Беталок ЗОК

Бета1-адреноблокуюче, антиангінальне, гіпотензивне, антиаритмічне.

Метопролол - бета1-адреноблокатор, що блокує β1-адренорецептори в дозах значно менших, ніж дози, необхідні для блокування β2-адренорецепторів.

Метопролол має незначний мембраностабілізуючий ефект і не проявляє активності часткового агоніста.

Метопролол знижує або інгібує агоністичну дію, яку чинять на серцеву діяльність катехоламіни, що виділяються при нервових і фізичних стресах. Це означає, що метопролол здатний перешкоджати збільшенню ЧСС, хвилинного об'єму і посиленню скоротливості серця, а також підвищенню АТ, викликаних різким викидом катехоламінів.

На відміну від звичайних таблетованих лікарських форм селективних бета1-адреноблокаторів (включаючи метопролол тартрат), при застосуванні препарату Беталок ЗОК спостерігається постійна концентрація препарату в плазмі крові і забезпечується стійкий клінічний ефект (блокада β1-адренорецепторів) протягом більше 24 год.

Внаслідок відсутності явних пікових концентрацій в плазмі, клінічно Беталок ЗОК характеризується кращою селективністю щодо β1-адренорецепторів порівняно зі звичайними таблетованими формами бета1-адреноблокаторів. Крім того, значно зменшується потенційний ризик побічних ефектів, що спостерігаються при пікових концентраціях препарату в плазмі, наприклад, брадикардія і слабкість у ногах при ходьбі.

Пацієнтам із симптомами обструктивних захворювань легень при необхідності можна призначати Беталок ЗОК у поєднанні з бета2-адреноміметиками. При спільному застосуванні з бета2-адреноміметиками Беталок ЗОК у терапевтичних дозах меншою мірою впливає на викликану бета2-адреноміметиками бронходилатацію, ніж неселективні бета-адреноблокатори. Метопролол меншою мірою, ніж неселективні бета-адреноблокатори, впливає на продукцію інсуліну і вуглеводний метаболізм. Вплив препарату на реакцію серцево-судинної системи в умовах гіпоглікемії значно менш виражений порівняно з неселективними бета-адреноблокаторами.

Застосування препарату Беталок ЗОК при артеріальній гіпертензії призводить до значного зниження АТ протягом більше ніж 24 год як у положенні лежачи і стоячи, так і при навантаженні. На початку терапії метопрололом відзначається збільшення ОПСС. Однак при тривалому застосуванні можливе зниження АТ внаслідок зменшення ОПСС при незмінному серцевому викиді.

У MERIT-HF-дослідженні виживаності при хронічній серцевій недостатності (II-IV функціональний клас за класифікацією NYHA) зі зниженою фракцією викиду (≤0.4), що включало 3991 пацієнта, Беталок ЗОК показав підвищення виживаності і зниження частоти госпіталізацій. При тривалому лікуванні у пацієнтів досягалося загальне поліпшення самопочуття, ослаблення вираженості симптомів (за функціональними класами NYHA). Також терапія із застосуванням препарату Беталок ЗОК показала підвищення фракції викиду лівого шлуночка, зниження кінцевого систолічного і кінцевого діастолічного об'ємів лівого шлуночка.

Якість життя в період лікування препаратом Беталок ЗОК не погіршується або покращується. Поліпшення якості життя при лікуванні препаратом Беталок ЗОК спостерігалося у пацієнтів після інфаркту міокарда.

При контакті з рідиною таблетки швидко розпадаються, при цьому відбувається диспергування активної речовини в ШКТ. Швидкість вивільнення активної речовини залежить від кислотності середовища. Тривалість терапевтичного ефекту після прийому препарату в лікарській формі Беталок® ЗОК (таблетки з уповільненим вивільненням) становить більше 24 год, при цьому досягається постійна швидкість вивільнення активної речовини протягом 20 год. T1/2 становить в середньому 3.5 год.

Беталок ЗОК повністю абсорбується після прийому всередину. Системна біодоступність після прийому всередину одноразової дози становить приблизно 30-40%.

Метопролол піддається окислювальному метаболізму в печінці. Три основні метаболіти метопрололу не виявляли клінічно значущого β-блокуючого ефекту. Близько 5% пероральної дози препарату виводиться з сечею в незміненому вигляді, решта препарату виводиться у вигляді метаболітів. Зв'язок з білками плазми крові низький, приблизно 5-10%.

Для дорослих:

- артеріальна гіпертензія;
- стенокардія;
- стабільна симптоматична хронічна серцева недостатність з порушенням систолічної функції лівого шлуночка (як допоміжна терапія до основного лікування серцевої недостатності);
- для зниження смертності і частоти повторного інфаркту після гострої фази інфаркту міокарда;
- порушення серцевого ритму, включаючи надшлуночкову тахікардію, зниження частоти скорочень шлуночків при фібриляції передсердь і шлуночкових екстрасистолах;
- функціональні порушення серцевої діяльності, що супроводжуються тахікардією;
- профілактика нападів мігрені.

- AV-блокада II і III ступеня;
- серцева недостатність у стадії декомпенсації;
- постійна або інтермітуюча терапія інотропними засобами, що діють на β-адренорецептори;
- клінічно значуща синусова брадикардія;
- СССУ;
- кардіогенний шок;
- тяжкі порушення периферичного кровообігу (в т.ч. при загрозі гангрени);
- артеріальна гіпотензія;
- пацієнти з підозрою на гострий інфаркт міокарда при ЧСС менше 45 уд./хв, інтервалом PQ більше 0.24 сек або систолічним АТ менше 100 мм рт.ст.;
- підвищена чутливість до метопрололу та інших компонентів препарату або до інших бета-адреноблокаторів;
- в/в введення блокаторів повільних кальцієвих каналів (подібних верапамілу);
- вік до 18 років (ефективність і безпека не встановлені).

З обережністю застосовувати препарат при AV-блокаді I ступеня, стенокардії Принцметала, бронхіальній астмі, ХОЗЛ, цукровому діабеті, нирковій недостатності тяжкого ступеня, метаболічному ацидозі, спільно з серцевими глікозидами.

Пацієнтам, які отримують бета-адреноблокатори, не слід вводити в/в блокатори повільних кальцієвих каналів (подібних верапамілу).

Пацієнтам з бронхіальною астмою або ХОЗЛ повинна бути призначена супутня терапія бета2-адреноміметиком. Необхідно призначати мінімально ефективну дозу препарату Беталок ЗОК, при цьому може знадобитися збільшення дози бета2-адреноміметика.

Не рекомендується призначати неселективні бета-адреноблокатори пацієнтам зі стенокардією Принцметала. Цій групі пацієнтів селективні бета-адреноблокатори слід призначати з обережністю.

При застосуванні бета1-адреноблокаторів ризик їх впливу на вуглеводний обмін або можливість маскування симптомів гіпоглікемії значно менший, ніж при застосуванні неселективних бета-адреноблокаторів.

У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю у стадії декомпенсації необхідно досягти стадії компенсації як до, так і під час лікування препаратом.

Дуже рідко у пацієнтів з порушенням AV-провідності може наступати погіршення (можливий наслідок - AV-блокада). Якщо на фоні лікування розвинулася брадикардія, дозу препарату необхідно зменшити або слід поступово відмінити препарат.

Беталок ЗОК може погіршувати перебіг наявних порушень периферичного кровообігу в основному внаслідок зниження АТ.

Слід проявляти обережність при призначенні препарату пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю, при метаболічному ацидозі, одночасному застосуванні з серцевими глікозидами.

У пацієнтів, які приймають бета-адреноблокатори, анафілактичний шок протікає в більш тяжкій формі. Застосування епінефрину (адреналіну) в терапевтичних дозах не завжди призводить до досягнення бажаного клінічного ефекту на фоні прийому метопрололу.

Пацієнтам, які страждають на феохромоцитому, одночасно з препаратом Беталок ЗОК слід призначати альфа-адреноблокатор.

Різка відміна бета-адреноблокаторів небезпечна, особливо у пацієнтів групи високого ризику, у зв'язку з чим її слід уникати. При необхідності відміни препарату, її слід проводити поступово, протягом, принаймні, 2 тижнів, з дворазовим зниженням дози препарату на кожному етапі, до досягнення кінцевої дози 12.5 мг (1/2 таб. 25 мг), яку слід приймати як мінімум 4 дні до повної відміни препарату. При появі симптомів (наприклад, посилення симптомів стенокардії, підвищення АТ) рекомендується більш повільний режим відміни. Різка відміна бета-адреноблокатора може призвести до ускладнення перебігу хронічної серцевої недостатності і підвищення ризику інфаркту міокарда і раптової смерті.

У разі хірургічного втручання слід проінформувати лікаря-анестезіолога про те, що пацієнт приймає Беталок ЗОК. Пацієнтам, яким належить хірургічне втручання, не рекомендується припинення терапії бета-адреноблокаторами. Слід уникати призначення препарату у високих дозах без попереднього титрування доз препаратів пацієнтам з факторами серцево-судинного ризику, які піддаються некардіологічним операціям, у зв'язку з підвищеним ризиком брадикардії, артеріальної гіпотензії та інсульту, в т.ч. з летальним наслідком.

Дані клінічних досліджень щодо ефективності та безпеки у пацієнтів з тяжкою стабільною симптоматичною хронічною серцевою недостатністю (IV клас за класифікацією NYHA) обмежені. Лікування таких пацієнтів повинно проводитися лікарями, які мають спеціальні знання та досвід.

Пацієнти з симптоматичною серцевою недостатністю у поєднанні з гострим інфарктом міокарда і нестабільною стенокардією виключалися з досліджень, на підставі яких визначалися показання до призначення. Ефективність і безпека препарату для цієї групи пацієнтів не описана. Застосування при нестабільній серцевій недостатності у стадії декомпенсації протипоказано.

Вплив на здатність керувати транспортними засобами і механізмами

При водінні автотранспорту і заняттях потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної уваги і швидкості психомоторних реакцій, слід враховувати, що при застосуванні Беталок ЗОК може спостерігатися запаморочення і втома.

Беталок ЗОК добре переноситься пацієнтами, побічні ефекти в основному є легкими і оборотними.

Для оцінки частоти випадків застосовували такі критерії: дуже часто (>10%), часто (1-9.9%), нечасто (0.1-0.9%), рідко (0.01-0.09%), дуже рідко (

Метопролол у дозі 7.5 г у дорослого викликав інтоксикацію з летальним наслідком. У дитини 5 років, яка прийняла 100 мг метопрололу, після промивання шлунка не відзначалося ознак інтоксикації. Прийом 450 мг метопрололу підлітком 12 років призвів до помірної інтоксикації. Прийом 450 мг метопрололу підлітком 12 років призвів до помірної інтоксикації. Прийом 1.4 г і 2.5 г метопрололу дорослими викликав помірну і тяжку інтоксикацію відповідно. Прийом 7.5 г дорослим призвів до вкрай тяжкої інтоксикації.

Симптоми: при передозуванні метопрололом найбільш серйозними є симптоми з боку серцево-судинної системи, однак іноді, особливо у дітей і підлітків, можуть переважати симптоми з боку ЦНС і пригнічення легеневої функції, брадикардія, AV-блокада I-III ступеня, асистолія, виражене зниження АТ, слабка периферична перфузія, серцева недостатність, кардіогенний шок; пригнічення функції легень, апное, а також, підвищена втомлюваність, порушення свідомості, втрата свідомості, тремор, судоми, підвищене потовиділення, парестезії, бронхоспазм, нудота, блювання, можливий езофагіальний спазм, гіпоглікемія (особливо у дітей) або гіперглікемія, гіперкаліємія; вплив на нирки; транзиторний міастенічний синдром; супутній прийом алкоголю, антигіпертензивних засобів, хінідину або барбітуратів може погіршити стан пацієнта. Перші ознаки передозування можуть спостерігатися через 20 хв-2 год після прийому препарату.

Лікування: призначення активованого вугілля, у разі необхідності промивання шлунка. Важливо! Атропін (0.25-0.5 мг в/в для дорослих, 10-20 мкг/кг для дітей) повинен бути призначений до промивання шлунка (через ризик стимулювання блукаючого нерва). У разі необхідності підтримання прохідності дихальних шляхів (інтубація) і адекватна вентиляція легень. Відновлення об'єму циркулюючої крові та інфузії глюкози. Контроль ЕКГ. Атропін 1.0-2.0 мг в/в, у разі необхідності повторюють введення (особливо у разі вагусних симптомів). У разі (пригнічення) депресії міокарда показано інфузійне введення добутаміну або допаміну. Можна також застосовувати глюкагон 50-150 мкг/кг в/в з інтервалом у 1 хв. У деяких випадках може бути ефективним додавання до терапії адреналіну. При аритмії і розширеному шлуночковому (QRS) комплексі інфузійно вводять розчини натрію (хлорид або бікарбонат). Можлива установка штучного водія ритму. При зупинці серця внаслідок передозування можуть знадобитися реанімаційні заходи протягом кількох годин. Для купірування бронхоспазму може застосовуватися тербуталін (ін'єкційно або за допомогою інгаляцій). Проводиться симптоматичне лікування.

Метопролол є субстратом CYP2D6, у зв'язку з чим, препарати, що інгібують CYP2D6, (хінідин, тербінафін, пароксетин, флуоксетин, сертралін, целекоксиб, пропафенон і димедрол) можуть впливати на плазмову концентрацію метопрололу.

Комбінації, яких слід уникати

Похідні барбітурової кислоти: барбітурати посилюють метаболізм метопрололу, внаслідок індукції ферментів (дослідження проводилося з фенобарбіталом).

Пропафенон: при призначенні пропафенону 4 пацієнтам, які отримували лікування метопрололом, відзначалося збільшення плазмової концентрації метопрололу в 2-5 разів, при цьому у 2 пацієнтів відзначалися побічні ефекти, характерні для метопрололу. Це взаємодія було підтверджено в ході дослідження на 8 добровольцях. Ймовірно, взаємодія обумовлена інгібуванням пропафеноном, подібно хінідину, метаболізму метопрололу за допомогою ізоферменту CYP2D6. Беручи до уваги той факт, що пропафенон має властивості бета-адреноблокатора, спільне призначення метопрололу і пропафенону не є доцільним.

Верапаміл: комбінація бета-адреноблокаторів (атенололу, пропранололу і піндололу) і верапамілу може викликати брадикардію і призвести до зниження АТ. Верапаміл і бета-адреноблокатори мають взаємодоповнюючий інгібуючий ефект на AV-провідність і функцію синусового вузла.

Комбінації, при застосуванні яких може знадобитися корекція дози Беталок ЗОК

Антиаритмічні препарати класу I: при комбінації з бета-адреноблокаторами можливе сумування негативного інотропного ефекту, внаслідок цього розвиваються серйозні гемодинамічні побічні ефекти у пацієнтів з порушенням функції лівого шлуночка. Також слід уникати подібної комбінації у пацієнтів з СССУ і порушенням AV-провідності. Взаємодія описана на прикладі дизопіраміду.

Аміодарон: спільне застосування з метопрололом може призводити до вираженої синусової брадикардії. Беручи до уваги вкрай тривалий T1/2 аміодарону (50 днів), слід враховувати можливу взаємодію через тривалий час після відміни аміодарону.

Дилтіазем: дилтіазем і бета-адреноблокатори взаємно посилюють інгібуючу дію на AV-провідність і функцію синусового вузла. При комбінації метопрололу з дилтіаземом відзначалися випадки вираженої брадикардії.

НПЗП: НПЗП послаблюють антигіпертензивну дію бета-адреноблокаторів. Це взаємодія зареєстровано при комбінації з індометацином і, ймовірно, не буде спостерігатися при комбінації з суліндаком. Негативна взаємодія була відзначена в дослідженнях з диклофенаком.

Димедрол: димедрол зменшує біотрансформацію метопрололу до α-гідроксиметопрололу в 2.5 рази. Одночасно спостерігається посилення дії метопрололу.

Епінефрин (адреналін): повідомлялося про 10 випадків вираженої артеріальної гіпертензії і брадикардії у пацієнтів, які приймали неселективні бета-адреноблокатори (включаючи піндолол і пропранолол) і отримували епінефрин. Взаємодія відзначено і в групі здорових добровольців. Передбачається, що подібні реакції можуть спостерігатися і при застосуванні епінефрину спільно з місцевими анестетиками при випадковому попаданні в судинне русло. Очевидно, цей ризик значно нижчий при застосуванні кардіоселективних бета-адреноблокаторів.

Фенілпропаноламін: фенілпропаноламін (норефедрин) в разовій дозі 50 мг може підвищувати діастолічний АТ до патологічних значень у здорових добровольців. Пропранолол в основному перешкоджає підвищенню АТ, викликаному фенілпропаноламіном. Однак бета-адреноблокатори можуть викликати реакції парадоксальної артеріальної гіпертензії у пацієнтів, які отримують високі дози фенілпропаноламіну. Повідомлялося про кілька випадків розвитку гіпертонічного кризу на фоні прийому фенілпропаноламіну.

Хінідин: хінідин інгібує метаболізм метопрололу у особливої групи пацієнтів з швидким гідроксилюванням (у Швеції приблизно 90% населення), викликаючи, головним чином, значне збільшення плазмової концентрації метопрололу і посилення блокади β-адренорецепторів. Вважають, що подібна взаємодія характерна і для інших бета-адреноблокаторів, у метаболізмі яких бере участь ізофермент CYP2D6.

Клонідин: гіпертензивні реакції при різкій відміні клонідину можуть посилюватися при одночасному прийомі бета-адреноблокаторів. При спільному застосуванні, у разі необхідності відміни клонідину, припинення прийому бета-адреноблокаторів слід починати за кілька днів до відміни клонідину.

Рифампіцин: рифампіцин може посилювати метаболізм метопрололу, зменшуючи його концентрацію в плазмі крові. Пацієнти, які одночасно приймають метопролол та інші бета-адреноблокатори (очні краплі) або інгібітори МАО, повинні перебувати під ретельним наглядом.

На фоні прийому бета-адреноблокаторів інгаляційні анестетики посилюють кардіодепресивну дію.

На фоні прийому бета-адреноблокаторів пацієнтам, які отримують пероральні гіпоглікемічні засоби, може знадобитися корекція дози останніх.

Плазмова концентрація метопрололу може підвищуватися при прийомі циметидину або гідралазину.

Серцеві глікозиди при спільному застосуванні з бета-адреноблокаторами можуть збільшувати час AV-провідності і викликати брадикардію.

Таблетки з пролонгованим вивільненням, вкриті оболонкою, 25 мг, 50 мг і 100 мг.

Таблетки 25 мг: по 14 табл. в алюміній/ПВХ-блістері. По 1 бл. в картонній пачці.

Таблетки 50 мг, 100 мг: по 30 табл. в пластиковому флаконі з загвинчуваною пластиковою кришкою з контролем першого відкриття. По 1 фл. в картонній пачці.

Або (інформація вказується тільки при упаковці на підприємстві АстраЗенека Фармасьютикал Ко., Лтд., Китай):

Таблетки 25 мг: по 14 табл. в алюміній/ПВХ/ПВДХ-блістері. По 1 бл. в картонній пачці.

Таблетки 50 мг, 100 мг: по 15 табл. в алюміній/ПВХ/ПВДХ-блістері. По 2 бл. в картонній пачці.