Капозид

Гіпотензивний, діуретичний.

Капозид — комбінований препарат, має гіпотензивну та діуретичну дію. Каптоприл — інгібітор АПФ, зменшує утворення ангіотензину II з ангіотензину I, зменшує виділення альдостерону, знижує ОПСС, АТ, пост- і переднавантаження. Розширює артерії в більшій мірі, ніж вени. Підсилює коронарний і нирковий кровотік. При тривалому застосуванні зменшується гіпертрофія міокарда і стінок артерій резистивного типу; покращує кровопостачання ішемізованого міокарда; знижує агрегацію тромбоцитів.

Гідрохлоротіазид — тіазидний діуретик середньої сили, знижує реабсорбцію іонів натрію на рівні кортикального сегмента петлі Генле. Не впливає на кислотно-основний стан (КОС). Знижує АТ за рахунок зміни реактивності судинної стінки, зниження пресорного впливу судинозвужувальних речовин (епінефрину, норепінефрину) і підсилення депресорного впливу на вегетативні ганглії (в меншій мірі, за рахунок зменшення ОЦК). Підсилює гіпотензивний ефект каптоприлу.

Гідрохлоротіазид

Всмоктування і розподіл
Гідрохлоротіазид неповно, проте досить швидко всмоктується з шлунково-кишкового тракту. Після прийому внутрішньо в дозі 100 мг максимальна концентрація гідрохлоротіазиду в плазмі крові досягається через 1,5-2,5 години. На максимумі діуретичної активності (приблизно через 4 години після прийому) концентрація гідрохлоротіазиду в плазмі крові становить 2 мкг/мл. Зв'язок з білками плазми крові становить 40%.

Гідрохлоротіазид проникає через плацентарний бар'єр і екскретується в грудне молоко, не проникає через гематоенцефалічний бар'єр.

Метаболізм
Гідрохлоротіазид в організмі людини не метаболізується.

Виведення
Первинний шлях виведення через нирки (фільтрація і секреція) в незміненому вигляді. Приблизно 61% прийнятої внутрішньо дози виводиться протягом 24 годин. У пацієнтів з нормальною нирковою функцією період напіввиведення становить від 5,6 до 14,8 годин (в середньому 6,4 години).

Фармакокінетика в особливих групах пацієнтів

Порушення функції нирок
У пацієнтів з помірною нирковою недостатністю період напіввиведення гідрохлоротіазиду становить в середньому 11,5 годин, а у пацієнтів з кліренсом креатиніну менше 30 мл/хв - 20,7 годин.

Каптоприл

Всмоктування
При прийомі внутрішньо каптоприл швидко всмоктується в шлунково-кишковому тракті. Максимальна концентрація каптоприлу в плазмі крові (Сmах=114 нг/мл) досягається через 30-90 хв (в середньому через 1 годину) після прийому внутрішньо. Мінімальна біодоступність становить в середньому 70-75%. Одночасний прийом їжі зменшує абсорбцію каптоприлу на 30-40%.

Розподіл
Об'єм розподілу в термінальній фазі (2 л/кг) свідчить про значне проникнення каптоприлу в глибокі тканини організму. Зв'язок з білками плазми крові становить 25-30%. Незначно (менше 1%) проникає через гематоенцефалічний бар'єр і плацентарний бар'єр. Менше 0,002% від прийнятої дози каптоприлу секретується з грудним молоком.

Метаболізм
Метаболізується в печінці з утворенням дисульфідного димера каптоприлу і каптоприл-цистеїнсульфіду. Метаболіти фармакологічно неактивні.

Виведення
Період напіввиведення (Т1/2) каптоприлу становить 2-3 години. Препарат виводиться з організму переважно нирками, до 50% в незміненому вигляді, решта - у вигляді метаболітів. Близько 95% каптоприлу виводиться нирками протягом перших діб, з них 40-50% в незміненому вигляді, решта - у вигляді метаболітів. У добовій сечі визначаються 38% незміненого каптоприлу і 62% - у вигляді метаболітів.

Фармакокінетика у особливих групах пацієнтів

Пацієнти з порушенням функції нирок
Каптоприл кумулює при хронічній нирковій недостатності. Період напіввиведення (Т1/2) при нирковій недостатності становить 3,5-32 години (збільшення Т1/2 корелює зі зниженням кліренсу креатиніну). Для непочкової елімінації Т1/2 становить 156 годин. Пацієнтам з порушенням функції нирок слід зменшити дозу каптоприлу і/або збільшити інтервал між прийомами препарату.

Для дорослих:

Артеріальна гіпертензія (пацієнтам, яким показана комбінована терапія).

— ангіоневротичний набряк спадковий або ідіопатичний (в анамнезі на фоні прийому інгібіторів АПФ);
— стеноз устя аорти;
— мітральний стеноз;
— гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія;
— двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки;
— стан після трансплантації нирки;
— хронічна серцева недостатність;
— кардіогенний шок;
— артеріальна гіпотензія;
— печінкова недостатність тяжкого ступеня (прекоматозний стан, печінкова кома);
— ниркова недостатність тяжкого ступеня (креатинін сироватки >1.8 мг/дл або КК

На початку лікування може спостерігатися надмірне зниження АТ, особливо у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю, тяжкою формою артеріальної гіпертензії (в т.ч. ниркового генезу) і/або нирковою недостатністю. Перед початком лікування необхідно скомпенсувати дефіцит іонів натрію і привести в норму ОЦК (зменшити дозу призначених раніше діуретиків або, в окремих випадках повністю їх відмінити), а також визначити показники функції нирок.

Необхідний регулярний контроль концентрації калію і кальцію в сироватці крові (особливо у пацієнтів, які отримують лікування серцевими глікозидами, глюкокортикоїдами, часто користуються проносними, а також у літніх пацієнтів), глюкози, сечової кислоти, ліпідів (холестерину і тригліцеридів), сечовини і креатиніну, активності печінкових ферментів.

Регулярний контроль АТ і лабораторних показників особливо необхідний у наступних випадках: у пацієнтів з нирковою недостатністю; пацієнтів з артеріальною гіпертензією тяжкого перебігу (в т.ч. ниркового генезу); у пацієнтів літнього віку (старше 65 років); у пацієнтів з порушеннями водно-електролітного балансу і декомпенсованою хронічною нирковою недостатністю; а також отримуючих одночасно алопуринол, солі літію, прокаїнамід і лікарські засоби, що знижують імунітет.

При застосуванні інгібіторів АПФ відзначається характерний непродуктивний кашель, що припиняється після відміни терапії інгібіторами АПФ.

У деяких пацієнтів з захворюваннями нирок, особливо з тяжким стенозом ниркової артерії, спостерігається збільшення концентрацій азоту сечовини і креатиніну в сироватці крові після зниження АТ. Це явище зазвичай оборотне, зниження концентрації азоту сечовини і креатиніну в сироватці крові відзначається після відміни препарату.

У деяких випадках на фоні застосування інгібіторів АПФ спостерігається підвищення концентрації калію в сироватці крові. Ризик розвитку гіперкаліємії при застосуванні інгібіторів АПФ підвищений у пацієнтів з нирковою недостатністю і цукровим діабетом, а також приймаючих калійзберігаючі діуретики, препарати калію або інші препарати, що викликають збільшення концентрації калію в крові (наприклад, гепарин). Слід уникати одночасного застосування калійзберігаючих діуретиків і препаратів калію. Крім того, при застосуванні інгібіторів АПФ одночасно з тіазидними діуретиками не виключений ризик розвитку гіпокаліємії, тому в таких випадках слід проводити регулярний моніторинг концентрації калію в крові під час терапії.

При проведенні гемодіалізу у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, слід уникати використання діалізних мембран з високою проникністю (наприклад, AN69), оскільки в таких випадках підвищується ризик розвитку анафілактоїдних реакцій. Анафілактоїдні реакції відзначалися також у пацієнтів, яким проводилася процедура аферезу ЛПНП за допомогою декстран сульфату. Слід розглянути питання про застосування або антигіпертензивних препаратів іншого класу, або іншого типу діалізних мембран.

У разі розвитку ангіоневротичного набряку препарат відміняють і здійснюють ретельне медичне спостереження до повного зникнення симптомів. Ангіоневротичний набряк гортані може призвести до летального результату. Якщо набряк локалізується на обличчі, спеціального лікування зазвичай не потрібно (для зменшення вираженості симптомів можна призначити антигістамінні препарати); у тому випадку, якщо набряк поширюється на язик, глотку або гортань і є загроза розвитку обструкції дихальних шляхів, слід негайно ввести епінефрин (адреналін) п/к (0.3-0.5 мл у розведенні 1:1000). У рідкісних випадках у пацієнтів після прийому інгібіторів АПФ відзначався ангіоневротичний набряк кишечника, який супроводжувався болями в черевній порожнині (з нудотою і блюванням або без них), іноді - при нормальних значеннях активності С1-естерази і без попереднього набряку обличчя. Набряк кишечника слід включити в спектр диференціальної діагностики у пацієнтів зі скаргами на болі в черевній порожнині при прийомі інгібіторів АПФ. У двох пацієнтів, які проходили процедуру десенсибілізації отрутою перетинчастокрилих, на фоні прийому каптоприлу відзначені життєзагрозливі анафілактоїдні реакції. При тимчасовій відміні інгібітора АПФ у тих же пацієнтів вдалося уникнути анафілактоїдних реакцій. Слід дотримуватися обережності при проведенні десенсибілізації у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ.

У пацієнтів з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби для прийому внутрішньо або інсулін, слід ретельно контролювати концентрацію глюкози в крові, особливо протягом першого місяця терапії інгібіторами АПФ.

Інгібітори АПФ менш ефективні у представників негроїдної раси, ніж у пацієнтів європеоїдної раси, що може бути пов'язано з більшою поширеністю низької активності реніну у представників негроїдної раси.

При проведенні обширних хірургічних втручань або під час терапії анестетиками у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, може відзначатися надмірне зниження АТ. У цих випадках проводять заходи, спрямовані на збільшення ОЦК.

У рідкісних випадках при прийомі інгібіторів АПФ відзначається синдром, що починається з появи холестатичної жовтяниці, що переходить у блискавичний гепатонекроз, іноді з летальним результатом. Механізм розвитку цього синдрому невідомий. Якщо у пацієнта, який отримує терапію інгібіторами АПФ, розвивається жовтяниця або відзначається виражене підвищення активності печінкових ферментів, слід припинити лікування інгібіторами АПФ і встановити спостереження за пацієнтом.

У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, відзначалися нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія і анемія. У пацієнтів з нормальною функцією нирок і в відсутності інших порушень нейтропенія зустрічається рідко.

Препарат Капозид® слід застосовувати дуже обережно у пацієнтів з аутоімунними захворюваннями сполучної тканини, у пацієнтів, які приймають імуносупресори, алопуринол і прокаїнамід, особливо при наявності наявного раніше порушення функції нирок. У зв'язку з тим, що більшість летальних випадків нейтропенії на фоні застосування інгібіторів АПФ розвивалося у таких пацієнтів, слід контролювати у них число лейкоцитів перед початком лікування, в перші 3 місяці - кожні 2 тижні, потім - кожні 2 місяці.

У всіх пацієнтів слід щомісяця контролювати число лейкоцитів у крові в перші 3 місяці після початку терапії, потім - кожні 2 місяці. Якщо число лейкоцитів нижче 4000/мкл, показано повторне проведення загального аналізу крові, якщо нижче 1000/мкл - прийом препарату припиняють, продовжуючи спостереження за пацієнтом. Зазвичай відновлення числа нейтрофілів відбувається протягом 2 тижнів після відміни каптоприлу. У 13% випадків нейтропенії відзначали летальний результат. Практично у всіх випадках летальний результат нейтропенії відзначали у пацієнтів з захворюваннями сполучної тканини, нирковою або серцевою недостатністю, на фоні прийому імуносупресорів або при поєднанні зазначених факторів.

При застосуванні інгібіторів АПФ може відзначатися протеїнурія, в основному у пацієнтів з порушенням функції нирок, а також при застосуванні препаратів у високих дозах. У більшості випадків протеїнурія при прийомі каптоприлу зникала або ступінь її вираженості зменшувалася протягом 6 місяців незалежно від того, припинявся прийом препарату чи ні. Показники функції нирок (концентрації азоту сечовини в крові і креатиніну) у пацієнтів з протеїнурією майже завжди були в межах норми. У пацієнтів з захворюваннями нирок слід визначати концентрацію білка в сечі перед початком лікування і періодично протягом курсу терапії.

Похідні сульфонаміду (включаючи гідрохлоротіазид) можуть викликати перехідну міопію і гостру закритокутову глаукому, факторами ризику є алергія на препарати сульфонілсечовини або пеніцилін в анамнезі. Симптоми (різке зниження гостроти зору, біль в очному яблуці) зазвичай спостерігаються через кілька годин - кілька тижнів після початку лікування. При появі симптомів слід негайно припинити прийом препарату; при необхідності слід призначити препарати для корекції внутрішньоочного тиску.

У всіх пацієнтів, які приймають тіазидні діуретики, слід виявляти клінічні ознаки порушення водно-електролітного балансу (гіпонатріємія, гіпохлоридний алкалоз, гіпокаліємія). Особливо важливо визначати вміст електролітів у сироватці крові і сечі при надмірній тривалій блювоті або при введенні інфузійних розчинів. Ознаками порушень водно-електролітного балансу можуть бути сухість у роті, спрага, слабкість, летаргія, сплутаність свідомості, занепокоєння, болі або судоми в м'язах, м'язова слабкість, надмірне зниження АТ, олігурія, тахікардія, нудота, блювота.

Гіпокаліємія може спровокувати або посилити кардіотоксичну дію серцевих глікозидів.

Недолік іонів хлору зазвичай слабо виражений і не вимагає корекції.

У пацієнтів з набряками при жаркій погоді може спостерігатися гіпонатріємія, викликана збільшенням ОЦК. Слід обмежити споживання рідини. У випадках життєзагрозливої гіпонатріємії призначають розчин натрію хлориду.

Під час терапії тіазидними діуретиками можуть відзначатися гіперурикемія або напади подагри; може також проявитися латентно протікаючий цукровий діабет.

Похідні тіазиду можуть викликати зниження концентрації зв'язаного йоду в сироватці крові без ознак порушення функції щитовидної залози.

На фоні прийому тіазидних діуретиків знижується ступінь екскреції кальцію; відзначалися випадки патологічних змін паращитовидних залоз, що супроводжуються гіперкальціємією і гіпофосфатемією. Перед контролем функції паращитовидних залоз слід припинити прийом тіазидного діуретика.

На фоні прийому тіазидних діуретиків відзначалося підвищення ступеня екскреції магнію, що може призводити до гіпомагніємії.

Препарат Капозид® може викликати хибнопозитивну реакцію при аналізі сечі на кетонові тіла і спотворювати результати тесту з бентиромідом.

При появі лихоманки, збільшенні лімфатичних вузлів і/або розвитку ознак ларингіту і/або фарингіту необхідно негайно визначити число лейкоцитів.

Застосування тіазидних діуретиків може бути причиною позитивного результату при проведенні допінг-контролю.

Вплив на здатність до керування транспортними засобами і механізмами

У період лікування необхідно дотримуватися обережності при водінні автотранспорту і занятті іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій.

Частота побічних реакцій класифікується наступним чином: часто (≥1/100,

Симптоми: різке зниження АТ, шок, ступор, брадикардія, порушення водно-електролітного балансу, ниркова недостатність, летаргія (яка може прогресувати в кому протягом кількох годин), не супроводжується порушенням водно-електролітного балансу і викликає лише незначне пригнічення функцій дихальної і серцево-судинної систем. Можуть відзначатися подразнення слизової оболонки і підвищення скоротливої активності ШКТ.

Лікування: заходи для виведення з коми або стану ступору; промивання шлунка, введення адсорбентів і натрію сульфату протягом 30 хв після прийому препарату, введення 0.9% розчину натрію хлориду або інших плазмозамінних розчинів, гемодіаліз. При брадикардії або виражених вагусних реакціях - введення атропіну. Може бути розглянуто застосування штучного водія ритму. Перитонеальний діаліз неефективний для виведення каптоприлу з організму.

Каптоприл

У пацієнтів, які приймають діуретики, особливо на початку терапії, а також у поєднанні з суворим обмеженням споживання натрію (безсольові дієти) або гемодіалізом, може іноді спостерігатися надмірне зниження АТ, яке зазвичай відбувається протягом першої години після прийому першої призначеної дози препарату Капозид. Слід забезпечити контроль стану пацієнта протягом 1 год після прийому першої дози препарату. Якщо відзначається надмірне зниження АТ, слід перевести пацієнта в горизонтальне положення з низьким узголів'ям і при необхідності ввести в/в 0.9% розчин хлориду натрію. Тимчасове надмірне зниження АТ не є протипоказанням до подальшої терапії, яку можна продовжувати після нормалізації АТ за допомогою збільшення ОЦК.

Вазодилататори (наприклад, нітрогліцерин) у поєднанні з препаратом Капозид слід застосовувати в найнижчих ефективних дозах через ризик надмірного зниження АТ.

Слід дотримуватися обережності при спільному застосуванні препарату Капозид і лікарських препаратів, що впливають на симпатичну нервову систему (наприклад, гангліоблокатори, альфа-адреноблокатори).

При терапії препаратами, що містять каптоприл, калійзберігаючі діуретики (наприклад, триамтерен, спиронолактон, амілорид), препарати калію, калієві добавки, замінники кухонної солі (містять значні кількості іонів калію) слід призначати тільки при доведеній гіпокаліємії, оскільки їх застосування збільшує ризик розвитку гіперкаліємії.

Препарат Капозид підвищує концентрацію дигоксину в плазмі крові на 15-20%, збільшує біодоступність пропранололу.

Ризик розвитку імунодепресивної дії підвищується при комбінованому застосуванні з прокаїнамідом, а також препаратами, що блокують канальцеву секрецію (зниження кількості лейкоцитів і гранулоцитів).

Підвищує нейротоксичність саліцилатів, підсилює дію недеполяризуючих міорелаксантів конкурентного типу дії, етанолу.

Зменшує виведення хінідину, знижує дію гіпоглікемічних лікарських засобів для прийому внутрішньо, норепінефрину, епінефрину і протиподагричних препаратів.

Підсилює побічні ефекти серцевих глікозидів, особливо при одночасному призначенні з препаратами, які збільшують виведення іонів калію і магнію і/або затримують іони кальцію (наприклад, діуретики, гормони кори надниркових залоз, проносні, амфотерицин В, карбеноксолон, пеніцилін G, саліцилати).

Подвійна блокада РААС, викликана одночасним застосуванням інгібіторів АПФ і блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену і аліскіренвмісних препаратів, асоціювалася з підвищеною частотою розвитку побічних ефектів, таких як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія, зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність).

Циметидин, уповільнюючи метаболізм каптоприлу в печінці, підвищує його концентрацію в плазмі.

Гідрохлоротіазид

Індометацин та інші НПЗЗ, включаючи інгібітори ЦОГ-2, а також кухонна сіль можуть знижувати антигіпертензивну дію препарату, особливо при артеріальній гіпертензії, що супроводжується низькою активністю реніну, а також знижувати всмоктуваність гідрохлоротіазиду. У пацієнтів з факторами ризику (літній вік, гіповолемія, застосування діуретиків, порушення функції нирок) одночасне застосування НПЗЗ (включаючи інгібітори ЦОГ-2) і інгібіторів АПФ (включаючи каптоприл) може призводити до погіршення функції нирок, аж до гострої ниркової недостатності. Зазвичай порушення функції нирок у таких випадках бувають оборотними. Слід періодично перевіряти функцію нирок у пацієнтів, які приймають препарат Капозид і НПЗЗ.

Гідрохлоротіазид може підсилювати дію недеполяризуючих міорелаксантів, засобів для загальної анестезії, що застосовуються в хірургії (наприклад, тубокурарину хлориду і галаміну тріетіодиду), тому може знадобитися корекція доз цих препаратів. Рекомендуються моніторинг і при можливості корекція водно-електролітного балансу перед хірургічним втручанням.

Гідрохлоротіазид знижує ефект застосовуваних в терапевтичних цілях пресорних амінів (наприклад, норепінефрину) щодо артерій, проте повністю не запобігає його.

Анестетики і засоби для премедикації слід застосовувати в як можна більш низьких дозах. Якщо можливо, гідрохлоротіазид слід відмінити за тиждень до хірургічного втручання.

Комбінація з нітратами, тіазидними діуретиками, верапамілом, бета-адреноблокаторами та іншими антигіпертензивними препаратами, інгібіторами МАО, гангліоблокаторами, а також трициклічними антидепресантами, снодійними і етанолом підсилює вираженість гіпотензивного ефекту.

При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з препаратами літію може мати місце уповільнення виведення іонів літію, підвищення концентрації літію в сироватці крові і, як наслідок, підсилення пошкоджуючої дії на серце і ЦНС. Крім того, гідрохлоротіазид також збільшує ризик токсичності літію. При застосуванні подібної комбінованої терапії слід проводити регулярний моніторинг концентрації літію в сироватці крові.

Лікарські засоби, інтенсивно зв'язуються з білками, підсилюють діуретичний ефект. Може знадобитися корекція дози непрямих антикоагулянтів, пробенециду і сульфінпіразону, оскільки гідрохлоротіазид може пригнічувати їх дію.

Гідрохлоротіазид проявляє гіперурикемічну дію, тому може знадобитися корекція антиурикозуричних препаратів при одночасному застосуванні.

Діазоксид підсилює гіперглікемічну, гіперурикемічну і антигіпертензивну дію тіазидних діуретиків, тому слід контролювати концентрацію сечової кислоти і глюкози в сироватці крові.

При одночасному застосуванні гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо і інсуліну може знадобитися збільшення їх доз, оскільки гідрохлоротіазид підвищує концентрацію глюкози в крові.

При одночасному застосуванні метилдопи можливо розвиток гемолізу еритроцитів.

Колестирамін і колестипола гідрохлорид можуть затримувати або знижувати всмоктуваність гідрохлоротіазиду.

Солі калію, калійзберігаючі діуретики (триамтерен, амілорид і спиронолактон) і гепарин сприяють розвитку гіперкаліємії.

Метенамін може знижувати дію гідрохлоротіазиду через підвищення рН сечі.

Карбамазепін підвищує ризик розвитку симптоматичної гіпонатріємії при одночасному застосуванні з гідрохлоротіазидом.

При поєднаному застосуванні солей кальцію і тіазидних діуретиків концентрація кальцію в сироватці крові може підвищуватися у зв'язку з уповільненням його виведення. Необхідний контроль концентрації кальцію в сироватці крові і при необхідності корекція його дози.

Таблетки, 25 мг+50 мг.
По 14 таблеток у контурну чарункову упаковку з плівки полівінілхлоридної і фольги алюмінієвої.
2 контурні чарункові упаковки разом з інструкцією по застосуванню поміщають в пачку з картону.