Солу-Медрол

Глюкокортикоїдне.

Метилпреднізолон проникає через клітинні мембрани і утворює комплекси зі специфічними цитоплазматичними рецепторами. Потім ці комплекси проникають у клітинне ядро, зв'язуються з ДНК (хроматином) і стимулюють транскрипцію мРНК та подальший синтез різних ферментів, чим і пояснюється ефект метилпреднізолону при системному застосуванні. Метилпреднізолон не тільки чинить суттєвий вплив на запальний процес та імунну відповідь, але також впливає на вуглеводний, білковий та жировий обмін. Крім того, він впливає на серцево-судинну систему, скелетні м'язи та центральну нервову систему.

Більшість показань до застосування метилпреднізолону обумовлено його протизапальними, імунодепресивними та протиалергічними властивостями. Завдяки цим властивостям досягаються наступні терапевтичні ефекти:
- зменшення кількості імуноактивних клітин поблизу вогнища запалення;
- зменшення вазодилатації;
- стабілізація лізосомальних мембран;
- інгібування фагоцитозу;
- зменшення продукції простагландинів та споріднених з ними сполук.

Метилпреднізолон має сильну протизапальну дію, причому його активність перевищує таку преднізолону, а здатність викликати затримку води та іонів натрію знижена порівняно з преднізолоном.

Метаболізм і механізм протизапальної дії метилпреднізолону натрію сукцинату схожі з такими для метилпреднізолону. При парентеральному введенні еквівалентних кількостей біологічна активність обох сполук однакова. При в/в введенні співвідношення активності метилпреднізолону натрію сукцинату та гідрокортизону натрію сукцинату, розраховане за зменшенням числа еозинофілів, становить не менше 4:1. Це добре корелює з даними про відносну активність метилпреднізолону та гідрокортизону при пероральному введенні. Доза в 4 мг метилпреднізолону чинить таку ж глюкокортикостероїдну (протизапальну) дію, як і 20 мг гідрокортизону. Метилпреднізолон має лише незначну мінералокортикостероїдну активність (200 мг метилпреднізолону еквівалентні 1 мг дезоксикортикостерону).

Метилпреднізолон має ліполітичну активність, переважно поширюючись на жирову клітковину кінцівок. Крім того, метилпреднізолон проявляє ліпогенний ефект, який найбільше зачіпає область грудної клітки, шиї та голови. Все це призводить до перерозподілу жирового депо в організмі пацієнта. Метилпреднізолон чинить катаболічну дію щодо білків. Вивільнені амінокислоти перетворюються в процесі глюконеогенезу в печінці в глюкозу та глікоген. Споживання глюкози в периферичних тканинах знижується, що може призвести до гіперглікемії та глюкозурії, особливо у хворих з ризиком розвитку цукрового діабету.

Максимальна фармакологічна активність метилпреднізолону проявляється не на піку концентрації в плазмі крові, а вже після нього, отже, дія метилпреднізолону обумовлена в першу чергу його впливом на активність ферментів. Застосування метилпреднізолону натрію сукцинату було досліджено при гострих пошкодженнях спинного мозку в двох рандомізованих подвійних сліпих порівняльних національних дослідженнях гострих травм спинного мозку (NАSСIS 2 і 3). Ефект високої дози метилпреднізолону натрію сукцинату, введеної у вигляді початкового болюсу 30 мг/кг в/в протягом 15 хвилин з подальшою безперервною інфузією 5,4 мг/кг/год протягом 24 годин, через 45 хвилин після введення початкової дози, був значним для неврологічного відновлення при введенні пацієнтам протягом 8 годин після травми (NАSСIS 2), а відновлення рухових функцій було краще у тих пацієнтів, які почали лікування протягом 3-8 годин після травми і отримували препарат за тією ж схемою протягом 48 годин NАSСIS 3).

При будь-якому способі введення метилпреднізолону натрію сукцинат значною мірою і швидко гідролізується під дією холінестераз з утворенням активної форми вільного метилпреднізолону. Після в/в інфузії 30 мг/кг протягом 20 хв, або 1 г протягом 30-60 хв приблизно через 15 хв досягається пік концентрації метилпреднізолону в плазмі крові (близько 20 мкг/мл). Приблизно через 25 хв після в/в болюсного введення 40 мг метилпреднізолону досягається пік його концентрації в плазмі крові, рівний 42-47 мкг/100 мл. При в/м введенні 40 мг через 120 хв досягається концентрація метилпреднізолону в плазмі крові, рівна 34 мкг/100 мл. При в/м введенні досягається нижче пікове значення, ніж при в/в введенні. Середня максимальна концентрація в плазмі крові (Сmах) досягається через 1 год після в/м введення 40 мг метилпреднізолону натрію сукцинату і становить 454 нг/мл. Через 12 год концентрація метилпреднізолону в плазмі крові знижується до 31,9 нг/мл, а через 18 год – метилпреднізолон в крові не виявляється. Порівняння площ під кривою «концентрація-час» вказує на однакову ефективність дії при в/в і в/м введенні еквівалентних доз метилпреднізолону натрію сукцинату.

Після в/м введення препарат присутній в плазмі крові протягом більш тривалого періоду, ніж після в/в введення, якщо введено еквівалентну кількість метилпреднізолону. Враховуючи механізм дії метилпреднізолону, можна вважати, що ці відмінності мають мінімальне клінічне значення.

Клінічний ефект зазвичай спостерігається через 4-6 год після введення. При лікуванні бронхіальної астми перші позитивні результати виявляються вже через 1-2 год. Фармакотерапевтична дія зберігається навіть тоді, коли концентрація метилпреднізолону в плазмі крові вже не визначається. Тривалість протизапальної активності метилпреднізолону приблизно дорівнює тривалості пригнічення гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової (ГГН) системи.

Розподіл. Метилпреднізолон активно розподіляється в тканини організму, проходить через гематоенцефалічний бар'єр і виділяється в грудне молоко. Об'єм розподілу дорівнює приблизно 1,4 мл/кг. Зв'язок метилпреднізолону з білками плазми крові (альбуміном і кортикостероїд-зв'язуючим глобуліном) - приблизно 40 - 90%.

Метаболізм метилпреднізолону здійснюється в печінці, переважно за допомогою ізоферменту СYР3А4, і цей процес якісно схожий з метаболізмом кортизолу. Основними метаболітами є 20β-гідроксиметилпреднізолон і 20β-гідрокси-6α-метилпреднізолон.

Як і багато інших субстратів ізоферменту СYР3А4, метилпреднізолон може також бути субстратом АТФ-зв'язаних транспортних білків Р-глікопротеїну, що впливають на розподіл у тканинах і взаємодію з іншими лікарськими засобами.

Метилпреднізолон є субстратом ізоферменту СYР3А4. Ізофермент СYР3А4 є основним ізоферментом у найбільш поширеному підсімействі ізоферментів СYР у печінці дорослої людини. Цей ізофермент каталізує бета-гідроксилювання стероїдів - основний етап фази метаболізму як ендогенних, так і синтетичних ГКС. Багато інших сполук також є субстратами ізоферменту СYР3А4, деякі з них (також як і інші препарати) впливають на метаболізм метилпреднізолону за допомогою індукції або інгібування ізоферменту СYР3А4 (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»).

Виведення. Період напіввиведення (Т1/2) метилпреднізолону натрію сукцинату з плазми крові становить 2,3-4 год і, ймовірно, не залежить від шляху введення. Загальний кліренс 5-6 мл/хв/кг. Метилпреднізолон - ГКС з проміжною тривалістю дії. Його Т1/2 з організму людини становить 12-36 год. За рахунок внутрішньоклітинної активності виявляється виражена різниця між Т1/2 метилпреднізолону з плазми крові і Т1/2 з організму в цілому. Метаболіти виводяться в основному нирками, як у незв'язаній формі, так і у формі глюкуронідів і сульфатів, які утворюються переважно в печінці і частково - в нирках. Після в/в введення метилпреднізолону, міченого вуглецем 14C, 75 % загальної радіоактивності виводиться нирками протягом 96 год, 9 % виводиться через кишечник протягом 5 днів і 20 % виявляється в жовчі.

Для дорослих:

1. Ендокринні захворювання:
- первинна і вторинна надниркова недостатність (при необхідності в поєднанні з мінералокортикостероїдами, особливо в педіатричній практиці);
- гостра надниркова недостатність (може виникнути необхідність у додаванні мінералокортикостероїдів);
- шок, що є наслідком надниркової недостатності, або шок, при неефективності симптоматичної терапії, коли можлива наявність надниркової недостатності (якщо мінералокортикостероїдна дія небажана);
- в передопераційний період, у разі важкої травми або важкого захворювання, у хворих з встановленою або підозрюваною наднирковою недостатністю;
- вроджена гіперплазія надниркових залоз;
- підгострий тиреоїдит;
- гіперкальціємія на тлі онкологічного захворювання.

2. Ревматичні захворювання (як додаткова терапія короткочасно для виведення з гострого стану або при загостренні)
- посттравматичний остеоартрит;
- синовіт при остеоартриті;
- ревматоїдний артрит, включаючи ювенільний ревматоїдний артрит (в окремих випадках може знадобитися підтримуюча терапія низькими дозами);
- гострий і підгострий бурсит;
- епікондиліт.
- гострий неспецифічний тендосиновіт;
- гострий подагричний артрит;
- псоріатичний артрит;
- анкілозуючий спондилоартрит.

3. Системні захворювання сполучної тканини (в період загострення або в окремих випадках як підтримуюча терапія)
- системний червоний вовчак (і вовчаковий нефрит);
- гострий ревмокардит;
- системний дерматоміозит (поліміозит);
- вузликовий периартеріїт;
- синдром Гудпасчера.

4. Шкірні хвороби
- пухирчатка;
- важка мультиформна еритема (синдром Стівенса-Джонсона);
- ексфоліативний дерматит;
- важкий псоріаз;
- герпетиформний буллезний дерматит;
- важкий себорейний дерматит;
- грибоподібний мікоз.

5. Алергічні стани (у разі важких або інвалідизуючих станів, при яких неефективна звичайна терапія)
- бронхіальна астма;
- контактний дерматит;
- атопічний дерматит;
- сироваткова хвороба;
- сезонні або цілорічні алергічні риніти;
- реакції підвищеної чутливості до лікарських засобів;
- посттрансфузійні реакції типу кропив'янки;
- гострий неінфекційний набряк гортані.

6. Очні хвороби (важкі гострі і хронічні алергічні та запальні процеси з ураженням очей)
- очна форма Herpes zoster;
- ірит і іридоцикліт;
- хоріоретиніт;
- дифузний задній увеїт і хоріоїдит;
- неврит зорового нерва;
- симпатична офтальмія;
- запалення переднього сегмента;
- алергічний кон'юнктивіт;
- алергічні крайові виразки рогівки;
- кератит.

7. Захворювання шлунково-кишкового тракту (для виведення хворого з критичного стану)
- виразковий коліт;
- регіонарний ентерит.

8. Хвороби дихальних шляхів
- симптоматичний саркоїдоз;
- бериліоз;
- блискавичний і дисемінований туберкульоз легень у поєднанні з відповідною протитуберкульозною хіміотерапією;
- синдром Леффлера, що не піддається терапії іншими засобами;
- аспіраційний пневмоніт.

9. Гематологічні захворювання
- набута (аутоімунна) гемолітична анемія;
- ідіопатична тромбоцитопенічна пурпура у дорослих (тільки В/В введення; в/м введення протипоказано);
- вторинна тромбоцитопенія у дорослих;
- еритробластопенія (еритроцитарна анемія);
- вроджена (еритроїдна) гіпопластична анемія.

10. Онкологічні захворювання (як паліативна терапія)
- лейкози і лімфоми у дорослих;
- гострі лейкози у дітей;
- для поліпшення якості життя хворих з онкологічними захворюваннями в термінальній стадії.

11. Набряковий синдром
- для стимуляції діурезу і досягнення ремісії протеїнурії у хворих з нефротичним синдромом - без уремії.

12. Нервова система
- набряк головного мозку, обумовлений пухлиною - первинною або метастатичною, і/або пов'язаний з хірургічною або променевою терапією;
- загострення розсіяного склерозу;
- гострі травматичні пошкодження спинного мозку. Лікування слід починати в перші 8 годин після травми.

13. Інші показання до застосування
- туберкульозний менінгіт з субарахноїдальним блоком або при загрозі блоку (у поєднанні з відповідною протитуберкульозною хіміотерапією);
- трихінельоз з ураженням нервової системи або міокарда;
- трансплантація органів;
- профілактика нудоти і блювоти, пов'язаних з хіміотерапією з приводу онкологічних захворювань.
Застосування у дітей
- Застосування препарату у дітей в період росту можливе тільки за абсолютними показаннями і при особливо ретельному спостереженні лікаря.

- системні мікози;
- підвищена чутливість до будь-якого компонента препарату в анамнезі;
- введення препарату інтратекально;
- одночасне застосування живих або ослаблених вакцин з імуносупресивними дозами препарату Солу-медрол;
- період грудного вигодовування.
Не рекомендується застосовувати препарат у хворих з гострим і підгострим інфарктом міокарда, оскільки застосування препарату Солу-медрол у них може призвести до поширення вогнища некрозу, уповільнення формування рубцевої тканини і, внаслідок цього, до розриву серцевого м'яза.
- Даний препарат містить бензиловий спирт. Встановлено, що бензиловий спирт може викликати "синдром задухи" з летальним наслідком у недоношених новонароджених. Препарат не рекомендується застосовувати у новонароджених.

З обережністю
- Виразковий коліт, якщо існує загроза перфорації, абсцесу або іншої гнійної інфекції; дивертикуліт; при наявності свіжих кишкових анастомозів; активна або латентна пептична виразка, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки; паразитарні та інфекційні захворювання вірусної, грибкової або бактеріальної природи, вітряна віспа, кір, стронгілоїдоз, активний або латентний туберкульоз, оперізуючий лишай; ниркова недостатність, вторинна недостатність кори надниркових залоз; артеріальна гіпертензія; остеопороз, міастенія gravis; гіпотиреоз, цукровий діабет; судомний синдром; алергічні реакції (бронхоспазм) в анамнезі на введення метилпреднізолону; гострий психоз; глаукома.
- Слід уникати прийому препарату у пацієнтів з хворобою Іценко-Кушинга.
- У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю Солу-медрол® слід застосовувати з обережністю і тільки в разі абсолютної необхідності.
- У пацієнтів з ураженням очей, викликаним вірусом простого герпесу, Солу-медрол® також слід застосовувати з обережністю, оскільки це може призвести до перфорації рогівки.
- Препарат слід застосовувати з обережністю у літніх пацієнтів у зв'язку з підвищеною небезпекою розвитку остеопорозу і артеріальної гіпертензії.
- У дітей (особливо у разі тривалої терапії) препарат Солу-медрол® необхідно застосовувати з обережністю.

Оскільки ускладнення терапії препаратом Солу-медрол залежать від величини дози і тривалості лікування, то в кожному конкретному випадку на підставі аналізу співвідношення ризик/користь приймають рішення про необхідність такого лікування, а також визначають тривалість лікування і частоту прийому.

З метою кращого контролю стану пацієнта слід застосовувати найменшу дозу препарату Солу-медрол. При досягненні ефекту при можливості слід поступово зменшити дозу до підтримуючої або припинити лікування.

З огляду на небезпеку розвитку аритмії, застосування препарату Солу-медрол у високих дозах слід проводити в умовах стаціонару, оснащеного необхідним обладнанням (електрокардіографом, дефібрилятором).

При настанні тривалої спонтанної ремісії лікування слід припинити.

При тривалому лікуванні пацієнту слід проходити регулярне обстеження (рентгенографія органів грудної клітки, концентрація глюкози в плазмі крові через 2 години після їжі, загальний аналіз сечі, артеріальний тиск, контроль маси тіла, бажано проведення рентгенологічного або ендоскопічного обстеження при наявності в анамнезі виразкових захворювань шлунково-кишкового тракту).

Слід ретельно контролювати ріст і розвиток дітей, які перебувають на тривалій терапії препаратом Солу-медрол. Затримка росту може спостерігатися у дітей, які отримують тривалу щоденну розділену на кілька доз терапію. Таку терапію слід застосовувати тільки в найтерміновіших випадках. Застосування препарату через день може зменшити ризик розвитку цього побічного ефекту або дозволить уникнути його зовсім.

Діти, які отримують тривалу терапію препаратом Солу-медрол, знаходяться в групі підвищеного ризику розвитку внутрішньочерепної гіпертензії.

Препарат Солу-медрол також повинен призначатися з великою обережністю хворим з підтвердженими або підозрюваними паразитарними інфекціями, такими як стронгілоїдоз. Викликана метилпреднізолоном імуносупресія, у таких хворих призводить до стронгілоїдної гіперінфекції і дисемінації процесу з поширеною міграцією личинок, часто з розвитком важких форм ентероколіту і грамнегативної септицемії з можливим летальним наслідком.

Хворі, які отримують препарати, що пригнічують імунну систему, більш сприйнятливі до інфекцій, ніж здорові особи. Наприклад, вітряна віспа і кір можуть мати більш важкий перебіг, аж до летального наслідку у неімунізованих дітей або у дорослих, які отримують препарат Солу-медрол. Ефективність препарату Солу-медрол® при септичному шоці сумнівна. Результати систематичного огляду застосування препарату короткими курсами у високих дозах не підтримують можливість їх застосування в такому режимі. Однак передбачається, що застосування препарату Солу-медрол тривалими курсами (5-11 днів) у низьких дозах може знизити летальність.

Хворим, які можуть піддатися впливу стресу на тлі терапії препаратом Солу-медрол, показано збільшення дози препарату до, під час і після стресової ситуації.

У зв'язку з тим, що виявлено збільшення летальності через 2 тижні або 6 місяців після травми голови у пацієнтів, які отримували лікування метилпреднізолоном натрію сукцинатом, порівняно з плацебо, Солу-медрол не слід застосовувати при набряку головного мозку, обумовленому травмою голови. Причинний зв'язок летальних наслідків із застосуванням метилпреднізолону натрію сукцинату не встановлено.

На тлі терапії препаратом Солу-медрол може збільшуватися сприйнятливість до інфекцій, деякі інфекції можуть протікати в стертій формі, крім того, можуть розвиватися нові інфекції. Крім того, знижується здатність організму до локалізації інфекційного процесу. Розвиток інфекцій, викликаних різними патогенними організмами, такими як віруси, бактерії, гриби, найпростіші або гельмінти, які локалізуються в різних системах організму людини, може бути пов'язаний із застосуванням препарату Солу-медрол як у якості монотерапії, так і в поєднанні з іншими імунодепресантами, що впливають на клітинний імунітет, гуморальний імунітет або на функцію нейтрофілів. Ці інфекції можуть протікати нетяжко, однак, у ряді випадків можливий важкий перебіг і навіть летальний наслідок. Причому чим більш високі дози препарату застосовуються, тим вища ймовірність розвитку інфекційних ускладнень.

Хворим, які отримують лікування препаратом Солу-медрол у дозах, що чинять імунодепресивну дію, протипоказано введення живих або живих ослаблених вакцин, але можна вводити вбиті або інактивовані вакцини, однак реакція на введення таких вакцин може бути знижена або навіть відсутня. Хворим, які отримують лікування препаратом Солу-медрол у дозах, що не чинять імунодепресивної дії, за відповідними показаннями може проводитися імунізація.

Застосування препарату Солу-медрол при активному туберкульозі слід обмежити випадками блискавичного і дисемінованого туберкульозу, коли препарат Солу-медрол застосовують для лікування захворювання в поєднанні з відповідною протитуберкульозною хіміотерапією.

Якщо препарат Солу-медрол призначають хворим з латентним туберкульозом або з позитивними туберкуліновими пробами, то лікування слід проводити під строгим лікарським контролем, оскільки можлива реактивація захворювання. Під час тривалої терапії препаратом такі хворі повинні отримувати відповідне профілактичне лікування.

Повідомляється, що у хворих, які отримували терапію препаратом Солу-медрол, відзначалася саркома Капоші. При відміні препарату може настати клінічна ремісія.

Оскільки у хворих, які отримують парентеральну терапію препаратом Солу-медрол, в рідкісних випадках можливий розвиток шкірних реакцій і анафілактичних/анафілактоїдних реакцій, перед введенням препарату слід вживати відповідні профілактичні заходи, особливо, якщо у даного хворого в анамнезі відзначалися алергічні реакції на які-небудь лікарські препарати.

При застосуванні препарату Солу-медрол в терапевтичних дозах протягом тривалого періоду може розвинутися супресія ГГН системи (вторинна адренокортикальна недостатність). Ступінь і тривалість адренокортикальної недостатності індивідуальні у кожного пацієнта і залежать від дози, частоти застосування, часу прийому і тривалості терапії. Вираженість цього ефекту можна зменшити за допомогою застосування препарату через день або поступовим зниженням дози. Цей тип відносної недостатності може тривати протягом кількох місяців після закінчення лікування, тому при будь-яких стресових ситуаціях у цей період слід знову призначити препарат Солу-медрол. Оскільки може порушуватися секреція мінералокортикостероїдів, необхідно супутнє призначення електролітів і/або мінералокортикостероїдів.

Крім того, розвиток гострої надниркової недостатності, що призводить до летального наслідку, можливий при різкій відміні препарату Солу-медрол.

Синдром «відміни», ймовірно не пов'язаний з наднирковою недостатністю, також може виникати внаслідок різкої відміни препарату Солу-медрол. Цей синдром включає такі симптоми, як анорексія, нудота, блювота, летаргія, головний біль, лихоманка, біль у суглобах, лущення шкіри, міалгія, зниження маси тіла і/або зниження артеріального тиску. Передбачається, що ці ефекти виникають у зв'язку з різким коливанням концентрації метилпреднізолону в плазмі крові, а не через зниження концентрації метилпреднізолону в плазмі крові.

У пацієнтів з гіпотиреозом або цирозом відзначається посилення ефекту препарату Солу-медрол.

Застосування препарату Солу-медрол може призводити до збільшення концентрації глюкози в плазмі крові, погіршення перебігу наявного цукрового діабету. Пацієнти, які отримують тривалу терапію препаратом Солу-медрол®, можуть бути схильними до розвитку цукрового діабету.

На тлі терапії препаратом Солу-медрол можливий розвиток різних психічних розладів: від ейфорії, безсоння, нестабільності настрою, змін особистості і важкої депресії до гострих психотичних проявів. Крім того, можуть посилюватися вже наявні емоційна нестабільність або схильності до психотичних реакцій.

Потенційно важкі психічні розлади можуть виникати при застосуванні препарату Солу-медрол. Симптоми зазвичай проявляються протягом кількох днів або тижнів після початку терапії. Більшість реакцій зникає або після зниження дози, або після відміни препарату. Незважаючи на це може знадобитися специфічне лікування.

Пацієнтів і/або їхніх родичів слід попередити, що у разі появи змін у психологічному статусі пацієнта (особливо при розвитку депресивного стану і суїцидальних спроб) необхідно звернутися за медичною допомогою. Також слід попередити пацієнтів або їхніх родичів про можливість розвитку психічних порушень під час або відразу після зниження дози препарату або повної його відміни.

Тривале застосування препарату Солу-медрол може призвести до виникнення задньої субкапсулярної катаракти і ядерної катаракти (особливо у дітей), екзофтальма або глаукоми з можливим ураженням зорового нерва і провокувати приєднання вторинної очної грибкової або вірусної інфекції.

При застосуванні препарату Солу-медрол відзначається підвищення артеріального тиску, затримка рідини і солей в організмі, втрата калію, гіпокаліємічний алкалоз. Ці ефекти в меншій мірі проявляються при застосуванні синтетичних похідних, за винятком випадків застосування їх у великих дозах. Можливо, може знадобитися обмеження споживання солі і продуктів, що містять калій.

Терапія препаратом Солу-медрол може маскувати симптоми пептичної виразки і в цьому випадку перфорація або кровотеча можуть розвинутися без значного больового синдрому.

Такі побічні реакції препарату Солу-медрол з боку серцево-судинної системи, як дисліпідемія, підвищення артеріального тиску, можуть провокувати у схильних пацієнтів нові реакції у разі застосування високих доз препарату Солу-медрол і тривалого лікування. У зв'язку з цим препарат Солу-медрол слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з факторами ризику серцево-судинних захворювань. Необхідний регулярний контроль серцевої функції. Застосування низьких доз препарату Солу-медрол через день може знизити вираженість цих побічних ефектів.

Вплив на здатність до керування транспортними засобами і механізмами

У зв'язку з можливістю розвитку запаморочення, порушення зору і слабкості, при застосуванні препарату Солу-медрол® слід дотримуватися обережності особам, які керують транспортними засобами і займаються видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги і швидкої рухової реакції.

З боку водно-електролітного обміну: затримка натрію, хронічна серцева недостатність у хворих з відповідною схильністю, затримка рідини і солей в організмі, підвищене виведення калію, гіпокаліємічний алкалоз.

З боку серцево-судинної системи: підвищення або зниження артеріального тиску; порушення ритму серця (аритмії, брадикардія, тахікардія); хронічна серцева недостатність (у пацієнтів з схильністю); у хворих з гострим і підгострим інфарктом міокарда - поширення вогнища некрозу, уповільнення формування рубцевої тканини, що може призвести до розриву серцевого м'яза. Є повідомлення про порушення ритму серця і/або розвиток циркуляторного колапсу і/або зупинку серця після швидкого в/в введення високих доз метилпреднізолону (більше 0,5 г, введених протягом менше 10 хв). Під час і після в/в введення високих доз метилпреднізолону також відзначалися випадки брадикардії, однак вони не обов'язково залежали від швидкості або тривалості інфузії.

З боку опорно-рухового апарату: остеонекроз, міопатія, м'язова слабкість, остеопороз, патологічні переломи, м'язова атрофія, нейропатична атрофія, артралгія, міалгія, компресійні переломи хребців, асептичний некроз епіфізів трубчастих кісток, розриви сухожиль, зокрема Ахіллового сухожилля. Гостра міопатія найчастіше розвивається при застосуванні високих доз метилпреднізолону у хворих з порушеною нервово-м'язовою передачею (наприклад, при міастенії gravis), або у хворих, які одночасно отримують лікування антихолінергічними препаратами, такими, як периферичні міорелаксанти (наприклад, панкуронія бромід). Така гостра міопатія носить генералізований характер, може вражати м'язи ока і дихальної системи, призводити до розвитку тетрапарезу. Можливе підвищення рівня креатинкінази. При цьому поліпшення або одужання після відміни метилпреднізолону може статися лише через багато тижнів або навіть через кілька років.

З боку травної системи: пептична виразка з можливим прободінням і кровотечею, шлункова кровотеча, панкреатит, перитоніт, езофагіт (в тому числі), перфорація стінки кишечника, біль у животі, напруження черевної стінки, діарея, диспепсія, метеоризм, нудота, блювота, стійка гикавка.

Після лікування метилпреднізолоном спостерігалося підвищення активності АЛТ (АЛТ), АСТ (ACT) і лужної фосфатази в плазмі крові. Зазвичай ці зміни незначні, не пов'язані з якими-небудь клінічними синдромами і оборотні після припинення лікування.

З боку шкірних покривів: ангіоневротичний набряк, периферичні набряки, атрофія шкіри, стрії шкіри, петехії і екхімози, зниження пігментації шкіри, гірсутизм, висип, еритема, шкірний свербіж, кропив'янка, акне, повільне загоєння ран, реакції в місці введення.

З боку обміну речовин: негативний азотистий баланс (підвищений розпад білків), обумовлений катаболізмом білків, уповільнення росту і процесу окостеніння у дітей (передчасне закриття епіфізарних зон росту), підвищення апетиту (може призвести до підвищення маси тіла), підвищене потовиділення.

З боку нервової системи: підвищення внутрішньочерепного тиску з набряком диска зорового нерва (доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія), судоми, амнезія, розлади мислення, запаморочення, головний біль, афективні розлади (включаючи, лабільність настрою, депресивний настрій, стан ейфорії, психологічна залежність, суїцидальні думки), психотичні порушення (включаючи, манію, делюзії, галюцинації, шизофренію або її загострення), сплутаність свідомості, порушення психіки, тривога, зміна особистості, швидка зміна настрою, незвичайна поведінка, безсоння, дратівливість.

З боку ендокринної системи: порушення менструального циклу, синдром Іценко-Кушинга, гіпопітуїтаризм, розвиток синдрому «відміни» стероїдних препаратів, зниження толерантності до глюкози, підвищення потреби в інсуліні або гіпоглікемічних препаратах для прийому всередину у хворих на цукровий діабет, затримка росту у дітей, ліпоматоз, латентний цукровий діабет.

Лабораторні показники: підвищення концентрації сечовини в плазмі крові, дисліпідемія, підвищення концентрації кальцію в сечі, гіпокальціємія.

З боку органів чуття: задня субкапсулярна катаракта, підвищення внутрішньоочного тиску, глаукома, екзофтальм, вертиго, вторинна грибкова або вірусна очна інфекція, перфорація рогівки (при очних проявах простого герпесу).

З боку імунної системи: інфекційні захворювання, виникнення інфекцій, викликаних умовно-патогенними збудниками, реакції підвищеної чутливості, включаючи анафілаксію з або без циркуляторного колапсу, зупинки серця, бронхоспазму, пригнічення реакцій при проведенні шкірних проб.

Інші: підвищена втомлюваність, слабкість.

Повідомляється, що у хворих, які отримували терапію метилпреднізолоном, відзначалася саркома Капоші. При відміні метилпреднізолону може настати клінічна ремісія.

Симптоми: набряки, поява білка в сечі, зниження об'єму фільтрації, артеріальна гіпертензія, аритмії, кардіопатія, гіпокаліємія. Повторне часте застосування препарату (щодня або кілька разів на тиждень) протягом тривалого часу може призвести до розвитку синдрому Іценко-Кушинга (обумовлює необхідність припинення прийому препарату).

Лікування: форсований діурез, хлорид калію, при депресії і психозах — зниження дози або відміна препарату і призначення фенотіазинових препаратів або солей літію (трициклічні антидепресанти не рекомендуються).

Спільне застосування метилпреднізолону і циклоспорину викликає взаємне гальмування метаболізму і підвищення ймовірності розвитку побічних ефектів (при спільному застосуванні метилпреднізолону і циклоспорину були відзначені випадки виникнення судом).

Фенобарбітал, дифенгідрамін, фенітоїн, рифампіцин та інші індуктори печінкових ферментів підвищують швидкість елімінації і знижують терапевтичну ефективність (може знадобитися корекція дози).

Метилпреднізолон може збільшувати кліренс ацетилсаліцилової кислоти, що приймається у високих дозах протягом тривалого часу, що може призвести до зниження її рівня в крові (при відміні метилпреднізолону рівень ацетилсаліцилової кислоти в крові збільшується і зростає ризик прояву її побічних ефектів). Слід з обережністю застосовувати ацетилсаліцилову кислоту спільно з кортикостероїдами у пацієнтів з гіпопротромбінемією. Метилпреднізолон впливає на дію пероральних антикоагулянтів: можливо як посилення, так і зменшення ефекту антикоагулянтів, що приймаються одночасно з метилпреднізолоном (для підтримки необхідного ефекту антикоагулянта рекомендується постійний моніторинг показників коагуляції).

У комбінації з парацетамолом зростає ризик розвитку гепатотоксичності (індукція печінкових ферментів і утворення токсичного метаболіту парацетамолу).

Дія посилює АКТГ. Алкоголь, антациди (гальмують всмоктування), НПЗП, в т.ч. саліцилати, фенілбутазон, індометацин підвищують ймовірність виразки слизової шлунка і кровотечі, амфотерицин В і інгібітори карбоангідрази — гіпокаліємії, серцевої недостатності, остеопорозу, серцеві глікозиди — аритмій, натрійвмісні препарати — набряків і гіпертензії.

Ергокальциферол і паратгормон перешкоджають остеопатії, викликаній метилпреднізолоном. Високі дози метилпреднізолону знижують ефективність соматотропіну.

Знижує активність пероральних протидіабетичних засобів, ефективність вакцин (живі вакцини на тлі метилпреднізолону можуть викликати захворювання). Мітотан та інші інгібітори функції кори надниркових залоз можуть обумовлювати необхідність підвищення дози метилпреднізолону.

Ліофілізат для приготування розчину для внутрішньовенного і внутрішньом'язового введення 500 мг, 1000 мг.
500 мг або 1000 мг діючої речовини у флакони з безбарвного стійкого до гідролізу скла класу I (Євр.Ф.), закупорені пробками з бутилового каучуку, обкатані алюмінієвими ковпачками, з пластмасовими захисними кришками. 7,8 мл (для 500 мг) або 15,6 мл (для 1000 мг) розчинника у флакони з безбарвного стійкого до гідролізу скла класу I (Євр.Ф.), закупорені пробками з бутилового каучуку, обкатані алюмінієвими ковпачками, з пластмасовими захисними кришками.

Один флакон з ліофілізатом і один флакон з розчинником (1 комплект) разом з інструкцією по застосуванню в картонній пачці з контролем першого відкриття.