Фендівія
Fendivia
АТХ код:
Аналоги (дженерики, синоніми)
Діюча речовина
Фармакологічна група
З тієї ж фармакологічної групи
Рецепт латинською
Rp.: TTS "Fendivia" 50 mkg/h
D.t.d. №5
S.: 1 пластир на 72 години накладати на плоску поверхню
D.t.d. №5
S.: 1 пластир на 72 години накладати на плоску поверхню
Фармакологічні властивості
Знеболювальне, седативне.
Фармакодинаміка
Препарат Фендівія представляє собою трансдермальний пластир, що забезпечує постійне системне надходження фентанілу протягом 72 год.
Фентаніл є опіоїдним анальгетиком зі спорідненістю, головним чином, до опіоїдних µ-рецепторів ЦНС, спинного мозку та периферичних тканин. Підвищує активність антиноцицептивної системи, збільшує поріг больової чутливості. Препарат переважно чинить знеболювальний і седативний ефекти.
Фентаніл чинить пригнічувальну дію на дихальний центр, уповільнює серцевий ритм, збуджує центри n.vagus і блювотний центр, підвищує тонус гладких м'язів жовчовивідних шляхів, сфінктерів (в т.ч. сечовипускального каналу, сечового міхура і сфінктера Одді), покращує всмоктування води з ШКТ. Знижує АТ, кишкову перистальтику і нирковий кровотік. У крові підвищує концентрацію амілази і ліпази; знижує концентрацію соматотропного гормону, катехоламінів, АКТГ, кортизолу, пролактину.
Сприяє настанню сну (переважно у зв'язку зі зняттям больового синдрому). Викликає ейфорію. Швидкість розвитку лікарської залежності і толерантності до анальгезуючої дії має значні індивідуальні відмінності. На відміну від інших опіоїдних анальгетиків значно рідше викликає гістамінові реакції.
Фентаніл є опіоїдним анальгетиком зі спорідненістю, головним чином, до опіоїдних µ-рецепторів ЦНС, спинного мозку та периферичних тканин. Підвищує активність антиноцицептивної системи, збільшує поріг больової чутливості. Препарат переважно чинить знеболювальний і седативний ефекти.
Фентаніл чинить пригнічувальну дію на дихальний центр, уповільнює серцевий ритм, збуджує центри n.vagus і блювотний центр, підвищує тонус гладких м'язів жовчовивідних шляхів, сфінктерів (в т.ч. сечовипускального каналу, сечового міхура і сфінктера Одді), покращує всмоктування води з ШКТ. Знижує АТ, кишкову перистальтику і нирковий кровотік. У крові підвищує концентрацію амілази і ліпази; знижує концентрацію соматотропного гормону, катехоламінів, АКТГ, кортизолу, пролактину.
Сприяє настанню сну (переважно у зв'язку зі зняттям больового синдрому). Викликає ейфорію. Швидкість розвитку лікарської залежності і толерантності до анальгезуючої дії має значні індивідуальні відмінності. На відміну від інших опіоїдних анальгетиків значно рідше викликає гістамінові реакції.
Фармакокінетика
Мінімальна ефективна знеболювальна концентрація в крові у пацієнтів, які раніше не застосовували опіоїдних анальгетиків, становить 0.3-1.5 нг/мл.
Всмоктування
Після першої аплікації пластиру концентрація фентанілу в сироватці зростає поступово, вирівнюючись зазвичай між 12 і 24 год, і потім зберігається відносно постійною протягом решти 72-годинного періоду часу. До другої 72-годинної аплікації пластиру досягається постійна концентрація препарату в сироватці, яка зберігається при наступних аплікаціях пластиру того ж розміру. Концентрація фентанілу в крові пропорційна розміру ТТС. Всмоктування фентанілу може дещо відрізнятися в залежності від місць аплікації. Дещо знижене всмоктування фентанілу (приблизно на 25%) спостерігалося при дослідженнях, проведених за участю здорових добровольців, під час аплікації пластиру на грудну клітку в порівнянні з верхньою частиною руки і спиною.
Розподіл
Фентаніл зв'язується з білками плазми крові на 84%, проникає через ГЕБ, плаценту і в грудне молоко.
Метаболізм
Фентаніл має лінійну кінетику біотрансформації і метаболізується, в першу чергу, в печінці за допомогою ферментів CYP3A4. Головний метаболіт фентанілу - норфентаніл, який не є активним.
Виведення
Після видалення пластиру, що містить фентаніл, його сироваткові концентрації знижуються поступово. T1/2 фентанілу після аплікації ТТС – 17 год (13-22 год) при одноразовому застосуванні і 17-30.8 год після 5 аплікацій тривалістю по 72 год. Продовжуюче всмоктування фентанілу при трансдермальному введенні обумовлює більш повільне виведення препарату з сироватки в порівнянні з в/в введенням.
Фентаніл виводиться з сечею (75% – у вигляді метаболітів і 10% – у незміненому вигляді) і з жовчю (9% – у вигляді метаболітів).
Фармакокінетика в особливих клінічних випадках
Порушення функції печінки або нирок може викликати підвищення сироваткової концентрації фентанілу.
У літніх пацієнтів, виснажених або ослаблених хворих можливо зниження кліренсу фентанілу, що може призвести до більш тривалого T1/2.
Всмоктування
Після першої аплікації пластиру концентрація фентанілу в сироватці зростає поступово, вирівнюючись зазвичай між 12 і 24 год, і потім зберігається відносно постійною протягом решти 72-годинного періоду часу. До другої 72-годинної аплікації пластиру досягається постійна концентрація препарату в сироватці, яка зберігається при наступних аплікаціях пластиру того ж розміру. Концентрація фентанілу в крові пропорційна розміру ТТС. Всмоктування фентанілу може дещо відрізнятися в залежності від місць аплікації. Дещо знижене всмоктування фентанілу (приблизно на 25%) спостерігалося при дослідженнях, проведених за участю здорових добровольців, під час аплікації пластиру на грудну клітку в порівнянні з верхньою частиною руки і спиною.
Розподіл
Фентаніл зв'язується з білками плазми крові на 84%, проникає через ГЕБ, плаценту і в грудне молоко.
Метаболізм
Фентаніл має лінійну кінетику біотрансформації і метаболізується, в першу чергу, в печінці за допомогою ферментів CYP3A4. Головний метаболіт фентанілу - норфентаніл, який не є активним.
Виведення
Після видалення пластиру, що містить фентаніл, його сироваткові концентрації знижуються поступово. T1/2 фентанілу після аплікації ТТС – 17 год (13-22 год) при одноразовому застосуванні і 17-30.8 год після 5 аплікацій тривалістю по 72 год. Продовжуюче всмоктування фентанілу при трансдермальному введенні обумовлює більш повільне виведення препарату з сироватки в порівнянні з в/в введенням.
Фентаніл виводиться з сечею (75% – у вигляді метаболітів і 10% – у незміненому вигляді) і з жовчю (9% – у вигляді метаболітів).
Фармакокінетика в особливих клінічних випадках
Порушення функції печінки або нирок може викликати підвищення сироваткової концентрації фентанілу.
У літніх пацієнтів, виснажених або ослаблених хворих можливо зниження кліренсу фентанілу, що може призвести до більш тривалого T1/2.
Спосіб застосування
Для дорослих:
Пластир Фендівія використовують трансдермально.
Фентаніл вивільняється зі швидкістю 12,5; 25; 50; 75 або 100 мкг/год, що приблизно становить 0,3; 0,6; 1,2; 1,8 або 2,4 мг на добу відповідно.
Дозування визначається індивідуально, в залежності від стану пацієнта, і повинно оцінюватися регулярно після кожного використання. Застосовувати необхідно мінімальну ефективну дозу.
Пластир, що містить фентаніл, рекомендується наносити на плоску неушкоджену поверхню шкіри плеча або тулуба. Дітям молодшого віку його слід наклеювати на верхню частину спини для зниження ризику самостійного зняття.
Ділянку для аплікації слід вибирати з мінімальним волосяним покривом. До нанесення ТТС волосся на місці аплікації потрібно зістригти (не збриваючи). Якщо до приклеювання пластиру необхідно вимити місце аплікації, це слід зробити за допомогою чистої води. Застосовувати лосьйони, мило, спирт, олії або інші засоби не рекомендується, оскільки вони можуть призвести до подразнення шкіри або до зміни її властивостей. Перед проведенням процедури шкіра повинна бути абсолютно сухою. Оскільки пластир покритий водонепроникною захисною плівкою, при нетривалому перебуванні під душем його можна не видаляти.
Одразу після вилучення пластиру з термозварюваного пакета і усунення захисної плівки слід нанести його на шкіру, не торкаючись до клейкої сторони, і сильно притиснути до місця аплікації долонею приблизно на 30 секунд. ТТС повинна щільно прилягати до шкіри, особливо по краях, за необхідності її слід зафіксувати додатково, а потім вимити руки чистою водою.
Фендівія розрахована на безперервне використання протягом 72 годин. Новий пластир завжди потрібно застосовувати на іншій ділянці шкіри, не використовуючи місце попередньої аплікації. Наклеювати пластир на ту ж ділянку можна повторно не раніше, ніж через 7 днів.
Початкову дозу встановлюють з урахуванням рівня прийому опіоїдів у період, що передував терапії Фендівія, ризику розвитку толерантності, супутнього лікування іншими лікарськими препаратами, загального стану здоров'я хворого та його медичного статусу, тобто віку, маси тіла, ступеня виснаження і тяжкості ураження.
Пацієнтам, які раніше не проводили терапію опіоїдами, не рекомендується трансдермальний спосіб їх використання, у цьому випадку слід вдатися до перорального і парентерального введення препаратів. З метою запобігання передозуванню їм слід застосовувати низькі початкові дози опіоїдів негайного вивільнення (включаючи трамадол, оксикодон, гідроморфон, морфін і кодеїн). Дозу цих засобів для дорослих потрібно титрувати таким чином, щоб вона за ефективністю анальгезуючої дії відповідала 12,5/25 мкг/год Фендівії. Надалі пацієнти можуть здійснити перехід на застосування трансдермального пластиру.
У випадку, коли пероральний прийом опіоїдів протипоказаний або неприйнятний, а використання ТТС визнано єдино можливим способом терапії, необхідно починати лікування препаратом з найменшої дози – 12,5 мкг/год.
При переході на застосування трансдермального пластиру, для хворого, який використовував у попередній період перорально/парентерально опіоїди, потрібно встановити кількість раніше отримуваних опіоїдних анальгетиків, яке йому знадобилося за останні 24 години (мг/добу). Отриману дозу потрібно перевести в еквівалентну пероральну добову дозу морфіну (мг/добу), використовуючи відповідний коефіцієнт.
Еквівалентну дозу морфіну встановлюють шляхом множення дози опіоїдних анальгетиків на такі коефіцієнти (раніше застосовуваний опіоїд в мг/добу × коефіцієнт), що застосовуються для перерахунку добової дози при пероральному/парентеральному введенні:
морфін – 1а/3;
фентаніл – –/300;
кодеїн – 0,15/0,23b;
діаморфін – 0,5/6b;
кетобемідон – 1/3;
гідроморфон – 4/20b;
леворфанол – 7,5/15b;
оксикодон – 1,5/3;
петидин – –/0,4b;
трамадол – 0,25/0,3;
тапентадол – 0,4/-;
метадон – 1,5/3b.
а – активність отримуваного перорально або внутрішньом'язово (в/м) морфіну на підставі клінічного досвіду застосування у хворих з хронічним больовим синдромом.
b – згідно з результатами досліджень, отриманих при одноразовому в/м введенні кожного з цих препаратів, для визначення їх відносної активності в порівнянні з морфіном; пероральні дози – дози, які рекомендуються при переході з парентерального на пероральний спосіб введення.
Відповідна початкова доза фентанілу встановлюється в залежності від пероральної добової дози морфіну.
Для дорослих клінічно менш стабільних хворих, яким необхідна заміна опіоїда, рекомендується наступний перехід з добової дози перорального морфіну на дозу трансдермального фентанілу при співвідношенні переходу 150÷1 [морфін (мг/добу) – фентаніл (мкг/год)]:
менше 90 – 12,5;
90–134 – 25;
135–224 – 50;
225–314 – 75;
315–404 – 100;
405–494 – 125;
495–584 – 150;
585–674 – 175;
675–764 – 200;
765–854 – 225;
855–944 – 250;
945–1034 – 275;
1035–1124 – 300.
Дорослим хворим, які приймають добре переносиме стабільне лікування опіоїдами, рекомендується наступний перехід з добової дози перорального морфіну на дозу трансдермального фентанілу при співвідношенні переходу 100÷1 [морфін (мг/добу) – фентаніл (мкг/год)]:
менше 44 – 12,5;
45–89 – 25;
90–149 – 50;
150–209 – 75;
210–269 – 100;
270–329 – 125;
330–389 – 150;
390–449 – 175;
450–509 – 200;
510–569 – 225;
570–629 – 250;
630–689 – 275;
690–749 – 300.
Початкову оцінку максимального знеболювального ефекту Фендівії слід проводити не раніше, ніж через 24 години після аплікації. Причиною цього обмеження є поступове підвищення в сироватці крові концентрації фентанілу в перші 24 години після накладення пластиру. Внаслідок чого при здійсненні переходу з одного анальгезуючого препарату на інший, попередню терапію потрібно припиняти поступово, після аплікації початкової дози фентанілу і до стабілізації його знеболювальної дії.
ТТС слід замінювати новою через кожні 72 години. Титрування підтримуючої дози проводять індивідуально до досягнення адекватного рівня знеболювання з урахуванням переносимості препарату. Як правило, дозу можна підвищити за один раз на 12,5 або 25 мкг/год, в залежності від стану пацієнта і необхідності в додатковому знеболюванні (морфін при пероральному використанні в дозах 45 і 90 мг/добу приблизно еквівалентний Фендівії в дозах 12,5 і 25 мкг/год відповідно). Стабільне знеболювання може відзначатися через 6 днів після збільшення дози. Тому після корекції дози потрібно застосовувати пластир збільшеної дозування не менше 2 разів по 72 години, і тільки потім, за необхідності, здійснювати її наступне підвищення.
З метою досягнення дози, що перевищує 100 мкг/год, допускається одночасне використання декількох пластирів. При появі проривних болів може виникнути необхідність у призначенні додаткових доз анальгетиків короткої дії. При застосуванні Фендівії в дозі, що перевищує 300 мкг/год, потрібно розглянути можливість використання додаткових/альтернативних знеболювальних методів або способів введення опіоїдних анальгетиків.
На початку курсу терапії, у разі суттєвого зниження знеболювального ефекту після аплікації початкової дози, через 48 годин може бути здійснена заміна пластиру аналогічним, а через 72 години дозу можна підвищити.
Якщо пластир відклеївся або виникла необхідність його заміни з іншої причини до закінчення 72 годин, на іншу ділянку шкіри можна наклеїти пластир з аналогічною дозою. У цьому випадку слід ретельно контролювати стан пацієнта, через ризик зростання плазмової концентрації лікарського засобу.
На тлі переходу з тривалої терапії морфіном на лікування трансдермальним пластирем може розвинутися синдром відміни, навіть при адекватному знеболювальному ефекті. При виникненні цього порушення рекомендується продовжувати вводити морфін короткої дії в низьких дозах.
У разі необхідності переривання терапії трансдермальним пластирем, його заміну іншими опіоїдами слід проводити поступово, починаючи з низької дози, зважаючи на повільне зниження рівня фентанілу в сироватці після видалення пластиру і загрози появи синдрому відміни. Для зниження концентрації фентанілу в крові на 50% потрібно не менше 17 годин.
У дітей і підлітків 2–16 років Фендівію можна застосовувати тільки в тих випадках, коли пацієнти вже приймали перорально морфін в еквівалентних кількостях (в дозі не менше 30 мг/добу). При переведенні з перорального/парентерального використання опіоїдних анальгетиків на пластир з фентанілом, початкова доза у дітей розраховується в залежності від добової пероральної дози морфіну. Фендівія в дозі 12,5 і 25 мкг/год еквівалентна морфіну в пероральній дозі 30–44 і 45–134 мг/добу відповідно. Перехід у дітей на застосування фентанілу в дозах, що перевищують 25 мкг/год, не відрізняється від такого у дорослих пацієнтів.
Одним трансдермальним пластирем 12,5 мкг/год можна замінити тільки морфін при пероральному прийомі в дозі 30–44 мг/добу або інші опіоїдні анальгетики в еквівалентній кількості. Цю схему не можна застосовувати для переведення дітей з застосування фентанілу на інші опіоїдні анальгетики через можливе виникнення передозування.
Оскільки знеболювальний ефект стартової дози пластиру протягом перших 24 годин не досягає адекватного рівня, після переходу на лікування Фендівія діти повинні отримувати попередні анальгетики в звичайній кількості. Протягом наступних 12 годин раніше застосовувані анальгетики можна використовувати при клінічній необхідності. Дозу встановлюють індивідуально, після початку лікування пластир потрібно замінювати новим через кожні 72 години. При потребі збільшення дози, її корекцію у дітей проводять поступово, з кроком 12,5 мкг/год, не підвищуючи частіше, ніж 1 раз в 72 години. При недостатності анальгезуючої дії можливе додаткове застосування морфіну або іншого опіоїдного анальгетика короткої дії.
Фентаніл вивільняється зі швидкістю 12,5; 25; 50; 75 або 100 мкг/год, що приблизно становить 0,3; 0,6; 1,2; 1,8 або 2,4 мг на добу відповідно.
Дозування визначається індивідуально, в залежності від стану пацієнта, і повинно оцінюватися регулярно після кожного використання. Застосовувати необхідно мінімальну ефективну дозу.
Пластир, що містить фентаніл, рекомендується наносити на плоску неушкоджену поверхню шкіри плеча або тулуба. Дітям молодшого віку його слід наклеювати на верхню частину спини для зниження ризику самостійного зняття.
Ділянку для аплікації слід вибирати з мінімальним волосяним покривом. До нанесення ТТС волосся на місці аплікації потрібно зістригти (не збриваючи). Якщо до приклеювання пластиру необхідно вимити місце аплікації, це слід зробити за допомогою чистої води. Застосовувати лосьйони, мило, спирт, олії або інші засоби не рекомендується, оскільки вони можуть призвести до подразнення шкіри або до зміни її властивостей. Перед проведенням процедури шкіра повинна бути абсолютно сухою. Оскільки пластир покритий водонепроникною захисною плівкою, при нетривалому перебуванні під душем його можна не видаляти.
Одразу після вилучення пластиру з термозварюваного пакета і усунення захисної плівки слід нанести його на шкіру, не торкаючись до клейкої сторони, і сильно притиснути до місця аплікації долонею приблизно на 30 секунд. ТТС повинна щільно прилягати до шкіри, особливо по краях, за необхідності її слід зафіксувати додатково, а потім вимити руки чистою водою.
Фендівія розрахована на безперервне використання протягом 72 годин. Новий пластир завжди потрібно застосовувати на іншій ділянці шкіри, не використовуючи місце попередньої аплікації. Наклеювати пластир на ту ж ділянку можна повторно не раніше, ніж через 7 днів.
Початкову дозу встановлюють з урахуванням рівня прийому опіоїдів у період, що передував терапії Фендівія, ризику розвитку толерантності, супутнього лікування іншими лікарськими препаратами, загального стану здоров'я хворого та його медичного статусу, тобто віку, маси тіла, ступеня виснаження і тяжкості ураження.
Пацієнтам, які раніше не проводили терапію опіоїдами, не рекомендується трансдермальний спосіб їх використання, у цьому випадку слід вдатися до перорального і парентерального введення препаратів. З метою запобігання передозуванню їм слід застосовувати низькі початкові дози опіоїдів негайного вивільнення (включаючи трамадол, оксикодон, гідроморфон, морфін і кодеїн). Дозу цих засобів для дорослих потрібно титрувати таким чином, щоб вона за ефективністю анальгезуючої дії відповідала 12,5/25 мкг/год Фендівії. Надалі пацієнти можуть здійснити перехід на застосування трансдермального пластиру.
У випадку, коли пероральний прийом опіоїдів протипоказаний або неприйнятний, а використання ТТС визнано єдино можливим способом терапії, необхідно починати лікування препаратом з найменшої дози – 12,5 мкг/год.
При переході на застосування трансдермального пластиру, для хворого, який використовував у попередній період перорально/парентерально опіоїди, потрібно встановити кількість раніше отримуваних опіоїдних анальгетиків, яке йому знадобилося за останні 24 години (мг/добу). Отриману дозу потрібно перевести в еквівалентну пероральну добову дозу морфіну (мг/добу), використовуючи відповідний коефіцієнт.
Еквівалентну дозу морфіну встановлюють шляхом множення дози опіоїдних анальгетиків на такі коефіцієнти (раніше застосовуваний опіоїд в мг/добу × коефіцієнт), що застосовуються для перерахунку добової дози при пероральному/парентеральному введенні:
морфін – 1а/3;
фентаніл – –/300;
кодеїн – 0,15/0,23b;
діаморфін – 0,5/6b;
кетобемідон – 1/3;
гідроморфон – 4/20b;
леворфанол – 7,5/15b;
оксикодон – 1,5/3;
петидин – –/0,4b;
трамадол – 0,25/0,3;
тапентадол – 0,4/-;
метадон – 1,5/3b.
а – активність отримуваного перорально або внутрішньом'язово (в/м) морфіну на підставі клінічного досвіду застосування у хворих з хронічним больовим синдромом.
b – згідно з результатами досліджень, отриманих при одноразовому в/м введенні кожного з цих препаратів, для визначення їх відносної активності в порівнянні з морфіном; пероральні дози – дози, які рекомендуються при переході з парентерального на пероральний спосіб введення.
Відповідна початкова доза фентанілу встановлюється в залежності від пероральної добової дози морфіну.
Для дорослих клінічно менш стабільних хворих, яким необхідна заміна опіоїда, рекомендується наступний перехід з добової дози перорального морфіну на дозу трансдермального фентанілу при співвідношенні переходу 150÷1 [морфін (мг/добу) – фентаніл (мкг/год)]:
менше 90 – 12,5;
90–134 – 25;
135–224 – 50;
225–314 – 75;
315–404 – 100;
405–494 – 125;
495–584 – 150;
585–674 – 175;
675–764 – 200;
765–854 – 225;
855–944 – 250;
945–1034 – 275;
1035–1124 – 300.
Дорослим хворим, які приймають добре переносиме стабільне лікування опіоїдами, рекомендується наступний перехід з добової дози перорального морфіну на дозу трансдермального фентанілу при співвідношенні переходу 100÷1 [морфін (мг/добу) – фентаніл (мкг/год)]:
менше 44 – 12,5;
45–89 – 25;
90–149 – 50;
150–209 – 75;
210–269 – 100;
270–329 – 125;
330–389 – 150;
390–449 – 175;
450–509 – 200;
510–569 – 225;
570–629 – 250;
630–689 – 275;
690–749 – 300.
Початкову оцінку максимального знеболювального ефекту Фендівії слід проводити не раніше, ніж через 24 години після аплікації. Причиною цього обмеження є поступове підвищення в сироватці крові концентрації фентанілу в перші 24 години після накладення пластиру. Внаслідок чого при здійсненні переходу з одного анальгезуючого препарату на інший, попередню терапію потрібно припиняти поступово, після аплікації початкової дози фентанілу і до стабілізації його знеболювальної дії.
ТТС слід замінювати новою через кожні 72 години. Титрування підтримуючої дози проводять індивідуально до досягнення адекватного рівня знеболювання з урахуванням переносимості препарату. Як правило, дозу можна підвищити за один раз на 12,5 або 25 мкг/год, в залежності від стану пацієнта і необхідності в додатковому знеболюванні (морфін при пероральному використанні в дозах 45 і 90 мг/добу приблизно еквівалентний Фендівії в дозах 12,5 і 25 мкг/год відповідно). Стабільне знеболювання може відзначатися через 6 днів після збільшення дози. Тому після корекції дози потрібно застосовувати пластир збільшеної дозування не менше 2 разів по 72 години, і тільки потім, за необхідності, здійснювати її наступне підвищення.
З метою досягнення дози, що перевищує 100 мкг/год, допускається одночасне використання декількох пластирів. При появі проривних болів може виникнути необхідність у призначенні додаткових доз анальгетиків короткої дії. При застосуванні Фендівії в дозі, що перевищує 300 мкг/год, потрібно розглянути можливість використання додаткових/альтернативних знеболювальних методів або способів введення опіоїдних анальгетиків.
На початку курсу терапії, у разі суттєвого зниження знеболювального ефекту після аплікації початкової дози, через 48 годин може бути здійснена заміна пластиру аналогічним, а через 72 години дозу можна підвищити.
Якщо пластир відклеївся або виникла необхідність його заміни з іншої причини до закінчення 72 годин, на іншу ділянку шкіри можна наклеїти пластир з аналогічною дозою. У цьому випадку слід ретельно контролювати стан пацієнта, через ризик зростання плазмової концентрації лікарського засобу.
На тлі переходу з тривалої терапії морфіном на лікування трансдермальним пластирем може розвинутися синдром відміни, навіть при адекватному знеболювальному ефекті. При виникненні цього порушення рекомендується продовжувати вводити морфін короткої дії в низьких дозах.
У разі необхідності переривання терапії трансдермальним пластирем, його заміну іншими опіоїдами слід проводити поступово, починаючи з низької дози, зважаючи на повільне зниження рівня фентанілу в сироватці після видалення пластиру і загрози появи синдрому відміни. Для зниження концентрації фентанілу в крові на 50% потрібно не менше 17 годин.
У дітей і підлітків 2–16 років Фендівію можна застосовувати тільки в тих випадках, коли пацієнти вже приймали перорально морфін в еквівалентних кількостях (в дозі не менше 30 мг/добу). При переведенні з перорального/парентерального використання опіоїдних анальгетиків на пластир з фентанілом, початкова доза у дітей розраховується в залежності від добової пероральної дози морфіну. Фендівія в дозі 12,5 і 25 мкг/год еквівалентна морфіну в пероральній дозі 30–44 і 45–134 мг/добу відповідно. Перехід у дітей на застосування фентанілу в дозах, що перевищують 25 мкг/год, не відрізняється від такого у дорослих пацієнтів.
Одним трансдермальним пластирем 12,5 мкг/год можна замінити тільки морфін при пероральному прийомі в дозі 30–44 мг/добу або інші опіоїдні анальгетики в еквівалентній кількості. Цю схему не можна застосовувати для переведення дітей з застосування фентанілу на інші опіоїдні анальгетики через можливе виникнення передозування.
Оскільки знеболювальний ефект стартової дози пластиру протягом перших 24 годин не досягає адекватного рівня, після переходу на лікування Фендівія діти повинні отримувати попередні анальгетики в звичайній кількості. Протягом наступних 12 годин раніше застосовувані анальгетики можна використовувати при клінічній необхідності. Дозу встановлюють індивідуально, після початку лікування пластир потрібно замінювати новим через кожні 72 години. При потребі збільшення дози, її корекцію у дітей проводять поступово, з кроком 12,5 мкг/год, не підвищуючи частіше, ніж 1 раз в 72 години. При недостатності анальгезуючої дії можливе додаткове застосування морфіну або іншого опіоїдного анальгетика короткої дії.
Показання
- хронічний виражений больовий синдром у дорослих, що вимагає тривалого безперервного знеболювання опіоїдними анальгетиками;
- хронічний больовий синдром у дітей віком від 2 років, які отримують лікування опіоїдними анальгетиками, що вимагає тривалої терапії.
- хронічний больовий синдром у дітей віком від 2 років, які отримують лікування опіоїдними анальгетиками, що вимагає тривалої терапії.
Протипоказання
- гіперчутливість до діючої речовини або допоміжних речовин;
- пригнічення дихального центру, в т.ч. гостре пригнічення дихання;
- подразнена, опромінена або пошкоджена шкіра в місці аплікації;
- діарея на тлі псевдомембранозного коліту, обумовленого цефалоспоринами, лінкозамідами, пеніцилінами;
- токсична диспепсія;
- лікування гострого або післяопераційного болю внаслідок відсутності можливості підбору дози в короткий період часу і ймовірності розвитку небезпечного для життя пригнічення дихання;
- тяжкі ураження ЦНС;
- одночасне застосування інгібіторів МАО або період протягом 14 днів після їх відміни;
- дитячий вік до 2 років (ефективність і безпека не встановлені).
З обережністю:
- хронічні захворювання легень;
- внутрішньочерепна гіпертензія;
- пухлина мозку;
- черепно-мозкова травма;
- брадикардія;
- артеріальна гіпотензія;
- ниркова і печінкова недостатність;
- печінкова або ниркова коліка (в т.ч. в анамнезі);
- жовчнокам'яна хвороба;
- гіпотиреоз;
- літні, виснажені і ослаблені пацієнти;
- гострі хірургічні захворювання органів черевної порожнини до встановлення діагнозу;
- загальний тяжкий стан;
- доброякісна гіпертрофія передміхурової залози;
- стриктура сечовипускального каналу;
- лікарська залежність;
- алкоголізм;
- суїцидальна схильність;
- гіпертермія;
- одночасний прийом інсуліну, ГКС, гіпотензивних ЛЗ.
- пригнічення дихального центру, в т.ч. гостре пригнічення дихання;
- подразнена, опромінена або пошкоджена шкіра в місці аплікації;
- діарея на тлі псевдомембранозного коліту, обумовленого цефалоспоринами, лінкозамідами, пеніцилінами;
- токсична диспепсія;
- лікування гострого або післяопераційного болю внаслідок відсутності можливості підбору дози в короткий період часу і ймовірності розвитку небезпечного для життя пригнічення дихання;
- тяжкі ураження ЦНС;
- одночасне застосування інгібіторів МАО або період протягом 14 днів після їх відміни;
- дитячий вік до 2 років (ефективність і безпека не встановлені).
З обережністю:
- хронічні захворювання легень;
- внутрішньочерепна гіпертензія;
- пухлина мозку;
- черепно-мозкова травма;
- брадикардія;
- артеріальна гіпотензія;
- ниркова і печінкова недостатність;
- печінкова або ниркова коліка (в т.ч. в анамнезі);
- жовчнокам'яна хвороба;
- гіпотиреоз;
- літні, виснажені і ослаблені пацієнти;
- гострі хірургічні захворювання органів черевної порожнини до встановлення діагнозу;
- загальний тяжкий стан;
- доброякісна гіпертрофія передміхурової залози;
- стриктура сечовипускального каналу;
- лікарська залежність;
- алкоголізм;
- суїцидальна схильність;
- гіпертермія;
- одночасний прийом інсуліну, ГКС, гіпотензивних ЛЗ.
Особливі вказівки
Застосування препарату Фендівія слід використовувати як частину комплексного лікування болю у пацієнтів за умови адекватної медичної, соціальної та психологічної оцінки їх стану.
Після прояву тяжких побічних ефектів пацієнт повинен перебувати під наглядом протягом 24 годин після видалення трансдермального пластиру, що містить фентаніл, у зв'язку з тривалим T1/2 фентанілу.
Як невикористані, так і використані трансдермальні пластирі, що містять фентаніл, повинні зберігатися в недоступних для дітей місцях.
Трансдермальні пластирі не слід розділяти або розрізати на частини, оскільки не було встановлено якість, ефективність і безпека пластиру, розділеного на частини.
Як і у випадку з іншими сильнодіючими опіоїдами, при використанні трансдермального пластиру, що містить фентаніл, у деяких пацієнтів можливо розвиток пригнічення дихання, і у зв'язку з цим хворі повинні перебувати під наглядом. Пригнічення дихання може зберігатися після видалення пластиру. Частота прояву пригнічення дихання збільшується при підвищенні дози фентанілу. Нейротропні препарати можуть посилити ефект пригнічення дихання. Пацієнтам з наявними симптомами пригнічення дихання фентаніл слід призначати з особливою обережністю і тільки в малих дозах.
Якщо пацієнту належить пройти процедури, які повністю знімають відчуття болю (наприклад, регіонарна аналгезія), доцільно передбачити можливість розвитку пригнічення дихання. До проведення цих процедур слід знизити дозування фентанілу або замінити його препаратом опіоїдного ряду швидкої або короткої дії.
У хворих хронічними обструктивними або іншими захворюваннями легень фентаніл може викликати більш небезпечні побічні ефекти. У таких пацієнтів опіоїди можуть знижувати дихальну функцію і підвищувати опір у дихальних шляхах.
При регулярному введенні опіоїдів можуть розвиватися толерантність, фізична і психічна залежність, однак вони рідко зустрічаються при лікуванні болю, пов'язаного з пухлинами.
Препарат Фендівія слід з обережністю використовувати у пацієнтів, які можуть бути особливо чутливі до підвищення вмісту CO2. Такими пацієнтами є ті, у яких відзначалося підвищення внутрішньочерепного тиску, порушення свідомості або кома. Фентаніл слід з обережністю призначати пацієнтам з діагностованою пухлиною головного мозку.
Фентаніл може викликати брадикардію. Отже, пацієнтам з брадикардією препарат Фендівія повинен призначатися з обережністю.
Опіоїди можуть викликати артеріальну гіпотензію, особливо у пацієнтів з гіповолемією. Тому необхідно вживати заходів обережності при лікуванні хворих з артеріальною гіпотензією і/або гіповолемією.
Фентаніл метаболізується в печінці, таким чином, у хворих з захворюваннями печінки можлива уповільнена елімінація. Пацієнти з порушеннями функції печінки повинні перебувати під наглядом, і за необхідності дозу препарату для таких пацієнтів слід знижувати.
Менше 10% фентанілу виділяється нирками в незміненому вигляді, і, на відміну від морфіну, не існує активних метаболітів, що виділяються нирками. Дані, отримані при в/в введенні фентанілу пацієнтам з нирковою недостатністю, свідчать про те, що при діалізі Vd фентанілу може змінюватися. Це може впливати на сироваткові концентрації препарату. Якщо пацієнти з порушеною функцією нирок отримують фентаніл трансдермально, вони повинні ретельно спостерігатися на наявність ознак токсичності фентанілу, і за необхідності дозу препарату для таких пацієнтів слід знижувати.
Пацієнтам з підвищеною температурою тіла потрібно особливо ретельне спостереження на наявність побічних ефектів опіоїдів, і за необхідності – корекція дози фентанілу. Також пацієнтам потрібно радити уникати впливу на місця аплікації трансдермального пластиру Фендівія прямих зовнішніх джерел тепла, таких, як грілки, пляшки з гарячою водою, ковдри з підігрівом, нагрівальні лампи, гарячі ванни, джакузі, оскільки є ймовірність температурозалежного підвищення вивільнення фентанілу з пластиру.
Перед відвідуванням сауни трансдермальний пластир завжди повинен бути знятий з шкіри. Прийом сауни можливий тільки при заміні трансдермального пластиру (з проміжками в 72 год). Новий пластир повинен накладатися на холодну і абсолютно суху ділянку шкіри.
Результати досліджень по в/в застосуванню фентанілу показують, що у літніх пацієнтів знижується кліренс, збільшується T1/2, і що вони є більш чутливими до препарату, ніж молоді пацієнти. Літніх пацієнтів слід ретельно спостерігати на наявність ознак токсичності фентанілу, і за необхідності їм слід знижувати дозу препарату.
У зв'язку з тим, що у виснажених і ослаблених пацієнтів знижується кліренс і збільшується T1/2 фентанілу, такі пацієнти потребують ретельного спостереження для виявлення симптомів можливої передозування фентанілу, і за необхідності їм слід знижувати дозу препарату.
При застосуванні препарату Фендівія можуть зустрічатися міоклонічні судоми. При лікуванні хворих міастенією слід вживати заходів обережності.
При застосуванні препарату Фендівія не рекомендується вживання алкоголю.
Навіть після використання в трансдермальних пластирах залишаються великі кількості фентанілу. З метою безпеки та екологічної чистоти використані трансдермальні пластирі, так само як і невикористані пластирі, повинні бути видалені. Використані трансдермальні пластирі слід скласти липкими поверхнями всередину, щоб вивільняюча мембрана виявилася повністю закритою, і повернути медичному або фармацевтичному персоналу. Невикористані трансдермальні пластирі слід повернути медичному або фармацевтичному персоналу.
Використання в педіатрії
Застосування трансдермального пластиру Фендівія для лікування дітей не рекомендується.
Вплив на здатність до керування транспортними засобами і механізмами
Трансдермальні пластирі, що містять фентаніл, можуть впливати на психічні і/або фізичні функції, необхідні для виконання потенційно небезпечної роботи, такої як керування транспортним засобом або робота з технікою. Головним чином, це слід очікувати на початку лікування, а також при будь-якій зміні дозування.
У період лікування необхідно утримуватися від занять потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій.
Немає необхідності встановлювати обмеження щодо пацієнтів, які постійно приймають індивідуально підібрану дозу препарату. У цьому випадку лікар повинен вирішити, чи дозволено пацієнту керувати транспортним засобом або обладнанням.
Після прояву тяжких побічних ефектів пацієнт повинен перебувати під наглядом протягом 24 годин після видалення трансдермального пластиру, що містить фентаніл, у зв'язку з тривалим T1/2 фентанілу.
Як невикористані, так і використані трансдермальні пластирі, що містять фентаніл, повинні зберігатися в недоступних для дітей місцях.
Трансдермальні пластирі не слід розділяти або розрізати на частини, оскільки не було встановлено якість, ефективність і безпека пластиру, розділеного на частини.
Як і у випадку з іншими сильнодіючими опіоїдами, при використанні трансдермального пластиру, що містить фентаніл, у деяких пацієнтів можливо розвиток пригнічення дихання, і у зв'язку з цим хворі повинні перебувати під наглядом. Пригнічення дихання може зберігатися після видалення пластиру. Частота прояву пригнічення дихання збільшується при підвищенні дози фентанілу. Нейротропні препарати можуть посилити ефект пригнічення дихання. Пацієнтам з наявними симптомами пригнічення дихання фентаніл слід призначати з особливою обережністю і тільки в малих дозах.
Якщо пацієнту належить пройти процедури, які повністю знімають відчуття болю (наприклад, регіонарна аналгезія), доцільно передбачити можливість розвитку пригнічення дихання. До проведення цих процедур слід знизити дозування фентанілу або замінити його препаратом опіоїдного ряду швидкої або короткої дії.
У хворих хронічними обструктивними або іншими захворюваннями легень фентаніл може викликати більш небезпечні побічні ефекти. У таких пацієнтів опіоїди можуть знижувати дихальну функцію і підвищувати опір у дихальних шляхах.
При регулярному введенні опіоїдів можуть розвиватися толерантність, фізична і психічна залежність, однак вони рідко зустрічаються при лікуванні болю, пов'язаного з пухлинами.
Препарат Фендівія слід з обережністю використовувати у пацієнтів, які можуть бути особливо чутливі до підвищення вмісту CO2. Такими пацієнтами є ті, у яких відзначалося підвищення внутрішньочерепного тиску, порушення свідомості або кома. Фентаніл слід з обережністю призначати пацієнтам з діагностованою пухлиною головного мозку.
Фентаніл може викликати брадикардію. Отже, пацієнтам з брадикардією препарат Фендівія повинен призначатися з обережністю.
Опіоїди можуть викликати артеріальну гіпотензію, особливо у пацієнтів з гіповолемією. Тому необхідно вживати заходів обережності при лікуванні хворих з артеріальною гіпотензією і/або гіповолемією.
Фентаніл метаболізується в печінці, таким чином, у хворих з захворюваннями печінки можлива уповільнена елімінація. Пацієнти з порушеннями функції печінки повинні перебувати під наглядом, і за необхідності дозу препарату для таких пацієнтів слід знижувати.
Менше 10% фентанілу виділяється нирками в незміненому вигляді, і, на відміну від морфіну, не існує активних метаболітів, що виділяються нирками. Дані, отримані при в/в введенні фентанілу пацієнтам з нирковою недостатністю, свідчать про те, що при діалізі Vd фентанілу може змінюватися. Це може впливати на сироваткові концентрації препарату. Якщо пацієнти з порушеною функцією нирок отримують фентаніл трансдермально, вони повинні ретельно спостерігатися на наявність ознак токсичності фентанілу, і за необхідності дозу препарату для таких пацієнтів слід знижувати.
Пацієнтам з підвищеною температурою тіла потрібно особливо ретельне спостереження на наявність побічних ефектів опіоїдів, і за необхідності – корекція дози фентанілу. Також пацієнтам потрібно радити уникати впливу на місця аплікації трансдермального пластиру Фендівія прямих зовнішніх джерел тепла, таких, як грілки, пляшки з гарячою водою, ковдри з підігрівом, нагрівальні лампи, гарячі ванни, джакузі, оскільки є ймовірність температурозалежного підвищення вивільнення фентанілу з пластиру.
Перед відвідуванням сауни трансдермальний пластир завжди повинен бути знятий з шкіри. Прийом сауни можливий тільки при заміні трансдермального пластиру (з проміжками в 72 год). Новий пластир повинен накладатися на холодну і абсолютно суху ділянку шкіри.
Результати досліджень по в/в застосуванню фентанілу показують, що у літніх пацієнтів знижується кліренс, збільшується T1/2, і що вони є більш чутливими до препарату, ніж молоді пацієнти. Літніх пацієнтів слід ретельно спостерігати на наявність ознак токсичності фентанілу, і за необхідності їм слід знижувати дозу препарату.
У зв'язку з тим, що у виснажених і ослаблених пацієнтів знижується кліренс і збільшується T1/2 фентанілу, такі пацієнти потребують ретельного спостереження для виявлення симптомів можливої передозування фентанілу, і за необхідності їм слід знижувати дозу препарату.
При застосуванні препарату Фендівія можуть зустрічатися міоклонічні судоми. При лікуванні хворих міастенією слід вживати заходів обережності.
При застосуванні препарату Фендівія не рекомендується вживання алкоголю.
Навіть після використання в трансдермальних пластирах залишаються великі кількості фентанілу. З метою безпеки та екологічної чистоти використані трансдермальні пластирі, так само як і невикористані пластирі, повинні бути видалені. Використані трансдермальні пластирі слід скласти липкими поверхнями всередину, щоб вивільняюча мембрана виявилася повністю закритою, і повернути медичному або фармацевтичному персоналу. Невикористані трансдермальні пластирі слід повернути медичному або фармацевтичному персоналу.
Використання в педіатрії
Застосування трансдермального пластиру Фендівія для лікування дітей не рекомендується.
Вплив на здатність до керування транспортними засобами і механізмами
Трансдермальні пластирі, що містять фентаніл, можуть впливати на психічні і/або фізичні функції, необхідні для виконання потенційно небезпечної роботи, такої як керування транспортним засобом або робота з технікою. Головним чином, це слід очікувати на початку лікування, а також при будь-якій зміні дозування.
У період лікування необхідно утримуватися від занять потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій.
Немає необхідності встановлювати обмеження щодо пацієнтів, які постійно приймають індивідуально підібрану дозу препарату. У цьому випадку лікар повинен вирішити, чи дозволено пацієнту керувати транспортним засобом або обладнанням.
Побічні ефекти
Безпека трансдермальних пластирів з фентанілом оцінювалася у 1565 дорослих і 289 дітей, які брали участь в 11 клінічних дослідженнях по застосуванню препарату для лікування хронічного болю онкологічного і неонкологічного генезу. Ці пацієнти отримали принаймні 1 дозу трансдермального пластиру з фентанілом, після чого оцінювалася безпека застосування препарату. На підставі об'єднаних даних по безпеці, отриманих в ході цих клінічних досліджень, найбільш часто зустрічаються (з частотою не менше 10%) небажаними реакціями були: нудота (35,7%), блювота (23,2%), запор (23,1%), сонливість (15%), запаморочення (13,1%) і головний біль (11,8%).
Небажані реакції класифікуються в залежності від частоти зустрічальності: дуже часто (>1/10); часто (>1/100, 1/1000, 1/10000,
Небажані реакції класифікуються в залежності від частоти зустрічальності: дуже часто (>1/10); часто (>1/100, 1/1000, 1/10000,
Передозування
Симптоми
Передозування фентанілу проявляється у вигляді посилення його фармакологічних ефектів, найбільш серйозним з яких є пригнічення дихання. Можуть розвиватися такі симптоми: загальмованість, коматозний стан, пригнічення дихального центру з диханням Чейна-Стокса і/або ціанозом. Іншими симптомами можуть бути гіпотермія, зниження м'язового тонусу, брадикардія, артеріальна гіпотензія. Ознаками токсичності є глибока седація, атаксія, міоз, конвульсії і пригнічення дихання.
Лікування
Видалення пластиру, введення специфічного антагоніста - налоксону, фізичний або вербальний вплив на пацієнта; симптоматична і підтримуюча життєво важливі функції терапія (в т.ч. введення міорелаксантів, штучна вентиляція легень, при брадикардії - введення атропіну, при вираженому зниженні АТ - відновлення об'єму циркулюючої крові).
Рекомендована початкова доза для дорослих становить 0,4-2 мг налоксону внутрішньовенно. При необхідності, можна давати таку ж дозу кожні 2-3 хвилини або призначити тривале введення 2 мг препарату, розчиненого в 500 мл 0,9% розчину натрію хлориду або 5% розчину декстрози (0,004 мг/мл). Швидкість введення слід коригувати з урахуванням попередніх болюсних вливань і індивідуальної реакції пацієнта. Якщо внутрішньовенне введення неможливе, то налоксон може бути призначений внутрішньом'язово або підшкірно. Після внутрішньом'язового або підшкірного введення налоксону початок дії буде більш повільним у порівнянні з внутрішньовенним введенням. Внутрішньом'язове введення дає більш пролонгований ефект, ніж внутрішньовенне введення. Пригнічення дихання внаслідок передозування може зберігатися більш тривало, ніж ефект від антагоніста опіоїдів. Зняття наркотичного ефекту може призвести до збільшення гострого болю і вивільнення катехоламінів. При необхідності слід проводити лікування пацієнта у відділенні інтенсивної терапії.
Передозування фентанілу проявляється у вигляді посилення його фармакологічних ефектів, найбільш серйозним з яких є пригнічення дихання. Можуть розвиватися такі симптоми: загальмованість, коматозний стан, пригнічення дихального центру з диханням Чейна-Стокса і/або ціанозом. Іншими симптомами можуть бути гіпотермія, зниження м'язового тонусу, брадикардія, артеріальна гіпотензія. Ознаками токсичності є глибока седація, атаксія, міоз, конвульсії і пригнічення дихання.
Лікування
Видалення пластиру, введення специфічного антагоніста - налоксону, фізичний або вербальний вплив на пацієнта; симптоматична і підтримуюча життєво важливі функції терапія (в т.ч. введення міорелаксантів, штучна вентиляція легень, при брадикардії - введення атропіну, при вираженому зниженні АТ - відновлення об'єму циркулюючої крові).
Рекомендована початкова доза для дорослих становить 0,4-2 мг налоксону внутрішньовенно. При необхідності, можна давати таку ж дозу кожні 2-3 хвилини або призначити тривале введення 2 мг препарату, розчиненого в 500 мл 0,9% розчину натрію хлориду або 5% розчину декстрози (0,004 мг/мл). Швидкість введення слід коригувати з урахуванням попередніх болюсних вливань і індивідуальної реакції пацієнта. Якщо внутрішньовенне введення неможливе, то налоксон може бути призначений внутрішньом'язово або підшкірно. Після внутрішньом'язового або підшкірного введення налоксону початок дії буде більш повільним у порівнянні з внутрішньовенним введенням. Внутрішньом'язове введення дає більш пролонгований ефект, ніж внутрішньовенне введення. Пригнічення дихання внаслідок передозування може зберігатися більш тривало, ніж ефект від антагоніста опіоїдів. Зняття наркотичного ефекту може призвести до збільшення гострого болю і вивільнення катехоламінів. При необхідності слід проводити лікування пацієнта у відділенні інтенсивної терапії.
Лікарняна взаємодія
Повинен бути виключений одночасний прийом похідних барбітурової кислоти, оскільки вони можуть посилити ефект пригнічення дихання фентанілу.
Супутній прийом інших засобів, що пригнічують ЦНС, включаючи опіоїди, анксіолітики, транквілізатори, засоби для наркозу, загальні анестетики, похідні фенотіазину, міорелаксанти, антигістамінні препарати з седативною дією, етанол, може викликати адитивні седативні ефекти; може виникнути гіповентиляція, артеріальна гіпотензія, глибока седація або кома. Отже, прийом будь-якого з вищезазначених засобів вимагає спостереження за пацієнтом.
Динітрогену оксид посилює м'язову ригідність; ефект знижує бупренорфін.
Інгібітори МАО підвищують ефект опіоїдних анальгетиків, особливо у пацієнтів з серцевою недостатністю. Тому не слід приймати фентаніл протягом усього періоду застосування інгібіторів МАО, а також протягом 14 днів після їх відміни.
Фентаніл має високий кліренс, він швидко і в значній мірі метаболізується, в основному, за допомогою цитохрому CYP3A4. Одночасний прийом сильних інгібіторів CYP3A4 (наприклад, ритонавіру, кетоконазолу, ітраконазолу, антибіотиків групи макролідів) з фентанілом, що вводиться трансдермально, може призвести до збільшення концентрацій фентанілу в плазмі. Це може посилити або продовжити як терапевтичну дію, так і побічні реакції, які можуть викликати тяжке пригнічення дихання. У таких ситуаціях слід надавати інтенсивний догляд і вести більш уважне спостереження за хворим. Комбінований прийом ритонавіру або іншого сильнодіючого інгібітора CYP3A4 з трансдермальним введенням фентанілу не рекомендується, якщо не проводиться ретельне спостереження пацієнта.
Фентаніл при одночасному застосуванні посилює ефект антигіпертензивних препаратів.
Бупренорфін, налбуфін, пентазоцин, налоксон, налтрексон знижують анальгезуючий ефект фентанілу, усувають пригнічувальний його вплив на дихальний центр і можуть індукувати синдром відміни у пацієнтів з залежністю від опіоїдів.
Необхідно зменшити дозу фентанілу при одночасному застосуванні з інсуліном, ГКС і антигіпертензивними препаратами.
Міорелаксанти, при одночасному застосуванні з фентанілом, запобігають або усувають м'язову ригідність; міорелаксанти з ваголітичною активністю (в т.ч. панкуронія бромід) знижують ризик брадикардії і артеріальної гіпотензії (особливо на тлі застосування бета-адреноблокаторів та інших вазодилататорів) і можуть збільшувати ризик тахікардії і артеріальної гіпертензії; міорелаксанти, що не мають ваголітичної активності (в т.ч. сукцинілхолін), не знижують ризик брадикардії і артеріальної гіпотензії (особливо на тлі обтяженого кардіологічного анамнезу) і збільшують ризик тяжких побічних ефектів з боку серцево-судинної системи.
Супутній прийом інших засобів, що пригнічують ЦНС, включаючи опіоїди, анксіолітики, транквілізатори, засоби для наркозу, загальні анестетики, похідні фенотіазину, міорелаксанти, антигістамінні препарати з седативною дією, етанол, може викликати адитивні седативні ефекти; може виникнути гіповентиляція, артеріальна гіпотензія, глибока седація або кома. Отже, прийом будь-якого з вищезазначених засобів вимагає спостереження за пацієнтом.
Динітрогену оксид посилює м'язову ригідність; ефект знижує бупренорфін.
Інгібітори МАО підвищують ефект опіоїдних анальгетиків, особливо у пацієнтів з серцевою недостатністю. Тому не слід приймати фентаніл протягом усього періоду застосування інгібіторів МАО, а також протягом 14 днів після їх відміни.
Фентаніл має високий кліренс, він швидко і в значній мірі метаболізується, в основному, за допомогою цитохрому CYP3A4. Одночасний прийом сильних інгібіторів CYP3A4 (наприклад, ритонавіру, кетоконазолу, ітраконазолу, антибіотиків групи макролідів) з фентанілом, що вводиться трансдермально, може призвести до збільшення концентрацій фентанілу в плазмі. Це може посилити або продовжити як терапевтичну дію, так і побічні реакції, які можуть викликати тяжке пригнічення дихання. У таких ситуаціях слід надавати інтенсивний догляд і вести більш уважне спостереження за хворим. Комбінований прийом ритонавіру або іншого сильнодіючого інгібітора CYP3A4 з трансдермальним введенням фентанілу не рекомендується, якщо не проводиться ретельне спостереження пацієнта.
Фентаніл при одночасному застосуванні посилює ефект антигіпертензивних препаратів.
Бупренорфін, налбуфін, пентазоцин, налоксон, налтрексон знижують анальгезуючий ефект фентанілу, усувають пригнічувальний його вплив на дихальний центр і можуть індукувати синдром відміни у пацієнтів з залежністю від опіоїдів.
Необхідно зменшити дозу фентанілу при одночасному застосуванні з інсуліном, ГКС і антигіпертензивними препаратами.
Міорелаксанти, при одночасному застосуванні з фентанілом, запобігають або усувають м'язову ригідність; міорелаксанти з ваголітичною активністю (в т.ч. панкуронія бромід) знижують ризик брадикардії і артеріальної гіпотензії (особливо на тлі застосування бета-адреноблокаторів та інших вазодилататорів) і можуть збільшувати ризик тахікардії і артеріальної гіпертензії; міорелаксанти, що не мають ваголітичної активності (в т.ч. сукцинілхолін), не знижують ризик брадикардії і артеріальної гіпотензії (особливо на тлі обтяженого кардіологічного анамнезу) і збільшують ризик тяжких побічних ефектів з боку серцево-судинної системи.
Лікарська форма
Трансдермальна терапевтична система 12,5 мкг/год, 25 мкг/год, 50 мкг/год, 75 мкг/год, 100 мкг/год.
Кожна ТТС упакована в термозварюваний пакет, що складається з паперу, алюмінію і поліакрилонітрилу (ПАН).
По 5 пакетів разом з інструкцією по застосуванню поміщають в картонну пачку.
Кожна ТТС упакована в термозварюваний пакет, що складається з паперу, алюмінію і поліакрилонітрилу (ПАН).
По 5 пакетів разом з інструкцією по застосуванню поміщають в картонну пачку.
