Берліприл

Гіпотензивний, вазодилатуючий, кардіопротективний.

Еналаприла малеат є гіпотензивним засобом з групи інгібіторів АПФ. Еналаприла малеат є сіллю малеїнової кислоти та еналаприла, похідного L-аланіну та L-проліну. Еналаприл є проліками: в результаті його гідролізу утворюється еналаприлат, який безпосередньо інгібує АПФ. Механізм його дії пов'язаний зі зменшенням утворення ангіотензину II з ангіотензину I, зниження вмісту якого веде до прямого зменшення виділення альдостерону. При цьому знижуються ОПСС, систолічний і діастолічний АТ, пост- та переднавантаження на міокард.

Еналаприл розширює артерії в більшій мірі, ніж вени, при цьому рефлекторного підвищення ЧСС не відзначається. Зменшує деградацію брадикініну, збільшує синтез простагландинів.

Гіпотензивний ефект еналаприла більш виражений при високій концентрації реніну в плазмі крові, ніж при нормальній або зниженій. Зниження АТ в терапевтичних межах не впливає на мозковий кровообіг, кровотік в судинах мозку підтримується на достатньому рівні і на фоні зниженого АТ. Еналаприл покращує коронарний і нирковий кровообіг.

При тривалому застосуванні еналаприл зменшує гіпертрофію міокарда лівого шлуночка і міоцитів стінок артерій резистивного типу, запобігає прогресуванню серцевої недостатності і уповільнює розвиток дилатації лівого шлуночка. Покращує кровопостачання ішемізованого міокарда. Має слабо виражений діуретичний ефект.

Час настання гіпотензивної дії при прийомі внутрішньо - 1 год, досягає максимуму через 4-6 год і зберігається до 24 год. У деяких хворих для досягнення оптимального рівня АТ необхідна терапія еналаприлом протягом кількох тижнів. При хронічній серцевій недостатності значний клінічний ефект спостерігається при тривалому лікуванні еналаприлом - 6 місяців і більше.

При прийомі внутрішньо абсорбується 60% препарату. Прийом їжі не впливає на абсорбцію еналаприла.
Зв'язування з білками плазми становить 50%. Cmax в плазмі крові досягається через 1 год, еналаприлату – через 3-4 год. Еналаприлат легко проходить через гістогематичні бар'єри, за винятком ГЕБ; невелика кількість проникає через плацентарний бар'єр і в грудне молоко.
Еналаприл швидко метаболізується в печінці з утворенням активного метаболіту еналаприлату, який є більш активним інгібітором АПФ, ніж еналаприл. Біодоступність препарату 40%.
T1/2 еналаприлату - близько 11 год. Виводиться з організму переважно нирками – 60% (20% - у вигляді еналаприла і 40% - у вигляді еналаприлату), через кишечник – 33% (6% - у вигляді еналаприла і 27% - у вигляді еналаприлату).
Видаляється при гемодіалізі (швидкість 62 мл/хв) і перитонеальному діалізі.

Для дорослих:

Гіпертонічна хвороба (монотерапія або в комбінації з іншими гіпотензивними засобами, в т.ч. тіазидними діуретиками); серцева недостатність; безсимптомна дисфункція лівого шлуночка (фракція викиду ≤35%).

• наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку, на фоні прийому інгібіторів АПФ;
• спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк;
• непереносимість лактози, дефіцит лактази, глюкозо-галактозна мальабсорбція;
• вагітність;
• період грудного вигодовування;
• вік до 18 років (ефективність і безпека не встановлені);
• підвищена чутливість до еналаприла та інших інгібіторів АПФ або компонентів препарату.

З обережністю: первинний гіперальдостеронізм, двосторонній стеноз ниркових артерій, стеноз артерії єдиної нирки, стан після трансплантації нирки, гіперкаліємія, аортальний стеноз, мітральний стеноз (з порушенням показників гемодинаміки), ідіопатичний гіпертрофічний субаортальний стеноз, системні захворювання сполучної тканини, ІХС, цереброваскулярні захворювання, цукровий діабет, ниркова недостатність (КК

Необхідно дотримуватися обережності у пацієнтів зі зниженим ОЦК (в т.ч. при одночасному застосуванні з діуретиками, в умовах обмеження споживання кухонної солі, при гемодіалізі, діареї, блюванні), у яких раптове і виражене зниження АТ може розвинутися у відповідь на застосування інгібітора АПФ. У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю легкої ступені, з хронічною нирковою недостатністю або без неї симптоматична артеріальна гіпотензія зазвичай не спостерігається. Розвиток артеріальної гіпотензії найбільш ймовірно у пацієнтів з більш важкою ступеню хронічної серцевої недостатності внаслідок застосування високих доз діуретиків, гіпонатріємії або функціональної ниркової недостатності. У цих пацієнтів лікування слід починати під наглядом лікаря до оптимальної корекції дози препарату Берліприл і/або діуретика. Аналогічна тактика може застосовуватися до пацієнтів з ІХС і цереброваскулярними захворюваннями, у яких надмірне зниження АТ може призвести до інфаркту міокарда або мозкового інсульту. У разі розвитку вираженої артеріальної гіпотензії пацієнта слід перевести в горизонтальне положення і, при необхідності, почати в/в інфузію фізіологічного розчину.

Транзиторна артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для продовження лікування еналаприлом після стабілізації АТ. У разі повторного вираженого зниження АТ слід зменшити дозу або відмінити препарат. Перед початком і під час лікування інгібіторами АПФ необхідний динамічний контроль АТ, деяких біохімічних і електролітних показників крові (концентрації гемоглобіну, іонів калію, іонів натрію, креатиніну, сечовини, печінкових ферментів в сироватці крові), а також сечі на наявність білка.
Як і всі вазодилататори, інгібітори АПФ слід призначати з обережністю пацієнтам з гіпертрофією лівого шлуночка і клапанною обструкцією і утримуватися від їх застосування в випадках кардіогенного шоку і гемодинамічно значущої обструкції.

У випадках порушення функції нирок (КК <80 мл/хв) необхідний ретельний моніторинг концентрації калію і креатиніну сироватки крові. У пацієнтів з нирковою недостатністю може виникнути необхідність зниження дози і/або частоти прийому препарату.

У деяких пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки спостерігалося підвищення концентрації сечовини і креатиніну в сироватці крові. Зміни були зазвичай оборотними і поверталися до норми після припинення лікування.
У деяких пацієнтів, у яких не виявлялося захворювань нирок до початку лікування, спостерігалося незначне і тимчасове збільшення концентрації сечовини і креатиніну в сироватці крові, коли еналаприл застосовувався одночасно з діуретиками. У таких випадках може знадобитися зниження дози і/або відміна еналаприла і/або діуретика.

Існує підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії і ниркової недостатності у пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, які знаходяться на терапії інгібіторами АПФ. На зниження функції нирок можуть вказувати тільки помірні зміни концентрації креатиніну сироватки крові. У цих пацієнтів лікування слід починати з малих доз під ретельним лікарським наглядом, точним поступовим підбором індивідуальної дози і контролем концентрації креатиніну в сироватці крові.

Досвід застосування препарату у пацієнтів, які нещодавно перенесли трансплантацію нирки, відсутній. Тому лікування таких пацієнтів даним препаратом не рекомендується.

Застосування препарату у хворих з печінковою недостатністю зазвичай не вимагає корекції дози. Рідко прийом інгібіторів АПФ асоціюється з синдромом, що починається з розвитку холестатичної жовтяниці до розвитку фульмінантного некрозу печінки. При появі симптомів жовтяниці або підвищення активності ферментів печінки у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, слід припинити терапію препаратом і провести відповідне обстеження.

Існують повідомлення про розвиток загрозливих для життя анафілактичних реакцій у хворих, які отримують інгібітори АПФ при проведенні процедури десенсибілізації отрутою перетинчастокрилих (геміноптера). Подібних реакцій можна уникнути, якщо до початку десенсибілізації тимчасово припинити прийом інгібітора АПФ. Слід уникати застосування інгібіторів АПФ у пацієнтів, які отримують імунотерапію бджолиним отрутою.
Нейтропенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, анемія можуть розвинутися на фоні терапії інгібіторами АПФ. При нормальній функції нирок і відсутності інших ускладнень нейтропенія виникає рідко.

Інгібітори АПФ призначаються тільки в екстрених випадках при наявності у пацієнта системних захворювань сполучної тканини, під час проведення імуносупресивної терапії, в випадках одночасного застосування алопуринолу або прокаїнаміду, а також при поєднанні всіх перерахованих факторів, особливо на фоні наявної ниркової недостатності.

У деяких з цих пацієнтів спостерігалося розвиток важких інфекцій, які в ряді випадків не відповідали на інтенсивну терапію антибіотиками. Якщо еналаприл все ж таки застосовується у таких пацієнтів, рекомендується періодичний моніторинг кількості лейкоцитів в формулі крові, а пацієнти повинні бути відповідно проінструктовані, щоб негайно повідомляти лікаря про будь-які ознаки інфекції.
Повідомляється про виникнення кашлю при лікуванні інгібіторами АПФ. Зазвичай кашель носить непродуктивний постійний характер і припиняється після відміни препарату. Кашель внаслідок лікування інгібіторами АПФ повинен враховуватися при диференційній діагностиці кашлю.

Зареєстровані повідомлення про ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини і/або гортані у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, в т.ч. Берліприл, в різні періоди лікування. У таких випадках лікування препаратом слід негайно припинити і здійснювати належний лікарський нагляд до повного зникнення відповідних симптомів. Навіть у тих випадках, коли виникає тільки утруднення ковтання без утруднення дихання, пацієнти повинні тривалий час перебувати під медичним наглядом, оскільки терапія антигістамінними препаратами і кортикостероїдами може виявитися недостатньою. Ангіоневротичний набряк гортані або язика може бути фатальним. Набряк язика, голосових складок або гортані може призвести до обструкції дихальних шляхів, слід в найкоротші терміни проводити відповідну терапію, включаючи п/к введення 0.1% розчину адреналіну (0.3-0.5 мл) і/або заходи для забезпечення прохідності дихальних шляхів.

У пацієнтів негроїдної раси частота розвитку ангіоневротичного набряку при застосуванні інгібіторів АПФ вища, ніж у представників інших рас. Як і інші інгібітори АПФ, еналаприл, ймовірно, менш ефективний у зниженні АТ у пацієнтів негроїдної раси, ніж у інших, можливо, через високу поширеність низького рівня реніну в даній популяції пацієнтів з артеріальною гіпертензією.
В період лікування не рекомендується вживати алкогольні напої, оскільки алкоголь підсилює гіпотензивну дію препарату.

У пацієнтів, які піддаються хірургічному втручанню або загальній анестезії з застосуванням препаратів, що знижують АТ, еналаприл може блокувати утворення ангіотензину II під впливом компенсаторного викиду реніну. Якщо передбачається, що артеріальна гіпотензія розвивається за цим механізмом, вона може бути скоригована збільшенням ОЦК. Перед хірургічними втручаннями (включаючи стоматологічні процедури) необхідно попередити хірурга/анестезіолога про застосування препарату Берліприл.

В рідкісних випадках у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ під час аферезу ЛПНП з сульфатом декстрана, спостерігалися загрозливі для життя анафілактоїдні реакції. Якщо застосовується ЛПНП-аферез, інгібітори АПФ слід тимчасово замінити лікарськими засобами для лікування артеріальної гіпертензії або серцевої недостатності з інших груп.

У пацієнтів, які знаходяться на діалізі з використанням мембран високої пропускної здатності (наприклад, AN69), на фоні застосування інгібіторів АПФ спостерігалися анафілактоїдні реакції. Тому для таких пацієнтів рекомендується або використання діалізних мембран іншого типу, або застосування гіпотензивних препаратів іншої групи.

У хворих на цукровий діабет, які приймають гіпоглікемічні засоби для прийому всередину або інсулін, необхідно ретельно контролювати концентрацію глюкози крові протягом першого місяця лікування еналаприлом.

У деяких пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, в т.ч. еналаприл, спостерігається підвищення концентрації іонів калію в сироватці крові. До групи ризику розвитку гіперкаліємії належать пацієнти, які страждають на ниркову недостатність або цукровий діабет, які приймають калійзберігаючі діуретики або калійвмісні замінники солі, інші лікарські засоби, що підвищують концентрацію іонів калію в сироватці крові (наприклад, гепарин). Якщо застосування перерахованих вище лікарських засобів на фоні лікування препаратом Берліприл є необхідним, рекомендується регулярний контроль концентрації іонів калію в сироватці крові. Подібно іншим інгібіторам АПФ, еналаприл може бути менш ефективним у зниженні АТ у представників негроїдної раси порівняно з особами інших рас, можливо, через низький рівень реніну у пацієнтів з артеріальною гіпертензією в даній популяції.
Раптове припинення лікування еналаприлом не призводить до розвитку синдрому "відміни" (різкого підйому АТ).

Вплив на здатність керувати транспортними засобами і механізмами
Необхідно дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом і заняттях потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій (можливе запаморочення внаслідок різкого зниження АТ, особливо після прийому початкової дози еналаприла у хворих, які приймають діуретики).

Можливе побічне дію при застосуванні препарату наведено нижче за низхідною частотою виникнення: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100,

Дані про передозування еналаприла у людей обмежені. Одноразові пероральні дози еналаприла вище 1000 мг/кг і ≥1,775 мг/кг були летальними у мишей і щурів відповідно.

Симптоми: найбільш ймовірним проявом передозування може бути гіпотензія, для якої звичайним лікуванням буде в/в інфузія фізіологічного розчину.

Лікування: еналаприлат може бути видалений з загального кровотоку за допомогою гемодіалізу і видалявся з кровотоку новонароджених за допомогою перитонеального діалізу.

При одночасному застосуванні з НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, можливе зниження гіпотензивного ефекту інгібіторів АПФ, в т.ч. еналаприла. У деяких пацієнтів з порушеною функцією нирок одночасне застосування НПЗП і інгібіторів АПФ може призвести до подальшого погіршення функції нирок. Ці зміни зазвичай оборотні.

Застосування калійвмісних харчових добавок, калійвмісних замінників солі і/або калійзберігаючих діуретиків, а також гепарину може призводити до значного підвищення концентрації іонів калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок і/або цукровим діабетом. При необхідності одночасного з еналаприлом застосування перерахованих вище препаратів слід проводити регулярний контроль концентрації іонів калію в сироватці крові.
При одночасному застосуванні препарату Берліприл і тіазидних діуретиків гіпокаліємія, викликана прийомом останніх, як правило, зменшується під дією еналаприла.

Попередня терапія високими дозами діуретиків може призвести до гіповолемії і ризику розвитку гіпотензії на початку терапії еналаприлом. Надмірна гіпотензивна дія еналаприла може бути зменшена або за допомогою відміни діуретика, або за рахунок збільшення ОЦК або вживання кухонної солі, а також за умови початку лікування еналаприлом з низької дози. Одночасне застосування тіазидних діуретиків і інгібіторів АПФ може призвести до гіповолемії і, таким чином, підвищити ризик розвитку артеріальної гіпотензії.
Одночасне застосування препарату Берліприл і препаратів літію не рекомендується через ризик розвитку літієвої інтоксикації. При необхідності використання даної комбінації необхідний ретельний контроль концентрації літію в сироватці крові.

Одночасне застосування з жарознижуючими і знеболюючими засобами може зменшити ефективність препарату.
Еналаприл послаблює дію препаратів, що містять теофілін.

Гіпотензивну дію еналаприла підсилюють діуретики, а також гіпотензивні препарати інших груп, в т.ч. бета-адреноблокатори, метилдопа, нітрогліцерин та інші нітрати, блокатори повільних кальцієвих каналів, гідралазин, празозин, а також деякі препарати для анестезії, етанол, трициклічні антидепресанти, антипсихотичні засоби.

Інгібітори АПФ можуть підсилювати гематотоксичність імунодепресантів, алопуринолу, цитостатиків.
Препарати, що викликають пригнічення кістковомозкового кровотворення, підвищують ризик розвитку нейтропенії і агранулоцитозу.

Інгібітори АПФ підвищують біодоступність дигоксину, збільшуючи його концентрацію в крові. У зв'язку з цим при одночасному призначенні інгібіторів АПФ і серцевих глікозидів дозу останніх слід дещо зменшувати, щоб уникнути розвитку небажаних ефектів або ефекту відносної передозування.
Нейролептики можуть підсилювати гіпотензивний ефект еналаприла.

Симпатоміметики можуть послаблювати гіпотензивну дію еналаприла.
Одночасне застосування антацидів, адсорбентів може призвести до зниження біодоступності інгібіторів АПФ майже на 50%, а також до уповільнення і ослаблення їх гіпотензивної дії, тому слід дотримуватися інтервалу між прийомами препаратів, як мінімум, в 2 год.

Еналаприл можна застосовувати одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (в кардіологічних дозах менше 300 мг/добу), тромболітиками і бета-адреноблокаторами.

Епідеміологічні дослідження показали, що одночасне застосування інгібіторів АПФ і гіпоглікемічних засобів (інсулін, гіпоглікемічні засоби для прийому всередину) може додатково сприяти зниженню концентрації глюкози крові, приводячи до розвитку гіпоглікемії. Цей феномен найчастіше відзначається протягом перших тижнів одночасного застосування вищевказаних препаратів, а також у пацієнтів з нирковою недостатністю. У пацієнтів з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби для прийому всередину і/або інсулін, необхідний регулярний контроль концентрації глюкози крові, особливо ретельний - протягом першого місяця одночасного застосування з інгібіторами АПФ.

Таблетки 5 мг, 10 мг, 20 мг
По 10 таблеток в контурну чарункову упаковку (блістер), виготовлену з ламінованої плівки (поліамід/алюміній/ПВХ) і фольги алюмінієвої.
По 2, 3, 5 або 10 блістерів разом з інструкцією по застосуванню в картонну пачку.