Реліум
Relium
АТХ код:
Аналоги (дженерики, синоніми)
Седуксен, Діазепам, Реланіум, Сібазон
Діюча речовина
Фармакологічна група
З тієї ж фармакологічної групи
Рецепт латинською
Rp.: "Relium" 5 mg
D.t.d. № 20 in tab.
S.: Внутрішньо, по 1 таблетці на ніч, незалежно від прийому їжі
Rp.: Sol. "Relium" 0,5% - 2 ml
D.t.d. № 5 in amp.
S. По 2 мл внутрішньом'язово одноразово
D.t.d. № 20 in tab.
S.: Внутрішньо, по 1 таблетці на ніч, незалежно від прийому їжі
Rp.: Sol. "Relium" 0,5% - 2 ml
D.t.d. № 5 in amp.
S. По 2 мл внутрішньом'язово одноразово
Фармакологічні властивості
Анксіолітична, снодійна, протисудомна, міорелаксуюча.
Фармакодинаміка
Препарат належить до списку психотропних речовин (список III).
Діазепам належить до групи похідних бензодіазепіну. Препарат діє на багато структур центральної нервової системи.
Клінічна дія діазепаму проявляється вираженою анксіолітичною та протисудомною дією; дещо слабше виражений снодійний та центральний міорелаксуючий ефект.
Механізм дії діазепаму тісно пов'язаний з гальмівним ендогенним нейромедіатором гамма-аміномасляною кислотою (ГАМК) та рецептором ГАМК-А, через який нейромедіатор реалізує свої ефекти в центральній нервовій системі.
Як і всі інші бензодіазепіни, діазепам підсилює гальмівний вплив ГАМК-ергічних нейронів у центральній нервовій системі. Стимулює бензодіазепінові рецептори, розташовані в алостеричному центрі постсинаптичних ГАМК-рецепторів висхідної активуючої ретикулярної формації стовбура головного мозку та вставних нейронів бічних рогів спинного мозку (лімбічна система, таламус, гіпоталамус), гальмує полісинаптичні спінальні рефлекси.
Анксіолітична дія обумовлена впливом на мигдалеподібний комплекс лімбічної системи та проявляється у зменшенні емоційного напруження, ослабленні тривоги, страху, неспокою.
Седативний ефект обумовлений впливом на ретикулярну формацію стовбура головного мозку та неспецифічні ядра таламуса і проявляється зменшенням симптоматики невротичного походження (тривоги, страху).
Основний механізм снодійної дії полягає в пригніченні клітин ретикулярної формації стовбура головного мозку.
Протисудомна дія реалізується шляхом підсилення пресинаптичного гальмування. Пригнічується поширення епілептогенної активності, але не знімається збуджений стан вогнища.
Центральна міорелаксуюча дія обумовлена гальмуванням полісинаптичних спінальних аферентних гальмівних шляхів (в меншій мірі і моносинаптичних). Можливе і пряме гальмування рухових нервів та функції м'язів.
Маючи помірну симпатолітичну активність, може викликати зниження артеріального тиску та розширення коронарних судин. Підвищує поріг больової чутливості. Пригнічує симпатоадреналові та парасимпатичні (в тому числі і вестибулярні) пароксизми. Знижує нічну секрецію шлункового соку.
Розвиток терапевтичної дії препарату спостерігається на 2-7 день застосування.
На продуктивну симптоматику психотичного генезу (гострі маревні, галюцинаторні, афективні розлади) практично не впливає, рідко спостерігається зменшення афективної напруженості, маревних розладів.
При абстинентному синдромі при хронічному алкоголізмі викликає ослаблення ажитації, тремору, негативізму, а також алкогольного делірію та галюцинацій.
Терапевтичний ефект у хворих кардіалгіями, аритміями та парестезіями спостерігається до кінця 1 тижня.
Діазепам належить до групи похідних бензодіазепіну. Препарат діє на багато структур центральної нервової системи.
Клінічна дія діазепаму проявляється вираженою анксіолітичною та протисудомною дією; дещо слабше виражений снодійний та центральний міорелаксуючий ефект.
Механізм дії діазепаму тісно пов'язаний з гальмівним ендогенним нейромедіатором гамма-аміномасляною кислотою (ГАМК) та рецептором ГАМК-А, через який нейромедіатор реалізує свої ефекти в центральній нервовій системі.
Як і всі інші бензодіазепіни, діазепам підсилює гальмівний вплив ГАМК-ергічних нейронів у центральній нервовій системі. Стимулює бензодіазепінові рецептори, розташовані в алостеричному центрі постсинаптичних ГАМК-рецепторів висхідної активуючої ретикулярної формації стовбура головного мозку та вставних нейронів бічних рогів спинного мозку (лімбічна система, таламус, гіпоталамус), гальмує полісинаптичні спінальні рефлекси.
Анксіолітична дія обумовлена впливом на мигдалеподібний комплекс лімбічної системи та проявляється у зменшенні емоційного напруження, ослабленні тривоги, страху, неспокою.
Седативний ефект обумовлений впливом на ретикулярну формацію стовбура головного мозку та неспецифічні ядра таламуса і проявляється зменшенням симптоматики невротичного походження (тривоги, страху).
Основний механізм снодійної дії полягає в пригніченні клітин ретикулярної формації стовбура головного мозку.
Протисудомна дія реалізується шляхом підсилення пресинаптичного гальмування. Пригнічується поширення епілептогенної активності, але не знімається збуджений стан вогнища.
Центральна міорелаксуюча дія обумовлена гальмуванням полісинаптичних спінальних аферентних гальмівних шляхів (в меншій мірі і моносинаптичних). Можливе і пряме гальмування рухових нервів та функції м'язів.
Маючи помірну симпатолітичну активність, може викликати зниження артеріального тиску та розширення коронарних судин. Підвищує поріг больової чутливості. Пригнічує симпатоадреналові та парасимпатичні (в тому числі і вестибулярні) пароксизми. Знижує нічну секрецію шлункового соку.
Розвиток терапевтичної дії препарату спостерігається на 2-7 день застосування.
На продуктивну симптоматику психотичного генезу (гострі маревні, галюцинаторні, афективні розлади) практично не впливає, рідко спостерігається зменшення афективної напруженості, маревних розладів.
При абстинентному синдромі при хронічному алкоголізмі викликає ослаблення ажитації, тремору, негативізму, а також алкогольного делірію та галюцинацій.
Терапевтичний ефект у хворих кардіалгіями, аритміями та парестезіями спостерігається до кінця 1 тижня.
Фармакокінетика
Всмоктування
Після перорального застосування, діазепам добре і швидко всмоктується з травного тракту, біодоступність становить близько 98 %. Після одноразового перорального застосування 20 мг діазепаму, максимальна концентрація в сироватці крові (Сmах) досягається через 0,9-1,3 годин і становить близько 500 нг/мл.
Розподіл
Діазепам приблизно на 94-99 % зв'язується з білками крові. Проникає через гематоенцефалічний та плацентарний бар'єр, проникає в молоко матері. Діазепам проявляє велике споріднення до жирової тканини, в якій депонується і звідти поступово вивільняється в кров. Об'єм розподілу становить 1,1-1,5 л/кг.
Метаболізм
Діазепам піддається метаболізму в печінці з утворенням активних метаболітів: N-дезметилдиазепама (нордиазепама), темазепама та оксазепама, які потім зв'язуються з глюкуроновою кислотою. Період напіввиведення (t1/2) становить 24-48 годин, може подовжуватися у новонароджених, пацієнтів похилого віку та пацієнтів з печінково-нирковою недостатністю. Активні метаболіти подовжують період напіввиведення; період напіввиведення N-дезметилоксазепама може досягати 100 годин, залежно від віку та активності печінки.
Виведення
Діазепам та його метаболіти виводяться, головним чином, з сечею у вигляді метаболітів. До 25% препарату може виводитися нирками в незміненому вигляді. Повторювані дози препарату можуть призвести до кумуляції препарату та його метаболітів.
Після перорального застосування, діазепам добре і швидко всмоктується з травного тракту, біодоступність становить близько 98 %. Після одноразового перорального застосування 20 мг діазепаму, максимальна концентрація в сироватці крові (Сmах) досягається через 0,9-1,3 годин і становить близько 500 нг/мл.
Розподіл
Діазепам приблизно на 94-99 % зв'язується з білками крові. Проникає через гематоенцефалічний та плацентарний бар'єр, проникає в молоко матері. Діазепам проявляє велике споріднення до жирової тканини, в якій депонується і звідти поступово вивільняється в кров. Об'єм розподілу становить 1,1-1,5 л/кг.
Метаболізм
Діазепам піддається метаболізму в печінці з утворенням активних метаболітів: N-дезметилдиазепама (нордиазепама), темазепама та оксазепама, які потім зв'язуються з глюкуроновою кислотою. Період напіввиведення (t1/2) становить 24-48 годин, може подовжуватися у новонароджених, пацієнтів похилого віку та пацієнтів з печінково-нирковою недостатністю. Активні метаболіти подовжують період напіввиведення; період напіввиведення N-дезметилоксазепама може досягати 100 годин, залежно від віку та активності печінки.
Виведення
Діазепам та його метаболіти виводяться, головним чином, з сечею у вигляді метаболітів. До 25% препарату може виводитися нирками в незміненому вигляді. Повторювані дози препарату можуть призвести до кумуляції препарату та його метаболітів.
Спосіб застосування
Для дорослих:
Розчин для в/в та в/м введення
Розчин призначений для в/м та в/в струменевого або крапельного введення.
В/м розчин вводять глибоко в великі м'язи.
Для в/в струменевого введення 2 мл препарату змішують з 8 мл 5% розчину глюкози або фізіологічного розчину, швидкість введення – не більше 4 мл за 1 хвилину.
Для в/в крапельного введення 20 мл (10 ампул) Реліуму розводять у 500 мл 5% розчину глюкози або фізіологічного розчину, швидкість введення – 40 мл протягом 60 хвилин.
Рекомендоване дозування для в/в або в/м введення дорослим хворим:
- Гострі випадки тривоги та неспокою: по 2-5 мг 1 раз на добу, для досягнення клінічного ефекту – в тій же дозі повторно через 180-240 хвилин;
- Фобічні розлади у важкій формі: 5-10 мг, при необхідності через 180-240 хвилин показано повторне введення в тій же дозі;
- Алкогольний абстинентний синдром: 10 мг одноразово, для досягнення клінічного ефекту через 180-240 хвилин можна додатково ввести 5-10 мг;
- Столбняк, атетоз, м'язові спазми: 5-10 мг, у разі необхідності можливе підвищення дози;
- Важкі випадки рецидивуючих судомних нападів, епілептичний статус: початкова доза – 5-10 мг одноразово, потім через 10-15 хвилин і 120-240 хвилин допускається повторне введення, але не більше 30 мг сумарно;
- Премедикація: в/в повільно – 10 мг, при відсутності одночасного застосування наркотичних анальгетиків – до 20 мг, або в/м – 5-10 мг за 30 хвилин до процедури.
- При використанні препарату в електроімпульсній терапії хворому в/в вводять за 5-10 хвилин до початку процедури 5-10 мг.
Хворим з порушеною функцією печінки та/або нирок необхідно знизити дозу.
У похилому віці або при ослабленому стані пацієнта рекомендується призначати 1/2 звичайної дози.
Таблетки, вкриті оболонкою
Таблетки приймають внутрішньо.
Дозу та період застосування призначає лікар на підставі клінічних показань.
Рекомендоване дозування для дорослих:
Безсоння: короткочасно по 5-10 мг за 30 хвилин до сну;
Алкогольний абстинентний синдром: по 10 мг 3 рази на добу, максимальна добова доза – 60 мг;
Спастичні стани м'язів: по 5 мг 1-3 рази на добу, при необхідності можна збільшити добову дозу до 60 мг.
Розчин призначений для в/м та в/в струменевого або крапельного введення.
В/м розчин вводять глибоко в великі м'язи.
Для в/в струменевого введення 2 мл препарату змішують з 8 мл 5% розчину глюкози або фізіологічного розчину, швидкість введення – не більше 4 мл за 1 хвилину.
Для в/в крапельного введення 20 мл (10 ампул) Реліуму розводять у 500 мл 5% розчину глюкози або фізіологічного розчину, швидкість введення – 40 мл протягом 60 хвилин.
Рекомендоване дозування для в/в або в/м введення дорослим хворим:
- Гострі випадки тривоги та неспокою: по 2-5 мг 1 раз на добу, для досягнення клінічного ефекту – в тій же дозі повторно через 180-240 хвилин;
- Фобічні розлади у важкій формі: 5-10 мг, при необхідності через 180-240 хвилин показано повторне введення в тій же дозі;
- Алкогольний абстинентний синдром: 10 мг одноразово, для досягнення клінічного ефекту через 180-240 хвилин можна додатково ввести 5-10 мг;
- Столбняк, атетоз, м'язові спазми: 5-10 мг, у разі необхідності можливе підвищення дози;
- Важкі випадки рецидивуючих судомних нападів, епілептичний статус: початкова доза – 5-10 мг одноразово, потім через 10-15 хвилин і 120-240 хвилин допускається повторне введення, але не більше 30 мг сумарно;
- Премедикація: в/в повільно – 10 мг, при відсутності одночасного застосування наркотичних анальгетиків – до 20 мг, або в/м – 5-10 мг за 30 хвилин до процедури.
- При використанні препарату в електроімпульсній терапії хворому в/в вводять за 5-10 хвилин до початку процедури 5-10 мг.
Хворим з порушеною функцією печінки та/або нирок необхідно знизити дозу.
У похилому віці або при ослабленому стані пацієнта рекомендується призначати 1/2 звичайної дози.
Таблетки, вкриті оболонкою
Таблетки приймають внутрішньо.
Дозу та період застосування призначає лікар на підставі клінічних показань.
Рекомендоване дозування для дорослих:
Безсоння: короткочасно по 5-10 мг за 30 хвилин до сну;
Алкогольний абстинентний синдром: по 10 мг 3 рази на добу, максимальна добова доза – 60 мг;
Спастичні стани м'язів: по 5 мг 1-3 рази на добу, при необхідності можна збільшити добову дозу до 60 мг.
Для дітей:
Таблетки, вкриті оболонкою
Таблетки приймають внутрішньо.
Рекомендоване добове дозування для дітей:
2-3 роки: 2-5 мг;
4-7 років: 4-6 мг;
8-18 років: 5-8 мг.
Добову дозу для дітей пропорційно ділять на 2-3 прийоми.
Розчин для в/в та в/м введення
Розчин призначений для в/м та в/в струменевого або крапельного введення.
В/м розчин вводять глибоко в великі м'язи.
Рекомендоване дозування в педіатрії:
Столбняк: у віці від 5 тижнів життя до 5 років – 1-2 мг, від 5 років і старше – 5-10 мг; препарат вводять в/м або повільно в/в, для досягнення бажаного ефекту можливе повторне введення через 180-240 хвилин;
Епілептичний статус, важкі рецидивуючі судомні напади: під контролем дихальної функції в/в повільно – немовлятам від 5 тижнів життя до 5 років (зі швидкістю 0,2-0,5 мг протягом 2-5 хвилин) – не більше 5 мг, від 5 років і старше (зі швидкістю введення 1 мг протягом 2-5 хвилин) – не більше 10 мг. Для досягнення клінічного ефекту процедуру повторюють через 120-240 хвилин.
Таблетки приймають внутрішньо.
Рекомендоване добове дозування для дітей:
2-3 роки: 2-5 мг;
4-7 років: 4-6 мг;
8-18 років: 5-8 мг.
Добову дозу для дітей пропорційно ділять на 2-3 прийоми.
Розчин для в/в та в/м введення
Розчин призначений для в/м та в/в струменевого або крапельного введення.
В/м розчин вводять глибоко в великі м'язи.
Рекомендоване дозування в педіатрії:
Столбняк: у віці від 5 тижнів життя до 5 років – 1-2 мг, від 5 років і старше – 5-10 мг; препарат вводять в/м або повільно в/в, для досягнення бажаного ефекту можливе повторне введення через 180-240 хвилин;
Епілептичний статус, важкі рецидивуючі судомні напади: під контролем дихальної функції в/в повільно – немовлятам від 5 тижнів життя до 5 років (зі швидкістю 0,2-0,5 мг протягом 2-5 хвилин) – не більше 5 мг, від 5 років і старше (зі швидкістю введення 1 мг протягом 2-5 хвилин) – не більше 10 мг. Для досягнення клінічного ефекту процедуру повторюють через 120-240 хвилин.
Показання
Неврози, стани тривоги, в т.ч. при соматичних захворюваннях (рак, серцева недостатність, артеріальна гіпертензія, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки); тривога, порушення сну, абстиненція при алкоголізмі, епілепсія, епілептичний статус, м'язові спазми центрального походження, посттравматичні стани та рухова реабілітація (для зниження напруження скелетних м'язів), столбняк, еклампсія, невгамовна блювота, премедикація.
Протипоказання
Підвищена чутливість до бензодіазепінів або до будь-якого компонента препарату, розлади дихання центрального походження та важка дихальна недостатність незалежно від причини, Miastenia gravis, синдром нічного апное, закритокутова форма глаукоми, порушення свідомості, стани алкогольного сп'яніння різного ступеня тяжкості, інтоксикація лікарськими засобами, що чинять пригнічувальну дію на ЦНС (наркотичні анальгетики, снодійні та психотропні лікарські засоби), спадкова непереносимість галактози, лактазна недостатність або погане всмоктування глюкози-галактози, важка печінкова недостатність, гіпертрофія передміхурової залози, вагітність (особливо I та III триместр), період грудного вигодовування, дитячий вік.
З обережністю
Епілепсія або епілептичні напади в анамнезі (початок лікування діазепамом або його різка відміна можуть прискорювати розвиток нападів або епілептичного статусу), печінкова та/або ниркова недостатність, порфірія, церебральні та спінальні атаксії, гіперкінез, явища залежності в анамнезі, психоз, схильність до зловживання психоактивними речовинами, органічні захворювання головного мозку (можливі парадоксальні реакції), гіпопротеїнемія, похилий вік, не застосовується при гострому приступі глаукоми.
З обережністю
Епілепсія або епілептичні напади в анамнезі (початок лікування діазепамом або його різка відміна можуть прискорювати розвиток нападів або епілептичного статусу), печінкова та/або ниркова недостатність, порфірія, церебральні та спінальні атаксії, гіперкінез, явища залежності в анамнезі, психоз, схильність до зловживання психоактивними речовинами, органічні захворювання головного мозку (можливі парадоксальні реакції), гіпопротеїнемія, похилий вік, не застосовується при гострому приступі глаукоми.
Особливі вказівки
Ризик формування лікарської залежності зростає при застосуванні у високих дозах (більше 60 мг/добу), значній тривалості лікування, у пацієнтів, які раніше зловживали алкоголем або лікарськими засобами. Без особливих вказівок не слід застосовувати тривало.
Не рекомендується проводити монотерапію бензодіазепінами при поєднанні тривоги з депресією (можливі суїцидальні спроби). При виникненні у хворих парадоксальних реакцій, таких як підвищена агресивність, гострі стани збудження, тривожність, почуття страху, думки про самогубство, галюцинації, посилення м'язових судом, важке засинання, поверхневий сон, діазепам слід відмінити. З обережністю призначати пацієнтам з особистісними та поведінковими порушеннями. Парадоксальні реакції частіше спостерігаються у дітей та пацієнтів старечого віку.
Гострий приступ глаукоми є протипоказанням до призначення діазепаму.
Діазепам здатний викликати амнезію. Тривалість амнезії залежить від дозування.
У процесі лікування хворим категорично забороняється вживання етанолу. Куріння послаблює дію діазепаму.
При нирковій/печінковій недостатності та тривалому лікуванні необхідний контроль картини периферичної крові та активності печінкових ферментів.
Не допустимо різке припинення лікування через ризик виникнення синдрому відміни (судоми, тремор, спазми в животі та м'язах, блювота, пітливість), однак завдяки повільному Т1/2 діазепаму його прояв виражений набагато слабше, ніж у інших бензодіазепінів.
Початок лікування діазепамом або його різка відміна у хворих на епілепсію або з епілептичними нападами в анамнезі можуть прискорювати розвиток нападів або епілептичного статусу.
При використанні значної дози діазепаму розвивається помірна артеріальна гіпотензія. У пацієнтів з глибокими розладами серцевої діяльності може розвинутися значна артеріальна гіпотензія, особливо на фоні вираженої гіповолемії.
Діти, особливо в молодшому віці, дуже чутливі до пригнічувальної дії бензодіазепінів на ЦНС.
Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами
Діазепам може викликати уповільнення швидкості психомоторних реакцій, що слід враховувати пацієнтам, які займаються потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.
Не рекомендується проводити монотерапію бензодіазепінами при поєднанні тривоги з депресією (можливі суїцидальні спроби). При виникненні у хворих парадоксальних реакцій, таких як підвищена агресивність, гострі стани збудження, тривожність, почуття страху, думки про самогубство, галюцинації, посилення м'язових судом, важке засинання, поверхневий сон, діазепам слід відмінити. З обережністю призначати пацієнтам з особистісними та поведінковими порушеннями. Парадоксальні реакції частіше спостерігаються у дітей та пацієнтів старечого віку.
Гострий приступ глаукоми є протипоказанням до призначення діазепаму.
Діазепам здатний викликати амнезію. Тривалість амнезії залежить від дозування.
У процесі лікування хворим категорично забороняється вживання етанолу. Куріння послаблює дію діазепаму.
При нирковій/печінковій недостатності та тривалому лікуванні необхідний контроль картини периферичної крові та активності печінкових ферментів.
Не допустимо різке припинення лікування через ризик виникнення синдрому відміни (судоми, тремор, спазми в животі та м'язах, блювота, пітливість), однак завдяки повільному Т1/2 діазепаму його прояв виражений набагато слабше, ніж у інших бензодіазепінів.
Початок лікування діазепамом або його різка відміна у хворих на епілепсію або з епілептичними нападами в анамнезі можуть прискорювати розвиток нападів або епілептичного статусу.
При використанні значної дози діазепаму розвивається помірна артеріальна гіпотензія. У пацієнтів з глибокими розладами серцевої діяльності може розвинутися значна артеріальна гіпотензія, особливо на фоні вираженої гіповолемії.
Діти, особливо в молодшому віці, дуже чутливі до пригнічувальної дії бензодіазепінів на ЦНС.
Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами
Діазепам може викликати уповільнення швидкості психомоторних реакцій, що слід враховувати пацієнтам, які займаються потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.
Побічні ефекти
З боку системи кровотворення: дуже рідко - нейтропенія (при тривалому застосуванні рекомендується періодичний контроль складу крові), лейкопенія, агранулоцитоз, анемія, тромбоцитопенія.
З боку нервової системи: часто - слабкість, сонливість, атаксія; нечасто - сплутаність свідомості, депресія, дизартрія, незв'язна мова, зниження активності, головний біль, запаморочення, тремор, порушення пам'яті, безсоння, галюцинації, тривожність; рідко - головний біль, ейфорія, депресія, тремор, пригнічений настрій, каталепсія, екстрапірамідні реакції (неконтрольовані рухи тіла, включаючи очі), гіпорефлексія; дуже рідко - парадоксальні реакції (агресивні спалахи, психомоторне збудження, страх, суїцидальна схильність, м'язовий спазм, дратівливість, гостре збудження). Під час і після терапії діазепамом можливі невеликі, клінічно незначущі зміни на електроенцефалограмі (найчастіше, низьковольтна швидка активність).
З боку серцево-судинної системи: нечасто - відчуття серцебиття, брадикардія, непритомність, серцево-судинний колапс.
З боку органів чуття: нечасто - нечіткість зору, диплопія, ністагм.
З боку травної системи: нечасто - запор, нудота, блювота, сухість слизової оболонки порожнини рота або гіперсалівація, печія, гикавка, гастралгія, зниження апетиту; дуже рідко - жовтяниця, порушення функції печінки, підвищення активності печінкових трансаміназ і ЩФ (при тривалому застосуванні рекомендується періодичний контроль функції печінки).
З боку шкірних покривів: рідко - кропив'янка, шкірний висип, свербіж.
З боку кістково-м'язової системи: нечасто - м'язова слабкість.
З боку сечовидільної системи: рідко - нетримання або затримка сечі, порушення функції нирок.
З боку репродуктивної системи: нечасто - підвищення або зниження лібідо, дисменорея.
Вплив на плід: тератогенність (особливо I триместр), у новонароджених, матері яких застосовували препарат, можливе пригнічення ЦНС, порушення дихання і пригнічення смоктального рефлексу.
При тривалому застосуванні бензодіазепінів змінюється переносимість цих препаратів; можуть розвинутися ознаки психічної або фізичної залежності. Ризик розвитку залежності вищий при використанні високих доз і тривалому застосуванні препаратів.
При різкому припиненні застосування діазепаму розвивається синдром відміни, можливе появлення наступних симптомів (судоми, тремор, спазми в животі та м'язах, блювота, пітливість). Найчастіше ці симптоми розвиваються після тривалого застосування високих доз. Більш легкі симптоми (дисфорія, безсоння) відзначаються після раптової відміни бензодіазепінів, які приймалися в терапевтичних дозах протягом кількох місяців. Слід уникати швидкої відміни препарату при його тривалому застосуванні, при цьому добова доза повинна зменшуватися поступово. При розвитку важких небажаних ефектів лікування повинно бути припинено.
З боку нервової системи: часто - слабкість, сонливість, атаксія; нечасто - сплутаність свідомості, депресія, дизартрія, незв'язна мова, зниження активності, головний біль, запаморочення, тремор, порушення пам'яті, безсоння, галюцинації, тривожність; рідко - головний біль, ейфорія, депресія, тремор, пригнічений настрій, каталепсія, екстрапірамідні реакції (неконтрольовані рухи тіла, включаючи очі), гіпорефлексія; дуже рідко - парадоксальні реакції (агресивні спалахи, психомоторне збудження, страх, суїцидальна схильність, м'язовий спазм, дратівливість, гостре збудження). Під час і після терапії діазепамом можливі невеликі, клінічно незначущі зміни на електроенцефалограмі (найчастіше, низьковольтна швидка активність).
З боку серцево-судинної системи: нечасто - відчуття серцебиття, брадикардія, непритомність, серцево-судинний колапс.
З боку органів чуття: нечасто - нечіткість зору, диплопія, ністагм.
З боку травної системи: нечасто - запор, нудота, блювота, сухість слизової оболонки порожнини рота або гіперсалівація, печія, гикавка, гастралгія, зниження апетиту; дуже рідко - жовтяниця, порушення функції печінки, підвищення активності печінкових трансаміназ і ЩФ (при тривалому застосуванні рекомендується періодичний контроль функції печінки).
З боку шкірних покривів: рідко - кропив'янка, шкірний висип, свербіж.
З боку кістково-м'язової системи: нечасто - м'язова слабкість.
З боку сечовидільної системи: рідко - нетримання або затримка сечі, порушення функції нирок.
З боку репродуктивної системи: нечасто - підвищення або зниження лібідо, дисменорея.
Вплив на плід: тератогенність (особливо I триместр), у новонароджених, матері яких застосовували препарат, можливе пригнічення ЦНС, порушення дихання і пригнічення смоктального рефлексу.
При тривалому застосуванні бензодіазепінів змінюється переносимість цих препаратів; можуть розвинутися ознаки психічної або фізичної залежності. Ризик розвитку залежності вищий при використанні високих доз і тривалому застосуванні препаратів.
При різкому припиненні застосування діазепаму розвивається синдром відміни, можливе появлення наступних симптомів (судоми, тремор, спазми в животі та м'язах, блювота, пітливість). Найчастіше ці симптоми розвиваються після тривалого застосування високих доз. Більш легкі симптоми (дисфорія, безсоння) відзначаються після раптової відміни бензодіазепінів, які приймалися в терапевтичних дозах протягом кількох місяців. Слід уникати швидкої відміни препарату при його тривалому застосуванні, при цьому добова доза повинна зменшуватися поступово. При розвитку важких небажаних ефектів лікування повинно бути припинено.
Передозування
Симптоми: сонливість, сплутаність свідомості, порушення координації рухів, дизартрія, порушення зору (ністагм), а у випадку значного передозування: атаксія, зниження рефлексів, зниження артеріального тиску, пригнічення серцевої та дихальної діяльності, апное, кома.
Небезпечними для життя можуть виявитися отруєння, викликані одночасним застосуванням діазепаму з іншими лікарськими засобами, що діють пригнічувально на ЦНС, або прийом діазепаму з алкоголем.
Лікування: моніторинг основних життєвих функцій (дихання, пульс, артеріальний тиск), заходи, спрямовані на швидку елімінацію з організму ще невсмоктаного лікарського препарату або зменшення його всмоктування в травному тракті (промивання шлунка, прийом активованого вугілля, блювота - тільки у пацієнтів у свідомості). При необхідності, у випадку виникнення симптомів серцевої та дихальної недостатності, застосовують симптоматичне лікування.
Специфічним антидотом є флумазеніл (антагоніст бензодіазепінових рецепторів). Флумазеніл не рекомендується застосовувати у пацієнтів з епілепсією (може спровокувати розвиток епілептичних нападів).
Небезпечними для життя можуть виявитися отруєння, викликані одночасним застосуванням діазепаму з іншими лікарськими засобами, що діють пригнічувально на ЦНС, або прийом діазепаму з алкоголем.
Лікування: моніторинг основних життєвих функцій (дихання, пульс, артеріальний тиск), заходи, спрямовані на швидку елімінацію з організму ще невсмоктаного лікарського препарату або зменшення його всмоктування в травному тракті (промивання шлунка, прийом активованого вугілля, блювота - тільки у пацієнтів у свідомості). При необхідності, у випадку виникнення симптомів серцевої та дихальної недостатності, застосовують симптоматичне лікування.
Специфічним антидотом є флумазеніл (антагоніст бензодіазепінових рецепторів). Флумазеніл не рекомендується застосовувати у пацієнтів з епілепсією (може спровокувати розвиток епілептичних нападів).
Лікарняна взаємодія
При одночасному застосуванні з лікарськими засобами, що чинять пригнічувальний вплив на ЦНС (седативними та антипсихотичними лікарськими засобами (нейролептиками), антидепресантами, наркотичними анальгетиками, міорелаксантами, лікарськими засобами для загальної анестезії, а також з етанолом) посилюється пригнічувальний вплив на ЦНС. На фоні одночасного застосування клозапіну можливе посилення пригнічення дихання.
При одночасному застосуванні з інгібіторами мікросомальних ферментів печінки (в т.ч. з циметидином, пероральними контрацептивами, еритроміцином, дисульфірамом, флуоксетином, ізоніазидом, кетоконазолом, метопрололом, пропранололом, пропоксифеном, вальпроєвою кислотою) спостерігається подовження Т1/2 та посилення ефектів діазепаму.
При одночасному застосуванні з індукторами мікросомальних ферментів печінки (рифампіцином, карбамазепіном, кофеїном) відзначається зменшення ефективності діазепаму.
Одночасне застосування з наркотичними анальгетиками посилює ейфорію, приводячи до наростання психічної залежності.
При одночасному застосуванні з антацидними лікарськими засобами зменшується швидкість всмоктування діазепаму з ШКТ. Омепразол подовжує час виведення діазепаму.
При одночасному застосуванні з гіпотензивними лікарськими засобами можливе посилення гіпотензивного ефекту.
При одночасному застосуванні з низькополярними серцевими глікозидами (дігитоксин) можливе збільшення концентрації останніх у сироватці крові та розвиток глікозидної інтоксикації (в результаті конкуренції за зв'язок з білками плазми).
При одночасному застосуванні з інгібіторами МАО, дихальними аналептиками, психостимуляторами спостерігається зниження ефектів діазепаму.
При одночасному застосуванні з леводопою можливе пригнічення протипаркінсонічної дії.
При одночасному застосуванні з рифампіцином можливе посилення метаболізму діазепаму і в результаті зниження його концентрації в плазмі крові.
При одночасному застосуванні з зидовудином можливе підвищення токсичності зидовудину.
При одночасному застосуванні з теофіліном у низьких дозах можливе зменшення седативної дії діазепаму.
Премедикація діазепамом дозволяє знизити дозу фентанілу, необхідну для введення загальної анестезії, і скорочує час настання загальної анестезії.
При одночасному застосуванні з інгібіторами мікросомальних ферментів печінки (в т.ч. з циметидином, пероральними контрацептивами, еритроміцином, дисульфірамом, флуоксетином, ізоніазидом, кетоконазолом, метопрололом, пропранололом, пропоксифеном, вальпроєвою кислотою) спостерігається подовження Т1/2 та посилення ефектів діазепаму.
При одночасному застосуванні з індукторами мікросомальних ферментів печінки (рифампіцином, карбамазепіном, кофеїном) відзначається зменшення ефективності діазепаму.
Одночасне застосування з наркотичними анальгетиками посилює ейфорію, приводячи до наростання психічної залежності.
При одночасному застосуванні з антацидними лікарськими засобами зменшується швидкість всмоктування діазепаму з ШКТ. Омепразол подовжує час виведення діазепаму.
При одночасному застосуванні з гіпотензивними лікарськими засобами можливе посилення гіпотензивного ефекту.
При одночасному застосуванні з низькополярними серцевими глікозидами (дігитоксин) можливе збільшення концентрації останніх у сироватці крові та розвиток глікозидної інтоксикації (в результаті конкуренції за зв'язок з білками плазми).
При одночасному застосуванні з інгібіторами МАО, дихальними аналептиками, психостимуляторами спостерігається зниження ефектів діазепаму.
При одночасному застосуванні з леводопою можливе пригнічення протипаркінсонічної дії.
При одночасному застосуванні з рифампіцином можливе посилення метаболізму діазепаму і в результаті зниження його концентрації в плазмі крові.
При одночасному застосуванні з зидовудином можливе підвищення токсичності зидовудину.
При одночасному застосуванні з теофіліном у низьких дозах можливе зменшення седативної дії діазепаму.
Премедикація діазепамом дозволяє знизити дозу фентанілу, необхідну для введення загальної анестезії, і скорочує час настання загальної анестезії.
Лікарська форма
- Розчин для внутрішньовенного (в/в) та внутрішньом'язового (в/м) введення: прозора або злегка опалесціююча рідина, від безбарвної до зеленувато-жовтого кольору (по 2 мл у скляних безбарвних ампулах, по 5 ампул у піддоні, у картонній пачці 1, 2 або 10 піддонів);
В 1 мл розчину для в/в та в/м введення міститься:
Діюча речовина: діазепам – 5 мг;
Допоміжні компоненти: бензоат натрію, бензиловий спирт, бензойна кислота, етиловий спирт (етанол 96%), пропіленгліколь, вода для ін'єкцій.
Таблетки, вкриті оболонкою (по 20 шт. у блістері, у картонній пачці 1 блістер).
В 1 таблетці, вкритій оболонкою, міститься:
Діюча речовина: діазепам – 5 мг;
Допоміжні компоненти: твін 80, картопляний крохмаль, хіноліновий жовтий (Е104), магнію стеарат, лактоза, желатин, тальк;
Склад оболонки: поліетиленгліколь 6000, фталат ацетилцелюлози.
В 1 мл розчину для в/в та в/м введення міститься:
Діюча речовина: діазепам – 5 мг;
Допоміжні компоненти: бензоат натрію, бензиловий спирт, бензойна кислота, етиловий спирт (етанол 96%), пропіленгліколь, вода для ін'єкцій.
Таблетки, вкриті оболонкою (по 20 шт. у блістері, у картонній пачці 1 блістер).
В 1 таблетці, вкритій оболонкою, міститься:
Діюча речовина: діазепам – 5 мг;
Допоміжні компоненти: твін 80, картопляний крохмаль, хіноліновий жовтий (Е104), магнію стеарат, лактоза, желатин, тальк;
Склад оболонки: поліетиленгліколь 6000, фталат ацетилцелюлози.
