Рамілонг
Ramilong
АТХ код:
Аналоги (дженерики, синоніми)
Діюча речовина
Фармакологічна група
З тієї ж фармакологічної групи
Рецепт латинською
Rp.: Tab. "Ramilong" 0,05 №30
D.S. Внутрішньо, по 1 таблетці 2 рази на день, незалежно від прийому їжі
D.S. Внутрішньо, по 1 таблетці 2 рази на день, незалежно від прийому їжі
Фармакологічні властивості
Вазодилатуюча, гіпотензивна, кардіопротективна, натрійуретична.
Фармакодинаміка
Інгібітор АПФ. Є проліками, з яких в організмі утворюється активний метаболіт раміприлат. Вважається, що механізм антигіпертензивної дії пов'язаний з конкурентним інгібуванням активності АПФ, що призводить до зниження швидкості перетворення ангіотензину I в ангіотензин II, який є потужною судинозвужувальною речовиною. В результаті зменшення концентрації ангіотензину II відбувається вторинне збільшення активності реніну плазми за рахунок усунення негативного зворотного зв'язку при вивільненні реніну і пряме зниження секреції альдостерону. Завдяки судинорозширювальній дії зменшує ОПСС (постнавантаження), тиск заклинювання в легеневих капілярах (преднавантаження) і опір у легеневих судинах; підвищує хвилинний об'єм серця і толерантність до навантаження.
У пацієнтів з ознаками хронічної серцевої недостатності після інфаркту міокарда раміприл знижує ризик раптової смерті, прогресування серцевої недостатності в тяжку/резистентну недостатність і зменшує кількість госпіталізацій з приводу серцевої недостатності.
Відомо, що раміприл значно знижує частоту інфаркту міокарда, інсульту і серцево-судинної смерті у пацієнтів з підвищеним кардіоваскулярним ризиком внаслідок судинних захворювань (ІХС, перенесений інсульт або захворювання периферичних судин) або цукрового діабету, у яких є як мінімум один додатковий фактор ризику (мікроальбумінурія, артеріальна гіпертензія, підвищення рівня загального холестерину, низький рівень ЛПВЩ, куріння). Знижує загальну смертність і потребу в процедурах по реваскуляризації, уповільнює виникнення і прогресування хронічної серцевої недостатності. Як у пацієнтів з цукровим діабетом, так і без нього, раміприл значно знижує наявну мікроальбумінурію і ризик розвитку нефропатії. Ці ефекти відзначаються у пацієнтів як з підвищеним, так і з нормальним АТ.
Гіпотензивний ефект раміприлу розвивається приблизно через 1-2 год, досягає максимуму в межах 3-6 год, триває не менше 24 год.
У пацієнтів з ознаками хронічної серцевої недостатності після інфаркту міокарда раміприл знижує ризик раптової смерті, прогресування серцевої недостатності в тяжку/резистентну недостатність і зменшує кількість госпіталізацій з приводу серцевої недостатності.
Відомо, що раміприл значно знижує частоту інфаркту міокарда, інсульту і серцево-судинної смерті у пацієнтів з підвищеним кардіоваскулярним ризиком внаслідок судинних захворювань (ІХС, перенесений інсульт або захворювання периферичних судин) або цукрового діабету, у яких є як мінімум один додатковий фактор ризику (мікроальбумінурія, артеріальна гіпертензія, підвищення рівня загального холестерину, низький рівень ЛПВЩ, куріння). Знижує загальну смертність і потребу в процедурах по реваскуляризації, уповільнює виникнення і прогресування хронічної серцевої недостатності. Як у пацієнтів з цукровим діабетом, так і без нього, раміприл значно знижує наявну мікроальбумінурію і ризик розвитку нефропатії. Ці ефекти відзначаються у пацієнтів як з підвищеним, так і з нормальним АТ.
Гіпотензивний ефект раміприлу розвивається приблизно через 1-2 год, досягає максимуму в межах 3-6 год, триває не менше 24 год.
Фармакокінетика
При прийомі внутрішньо абсорбція становить 50-60%, їжа не впливає на ступінь всмоктування, але уповільнює абсорбцію. Cmax досягається через 2-4 год. У печінці метаболізується з утворенням активного метаболіту раміприлату (в 6 разів активніше інгібує АПФ, ніж раміприл), неактивного дикетопіперазину і глюкуронізується. Усі утворені метаболіти, за винятком раміприлату, фармакологічної активності не мають. Зв'язування з білками плазми для раміприлу - 73%, раміприлату - 56%. Біодоступність після прийому внутрішньо 2.5-5 мг раміприлу - 15-28%; для раміприлату - 45%. Після щоденного прийому раміприлу в дозі 5 мг/добу стійка концентрація раміприлату в плазмі досягається до 4 дня.
T1/2 для раміприлу - 5.1 год; у фазі розподілу і елімінації падіння концентрації раміприлату в сироватці крові відбувається з T1/2 - 3 год, потім слідує перехідна фаза з T1/2 - 15 год, і тривала кінцева фаза з дуже низькими концентраціями раміприлату в плазмі і T1/2 - 4-5 днів. T1/2 збільшується при хронічній нирковій недостатності. Vd раміприлу - 90 л, раміприлату - 500 л. Нирками виводиться 60%, через кишечник - 40% (переважно у вигляді метаболітів). При порушенні функції нирок виведення раміприлу і його метаболітів уповільнюється пропорційно зниженню КК; при порушенні функції печінки уповільнюється перетворення в раміприлат; при серцевій недостатності концентрація раміприлату підвищується в 1.5-1.8 рази.
T1/2 для раміприлу - 5.1 год; у фазі розподілу і елімінації падіння концентрації раміприлату в сироватці крові відбувається з T1/2 - 3 год, потім слідує перехідна фаза з T1/2 - 15 год, і тривала кінцева фаза з дуже низькими концентраціями раміприлату в плазмі і T1/2 - 4-5 днів. T1/2 збільшується при хронічній нирковій недостатності. Vd раміприлу - 90 л, раміприлату - 500 л. Нирками виводиться 60%, через кишечник - 40% (переважно у вигляді метаболітів). При порушенні функції нирок виведення раміприлу і його метаболітів уповільнюється пропорційно зниженню КК; при порушенні функції печінки уповільнюється перетворення в раміприлат; при серцевій недостатності концентрація раміприлату підвищується в 1.5-1.8 рази.
Спосіб застосування
Для дорослих:
Препарат приймають внутрішньо, незалежно від прийому їжі (тобто до, під час або після їжі). Таблетки слід запивати достатньою кількістю (1/2 склянки) води. Прийом їжі не має суттєвого впливу на всмоктування раміприлу. Не можна розжовувати або подрібнювати таблетки перед прийомом.
При необхідності прийому раміприлу в дозі 1.25 мг слід використовувати лікарський засіб іншого виробника.
Лікування препаратом Рамілонг зазвичай є тривалим, тривалість лікування в кожному конкретному випадку визначається лікарем.
Дозу підбирають залежно від терапевтичного ефекту і переносимості препарату.
Можливе надмірне зниження АТ на початку лікування препаратом, особливо у хворих з низьким вмістом солей і рідини в організмі (наприклад, блювання, діарея, лікування діуретиками), серцевою недостатністю (особливо після гострого інфаркту міокарда) або тяжкою гіпертензією.
Дефіцит солей і рідини в організмі слід коригувати до початку лікування препаратом. Діуретики слід попередньо обмежити або скасувати не пізніше ніж за 2-3 дні.
При злоякісній гіпертензії і в разі серцевої недостатності, зокрема, після гострого інфаркту міокарда, лікування препаратом слід починати в стаціонарних умовах.
При артеріальній гіпертензії початкова доза, як правило, становить 2.5 мг раміприлу вранці. Ця доза є і підтримуючою дозою. Якщо при такій дозі протягом 3 тижнів і більше не відбувається нормалізації АТ, то дозу можна збільшити до 5 мг/добу. Максимальна доза - 10 мг/добу.
Якщо при дозі 5 мг/добу гіпотензивний ефект недостатній, слід розглянути можливість додаткового застосування, наприклад, діуретиків або блокаторів кальцієвих каналів. Завдяки цьому можна збільшити гіпотензивний ефект раміприлу.
При серцевій недостатності легкої і середньої ступенів тяжкості (II і III функціональні класи за NYHA) після гострого (2-9-денного) інфаркту міокарда підбір дози раміприлу можна проводити тільки в стаціонарних умовах у пацієнтів зі стабільною гемодинамікою.
Пацієнтів з супутньою антигіпертензивною терапією піддають дуже ретельному моніторингу для уникнення падіння АТ. Зазвичай початкова доза – по 2.5 мг (вранці та ввечері), добова доза - 5 мг.
Доза може бути збільшена залежно від стану пацієнта. Її можна подвоювати кожні 1-2 дні до максимальної добової дози - по 5 мг раміприлу вранці та ввечері, тобто добова доза - 10 мг.
Після гострого інфаркту міокарда пацієнти з серцевою недостатністю повинні приступити до прийому призначеної добової дози, розділивши її на 2 прийоми (вранці та ввечері). В інших випадках всю добову дозу можна приймати за один прийом, вранці. При гострому інфаркті міокарда, ускладненому розвитком серцевої недостатності, лікування препаратом слід починати не раніше, ніж на 2-й день після інфаркту, але не пізніше 10-го дня. Препарат рекомендується приймати не менше 15 місяців.
При діабетичній і недіабетичній нефропатії початкова доза - 1.25 мг вранці. Підтримуюча доза становить, як правило, 2.5 мг/добу. Максимальна доза - 5 мг/добу.
Для зниження ризику розвитку інфаркту міокарда, інсульту або смерті від серцево-судинних захворювань у хворих з підвищеним кардіоваскулярним ризиком рекомендована початкова доза - по 2.5 мг (1/2 таб. 5 мг) 1 раз/добу. Залежно від переносимості, дозу поступово збільшують. Через тиждень рекомендується подвоїти дозу, а ще через 3 тижні довести її до звичайної підтримуючої дози, рівної 10 мг.
У пацієнтів з порушенням функції нирок добова доза раміприлу призначається з урахуванням КК.
При КК >60 мл/хв немає необхідності коригувати початкову дозу (2.5 мг щоденно), максимальна добова доза - 10 мг. При КК 30-60 мл/хв немає необхідності в корекції початкової дози (2.5 мг щоденно), максимальна добова доза - 5 мг. При КК 10-30 мл/хв початкова доза становить 1.25 мг щоденно, максимальна добова доза - 5 мг.
У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які піддаються гемодіалізу: раміприл слабо діалізується; початкова доза становить 1.25 мг щоденно, максимальна добова доза - 5 мг; препарат необхідно приймати через кілька годин після процедури гемодіалізу.
У пацієнтів з порушенням функції печінки лікування проводиться з особливою обережністю і тільки під медичним наглядом. Максимальна допустима добова доза в таких випадках становить 2.5 мг раміприлу.
У пацієнтів похилого віку препарат слід застосовувати в більш низькій початковій дозі. Збільшувати дозу слід більш повільно через підвищений ризик виникнення побічних реакцій, особливо у ослаблених пацієнтів. Рекомендована початкова добова доза становить 1.25 мг раміприлу.
При необхідності прийому раміприлу в дозі 1.25 мг слід використовувати лікарський засіб іншого виробника.
Лікування препаратом Рамілонг зазвичай є тривалим, тривалість лікування в кожному конкретному випадку визначається лікарем.
Дозу підбирають залежно від терапевтичного ефекту і переносимості препарату.
Можливе надмірне зниження АТ на початку лікування препаратом, особливо у хворих з низьким вмістом солей і рідини в організмі (наприклад, блювання, діарея, лікування діуретиками), серцевою недостатністю (особливо після гострого інфаркту міокарда) або тяжкою гіпертензією.
Дефіцит солей і рідини в організмі слід коригувати до початку лікування препаратом. Діуретики слід попередньо обмежити або скасувати не пізніше ніж за 2-3 дні.
При злоякісній гіпертензії і в разі серцевої недостатності, зокрема, після гострого інфаркту міокарда, лікування препаратом слід починати в стаціонарних умовах.
При артеріальній гіпертензії початкова доза, як правило, становить 2.5 мг раміприлу вранці. Ця доза є і підтримуючою дозою. Якщо при такій дозі протягом 3 тижнів і більше не відбувається нормалізації АТ, то дозу можна збільшити до 5 мг/добу. Максимальна доза - 10 мг/добу.
Якщо при дозі 5 мг/добу гіпотензивний ефект недостатній, слід розглянути можливість додаткового застосування, наприклад, діуретиків або блокаторів кальцієвих каналів. Завдяки цьому можна збільшити гіпотензивний ефект раміприлу.
При серцевій недостатності легкої і середньої ступенів тяжкості (II і III функціональні класи за NYHA) після гострого (2-9-денного) інфаркту міокарда підбір дози раміприлу можна проводити тільки в стаціонарних умовах у пацієнтів зі стабільною гемодинамікою.
Пацієнтів з супутньою антигіпертензивною терапією піддають дуже ретельному моніторингу для уникнення падіння АТ. Зазвичай початкова доза – по 2.5 мг (вранці та ввечері), добова доза - 5 мг.
Доза може бути збільшена залежно від стану пацієнта. Її можна подвоювати кожні 1-2 дні до максимальної добової дози - по 5 мг раміприлу вранці та ввечері, тобто добова доза - 10 мг.
Після гострого інфаркту міокарда пацієнти з серцевою недостатністю повинні приступити до прийому призначеної добової дози, розділивши її на 2 прийоми (вранці та ввечері). В інших випадках всю добову дозу можна приймати за один прийом, вранці. При гострому інфаркті міокарда, ускладненому розвитком серцевої недостатності, лікування препаратом слід починати не раніше, ніж на 2-й день після інфаркту, але не пізніше 10-го дня. Препарат рекомендується приймати не менше 15 місяців.
При діабетичній і недіабетичній нефропатії початкова доза - 1.25 мг вранці. Підтримуюча доза становить, як правило, 2.5 мг/добу. Максимальна доза - 5 мг/добу.
Для зниження ризику розвитку інфаркту міокарда, інсульту або смерті від серцево-судинних захворювань у хворих з підвищеним кардіоваскулярним ризиком рекомендована початкова доза - по 2.5 мг (1/2 таб. 5 мг) 1 раз/добу. Залежно від переносимості, дозу поступово збільшують. Через тиждень рекомендується подвоїти дозу, а ще через 3 тижні довести її до звичайної підтримуючої дози, рівної 10 мг.
У пацієнтів з порушенням функції нирок добова доза раміприлу призначається з урахуванням КК.
При КК >60 мл/хв немає необхідності коригувати початкову дозу (2.5 мг щоденно), максимальна добова доза - 10 мг. При КК 30-60 мл/хв немає необхідності в корекції початкової дози (2.5 мг щоденно), максимальна добова доза - 5 мг. При КК 10-30 мл/хв початкова доза становить 1.25 мг щоденно, максимальна добова доза - 5 мг.
У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які піддаються гемодіалізу: раміприл слабо діалізується; початкова доза становить 1.25 мг щоденно, максимальна добова доза - 5 мг; препарат необхідно приймати через кілька годин після процедури гемодіалізу.
У пацієнтів з порушенням функції печінки лікування проводиться з особливою обережністю і тільки під медичним наглядом. Максимальна допустима добова доза в таких випадках становить 2.5 мг раміприлу.
У пацієнтів похилого віку препарат слід застосовувати в більш низькій початковій дозі. Збільшувати дозу слід більш повільно через підвищений ризик виникнення побічних реакцій, особливо у ослаблених пацієнтів. Рекомендована початкова добова доза становить 1.25 мг раміприлу.
Показання
— артеріальна гіпертензія (як монотерапія або в комбінації з іншими антигіпертензивними препаратами);
— серцева недостатність (у складі комбінованої терапії), в т.ч. розвинена протягом перших кількох днів після гострого інфаркту міокарда;
— діабетична нефропатія і недіабетична нефропатія - доклінічні і клінічно виражені стадії, в т.ч. з вираженою протеїнурією, особливо в поєднанні з артеріальною гіпертензією;
— зниження ризику розвитку інфаркту міокарда, інсульту або "коронарної смерті" у пацієнтів з ІХС, з підвищеним ризиком серцево-судинних захворювань, включаючи пацієнтів, які перенесли інфаркт міокарда, черезшкірну транслюмінальну коронарну ангіопластику, аортокоронарне шунтування.
— серцева недостатність (у складі комбінованої терапії), в т.ч. розвинена протягом перших кількох днів після гострого інфаркту міокарда;
— діабетична нефропатія і недіабетична нефропатія - доклінічні і клінічно виражені стадії, в т.ч. з вираженою протеїнурією, особливо в поєднанні з артеріальною гіпертензією;
— зниження ризику розвитку інфаркту міокарда, інсульту або "коронарної смерті" у пацієнтів з ІХС, з підвищеним ризиком серцево-судинних захворювань, включаючи пацієнтів, які перенесли інфаркт міокарда, черезшкірну транслюмінальну коронарну ангіопластику, аортокоронарне шунтування.
Протипоказання
— підвищена чутливість до раміприлу, іншим інгібіторам АПФ і іншим компонентам препарату;
— ангіоневротичний набряк в анамнезі (ризик швидкого розвитку ангіоневротичного набряку, в т.ч. на фоні прийому інгібіторів АПФ);
— ниркова недостатність тяжкого ступеня (КК
— ангіоневротичний набряк в анамнезі (ризик швидкого розвитку ангіоневротичного набряку, в т.ч. на фоні прийому інгібіторів АПФ);
— ниркова недостатність тяжкого ступеня (КК
Особливі вказівки
Лікування раміприлом зазвичай є тривалим, його тривалість у кожному конкретному випадку визначається лікарем.
При призначенні Рамілонга потрібен регулярний лікарський контроль, зокрема, у пацієнтів з порушеною функцією печінки і нирок.
Рекомендується до початку лікування скоригувати дегідратацію, гіповолемію або солеву недостатність. При крайній необхідності лікування препаратом можна починати або продовжувати лише в тому випадку, якщо одночасно прийняті відповідні заходи обережності для запобігання надмірного зниження АТ і порушення функції нирок.
Необхідно спостереження за функцією нирок, особливо протягом перших тижнів лікування. У пацієнтів із захворюванням судин нирок (наприклад, при стенозі ниркових артерій /ще клінічно не значущим/, або з одностороннім гемодинамічно значущим стенозом ниркової артерії), у випадках раніше наявного порушення функції нирок, а також у пацієнтів, які перенесли пересадку нирки, необхідно особливо ретельне спостереження.
Слід регулярно контролювати концентрацію калію і натрію в сироватці крові. У пацієнтів з порушенням функції нирок потрібен більш частий контроль їх концентрацій у сироватці крові.
Необхідний контроль числа лейкоцитів з метою швидкої діагностики лейкопенії.
При появі ознак порушення імунітету, обумовленого лейкопенією (наприклад, лихоманки, збільшення лімфатичних вузлів, тонзиліту), необхідний терміновий контроль картини периферичної крові.
У разі появи ознак кровоточивості (петехій, червоно-коричневих висипань на шкірі і слизових) необхідний також контроль числа тромбоцитів у периферичній крові.
До і під час лікування необхідний контроль АТ, функції нирок, рівня гемоглобіну в периферичній крові, креатиніну, сечовини, концентрації електролітів і активності печінкових ферментів у крові.
Необхідно дотримуватися обережності при призначенні препарату пацієнтам, які знаходяться на малосольовій або безсольовій дієті (підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії).
У пацієнтів зі зниженим ОЦК (в результаті терапії діуретиками) при обмеженні споживання натрію, при діареї і блюванні можливий розвиток симптоматичної артеріальної гіпотензії.
Транзиторна артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для продовження лікування після стабілізації АТ. У разі повторного виникнення вираженої артеріальної гіпотензії слід зменшити дозу або скасувати препарат.
Слід дотримуватися обережності при виконанні фізичних вправ або спекотної погоди через ризик дегідратації і артеріальної гіпотензії, внаслідок зменшення об'єму рідини.
Не рекомендується вживати алкоголь.
Перед хірургічним втручанням (включаючи стоматологію) необхідно попередити хірурга/анестезіолога про застосування інгібіторів АПФ.
Якщо в анамнезі є вказівки на розвиток ангіоневротичного набряку, не пов'язаного з прийомом інгібіторів АПФ, то у таких хворих все-таки існує підвищений ризик його розвитку при прийомі Рамілонга.
При виникненні набряків, наприклад в області обличчя (губи, повіки) або язика, або порушення ковтання або дихання пацієнт повинен негайно припинити прийом препарату. Ангіоневротичний набряк в області язика, глотки, або гортані (можливі симптоми: порушення ковтання або дихання) може загрожувати життю і призводити до необхідності надання невідкладної допомоги.
Після прийому першої дози, а також при збільшенні дозування сечогінного засобу і/або раміприлу, хворі повинні знаходитися протягом 8 год під лікарським наглядом для уникнення розвитку неконтрольованої гіпотензивної реакції.
У хворих з хронічною серцевою недостатністю прийом препарату може призвести до розвитку вираженої артеріальної гіпотензії, яка в ряді випадків супроводжується олігурією або азотемією і рідко - розвитком гострої ниркової недостатності. Хворі зі злоякісною артеріальною гіпертензією або супутньою тяжкою серцевою недостатністю повинні починати лікування в умовах стаціонару.
При використанні інгібіторів АПФ (див. також інструкції виробників мембран) небезпечні для життя, швидко розвиваються анафілактоїдні реакції підвищеної чутливості, іноді аж до розвитку шоку, були описані у хворих під час проведення гемодіалізу з використанням певних високопроточних мембран (наприклад, поліакрилонітрилові мембрани). Необхідно уникати спільного використання Рамілонга і такого роду мембран, наприклад, для термінового гемодіалізу або гемофільтрації. У цьому випадку переважно використання інших мембран або виключення прийому інгібіторів АПФ. Схожі реакції спостерігалися при аферезі ЛПНЩ з застосуванням сульфату декстрана. Тому цей метод не слід застосовувати для пацієнтів, при лікуванні яких використовували інгібітори АПФ.
Подвійна блокада РААС асоціюється з підвищеним ризиком розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії і порушеннями функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність), порівняно з монотерапією. Подвійна блокада РААС з застосуванням інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірена не рекомендується, особливо пацієнтам з діабетичною нефропатією.
В окремих випадках, коли спільне застосування інгібіторів АПФ і блокаторів рецепторів ангіотензину II абсолютно показано, необхідно ретельне медичне спостереження і обов'язковий моніторинг функції нирок, водно-електролітного балансу, АТ. Це стосується застосування кандесартану або валсартану в якості додаткової терапії до інгібіторів АПФ у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю. Проведення подвійної блокади РААС під ретельним наглядом спеціаліста і обов'язковим моніторингом функції нирок, водно-електролітного балансу і АТ, можливо у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю при непереносимості антагоністів альдостерону (спіронолактону), у яких спостерігається персистування симптомів хронічної серцевої недостатності, незважаючи на проведення іншої адекватної терапії.
При лікуванні інгібіторами АПФ відзначався непродуктивний, стійкий кашель, що проходить після припинення терапії. Це слід враховувати при проведенні диференційної діагностики кашлю.
Вплив на здатність до водіння автотранспорту і управління механізмами
У період лікування необхідно утримуватися від занять потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій, оскільки можливе запаморочення, особливо після початкової дози інгібітора АПФ у хворих, які приймають діуретичні засоби.
При призначенні Рамілонга потрібен регулярний лікарський контроль, зокрема, у пацієнтів з порушеною функцією печінки і нирок.
Рекомендується до початку лікування скоригувати дегідратацію, гіповолемію або солеву недостатність. При крайній необхідності лікування препаратом можна починати або продовжувати лише в тому випадку, якщо одночасно прийняті відповідні заходи обережності для запобігання надмірного зниження АТ і порушення функції нирок.
Необхідно спостереження за функцією нирок, особливо протягом перших тижнів лікування. У пацієнтів із захворюванням судин нирок (наприклад, при стенозі ниркових артерій /ще клінічно не значущим/, або з одностороннім гемодинамічно значущим стенозом ниркової артерії), у випадках раніше наявного порушення функції нирок, а також у пацієнтів, які перенесли пересадку нирки, необхідно особливо ретельне спостереження.
Слід регулярно контролювати концентрацію калію і натрію в сироватці крові. У пацієнтів з порушенням функції нирок потрібен більш частий контроль їх концентрацій у сироватці крові.
Необхідний контроль числа лейкоцитів з метою швидкої діагностики лейкопенії.
При появі ознак порушення імунітету, обумовленого лейкопенією (наприклад, лихоманки, збільшення лімфатичних вузлів, тонзиліту), необхідний терміновий контроль картини периферичної крові.
У разі появи ознак кровоточивості (петехій, червоно-коричневих висипань на шкірі і слизових) необхідний також контроль числа тромбоцитів у периферичній крові.
До і під час лікування необхідний контроль АТ, функції нирок, рівня гемоглобіну в периферичній крові, креатиніну, сечовини, концентрації електролітів і активності печінкових ферментів у крові.
Необхідно дотримуватися обережності при призначенні препарату пацієнтам, які знаходяться на малосольовій або безсольовій дієті (підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії).
У пацієнтів зі зниженим ОЦК (в результаті терапії діуретиками) при обмеженні споживання натрію, при діареї і блюванні можливий розвиток симптоматичної артеріальної гіпотензії.
Транзиторна артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для продовження лікування після стабілізації АТ. У разі повторного виникнення вираженої артеріальної гіпотензії слід зменшити дозу або скасувати препарат.
Слід дотримуватися обережності при виконанні фізичних вправ або спекотної погоди через ризик дегідратації і артеріальної гіпотензії, внаслідок зменшення об'єму рідини.
Не рекомендується вживати алкоголь.
Перед хірургічним втручанням (включаючи стоматологію) необхідно попередити хірурга/анестезіолога про застосування інгібіторів АПФ.
Якщо в анамнезі є вказівки на розвиток ангіоневротичного набряку, не пов'язаного з прийомом інгібіторів АПФ, то у таких хворих все-таки існує підвищений ризик його розвитку при прийомі Рамілонга.
При виникненні набряків, наприклад в області обличчя (губи, повіки) або язика, або порушення ковтання або дихання пацієнт повинен негайно припинити прийом препарату. Ангіоневротичний набряк в області язика, глотки, або гортані (можливі симптоми: порушення ковтання або дихання) може загрожувати життю і призводити до необхідності надання невідкладної допомоги.
Після прийому першої дози, а також при збільшенні дозування сечогінного засобу і/або раміприлу, хворі повинні знаходитися протягом 8 год під лікарським наглядом для уникнення розвитку неконтрольованої гіпотензивної реакції.
У хворих з хронічною серцевою недостатністю прийом препарату може призвести до розвитку вираженої артеріальної гіпотензії, яка в ряді випадків супроводжується олігурією або азотемією і рідко - розвитком гострої ниркової недостатності. Хворі зі злоякісною артеріальною гіпертензією або супутньою тяжкою серцевою недостатністю повинні починати лікування в умовах стаціонару.
При використанні інгібіторів АПФ (див. також інструкції виробників мембран) небезпечні для життя, швидко розвиваються анафілактоїдні реакції підвищеної чутливості, іноді аж до розвитку шоку, були описані у хворих під час проведення гемодіалізу з використанням певних високопроточних мембран (наприклад, поліакрилонітрилові мембрани). Необхідно уникати спільного використання Рамілонга і такого роду мембран, наприклад, для термінового гемодіалізу або гемофільтрації. У цьому випадку переважно використання інших мембран або виключення прийому інгібіторів АПФ. Схожі реакції спостерігалися при аферезі ЛПНЩ з застосуванням сульфату декстрана. Тому цей метод не слід застосовувати для пацієнтів, при лікуванні яких використовували інгібітори АПФ.
Подвійна блокада РААС асоціюється з підвищеним ризиком розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії і порушеннями функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність), порівняно з монотерапією. Подвійна блокада РААС з застосуванням інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірена не рекомендується, особливо пацієнтам з діабетичною нефропатією.
В окремих випадках, коли спільне застосування інгібіторів АПФ і блокаторів рецепторів ангіотензину II абсолютно показано, необхідно ретельне медичне спостереження і обов'язковий моніторинг функції нирок, водно-електролітного балансу, АТ. Це стосується застосування кандесартану або валсартану в якості додаткової терапії до інгібіторів АПФ у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю. Проведення подвійної блокади РААС під ретельним наглядом спеціаліста і обов'язковим моніторингом функції нирок, водно-електролітного балансу і АТ, можливо у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю при непереносимості антагоністів альдостерону (спіронолактону), у яких спостерігається персистування симптомів хронічної серцевої недостатності, незважаючи на проведення іншої адекватної терапії.
При лікуванні інгібіторами АПФ відзначався непродуктивний, стійкий кашель, що проходить після припинення терапії. Це слід враховувати при проведенні диференційної діагностики кашлю.
Вплив на здатність до водіння автотранспорту і управління механізмами
У період лікування необхідно утримуватися від занять потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій, оскільки можливе запаморочення, особливо після початкової дози інгібітора АПФ у хворих, які приймають діуретичні засоби.
Побічні ефекти
При терапії раміприлом можливі постійний сухий кашель і гіпотензивні реакції. Серйозні побічні реакції включають ангіоневротичний набряк, гіперкаліємію, погіршення функцій нирок і печінки, панкреатит, деякі шкірні реакції і нейтропенію/агранулоцитоз.
Визначення частоти небажаних реакцій: дуже часто (>1/10), часто (>1/100, 1/1000, 1/10 000,
Визначення частоти небажаних реакцій: дуже часто (>1/10), часто (>1/100, 1/1000, 1/10 000,
Передозування
Симптоми: виражене зниження АТ, шок, виражена брадикардія, порушення водно-електролітного балансу, гостра ниркова недостатність, ступор.
Лікування: промивання шлунка, прийом адсорбентів, натрію сульфату (за можливості протягом перших 30 хв). У разі розвитку артеріальної гіпотензії до терапії з відновлення ОЦК і відновлення солевого балансу може бути додано введення альфа1-адреноміметиків (норепінефрин, допамін) і ангіотензину II (ангіотензинамід).
Лікування: промивання шлунка, прийом адсорбентів, натрію сульфату (за можливості протягом перших 30 хв). У разі розвитку артеріальної гіпотензії до терапії з відновлення ОЦК і відновлення солевого балансу може бути додано введення альфа1-адреноміметиків (норепінефрин, допамін) і ангіотензину II (ангіотензинамід).
Лікарняна взаємодія
Нерекомендовані комбінації
Одночасне застосування з солями калію, калійзберігаючими діуретиками (наприклад, амілорид, тріамтерен, спіронолактон) призводить до гіперкаліємії (необхідний контроль концентрації калію в сироватці крові).
Одночасне застосування з антигіпертензивними засобами (наприклад, діуретики) та іншими препаратами, що знижують АТ, призводить до посилення дії раміприлу.
Одночасне застосування зі снодійними, опіоїдними і знеболювальними засобами може викликати різке зниження АТ.
Одночасне застосування з вазопресорними симпатоміметичними препаратами (епінефрин) і естрогенами може викликати ослаблення дії раміприлу.
Одночасне застосування з алопуринолом, прокаїнамідом, цитостатичними засобами, імунодепресантами, системними ГКС може змінити картину крові (зокрема, знизити число лейкоцитів).
Одночасне застосування з літієм викликає підвищення концентрації сироваткового літію і в результаті посилення кардіо- і невротоксичної дії літію.
Одночасне застосування з пероральними гіпоглікемічними засобами (похідні сульфонілсечовини, бігуаніди), інсуліном посилює гіпоглікемію.
Одночасне застосування з НПЗП (індометацин, ацетилсаліцилова кислота) може ослабляти дію раміприлу.
Одночасне застосування з гепарином може підвищувати концентрації калію в сироватці крові.
Одночасне застосування з кухонною сіллю ослабляє дію раміприлу.
Одночасне застосування з етанолом посилює гіпотензивний ефект раміприлу.
Подвійна блокада РААС з застосуванням інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірена не рекомендується, особливо пацієнтам з діабетичною нефропатією.
В окремих випадках, коли спільне застосування інгібіторів АПФ і блокаторів рецепторів ангіотензину II абсолютно показано, необхідно ретельне медичне спостереження і обов'язковий моніторинг функції нирок, водно-електролітного балансу, АТ.
Комбінація протипоказана
Пацієнтам з цукровим діабетом і/або нирковою недостатністю середньої і тяжкої ступені (СКФ<60 мл/хв/1.73 м2) одночасне застосування аліскірена з інгібіторами АПФ або блокаторами рецепторів ангіотензину II протипоказано.
Одночасне застосування з солями калію, калійзберігаючими діуретиками (наприклад, амілорид, тріамтерен, спіронолактон) призводить до гіперкаліємії (необхідний контроль концентрації калію в сироватці крові).
Одночасне застосування з антигіпертензивними засобами (наприклад, діуретики) та іншими препаратами, що знижують АТ, призводить до посилення дії раміприлу.
Одночасне застосування зі снодійними, опіоїдними і знеболювальними засобами може викликати різке зниження АТ.
Одночасне застосування з вазопресорними симпатоміметичними препаратами (епінефрин) і естрогенами може викликати ослаблення дії раміприлу.
Одночасне застосування з алопуринолом, прокаїнамідом, цитостатичними засобами, імунодепресантами, системними ГКС може змінити картину крові (зокрема, знизити число лейкоцитів).
Одночасне застосування з літієм викликає підвищення концентрації сироваткового літію і в результаті посилення кардіо- і невротоксичної дії літію.
Одночасне застосування з пероральними гіпоглікемічними засобами (похідні сульфонілсечовини, бігуаніди), інсуліном посилює гіпоглікемію.
Одночасне застосування з НПЗП (індометацин, ацетилсаліцилова кислота) може ослабляти дію раміприлу.
Одночасне застосування з гепарином може підвищувати концентрації калію в сироватці крові.
Одночасне застосування з кухонною сіллю ослабляє дію раміприлу.
Одночасне застосування з етанолом посилює гіпотензивний ефект раміприлу.
Подвійна блокада РААС з застосуванням інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірена не рекомендується, особливо пацієнтам з діабетичною нефропатією.
В окремих випадках, коли спільне застосування інгібіторів АПФ і блокаторів рецепторів ангіотензину II абсолютно показано, необхідно ретельне медичне спостереження і обов'язковий моніторинг функції нирок, водно-електролітного балансу, АТ.
Комбінація протипоказана
Пацієнтам з цукровим діабетом і/або нирковою недостатністю середньої і тяжкої ступені (СКФ<60 мл/хв/1.73 м2) одночасне застосування аліскірена з інгібіторами АПФ або блокаторами рецепторів ангіотензину II протипоказано.
Лікарська форма
Таб. 5 мг: 30 або 60 шт.
Таблетки білого або майже білого кольору, плоскоциліндричної форми, з фаскою і рискою.
1 таб. раміприл 5 мг.
Допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний (модифікований Starch 1500), гідроксипропілметилцелюлоза, натрію крохмалю гліколят, натрію стеарила фумарат, целюлоза мікрокристалічна.
10 шт. - упаковки чарункові контурні (3) - пачки картонні.
10 шт. - упаковки чарункові контурні (6) - пачки картонні.
Таб. 10 мг: 30 або 60 шт.
Таблетки білого або майже білого кольору, плоскоциліндричної форми, з фаскою і рискою.
1 таб. раміприл 10 мг.
Допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний (модифікований Starch 1500), гідроксипропілметилцелюлоза, натрію крохмалю гліколят, натрію стеарила фумарат, целюлоза мікрокристалічна.
10 шт. - упаковки чарункові контурні (3) - пачки картонні.
10 шт. - упаковки чарункові контурні (6) - пачки картонні.
Таблетки білого або майже білого кольору, плоскоциліндричної форми, з фаскою і рискою.
1 таб. раміприл 5 мг.
Допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний (модифікований Starch 1500), гідроксипропілметилцелюлоза, натрію крохмалю гліколят, натрію стеарила фумарат, целюлоза мікрокристалічна.
10 шт. - упаковки чарункові контурні (3) - пачки картонні.
10 шт. - упаковки чарункові контурні (6) - пачки картонні.
Таб. 10 мг: 30 або 60 шт.
Таблетки білого або майже білого кольору, плоскоциліндричної форми, з фаскою і рискою.
1 таб. раміприл 10 мг.
Допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний (модифікований Starch 1500), гідроксипропілметилцелюлоза, натрію крохмалю гліколят, натрію стеарила фумарат, целюлоза мікрокристалічна.
10 шт. - упаковки чарункові контурні (3) - пачки картонні.
10 шт. - упаковки чарункові контурні (6) - пачки картонні.
