Альфа Нормікс

Антибактеріальне.

Рифаксимін —  антибіотик широкого спектра дії з групи рифаміцинів. Як і інші представники цієї групи, необоротно зв'язує бета-субодиниці ферменту бактерій ДНК-залежної РНК полімерази і, відповідно, інгібує синтез РНК і білків бактерій.

В результаті необоротного зв'язування з ферментом рифаксимін проявляє бактерицидні властивості щодо чутливих бактерій. Препарат має широкий спектр протимікробної активності, що включає більшість грамнегативних і грампозитивних, аеробних і анаеробних бактерій.

Широкий антибактеріальний спектр рифаксиміну сприяє зниженню патогенного кишкового бактеріального навантаження, яке обумовлює деякі патологічні стани.

Препарат знижує:

- утворення бактеріями аміаку та інших токсичних сполук, які у випадку важкого захворювання печінки, що супроводжується порушенням процесу детоксикації, відіграють роль у патогенезі та клінічних проявах печінкової енцефалопатії;

- підвищену проліферацію бактерій при синдромі надмірного росту мікроорганізмів у кишечнику;

- присутність у дивертикулі ободової кишки бактерій, які можуть викликати запалення всередині і навколо дивертикулярного мішка і, можливо, відіграють ключову роль у розвитку симптомів і ускладнень дивертикулярної хвороби;

- антигенний стимул, який при наявності генетично обумовлених дефектів в імунорегуляції слизової і/або в захисній функції може ініціювати або постійно підтримувати хронічне запалення кишечника;

- ризик розвитку інфекційних ускладнень при колоректальних хірургічних втручаннях.

Механізм резистентності. Розвиток резистентності до рифаксиміну обумовлено оборотним пошкодженням гена rpoB, який кодує бактеріальну РНК полімеразу. Частота резистентних субпопуляцій серед бактерій, виділених у пацієнтів з діареєю мандрівника, була низькою.

За даними клінічних досліджень, триденний курс терапії рифаксиміном у пацієнтів з діареєю мандрівника не супроводжувався появою резистентних грампозитивних (ентерококів) і грамнегативних (кишкова паличка) бактерій. При повторному застосуванні рифаксиміну у високих дозах у здорових добровольців і пацієнтів з запальними захворюваннями кишечника резистентні до рифаксиміну штами з'являлися, однак вони не колонізували ШКТ і не витісняли рифаксимінчутливі штами.

При припиненні терапії резистентні штами швидко зникали. Експериментальні та клінічні дані дозволяють припускати, що застосування рифаксиміну у пацієнтів з діареєю мандрівника і прихованою інфекцією Mycobacterium tuberculosis і Neisseria meningitidis не буде супроводжуватися відбором рифампіцинрезистентних штамів.

Чутливість. Тестування чутливості in vitro не може використовуватися для визначення чутливості або резистентності бактерій до рифаксиміну. На даний момент клінічних даних недостатньо, щоб встановити граничні значення для оцінки тестів на чутливість. Рифаксимін оцінювали in vitro щодо збудників діареї мандрівників з чотирьох регіонів світу: ентеротоксигенних і ентероагрегативних штамів E. coli, Salmonella spp., Shigella spp., нехолерних вібріонів, Plesiomonas spp., Aeromonas spp. і Campylobacter spp. МПК90 для виділених штамів становила 32 мкг/мл, і цей рівень легко досяжний у просвіті кишечника в результаті високої концентрації рифаксиміну у фекаліях. Оскільки рифаксимін у поліморфній формі альфа має низьку всмоктуваність з ШКТ і діє місцево у просвіті кишечника, то він може бути клінічно неефективним щодо інвазивних бактерій, навіть якщо ці бактерії чутливі до нього in vitro.

Всмоктування. Рифаксимін у поліморфній формі альфа практично не всмоктується при прийомі внутрішньо (менше 1%). При повторному застосуванні у здорових добровольців і пацієнтів з пошкодженою слизовою оболонкою кишечника, при запальних захворюваннях кишечника концентрація в плазмі дуже низька (менше 10 нг/мл). При застосуванні препарату через 30 хв після прийому жирної їжі відзначали не маюче клінічного значення підвищення системного всмоктування рифаксиміну.

Розподіл. Рифаксимін помірно зв'язується з білками плазми. Зв'язок з білками у здорових добровольців становить 67,5%, пацієнтів з печінковою недостатністю — 62%.

Виведення. Виводиться з організму в незміненому вигляді кишечником (96,9% від прийнятої дози), оскільки не піддається деградації і метаболізму при проходженні через ШКТ.

Виявлений за допомогою мічених ізотопів у сечі рифаксимін становить не більше 0,025% від прийнятої внутрішньо дози. Менше 0,01% від дози виводиться нирками у вигляді 25-дезацетилрифаксиміну, єдиного метаболіту рифаксиміну, ідентифікованого у людини. Виведення нирками 14С рифаксиміну не перевищує 0,4%. Системна експозиція нелінійна, дозозалежна, що співставно з всмоктуванням рифаксиміну, можливо, обмеженим швидкістю розчинення.

Особливі групи пацієнтів

З нирковою недостатністю. Немає клінічних даних про застосування рифаксиміну при нирковій недостатності.

З печінковою недостатністю. Системна експозиція у пацієнтів з печінковою недостатністю перевищує таку у здорових добровольців. Підвищення системної експозиції у цих пацієнтів слід розглядати в світлі локальної дії рифаксиміну в кишечнику і його низької системної біодоступності, а також наявних даних з безпеки рифаксиміну у пацієнтів з цирозом печінки.

Діти. Фармакокінетика рифаксиміну у дітей не вивчалася.

Для дорослих:

Лікування інфекцій ШКТ, викликаних бактеріями, чутливими до рифаксиміну, в т.ч.:
- гострих шлунково-кишкових інфекцій;
- діареї мандрівників;
- синдрому надмірного росту мікроорганізмів у кишечнику;
- при печінковій енцефалопатії;
- при симптоматичному неускладненому дивертикулярному захворюванні ободової кишки;
- при хронічному запаленні кишечника.
Профілактика інфекційних ускладнень при колоректальних хірургічних втручаннях.

- діарея, що супроводжується лихоманкою і рідким стулом з кров'ю;
- кишкова непрохідність (в т.ч. часткова);
- важке виразкове ураження кишечника;
- дитячий вік до 12 років (ефективність і безпека не встановлені);
- спадкова непереносимість фруктози, порушення всмоктування глюкози-галактози, недостатність сахарази-ізомальтази (для лікарської форми гранули для приготування суспензії для прийому внутрішньо);
- підвищена чутливість до рифаксиміну або інших рифаміцинів або до будь-якого з компонентів, що входять до складу препарату.

З обережністю: ниркова недостатність, одночасне застосування з пероральними контрацептивами.

Клінічні дані свідчать, що препарат Альфа Нормікс неефективний при лікуванні кишкових інфекцій, викликаних Campylobacter jejuni, Salmonella spp., Shigella spp., які викликають часту діарею, лихоманку, виділення крові зі стулом.

Препарат Альфа Нормікс не рекомендується застосовувати, якщо у пацієнтів спостерігаються лихоманка і рідкий стул з кров'ю. Препарат Альфа Нормікс слід відмінити, якщо симптоми діареї посилюються або зберігаються більше 48 год. Слід призначити іншу антибактеріальну терапію. Лікування діареї мандрівника не повинно перевищувати 3 днів.

Відомо, що Clostridium difficile-асоційована діарея може розвинутися при застосуванні майже всіх антибактеріальних засобів, включаючи препарат Альфа Нормікс. Потенційну взаємозв'язок препарату Альфа Нормікс з розвитком Clostridium difficile-асоційованої діареї і псевдомембранозного коліту не можна виключити. Досвід застосування рифаксиміну спільно з іншими рифаміцинами відсутній.

Слід дотримуватися обережності при супутньому прийомі рифаксиміну та інгібітора Р-глікопротеїну, такого як циклоспорин.

Пацієнтів необхідно попередити, що, незважаючи на незначне всмоктування рифаксиміну (менше 1%), препарат може викликати фарбування сечі в червонуватий колір. Це обумовлено активною речовиною рифаксиміном, який, як і більшість антибіотиків цього ряду (рифаміцини), має червонувато-оранжеве забарвлення.

При розвитку суперінфекції мікроорганізмами, нечутливими до рифаксиміну, прийом препарату Альфа Нормікс слід припинити і призначити відповідну терапію.

Внаслідок впливу препарату Альфа Нормікс на кишкову флору ефективність пероральних контрацептивів, що містять естрогени, може знизитися після його прийому. Рекомендується застосовувати додаткові заходи контрацепції при прийомі препарату Альфа Нормікс, особливо, якщо вміст естрогенів у пероральних контрацептивах менше 50 мкг.

Прийом препарату Альфа Нормікс можливий не раніше ніж через 2 год після прийому активованого вугілля.

Гранули для приготування суспензії для прийому внутрішньо містять сахарозу, тому препарат Альфа Нормікс у даній лікарській формі не можна застосовувати при спадковій непереносимості фруктози, порушенні всмоктування глюкози-галактози, недостатності сахарази-ізомальтази.

Вплив на здатність керувати транспортними засобами і механізмами

Хоча запаморочення і сонливість спостерігаються при застосуванні препарату Альфа Нормікс, він не чинить суттєвого впливу на здатність керувати автотранспортом і займатися видами діяльності, що вимагають підвищеної уваги і швидкості психомоторних реакцій. У разі появи запаморочення і сонливості при застосуванні препарату, слід утриматися від виконання зазначених видів діяльності.

Побічні ефекти класифіковані за частотою зустрічальності наступним чином: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100 —

За даними клінічних досліджень, у пацієнтів з діареєю мандрівників дози рифаксиміну до 1800 мг/день добре переносилися. Навіть у пацієнтів з нормальною бактеріальною флорою кишечника рифаксимін у дозі до 2400 мг/день протягом 7 днів не викликав небажаних симптомів.

При випадковому передозуванні показана симптоматична і підтримуюча терапія.

Дослідження in vitro показують, що рифаксимін не інгібує ізоферменти системи цитохрому Р450 (CYP1A2, 2А6, 2В6, 2С8, 2С9, 2С19, 2D6, 2Е1 і 3А4) і не індукує CYP1A2 і CYP2B6, але є слабким індуктором CYP3A4. Клінічні дослідження лікарської взаємодії свідчать, що у здорових добровольців рифаксимін не чинить значного впливу на фармакокінетику лікарських засобів, метаболізуючихся за участю CYP3A4. У пацієнтів з порушенням функції печінки не можна виключити, що рифаксимін може знизити експозицію лікарських засобів субстратів CYP3A4 (наприклад, варфарин, протиаритмічні, протисудомні засоби) при одночасному застосуванні з ними, оскільки при печінковій недостатності має більш високу системну експозицію порівняно зі здоровими добровольцями.

У пацієнтів, які продовжують прийом варфарину і рифаксиміну, реєстрували зниження і підвищення МНО (в деяких випадках з епізодами кровотеч). Якщо спільний прийом препаратів необхідний, слід проводити ретельний моніторинг МНО на початку і по закінченні лікування. Для підтримки бажаного рівня антикоагуляції може знадобитися підбір дози пероральних антикоагулянтів.

Дослідження in vitro дозволяють припускати, що рифаксимін є помірним субстратом Р-глікопротеїну і метаболізується за допомогою ізоферменту CYP3A4.

Невідомо, чи підвищують системну експозицію рифаксиміну лікарські засоби, які інгібують CYP3A4 при одночасному застосуванні з ним.

У здорових добровольців спільний прийом разової дози циклоспорину (600 мг), потужного інгібітора P-глікопротеїну, і разової дози рифаксиміну (550 мг) призводив до 83-кратного і 124-кратного збільшення середніх значень Cmax і AUC∞ рифаксиміну. Клінічне значення такого підвищення для системного впливу не відоме.

Потенційна взаємодія рифаксиміну з іншими лікарськими засобами, які виводяться з клітини за допомогою Р-глікопротеїну або інших транспортних білків (MRP2, MRP4, BCRP, BSEP), малоймовірна.

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою, 200 мг.
12 або 14 табл. у блістері з ПВХ/ПЕ/ПВДХ, привареному до алюмінієвої фольги.
По 1, 2, 3 або 5 бл. (12, 14, 28, 36, 42 або 60 табл.) поміщають у картонну пачку.

Гранули для приготування суспензії для прийому внутрішньо оранжевого кольору, з запахом і смаком вишні (дикої черешні).
5 мл готової сусп. 1 фл. рифаксимін (з поліморфною структурою альфа) 100 мг 1.2 г.
60 мл - флакони темного скла (1) в комплекті з мірною чашечкою - пачки картонні.