ретельний моніторинг концентрації глюкози в крові з індивідуальним підбором дози. У пацієнтів з печінковою недостатністю потреба в інсуліні може зменшуватися внаслідок зниження глюконеогенезу і уповільнення метаболізму інсуліну.
Спосіб застосування
Препарат вводиться у вигляді п/к ін'єкцій. Тривала дія інсуліну гларгін спостерігається тільки при його введенні в підшкірно-жирову клітковину. Препарат повинен вводитися в підшкірно-жирову клітковину живота, плечей і стегон. При кожній новій ін'єкції місця ін'єкцій повинні змінюватися в межах однієї з рекомендованих областей для п/к введення препарату.
Препарат не призначений для в/в введення. В/в введення звичайної п/к дози може викликати важку гіпоглікемію.
Як і у випадку інших типів інсуліну, ступінь абсорбції, а отже, початок і тривалість його дії, можуть змінюватися під впливом фізичного навантаження та інших змін у стані пацієнта.
Оскільки препарат РинГлар є прозорим розчином, то він не вимагає ресуспендування перед застосуванням.
У разі порушення правильної роботи шприц-ручок пацієнт може витягти розчин з картриджа в шприц (підходящий для інсуліну 100 ОД/мл) і ввести собі потрібну дозу препарату. При цьому шприц не повинен містити інших лікарських препаратів або їх слідів.
Не можна використовувати голки повторно.
Перед кожною ін'єкцією слід приєднати нову стерильну голку. Повторне використання голок збільшує ризик їх закупорки, яка може призводити до введення меншої дози або передозування. Використання нової стерильної голки для кожної ін'єкції мінімізує ризик її контамінації та інфікування. Щоб уникнути можливої передачі захворювань, що передаються через кров, інсулінові шприц-ручки не повинні використовуватися більше ніж одним пацієнтом, навіть за умови заміни голки. Перед кожною ін'єкцією слід перевірити етикетку на шприц-ручці і вказати дату її першого застосування.
Застосування картриджів РинГлар в одноразовій шприц-ручці Ринастра II або Ринастра III. Перед введенням інсуліну необхідно ознайомитися з Керівництвом по використанню мультидозової одноразової шприц-ручки для багаторазових ін'єкцій Ринастра II або Ринастра III.
Застосування картриджів РинГлар з використанням багаторазових шприц-ручок. Картриджі з препаратом РинГлар можуть застосовуватися зі шприц-ручками багаторазового використання:
- пен-ін'єктор для введення інсуліну ХумаПен Саввіо («Елі Ліллі енд Компані/Eli Lilly and Company», США);
- пен-ін'єктор для введення інсуліну індивідуальний РинсаПен I з приладдям («Іпсомед АГ/Ypsomed AG», Швейцарія);
- пен-ін'єктор для введення інсуліну індивідуальний РинсаПен II з приладдям («Іпсомед АГ/Ypsomed AG», Швейцарія).
Ці картриджі не слід використовувати з іншими багаторазовими шприц-ручками, точність дозування підтверджена тільки при використанні з перерахованими вище шприц-ручками. Перед використанням обраної шприц-ручки необхідно ознайомитися з Керівництвом виробника по використанню багаторазової шприц-ручки, яке додається до кожної шприц-ручки.
Загальні рекомендації
Препарат РинГлар слід вводити тільки п/к 1 раз на добу в будь-який час дня, але щодня в один і той же час.
Початок застосування препарату РинГлар
Пацієнти з цукровим діабетом типу 1. Препарат РинГлар повинен застосовуватися 1 раз на добу в поєднанні з інсуліном, що вводиться під час прийому їжі, з індивідуальною корекцією дози.
Пацієнти з цукровим діабетом типу 2. У пацієнтів з цукровим діабетом типу 2 препарат може застосовуватися як у вигляді монотерапії, так і в комбінації з іншими гіпоглікемічними препаратами.
Цільові значення концентрації глюкози в крові, а також дози і час введення або прийому гіпоглікемічних препаратів повинні визначатися і коригуватися індивідуально.
Корекція дози також може знадобитися, наприклад при зміні маси тіла пацієнта, його способу життя, зміні часу введення дози інсуліну або при інших станах, які можуть збільшити схильність до розвитку гіпо- або гіперглікемії. Будь-які зміни дози інсуліну повинні проводитися з обережністю і під медичним наглядом.
Препарат РинГлар не є інсуліном вибору для лікування діабетичного кетоацидозу. У цьому випадку перевагу слід віддавати в/в введенню інсуліну короткої дії.
При схемах лікування, що включають ін'єкції базального і прандіального інсуліну, для задоволення потреби в базальному інсуліні інсулін гларгін зазвичай вводиться в дозі, що становить 40–60% від добової дози інсуліну.
У пацієнтів з цукровим діабетом типу 2, які приймають пероральні гіпоглікемічні препарати, комбінована терапія починається з дози інсуліну гларгін 10 ОД/добу, і в подальшому схема лікування коригується індивідуально. У всіх пацієнтів з цукровим діабетом рекомендується моніторинг концентрації глюкози в крові.
Перехід з лікування іншими гіпоглікемічними препаратами на препарат РинГлар. При переведенні пацієнта зі схеми лікування з застосуванням інсуліну середньої тривалості дії або тривалої дії на схему лікування з застосуванням препарату РинГлар може знадобитися корекція кількості (доз) і часу введення інсуліну короткої дії або його аналога протягом доби або зміна доз пероральних гіпоглікемічних препаратів.
Перехід з введення інсуліну-ізофана 1 раз на добу на препарат РинГлар. При переведенні пацієнтів з одноразового протягом доби введення інсуліну-ізофана на одноразове протягом доби введення препарату РинГлар початкові дози інсуліну зазвичай не змінюються (тобто застосовується кількість ОД препарату РинГлар на добу, рівне кількості МО інсуліну-ізофана на добу).
Перехід з введення інсуліну-ізофана 2 рази на добу на препарат РинГлар. При переведенні пацієнтів з дворазового протягом доби введення інсуліну-ізофана на одноразове протягом доби введення препарату РинГлар перед сном, з метою зниження ризику розвитку гіпоглікемії в нічний і ранній ранковий час, початкова добова доза препарату РинГлар зазвичай зменшується на 20% (у порівнянні з добовою дозою інсуліну-ізофана), а потім вона коригується в залежності від реакції пацієнта.
Перехід з препарату інсулін гларгін 300 ОД/мл на препарат РинГлар. Інсулін гларгін 100 ОД/мл і препарат інсулін гларгін 300 ОД/мл не еквівалентні за своїми фармакокінетичними, фармакодинамічними характеристиками і клінічними ефектами. У зв'язку з цим перехід з препарату інсулін гларгін 300 ОД/мл на препарат РинГлар і навпаки вимагає спостереження лікаря, проведення ретельного метаболічного контролю і індивідуальної корекції дози препарату. З метою зменшення ризику розвитку гіпоглікемії при переведенні пацієнтів з одноразового протягом доби введення інсуліну гларгін 300 ОД/мл на одноразове протягом доби введення препарату РинГлар рекомендована початкова доза препарату РинГлар повинна бути зменшена приблизно на 20%.
Протягом перших тижнів лікування це зниження дози препарату РинГлар може бути частково компенсовано за рахунок підвищення дози прандіального інсуліну. Після закінчення цього періоду схема лікування повинна бути скоригована в індивідуальному порядку.
При переході з людського інсуліну на препарат РинГлар і протягом перших тижнів після переходу рекомендується ретельний метаболічний моніторинг (контроль концентрації глюкози в крові) під медичним наглядом, з корекцією при необхідності режиму дозування інсуліну. Як і при застосуванні інших аналогів людського інсуліну, це особливо стосується пацієнтів, які внаслідок наявності у них антитіл до людського інсуліну потребують застосування високих доз людського інсуліну. У таких пацієнтів при застосуванні інсуліну гларгін може спостерігатися значне поліпшення реакції на інсулін.
При поліпшенні метаболічного контролю і обумовленого цим підвищення чутливості тканин до інсуліну може виникнути необхідність корекції режиму дозування інсуліну.
Змішування і розведення
Препарат РинГлар не можна змішувати з іншими інсулінами. Змішування може змінити профіль дії в часі (співвідношення час/дія) препарату РинГлар, а також призвести до випадання осаду.
Препарат РинГлар не можна розводити. Розведення може призвести до зміни профілю дії препарату в часі.
Застосування препарату в особливих клінічних групах пацієнтів
Пацієнти похилого віку. Пацієнтам похилого віку з цукровим діабетом рекомендується застосування помірних початкових доз, повільне їх збільшення і застосування помірних підтримуючих доз. У пацієнтів похилого віку можливі труднощі з розпізнаванням розвиваючої гіпоглікемії.
Рекомендується ретельний моніторинг концентрації глюкози в крові з індивідуальним підбором дози інсуліну. У пацієнтів похилого віку прогресуюче погіршення функції нирок може призводити до постійного зниження потреби в інсуліні.
Пацієнти з нирковою недостатністю. Препарат РинГлар можна застосовувати у пацієнтів з нирковою недостатністю, при цьому рекомендується ретельний моніторинг концентрації глюкози в крові з індивідуальним підбором дози. У пацієнтів з нирковою недостатністю потреба в інсуліні може зменшуватися внаслідок уповільнення метаболізму інсуліну.
Пацієнти з печінковою недостатністю. Препарат РинГлар можна застосовувати у пацієнтів з печінковою недостатністю, при цьому рекомендується ретельний моніторинг концентрації глюкози в крові з індивідуальним підбором дози. У пацієнтів з печінковою недостатністю потреба в інсуліні може зменшуватися внаслідок зниження глюконеогенезу і уповільнення метаболізму інсуліну.
Спосіб застосування
Препарат вводиться у вигляді п/к ін'єкцій. Тривала дія інсуліну гларгін спостерігається тільки при його введенні в підшкірно-жирову клітковину. Препарат повинен вводитися в підшкірно-жирову клітковину живота, плечей і стегон. При кожній новій ін'єкції місця ін'єкцій повинні змінюватися в межах однієї з рекомендованих областей для п/к введення препарату.
Препарат не призначений для в/в введення. В/в введення звичайної п/к дози може викликати важку гіпоглікемію.
Як і у випадку інших типів інсуліну, ступінь абсорбції, а отже, початок і тривалість його дії, можуть змінюватися під впливом фізичного навантаження та інших змін у стані пацієнта.
Оскільки препарат РинГлар є прозорим розчином, то він не вимагає ресуспендування перед застосуванням.
У разі порушення правильної роботи шприц-ручок пацієнт може витягти розчин з картриджа в шприц (підходящий для інсуліну 100 ОД/мл) і ввести собі потрібну дозу препарату. При цьому шприц не повинен містити інших лікарських препаратів або їх слідів.
Не можна використовувати голки повторно.
Перед кожною ін'єкцією слід приєднати нову стерильну голку. Повторне використання голок збільшує ризик їх закупорки, яка може призводити до введення меншої дози або передозування. Використання нової стерильної голки для кожної ін'єкції мінімізує ризик її контамінації та інфікування. Щоб уникнути можливої передачі захворювань, що передаються через кров, інсулінові шприц-ручки не повинні використовуватися більше ніж одним пацієнтом, навіть за умови заміни голки. Перед кожною ін'єкцією слід перевірити етикетку на шприц-ручці і вказати дату її першого застосування.
Застосування картриджів РинГлар в одноразовій шприц-ручці Ринастра II або Ринастра III. Перед введенням інсуліну необхідно ознайомитися з Керівництвом по використанню мультидозової одноразової шприц-ручки для багаторазових ін'єкцій Ринастра II або Ринастра III.
Застосування картриджів РинГлар з використанням багаторазових шприц-ручок. Картриджі з препаратом РинГлар можуть застосовуватися зі шприц-ручками багаторазового використання:
- пен-ін'єктор для введення інсуліну ХумаПен Саввіо («Елі Ліллі енд Компані/Eli Lilly and Company», США);
- пен-ін'єктор для введення інсуліну індивідуальний РинсаПен I з приладдям («Іпсомед АГ/Ypsomed AG», Швейцарія);
- пен-ін'єктор для введення інсуліну індивідуальний РинсаПен II з приладдям («Іпсомед АГ/Ypsomed AG», Швейцарія).
Ці картриджі не слід використовувати з іншими багаторазовими шприц-ручками, точність дозування підтверджена тільки при використанні з перерахованими вище шприц-ручками. Перед використанням обраної шприц-ручки необхідно ознайомитися з Керівництвом виробника по використанню багаторазової шприц-ручки, яке додається до кожної шприц-ручки.
Для дітей:
Препарат РинГлар може застосовуватися у дітей від 2 років і старше. Застосування інсуліну гларгін у дітей молодше 2 років не вивчалося.
Показання
Цукровий діабет, що вимагає лікування інсуліном.
Протипоказання
- Дитячий вік до 2 років (у зв'язку з відсутністю даних по ефективності та безпеці інсуліну гларгін у даній популяції пацієнтів).
З обережністю:
- Виражений стеноз коронарних артерій або судин головного мозку;
- проліферативна ретинопатія;
- вагітність (в зв'язку з можливим зміною потреби в інсуліні протягом вагітності та після пологів);
- в період грудного вигодовування;
- у пацієнтів похилого віку;
- у пацієнтів з нирковою недостатністю середнього ступеня тяжкості або важкого ступеня;
- у пацієнтів з печінковою недостатністю важкого ступеня;
- у пацієнтів з некомпенсованими ендокринними порушеннями (такими як гіпотиреоз, недостатність аденогіпофіза і кори надниркових залоз);
- при інтеркурентних захворюваннях, що супроводжуються блювотою або діареєю.
Особливі вказівки
Інсулін гларгін не є препаратом вибору для лікування діабетичного кетоацидозу. У таких випадках рекомендується в/в введення інсуліну короткої дії.
Пацієнти повинні володіти навичками самостійного контролю цукрового діабету, включаючи моніторинг концентрації глюкози в крові, а також дотримуватися правильної техніки проведення п/к ін'єкцій і вміти купірувати гіпоглікемію і гіперглікемію. Інсулінотерапія вимагає постійної настороженості щодо можливості розвитку гіперглікемії або гіпоглікемії.
У разі недостатнього контролю концентрації глюкози в крові, а також при наявності тенденції до розвитку гіпо- або гіперглікемії, перш ніж приступати до корекції режиму дозування слід перевірити точність виконання призначеної схеми лікування, дотримання вказівок щодо місць введення препарату, правильність техніки проведення п/к ін'єкцій і поводження з препаратом, що містить інсулін гларгін, а також враховувати можливість всіх інших факторів, здатних викликати такий стан.
Час розвитку гіпоглікемії залежить від профілю дії використовуваних інсулінів і може, таким чином, змінюватися при зміні схеми лікування.
Слід дотримуватися особливої обережності і проводити ретельний моніторинг концентрації глюкози в крові при застосуванні інсуліну гларгін у пацієнтів, у яких епізоди гіпоглікемії можуть мати особливе клінічне значення, таких як пацієнти з вираженим стенозом коронарних артерій або судин головного мозку (ризик розвитку кардіальних і церебральних ускладнень гіпоглікемії), а також пацієнтам з проліферативною ретинопатією, особливо, якщо вони не отримують лікування фотокоагуляцією (ризик тимчасової втрати зору після гіпоглікемії).
Як і при застосуванні будь-яких інсулінів, при деяких станах симптоми-передвісники гіпоглікемії можуть змінюватися, ставати менш вираженими або відсутніми. До них відносяться: помітне поліпшення глікемічного контролю; поступовий розвиток гіпоглікемії; похилий вік; наявність вегетативної невропатії; тривалий анамнез цукрового діабету; наявність психічних розладів; одночасне застосування інсуліну гларгін з деякими іншими лікарськими засобами.
Такі ситуації можуть призводити до розвитку важкої гіпоглікемії (з можливою втратою свідомості) до того, як пацієнт усвідомлює, що у нього розвивається гіпоглікемія.
Слід враховувати те, що пролонгована дія інсуліну гларгін при його п/к введенні може відстрочити вихід пацієнта з стану гіпоглікемії.
У разі якщо відзначаються нормальні або знижені показники глікозильованого гемоглобіну, необхідно враховувати можливість розвитку повторюваних нерозпізнаних епізодів гіпоглікемії (особливо в нічний час).
Дотримання пацієнтами схеми дозування і режиму харчування, правильне введення інсуліну і знання симптомів-передвісників гіпоглікемії сприяють суттєвому зниженню ризику розвитку гіпоглікемії.
Фактори, що підвищують схильність до гіпоглікемії, при наявності яких потрібно особливо ретельне спостереження і корекція дози інсуліну: зміна місця введення інсуліну; підвищення чутливості до інсуліну (наприклад, при усуненні стресових факторів); незвична, підвищена або тривала фізична активність; інтеркурентні захворювання, що супроводжуються блювотою, діареєю; недостатній прийом їжі; вживання алкоголю; деякі некомпенсовані ендокринні порушення (такі як гіпотиреоз, недостатність передньої долі гіпофіза або недостатність кори надниркових залоз); одночасне застосування інсуліну гларгін з деякими іншими лікарськими засобами.
У пацієнтів з нирковою недостатністю потреба в інсуліні може зменшуватися за рахунок уповільнення метаболізму інсуліну.
У пацієнтів похилого віку прогресуюче погіршення функції нирок може призвести до стійкого зниження потреби в інсуліні.
У пацієнтів з важкою печінковою недостатністю потреба в інсуліні може бути зменшена через зниження здатності до глюконеогенезу і уповільнення метаболізму інсуліну.
Гіпоглікемія, в цілому, може бути усунена негайним прийомом швидкоусвоюваних вуглеводів. Оскільки початкові дії по корекції гіпоглікемії повинні проводитися негайно, пацієнтам слід завжди мати з собою, як мінімум, 20 г швидкоусвоюваних вуглеводів.
При інтеркурентних захворюваннях потрібен більш інтенсивний контроль концентрації глюкози в крові. У багатьох випадках показано проведення аналізу на наявність кетонових тіл в сечі, також часто потрібна корекція режиму дозування інсуліну. При виникненні інтеркурентного захворювання потреба в інсуліні часто підвищується. Пацієнти з цукровим діабетом 1 типу повинні продовжувати отримувати вуглеводи на регулярній основі, навіть якщо вони здатні вживати їжу лише невеликими порціями або взагалі не приймають їжу, або в разі розвитку блювоти; пацієнти з цукровим діабетом 1 типу ніколи не повинні повністю пропускати введення інсуліну.
Вплив на здатність до управління транспортними засобами і механізмами
Здатність пацієнтів до концентрації уваги і швидкість психомоторних реакцій можуть бути порушені, наприклад, в результаті розвитку гіпоглікемії або гіперглікемії, а також в результаті порушення зору. Це може становити ризик в ситуаціях, коли зазначені здібності особливо важливі (наприклад, управління автомобілем або робота з іншими механізмами).
Пацієнтам рекомендується дотримуватися заходів обережності, щоб уникнути розвитку гіпоглікемії під час управління транспортними засобами. Це особливо важливо для тих з них, у кого слабо виражені або відсутні симптоми, що є передвісниками розвиваючої гіпоглікемії, або для пацієнтів з часто виникаючими епізодами гіпоглікемії. Ці особливості пацієнта слід враховувати при вирішенні питання про можливість управління ним транспортними засобами.
Пацієнти повинні володіти навичками самостійного контролю цукрового діабету, включаючи моніторинг концентрації глюкози в крові, а також дотримуватися правильної техніки проведення п/к ін'єкцій і вміти купірувати гіпоглікемію і гіперглікемію. Інсулінотерапія вимагає постійної настороженості щодо можливості розвитку гіперглікемії або гіпоглікемії.
У разі недостатнього контролю концентрації глюкози в крові, а також при наявності тенденції до розвитку гіпо- або гіперглікемії, перш ніж приступати до корекції режиму дозування слід перевірити точність виконання призначеної схеми лікування, дотримання вказівок щодо місць введення препарату, правильність техніки проведення п/к ін'єкцій і поводження з препаратом, що містить інсулін гларгін, а також враховувати можливість всіх інших факторів, здатних викликати такий стан.
Час розвитку гіпоглікемії залежить від профілю дії використовуваних інсулінів і може, таким чином, змінюватися при зміні схеми лікування.
Слід дотримуватися особливої обережності і проводити ретельний моніторинг концентрації глюкози в крові при застосуванні інсуліну гларгін у пацієнтів, у яких епізоди гіпоглікемії можуть мати особливе клінічне значення, таких як пацієнти з вираженим стенозом коронарних артерій або судин головного мозку (ризик розвитку кардіальних і церебральних ускладнень гіпоглікемії), а також пацієнтам з проліферативною ретинопатією, особливо, якщо вони не отримують лікування фотокоагуляцією (ризик тимчасової втрати зору після гіпоглікемії).
Як і при застосуванні будь-яких інсулінів, при деяких станах симптоми-передвісники гіпоглікемії можуть змінюватися, ставати менш вираженими або відсутніми. До них відносяться: помітне поліпшення глікемічного контролю; поступовий розвиток гіпоглікемії; похилий вік; наявність вегетативної невропатії; тривалий анамнез цукрового діабету; наявність психічних розладів; одночасне застосування інсуліну гларгін з деякими іншими лікарськими засобами.
Такі ситуації можуть призводити до розвитку важкої гіпоглікемії (з можливою втратою свідомості) до того, як пацієнт усвідомлює, що у нього розвивається гіпоглікемія.
Слід враховувати те, що пролонгована дія інсуліну гларгін при його п/к введенні може відстрочити вихід пацієнта з стану гіпоглікемії.
У разі якщо відзначаються нормальні або знижені показники глікозильованого гемоглобіну, необхідно враховувати можливість розвитку повторюваних нерозпізнаних епізодів гіпоглікемії (особливо в нічний час).
Дотримання пацієнтами схеми дозування і режиму харчування, правильне введення інсуліну і знання симптомів-передвісників гіпоглікемії сприяють суттєвому зниженню ризику розвитку гіпоглікемії.
Фактори, що підвищують схильність до гіпоглікемії, при наявності яких потрібно особливо ретельне спостереження і корекція дози інсуліну: зміна місця введення інсуліну; підвищення чутливості до інсуліну (наприклад, при усуненні стресових факторів); незвична, підвищена або тривала фізична активність; інтеркурентні захворювання, що супроводжуються блювотою, діареєю; недостатній прийом їжі; вживання алкоголю; деякі некомпенсовані ендокринні порушення (такі як гіпотиреоз, недостатність передньої долі гіпофіза або недостатність кори надниркових залоз); одночасне застосування інсуліну гларгін з деякими іншими лікарськими засобами.
У пацієнтів з нирковою недостатністю потреба в інсуліні може зменшуватися за рахунок уповільнення метаболізму інсуліну.
У пацієнтів похилого віку прогресуюче погіршення функції нирок може призвести до стійкого зниження потреби в інсуліні.
У пацієнтів з важкою печінковою недостатністю потреба в інсуліні може бути зменшена через зниження здатності до глюконеогенезу і уповільнення метаболізму інсуліну.
Гіпоглікемія, в цілому, може бути усунена негайним прийомом швидкоусвоюваних вуглеводів. Оскільки початкові дії по корекції гіпоглікемії повинні проводитися негайно, пацієнтам слід завжди мати з собою, як мінімум, 20 г швидкоусвоюваних вуглеводів.
При інтеркурентних захворюваннях потрібен більш інтенсивний контроль концентрації глюкози в крові. У багатьох випадках показано проведення аналізу на наявність кетонових тіл в сечі, також часто потрібна корекція режиму дозування інсуліну. При виникненні інтеркурентного захворювання потреба в інсуліні часто підвищується. Пацієнти з цукровим діабетом 1 типу повинні продовжувати отримувати вуглеводи на регулярній основі, навіть якщо вони здатні вживати їжу лише невеликими порціями або взагалі не приймають їжу, або в разі розвитку блювоти; пацієнти з цукровим діабетом 1 типу ніколи не повинні повністю пропускати введення інсуліну.
Вплив на здатність до управління транспортними засобами і механізмами
Здатність пацієнтів до концентрації уваги і швидкість психомоторних реакцій можуть бути порушені, наприклад, в результаті розвитку гіпоглікемії або гіперглікемії, а також в результаті порушення зору. Це може становити ризик в ситуаціях, коли зазначені здібності особливо важливі (наприклад, управління автомобілем або робота з іншими механізмами).
Пацієнтам рекомендується дотримуватися заходів обережності, щоб уникнути розвитку гіпоглікемії під час управління транспортними засобами. Це особливо важливо для тих з них, у кого слабо виражені або відсутні симптоми, що є передвісниками розвиваючої гіпоглікемії, або для пацієнтів з часто виникаючими епізодами гіпоглікемії. Ці особливості пацієнта слід враховувати при вирішенні питання про можливість управління ним транспортними засобами.
Побічні ефекти
- З боку обміну речовин: можлива гіпоглікемія; рідко - затримка натрію, набряки (особливо, якщо інтенсифікована інсулінотерапія призводить до поліпшення раніше недостатнього метаболічного контролю).
- З боку органу зору: значне поліпшення глікемічного контролю може викликати тимчасове погіршення зору внаслідок тимчасового порушення тургору і коефіцієнта заломлення кришталика ока.
- З боку шкіри і підшкірних тканин: можлива ліподистрофія, здатна уповільнити місцеву абсорбцію інсуліну.
- З боку кістково-м'язової системи: дуже рідко - міалгія.
- З боку імунної системи: рідко - алергічні реакції негайного типу.
- Застосування інсуліну може викликати утворення антитіл до нього.
- Як і при застосуванні інших інсулінів, в рідкісних випадках наявність таких антитіл до інсуліну може вимагати зміни дози інсуліну з метою усунення тенденції до розвитку гіпоглікемії або гіперглікемії. В рідкісних випадках інсулін може викликати затримку натрію і виникнення набряків, особливо при поліпшенні раніше недостатнього метаболічного контролю при інтенсифікації інсулінотерапії.
- Реакції в місці введення: почервоніння шкіри, біль, свербіж, кропив'янка, висип, набряк і запалення. У пацієнтів молодше 18 років відносно частіше виникають реакції в місці введення і шкірні реакції (висип, кропив'янка). Дані по безпеці у пацієнтів молодше 2 років відсутні.
Передозування
Передозування інсуліну може призводити до важкої і іноді тривалої гіпоглікемії, що становить загрозу життю пацієнта.
Заходи по наданню допомоги
Епізоди гіпоглікемії легкої і середньої тяжкості зазвичай купіруються шляхом прийому всередину швидкоусвоюваних вуглеводів. Може виникнути необхідність корекції режиму дозування препарату, режиму харчування або фізичної активності.
Епізоди гіпоглікемії важкого ступеня, що проявляються комою, судомами або неврологічними розладами можуть вимагати внутрішньом'язового або п/к введення глюкагону, а також внутрішньовенного введення 40 % розчину декстрози (глюкози). Може знадобитися тривалий прийом вуглеводів і спостереження фахівця, у зв'язку з тим, що після видимого клінічного поліпшення можливий рецидив гіпоглікемії.
Заходи по наданню допомоги
Епізоди гіпоглікемії легкої і середньої тяжкості зазвичай купіруються шляхом прийому всередину швидкоусвоюваних вуглеводів. Може виникнути необхідність корекції режиму дозування препарату, режиму харчування або фізичної активності.
Епізоди гіпоглікемії важкого ступеня, що проявляються комою, судомами або неврологічними розладами можуть вимагати внутрішньом'язового або п/к введення глюкагону, а також внутрішньовенного введення 40 % розчину декстрози (глюкози). Може знадобитися тривалий прийом вуглеводів і спостереження фахівця, у зв'язку з тим, що після видимого клінічного поліпшення можливий рецидив гіпоглікемії.
Лікарняна взаємодія
Пероральні гіпоглікемічні засоби, інгібітори АПФ, дизопірамід, фібрати, флуоксетин, інгібітори МАО, пентоксифілін, пропоксифен, саліцилати і сульфаніламіди протимікробні засоби можуть посилити гіпоглікемічну дію інсуліну і підвищити схильність до розвитку гіпоглікемії. При даних комбінаціях може знадобитися корекція дози інсуліну гларгін.
ГКС, даназол, діазоксид, діуретики, глюкагон, ізоніазид, естрогени, гестагени (наприклад, в гормональних контрацептивах), похідні фенотіазину, соматотропін, симпатоміметики (наприклад, епінефрин (адреналін), сальбутамол, тербуталін), гормони щитовидної залози, інгібітори протеаз, деякі нейролептики (наприклад, оланзапін або клозапін) можуть зменшити гіпоглікемічну дію інсуліну. При даних комбінаціях може знадобитися корекція дози інсуліну гларгін.
При одночасному застосуванні інсуліну гларгін з бета-адреноблокаторами, клонідином, солями літію, етанолом можливе як посилення, так і ослаблення гіпоглікемічної дії інсуліну.
Пентамідин при поєднанні з інсуліном може викликати гіпоглікемію, яка іноді змінюється гіперглікемією.
При одночасному застосуванні з препаратами, що володіють симпатолітичним дією, такими як бета-адреноблокатори, клонідин, гуанфацин і резерпін можливе зменшення або відсутність ознак адренергічної контррегуляції (активації симпатичної нервової системи) при розвитку гіпоглікемії.
При застосуванні піоглітазону в комбінації з інсуліном повідомлялося про випадки розвитку серцевої недостатності, особливо у пацієнтів з ризиком розвитку серцевої недостатності. При застосуванні такої комбінації пацієнти повинні спостерігатися на предмет появи ознак і симптомів серцевої недостатності, таких як збільшення маси тіла, поява набряків. При появі або погіршенні кардіальних симптомів застосування піоглітазону слід припинити.
ГКС, даназол, діазоксид, діуретики, глюкагон, ізоніазид, естрогени, гестагени (наприклад, в гормональних контрацептивах), похідні фенотіазину, соматотропін, симпатоміметики (наприклад, епінефрин (адреналін), сальбутамол, тербуталін), гормони щитовидної залози, інгібітори протеаз, деякі нейролептики (наприклад, оланзапін або клозапін) можуть зменшити гіпоглікемічну дію інсуліну. При даних комбінаціях може знадобитися корекція дози інсуліну гларгін.
При одночасному застосуванні інсуліну гларгін з бета-адреноблокаторами, клонідином, солями літію, етанолом можливе як посилення, так і ослаблення гіпоглікемічної дії інсуліну.
Пентамідин при поєднанні з інсуліном може викликати гіпоглікемію, яка іноді змінюється гіперглікемією.
При одночасному застосуванні з препаратами, що володіють симпатолітичним дією, такими як бета-адреноблокатори, клонідин, гуанфацин і резерпін можливе зменшення або відсутність ознак адренергічної контррегуляції (активації симпатичної нервової системи) при розвитку гіпоглікемії.
При застосуванні піоглітазону в комбінації з інсуліном повідомлялося про випадки розвитку серцевої недостатності, особливо у пацієнтів з ризиком розвитку серцевої недостатності. При застосуванні такої комбінації пацієнти повинні спостерігатися на предмет появи ознак і симптомів серцевої недостатності, таких як збільшення маси тіла, поява набряків. При появі або погіршенні кардіальних симптомів застосування піоглітазону слід припинити.
Лікарська форма
Розчин для підшкірного введення, 100 ОД/мл.
По 3 мл в безбарвні скляні картриджі нейтрального скла з плунжерами гумовими, обкатані комбінованими ковпачками з алюмінію з дисками гумовими.
1) По 5 картриджів в контурну чарункову упаковку з плівки полівінілхлоридної або плівки поліетилентерефталатної і фольги алюмінієвої. По 1 контурній чарунковій упаковці з інструкцією по застосуванню поміщають в пачку з картону
2) Картридж встановлюють в пластикову мультидозову одноразову шприц-ручку для багаторазових ін'єкцій Ринастра II або Ринастра III. По 5 попередньо заповнених мультидозових одноразових шприц-ручок для багаторазових ін'єкцій Ринастра II або Ринастра III з інструкцією по застосуванню і інструкцією по використанню шприц-ручки поміщають в пачку з картону.
По 3 мл в безбарвні скляні картриджі нейтрального скла з плунжерами гумовими, обкатані комбінованими ковпачками з алюмінію з дисками гумовими.
1) По 5 картриджів в контурну чарункову упаковку з плівки полівінілхлоридної або плівки поліетилентерефталатної і фольги алюмінієвої. По 1 контурній чарунковій упаковці з інструкцією по застосуванню поміщають в пачку з картону
2) Картридж встановлюють в пластикову мультидозову одноразову шприц-ручку для багаторазових ін'єкцій Ринастра II або Ринастра III. По 5 попередньо заповнених мультидозових одноразових шприц-ручок для багаторазових ін'єкцій Ринастра II або Ринастра III з інструкцією по застосуванню і інструкцією по використанню шприц-ручки поміщають в пачку з картону.
