Фозиноприл
Fosinopril
АТХ код:
Аналоги (дженерики, синоніми)
Діюча речовина
Фармакологічна група
З тієї ж фармакологічної групи
Рецепт латинською
Rp.: Fozinoprili 0,01
D.t.d. № 30 in tab.
S.: Внутрішньо, по 1 табл. 2 рази на день, незалежно від прийому їжі
D.t.d. № 30 in tab.
S.: Внутрішньо, по 1 табл. 2 рази на день, незалежно від прийому їжі
Фармакологічні властивості
Вазодилатуюче, гіпотензивне, кардіопротективне, натрійуретичне.
Фармакодинаміка
Інгібітор АПФ. Є проліками, з яких в організмі утворюється активний метаболіт фозиноприлат. Вважається, що механізм антигіпертензивної дії пов'язаний з конкурентним інгібуванням активності АПФ, що призводить до зниження швидкості перетворення ангіотензину I в ангіотензин II, який є потужною судинозвужувальною речовиною. В результаті зменшення концентрації ангіотензину II відбувається вторинне збільшення активності реніну плазми за рахунок усунення негативного зворотного зв'язку при вивільненні реніну та пряме зниження секреції альдостерону. Крім того, фозиноприлат, ймовірно, впливає на кінін-калікреїнову систему, перешкоджаючи розпаду брадикініну.
Завдяки судинорозширювальній дії, зменшує ОПСС (постнавантаження), тиск заклинювання в легеневих капілярах (преднавантаження) та опір у легеневих судинах; підвищує хвилинний об'єм серця та толерантність до навантаження.
Завдяки судинорозширювальній дії, зменшує ОПСС (постнавантаження), тиск заклинювання в легеневих капілярах (преднавантаження) та опір у легеневих судинах; підвищує хвилинний об'єм серця та толерантність до навантаження.
Фармакокінетика
Абсорбція
Після прийому внутрішньо абсорбція становить приблизно 30–40%. Ступінь абсорбції не залежить від прийому їжі, але її швидкість може сповільнюватися при прийомі препарату під час їжі. Ферментативний гідроліз фозиноприлу з утворенням фозиноприлату відбувається переважно в печінці та слизовій оболонці шлунково-кишкового тракту. Максимальна концентрація в плазмі крові досягається приблизно через 3 години і не залежить від прийнятої дози.
Розподіл
Фозиноприлат зв'язується з білками крові на ≥95%, має відносно малий об'єм розподілу і в незначній мірі зв'язаний з клітинними компонентами крові.
Метаболізм
Через 1 годину після перорального прийому фозиноприлату натрію, менше 1% фозиноприлату залишається незмінним, 75% метаболізуються в активний фозиноприлат, 15–20% у вигляді неактивного глюкуроніду фозиноприлату, а решта 1–5% у вигляді активного 4-гідроксиметаболіту.
Виведення
Фозиноприлат виводиться з організму в рівній мірі печінкою та нирками.
У пацієнтів з артеріальною гіпертензією з нормальною функцією нирок і печінки період напіввиведення (T1/2) фозиноприлату становить приблизно 11,5 годин. У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю значення T1/2 становить 14 годин.
Особливі групи пацієнтів
У пацієнтів з порушеною функцією нирок (кліренс креатиніну (КК) менше 80 мл/хв/1,73 м2) загальний кліренс фозиноприлату приблизно вдвічі нижчий, ніж у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Водночас всмоктування, біодоступність і зв'язування з білками плазми крові помітно не змінюються. Знижене виведення з сечею компенсується підвищеним виведенням печінкою. Помірне збільшення площі під кривою «концентрація-час» (AUC) в плазмі крові (менше, ніж вдвічі, порівняно з нормою) спостерігається у пацієнтів з нирковою недостатністю різного ступеня, включаючи ниркову недостатність у термінальній стадії (КК менше 10 мл/хв/1,73 м2).
У пацієнтів з порушеною функцією печінки (при алкогольному або біліарному цирозі) швидкість гідролізу фозиноприлу може бути знижена, однак ступінь гідролізу помітним чином не змінюється. Загальний кліренс фозиноприлату з організму таких пацієнтів становить приблизно половину порівняно з пацієнтами з нормальною функцією печінки.
Після прийому внутрішньо абсорбція становить приблизно 30–40%. Ступінь абсорбції не залежить від прийому їжі, але її швидкість може сповільнюватися при прийомі препарату під час їжі. Ферментативний гідроліз фозиноприлу з утворенням фозиноприлату відбувається переважно в печінці та слизовій оболонці шлунково-кишкового тракту. Максимальна концентрація в плазмі крові досягається приблизно через 3 години і не залежить від прийнятої дози.
Розподіл
Фозиноприлат зв'язується з білками крові на ≥95%, має відносно малий об'єм розподілу і в незначній мірі зв'язаний з клітинними компонентами крові.
Метаболізм
Через 1 годину після перорального прийому фозиноприлату натрію, менше 1% фозиноприлату залишається незмінним, 75% метаболізуються в активний фозиноприлат, 15–20% у вигляді неактивного глюкуроніду фозиноприлату, а решта 1–5% у вигляді активного 4-гідроксиметаболіту.
Виведення
Фозиноприлат виводиться з організму в рівній мірі печінкою та нирками.
У пацієнтів з артеріальною гіпертензією з нормальною функцією нирок і печінки період напіввиведення (T1/2) фозиноприлату становить приблизно 11,5 годин. У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю значення T1/2 становить 14 годин.
Особливі групи пацієнтів
У пацієнтів з порушеною функцією нирок (кліренс креатиніну (КК) менше 80 мл/хв/1,73 м2) загальний кліренс фозиноприлату приблизно вдвічі нижчий, ніж у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Водночас всмоктування, біодоступність і зв'язування з білками плазми крові помітно не змінюються. Знижене виведення з сечею компенсується підвищеним виведенням печінкою. Помірне збільшення площі під кривою «концентрація-час» (AUC) в плазмі крові (менше, ніж вдвічі, порівняно з нормою) спостерігається у пацієнтів з нирковою недостатністю різного ступеня, включаючи ниркову недостатність у термінальній стадії (КК менше 10 мл/хв/1,73 м2).
У пацієнтів з порушеною функцією печінки (при алкогольному або біліарному цирозі) швидкість гідролізу фозиноприлу може бути знижена, однак ступінь гідролізу помітним чином не змінюється. Загальний кліренс фозиноприлату з організму таких пацієнтів становить приблизно половину порівняно з пацієнтами з нормальною функцією печінки.
Спосіб застосування
Для дорослих:
Внутрішньо, по 10 мг/добу, 1 раз на день; при необхідності доза може бути збільшена до 40 мг. Дозу слід підбирати відповідно до динаміки АТ.
Артеріальна гіпертензія: При монотерапії фозиноприлом рекомендується стартова доза 10 мг один раз на день. Надалі доза підбирається залежно від динаміки зниження артеріального тиску. Загалом, дозу рекомендується збільшувати, якщо ефект від використовуваної дози відсутній протягом 3-4 тижнів застосування. Зазвичай підтримуюча доза становить 10-40 мг на день одноразово. У пацієнтів з вираженими порушеннями водно-електролітного обміну, нирковою гіпертензією, важкою гіпертензією на початку терапії може спостерігатися різке падіння артеріального тиску. При початку прийому фозиноприлу на фоні терапії діуретиками початкова доза препарату не повинна перевищувати 10 мг, початок терапії фозиноприлом має здійснюватися під ретельним лікарським контролем.
Серцева недостатність: У пацієнтів з симптоматичною серцевою недостатністю фозиноприл слід використовувати як допоміжну терапію в поєднанні з сечогінними препаратами і, при необхідності, серцевими глікозидами. Рекомендована стартова доза - 10 мг щоденно одноразово, під ретельним медичним контролем. При хорошій переносимості доза препарату може бути поступово збільшена до 40 мг на добу одноразово.
Пацієнти з порушенням функції нирок: При порушенні функцій нирок рекомендується стартова доза 10 мг. Слід дотримуватися обережності при використанні фозиноприлу у пацієнтів зі зниженням швидкості клубочкової фільтрації нижче 10 мл/хв.
Пацієнти з порушеннями функції печінки: При порушенні функції печінки рекомендується дотримуватися обережності, стартова доза не повинна перевищувати 10 мг/добу. Наявні дані дозволяють говорити про компенсаторне підвищення ренальної екскреції фозиноприлату при зниженні його печінкового кліренсу.
Артеріальна гіпертензія: При монотерапії фозиноприлом рекомендується стартова доза 10 мг один раз на день. Надалі доза підбирається залежно від динаміки зниження артеріального тиску. Загалом, дозу рекомендується збільшувати, якщо ефект від використовуваної дози відсутній протягом 3-4 тижнів застосування. Зазвичай підтримуюча доза становить 10-40 мг на день одноразово. У пацієнтів з вираженими порушеннями водно-електролітного обміну, нирковою гіпертензією, важкою гіпертензією на початку терапії може спостерігатися різке падіння артеріального тиску. При початку прийому фозиноприлу на фоні терапії діуретиками початкова доза препарату не повинна перевищувати 10 мг, початок терапії фозиноприлом має здійснюватися під ретельним лікарським контролем.
Серцева недостатність: У пацієнтів з симптоматичною серцевою недостатністю фозиноприл слід використовувати як допоміжну терапію в поєднанні з сечогінними препаратами і, при необхідності, серцевими глікозидами. Рекомендована стартова доза - 10 мг щоденно одноразово, під ретельним медичним контролем. При хорошій переносимості доза препарату може бути поступово збільшена до 40 мг на добу одноразово.
Пацієнти з порушенням функції нирок: При порушенні функцій нирок рекомендується стартова доза 10 мг. Слід дотримуватися обережності при використанні фозиноприлу у пацієнтів зі зниженням швидкості клубочкової фільтрації нижче 10 мл/хв.
Пацієнти з порушеннями функції печінки: При порушенні функції печінки рекомендується дотримуватися обережності, стартова доза не повинна перевищувати 10 мг/добу. Наявні дані дозволяють говорити про компенсаторне підвищення ренальної екскреції фозиноприлату при зниженні його печінкового кліренсу.
Показання
Артеріальна гіпертензія, ХСН.
Протипоказання
- Підвищена чутливість до фозиноприлу та інших компонентів препарату, інших інгібіторів АПФ (в тому числі в анамнезі).
- Спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк, ангіоневротичний набряк в анамнезі (в тому числі і після прийому інших інгібіторів АПФ).
- Вагітність та період грудного вигодовування.
- Непереносимість лактози, дефіцит лактази, глюкозо-галактозна мальабсорбція.
- Вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).
- Одночасне застосування фозиноприлу з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або важкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла).
- Одночасне застосування з антагоністами рецепторів ангіотензину II (АРА II) у пацієнтів з діабетичною нефропатією.
- Одночасне застосування з інгібіторами нейтральної ендопептидази (наприклад, з препаратами, що містять сакубітрил) у зв'язку з високим ризиком розвитку ангіоневротичного набряку.
З обережністю
Артеріальна гіпотензія, двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки; ниркова недостатність; стан після трансплантації нирки; аортальний або мітральний стеноз; гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; хронічна серцева недостатність (ХСН) III–IV функціонального класу (за класифікацією NYHA); ішемічна хвороба серця (ІХС); цереброваскулярні захворювання (в т.ч. недостатність мозкового кровообігу); системні захворювання сполучної тканини (в т.ч. системний червоний вовчак, склеродермія); пригнічення кістковомозкового кровотворення; імуносупресивна терапія, одночасне застосування алопуринолу або прокаїнаміду, або комбінація зазначених ускладнюючих факторів (підвищений ризик розвитку нейтропенії та агранулоцитозу); цукровий діабет; гіперкаліємія; одночасне застосування з калійзберігаючими діуретиками, препаратами калію, калійвмісними замінниками харчової солі; одночасне застосування з препаратами літію; обтяжений алергологічний анамнез або ангіоневротичний набряк в анамнезі; одночасне проведення десенсибілізації; одночасне проведення аферезу ліпопротеїнів низької щільності з використанням декстран сульфату; одночасне проведення гемодіалізу з використанням високопроточних мембран; стани, що супроводжуються зниженням ОЦК (в т.ч. діарея, блювання, попереднє лікування діуретиками, дотримання дієти з обмеженням кухонної солі), гіпонатріємія (ризик дегідратації, артеріальної гіпотензії, хронічної ниркової недостатності); застосування під час великих хірургічних втручань або при проведенні загальної анестезії; застосування у пацієнтів негроїдної раси; застосування у літніх пацієнтів.
- Спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк, ангіоневротичний набряк в анамнезі (в тому числі і після прийому інших інгібіторів АПФ).
- Вагітність та період грудного вигодовування.
- Непереносимість лактози, дефіцит лактази, глюкозо-галактозна мальабсорбція.
- Вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).
- Одночасне застосування фозиноприлу з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або важкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла).
- Одночасне застосування з антагоністами рецепторів ангіотензину II (АРА II) у пацієнтів з діабетичною нефропатією.
- Одночасне застосування з інгібіторами нейтральної ендопептидази (наприклад, з препаратами, що містять сакубітрил) у зв'язку з високим ризиком розвитку ангіоневротичного набряку.
З обережністю
Артеріальна гіпотензія, двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки; ниркова недостатність; стан після трансплантації нирки; аортальний або мітральний стеноз; гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; хронічна серцева недостатність (ХСН) III–IV функціонального класу (за класифікацією NYHA); ішемічна хвороба серця (ІХС); цереброваскулярні захворювання (в т.ч. недостатність мозкового кровообігу); системні захворювання сполучної тканини (в т.ч. системний червоний вовчак, склеродермія); пригнічення кістковомозкового кровотворення; імуносупресивна терапія, одночасне застосування алопуринолу або прокаїнаміду, або комбінація зазначених ускладнюючих факторів (підвищений ризик розвитку нейтропенії та агранулоцитозу); цукровий діабет; гіперкаліємія; одночасне застосування з калійзберігаючими діуретиками, препаратами калію, калійвмісними замінниками харчової солі; одночасне застосування з препаратами літію; обтяжений алергологічний анамнез або ангіоневротичний набряк в анамнезі; одночасне проведення десенсибілізації; одночасне проведення аферезу ліпопротеїнів низької щільності з використанням декстран сульфату; одночасне проведення гемодіалізу з використанням високопроточних мембран; стани, що супроводжуються зниженням ОЦК (в т.ч. діарея, блювання, попереднє лікування діуретиками, дотримання дієти з обмеженням кухонної солі), гіпонатріємія (ризик дегідратації, артеріальної гіпотензії, хронічної ниркової недостатності); застосування під час великих хірургічних втручань або при проведенні загальної анестезії; застосування у пацієнтів негроїдної раси; застосування у літніх пацієнтів.
Особливі вказівки
За 2-3 дні до початку лікування фозиноприлом попередню терапію діуретиками рекомендується відмінити, за винятком пацієнтів зі злоякісною або важко піддається лікуванню артеріальною гіпертензією. У таких випадках терапію фозиноприлом слід починати негайно, у зниженій дозі, при ретельному медичному спостереженні та обережному збільшенні дози.
Симптоматична артеріальна гіпотензія при застосуванні інгібіторів АПФ найчастіше розвивається у пацієнтів після інтенсивного лікування діуретиками, дієти, що обмежує споживання кухонної солі, або при проведенні ниркового діалізу. Перехідна артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для продовження лікування після проведення заходів з відновлення ОЦК.
У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю лікування інгібіторами АПФ може викликати надмірний антигіпертензивний ефект, який може призвести до олігурії або азотемії з летальним наслідком. Тому при лікуванні фозиноприлом пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю необхідний ретельний клінічний контроль, особливо протягом перших 2 тижнів лікування, а також при будь-якому збільшенні дози фозиноприлу або діуретика.
Інгібітори АПФ у рідкісних випадках викликають набряк слизової оболонки кишечника. При цьому у пацієнтів спостерігаються болі в животі (іноді без нудоти та блювання), набряк обличчя також може бути відсутній, рівень С1-естерази в нормі. Після припинення прийому інгібіторів АПФ симптоми зникають. Набряк слизової оболонки кишечника слід враховувати при диференціальній діагностиці у пацієнтів з болями в животі на фоні прийому інгібіторів АПФ.
На фоні лікування інгібіторами АПФ під час гемодіалізу з використанням високопроникних мембран, а також під час аферезу ЛПНП з адсорбцією на декстрана сульфат, можливий розвиток анафілактичних реакцій. У цих випадках слід розглянути можливість використання діалізних мембран іншого типу або іншої антигіпертензивної терапії.
Можливий розвиток агранулоцитозу та пригнічення функції кісткового мозку під час лікування інгібіторами АПФ. Ці випадки відзначаються частіше у пацієнтів з порушенням функції нирок, особливо при наявності системних захворювань сполучної тканини (системний червоний вовчак або склеродермія). Перед початком терапії інгібіторами АПФ і в процесі лікування проводять визначення загальної кількості лейкоцитів і лейкоцитарної формули (1 раз/міс у перші 3-6 місяців лікування і в перший рік лікування у пацієнтів з підвищеним ризиком нейтропенії).
При появі помітної жовтяниці та вираженому підвищенні активності ферментів печінки лікування фозиноприлом слід відмінити і призначити відповідне лікування.
При артеріальній гіпертензії у пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, а також при одночасному застосуванні діуретиків без ознак порушення функції нирок під час лікування інгібіторами АПФ може підвищуватися концентрація азоту сечовини крові та креатиніну сироватки крові. Ці ефекти зазвичай оборотні і проходять після припинення лікування. Може знадобитися зниження дози діуретика та/або фозиноприлу.
У пацієнтів з важкою хронічною серцевою недостатністю, зі зміненою активністю РААС, лікування інгібіторами АПФ може призвести до олігурії, прогресуючої азотемії та, в рідкісних випадках, до гострої ниркової недостатності та можливого летального наслідку.
Під час терапії фозиноприлом пацієнт повинен дотримуватися обережності при виконанні фізичних вправ або при жаркій погоді через ризик дегідратації та артеріальної гіпотензії внаслідок зменшення ОЦК.
Не потрібно спеціальної корекції режиму дозування фозиноприлу у пацієнтів похилого віку. До і під час лікування препаратом необхідний контроль АТ, функції нирок, вмісту калію, вмісту гемоглобіну, креатиніну, сечовини, концентрації електролітів та активності печінкових трансаміназ у крові.
Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами
У період застосування фозиноприлу пацієнтам слід дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та механізмами, а також при заняттях іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.
Симптоматична артеріальна гіпотензія при застосуванні інгібіторів АПФ найчастіше розвивається у пацієнтів після інтенсивного лікування діуретиками, дієти, що обмежує споживання кухонної солі, або при проведенні ниркового діалізу. Перехідна артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для продовження лікування після проведення заходів з відновлення ОЦК.
У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю лікування інгібіторами АПФ може викликати надмірний антигіпертензивний ефект, який може призвести до олігурії або азотемії з летальним наслідком. Тому при лікуванні фозиноприлом пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю необхідний ретельний клінічний контроль, особливо протягом перших 2 тижнів лікування, а також при будь-якому збільшенні дози фозиноприлу або діуретика.
Інгібітори АПФ у рідкісних випадках викликають набряк слизової оболонки кишечника. При цьому у пацієнтів спостерігаються болі в животі (іноді без нудоти та блювання), набряк обличчя також може бути відсутній, рівень С1-естерази в нормі. Після припинення прийому інгібіторів АПФ симптоми зникають. Набряк слизової оболонки кишечника слід враховувати при диференціальній діагностиці у пацієнтів з болями в животі на фоні прийому інгібіторів АПФ.
На фоні лікування інгібіторами АПФ під час гемодіалізу з використанням високопроникних мембран, а також під час аферезу ЛПНП з адсорбцією на декстрана сульфат, можливий розвиток анафілактичних реакцій. У цих випадках слід розглянути можливість використання діалізних мембран іншого типу або іншої антигіпертензивної терапії.
Можливий розвиток агранулоцитозу та пригнічення функції кісткового мозку під час лікування інгібіторами АПФ. Ці випадки відзначаються частіше у пацієнтів з порушенням функції нирок, особливо при наявності системних захворювань сполучної тканини (системний червоний вовчак або склеродермія). Перед початком терапії інгібіторами АПФ і в процесі лікування проводять визначення загальної кількості лейкоцитів і лейкоцитарної формули (1 раз/міс у перші 3-6 місяців лікування і в перший рік лікування у пацієнтів з підвищеним ризиком нейтропенії).
При появі помітної жовтяниці та вираженому підвищенні активності ферментів печінки лікування фозиноприлом слід відмінити і призначити відповідне лікування.
При артеріальній гіпертензії у пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, а також при одночасному застосуванні діуретиків без ознак порушення функції нирок під час лікування інгібіторами АПФ може підвищуватися концентрація азоту сечовини крові та креатиніну сироватки крові. Ці ефекти зазвичай оборотні і проходять після припинення лікування. Може знадобитися зниження дози діуретика та/або фозиноприлу.
У пацієнтів з важкою хронічною серцевою недостатністю, зі зміненою активністю РААС, лікування інгібіторами АПФ може призвести до олігурії, прогресуючої азотемії та, в рідкісних випадках, до гострої ниркової недостатності та можливого летального наслідку.
Під час терапії фозиноприлом пацієнт повинен дотримуватися обережності при виконанні фізичних вправ або при жаркій погоді через ризик дегідратації та артеріальної гіпотензії внаслідок зменшення ОЦК.
Не потрібно спеціальної корекції режиму дозування фозиноприлу у пацієнтів похилого віку. До і під час лікування препаратом необхідний контроль АТ, функції нирок, вмісту калію, вмісту гемоглобіну, креатиніну, сечовини, концентрації електролітів та активності печінкових трансаміназ у крові.
Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами
У період застосування фозиноприлу пацієнтам слід дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та механізмами, а також при заняттях іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.
Побічні ефекти
Інфекційні захворювання: часто - інфекції верхніх дихальних шляхів, фарингіт, риніт, вірусні інфекції; частота невідома - пневмонія, ларингіт, синусит, трахеобронхіт.
З боку системи кровотворення: частота невідома - еозинофілія, лейкопенія, запалення лімфатичних вузлів, нейтропенія.
З боку обміну речовин і харчування: частота невідома - загострення перебігу подагри, порушення апетиту, анорексія, зміни маси тіла, гіперкаліємія.
З боку психіки: часто - зміна настрою, порушення сну; частота невідома - депресія, порушення поведінки, сплутаність свідомості, тривожність.
З боку нервової системи: часто - запаморочення, головний біль, парестезія; нечасто - непритомність; частота невідома - ішемічний інсульт, транзиторна ішемічна атака, тремор, порушення здатності підтримувати рівновагу, порушення пам'яті, сонливість, гостре порушення мозкового кровообігу.
З боку органів чуття: часто - порушення зору; частота невідома - порушення слуху, біль і шум у вухах, запаморочення.
З боку серцево-судинної системи: часто - відчуття серцебиття, аритмії, стенокардія, виражене зниження АТ, ортостатична гіпотензія; нечасто - шок; частота невідома - інфаркт міокарда, тахікардія, зупинка серця, порушення серцевої провідності, гіпертонічний криз, "припливи" крові до шкіри обличчя, крововиливи, артеріальна гіпертензія, захворювання периферичних судин.
З боку дихальної системи: часто - сухий кашель, порушення з боку навколоносових пазух; частота невідома - задишка, бронхоспазм, застій у легенях, дисфонія, носові кровотечі, синусит, біль в області грудної клітки.
З боку травної системи: часто - нудота, блювання, діарея, біль у животі, диспепсія, дисгевзія; частота невідома - панкреатит, набряклість язика, дисфагія, порушення з боку порожнини рота, здуття живота, запор, метеоризм, сухість у роті.
З боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома - гепатит.
З боку шкіри та підшкірних тканин: часто - шкірний висип; нечасто - ангіоневротичний набряк; частота невідома - підвищене потовиділення, крововиливи в шкіру (екхімоз), шкірний свербіж, дерматит, кропив'янка.
З боку кістково-м'язової системи: часто - скелетно-м'язовий біль, міалгія; частота невідома - м'язова слабкість, артрит.
З боку сечовидільної системи: часто - порушення сечовипускання; частота невідома - розвиток або погіршення симптомів хронічної ниркової недостатності.
З боку статевої системи: часто - сексуальна дисфункція; частота невідома - порушення з боку передміхурової залози.
Загальні реакції: часто - підвищена втомлюваність, біль у грудній клітці, набряки, астенія; частота невідома - периферичні набряки, біль, лихоманка.
З боку лабораторних показників: часто - підвищення активності печінкових трансаміназ, гіпербілірубінемія; нечасто - підвищення концентрації сечовини, гіперкреатинінемія; рідко - гіпонатріємія, зниження гемоглобіну та гематокриту; частота невідома - підвищення ШОЕ.
Вплив на плід: порушення розвитку нирок плода, зниження АТ плода та новонароджених, порушення функції нирок, гіперкаліємія, гіпоплазія кісток черепа, олігогідрамніон, контрактура кінцівок, гіпоплазія легень.
З боку системи кровотворення: частота невідома - еозинофілія, лейкопенія, запалення лімфатичних вузлів, нейтропенія.
З боку обміну речовин і харчування: частота невідома - загострення перебігу подагри, порушення апетиту, анорексія, зміни маси тіла, гіперкаліємія.
З боку психіки: часто - зміна настрою, порушення сну; частота невідома - депресія, порушення поведінки, сплутаність свідомості, тривожність.
З боку нервової системи: часто - запаморочення, головний біль, парестезія; нечасто - непритомність; частота невідома - ішемічний інсульт, транзиторна ішемічна атака, тремор, порушення здатності підтримувати рівновагу, порушення пам'яті, сонливість, гостре порушення мозкового кровообігу.
З боку органів чуття: часто - порушення зору; частота невідома - порушення слуху, біль і шум у вухах, запаморочення.
З боку серцево-судинної системи: часто - відчуття серцебиття, аритмії, стенокардія, виражене зниження АТ, ортостатична гіпотензія; нечасто - шок; частота невідома - інфаркт міокарда, тахікардія, зупинка серця, порушення серцевої провідності, гіпертонічний криз, "припливи" крові до шкіри обличчя, крововиливи, артеріальна гіпертензія, захворювання периферичних судин.
З боку дихальної системи: часто - сухий кашель, порушення з боку навколоносових пазух; частота невідома - задишка, бронхоспазм, застій у легенях, дисфонія, носові кровотечі, синусит, біль в області грудної клітки.
З боку травної системи: часто - нудота, блювання, діарея, біль у животі, диспепсія, дисгевзія; частота невідома - панкреатит, набряклість язика, дисфагія, порушення з боку порожнини рота, здуття живота, запор, метеоризм, сухість у роті.
З боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома - гепатит.
З боку шкіри та підшкірних тканин: часто - шкірний висип; нечасто - ангіоневротичний набряк; частота невідома - підвищене потовиділення, крововиливи в шкіру (екхімоз), шкірний свербіж, дерматит, кропив'янка.
З боку кістково-м'язової системи: часто - скелетно-м'язовий біль, міалгія; частота невідома - м'язова слабкість, артрит.
З боку сечовидільної системи: часто - порушення сечовипускання; частота невідома - розвиток або погіршення симптомів хронічної ниркової недостатності.
З боку статевої системи: часто - сексуальна дисфункція; частота невідома - порушення з боку передміхурової залози.
Загальні реакції: часто - підвищена втомлюваність, біль у грудній клітці, набряки, астенія; частота невідома - периферичні набряки, біль, лихоманка.
З боку лабораторних показників: часто - підвищення активності печінкових трансаміназ, гіпербілірубінемія; нечасто - підвищення концентрації сечовини, гіперкреатинінемія; рідко - гіпонатріємія, зниження гемоглобіну та гематокриту; частота невідома - підвищення ШОЕ.
Вплив на плід: порушення розвитку нирок плода, зниження АТ плода та новонароджених, порушення функції нирок, гіперкаліємія, гіпоплазія кісток черепа, олігогідрамніон, контрактура кінцівок, гіпоплазія легень.
Передозування
Симптоми
Виражене зниження АТ, брадикардія, шок, порушення водно-електролітного балансу, гостра ниркова недостатність, ступор, тимчасова гіпервентиляція легень, тахікардія, відчуття серцебиття, запаморочення, неспокій і кашель.
Лікування
Пацієнта слід помістити в палату інтенсивної терапії з ретельним контролем вмісту електролітів і креатиніну. Для зниження абсорбції препарату необхідне промивання шлунка, призначення адсорбентів і натрію сульфату протягом 30 хвилин після прийому фозиноприлу. У разі вираженого зниження АТ укласти пацієнта, ноги підняти і провести внутрішньовенне (в/в) введення 0,9% розчину натрію хлориду, в/в введення катехоламінів. При вираженій брадикардії — введення атропіну, в деяких випадках може знадобитися застосування електрокардіостимулятора. Фозиноприлат не виводиться в ході діалізу або перитонеального діалізу.
Виражене зниження АТ, брадикардія, шок, порушення водно-електролітного балансу, гостра ниркова недостатність, ступор, тимчасова гіпервентиляція легень, тахікардія, відчуття серцебиття, запаморочення, неспокій і кашель.
Лікування
Пацієнта слід помістити в палату інтенсивної терапії з ретельним контролем вмісту електролітів і креатиніну. Для зниження абсорбції препарату необхідне промивання шлунка, призначення адсорбентів і натрію сульфату протягом 30 хвилин після прийому фозиноприлу. У разі вираженого зниження АТ укласти пацієнта, ноги підняти і провести внутрішньовенне (в/в) введення 0,9% розчину натрію хлориду, в/в введення катехоламінів. При вираженій брадикардії — введення атропіну, в деяких випадках може знадобитися застосування електрокардіостимулятора. Фозиноприлат не виводиться в ході діалізу або перитонеального діалізу.
Лікарняна взаємодія
При одночасному застосуванні з антацидами можливе зменшення абсорбції фозиноприлу.
При одночасному застосуванні з літію карбонатом можливе збільшення концентрації літію в плазмі крові та підвищення ризику розвитку інтоксикації.
При одночасному застосуванні з індометацином, іншими НПЗП (ацетилсаліциловою кислотою) можливе зменшення ефективності інгібіторів АПФ.
При одночасному застосуванні фозиноприлу з діуретиками, особливо на початку терапії діуретиками, а також у поєднанні з суворою дієтою, що обмежує споживання кухонної солі, або з гемодіалізом, може розвинутися виражене зниження АТ, особливо в першу годину після прийому початкової дози фозиноприлу.
При одночасному застосуванні препарати калію, калійзберігаючі діуретики, калійвмісні замінники харчової солі та інші лікарські препарати, здатні збільшувати вміст калію в сироватці крові (в т.ч. АРА II, гепарин, такролімус, циклоспорин; препарати, що містять ко-тримоксазол), підвищують ризик розвитку гіперкаліємії.
При одночасному застосуванні з антигіпертензивними препаратами можливе посилення антигіпертензивної дії.
При одночасному застосуванні з препаратами, що застосовуються в анестезії, анальгетиками можливе посилення антигіпертензивної дії.
При одночасному застосуванні з аценокумаролом описаний випадок розвитку кровотечі.
При одночасному застосуванні фозиноприл посилює гіпоглікемічний ефект похідних сульфонілсечовини, інсуліну.
Фозиноприл посилює ризик розвитку лейкопенії/агранулоцитозу при одночасному застосуванні з алопуринолом, цитостатичними засобами, імунодепресантами, прокаїнамідом.
При одночасному застосуванні естрогени послаблюють антигіпертензивний ефект фозиноприлу через здатність затримувати воду.
У пацієнтів, які приймають одночасно інгібітори АПФ та інгібітори mTOR (темсиролімус, сиролімус, еверолімус), спостерігалося збільшення частоти розвитку ангіоневротичного набряку.
У пацієнтів, які приймали одночасно інгібітори АПФ та інгібітори дипептидилпептидази IV типу (гліптини), спостерігалося збільшення частоти розвитку ангіоневротичного набряку.
У пацієнтів, які приймали одночасно естрамустин, спостерігалося збільшення частоти розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ.
Є дані про підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та інгібіторів нейтральної ендопептидази (рацекатотрил).
При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з лікарськими препаратами, що містять сакубітрил (інгібітор неприлизину), зростає ризик розвитку ангіоневротичного набряку, у зв'язку з чим одночасне застосування зазначених препаратів протипоказане. Інгібітори АПФ слід призначати не раніше ніж через 36 годин після відміни препаратів, що містять сакубітрил. Протипоказано призначення препаратів, що містять сакубітрил, пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ, а також протягом 36 годин після відміни інгібіторів АПФ.
При одночасному застосуванні з літію карбонатом можливе збільшення концентрації літію в плазмі крові та підвищення ризику розвитку інтоксикації.
При одночасному застосуванні з індометацином, іншими НПЗП (ацетилсаліциловою кислотою) можливе зменшення ефективності інгібіторів АПФ.
При одночасному застосуванні фозиноприлу з діуретиками, особливо на початку терапії діуретиками, а також у поєднанні з суворою дієтою, що обмежує споживання кухонної солі, або з гемодіалізом, може розвинутися виражене зниження АТ, особливо в першу годину після прийому початкової дози фозиноприлу.
При одночасному застосуванні препарати калію, калійзберігаючі діуретики, калійвмісні замінники харчової солі та інші лікарські препарати, здатні збільшувати вміст калію в сироватці крові (в т.ч. АРА II, гепарин, такролімус, циклоспорин; препарати, що містять ко-тримоксазол), підвищують ризик розвитку гіперкаліємії.
При одночасному застосуванні з антигіпертензивними препаратами можливе посилення антигіпертензивної дії.
При одночасному застосуванні з препаратами, що застосовуються в анестезії, анальгетиками можливе посилення антигіпертензивної дії.
При одночасному застосуванні з аценокумаролом описаний випадок розвитку кровотечі.
При одночасному застосуванні фозиноприл посилює гіпоглікемічний ефект похідних сульфонілсечовини, інсуліну.
Фозиноприл посилює ризик розвитку лейкопенії/агранулоцитозу при одночасному застосуванні з алопуринолом, цитостатичними засобами, імунодепресантами, прокаїнамідом.
При одночасному застосуванні естрогени послаблюють антигіпертензивний ефект фозиноприлу через здатність затримувати воду.
У пацієнтів, які приймають одночасно інгібітори АПФ та інгібітори mTOR (темсиролімус, сиролімус, еверолімус), спостерігалося збільшення частоти розвитку ангіоневротичного набряку.
У пацієнтів, які приймали одночасно інгібітори АПФ та інгібітори дипептидилпептидази IV типу (гліптини), спостерігалося збільшення частоти розвитку ангіоневротичного набряку.
У пацієнтів, які приймали одночасно естрамустин, спостерігалося збільшення частоти розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ.
Є дані про підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та інгібіторів нейтральної ендопептидази (рацекатотрил).
При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з лікарськими препаратами, що містять сакубітрил (інгібітор неприлизину), зростає ризик розвитку ангіоневротичного набряку, у зв'язку з чим одночасне застосування зазначених препаратів протипоказане. Інгібітори АПФ слід призначати не раніше ніж через 36 годин після відміни препаратів, що містять сакубітрил. Протипоказано призначення препаратів, що містять сакубітрил, пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ, а також протягом 36 годин після відміни інгібіторів АПФ.
Лікарська форма
Таблетки 10 мг і 20 мг.
По 7 або 10 таблеток у контурну чарункову упаковку.
По 1, 2, 3 або 4 контурні чарункові упаковки разом з інструкцією по застосуванню в пачку картонну.
По 7 або 10 таблеток у контурну чарункову упаковку.
По 1, 2, 3 або 4 контурні чарункові упаковки разом з інструкцією по застосуванню в пачку картонну.
