Латуда

Антипсихотичний засіб

В основних клінічних дослідженнях ефективності лурасидон призначали в дозах від 40 до 160 мг.

Клінічні дані. Ефективність лурасидону в лікуванні шизофренії була продемонстрована в ході 5 багатопрофільних плацебо-контрольованих подвійних сліпих 6-тижневих клінічних досліджень у пацієнтів, які відповідали критеріям Керівництва з діагностики та статистики психічних розладів, IV редакції (КДСПР-IV). Дози лурасидону, різні в п'яти дослідженнях, становили від 40 до 160 мг 1 раз на день. У ході короткострокових клінічних досліджень основний показник ефективності визначався як середня зміна суми балів до 6-го тижня терапії відносно вихідного значення за оцінкою за Шкалою позитивних і негативних синдромів (ШПНС, валідований опитувальник, що включає 5 факторів для оцінки позитивних симптомів, негативних симптомів, дезорганізованого мислення, неконтрольованої ворожості/збудження та тривоги/депресії). Лурасидон продемонстрував більшу ефективність порівняно з плацебо в ході досліджень III фази. Статистично значущі відмінності від плацебо були зареєстровані вже на 4-й день терапії. Крім того, лурасидон перевершував плацебо за заздалегідь визначеним вторинним показником ефективності — показником Шкали загального клінічного враження про тяжкість захворювання (ШЗКВ-Т). Ефективність була також підтверджена за результатами вторинного аналізу відповіді на лікування (зниження >30% відносно вихідного значення за сумою балів ШПНС). У короткострокових дослідженнях не була виявлена стійка залежність ефекту від дози.

Довгострокова ефективність лурасидону в дозах від 40 до 160 мг 1 раз на день продемонстрована в 12-місячному дослідженні ефективності в порівнянні з кветіапіном з уповільненим вивільненням (XR) (від 200 до 800 мг 1 раз на день). Лурасидон був не менш ефективний, ніж кветіапін XR, за впливом на тривалість ремісії шизофренії. Через 12 міс застосування лурасидону спостерігалося відносно більше збільшення маси тіла та ІМТ від вихідного значення — середнє (стандартне відхилення) 0,73 (3,36) кг і 0,28 (1,17) кг/м2 відповідно порівняно з кветіапіном XR (1,23 (4,56) кг і 0,45 (1,63) кг/м2 відповідно). Загалом, лурасидон мав незначний вплив на вагу та інші метаболічні параметри, включаючи концентрацію загального Хс, тригліцеридів і глюкози.

У ході довгострокового дослідження безпеки клінічно стабільні пацієнти отримували від 40 до 120 мг лурасидону або рисперидон у дозі від 2 до 6 мг. У цьому дослідженні відсоток рецидивів протягом 12 міс становив 20% при застосуванні лурасидону і 16% при застосуванні рисперидону. Ця різниця наблизилася до статистично значущої, але не досягла такої.

У ході довгострокових досліджень тривалості ефекту тривалість періоду контролю симптомів і безрецидивного періоду шизофренії була більшою у пацієнтів, які отримували лурасидон, порівняно з пацієнтами, які отримували плацебо. Після купірування гострих нападів і стабілізації стану протягом 12 тижнів за допомогою лурасидону пацієнтів рандомізували подвійним сліпим методом для продовження прийому лурасидону або плацебо до рецидиву симптомів шизофренії. Первинний аналіз тривалості періоду до розвитку рецидиву проводили за допомогою цензурування даних тих пацієнтів, які завершили дослідження до настання рецидиву. Відзначена більша тривалість безрецидивного періоду у пацієнтів, які отримували лурасидон, порівняно з пацієнтами в групі плацебо (р=0,039). Оцінка ймовірності рецидиву на 28-й тиждень за методом Каплана-Майєра становила 42,2% у групі лурасидону і 51,2% у групі плацебо. Ймовірність припинення терапії з будь-якої причини на 28-й тиждень становила 58,2% для пацієнтів групи лурасидону і 69,9% для пацієнтів групи плацебо (р=0,072).

Всмоктування. Tmax у крові становить від 1 до 3 год. Після прийому лурасидону з їжею середня Сmах і AUC збільшувалися в 2–3 і 1,5–2 рази відповідно порівняно зі значеннями після прийому лурасидону натще.

Розподіл. Після прийому внутрішньо 40 мг лурасидону середній уявний Vd становив приблизно 6000 л. Лурасидон значно (на 99%) зв'язується з білками плазми крові.

Метаболізм. Лурасидон метаболізується в основному за участю ізоферменту CYP3A4. Основними шляхами метаболізму є окислювальне N-деалкілювання, гідроксилювання нонборнанового кільця, S-окислення.

Лурасидон метаболізується з утворенням двох активних метаболітів (ID-14283 і ID-14326) і двох неактивних метаболітів (ID-20219 і ID-20220). На частку лурасидону та його метаболітів (ID-14283, ID-14326, ID-20219 і ID-20220) припадає приблизно 11,4; 4,1; 0,4; 24 і 11% радіоактивності плазми відповідно.

Активний метаболіт ID-14283 метаболізується в основному за участю ізоферменту CYP3A4.

Фармакодинамічний ефект обумовлений дією лурасидону та його активного метаболіту ID-14283 на дофамінові та серотонінові рецептори.

У дослідженнях in vitro було виявлено, що лурасидон не є субстратом ізоферментів CYP1A1, CYP1A2, CYP2A6, CYP4A11, CYP2B6, CYP2C8, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6 і CYP2E1.

У дослідженнях in vitro лурасидон не показав прямий або слабкий інгібуючий ефект (прямий або залежний від часу, 105,9 мкмоль) щодо ізоферментів CYP1А2, CYP2B6, CYP2C8, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6, CYP2E1 і CYP3A4. На підставі цих даних не очікується вплив лурасидону на фармакокінетику ЛЗ, які є субстратами ізоферментів CYP1A2, CYP2B6, CYP2C8, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6 і CYP2E1.

У дослідженнях in vitro було виявлено, що лурасидон є субстратом для ефлюксних переносників P-gp і BCRP. Лурасидон не є субстратом для активного транспорту за допомогою транспортних поліпептидів органічних аніонів ОАТР1В1 і ОАТР1В3.

Також дослідження in vitro показують, що лурасидон є інгібітором P-gp, BCRP і транспортерів органічних катіонів першого типу (ОСТ1). Лурасидон не чинить клінічно значущого інгібуючого ефекту на ОАТР1В1, ОАТР1В3, транспортери органічних катіонів другого типу (ОСТ2), транспортери органічних аніонів першого (ОАТ1) і третього типів (ОАТ3), ниркові транспортери МАТЕ1 і МАТЕ2К або експортуючу помпу жовчних кислот (BSEP).

Виведення. T1/2 становить близько 20–40 год. Після прийому внутрішньо лурасидону, міченого радіоактивним ізотопом, близько 67% дози виводиться кишечником і близько 19% — нирками. Сеча містить головним чином метаболіти внаслідок мінімальної ниркової екскреції вихідної сполуки.

Лінійність/нелінійність. Фармакокінетичні параметри лурасидону пропорційні дозі в діапазоні загальної добової дози від 20 до 160 мг. Css лурасидону досягається протягом 7 днів з моменту початку терапії.

Особливі групи пацієнтів

Пацієнти похилого віку. Дані про фармакокінетику лурасидону у здорових добровольців похилого віку (>65 років) обмежені. Згідно з отриманими результатами, концентрація лурасидону в плазмі похилих здорових добровольців ідентична його концентрації в плазмі добровольців молодшого віку (молодше 65 років). Однак можна очікувати підвищення концентрації лурасидону в плазмі пацієнтів похилого віку при порушенні функції нирок або печінки.

Порушення функції печінки. У пацієнтів з легкою (клас А за шкалою Чайлд-П'ю), середньою (клас В за шкалою Чайлд-П'ю) і тяжкою (клас С за шкалою Чайлд-П'ю) печінковою недостатністю AUC лурасидону збільшується в 1,5; 1,7 і 3 рази відповідно.

Порушення функції нирок. У пацієнтів з легкою, середньою і тяжкою нирковою недостатністю AUC лурасидону збільшується в 1,5; 1,9 і 2 рази відповідно. Немає клінічних даних про застосування лурасидону у пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності (Cl креатиніну <15 мл/хв).

Статева належність. Популяційний фармакокінетичний аналіз не виявив клінічно значущого впливу статі хворих на шизофренію на фармакокінетику лурасидону.

Расова належність. Популяційний фармакокінетичний аналіз не виявив клінічно значущого впливу расової належності хворих на шизофренію на фармакокінетику лурасидону. Відзначалося, що у здорових добровольців монголоїдної раси значення AUC збільшувалося в 1,5 рази порівняно з добровольцями європеоїдної раси.

Куріння. Дослідження in vitro з використанням печінкових ферментів людини показали, що лурасидон не є субстратом ізоферменту CYP1A2, тому куріння не повинно впливати на фармакокінетику лурасидону.

Діти. Фармакокінетичні властивості лурасидону в педіатричній популяції були вивчені у 49 дітей у віці 6–12 років і у 56 підлітків у віці 13–17 років. Лурасидон призначали у вигляді лурасидону гідрохлориду в добовій дозі 20, 40, 80, 120 мг (6–17 років) або 160 мг (тільки пацієнтам 10–17 років) протягом 7 днів. Відсутня чітка кореляція між концентрацією лурасидону в плазмі та віком або масою тіла. Фармакокінетичні параметри лурасидону у дітей у віці 6–17 років загалом були співставними з такими у дорослих.

Для дорослих:

Шизофренія у дорослих (у віці 18 років і старше).

- Підвищена чутливість;
- одночасне застосування з сильними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад боцепревір, кларитроміцин, кобіцистат, індинавір, ітраконазол, кетоконазол, нефазодон, нелфінавір, позаконазол, ритонавір, саквінавір, телапревір, телітроміцин, вориконазол) і сильними індукторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад карбамазепін, фенобарбітал, фенітоїн, рифампіцин, звіробій продірявлений);
- вік до 18 років (ефективність і безпека не встановлені).

При лікуванні антипсихотичними препаратами поліпшення клінічного стану пацієнта слід очікувати в терміни від кількох днів до кількох тижнів. Необхідний належний контроль за станом пацієнта протягом цього періоду.

Схильність до суїцидальних думок і спроб характерна для пацієнтів з психозом. Є повідомлення про подібні випадки на початку терапії або при заміні антипсихотичного препарату. Тому лікарська антипсихотична терапія повинна проводитися під ретельним медичним наглядом.

Слід дотримуватися обережності при застосуванні антипсихотичних препаратів у пацієнтів з хворобою Паркінсона, оскільки у цієї групи пацієнтів підвищена чутливість до антипсихотичних препаратів, і підвищений ризик загострення симптомів паркінсонізму. Лурасидон можна застосовувати у пацієнтів з хворобою Паркінсона тільки в тих випадках, коли потенційна користь перевищує можливий ризик для пацієнта.

Препарати, що мають властивості антагоністів дофамінових рецепторів, можуть викликати небажані екстрапірамідні розлади, включаючи ригідність, тремор, маскоподібне обличчя, дистонію, слинотечу, порушення постави і ходи. За даними плацебо контрольованих клінічних досліджень у дорослих пацієнтів з шизофренією прийом лурасидону супроводжувався збільшенням частоти розвитку екстрапірамідних симптомів порівняно з плацебо.

Препарати з властивостями антагоністів дофамінових рецепторів можуть викликати пізню дискінезію, яка характеризується ритмічними мимовільними рухами, особливо язика і/або обличчя. При появі симптомів пізньої дискінезії слід прийняти рішення про доцільність відміни всіх антипсихотичних препаратів, у т.ч. лурасидону.

Необхідна обережність при застосуванні лурасидону у пацієнтів з діагностованими серцево-судинними захворюваннями або подовженим інтервалом QT у найближчих родичів, гіпокаліємією, а також при одночасному застосуванні з іншими лікарськими препаратами, що подовжують інтервал QT.

Лурасидон може викликати розвиток сонливості, ортостатичної гіпотензії, рухової і сенсорної нестабільності, які можуть призвести до падіння, і, як наслідок, переломів або інших травм. У пацієнтів з захворюваннями, станами або лікарською терапією, які можуть погіршити ці небажані лікарські реакції, перед початком антипсихотичної терапії слід провести оцінку ризику падіння, і, повторно, у пацієнтів, які тривало отримують нейролептики.

З обережністю застосовувати у пацієнтів з судомами в анамнезі або при інших станах, які потенційно знижують поріг судомної активності.

Повідомлялося про випадки розвитку ЗНС, що характеризується гіпертермією, м'язовою ригідністю, нестабільністю автономних функцій, порушенням свідомості і підвищенням активності КФК в крові при застосуванні антипсихотичних препаратів, у т.ч. лурасидону. Крім того, можливий розвиток міоглобінурії (рабдоміолізу) і гострої ниркової недостатності. У таких випадках необхідно відмінити всі антипсихотичні препарати, включаючи лурасидон.

Лікування антидепресантами може збільшувати ризик розвитку маніакального або гіпоманіакального епізоду, особливо у пацієнтів з біполярним розладом.

За даними рандомізованих плацебо-контрольованих клінічних досліджень у пацієнтів з деменцією при лікуванні атиповими антипсихотичними препаратами, включаючи рисперидон, арипіпразол і оланзапін, спостерігалося приблизно 3-кратне збільшення ризику цереброваскулярних небажаних реакцій, механізм якого невідомий. Не можна виключити підвищення ризику цереброваскулярних порушень і для інших антипсихотичних препаратів або інших груп пацієнтів. Лурасидон слід застосовувати з обережністю у пацієнтів похилого віку з деменцією, які мають фактори ризику інсульту.


При застосуванні антипсихотичних препаратів були відзначені випадки венозної тромбоемболії. Оскільки пацієнти, які приймають антипсихотичні препарати, часто мають ризик розвитку венозної тромбоемболії, слід виявити всі можливі фактори ризику венозних тромбоемболічних ускладнень до і під час лікування лурасидоном, і вжити профілактичних заходів.

Лурасидон збільшує концентрацію пролактину, оскільки є антагоністом дофамінових D2-рецепторів.

При прийомі атипових антипсихотичних препаратів спостерігалося збільшення маси тіла. Рекомендується контролювати масу тіла.

За даними клінічних досліджень застосування лурасидону в рідкісних випадках супроводжувалося розвитком небажаних реакцій, пов'язаних зі зміною концентрації глюкози, наприклад, гіперглікемії. Рекомендується належний клінічний контроль при лікуванні лурасидоном пацієнтів з цукровим діабетом і факторами ризику розвитку цукрового діабету.

Можливий розвиток ортостатичної гіпотензії через наявність у лурасидону властивостей антагоніста α1-адренорецепторів. Рекомендується належне спостереження за симптомами ортостатичної гіпотензії у пацієнтів з ризиком зниження АТ.

Рекомендується корекція дози лурасидону у пацієнтів з середньою, тяжкою і термінальною нирковою недостатністю. Немає даних про застосування лурасидону у пацієнтів з термінальною нирковою недостатністю, тому лурасидон можна застосовувати тільки в тих випадках, коли потенційна користь перевищує можливий ризик. Лікування лурасидоном пацієнтів з термінальною нирковою недостатністю необхідно проводити під належним контролем стану пацієнта.

Рекомендується корекція дози лурасидону у пацієнтів з печінковою недостатністю середньої і тяжкої ступені (клас В і С за класифікацією Чайлд-П'ю). Обов'язковий належний контроль за станом пацієнта при застосуванні лурасидону у пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкої ступені.

Вплив на здатність керувати транспортними засобами і механізмами

Лурасидон чинить незначний вплив на здатність керувати транспортом і працювати з механізмами. Пацієнтів необхідно попередити про небезпеку керування транспортними засобами і роботи з механізмами в тих випадках, коли немає переконливих доказів відсутності побічних реакцій у кожного конкретного пацієнта.

З боку системи кровотворення: рідко - еозинофілія, частота невідома - лейкопенія, нейтропенія, анемія.

З боку обміну речовин: часто - збільшення маси тіла, нечасто - зниження апетиту, підвищення концентрації глюкози в крові, гіпонатріємія.

З боку психіки: часто - безсоння, ажитація, занепокоєння, тривожність, нечасто - кошмарні сновидіння, кататонія, частота невідома - суїцидальна поведінка, панічна атака, порушення сну.

З боку нервової системи: дуже часто - акатизія, сонливість, часто - паркінсонізм, запаморочення, дистонія, дискінезія, нечасто - летаргія, дизартрія, пізня дискінезія, рідко - злоякісний нейролептичний синдром, частота невідома - судоми.

З боку органів чуття: нечасто - нечіткість зору, частота невідома - вертиго.

З боку серцево-судинної системи: нечасто - тахікардія, артеріальна гіпертензія, артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія, «припливи», частота невідома - стенокардія, AV блокада I ступеня, брадикардія.

З боку травної системи: часто - нудота, блювання, диспепсія, гіперсалівація, сухість у роті, біль у верхній частині живота, відчуття дискомфорту в шлунку, нечасто - метеоризм, частота невідома - діарея, дисфагія, гастрит.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів: нечасто - підвищення рівня АЛТ.

З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто - гіпергідроз, частота невідома - висип, свербіж, ангіоневротичний набряк, синдром Стівенса-Джонсона.

З боку імунної системи: часто - гіперчутливість.

З боку кістково-м'язової системи: часто - скелетно-м'язова ригідність, підвищення концентрації креатинфосфокінази в крові, нечасто - скутість у суглобах, міалгія, біль у шиї, біль у спині, рідко - рабдоміоліз.

З боку нирок і сечовивідних шляхів: часто - підвищення концентрації креатиніну в крові, нечасто - дизурія, частота невідома - ниркова недостатність.

З боку репродуктивної системи: нечасто - збільшення концентрації пролактину в крові, частота невідома - збільшення молочної залози, біль у молочній залозі, галакторея, еректильна дисфункція, аменорея, дисменорея.

Загальні реакції: часто - втома, нечасто - назофарингіт, порушення ходи.

Лікування: специфічного антидоту для лурасидону не існує, отже, у разі передозування необхідно проводити відповідну симптоматичну терапію. Належний нагляд за станом пацієнта і основними фізіологічними функціями необхідно продовжувати до їх відновлення. Необхідно негайно почати моніторинг серцево-судинної діяльності, включаючи безперервну реєстрацію ЕКГ з метою виявлення можливих аритмій. У разі необхідності застосування антиаритмічної терапії слід враховувати, що такі ЛЗ, як дизопірамід, прокаїнамід і хінідин потенційно можуть збільшувати інтервал QT у пацієнтів з гострим передозуванням лурасидону. Альфа-блокуюча дія бретилію тозилату може сумуватися з аналогічною дією лурасидону і призводити до гіпотензії.

Гіпотензію і судинний колапс купірують за допомогою відповідної терапії. ЛЗ, що стимулюють бета-адренорецептори, можуть погіршувати гіпотонію в умовах індукованої лурасидоном блокади альфа-адренорецепторів, тому не слід застосовувати епінефрин, допамін та інші симпатоміметики, що стимулюють бета-адренорецептори, у разі передозування лурасидону. При виникненні тяжких екстрапірамідних симптомів слід вводити антихолінергічні засоби.

В певних ситуаціях показано промивання шлунка (після інтубації, якщо пацієнт знаходиться в несвідомому стані), введення активованого вугілля і проносних засобів.

Можливе зниження больової чутливості, судоми або дистонія м'язів голови і шиї внаслідок передозування можуть створити ризик аспірації при виникненні блювання.

Лурасидон діє переважно на ЦНС, необхідно дотримуватися обережності при його застосуванні в комбінації з іншими препаратами центральної дії, а також з етанолом.

Необхідна обережність при одночасному застосуванні лурасидону з препаратами, що подовжують інтервал QT, такими як антиаритмічні препарати класу IA (наприклад, хінідин, дизопірамід) і класу III (наприклад, аміодарон, соталол), деякими антигістамінними препаратами, деякими іншими антипсихотичними препаратами і деякими протималярійними препаратами (наприклад, мефлохіном).

Грейпфрутовий сік інгібує ізофермент CYP3A4 і може підвищувати концентрацію лурасидону в крові. Слід уникати вживання грейпфрутового соку під час лікування лурасидоном.

Фармакодинамічний ефект лурасидону і його активного метаболіту ID-14283 опосередкований взаємодією з дофаміновими і серотоніновими рецепторами. Лурасидон і його активний метаболіт ID-14283 метаболізуються, головним чином, за участю ізоферменту CYP3A4.

Протипоказано застосування лурасидону з сильними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, боцепревіром, кларитроміцином, кобіцистатом, індинавіром, ітраконазолом, кетоконазолом, нефазодоном, нелфінавіром, позаконазолом, ритонавіром, саквінавіром, телапревіром, телітроміцином, вориконазолом). Одночасне застосування лурасидону з сильним інгібітором ізоферменту CYP3A4 кетоконазолом, призводить до 9- і 6-кратного збільшення впливу лурасидону і його активного метаболіту ID-14283 відповідно.

Одночасне застосування лурасидону з помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, дилтіаземом, еритроміцином, флуконазолом, верапамілом) може збільшувати експозицію лурасидону. Передбачається, що при одночасному застосуванні, помірні інгібітори ізоферменту CYP3A4 призводять до 2-5 кратного збільшення експозиції субстратів ізоферменту CYP3A4. Одночасне застосування лурасидону з дилтіаземом (лікарської форми з уповільненим вивільненням), помірним інгібітором ізоферменту CYP3A4, призводить до збільшення експозиції лурасидону і ID-14283 в 2.2 і 2.4 рази відповідно. Призначення дилтіазему в лікарській формі з швидким вивільненням може призвести до більш вираженого підвищення експозиції лурасидону.

Протипоказано одночасне застосування лурасидону з сильними індукторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, карбамазепіном, фенобарбіталом, фенітоїном, рифампіцином, звіробоєм продірявленим). Одночасне застосування лурасидону з сильним індуктором ізоферменту CYP3A4, рифампіцином, призводить до 6-кратного зниження експозиції лурасидону.

Застосування лурасидону в комбінації зі слабкими (наприклад, армодафінілом, ампренавіром, апрепітантом, преднізолоном, руфінамідом) або помірними (наприклад, бозентаном, ефавірензом, етравірином, модафінілом, нафциліном) індукторами ізоферменту CYP3A4, ймовірно, може призвести менш ніж до 2-кратного зменшення експозиції лурасидону, під час застосування і протягом до 2 тижнів після припинення прийому індукторів ізоферменту CYP3A4. При спільному застосуванні зі слабкими і помірними індукторами ізоферменту CYP3A4 необхідно ретельно контролювати ефективність лурасидону і коригувати дозу у разі необхідності.


Лурасидон є субстратом Р-глікопротеїну і BCRP (білка резистентності раку молочної залози) invitro, але значущість цієї властивості invivo не встановлена. Одночасне застосування лурасидону з інгібіторами Р-глікопротеїну і BCRP може збільшувати експозицію лурасидону.

Одночасний прийом лурасидону з мідазоламом, чутливим субстратом ізоферменту CYP3A4, призводить до підвищення експозиції мідазоламу менш ніж в 1.5 рази. Рекомендується належне спостереження при спільному застосуванні лурасидону і субстратів ізоферменту CYP3A4 з відомим вузьким терапевтичним діапазоном (наприклад, астемізолу, терфенадину, цизаприду, пімозиду, хінідину, бепридилу або алкалоїдів спориньї [ерготаміну, дигідроерготаміну]).

Лурасидон in vitro є інгібітором ефлюксного транспортера Р-глікопротеїну, тому не можна виключити клінічну значущість інгібування Р-глікопротеїну в кишечнику. Одночасне застосування субстрату Р-глікопротеїну дабігатрану етексилату може призвести до підвищення концентрації дабігатрану в крові.

Лурасидон in vitro є інгібітором ефлюксного транспортера BCRP, тому не можна виключити клінічну значущість інгібування BCRP в кишечнику. Одночасне застосування лурасидону з субстратами BCRP може призвести до збільшення концентрації цих субстратів в крові.

Таблетки 20 мг: круглі таблетки, вкриті плівковою оболонкою від білого до майже білого кольору, з гравіюванням «L 20» на одній стороні.

Таблетки 40 мг: круглі таблетки, вкриті плівковою оболонкою від білого до майже білого кольору, з гравіюванням «L 40» на одній стороні.

Таблетки 80 мг: овальні таблетки, вкриті плівковою оболонкою світло-зеленого кольору, з гравіюванням «L 80» на одній стороні.