Зантак
Zantac
АТХ код:
Аналоги (дженерики, синоніми)
Діюча речовина
Фармакологічна група
З тієї ж фармакологічної групи
Рецепт латинською
Rp.: Tab. "Zantac" 0,3 № 10
D.S. Внутрішньо, по 1 таб. 1 раз на добу за 30 хв до їжі.
Rp.: Sol. "Zantac" 25 mg/ml 2 ml
D.t.d. № 5 in amp.
S. По 1 ампулі 1 раз на добу, внутрішньовенно повільно
D.S. Внутрішньо, по 1 таб. 1 раз на добу за 30 хв до їжі.
Rp.: Sol. "Zantac" 25 mg/ml 2 ml
D.t.d. № 5 in amp.
S. По 1 ампулі 1 раз на добу, внутрішньовенно повільно
Фармакологічні властивості
Противиразкове, блокує гістамінові H2-рецептори парієтальних клітин слизової оболонки шлунка.
Фармакодинаміка
Блокатор гістамінових H2-рецепторів. Знижує базальну та стимульовану подразненням барорецепторів, харчовим навантаженням, дією гістаміну, гастрину та інших біогенних стимуляторів секрецію хлористоводневої (соляної) кислоти.
Зменшує як об'єм секрету, так і вміст у ньому хлористоводневої (соляної) кислоти та пепсину. Сприяє підвищенню рН шлункового вмісту, що призводить до зниження активності пепсину. Тривалість дії ранітидину після одноразового прийому - 12 год.
Helicobacter pylori визначається приблизно у 95% пацієнтів з виразками дванадцятипалої кишки та у 80% пацієнтів з виразками шлунка. При поєднанні ранітидину з амоксициліном і метронідазолом приблизно в 90% випадків відзначається ерадикація Helicobacter pylori. Така комбінація препаратів значно знижує частоту загострень виразкової хвороби дванадцятипалої кишки.
Зменшує як об'єм секрету, так і вміст у ньому хлористоводневої (соляної) кислоти та пепсину. Сприяє підвищенню рН шлункового вмісту, що призводить до зниження активності пепсину. Тривалість дії ранітидину після одноразового прийому - 12 год.
Helicobacter pylori визначається приблизно у 95% пацієнтів з виразками дванадцятипалої кишки та у 80% пацієнтів з виразками шлунка. При поєднанні ранітидину з амоксициліном і метронідазолом приблизно в 90% випадків відзначається ерадикація Helicobacter pylori. Така комбінація препаратів значно знижує частоту загострень виразкової хвороби дванадцятипалої кишки.
Фармакокінетика
Всмоктування
При прийомі внутрішньо біодоступність ранітидину становить приблизно 50%. Після прийому внутрішньо препарату в дозі 150 мг Cmax досягається через 2-3 год і становить 300-550 нг/мл.
Після в/м введення Cmax досягається в межах 15 хв після введення і становить 300-500 нг/мл.
Розподіл
Зв'язування з білками плазми не перевищує 15%. Ранітидин проникає через плацентарний бар'єр. Виділяється з грудним молоком (концентрація в грудному молоці вища, ніж у плазмі). Погано проникає через ГЕБ.
Метаболізм
Не піддається інтенсивному метаболізму. Метаболізм ранітидину не відрізняється при парентеральному введенні і при прийомі внутрішньо і протікає з утворенням невеликих кількостей N-оксиду (6%), S-оксиду (2%), дезметилранітидину (2%) і аналога фуроєвої кислоти (1-2%).
Виведення
T1/2 становить 2-3 год.
Після прийому 3H-ранітидину в дозі 150 мг 60-70% препарату виводиться з сечею і 26% - з калом; причому 35% прийнятої дози виводиться з сечею в незміненому вигляді.
Після в/в введення 3H-ранітидину в дозі 150 мг 93% препарату виділяється з сечею і 5% - з калом; в перші 24 год 70% від прийнятої дози виводиться з сечею в незміненому вигляді.
Фармакокінетика в особливих клінічних випадках
При виражених порушеннях функції нирок концентрація ранітидину в плазмі підвищується.
При прийомі внутрішньо біодоступність ранітидину становить приблизно 50%. Після прийому внутрішньо препарату в дозі 150 мг Cmax досягається через 2-3 год і становить 300-550 нг/мл.
Після в/м введення Cmax досягається в межах 15 хв після введення і становить 300-500 нг/мл.
Розподіл
Зв'язування з білками плазми не перевищує 15%. Ранітидин проникає через плацентарний бар'єр. Виділяється з грудним молоком (концентрація в грудному молоці вища, ніж у плазмі). Погано проникає через ГЕБ.
Метаболізм
Не піддається інтенсивному метаболізму. Метаболізм ранітидину не відрізняється при парентеральному введенні і при прийомі внутрішньо і протікає з утворенням невеликих кількостей N-оксиду (6%), S-оксиду (2%), дезметилранітидину (2%) і аналога фуроєвої кислоти (1-2%).
Виведення
T1/2 становить 2-3 год.
Після прийому 3H-ранітидину в дозі 150 мг 60-70% препарату виводиться з сечею і 26% - з калом; причому 35% прийнятої дози виводиться з сечею в незміненому вигляді.
Після в/в введення 3H-ранітидину в дозі 150 мг 93% препарату виділяється з сечею і 5% - з калом; в перші 24 год 70% від прийнятої дози виводиться з сечею в незміненому вигляді.
Фармакокінетика в особливих клінічних випадках
При виражених порушеннях функції нирок концентрація ранітидину в плазмі підвищується.
Спосіб застосування
Для дорослих:
Таблетки і таблетки шипучі
Внутрішньо дорослим при загостренні виразки дванадцятипалої кишки і доброякісної виразки шлунка призначають по 150 мг 2 рази/добу або 300 мг на ніч. У більшості випадків виразки дванадцятипалої кишки і доброякісні виразки шлунка загоюються протягом 4 тижнів. У пацієнтів з незарубцьованими за цей термін виразками загоєння зазвичай відбувається на фоні продовження лікування протягом наступних 4 тижнів. При лікуванні виразки дванадцятипалої кишки прийом препарату в дозі 300 мг 2 рази/добу більш ефективний, ніж прийом доз по 150 мг 2 рази/добу або 300 мг 1 раз на ніч. Підвищення дози не призводить до збільшення частоти виникнення побічних ефектів.
При тривалій профілактиці рецидивів виразок дванадцятипалої кишки і шлунка призначають по 150 мг 1 раз/добу (на ніч). Для курців більш доцільно збільшення дози до 300 мг на ніч (оскільки куріння асоціюється з більшою частотою рецидивів виразок).
Для лікування виразок, пов'язаних з прийомом НПЗП, призначають по 150 мг 2 рази/добу або 300 мг на ніч протягом 8-12 тижнів, для профілактики - по 150 мг 2 рази/добу під час лікування НПЗП.
Для лікування виразок дванадцятипалої кишки, асоційованих з Helicobacter pylori, призначають по 150 мг 2 рази/добу (вранці і ввечері) або 300 мг 1 раз/добу (на ніч) у поєднанні з амоксициліном у дозі 750 мг 3 рази/добу і метронідазолом 500 мг 3 рази/добу протягом 2 тижнів. Лікування Зантаком повинно тривати ще протягом наступних 2 тижнів. Ця схема значно скорочує частоту рецидивів виразок дванадцятипалої кишки.
При післяопераційних виразках призначають по 150 мг 2 рази/добу протягом 4 тижнів. У пацієнтів з незарубцьованими за цей термін виразками загоєння зазвичай відбувається на фоні продовження лікування протягом наступних 4 тижнів.
При гастроезофагеальній рефлюксній хворобі для лікування гострого рефлюкс-езофагіту призначають по 150 мг 2 рази/добу або 300 мг на ніч протягом 8 тижнів; при необхідності курс лікування можна продовжити до 12 тижнів. При середньотяжкому і тяжкому перебігу рефлюкс-езофагіту доза може бути збільшена до 150 мг 4 рази/добу при тривалості лікування до 12 тижнів. При проведенні профілактичної терапії при рефлюкс-езофагіті рекомендована доза становить 150 мг 2 рази/добу.
Для купірування больового синдрому при гастроезофагеальній рефлюксній хворобі призначають по 150 мг 2 рази/добу протягом 2 тижнів. При недостатній ефективності лікування може бути продовжено в тій же дозі протягом наступних 2 тижнів.
При синдромі Золлінгера-Еллісона початкова доза становить 150 мг 3 рази/добу, при необхідності доза може бути збільшена. Дози до 6 г/добу переносилися добре.
При хронічних епізодах диспепсії Зантак призначають по 150 мг 2 рази/добу протягом 6 тижнів. У разі відсутності позитивного ефекту від лікування, а також у разі погіршення стану на фоні лікування слід провести ретельне обстеження.
Для профілактики кровотеч із стресових виразок у тяжкохворих пацієнтів, а також для профілактики рецидивуючих кровотеч із пептичних виразок після того, як пацієнт зможе приймати їжу через рот, парентеральне застосування Зантака можна замінити призначенням препарату внутрішньо в дозі 150 мг 2 рази/добу.
Для профілактики розвитку синдрому Мендельсона призначають Зантак у дозі 150 мг за 2 год до наркозу, а також, бажано, 150 мг напередодні ввечері. Можливе парентеральне застосування Зантака.
Для профілактики синдрому Мендельсона породіллям під час пологів призначають по 150 мг кожні 6 год, але в разі, якщо буде потрібно проведення загальної анестезії, то перед нею слід одночасно з Зантаком застосовувати водорозчинні антациди (наприклад, натрію цитрат).
Дітям для лікування пептичної виразки рекомендується доза 2-4 мг/кг 2 рази/добу; максимальна добова доза - 300 мг.
У пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня (КК менше 50 мл/хв) відзначається кумуляція і підвищення плазмової концентрації ранітидину. Рекомендована доза становить 150 мг 1 раз/добу.
Хворим, які перебувають на тривалому амбулаторному перитонеальному діалізі або на тривалому гемодіалізі, препарат призначають у дозі 150 мг відразу після закінчення сеансу діалізу.
Розчин для ін'єкцій може бути введений у вигляді:
— повільної (понад 2 хв) в/в ін'єкції в дозі 50 мг, яка розводиться до об'єму 20 мл і вводиться кожні 6-8 год;
— інтермітуючої в/в інфузії зі швидкістю 25 мг/год протягом 2 год, з повторним введенням через 6-8 год;
— в/м ін'єкції в дозі 50 мг кожні 6-8 год.
Для профілактики кровотечі зі стресових виразок і рецидивів кровотеч із пептичної виразки у тяжкохворих пацієнтів Зантак вводять у початковій дозі 50 мг у вигляді повільної в/в ін'єкції, а потім проводять тривалу в/в інфузію зі швидкістю 0.125-0.250 мг/кг/год. Парентеральна терапія триває доти, поки пацієнт не зможе приймати їжу. Далі можливий перехід на прийом Зантака внутрішньо.
Для профілактики синдрому Мендельсона рекомендована доза становить 50 мг в/м або повільно в/в за 45-60 хв до анестезії.
Пацієнтам з нирковою недостатністю при КК менше 50 мл/хв рекомендована доза Зантака для парентерального застосування - 25 мг.
Внутрішньо дорослим при загостренні виразки дванадцятипалої кишки і доброякісної виразки шлунка призначають по 150 мг 2 рази/добу або 300 мг на ніч. У більшості випадків виразки дванадцятипалої кишки і доброякісні виразки шлунка загоюються протягом 4 тижнів. У пацієнтів з незарубцьованими за цей термін виразками загоєння зазвичай відбувається на фоні продовження лікування протягом наступних 4 тижнів. При лікуванні виразки дванадцятипалої кишки прийом препарату в дозі 300 мг 2 рази/добу більш ефективний, ніж прийом доз по 150 мг 2 рази/добу або 300 мг 1 раз на ніч. Підвищення дози не призводить до збільшення частоти виникнення побічних ефектів.
При тривалій профілактиці рецидивів виразок дванадцятипалої кишки і шлунка призначають по 150 мг 1 раз/добу (на ніч). Для курців більш доцільно збільшення дози до 300 мг на ніч (оскільки куріння асоціюється з більшою частотою рецидивів виразок).
Для лікування виразок, пов'язаних з прийомом НПЗП, призначають по 150 мг 2 рази/добу або 300 мг на ніч протягом 8-12 тижнів, для профілактики - по 150 мг 2 рази/добу під час лікування НПЗП.
Для лікування виразок дванадцятипалої кишки, асоційованих з Helicobacter pylori, призначають по 150 мг 2 рази/добу (вранці і ввечері) або 300 мг 1 раз/добу (на ніч) у поєднанні з амоксициліном у дозі 750 мг 3 рази/добу і метронідазолом 500 мг 3 рази/добу протягом 2 тижнів. Лікування Зантаком повинно тривати ще протягом наступних 2 тижнів. Ця схема значно скорочує частоту рецидивів виразок дванадцятипалої кишки.
При післяопераційних виразках призначають по 150 мг 2 рази/добу протягом 4 тижнів. У пацієнтів з незарубцьованими за цей термін виразками загоєння зазвичай відбувається на фоні продовження лікування протягом наступних 4 тижнів.
При гастроезофагеальній рефлюксній хворобі для лікування гострого рефлюкс-езофагіту призначають по 150 мг 2 рази/добу або 300 мг на ніч протягом 8 тижнів; при необхідності курс лікування можна продовжити до 12 тижнів. При середньотяжкому і тяжкому перебігу рефлюкс-езофагіту доза може бути збільшена до 150 мг 4 рази/добу при тривалості лікування до 12 тижнів. При проведенні профілактичної терапії при рефлюкс-езофагіті рекомендована доза становить 150 мг 2 рази/добу.
Для купірування больового синдрому при гастроезофагеальній рефлюксній хворобі призначають по 150 мг 2 рази/добу протягом 2 тижнів. При недостатній ефективності лікування може бути продовжено в тій же дозі протягом наступних 2 тижнів.
При синдромі Золлінгера-Еллісона початкова доза становить 150 мг 3 рази/добу, при необхідності доза може бути збільшена. Дози до 6 г/добу переносилися добре.
При хронічних епізодах диспепсії Зантак призначають по 150 мг 2 рази/добу протягом 6 тижнів. У разі відсутності позитивного ефекту від лікування, а також у разі погіршення стану на фоні лікування слід провести ретельне обстеження.
Для профілактики кровотеч із стресових виразок у тяжкохворих пацієнтів, а також для профілактики рецидивуючих кровотеч із пептичних виразок після того, як пацієнт зможе приймати їжу через рот, парентеральне застосування Зантака можна замінити призначенням препарату внутрішньо в дозі 150 мг 2 рази/добу.
Для профілактики розвитку синдрому Мендельсона призначають Зантак у дозі 150 мг за 2 год до наркозу, а також, бажано, 150 мг напередодні ввечері. Можливе парентеральне застосування Зантака.
Для профілактики синдрому Мендельсона породіллям під час пологів призначають по 150 мг кожні 6 год, але в разі, якщо буде потрібно проведення загальної анестезії, то перед нею слід одночасно з Зантаком застосовувати водорозчинні антациди (наприклад, натрію цитрат).
Дітям для лікування пептичної виразки рекомендується доза 2-4 мг/кг 2 рази/добу; максимальна добова доза - 300 мг.
У пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня (КК менше 50 мл/хв) відзначається кумуляція і підвищення плазмової концентрації ранітидину. Рекомендована доза становить 150 мг 1 раз/добу.
Хворим, які перебувають на тривалому амбулаторному перитонеальному діалізі або на тривалому гемодіалізі, препарат призначають у дозі 150 мг відразу після закінчення сеансу діалізу.
Розчин для ін'єкцій може бути введений у вигляді:
— повільної (понад 2 хв) в/в ін'єкції в дозі 50 мг, яка розводиться до об'єму 20 мл і вводиться кожні 6-8 год;
— інтермітуючої в/в інфузії зі швидкістю 25 мг/год протягом 2 год, з повторним введенням через 6-8 год;
— в/м ін'єкції в дозі 50 мг кожні 6-8 год.
Для профілактики кровотечі зі стресових виразок і рецидивів кровотеч із пептичної виразки у тяжкохворих пацієнтів Зантак вводять у початковій дозі 50 мг у вигляді повільної в/в ін'єкції, а потім проводять тривалу в/в інфузію зі швидкістю 0.125-0.250 мг/кг/год. Парентеральна терапія триває доти, поки пацієнт не зможе приймати їжу. Далі можливий перехід на прийом Зантака внутрішньо.
Для профілактики синдрому Мендельсона рекомендована доза становить 50 мг в/м або повільно в/в за 45-60 хв до анестезії.
Пацієнтам з нирковою недостатністю при КК менше 50 мл/хв рекомендована доза Зантака для парентерального застосування - 25 мг.
Показання
- Лікування і профілактика загострень виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки;
- виразки шлунка і дванадцятипалої кишки, пов'язані з прийомом НПЗП;
- рефлюкс-езофагіт, ерозивний езофагіт;
- синдром Золлінгера-Еллісона;
- лікування і профілактика післяопераційних, «стресових» виразок шлунка;
- профілактика рецидивів кровотеч із верхніх відділів ШКТ;
- профілактика аспірації шлункового соку при операціях під наркозом (синдром Мендельсона).
Протипоказання
- гостра порфірія (в т.ч. в анамнезі);
- вагітність;
- період лактації (грудне вигодовування);
- дитячий вік до 12 років;
- підвищена чутливість до ранітидину та інших компонентів препарату.
З обережністю слід призначати препарат при нирковій і печінковій недостатності, при цирозі печінки з портосистемною енцефалопатією в анамнезі.
Особливі вказівки
Лікування Зантаком може маскувати симптоми, пов'язані з карциномою шлунка. Тому у пацієнтів з виразкою шлунка (і у пацієнтів середнього і похилого віку при зміні або появі нових симптомів диспепсії) перед початком лікування Зантаком необхідно виключити можливість малигнізації.
Препарат не слід різко відміняти, існує небезпека виникнення синдрому "рикошету".
При тривалому лікуванні ослаблених хворих в умовах стресу можливі бактеріальні ураження шлунка з подальшим поширенням інфекції.
Необхідне регулярне спостереження за пацієнтами (особливо похилого віку і хворими з виразковою хворобою в анамнезі), які приймають ранітидин у поєднанні з НПЗП.
Є окремі повідомлення про те, що ранітидин може сприяти розвитку гострого нападу порфірії, у зв'язку з чим необхідно уникати його застосування у пацієнтів з гострою порфірією в анамнезі.
Шипучі таблетки Зантак містять натрій, тому слід дотримуватися обережності при лікуванні пацієнтів, яким показано обмеження прийому натрію.
У зв'язку з тим, що шипучі таблетки Зантак містять аспартам, їх слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з фенілкетонурією.
Відомо про рідкісні випадки брадикардії при швидкому парентеральному введенні Зантака, що зазвичай спостерігалося у пацієнтів з передумовами до розвитку порушень серцевого ритму. Не слід перевищувати рекомендовану швидкість введення препарату.
Слід враховувати, що ранітидин виводиться через нирки, і тому рівень препарату в плазмі підвищується при нирковій недостатності тяжкого ступеня. Тому необхідно коригувати режим дозування.
При парентеральному введенні препарату у високих дозах понад 5 днів може спостерігатися підвищення активності печінкових ферментів.
Зантак слід приймати через 2 год після прийому ітраконазолу або кетоконазолу, щоб уникнути значного зменшення їх всмоктування.
На фоні прийому препарату може підвищуватися активність глутаматтранспептидази.
Прийом Зантака може бути причиною хибнопозитивної реакції на проведення проби на наявність білка в сечі.
Блокатори гістамінових H2-рецепторів (в т.ч. Зантак) можуть протидіяти впливу пентагастрину і гістаміну на кислототворну функцію шлунка, тому протягом 24 год, що передують тесту, застосовувати Зантак не рекомендується.
Блокатори гістамінових H2-рецепторів можуть пригнічувати шкірну реакцію на гістамін, приводячи таким чином до хибнонегативних результатів. Тому перед проведенням діагностичних шкірних проб для виявлення алергічної шкірної реакції негайного типу Зантак слід відмінити.
Під час лікування слід уникати вживання продуктів харчування, напоїв та інших лікарських засобів, які можуть викликати подразнення слизової оболонки шлунка.
Куріння знижує ефективність застосування Зантака.
Невикористані суміші повинні бути знищені протягом 24 год після приготування.
Оскільки дослідження на сумісність розчинів проводилися тільки в полівінілхлоридних інфузійних пакетах (у скляних для бікарбонату натрію) і полівінілхлоридних системах, передбачається, що адекватна стабільність може бути досягнута і при застосуванні поліетиленових пакетів.
Використання в педіатрії
Безпека і ефективність застосування Зантака у дітей віком до 12 років не встановлені.
Вплив на здатність керувати транспортними засобами і механізмами
У період прийому препарату Зантак необхідно утриматися від занять потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій.
Препарат не слід різко відміняти, існує небезпека виникнення синдрому "рикошету".
При тривалому лікуванні ослаблених хворих в умовах стресу можливі бактеріальні ураження шлунка з подальшим поширенням інфекції.
Необхідне регулярне спостереження за пацієнтами (особливо похилого віку і хворими з виразковою хворобою в анамнезі), які приймають ранітидин у поєднанні з НПЗП.
Є окремі повідомлення про те, що ранітидин може сприяти розвитку гострого нападу порфірії, у зв'язку з чим необхідно уникати його застосування у пацієнтів з гострою порфірією в анамнезі.
Шипучі таблетки Зантак містять натрій, тому слід дотримуватися обережності при лікуванні пацієнтів, яким показано обмеження прийому натрію.
У зв'язку з тим, що шипучі таблетки Зантак містять аспартам, їх слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з фенілкетонурією.
Відомо про рідкісні випадки брадикардії при швидкому парентеральному введенні Зантака, що зазвичай спостерігалося у пацієнтів з передумовами до розвитку порушень серцевого ритму. Не слід перевищувати рекомендовану швидкість введення препарату.
Слід враховувати, що ранітидин виводиться через нирки, і тому рівень препарату в плазмі підвищується при нирковій недостатності тяжкого ступеня. Тому необхідно коригувати режим дозування.
При парентеральному введенні препарату у високих дозах понад 5 днів може спостерігатися підвищення активності печінкових ферментів.
Зантак слід приймати через 2 год після прийому ітраконазолу або кетоконазолу, щоб уникнути значного зменшення їх всмоктування.
На фоні прийому препарату може підвищуватися активність глутаматтранспептидази.
Прийом Зантака може бути причиною хибнопозитивної реакції на проведення проби на наявність білка в сечі.
Блокатори гістамінових H2-рецепторів (в т.ч. Зантак) можуть протидіяти впливу пентагастрину і гістаміну на кислототворну функцію шлунка, тому протягом 24 год, що передують тесту, застосовувати Зантак не рекомендується.
Блокатори гістамінових H2-рецепторів можуть пригнічувати шкірну реакцію на гістамін, приводячи таким чином до хибнонегативних результатів. Тому перед проведенням діагностичних шкірних проб для виявлення алергічної шкірної реакції негайного типу Зантак слід відмінити.
Під час лікування слід уникати вживання продуктів харчування, напоїв та інших лікарських засобів, які можуть викликати подразнення слизової оболонки шлунка.
Куріння знижує ефективність застосування Зантака.
Невикористані суміші повинні бути знищені протягом 24 год після приготування.
Оскільки дослідження на сумісність розчинів проводилися тільки в полівінілхлоридних інфузійних пакетах (у скляних для бікарбонату натрію) і полівінілхлоридних системах, передбачається, що адекватна стабільність може бути досягнута і при застосуванні поліетиленових пакетів.
Використання в педіатрії
Безпека і ефективність застосування Зантака у дітей віком до 12 років не встановлені.
Вплив на здатність керувати транспортними засобами і механізмами
У період прийому препарату Зантак необхідно утриматися від занять потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій.
Побічні ефекти
- З боку травної системи: нудота, сухість у роті, запор, блювання, болі в животі, минущі і зворотні зміни функціональних печінкових тестів; в окремих випадках - розвиток гепатиту (гепатоцелюлярного, холестатичного або змішаного), що супроводжується або не супроводжується жовтяницею (як правило, зворотною); рідко - діарея, гострий панкреатит.
- З боку системи кровотворення: лейкопенія, тромбоцитопенія; рідко - агранулоцитоз, панцитопенія, іноді - гіпо- і аплазія кісткового мозку, імунна гемолітична анемія.
- З боку серцево-судинної системи: зниження АТ, аритмія, брадикардія, AV-блокада; рідко - васкуліт.
- З боку ЦНС: головний біль (іноді сильний), запаморочення, підвищена втомлюваність, сонливість; рідко - дратівливість, шум у вухах, нечіткість зору, можливо пов'язана зі зміною акомодації, мимовільні зворотні рухові порушення, мимовільні рухи; переважно у тяжкохворих і літніх пацієнтів - сплутаність свідомості, депресії і галюцинації.
- З боку кістково-м'язової системи: рідко - артралгія, міалгія.
- Дерматологічні реакції: алопеція.
- Алергічні реакції: шкірний висип, мультиформна еритема, кропив'янка, ангіоневротичний набряк, анафілактичний шок, бронхоспазм, артеріальна гіпотензія, лихоманка, болі в грудній клітці.
- З боку ендокринної системи: гіперпролактинемія, гінекомастія, аменорея, зниження лібідо; рідко - зворотна імпотенція, поява набухання або відчуття дискомфорту в грудних залозах у чоловіків.
Передозування
Симптоми: судоми, брадикардія, шлуночкові аритмії.
Лікування: симптоматична і підтримуюча терапія. При розвитку судом — діазепам в/в, при брадикардії або шлуночкових аритміях — атропін, лідокаїн. Ефективний гемодіаліз.
Лікування: симптоматична і підтримуюча терапія. При розвитку судом — діазепам в/в, при брадикардії або шлуночкових аритміях — атропін, лідокаїн. Ефективний гемодіаліз.
Лікарняна взаємодія
При одночасному застосуванні Зантака з антацидами, сукральфатом у високих дозах (2 г) можливе порушення абсорбції ранітидину, тому інтервал між прийомами цих препаратів повинен становити не менше 2 год.
При одночасному прийомі Зантака і препаратів, що пригнічують кістковий мозок, збільшується ризик розвитку нейтропенії.
Зантак не пригнічує активність ізоферментів системи цитохрому Р450, тому він не підсилює дії препаратів, що метаболізуються за участю цієї ферментної системи, таких як діазепам, лідокаїн, фенітон, пропранолол, теофілін, варфарин.
Ранітидин пригнічує метаболізм феназону, амінофеназону, гексобарбіталу, непрямих антикоагулянтів, гліпізиду, буформіну, антагоністів кальцію.
Внаслідок підвищення pH вмісту шлунка при одночасному прийомі з Зантаком може зменшитися всмоктування ітраконазолу і кетоконазолу.
При прийомі на фоні Зантака збільшується AUC і концентрація метопрололу в сироватці крові (відповідно на 80% і 50%), при цьому T1/2 метопрололу підвищується з 4.4 до 6.5 год.
Не відзначено взаємодії ранітидину з метронідазолом і амоксициліном.
Фармацевтична взаємодія
Розчин Зантака для ін'єкцій сумісний з наступними інфузійними розчинами: 0.9% розчин натрію хлориду, 5% розчин декстрози, 0.18% розчин натрію хлориду і 4% розчин декстрози, 4.2% розчин бікарбонату натрію, розчин Хартмана.
При одночасному прийомі Зантака і препаратів, що пригнічують кістковий мозок, збільшується ризик розвитку нейтропенії.
Зантак не пригнічує активність ізоферментів системи цитохрому Р450, тому він не підсилює дії препаратів, що метаболізуються за участю цієї ферментної системи, таких як діазепам, лідокаїн, фенітон, пропранолол, теофілін, варфарин.
Ранітидин пригнічує метаболізм феназону, амінофеназону, гексобарбіталу, непрямих антикоагулянтів, гліпізиду, буформіну, антагоністів кальцію.
Внаслідок підвищення pH вмісту шлунка при одночасному прийомі з Зантаком може зменшитися всмоктування ітраконазолу і кетоконазолу.
При прийомі на фоні Зантака збільшується AUC і концентрація метопрололу в сироватці крові (відповідно на 80% і 50%), при цьому T1/2 метопрололу підвищується з 4.4 до 6.5 год.
Не відзначено взаємодії ранітидину з метронідазолом і амоксициліном.
Фармацевтична взаємодія
Розчин Зантака для ін'єкцій сумісний з наступними інфузійними розчинами: 0.9% розчин натрію хлориду, 5% розчин декстрози, 0.18% розчин натрію хлориду і 4% розчин декстрози, 4.2% розчин бікарбонату натрію, розчин Хартмана.
Лікарська форма
Таблетки, вкриті оболонкою білого кольору, круглі, двоопуклі, з гравіруванням "GX EC2" з одного боку (150 мг)
10 шт. - блістери (2) - пачки картонні
Таблетки, вкриті оболонкою білого кольору, овальні, двоопуклі, з гравіруванням "GX EC3" з одного боку (300 мг)
10 шт. - блістери (1) - пачки картонні
Таблетки шипучі круглі, плоскі, зі скошеними краями, від світло-жовтого до майже білого кольору. (150мг)
6 шт. - блістери з алюмінію (1) - пачки картонні.
6 шт. - блістери з алюмінію (2) - пачки картонні.
10 шт. - блістери з алюмінію (1) - пачки картонні.
10 шт. - блістери з алюмінію (2) - пачки картонні.
15 шт. - туби поліпропіленові (1) - пачки картонні.
Розчин для ін'єкцій прозорий, безбарвний або світло-жовтого кольору
2 мл - ампули (5) - пачки картонні.
10 шт. - блістери (2) - пачки картонні
Таблетки, вкриті оболонкою білого кольору, овальні, двоопуклі, з гравіруванням "GX EC3" з одного боку (300 мг)
10 шт. - блістери (1) - пачки картонні
Таблетки шипучі круглі, плоскі, зі скошеними краями, від світло-жовтого до майже білого кольору. (150мг)
6 шт. - блістери з алюмінію (1) - пачки картонні.
6 шт. - блістери з алюмінію (2) - пачки картонні.
10 шт. - блістери з алюмінію (1) - пачки картонні.
10 шт. - блістери з алюмінію (2) - пачки картонні.
15 шт. - туби поліпропіленові (1) - пачки картонні.
Розчин для ін'єкцій прозорий, безбарвний або світло-жовтого кольору
2 мл - ампули (5) - пачки картонні.
