Інсулін ізофан

Гіпоглікемічний.

Інсулін людський середньої тривалості дії, отриманий з використанням технології рекомбінантної ДНК. Взаємодіє зі специфічним рецептором зовнішньої цитоплазматичної мембрани клітин і утворює інсулін-рецепторний комплекс, що стимулює внутрішньоклітинні процеси, в т.ч. синтез ряду ключових ферментів (гексокіназа, піруваткіназа, глікогенсинтетаза). Зниження вмісту глюкози в крові обумовлено підвищенням її внутрішньоклітинного транспорту, посиленням поглинання і засвоєння тканинами, стимуляцією ліпогенезу, глікогеногенезу, зниженням швидкості продукції глюкози печінкою.

Тривалість дії препаратів інсуліну в основному обумовлена швидкістю всмоктування, яка залежить від кількох факторів (наприклад, від дози, способу і місця введення), у зв'язку з чим профіль дії інсуліну підлягає значним коливанням, як у різних людей, так і у однієї і тієї ж людини.

В середньому, після п/к введення даний інсулін починає діяти через 1.5 год, максимальний ефект розвивається в проміжку між 4 год і 12 год, тривалість дії - до 24 год.

Повнота всмоктування і початок ефекту інсуліну залежить від місця введення (живіт, стегно, сідниці), дози, концентрації інсуліну в препараті.

Розподіляється по тканинах нерівномірно; не проникає через плацентарний бар'єр і в грудне молоко. Метаболізується в печінці і нирках під дією ферменту інсулінази. Виводиться нирками (30-80%).

Для дорослих:

Цукровий діабет типу 1. Цукровий діабет типу 2; стадія резистентності до пероральних гіпоглікемічних ЛЗ, часткова резистентність до пероральних гіпоглікемічних ЛЗ (комбінована терапія); інтеркурентні захворювання, оперативні втручання (моно- або комбінована терапія), цукровий діабет на тлі вагітності (при неефективності дієтотерапії).

Гіперчутливість, гіпоглікемія, інсулінома.

На тлі терапії інсуліном необхідний постійний контроль концентрації глюкози в крові.

Причинами гіпоглікемії окрім передозування інсуліну можуть бути: заміна препарату, пропуск прийому їжі, блювання, діарея, збільшення фізичної активності, захворювання, що знижують потребу в інсуліні (порушення функції печінки і нирок, гіпофункція кори надниркових залоз, гіпофіза або щитовидної залози), зміна місця ін'єкції, а також взаємодія з іншими лікарськими засобами.

Неправильне дозування або перерви у введенні інсуліну, особливо у пацієнтів з цукровим діабетом 1 типу, можуть призвести до гіперглікемії. Зазвичай перші симптоми гіперглікемії розвиваються поступово протягом кількох годин або днів. Вони включають появу спраги, часте сечовипускання, нудоту, блювання, запаморочення, почервоніння і сухість шкіри, сухість у роті, втрату апетиту, запах ацетону у видихуваному повітрі. Якщо не проводити лікування, гіперглікемія при цукровому діабеті 1 типу може призвести до розвитку небезпечного для життя діабетичного кетоацидозу.

Дозу інсуліну необхідно коригувати при порушенні функції щитовидної залози, хворобі Аддісона, гіпопітуїтаризмі, порушеннях функції печінки і нирок і при цукровому діабеті у пацієнтів старше 65 років.

У зв'язку з підвищеним ризиком кардіальних і церебральних ускладнень гіпоглікемії препарат інсуліну слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з вираженим стенозом коронарних і мозкових артерій.

З обережністю у пацієнтів з проліферативною ретинопатією, особливо не отримуючих лікування фотокоагуляцією (лазерною коагуляцією) у зв'язку з ризиком виникнення амаврозу (повної сліпоти).

Якщо пацієнт збільшує інтенсивність фізичної активності або змінює звичну дієту, може знадобитися корекція дози інсуліну.

Супутні захворювання, особливо інфекції і стани, що супроводжуються лихоманкою, збільшують потребу в інсуліні.

Переведення пацієнта на новий тип інсуліну або препарат інсуліну іншого виробника необхідно здійснювати під контролем лікаря.

При застосуванні препаратів інсуліну в комбінації з препаратами групи тіазолідиндіонів у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу може виникати затримка рідини в організмі, в результаті чого підвищується ризик розвитку і прогресування хронічної серцевої недостатності, особливо у пацієнтів з захворюваннями серцево-судинної системи і наявністю факторів ризику хронічної серцевої недостатності. Пацієнтів, які отримують таку терапію, слід регулярно обстежувати з метою виявлення ознак серцевої недостатності. При виникненні серцевої недостатності терапію слід здійснювати відповідно до поточних стандартів лікування.

Побічна дія, обумовлена впливом на вуглеводний обмін: гіпоглікемічні стани (блідість шкірних покривів, посилення потовиділення, відчуття серцебиття, тремор, відчуття голоду, збудження, парестезії слизової оболонки порожнини рота, головний біль, запаморочення, зниження гостроти зору). Виражена гіпоглікемія може призвести до розвитку гіпоглікемічної коми.

Алергічні реакції: шкірний висип, набряк Квінке, анафілактичний шок.

Місцеві реакції: гіперемія, набряк і свербіж у місці ін'єкції, при тривалому застосуванні - ліподистрофія у місці ін'єкції.

Інші: набряки, тимчасове зниження гостроти зору (зазвичай на початку терапії).

Симптоми: гіпоглікемія.

Лікування: легку гіпоглікемію пацієнт може усунути сам, прийнявши всередину цукор або багаті вуглеводами продукти харчування (у зв'язку з цим хворим на цукровий діабет рекомендується постійно носити з собою цукор, солодощі, печиво або солодкий фруктовий сік). У важких випадках при втраті пацієнтом свідомості в/в вводять 40% розчин декстрози; в/м, п/к, в/в — глюкагон. Після відновлення свідомості пацієнту рекомендують прийняти їжу, багату вуглеводами, для запобігання повторного розвитку гіпоглікемії.

Гіпоглікемічну дію інсуліну підсилюють пероральні гіпоглікемічні препарати, інгібітори МАО, інгібітори АПФ, інгібітори карбоангідрази, неселективні бета-адреноблокатори, бромокриптин, октреотид, сульфаніламіди, анаболічні стероїди, тетрацикліни, клофібрат, кетоконазол, мебендазол, піридоксин, теофілін, циклофосфамід, фенфлурамін, препарати літію, препарати, що містять етанол.

Гіпоглікемічну дію інсуліну послаблюють глюкагон, соматропін, естрогени, пероральні контрацептиви, ГКС, йодовмісні тиреоїдні гормони, тіазидні діуретики, "петльові" діуретики, гепарин, трициклічні антидепресанти, симпатоміметики, даназол, клонідин, епінефрин, блокатори гістамінових Н1-рецепторів, блокатори повільних кальцієвих каналів, діазоксид, морфін, фенітоїн, нікотин.

Під впливом резерпіну і саліцилатів можливо як послаблення, так і посилення дії інсуліну.

Знижує толерантність до етанолу.

Суспензія для ін'єкцій у флаконах по 10 мл (40, 80 і 100 МЕ або ОД в 1 мл).