Рамізес
Ramizes
АТХ код:
Аналоги (дженерики, синоніми)
Діюча речовина
Фармакологічна група
З тієї ж фармакологічної групи
Рецепт латинською
Rp.: Tab. "Ramizes" 0.05 № 30
D.S. Внутрішньо, по 1 табл. 2 рази на день, незалежно від прийому їжі
D.S. Внутрішньо, по 1 табл. 2 рази на день, незалежно від прийому їжі
Фармакологічні властивості
Вазодилатуючий, гіпотензивний, кардіопротективний, натрійуретичний.
Фармакодинаміка
Механізм дії
Встановлено, що ключовим фактором розвитку артеріальної гіпертензії є ангіотензин-перетворюючий фермент АПФ, відомий також під назвою дипептидилкарбоксипептидаза I), який каталізує перетворення ангіотензину I в ангіотензин II – активну судинозвужувальну речовину, а також викликає розпад брадикініну – вазодилататора.
Раміприлат, активний метаболіт Рамізес, інгібуючи АПФ у плазмі та тканинах, в т.ч. судинній стінці, перешкоджає утворенню ангіотензину II та розпаду брадикініну, що призводить до вазодилатації та зниження артеріального тиску.
При зниженні концентрації ангіотензину II в крові усувається його інгібуючий вплив на секрецію реніну за типом негативного зворотного зв'язку, що призводить до підвищення активності реніну плазми крові.
Підвищення активності калікреїн-кінінової системи в крові та тканинах обумовлює кардіопротективну та ендотеліопротективну дію раміприлу за рахунок активації простагландинової системи та, відповідно, збільшення синтезу простагландинів, що стимулюють утворення оксиду азоту (NO) в ендотеліоцитах.
Ангіотензин II стимулює вироблення альдостерону, тому прийом Рамізес призводить до зниження секреції альдостерону та підвищення сироваткових концентрацій іонів калію.
У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом Рамізес призводить до зниження АТ у положенні лежачи та стоячи, без компенсаторного збільшення частоти серцевих скорочень (ЧСС). Рамізес значно знижує загальний периферичний опір судин (ЗПОС), практично не викликаючи змін у нирковому кровотоці та швидкості клубочкової фільтрації.
У пацієнтів з артеріальною гіпертензією раміприл уповільнює розвиток і прогресування гіпертрофії міокарда та судинної стінки.
Серцева недостатність
У комбінації з діуретиками та серцевими глікозидами (за призначенням лікаря) Рамізес ефективний у пацієнтів з серцевою недостатністю II-IV класів відповідно до функціональної класифікації NYHA (Нью-Йоркської Кардіологічної Асоціації).
Рамізес надає позитивний ефект на гемодинаміку серця - знижує ЗПОС (зменшення постнавантаження на серце), знижує тиск наповнення лівого та правого шлуночка, збільшує серцевий викид, і покращує серцевий індекс.
При діабетичній та недіабетичній нефропатії прийом Рамізес уповільнює швидкість прогресування ниркової недостатності та час настання термінальної стадії ниркової недостатності і, завдяки цьому, зменшує потребу в процедурах гемодіалізу або трансплантації нирки. При діабетичній або недіабетичній нефропатії Рамізес зменшує ступінь вираженості протеїнурії.
У пацієнтів з високим ризиком розвитку серцево-судинних захворювань внаслідок судинних уражень (ішемічна хвороба серця, захворювання периферичних артерій в анамнезі, інсульт в анамнезі), або цукрового діабету з не менше ніж одним додатковим фактором ризику (мікроальбумінурія, артеріальна гіпертензія, збільшення концентрацій загального холестерину [ОХ], зниження концентрацій холестерину ліпопротеїнів високої щільності [ХС-ЛПВП], куріння), прийом раміприлу в комбінації зі стандартною терапією або в монотерапії значно знижує частоту розвитку інфаркту міокарда, інсульту та смертності від серцево-судинних причин. Крім цього, Рамізес знижує показники загальної смертності, а також потребу в процедурах реваскуляризації, і уповільнює виникнення або прогресування хронічної серцевої недостатності.
У пацієнтів з серцевою недостатністю, що розвилася в перші дні гострого інфаркту міокарда (2-9 добу), при прийомі Рамізес, починаючи з 3 по 10 добу гострого інфаркту міокарда, знижується абсолютний ризик смертності на 5.7 %, відносний ризик на 27 %.
В загальній популяції пацієнтів, а також у пацієнтів з цукровим діабетом, як з артеріальною гіпертензією, так і з нормальними показниками АТ Рамізес значно знижує ризик розвитку нефропатії та виникнення мікроальбумінурії.
Встановлено, що ключовим фактором розвитку артеріальної гіпертензії є ангіотензин-перетворюючий фермент АПФ, відомий також під назвою дипептидилкарбоксипептидаза I), який каталізує перетворення ангіотензину I в ангіотензин II – активну судинозвужувальну речовину, а також викликає розпад брадикініну – вазодилататора.
Раміприлат, активний метаболіт Рамізес, інгібуючи АПФ у плазмі та тканинах, в т.ч. судинній стінці, перешкоджає утворенню ангіотензину II та розпаду брадикініну, що призводить до вазодилатації та зниження артеріального тиску.
При зниженні концентрації ангіотензину II в крові усувається його інгібуючий вплив на секрецію реніну за типом негативного зворотного зв'язку, що призводить до підвищення активності реніну плазми крові.
Підвищення активності калікреїн-кінінової системи в крові та тканинах обумовлює кардіопротективну та ендотеліопротективну дію раміприлу за рахунок активації простагландинової системи та, відповідно, збільшення синтезу простагландинів, що стимулюють утворення оксиду азоту (NO) в ендотеліоцитах.
Ангіотензин II стимулює вироблення альдостерону, тому прийом Рамізес призводить до зниження секреції альдостерону та підвищення сироваткових концентрацій іонів калію.
У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом Рамізес призводить до зниження АТ у положенні лежачи та стоячи, без компенсаторного збільшення частоти серцевих скорочень (ЧСС). Рамізес значно знижує загальний периферичний опір судин (ЗПОС), практично не викликаючи змін у нирковому кровотоці та швидкості клубочкової фільтрації.
У пацієнтів з артеріальною гіпертензією раміприл уповільнює розвиток і прогресування гіпертрофії міокарда та судинної стінки.
Серцева недостатність
У комбінації з діуретиками та серцевими глікозидами (за призначенням лікаря) Рамізес ефективний у пацієнтів з серцевою недостатністю II-IV класів відповідно до функціональної класифікації NYHA (Нью-Йоркської Кардіологічної Асоціації).
Рамізес надає позитивний ефект на гемодинаміку серця - знижує ЗПОС (зменшення постнавантаження на серце), знижує тиск наповнення лівого та правого шлуночка, збільшує серцевий викид, і покращує серцевий індекс.
При діабетичній та недіабетичній нефропатії прийом Рамізес уповільнює швидкість прогресування ниркової недостатності та час настання термінальної стадії ниркової недостатності і, завдяки цьому, зменшує потребу в процедурах гемодіалізу або трансплантації нирки. При діабетичній або недіабетичній нефропатії Рамізес зменшує ступінь вираженості протеїнурії.
У пацієнтів з високим ризиком розвитку серцево-судинних захворювань внаслідок судинних уражень (ішемічна хвороба серця, захворювання периферичних артерій в анамнезі, інсульт в анамнезі), або цукрового діабету з не менше ніж одним додатковим фактором ризику (мікроальбумінурія, артеріальна гіпертензія, збільшення концентрацій загального холестерину [ОХ], зниження концентрацій холестерину ліпопротеїнів високої щільності [ХС-ЛПВП], куріння), прийом раміприлу в комбінації зі стандартною терапією або в монотерапії значно знижує частоту розвитку інфаркту міокарда, інсульту та смертності від серцево-судинних причин. Крім цього, Рамізес знижує показники загальної смертності, а також потребу в процедурах реваскуляризації, і уповільнює виникнення або прогресування хронічної серцевої недостатності.
У пацієнтів з серцевою недостатністю, що розвилася в перші дні гострого інфаркту міокарда (2-9 добу), при прийомі Рамізес, починаючи з 3 по 10 добу гострого інфаркту міокарда, знижується абсолютний ризик смертності на 5.7 %, відносний ризик на 27 %.
В загальній популяції пацієнтів, а також у пацієнтів з цукровим діабетом, як з артеріальною гіпертензією, так і з нормальними показниками АТ Рамізес значно знижує ризик розвитку нефропатії та виникнення мікроальбумінурії.
Фармакокінетика
Всмоктування
Після прийому всередину раміприл швидко всмоктується з шлунково-кишкового тракту: пікові концентрації раміприлу в плазмі досягаються протягом однієї години. Ступінь всмоктування становить не менше 56 % прийнятої дози і не залежить від прийому їжі. Майже повністю метаболізується (в основному - в печінці) з утворенням активного метаболіту - раміприлату (в 6 разів активніше інгібує АПФ-ангіотензин-перетворюючий фермент, ніж раміприл). Біодоступність раміприлату становить 45 %.
Максимальна концентрація раміприлату в плазмі крові досягається через 2-4 години. Стійкі плазменні концентрації раміприлату після одноразового прийому звичайної дози раміприлу досягаються на 4-й день.
Розподіл
Зв'язування з білками плазми становить приблизно 73 % для раміприлу і 56 % для раміприлату.
Метаболізм
Раміприл практично повністю метаболізується в раміприлат, дикетопіперазиновий ефір, дикетопіперазинову кислоту і глюкуроніди раміприлу і раміприлату.
Виведення
Виведення метаболітів в основному через нирки. Плазменні концентрації раміприлату знижуються поліфазно. Ввиду його потужного насиченого зв'язування з АПФ і повільної дисоціації від ферменту раміприлат демонструє тривалу фазу виведення при дуже низьких плазменних концентраціях. Ефективний період напіввиведення раміприлату становить від 13 до 17 годин для доз 5 і 10 мг.
Антигіпертензивний ефект починається через 1-2 години після прийому всередину разової дози препарату, максимальний ефект розвивається через 3-6 годин після прийому і зберігається протягом 24 годин. При щоденному застосуванні гіпотензивна активність поступово збільшується протягом 3-4 тижнів.
Було показано, що антигіпертензивний ефект зберігається 2 роки при тривалій терапії. Різке припинення прийому раміприлу не призводить до різкого підвищення артеріального тиску («рикошет»).
Особливі групи пацієнтів
У пацієнтів з порушенням функції нирок ниркове виведення раміприлату знижено, нирковий кліренс раміприлату прямо пропорційний кліренсу креатиніну. Це призводить до підвищення концентрації раміприлату в плазмі, які знижуються більш повільно, ніж у суб'єктів з нормальною функцією нирок.
У пацієнтів з порушенням функції печінки метаболізм раміприлу в раміприлат затягується ввиду зниженої активності печінкових естераз. Такі пацієнти демонструють підвищені рівні раміприлу в плазмі. Однак пікові концентрації раміприлату в плазмі ідентичні таким у пацієнтів з нормальною функцією печінки.
Лактація
Після одноразової прийнятої дози раміприлу всередину препарат і його метаболіт не були виявлені в грудному молоці. Однак ефект багаторазових доз не відомий.
Після прийому всередину раміприл швидко всмоктується з шлунково-кишкового тракту: пікові концентрації раміприлу в плазмі досягаються протягом однієї години. Ступінь всмоктування становить не менше 56 % прийнятої дози і не залежить від прийому їжі. Майже повністю метаболізується (в основному - в печінці) з утворенням активного метаболіту - раміприлату (в 6 разів активніше інгібує АПФ-ангіотензин-перетворюючий фермент, ніж раміприл). Біодоступність раміприлату становить 45 %.
Максимальна концентрація раміприлату в плазмі крові досягається через 2-4 години. Стійкі плазменні концентрації раміприлату після одноразового прийому звичайної дози раміприлу досягаються на 4-й день.
Розподіл
Зв'язування з білками плазми становить приблизно 73 % для раміприлу і 56 % для раміприлату.
Метаболізм
Раміприл практично повністю метаболізується в раміприлат, дикетопіперазиновий ефір, дикетопіперазинову кислоту і глюкуроніди раміприлу і раміприлату.
Виведення
Виведення метаболітів в основному через нирки. Плазменні концентрації раміприлату знижуються поліфазно. Ввиду його потужного насиченого зв'язування з АПФ і повільної дисоціації від ферменту раміприлат демонструє тривалу фазу виведення при дуже низьких плазменних концентраціях. Ефективний період напіввиведення раміприлату становить від 13 до 17 годин для доз 5 і 10 мг.
Антигіпертензивний ефект починається через 1-2 години після прийому всередину разової дози препарату, максимальний ефект розвивається через 3-6 годин після прийому і зберігається протягом 24 годин. При щоденному застосуванні гіпотензивна активність поступово збільшується протягом 3-4 тижнів.
Було показано, що антигіпертензивний ефект зберігається 2 роки при тривалій терапії. Різке припинення прийому раміприлу не призводить до різкого підвищення артеріального тиску («рикошет»).
Особливі групи пацієнтів
У пацієнтів з порушенням функції нирок ниркове виведення раміприлату знижено, нирковий кліренс раміприлату прямо пропорційний кліренсу креатиніну. Це призводить до підвищення концентрації раміприлату в плазмі, які знижуються більш повільно, ніж у суб'єктів з нормальною функцією нирок.
У пацієнтів з порушенням функції печінки метаболізм раміприлу в раміприлат затягується ввиду зниженої активності печінкових естераз. Такі пацієнти демонструють підвищені рівні раміприлу в плазмі. Однак пікові концентрації раміприлату в плазмі ідентичні таким у пацієнтів з нормальною функцією печінки.
Лактація
Після одноразової прийнятої дози раміприлу всередину препарат і його метаболіт не були виявлені в грудному молоці. Однак ефект багаторазових доз не відомий.
Спосіб застосування
Для дорослих:
Препарат для перорального застосування.
Препарат Рамізес рекомендується приймати щодня в один і той же час. Препарат можна приймати до, під час і після їжі, оскільки прийом їжі не впливає на біодоступність препарату. Таблетки Рамізес слід ковтати цілими, запиваючи водою. Їх не можна розжовувати або подрібнювати.
Дорослі.
Пацієнти, діуретики. На початку лікування Рамізес може виникати артеріальна гіпотензія, розвиток якої є більш імовірним у пацієнтів, які одночасно отримують діуретики. У таких випадках рекомендується проявляти обережність, оскільки у цих пацієнтів можливе зниження ОЦК і / або кількості електролітів.
Бажано припинити застосування діуретика за 2-3 дні до початку лікування Рамізес, якщо це можливо.
У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, яким не можна відмінити діуретик, лікування раміприлом слід починати з дози 1,25 мг. Слід ретельно контролювати функцію нирок і рівень калію в крові. Подальше дозування Рамізес слід коригувати в залежності від цільового рівня артеріального тиску. Артеріальна гіпертензія.
Дозу слід підбирати індивідуально, в залежності від особливостей стану пацієнта і результатів контрольних вимірювань артеріального тиску. Рамізес можна застосовувати у вигляді монотерапії або в комбінації з іншими класами антигіпертензивних лікарських засобів.
Початкова доза. Лікування препаратом Рамізес слід починати поступово, з рекомендованої початкової дози 2,5 мг на добу.
У пацієнтів зі значною активацією ренін-ангіотензин-після прийому початкової дози може виникати значне зниження артеріального тиску. Для таких пацієнтів рекомендована доза раміприлу становить 1,25 мг, а їх лікування потрібно починати під контролем.
Титрування дози і підтримуюча доза. Дозу можна подвоювати кожні 2-4 тижні до досягнення цільового рівня артеріального тиску максимальна доза Рамізес становить 10 мг на добу. Як правило, препарат приймати 1 раз на добу.
Профілактика серцево-судинних захворювань.
Початкова доза. Рекомендована початкова доза препарату Рамізес становить 2,5 мг 1 раз на добу.
Титрування дози і підтримуюча доза. В залежності від індивідуальної переносимості препарату дозу слід поступово збільшувати. Рекомендується подвоїти дозу через 1-2 тижні лікування, а потім - через 2-3 тижні - збільшити її до цільової підтримуючої дози 10 мг 1 раз на добу.
Лікування захворювання нирок.
У пацієнтів з діабетом і мікроальбумінурією.
Початкова доза. Рекомендована початкова доза раміприлу становить 1,25 мг 1 раз на добу.
Титрування дози і підтримуюча доза. В залежності від індивідуальної переносимості препарату при подальшому лікуванні дозу збільшують. Через 2 тижні лікування добову дозу рекомендується подвоїти до 2,5 мг, а потім до 5 мг через 2 тижні лікування.
У пацієнтів з діабетом і не менше одним фактором серцево-судинного ризику.
Початкова доза. Рекомендована початкова доза препарату Рамізес становить 2,5 мг 1 раз на добу.
Титрування дози і підтримуюча доза. В залежності від індивідуальної переносимості препарату при подальшому лікуванні дозу збільшують. Через 1-2 тижні лікування добову дозу Рамізес рекомендується подвоїти до 5 мг, а потім до 10 мг через 2-3 тижні лікування. Цільова добова доза становить 10 мг.
У пацієнтів з недіабетичною нефропатією, про яку свідчить наявність макропротеїнурії ≥ 3 г / добу.
Початкова доза. Рекомендована початкова доза раміприлу становить 1,25 мг 1 раз на добу.
Титрування дози і підтримуюча доза. В залежності від індивідуальної переносимості пацієнтом препарату при подальшому лікуванні дозу слід збільшувати. Через 2 тижні лікування добову дозу рекомендується подвоїти до 2,5 мг, а потім до 5 мг через 2 тижні лікування.
Серцева недостатність з клінічними проявами.
Початкова доза. Для пацієнтів, стан яких стабілізувався після лікування діуретиками, рекомендована початкова доза становить 1,25 мг на добу.
Титрування дози і підтримуюча доза. Дозу Рамізес слід титрувати шляхом її подвоєння кожні 1-2 тижні до досягнення максимальної добової дози 10 мг. Бажано розподілити дозу на 2 прийоми.
Вторинна профілактика після перенесеного гострого інфаркту міокарда при наявності серцевої недостатності.
Початкова доза. Через 48 годин після виникнення інфаркту міокарда пацієнтам, стан яких клінічно і гемодинамічно стабільний, слід призначати початкову дозу 2,5 мг 2 рази на добу протягом 3 днів. Якщо початкова доза 2,5 мг переноситься погано, тоді слід застосовувати дозу 1,25 мг 2 рази на добу протягом 2 днів з подальшим підвищенням до 2,5 мг і 5 мг 2 рази на добу. Якщо дозу можна підвищити до 2,5 мг 2 рази на добу, лікування слід відмінити (також див. Наведену вище інформацію щодо дозування препарату для пацієнтів, які отримують діуретики).
Титрування дози і підтримуюча доза. В подальшому добову дозу підвищувати шляхом її подвоєння з інтервалом в 1-3 дні до досягнення цільової підтримуючої дози 5 мг 2 рази на добу. Коли це можливо, підтримуючу дозу розподіляти на 2 прийоми. Якщо дозу можна підвищити до 2,5 мг 2 рази на добу, лікування слід відмінити. Досвіду лікування пацієнтів з важкою серцевою недостатністю (IV ФК за класифікацією NYHA) відразу після інфаркту міокарда все ще недостатньо. Якщо все ж прийнято рішення про лікування таких пацієнтів цим препаратом, рекомендується починати терапію з дози раміприлу 1,25 мг 1 раз на добу і будь-яке її збільшення проводити з надзвичайною обережністю.
Особливі категорії пацієнтів.
Пацієнти з порушенням функції нирок. Добова доза для пацієнтів з порушенням функції нирок залежить від показника кліренсу креатиніну:
якщо кліренс креатиніну ≥ 60 мл / хв, необхідності в корекції початкової дози (2,5 мг / добу) немає, а максимальна добова доза становить 10 мг
якщо кліренс креатиніну 30-60 мл / хв, необхідності в корекції початкової дози (2,5 мг / добу) немає, а максимальна добова доза становить 5 мг
якщо кліренс креатиніну 10-30 мл / хв, початкова добова доза становить 1,25 мг / добу, а максимальна добова доза - 5 мг
; пацієнти з артеріальною гіпертензією, які перебувають на гемодіалізі: при гемодіалізі раміприл виводиться незначно; початкова доза становить 1,25 мг, а максимальна добова доза - 5 мг препарат слід приймати через кілька годин після проведення сеансу гемодіалізу.
Пацієнти з порушенням функції печінки. Лікування препаратом Рамізес пацієнтів з порушеннями функції печінки слід починати під ретельним контролем, а максимальна добова доза в таких випадках повинна становити 2,5 мг.
Пацієнти похилого віку. Початкова доза повинна бути нижчою, а подальше титрування дози слід здійснювати більш поступово, враховуючи високу ймовірність виникнення побічних ефектів, особливо у дуже старих і немічних пацієнтів. У таких випадках слід призначати нижчу початкову дозу - 1,25 мг раміприлу.
Діти
Препарат Рамізес не рекомендується застосовувати дітям, оскільки даних про ефективність і безпеку цього препарату для таких пацієнтів недостатньо.
Препарат Рамізес рекомендується приймати щодня в один і той же час. Препарат можна приймати до, під час і після їжі, оскільки прийом їжі не впливає на біодоступність препарату. Таблетки Рамізес слід ковтати цілими, запиваючи водою. Їх не можна розжовувати або подрібнювати.
Дорослі.
Пацієнти, діуретики. На початку лікування Рамізес може виникати артеріальна гіпотензія, розвиток якої є більш імовірним у пацієнтів, які одночасно отримують діуретики. У таких випадках рекомендується проявляти обережність, оскільки у цих пацієнтів можливе зниження ОЦК і / або кількості електролітів.
Бажано припинити застосування діуретика за 2-3 дні до початку лікування Рамізес, якщо це можливо.
У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, яким не можна відмінити діуретик, лікування раміприлом слід починати з дози 1,25 мг. Слід ретельно контролювати функцію нирок і рівень калію в крові. Подальше дозування Рамізес слід коригувати в залежності від цільового рівня артеріального тиску. Артеріальна гіпертензія.
Дозу слід підбирати індивідуально, в залежності від особливостей стану пацієнта і результатів контрольних вимірювань артеріального тиску. Рамізес можна застосовувати у вигляді монотерапії або в комбінації з іншими класами антигіпертензивних лікарських засобів.
Початкова доза. Лікування препаратом Рамізес слід починати поступово, з рекомендованої початкової дози 2,5 мг на добу.
У пацієнтів зі значною активацією ренін-ангіотензин-після прийому початкової дози може виникати значне зниження артеріального тиску. Для таких пацієнтів рекомендована доза раміприлу становить 1,25 мг, а їх лікування потрібно починати під контролем.
Титрування дози і підтримуюча доза. Дозу можна подвоювати кожні 2-4 тижні до досягнення цільового рівня артеріального тиску максимальна доза Рамізес становить 10 мг на добу. Як правило, препарат приймати 1 раз на добу.
Профілактика серцево-судинних захворювань.
Початкова доза. Рекомендована початкова доза препарату Рамізес становить 2,5 мг 1 раз на добу.
Титрування дози і підтримуюча доза. В залежності від індивідуальної переносимості препарату дозу слід поступово збільшувати. Рекомендується подвоїти дозу через 1-2 тижні лікування, а потім - через 2-3 тижні - збільшити її до цільової підтримуючої дози 10 мг 1 раз на добу.
Лікування захворювання нирок.
У пацієнтів з діабетом і мікроальбумінурією.
Початкова доза. Рекомендована початкова доза раміприлу становить 1,25 мг 1 раз на добу.
Титрування дози і підтримуюча доза. В залежності від індивідуальної переносимості препарату при подальшому лікуванні дозу збільшують. Через 2 тижні лікування добову дозу рекомендується подвоїти до 2,5 мг, а потім до 5 мг через 2 тижні лікування.
У пацієнтів з діабетом і не менше одним фактором серцево-судинного ризику.
Початкова доза. Рекомендована початкова доза препарату Рамізес становить 2,5 мг 1 раз на добу.
Титрування дози і підтримуюча доза. В залежності від індивідуальної переносимості препарату при подальшому лікуванні дозу збільшують. Через 1-2 тижні лікування добову дозу Рамізес рекомендується подвоїти до 5 мг, а потім до 10 мг через 2-3 тижні лікування. Цільова добова доза становить 10 мг.
У пацієнтів з недіабетичною нефропатією, про яку свідчить наявність макропротеїнурії ≥ 3 г / добу.
Початкова доза. Рекомендована початкова доза раміприлу становить 1,25 мг 1 раз на добу.
Титрування дози і підтримуюча доза. В залежності від індивідуальної переносимості пацієнтом препарату при подальшому лікуванні дозу слід збільшувати. Через 2 тижні лікування добову дозу рекомендується подвоїти до 2,5 мг, а потім до 5 мг через 2 тижні лікування.
Серцева недостатність з клінічними проявами.
Початкова доза. Для пацієнтів, стан яких стабілізувався після лікування діуретиками, рекомендована початкова доза становить 1,25 мг на добу.
Титрування дози і підтримуюча доза. Дозу Рамізес слід титрувати шляхом її подвоєння кожні 1-2 тижні до досягнення максимальної добової дози 10 мг. Бажано розподілити дозу на 2 прийоми.
Вторинна профілактика після перенесеного гострого інфаркту міокарда при наявності серцевої недостатності.
Початкова доза. Через 48 годин після виникнення інфаркту міокарда пацієнтам, стан яких клінічно і гемодинамічно стабільний, слід призначати початкову дозу 2,5 мг 2 рази на добу протягом 3 днів. Якщо початкова доза 2,5 мг переноситься погано, тоді слід застосовувати дозу 1,25 мг 2 рази на добу протягом 2 днів з подальшим підвищенням до 2,5 мг і 5 мг 2 рази на добу. Якщо дозу можна підвищити до 2,5 мг 2 рази на добу, лікування слід відмінити (також див. Наведену вище інформацію щодо дозування препарату для пацієнтів, які отримують діуретики).
Титрування дози і підтримуюча доза. В подальшому добову дозу підвищувати шляхом її подвоєння з інтервалом в 1-3 дні до досягнення цільової підтримуючої дози 5 мг 2 рази на добу. Коли це можливо, підтримуючу дозу розподіляти на 2 прийоми. Якщо дозу можна підвищити до 2,5 мг 2 рази на добу, лікування слід відмінити. Досвіду лікування пацієнтів з важкою серцевою недостатністю (IV ФК за класифікацією NYHA) відразу після інфаркту міокарда все ще недостатньо. Якщо все ж прийнято рішення про лікування таких пацієнтів цим препаратом, рекомендується починати терапію з дози раміприлу 1,25 мг 1 раз на добу і будь-яке її збільшення проводити з надзвичайною обережністю.
Особливі категорії пацієнтів.
Пацієнти з порушенням функції нирок. Добова доза для пацієнтів з порушенням функції нирок залежить від показника кліренсу креатиніну:
якщо кліренс креатиніну ≥ 60 мл / хв, необхідності в корекції початкової дози (2,5 мг / добу) немає, а максимальна добова доза становить 10 мг
якщо кліренс креатиніну 30-60 мл / хв, необхідності в корекції початкової дози (2,5 мг / добу) немає, а максимальна добова доза становить 5 мг
якщо кліренс креатиніну 10-30 мл / хв, початкова добова доза становить 1,25 мг / добу, а максимальна добова доза - 5 мг
; пацієнти з артеріальною гіпертензією, які перебувають на гемодіалізі: при гемодіалізі раміприл виводиться незначно; початкова доза становить 1,25 мг, а максимальна добова доза - 5 мг препарат слід приймати через кілька годин після проведення сеансу гемодіалізу.
Пацієнти з порушенням функції печінки. Лікування препаратом Рамізес пацієнтів з порушеннями функції печінки слід починати під ретельним контролем, а максимальна добова доза в таких випадках повинна становити 2,5 мг.
Пацієнти похилого віку. Початкова доза повинна бути нижчою, а подальше титрування дози слід здійснювати більш поступово, враховуючи високу ймовірність виникнення побічних ефектів, особливо у дуже старих і немічних пацієнтів. У таких випадках слід призначати нижчу початкову дозу - 1,25 мг раміприлу.
Діти
Препарат Рамізес не рекомендується застосовувати дітям, оскільки даних про ефективність і безпеку цього препарату для таких пацієнтів недостатньо.
Показання
- Лікування артеріальної гіпертензії.
Профілактика серцево-судинних захворювань: зниження серцево-судинної захворюваності та летальності у пацієнтів з:
- вираженим серцево-судинним захворюванням атеротромботичного генезу (наявність в анамнезі ішемічної хвороби серця або інсульту або захворювання периферичних судин)
- діабетом, мають принаймні один фактор серцево-судинного ризику.
Лікування захворювання нирок
- початкова клубочкова діабетична нефропатія, про яку свідчить наявність мікроальбумінурії;
- виражена клубочкова діабетична нефропатія, про яку свідчить наявність макропротеїнурії, у пацієнтів, які мають принаймні один фактор серцево-судинного ризику;
- виражена клубочкова недіабетична нефропатія, про яку свідчить наявність макропротеїнурії ≥ 3 г / добу.
- Лікування серцевої недостатності, що супроводжується клінічними проявами.
- Вторинна профілактика після перенесеного гострого інфаркту міокарда: зменшення летальності при гострій стадії інфаркту міокарда у пацієнтів з клінічними ознаками серцевої недостатності при початку лікування більш ніж через 48 годин після виникнення гострого інфаркту міокарда.
Профілактика серцево-судинних захворювань: зниження серцево-судинної захворюваності та летальності у пацієнтів з:
- вираженим серцево-судинним захворюванням атеротромботичного генезу (наявність в анамнезі ішемічної хвороби серця або інсульту або захворювання периферичних судин)
- діабетом, мають принаймні один фактор серцево-судинного ризику.
Лікування захворювання нирок
- початкова клубочкова діабетична нефропатія, про яку свідчить наявність мікроальбумінурії;
- виражена клубочкова діабетична нефропатія, про яку свідчить наявність макропротеїнурії, у пацієнтів, які мають принаймні один фактор серцево-судинного ризику;
- виражена клубочкова недіабетична нефропатія, про яку свідчить наявність макропротеїнурії ≥ 3 г / добу.
- Лікування серцевої недостатності, що супроводжується клінічними проявами.
- Вторинна профілактика після перенесеного гострого інфаркту міокарда: зменшення летальності при гострій стадії інфаркту міокарда у пацієнтів з клінічними ознаками серцевої недостатності при початку лікування більш ніж через 48 годин після виникнення гострого інфаркту міокарда.
Протипоказання
Підвищена чутливість до діючої речовини або до будь-якої з допоміжних речовин, що входять до складу препарату, або іншим інгібіторам АПФ.
Вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. Розділ «Застосування в період вагітності або годування груддю»).
Наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку (спадкового, ідіопатичного або раніше перенесеного на фоні застосування інгібіторів АПФ або антагоністів рецепторів ангіотензину II).
Значний двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз ниркової артерії при наявності єдиної нирки.
Раміприл не слід застосовувати пацієнтам з артеріальною гіпотонією або гемодинамічно нестабільними станами.
Не слід застосовувати разом з препаратами, що містять аліскірен, пацієнтам з цукровим діабетом або помірною або важкою нирковою недостатністю (СКФ
Вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. Розділ «Застосування в період вагітності або годування груддю»).
Наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку (спадкового, ідіопатичного або раніше перенесеного на фоні застосування інгібіторів АПФ або антагоністів рецепторів ангіотензину II).
Значний двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз ниркової артерії при наявності єдиної нирки.
Раміприл не слід застосовувати пацієнтам з артеріальною гіпотонією або гемодинамічно нестабільними станами.
Не слід застосовувати разом з препаратами, що містять аліскірен, пацієнтам з цукровим діабетом або помірною або важкою нирковою недостатністю (СКФ
Особливі вказівки
Рамізес слід застосовувати під постійним наглядом лікаря.
У пацієнтів, які лікувалися інгібіторами АКФ, спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини або глотки.
Невідкладне лікування ангіоневротичного набряку, який загрожує життю, включає невідкладне введення епінефрину (підшкірно або повільно внутрішньовенно), паралельно з контролем ЕКГ і артеріального тиску. Рекомендується госпіталізація, спостереження за хворим протягом 12-24 годин мінімум. Виписувати його можна тільки після того, як симптоми повністю зникнуть.
У пацієнтів, які лікувалися АКФ, спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку кишечника. Ці пацієнти скаржилися на біль у животі (з або без нудоти або блювоти); в деяких випадках також спостерігався ангіоневротичний набряк обличчя. Симптоми ангіоневротичного набряку кишечника зникали після припинення прийому інгібіторів АКФ. Не існує достатнього відповідного терапевтичного досвіду застосування Рамізеса дітям, пацієнтам з тяжким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну нижче 20 мл/хв на 1,73 м2 площі поверхні тіла) і пацієнтам, які перебувають на діалізі.
Пацієнти з підвищеною активністю ренін-ангіотензинової системи. При лікуванні пацієнтів, з підвищеною активністю ренін-ангіотензинової системи, слід бути особливо обережними. Такі хворі мають ризик несподіваного і значного зниження артеріального тиску і погіршення функції нирок в результаті інгібування АКФ, особливо коли інгібітор АКФ або супутній діуретик призначаються вперше або вперше в більш високій дозі. На початку лікування препаратом або при збільшенні дози потрібно проводити ретельний контроль артеріального тиску до тих пір, поки існує загроза його різкого зниження. Підвищену активність ренін-ангіотензинової системи можна очікувати, зокрема у пацієнтів з важкою, особливо злоякісною артеріальною гіпертензією; у пацієнтів з серцевою недостатністю, особливо з тяжкою, або такою, яка лікувалася іншими препаратами, які можуть знижувати артеріальний тиск; у пацієнтів з гемодинамічно значущим утрудненням притоку або відтоку крові від лівого шлуночка (наприклад, через стеноз аорти або стеноз мітрального клапана або гіпертрофічну кардіоміопатію); у пацієнтів з гемодинамічно значущим стенозом ниркової артерії. Цій категорії пацієнтів на початковій фазі лікування потрібно особливе медичне спостереження. Може виникнути необхідність припинити розпочате лікування діуретиками: у пацієнтів, які попередньо приймали діуретики. Якщо припинення прийому або зниження дози діуретика неможливе, на початковій фазі лікування необхідно суворе медичне спостереження; у пацієнтів з загрозою або порушенням водно-електролітного балансу (в результаті недостатнього споживання рідини або солі або, наприклад, у зв'язку з діареєю, блювотою або надмірним потовиділенням, у випадках, коли компенсація нестачі рідини і солі є недостатньою).
Рекомендується корекція стану дегідратації, гіповолемії або дефіциту солі до початку лікування (однак для пацієнтів з серцевою недостатністю такі коригуючі заходи слід ретельно оцінити з точки зору можливого ризику об'ємної перевантаження). При клінічно значущих станах лікування Рамізесом можна починати або продовжувати тільки тоді, коли одночасно застосовуються відповідні заходи щодо попередження надмірного зниження артеріального тиску і зниження функції нирок.
Пацієнти з захворюваннями печінки. У пацієнтів з порушенням функції печінки відповідь на лікування Рамізесом може бути або підвищена, або знижена. Крім того, у пацієнтів з тяжким цирозом печінки з набряками і/або асцитом активність ренін-ангіотензинової системи може бути суттєво підвищена. Тому під час лікування цих хворих необхідно бути особливо обережними.
Пацієнтам, для яких значне зниження артеріального тиску представляє особливий ризик (наприклад, пацієнти з гемодинамічно значущим стенозом коронарних артерій або судин мозку), на початковій фазі лікування необхідний особливий медичний контроль.
Особи похилого віку. У осіб похилого віку реакція на інгібітори АКФ може бути більш вираженою. На початку їх лікування рекомендується оцінка функції нирок. Моніторинг функції нирок. Рекомендується здійснювати моніторинг функції нирок, перш за все в перші тижні лікування інгібітором АКФ. Особливо ретельний контроль необхідний пацієнтам з серцевою недостатністю; зниженням функції нирок; трансплантованою ниркою; вазоренальним захворюванням, включаючи пацієнтів з гемодинамічно значущим одностороннім стенозом ниркової артерії. У останній групі хворих навіть незначне зростання рівня креатиніну в сироватці крові може свідчити про одностороннє зниження функції нирок.
Комбінація з методами екстракорпоральної терапії. При прийомі Рамізеса не можна проводити процедури екстракорпоральної терапії, в результаті яких відбувається контакт крові з негативно зарядженими поверхнями через ризик розвитку тяжкого анафілактичного шоку. Отже, при застосуванні препарату не слід проводити процедуру діалізу або гемофільтрації з застосуванням полі(акрилонітринових, натрій-2-метилсульфонатних) мембран з високою ультрафільтраційною активністю (наприклад, «AN 69») і процедуру аферезу ЛНП (ліпопротеїнів низької щільності) з застосуванням декстрана сульфату.
Гіперкаліємія. У деяких пацієнтів, які отримували інгібітори АКФ, включаючи раміприл, спостерігали гіперкаліємію. Ризик виникнення гіперкаліємії вищий у пацієнтів з нирковою недостатністю, осіб старше 70 років, з неконтрольованим цукровим діабетом, у тих, хто отримує солі калію, калійзберігаючі діуретики, а також інші активні речовини, що підвищують рівень калію, або при таких станах, як дегідратація, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз. Якщо спільне застосування перелічених препаратів вважається доцільним, рекомендований регулярний моніторинг рівня калію в сироватці крові.
Нейтропенія/агранулоцитоз. Випадки нейтропенії/агранулоцитозу, а також тромбоцитопенії і анемії спостерігаються рідко. Є повідомлення про можливість пригнічення кісткового мозку. Рекомендується контролювати кількість білих клітин крові для виявлення можливої лейкопенії. Необхідно частіше здійснювати гемолітичний моніторинг пацієнтам з порушеною функцією нирок, з супутніми колагенозами (системною червоною вовчанкою або склеродермією) і на початковій фазі лікування або якщо пацієнт приймає інші препарати, які можуть викликати зміну картини крові.
Кашель. У деяких хворих при застосуванні інгібіторів АКФ спостерігається кашель. Характерно, що кашель непродуктивний, персистуючий і проходить після припинення терапії. Ймовірність кашлю, викликаного інгібіторами АКФ, повинна розглядатися при проведенні диференційної діагностики кашлю.
Препарат містить лактозу, тому його не слід призначати пацієнтам з рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, дефіцитом лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції.
Застосування в період вагітності або годування груддю. Рамізес протипоказаний при вагітності. Перед початком його застосування слід виключити вагітність, а також запобігти її настанню, використовуючи адекватний метод контрацепції. Якщо вагітність настала під час прийому Рамізеса, його слід відразу ж замінити препаратом, що не містить інгібітор АКФ.
Годування груддю є протипоказанням для застосування препарату.
Застосування в педіатрії. Через відсутність достатнього клінічного досвіду Рамізес не можна призначати дітям і підліткам до 18 років.
Особливість впливу лікарського засобу на здатність керувати транспортом і потенційно небезпечними механізмами. Деякі побічні ефекти (наприклад, деякі симптоми зниження артеріального тиску, зокрема запаморочення) можуть негативно впливати на здатність пацієнта концентрувати увагу і швидкість психомоторних реакцій, особливо на початку лікування або при переході з лікування іншими препаратами. Після прийому першої дози або подальшого підвищення дози не бажано керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами протягом кількох годин.
У пацієнтів, які лікувалися інгібіторами АКФ, спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини або глотки.
Невідкладне лікування ангіоневротичного набряку, який загрожує життю, включає невідкладне введення епінефрину (підшкірно або повільно внутрішньовенно), паралельно з контролем ЕКГ і артеріального тиску. Рекомендується госпіталізація, спостереження за хворим протягом 12-24 годин мінімум. Виписувати його можна тільки після того, як симптоми повністю зникнуть.
У пацієнтів, які лікувалися АКФ, спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку кишечника. Ці пацієнти скаржилися на біль у животі (з або без нудоти або блювоти); в деяких випадках також спостерігався ангіоневротичний набряк обличчя. Симптоми ангіоневротичного набряку кишечника зникали після припинення прийому інгібіторів АКФ. Не існує достатнього відповідного терапевтичного досвіду застосування Рамізеса дітям, пацієнтам з тяжким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну нижче 20 мл/хв на 1,73 м2 площі поверхні тіла) і пацієнтам, які перебувають на діалізі.
Пацієнти з підвищеною активністю ренін-ангіотензинової системи. При лікуванні пацієнтів, з підвищеною активністю ренін-ангіотензинової системи, слід бути особливо обережними. Такі хворі мають ризик несподіваного і значного зниження артеріального тиску і погіршення функції нирок в результаті інгібування АКФ, особливо коли інгібітор АКФ або супутній діуретик призначаються вперше або вперше в більш високій дозі. На початку лікування препаратом або при збільшенні дози потрібно проводити ретельний контроль артеріального тиску до тих пір, поки існує загроза його різкого зниження. Підвищену активність ренін-ангіотензинової системи можна очікувати, зокрема у пацієнтів з важкою, особливо злоякісною артеріальною гіпертензією; у пацієнтів з серцевою недостатністю, особливо з тяжкою, або такою, яка лікувалася іншими препаратами, які можуть знижувати артеріальний тиск; у пацієнтів з гемодинамічно значущим утрудненням притоку або відтоку крові від лівого шлуночка (наприклад, через стеноз аорти або стеноз мітрального клапана або гіпертрофічну кардіоміопатію); у пацієнтів з гемодинамічно значущим стенозом ниркової артерії. Цій категорії пацієнтів на початковій фазі лікування потрібно особливе медичне спостереження. Може виникнути необхідність припинити розпочате лікування діуретиками: у пацієнтів, які попередньо приймали діуретики. Якщо припинення прийому або зниження дози діуретика неможливе, на початковій фазі лікування необхідно суворе медичне спостереження; у пацієнтів з загрозою або порушенням водно-електролітного балансу (в результаті недостатнього споживання рідини або солі або, наприклад, у зв'язку з діареєю, блювотою або надмірним потовиділенням, у випадках, коли компенсація нестачі рідини і солі є недостатньою).
Рекомендується корекція стану дегідратації, гіповолемії або дефіциту солі до початку лікування (однак для пацієнтів з серцевою недостатністю такі коригуючі заходи слід ретельно оцінити з точки зору можливого ризику об'ємної перевантаження). При клінічно значущих станах лікування Рамізесом можна починати або продовжувати тільки тоді, коли одночасно застосовуються відповідні заходи щодо попередження надмірного зниження артеріального тиску і зниження функції нирок.
Пацієнти з захворюваннями печінки. У пацієнтів з порушенням функції печінки відповідь на лікування Рамізесом може бути або підвищена, або знижена. Крім того, у пацієнтів з тяжким цирозом печінки з набряками і/або асцитом активність ренін-ангіотензинової системи може бути суттєво підвищена. Тому під час лікування цих хворих необхідно бути особливо обережними.
Пацієнтам, для яких значне зниження артеріального тиску представляє особливий ризик (наприклад, пацієнти з гемодинамічно значущим стенозом коронарних артерій або судин мозку), на початковій фазі лікування необхідний особливий медичний контроль.
Особи похилого віку. У осіб похилого віку реакція на інгібітори АКФ може бути більш вираженою. На початку їх лікування рекомендується оцінка функції нирок. Моніторинг функції нирок. Рекомендується здійснювати моніторинг функції нирок, перш за все в перші тижні лікування інгібітором АКФ. Особливо ретельний контроль необхідний пацієнтам з серцевою недостатністю; зниженням функції нирок; трансплантованою ниркою; вазоренальним захворюванням, включаючи пацієнтів з гемодинамічно значущим одностороннім стенозом ниркової артерії. У останній групі хворих навіть незначне зростання рівня креатиніну в сироватці крові може свідчити про одностороннє зниження функції нирок.
Комбінація з методами екстракорпоральної терапії. При прийомі Рамізеса не можна проводити процедури екстракорпоральної терапії, в результаті яких відбувається контакт крові з негативно зарядженими поверхнями через ризик розвитку тяжкого анафілактичного шоку. Отже, при застосуванні препарату не слід проводити процедуру діалізу або гемофільтрації з застосуванням полі(акрилонітринових, натрій-2-метилсульфонатних) мембран з високою ультрафільтраційною активністю (наприклад, «AN 69») і процедуру аферезу ЛНП (ліпопротеїнів низької щільності) з застосуванням декстрана сульфату.
Гіперкаліємія. У деяких пацієнтів, які отримували інгібітори АКФ, включаючи раміприл, спостерігали гіперкаліємію. Ризик виникнення гіперкаліємії вищий у пацієнтів з нирковою недостатністю, осіб старше 70 років, з неконтрольованим цукровим діабетом, у тих, хто отримує солі калію, калійзберігаючі діуретики, а також інші активні речовини, що підвищують рівень калію, або при таких станах, як дегідратація, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз. Якщо спільне застосування перелічених препаратів вважається доцільним, рекомендований регулярний моніторинг рівня калію в сироватці крові.
Нейтропенія/агранулоцитоз. Випадки нейтропенії/агранулоцитозу, а також тромбоцитопенії і анемії спостерігаються рідко. Є повідомлення про можливість пригнічення кісткового мозку. Рекомендується контролювати кількість білих клітин крові для виявлення можливої лейкопенії. Необхідно частіше здійснювати гемолітичний моніторинг пацієнтам з порушеною функцією нирок, з супутніми колагенозами (системною червоною вовчанкою або склеродермією) і на початковій фазі лікування або якщо пацієнт приймає інші препарати, які можуть викликати зміну картини крові.
Кашель. У деяких хворих при застосуванні інгібіторів АКФ спостерігається кашель. Характерно, що кашель непродуктивний, персистуючий і проходить після припинення терапії. Ймовірність кашлю, викликаного інгібіторами АКФ, повинна розглядатися при проведенні диференційної діагностики кашлю.
Препарат містить лактозу, тому його не слід призначати пацієнтам з рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, дефіцитом лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції.
Застосування в період вагітності або годування груддю. Рамізес протипоказаний при вагітності. Перед початком його застосування слід виключити вагітність, а також запобігти її настанню, використовуючи адекватний метод контрацепції. Якщо вагітність настала під час прийому Рамізеса, його слід відразу ж замінити препаратом, що не містить інгібітор АКФ.
Годування груддю є протипоказанням для застосування препарату.
Застосування в педіатрії. Через відсутність достатнього клінічного досвіду Рамізес не можна призначати дітям і підліткам до 18 років.
Особливість впливу лікарського засобу на здатність керувати транспортом і потенційно небезпечними механізмами. Деякі побічні ефекти (наприклад, деякі симптоми зниження артеріального тиску, зокрема запаморочення) можуть негативно впливати на здатність пацієнта концентрувати увагу і швидкість психомоторних реакцій, особливо на початку лікування або при переході з лікування іншими препаратами. Після прийому першої дози або подальшого підвищення дози не бажано керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами протягом кількох годин.
Побічні ефекти
З боку серцево-судинної системи: ішемія міокарда, включаючи стенокардію або інфаркт міокарда, тахікардія, аритмія, відчуття посилення серцебиття, периферичні набряки.
З боку судинної системи: артеріальна гіпотензія, ортостатичне зниження артеріального тиску, непритомність, стеноз судин, гіпоперфузія, васкуліт, феномен Рейно, припливи.
З боку сечовидільної системи: порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність, збільшення сечоутворення, погіршення перебігу фонової протеїнурії, підвищення рівня сечовини і креатиніну в крові.
З боку дихальної системи: непродуктивний подразнюючий кашель, бронхіт, синусит, задишка, закладеність носа, бронхоспазм, в тому числі загострення астми.
З боку шлунково-кишкового тракту: запальні явища в шлунково-кишковому тракті, розлади травлення, дискомфорт в животі, диспепсія, діарея, нудота, блювота, панкреатит (повідомлялося про летальні наслідки при застосуванні інгібіторів АПФ), підвищення рівня ферментів підшлункової залози, ангіоневротичний набряк тонкого кишечника, біль у верхній частині живота, гастрит, запор, сухість у роті, глосит, стоматит.
З боку травної системи: підвищення рівня печінкових ферментів і / або кон'югатів білірубіну, холестатична жовтяниця, пошкодження печінкових клітин, гостра печінкова недостатність, холестатичний або цитолітичний гепатит (в виняткових випадках - з летальним наслідком).
З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, парестезії, агевзія, дисгевзія, тремор, порушення рівноваги, церебральна ішемія, в тому числі ішемічний інсульт і транзиторна ішемічна атака, порушення психомоторних функцій, печіння, паросмія.
З боку органу зору: порушення зору, включаючи нечіткість зору, кон'юнктивіт.
З боку органів слуху: порушення слуху, шум у вухах.
З боку шкіри і підшкірних тканин: висип, зокрема макулопапульозні, ангіоневротичний набряк (обструкція дихальних шляхів внаслідок ангіоневротичного набряку може мати летальний наслідок), свербіж, кропив'янка, гіпергідроз, ексфоліативний дерматит, оніхоліз, реакція фоточутливості, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса Джонсона, мультиформна еритема, пемфігус, загострення перебігу псоріазу, псоріатичний дерматит, пемфігоїдна або ліхеноїдна висипка або енантема, алопеція.
З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини: м'язові спазми, міалгія, артралгія.
З боку ендокринної системи: синдром неналежної секреції АДГ.
З боку метаболізму і харчування: підвищення рівня калію в крові, анорексія, зниження апетиту, зниження рівня натрію в крові.
З боку крові і лімфатичної системи: еозинофілія, зменшення кількості лейкоцитів (включаючи нейтропенію або агранулоцитоз), зменшення кількості еритроцитів, зниження рівня гемоглобіну, зменшення кількості тромбоцитів, недостатність кісткового мозку, панцитопенія, гемолітична анемія.
З боку імунної системи: анафілактичні і анафілактоїдні реакції, підвищення рівня антиядерних антитіл.
З боку репродуктивної системи: транзиторна еректильна імпотенція, зниження лібідо, гінекомастія.
З боку психіки: зниження настрою, тривожність, нервозність, занепокоєння, порушення сну, включаючи сонливість, стан сплутаності свідомості, порушення уваги.
Загальні порушення: біль у грудях, астенія, пірексія, втомлюваність.
З боку судинної системи: артеріальна гіпотензія, ортостатичне зниження артеріального тиску, непритомність, стеноз судин, гіпоперфузія, васкуліт, феномен Рейно, припливи.
З боку сечовидільної системи: порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність, збільшення сечоутворення, погіршення перебігу фонової протеїнурії, підвищення рівня сечовини і креатиніну в крові.
З боку дихальної системи: непродуктивний подразнюючий кашель, бронхіт, синусит, задишка, закладеність носа, бронхоспазм, в тому числі загострення астми.
З боку шлунково-кишкового тракту: запальні явища в шлунково-кишковому тракті, розлади травлення, дискомфорт в животі, диспепсія, діарея, нудота, блювота, панкреатит (повідомлялося про летальні наслідки при застосуванні інгібіторів АПФ), підвищення рівня ферментів підшлункової залози, ангіоневротичний набряк тонкого кишечника, біль у верхній частині живота, гастрит, запор, сухість у роті, глосит, стоматит.
З боку травної системи: підвищення рівня печінкових ферментів і / або кон'югатів білірубіну, холестатична жовтяниця, пошкодження печінкових клітин, гостра печінкова недостатність, холестатичний або цитолітичний гепатит (в виняткових випадках - з летальним наслідком).
З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, парестезії, агевзія, дисгевзія, тремор, порушення рівноваги, церебральна ішемія, в тому числі ішемічний інсульт і транзиторна ішемічна атака, порушення психомоторних функцій, печіння, паросмія.
З боку органу зору: порушення зору, включаючи нечіткість зору, кон'юнктивіт.
З боку органів слуху: порушення слуху, шум у вухах.
З боку шкіри і підшкірних тканин: висип, зокрема макулопапульозні, ангіоневротичний набряк (обструкція дихальних шляхів внаслідок ангіоневротичного набряку може мати летальний наслідок), свербіж, кропив'янка, гіпергідроз, ексфоліативний дерматит, оніхоліз, реакція фоточутливості, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса Джонсона, мультиформна еритема, пемфігус, загострення перебігу псоріазу, псоріатичний дерматит, пемфігоїдна або ліхеноїдна висипка або енантема, алопеція.
З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини: м'язові спазми, міалгія, артралгія.
З боку ендокринної системи: синдром неналежної секреції АДГ.
З боку метаболізму і харчування: підвищення рівня калію в крові, анорексія, зниження апетиту, зниження рівня натрію в крові.
З боку крові і лімфатичної системи: еозинофілія, зменшення кількості лейкоцитів (включаючи нейтропенію або агранулоцитоз), зменшення кількості еритроцитів, зниження рівня гемоглобіну, зменшення кількості тромбоцитів, недостатність кісткового мозку, панцитопенія, гемолітична анемія.
З боку імунної системи: анафілактичні і анафілактоїдні реакції, підвищення рівня антиядерних антитіл.
З боку репродуктивної системи: транзиторна еректильна імпотенція, зниження лібідо, гінекомастія.
З боку психіки: зниження настрою, тривожність, нервозність, занепокоєння, порушення сну, включаючи сонливість, стан сплутаності свідомості, порушення уваги.
Загальні порушення: біль у грудях, астенія, пірексія, втомлюваність.
Передозування
Симптоми. Передозування може викликати надмірне розширення периферичних судин (з вираженою артеріальною гіпотензією, шоком), брадикардію, порушення балансу електролітів і ниркову недостатність.
Лікування. Загальні заходи (промивання шлунка, прийом активованого вугілля і натрію сульфату, якщо можливо, протягом перших 30 хв.). При артеріальній гіпотензії додатково до заходів, спрямованих на відновлення об'єму рідини і сольового балансу, слід застосовувати агоністи α1-адренергічних рецепторів (наприклад, норепінефрин, допамін).
Немає даних щодо ефективності форсованого діурезу, зміни рН сечі, гемофільтрації або діалізу, з точки зору прискорення елімінації раміприлу або раміприлату.
Лікування. Загальні заходи (промивання шлунка, прийом активованого вугілля і натрію сульфату, якщо можливо, протягом перших 30 хв.). При артеріальній гіпотензії додатково до заходів, спрямованих на відновлення об'єму рідини і сольового балансу, слід застосовувати агоністи α1-адренергічних рецепторів (наприклад, норепінефрин, допамін).
Немає даних щодо ефективності форсованого діурезу, зміни рН сечі, гемофільтрації або діалізу, з точки зору прискорення елімінації раміприлу або раміприлату.
Лікарняна взаємодія
При одночасному застосуванні Рамізеса та інших антигіпертензивних лікарських засобів (наприклад діуретиків), інших препаратів, здатних знижувати артеріальний тиск (наприклад нітратів, трициклічних антидепресантів, анестетиків) слід очікувати посилення гіпотензивного ефекту раміприлу. Рекомендовано регулярно контролювати сироваткову концентрацію натрію у пацієнтів, які одночасно отримують лікування діуретиками.
Одночасне застосування Рамізеса та судинозвужувальних симпатоміметиків може послаблювати ефект зниження артеріального тиску Рамізеса. Рекомендовано особливо ретельно контролювати артеріальний тиск.
Одночасне застосування Рамізеса з алопуринолом, імунодепресантами, кортикостероїдами, прокаїнамідом, цитостатиками та іншими лікарськими засобами, які можуть викликати зміни в гемограмі, може підвищувати ймовірність виникнення гематологічних реакцій.
При одночасному застосуванні Рамізеса з солями літію екскреція літію може знижуватися. Таке зниження може призвести до зростання концентрації літію в сироватці крові і підвищення токсичності літію. У зв'язку з цим необхідно контролювати концентрацію літію.
Одночасне застосування Рамізеса з протидіабетичними засобами (наприклад інсуліном і похідними сульфонілсечовини) може підвищувати ефект інсуліну. В окремих випадках це може призводити до розвитку гіпоглікемічної реакції у пацієнтів, які одночасно застосовують протидіабетичні засоби і раміприл. На початку лікування рекомендується особливо ретельний моніторинг рівня глюкози в крові.
При одночасному застосуванні Рамізеса і нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ) можливо послаблення ефекту зниження тиску крові. Крім того, одночасне лікування інгібіторами АКФ і НПЗЗ може викликати підвищення ризику зниження функції нирок і підвищення рівня калію в сироватці крові.
Можливе підвищення концентрації калію в сироватці крові при одночасному призначенні Рамізеса з гепарином.
Рамізес може посилювати пригнічувальну дію етанолу.
Підвищене споживання солі може послаблювати антигіпертензивну дію Рамізеса.
Під час лікування інгібіторами АКФ зростає ймовірність виникнення і тяжкість анафілактичних і анафілактоїдних реакцій на отруту комах. Вважається, що такий ефект може також спостерігатися і щодо інших алергенів.
Одночасне застосування Рамізеса та судинозвужувальних симпатоміметиків може послаблювати ефект зниження артеріального тиску Рамізеса. Рекомендовано особливо ретельно контролювати артеріальний тиск.
Одночасне застосування Рамізеса з алопуринолом, імунодепресантами, кортикостероїдами, прокаїнамідом, цитостатиками та іншими лікарськими засобами, які можуть викликати зміни в гемограмі, може підвищувати ймовірність виникнення гематологічних реакцій.
При одночасному застосуванні Рамізеса з солями літію екскреція літію може знижуватися. Таке зниження може призвести до зростання концентрації літію в сироватці крові і підвищення токсичності літію. У зв'язку з цим необхідно контролювати концентрацію літію.
Одночасне застосування Рамізеса з протидіабетичними засобами (наприклад інсуліном і похідними сульфонілсечовини) може підвищувати ефект інсуліну. В окремих випадках це може призводити до розвитку гіпоглікемічної реакції у пацієнтів, які одночасно застосовують протидіабетичні засоби і раміприл. На початку лікування рекомендується особливо ретельний моніторинг рівня глюкози в крові.
При одночасному застосуванні Рамізеса і нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ) можливо послаблення ефекту зниження тиску крові. Крім того, одночасне лікування інгібіторами АКФ і НПЗЗ може викликати підвищення ризику зниження функції нирок і підвищення рівня калію в сироватці крові.
Можливе підвищення концентрації калію в сироватці крові при одночасному призначенні Рамізеса з гепарином.
Рамізес може посилювати пригнічувальну дію етанолу.
Підвищене споживання солі може послаблювати антигіпертензивну дію Рамізеса.
Під час лікування інгібіторами АКФ зростає ймовірність виникнення і тяжкість анафілактичних і анафілактоїдних реакцій на отруту комах. Вважається, що такий ефект може також спостерігатися і щодо інших алергенів.
Лікарська форма
Таблетки 2,5 мг, 5 мг і 10 мг.
Одна таблетка містить:
активна речовина - раміприлу 2,5 мг, 5 мг, 10 мг в перерахунку на 100 % речовину;
допоміжні речовини: таблетки по 2,5 мг: натрію гідрокарбонат, лактози моногідрат (80), натрію кроскармелоза, крохмаль прежелатинізований 1500, магнію стеарат, заліза (III) оксид жовтий (Е 172);
таблетки по 5 мг: натрію гідрокарбонат, лактози моногідрат (80), натрію кроскармелоза, крохмаль прежелатинізований 1500, магнію стеарат, заліза (III) оксид жовтий (Е 172), заліза (III) оксид червоний (Е 172);
таблетки по 10 мг: натрію гідрокарбонат, лактози моногідрат (80), натрію кроскармелоза, крохмаль прежелатинізований 1500, магнію стеарат.
Опис:
Таблетки по 2,5 мг: таблетки плоскоциліндричної форми, світло-жовтого кольору з фаскою і рискою, зі слабким специфічним запахом або без запаху. На поверхні таблеток допускаються незначні вкраплення і мармуровість.
Таблетки по 5 мг: таблетки плоскоциліндричної форми, світло-рожевого кольору з фаскою і рискою, зі слабким специфічним запахом або без запаху. На поверхні таблеток допускаються незначні вкраплення і мармуровість.
Таблетки по 10 мг: таблетки плоскоциліндричної форми, білого або майже білого кольору з фаскою і рискою, зі слабким специфічним запахом або без запаху. На поверхні таблеток допускається незначна мармуровість.
Одна таблетка містить:
активна речовина - раміприлу 2,5 мг, 5 мг, 10 мг в перерахунку на 100 % речовину;
допоміжні речовини: таблетки по 2,5 мг: натрію гідрокарбонат, лактози моногідрат (80), натрію кроскармелоза, крохмаль прежелатинізований 1500, магнію стеарат, заліза (III) оксид жовтий (Е 172);
таблетки по 5 мг: натрію гідрокарбонат, лактози моногідрат (80), натрію кроскармелоза, крохмаль прежелатинізований 1500, магнію стеарат, заліза (III) оксид жовтий (Е 172), заліза (III) оксид червоний (Е 172);
таблетки по 10 мг: натрію гідрокарбонат, лактози моногідрат (80), натрію кроскармелоза, крохмаль прежелатинізований 1500, магнію стеарат.
Опис:
Таблетки по 2,5 мг: таблетки плоскоциліндричної форми, світло-жовтого кольору з фаскою і рискою, зі слабким специфічним запахом або без запаху. На поверхні таблеток допускаються незначні вкраплення і мармуровість.
Таблетки по 5 мг: таблетки плоскоциліндричної форми, світло-рожевого кольору з фаскою і рискою, зі слабким специфічним запахом або без запаху. На поверхні таблеток допускаються незначні вкраплення і мармуровість.
Таблетки по 10 мг: таблетки плоскоциліндричної форми, білого або майже білого кольору з фаскою і рискою, зі слабким специфічним запахом або без запаху. На поверхні таблеток допускається незначна мармуровість.
