Морфіну гідрохлорид

Анальгезуючий (опіоїдний).

Наркотичний анальгетик. Агoніст опіоїдних рецепторів (мю-, каппа-, дельта-). Пригнічує передачу больових імпульсів у ЦНС, знижує емоційну оцінку болю, викликає ейфорію (підвищує настрій, викликає відчуття душевного комфорту, благодушності та райдужних перспектив незалежно від реального стану речей), яка сприяє формуванню лікарської залежності (психічної та фізичної). У високих дозах має снодійний ефект. Гальмує умовні рефлекси, знижує збудливість кашльового центру, викликає збудження центру окорухового нерва (міоз) і n. vagus (брадикардія). Підвищує тонус гладкої мускулатури внутрішніх органів (викликаючи бронхоспазм, спазм гладкої мускулатури жовчовивідних шляхів і сфінктера Одді), підвищує тонус сфінктерів сечового міхура, послаблює перистальтику кишечника (що призводить до розвитку запору), посилює перистальтику шлунка, прискорює його випорожнення. Може стимулювати хеморецептори пускової зони блювотного центру і викликати нудоту і блювоту. Знижує секреторну активність ШКТ, основний обмін і температуру тіла. Пригнічує дихальний і блювотний центри (тому повторні введення морфіну або застосування препаратів, що стимулюють блювоту, блювоти не викликають). Супраспінальна анальгезія, ейфорія, фізична залежність, пригнічення дихання, збудження центрів n. vagus пов'язують з впливом на мю-рецептори. Стимуляція каппа-рецепторів викликає спінальну анальгезію, а також седативний ефект, міоз. Збудження дельта-рецепторів викликає анальгезію. Дія розвивається через 10-30 хв після п/к введення.

Через низьку ліпофільність морфіну, акумуляція препарату в лікворі призводить до збільшення тривалості анальгезії і поширення зони її дії в ростральному напрямку разом з потоком цереброспінальної рідини.

При в/м введенні 10 мг ефект розвивається через 10-30 хв, досягає максимуму через 30-60 хв і триває 4-5 годин. При в/в введенні максимальний ефект розвивається через 20 хв і триває 4-5 годин. При повторному п/к введенні швидко розвивається лікарська залежність (морфінізм); при регулярному прийомі всередину терапевтичної дози залежність формується дещо повільніше (через 2-14 днів від початку лікування). Синдром «відміни» може виникнути через кілька годин після припинення тривалого курсу лікування і досягти максимуму через 36-72 години.

Зв'язок з білками – низький (30-35 %). Проникає через ГЕБ і плаценту (може викликати пригнічення дихального центру у плода), визначається в грудному молоці. Об'єм розподілу – 4 л/кг. ТСmах - 20 хв (в/в введення), 30-60 хв (в/м введення), 50-90 хв (п/к введення). Метаболізується, утворюючи, в основному, глюкуроніди і сульфати. Т1/2 підлягає великим внутрішньоіндивідуальним варіаціям, в середньому становить 2-6 годин. Виводиться нирками (85 %): близько 9-12 % – протягом 24 год в незміненому вигляді, 80 % – у вигляді глюкуронідів; решта (7-10 %) – з жовчю.

Фармакокінетика морфіну у дітей старше 1 року співставна з фармакокінетикою у дорослих; Т1/2 після в/в введення підлягає великим внутрішньоіндивідуальним варіаціям в середньому становить – 2-6 год.

Для дорослих:

- Виражений больовий синдром при важких захворюваннях і травмах, в т.ч. при злоякісних новоутвореннях, інфаркті міокарда;
- При підготовці до операції і в післяопераційному періоді;
- Кашель, що не купірується протикашльовими препаратами;
- Сильна задишка, обумовлена гострою серцево-судинною недостатністю.

- підвищена чутливість до морфіну та інших опіоїдів або будь-яких інших компонентів препарату;
- паралітична кишкова непрохідність (ілеус);
- пригнічення дихання;
- виражене пригнічення ЦНС;
- гостра алкогольна інтоксикація, алкогольний психоз;
- хронічна обструктивна хвороба легень або бронхіальна астма в фазі загострення;
- гострий абдомінальний біль до встановлення діагнозу;
- прийом інгібіторів моноаміноксидази (МАО), а також протягом 14 днів після їх відміни;
- порушення згортання крові та інфекційні ураження в місці введення при епідуральному введенні.

З обережністю:
Якщо у Вас одне з перерахованих захворювань, перед прийомом препарату обов'язково проконсультуйтеся з лікарем.

- зловживання лікарськими засобами або лікарська залежність, в тому числі залежність від опіоїдів;
- алкоголізм;
- суїцидальна схильність;
- емоційна лабільність;
- порушення свідомості;
- захворювання, при яких слід уникати пригнічення дихального центру і функції зовнішнього дихання;
- хронічна обструктивна хвороба легень або бронхіальна астма поза стадією загострення;
- легеневе серце;
- аритмія;
- підвищений внутрішньочерепний тиск;
- черепно-мозкова травма;
- гіпотензія внаслідок гіповолемії;
- гіперплазія передміхурової залози;
- стриктури сечовипускального каналу;
- ниркова або печінкова коліка;
- жовчнокам'яна хвороба;
- обструктивні або запальні захворювання кишечника;
- панкреатит;
- ниркова або печінкова недостатність;
- надниркова недостатність;
- феохромоцитома;
- гіпотиреоз;
- епілептичний синдром;
- хірургічні втручання на жовчовивідних шляхах, шлунково-кишковому тракті, сечовивідній системі;
- епідуральне введення при супутніх захворюваннях нервової системи, а також при одночасному введенні системних глюкокортикоїдів;
- загальний важкий стан пацієнта;
- похилий вік;
- дитячий вік;
- при тривалому застосуванні препарату виникає ризик зниження рівня статевих гормонів.

Під час лікування недопустимо вживання алкоголю.

Не використовувати в ситуаціях, де можливо виникнення паралітичного ілеусу. При загрозі виникнення паралітичного ілеусу використання морфіну повинно бути негайно припинено. У пацієнтів з передбачуваною операцією на серці або іншою операцією з інтенсивним больовим синдромом, використання морфіну слід припинити за 24 год до операції. Якщо згодом терапія буде показана, то режим дозування вибирають з урахуванням тяжкості операції. Іноді можуть виникнути толерантність і залежність від препарату. При виникненні нудоти і блювоти можна застосовувати комбінацію з фенотіазином. Для зменшення побічної дії препаратів морфіну на кишечник слід використовувати проносні засоби. У період лікування необхідно дотримуватися обережності при управлінні транспортними засобами і занятті ін. потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій, не допускати вживання етанолу. Одночасне застосування інших препаратів, що діють на ЦНС (антигістамінні, снодійні, психотропні засоби, інші знеболюючі препарати), допускається тільки з дозволу і під наглядом лікаря. Слід мати на увазі, що діти до 2 років більш чутливі до ефектів опіоїдних анальгетиків і у них можуть виникати парадоксальні реакції. Дози у дітей для пролонгованих лекформ не встановлені. При вагітності і в період грудного вигодовування застосування допустимо тільки за життєвими показаннями (можливі пригнічення дихання і розвиток лікарської залежності у плода і новонародженого). Інтратекальне застосування до 1 мг під час пологів чинить незначний ефект на першому етапі, але може викликати подовження другого етапу.

Під час лікування не слід керувати транспортними засобами і займатися потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної уваги і швидкості психомоторних реакцій.

Морфін дозозалежно пригнічує дихання і викликає різний ступінь седації від невеликої слабкості до сильного оглушення.

У пацієнтів, що знаходяться в палатах інтенсивної терапії, відзначався некардіогенний набряк легень.

Відзначалося ураження зубів, однак причинно-наслідковий зв'язок з застосуванням морфіну не встановлено.

Морфін призводить до різноманітних психічних небажаних реакцій, інтенсивність і характер проявів яких індивідуальні (залежно від особистості і тривалості терапії).

Частота виникнення побічних ефектів визначалася відповідно до класифікації Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100, < 1/10), нечасто (≥ 1/1000, < 1/100), рідко (≥ 1/10000, < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), частота невідома (неможливо оцінити на підставі наявних даних).

Інфекційні та паразитарні захворювання: при епідуральному введенні морфіну можливі наступні небажані реакції: нечасто - рецидив герпетичного ураження губ.

Порушення з боку імунної системи: частота невідома - анафілактичні і анафілактоїдні реакції.

Порушення з боку ендокринної системи: дуже рідко - синдром неадекватної продукції антидіуретичного гормону (СНПАДГ, проявляється гіпонатріємією).

Порушення з боку обміну речовин і харчування: часто - зниження апетиту.

Порушення психіки: дуже часто - зміна настрою, як правило, ейфорія, іноді дисфорія; часто - зміна уваги (як правило, пригнічення, іноді підвищення або ажитація), безсоння і зміна когнітивних і сенсорних здібностей (наприклад, порушення мислення, безладність думок, когнітивні порушення/галюцинації, сплутаність свідомості).

Порушення з боку нервової системи: часто - головний біль, запаморочення, спотворення смаку; дуже рідко - тремор, судоми особливо при епідуральному введенні: частота невідома - гіперальгезія і аллодинія (особливо при введенні високих доз), стійкі до подальшого підвищення дози (може знадобитися зниження дози або зміна опіоїдного анальгетика). Загальна слабкість аж до втрати свідомості.

При епідуральному введенні також можливі наступні небажані реакції: дуже рідко - серйозні неврологічні порушення, такі як параліч (наприклад, внаслідок утворення гранульоми в області кінчика катетера (див. також розділ «Особливі вказівки»); тривале пригнічення дихання (до 24 годин).

Порушення з боку органу зору: дуже рідко - помутніння зору, диплопія і ністагм. Типовою небажаною реакцією є звуження зіниці.

Порушення з боку серця: нечасто - клінічно значуще зниження і підвищення частоти серцевих скорочень; частота невідома - відчуття серцебиття, серцева недостатність.

Порушення з боку судин: нечасто - клінічно значуще зниження і підвищення артеріального тиску.

Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки і середостіння: рідко - бронхоспазм; дуже рідко - задишка.

Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: часто - блювота (особливо на початку терапії), диспепсія; рідко - підвищення активності панкреатичних ферментів, панкреатит; частота невідома - в залежності від дози, може викликати нудоту і сухість у роті. При тривалому застосуванні часто відзначається запор.

Порушення з боку печінки і жовчовивідних шляхів: рідко - жовчна коліка; дуже рідко - підвищення активності печінкових ферментів.

Порушення з боку шкіри і підшкірних тканин: часто - пітливість, реакції гіперчутливості, такі як кропив'янка, свербіж; дуже рідко - інші види висипу, наприклад, екзантема; частота невідома - почервоніння обличчя.

Порушення з боку скелетно-м'язової і сполучної тканини: дуже рідко - насильницькі посмикування м'язів, спазм м'язів, ригідність м'язів.

Порушення з боку нирок і сечовивідних шляхів: часто - порушення сечовипускання; рідко - ниркова коліка.

Порушення з боку статевих органів і молочної залози: дуже рідко - еректильна дисфункція, аменорея, зниження лібідо і потенції.

Загальні розлади і порушення в місці введення: дуже рідко - периферичні набряки, астенія, слабкість, озноб; частота невідома - лікарська залежність, толерантність, синдром «відміни» (м'язові болі, діарея, тахікардія, мідріаз, гіпертермія, риніт, чхання, пітливість, позіхання, анорексія, нудота, блювота, нервозність, втома, дратівливість, тремор, спазми в шлунку, загальна слабкість, гіпоксія, м'язові скорочення, головний біль, підвищення артеріального тиску та інші вегетативні симптоми).

Симптоми

Оскільки показники індивідуальної чутливості до морфіну дуже сильно коливаються, у дорослих навіть при одноразовому підшкірному або внутрішньовенному введенні 30 мг морфіну можуть виникати симптоми передозування.

Тріада симптомів передозування опіоїдами: міоз, пригнічення дихання, кома. Спочатку розмір зіниць стає величиною з булавкову головку. Однак на тлі вираженої гіпоксії зіниці сильно розширюються. Різко знижується частота дихання (до 2-4 вдихів на хвилину). Пацієнт стає ціанотичним.

Передозування морфіну призводить до сплутаності свідомості і ступору аж до коми. Спочатку показники артеріального тиску залишаються нормальними, однак у міру наростання інтоксикації вони поступово знижуються, що в подальшому може призвести до шоку. Можливі тахікардія, брадикардія і рабдоміоліз. Розслаблення м'язів, іноді (особливо у дітей) можуть виникати генералізовані судоми. Смерть настає переважно внаслідок дихальної недостатності або таких ускладнень, як набряк легень.

Лікування

Перша допомога - підтримання адекватної легеневої вентиляції. Внутрішньовенне введення специфічного опіоїдного антагоніста налоксону в дозі від 0,4 до 2 мг швидко відновлює дихання. При відсутності ефекту через 2-3 хвилини введення налоксону повторюють. Початкова доза налоксону для дітей 0,01 мг/кг. Слід враховувати можливість розвитку синдрому «відміни» при введенні налоксону пацієнтам з залежністю до морфіну - в таких випадках дози антагоністів слід збільшувати поступово. Оскільки дія антагоністів опіоїдних рецепторів коротша за дію морфіну, слід враховувати можливість повторного виникнення дихальної недостатності.

Посилює дію снодійних, седативних, місцевоанестезуючих лікарських засобів, препаратів для загальної анестезії та анксиолітиків. Етанол, міорелаксанти і лікарські засоби, що пригнічують ЦНС, посилюють депримуючий ефект і пригнічення дихання. Бупренорфін (в т.ч. попередня терапія) знижує ефект інших опіоїдних анальгетиків, на тлі застосування високих доз агоністів мю-опіоїдних рецепторів знижує пригнічення дихання, на тлі застосування низьких доз агоністів мю-або каппа-опіоїдних рецепторів - посилює, прискорює появу симптомів "синдрому відміни" при припиненні прийому агоністів мю-опіоїдних рецепторів на тлі лікарської залежності, при раптовій їх відміні частково знижує вираженість цих симптомів. При систематичному прийомі барбітуратів, особливо фенобарбіталу, є ймовірність зменшення вираженості анальгезуючої дії наркотичних анальгетиків, стимулює розвиток перехресної толерантності. З обережністю слід застосовувати одночасно з інгібіторами МАО через можливе перезбудження або гальмування з виникненням гіпер- або гіпотензивних кризів (спочатку для оцінки ефекту взаємодії дозу слід знизити до 1/4 від рекомендованої). При одночасному прийомі з бета-адреноблокаторами можливе посилення пригнічувальної дії на ЦНС, з допаміном - зменшення анальгезуючої дії морфіну, з циметидином - посилення пригнічення дихання, з ін. опіоїдними анальгетиками - пригнічення ЦНС, дихання, зниження артеріального тиску. Хлорпромазин посилює міотичний, седативний і анальгезуючий ефекти морфіну. Похідні фенотіазину і барбітуратів посилюють гіпотензивний ефект і збільшують ризик виникнення пригнічення дихання. Налоксон знижує ефект опіоїдних анальгетиків, а також викликані ними пригнічення дихання і ЦНС, можуть знадобитися великі дози для нівелювання ефектів буторфанолу, налбуфіну і пентазоцину, які були призначені для усунення небажаних ефектів ін. опіоїдів; може прискорювати появу симптомів "синдрому відміни" на тлі наркотичної залежності. Налтрексон прискорює появу симптомів "синдрому відміни" на тлі наркотичної залежності (симптоми можуть з'явитися вже через 5 хв після введення препарату, тривають протягом 48 год, характеризуються стійкістю і труднощами їх усунення); знижує ефект опіоїдних анальгетиків (анальгетичний, протидіарейний, протикашльовий); не впливає на симптоми, обумовлені гістаміновою реакцією. Налорфін усуває пригнічення дихання, викликане морфіном. Посилює гіпотензивний ефект лікарських засобів, що знижують артеріальний тиск (в т.ч. гангліоблокаторів, діуретиків). Конкурентно інгібує печінковий метаболізм зидовудину і знижує його кліренс (підвищується ризик їх взаємної інтоксикації). Лікарські засоби з антихолінергічною активністю, протидіарейні лікарські засоби (в т.ч. лоперамід) підвищують ризик виникнення запору аж до кишкової непрохідності, затримки сечі і пригнічення ЦНС. Знижує ефект метоклопраміду. Морфін може порушити всмоктування мексилетину.

Морфін руйнується в лужному середовищі. Морфіну гідрохлорид несумісний з окислювачами (відбувається утворення більш токсичного діоксиморфіну), лугами і речовинами, що мають лужну реакцію (внаслідок випадання основи морфіну в осад), таніном, дубильними речовинами (відбувається випадання осаду - танату морфіну), бромідами і йодидами (утворюються важкорозчинні бромистоводневі і йодистоводневі солі морфіну).

Несумісне застосування морфіну з амінофіліном і натрієвими солями барбітуратів і фенітоїну. Також морфін несумісний з ацикловіром натрію, доксорубіцином, флуороурацилом, фуросемідом, гепарином натрію, петидин гідрохлоридом, прометазин гідрохлоридом і тетрациклінами.

Р-н д/ін'єкц. 1%: 1 мл амп. 5 шт.
Розчин для ін'єкцій прозорий, безбарвний або зі слабким жовтуватим відтінком.
1 мл:
морфіну гідрохлорид 10 мг
Допоміжні речовини: хлористоводнева кислота 0.1М, вода д/і.

1 мл - ампули скляні (5) - упаковки чарункові контурні (1) - пачки картонні.