Фозикард

Вазодилатуюче, гіпотензивне, кардіопротективне, натрійуретичне.

Інгібітор АПФ. Фозиноприл є проліками, з яких в організмі утворюється активний метаболіт фозиноприлат. Препарат має антигіпертензивну, вазодилатуючу, діуретичну та калійзберігаючу дію.

Фозиноприлат перешкоджає перетворенню ангіотензину I в судинозвужувальну речовину ангіотензин II, що призводить до вазодилатації та зниження секреції альдостерону. Знижує ОПСС та системний АТ. Пригнічує синтез альдостерону, інгібує тканинні АПФ. Антигіпертензивний ефект обумовлений також пригніченням метаболізму брадикініну, який має виражений судинорозширювальний ефект.

Зниження АТ не супроводжується зміною ОЦК, мозкового та ниркового кровотоку, кровопостачання внутрішніх органів, скелетних м'язів, шкіри, рефлекторної активності міокарда.

Антигіпертензивний ефект препарату зберігається при тривалому лікуванні, толерантність до препарату не розвивається. Після прийому внутрішньо антигіпертензивна дія розвивається протягом 1 год, досягає максимуму через 2-6 год і зберігається 24 год.

Всмоктування

Після прийому внутрішньо абсорбція з ШКТ становить близько 30-40%. Ступінь абсорбції не залежить від прийому їжі, але швидкість всмоктування може бути уповільненою. Час досягнення Cmax у плазмі крові становить 3 год і не залежить від прийнятої дози.

Розподіл

Зв'язування з білками плазми крові фозиноприлату становить 95%. Фозиноприлат має відносно невеликий Vd і в незначній мірі зв'язується з клітинними компонентами крові. Не проникає через ГЕБ.

Виведення

Фозиноприл виводиться з організму в рівній мірі через печінку та нирки. У хворих на артеріальну гіпертензію з нормальною функцією нирок і печінки T1/2 фозиноприлату становить приблизно 11,5 год. У пацієнтів з серцевою недостатністю значення T1/2 становить 14 год.

Фармакокінетика у особливих груп пацієнтів

У хворих з порушеною функцією нирок (КК менше 80 мл/хв/1,73 м2) загальний кліренс фозиноприлату з організму приблизно вдвічі нижчий, ніж у хворих з нормальною функцією нирок, тоді як всмоктування, біодоступність і зв'язування з білками плазми помітно не змінюються. Знижене виведення через нирки компенсується підвищеним виведенням через печінку. Помірне збільшення значень AUC у плазмі крові (менше ніж вдвічі, порівняно з нормою) спостерігається у хворих з нирковою недостатністю різного ступеня, включаючи ниркову недостатність у термінальній стадії (КК менше 10 мл/хв/1,73 м2). Кліренс фозиноприлату при гемодіалізі та перитонеальному діалізі в середньому становить 2% і 7%, відповідно, по відношенню до значень кліренсу сечовини.

У хворих з порушеною функцією печінки (при алкогольному або біліарному цирозі) швидкість гідролізу фозиноприлу може бути знижена, але ступінь гідролізу помітним чином не змінюється. Загальний кліренс фозиноприлату з організму таких хворих становить приблизно половину порівняно з хворими з нормальною функцією печінки.

Для дорослих:

— артеріальна гіпертензія;
— хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії).

- підвищена чутливість до фозиноприлу та інших компонентів препарату;
- спадковий та/або ідіопатичний ангіоневротичний набряк (в т.ч. в анамнезі) після прийому інших інгібіторів АПФ;
- вагітність;
- період лактації (грудного вигодовування);
- вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені);
- дефіцит лактази, непереносимість лактози, синдром мальабсорбції глюкози-галактози.

З обережністю слід застосовувати препарат при нирковій недостатності, гіпонатріємії (ризик дегідратації, артеріальної гіпотензії, хронічної ниркової недостатності), двосторонньому стенозі ниркових артерій або стенозі артерії єдиної нирки, аортальному стенозі, стані після трансплантації нирки, при десенсибілізації, системних захворюваннях сполучної тканини, в т.ч. СКВ, склеродермії (підвищений ризик розвитку нейтропенії або агранулоцитозу), при гемодіалізі, цереброваскулярних захворюваннях (в т.ч. недостатності мозкового кровообігу), ІХС, хронічній серцевій недостатності III та IV функціонального класу за класифікацією NYHA, цукровому діабеті, пригніченні кістковомозкового кровотворення, гіперкаліємії, при дотриманні дієти з обмеженням кухонної солі, при станах, що супроводжуються зниженням ОЦК (в т.ч. діареї, блюванні), у пацієнтів похилого віку.

Перед початком лікування необхідно провести аналіз проведеної раніше гіпотензивної терапії, ступеня підвищення АТ, обмеження раціону по солі та/або рідини та інших клінічних обставин.

Пацієнти з тяжким перебігом артеріальної гіпертензії або супутньою декомпенсованою хронічною серцевою недостатністю повинні починати лікування препаратом Фозикард в умовах стаціонару.

До і під час лікування препаратом необхідний контроль АТ, функції нирок, вмісту калію, вмісту гемоглобіну, креатиніну, сечовини, концентрації електролітів та активності печінкових трансаміназ у крові.

Ангіоневротичний набряк

Повідомлялося про розвиток ангіоневротичного набряку у пацієнтів при застосуванні препарату Фозикард. При набряку язика, глотки або гортані може розвиватися обструкція дихальних шляхів з можливим летальним наслідком. У разі розвитку подібних реакцій необхідно припинення прийому препарату, п/к введення розчину епінефрину (адреналіну) (1:1000) та проведення інших заходів невідкладної терапії.

Набряк слизової оболонки кишечника

Під час прийому інгібіторів АПФ рідко відзначався набряк слизової оболонки кишечника. Ці пацієнти скаржилися на болі в животі (при цьому нудоти та блювання могло не бути), в деяких випадках набряк слизової оболонки кишечника виникав без набряку обличчя, рівень С1-естерази був у нормі. Симптоми зникали після припинення застосування інгібіторів АПФ. Набряк слизової оболонки кишечника повинен бути включений в диференційну діагностику пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, скаржаться на абдомінальні болі.

Анафілактичні реакції під час діалізу з використанням високопроникних мембран можуть розвиватися у пацієнтів, які застосовували інгібітори АПФ під час гемодіалізу через високопроникні мембрани, а також під час аферезу ЛПНЩ з адсорбцією на декстрану сульфат. У цих випадках слід розглянути можливість використання діалізних мембран іншого типу або іншої гіпотензивної терапії.

Нейтропенія/агранулоцитоз

Можливий розвиток агранулоцитозу та пригнічення функції кісткового мозку під час лікування інгібіторами АПФ. Ці випадки відзначаються частіше у хворих з порушеною функцією нирок, особливо при наявності системних захворювань сполучної тканини (системна червона вовчанка або склеродермія). Перед початком терапії інгібіторами АПФ та в процесі лікування проводять визначення загальної кількості лейкоцитів та лейкоцитарної формули (1 раз на місяць у перші 3-6 місяців лікування та в перший рік застосування препарату у хворих з підвищеним ризиком нейтропенії).

Артеріальна гіпотензія

У хворих з неускладненою формою артеріальної гіпертензії можливий розвиток артеріальної гіпотензії у зв'язку із застосуванням препарату Фозикард.

Симптоматична артеріальна гіпотензія при застосуванні інгібіторів АПФ найчастіше розвивається у пацієнтів після інтенсивного лікування діуретиками, дієти, що обмежує споживання кухонної солі, або при проведенні ниркового діалізу. Перехідна артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для застосування препарату після проведення заходів з відновлення ОЦК.

У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю лікування інгібіторами АПФ може викликати надмірний антигіпертензивний ефект, який може призвести до олігурії або азотемії з летальним наслідком. Тому при лікуванні хронічної серцевої недостатності препаратом Фозикард необхідно уважно спостерігати за хворими, особливо протягом перших 2 тижнів лікування, а також при будь-якому збільшенні дози препарату Фозикард або діуретика.

Може знадобитися зниження дози діуретика у пацієнтів з гіпонатріємією та пацієнтів, раніше інтенсивно лікуваних діуретиками. Артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для подальшого застосування препарату Фозикард. Деяке зниження системного АТ є звичайним і бажаним ефектом на початку застосування препарату при серцевій недостатності. Ступінь цього зниження максимальна на ранніх етапах лікування і стабілізується в межах одного або двох тижнів від початку лікування. АТ зазвичай повертається до значень періоду до початку лікування без зниження терапевтичної ефективності.

Порушення функції печінки

При появі помітної жовтяниці та вираженому підвищенні активності ферментів печінки лікування препаратом Фозикард слід припинити та призначити відповідне лікування.

Порушення функції нирок

У хворих на артеріальну гіпертензію з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, а також при одночасному застосуванні діуретиків без ознак порушення функції нирок під час лікування інгібіторами АПФ може підвищуватися концентрація азоту сечовини крові та креатиніну сироватки крові. Ці ефекти зазвичай оборотні і проходять після припинення лікування. Може знадобитися зниження дози діуретика та/або препарату Фозикард.

У хворих з тяжкою хронічною серцевою недостатністю, зі зміненою активністю РААС, лікування інгібіторами АПФ може призвести до олігурії, прогресуючої азотемії та, в рідкісних випадках, до гострої ниркової недостатності та можливого летального наслідку.

Хірургічні втручання/загальна анестезія

Інгібітори АПФ можуть посилювати антигіпертензивну дію засобів, що застосовуються для проведення загальної анестезії. Перед хірургічним втручанням (включаючи стоматологію) необхідно попередити хірурга/анестезіолога про застосування інгібіторів АПФ.

Необхідно дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами або виконанні іншої роботи, що вимагає підвищеної уваги, оскільки можливе виникнення запаморочення, особливо після початкової дози інгібітора АПФ у пацієнтів, які приймають діуретики.

Слід дотримуватися обережності при виконанні фізичних вправ або при жаркій погоді через ризик дегідратації та артеріальної гіпотензії внаслідок зменшення ОЦК.

Використання в педіатрії

Безпека та ефективність застосування препарату Фозикард у дітей не встановлена.

Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами

Необхідно дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та роботі з механізмами, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.

З боку серцево-судинної системи: зниження АТ, ортостатична гіпотензія, тахікардія, серцебиття, аритмії, стенокардія, інфаркт міокарда; біль у грудній клітці.

З боку травної системи: нудота, блювання, запор, кишкова непрохідність, панкреатит, гепатит, стоматит, глосит, явища диспепсії, біль у животі, анорексія, холестатична жовтяниця.

З боку дихальної системи: сухий кашель, задишка, фарингіт, ларингіт, синусит, легеневі інфільтрати, бронхоспазм, дисфонія.

З боку сечовидільної системи: розвиток або погіршення симптомів хронічної ниркової недостатності, протеїнурія, олігурія.

З боку ЦНС: інсульт, ішемія головного мозку, запаморочення, головний біль, слабкість; при використанні у високих дозах — безсоння, тривожність, депресія, сплутаність свідомості, парестезії, порушення з боку вестибулярного апарату.

З боку органів чуття: порушення слуху та зору, шум у вухах.

Алергічні реакції: шкірний висип, свербіж, ангіоневротичний набряк.

З боку лабораторних показників: гіперкреатинінемія, підвищення активності печінкових трансаміназ, гіпербілірубінемія, гіперкаліємія, підвищення концентрації сечовини, гіпонатріємія; зниження гемоглобіну та гематокриту, нейтропенія, лейкопенія, еозинофілія, підвищення ШОЕ.

Симптоми: виражене зниження АТ, брадикардія, шок, порушення водно-електролітного балансу, гостра ниркова недостатність, ступор.

Лікування: прийом препарату припинити, хворого помістити в положення «лежачи» з піднятими ногами. У легких випадках передозування — промивання шлунка, введення адсорбентів і натрію сульфату протягом 30 хв після прийому. При зниженні АТ — в/в введення катехоламінів, ангіотензину II; при брадикардії — застосування пейсмекера. Гемодіаліз неефективний.

Одночасне застосування антацидів (наприклад, алюмінію або магнію гідроксид, симетикон) може знижувати всмоктування препарату Фозикард. Тому застосовувати зазначені засоби необхідно з інтервалом не менше 2 год.

При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з солями літію, концентрація літію в сироватці крові та ризик розвитку літієвої інтоксикації можуть підвищуватися, тому одночасно застосовувати Фозикард і препарати літію слід з обережністю.

НПЗП можуть знижувати антигіпертензивну дію інших інгібіторів АПФ, особливо у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та низькою концентрацією реніну в плазмі крові.

При одночасному застосуванні з діуретиками, у поєднанні з суворою дієтою, що обмежує споживання кухонної солі, або з діалізом, може розвинутися надмірне зниження АТ, особливо в першу годину після прийому початкової дози препарату Фозикард.

Препарати калію, калійзберігаючі діуретики (амілорид, спіронолактон, тріамтерен) підвищують ризик розвитку гіперкаліємії. У пацієнтів з серцевою недостатністю, цукровим діабетом, одночасно приймаючих калійзберігаючі діуретики, калієві, калієвмісні солезамінники або інші засоби, що викликають гіперкаліємію (наприклад, гепарин), інгібітори АПФ підвищують ризик збільшення вмісту калію в сироватці крові.

Фозиноприл посилює гіпоглікемічний ефект похідних сульфонілсечовини, інсуліну.

Фозиноприл посилює ризик розвитку лейкопенії при одночасному застосуванні з алопуринолом, цитостатичними засобами, імунодепресантами, прокаїнамідом.

Естрогени послаблюють антигіпертензивний ефект фозиноприлу через здатність затримувати воду.

Гіпотензивні препарати, наркотичні анальгетики, лікарські засоби для загальної анестезії посилюють гіпотензивну дію препарату Фозикард.

Біодоступність препарату при одночасному застосуванні з хлорталідоном, ніфедипіном, пропранололом, гідрохлоротіазидом, циметидином, метоклопрамідом, пропантеліном бромідом, дигоксином, ацетилсаліциловою кислотою та варфарином не змінюється.

Таблетки, 5 мг, 10 мг і 20 мг.
По 7, 10 або 14 таблеток у блістері.

По 4 блістери по 7 таблеток або по 3 блістери по 10 таблеток або по 2 блістери по 14 таблеток разом з інструкцією по застосуванню в пачку картонну, на яку додатково можуть бути нанесені захисні наклейки.