Інсулін гларгін
Insulin glargine
АТХ код:
Аналоги (дженерики, синоніми)
Діюча речовина
Фармакологічна група
З тієї ж фармакологічної групи
Рецепт латинською
Rp.: Sol. Insulini glargini 100 ME/ml 3 ml № 5
D.S.: п/к по 10 ОД 1 раз на добу в будь-який час дня, але щодня в один і той же час.
D.S.: п/к по 10 ОД 1 раз на добу в будь-який час дня, але щодня в один і той же час.
Фармакологічні властивості
Гіпоглікемічний.
Фармакодинаміка
Інсулін гларгін є аналогом людського інсуліну, отриманим методом рекомбінації ДНК бактерій виду Escherichia coli (штами К12) і відрізняється низькою розчинністю в нейтральному середовищі.
Інсулін гларгін метаболізується до двох активних метаболітів M1 і М2.
Зв'язок з інсуліновими рецепторами: кінетика зв'язування зі специфічними рецепторами інсуліну у інсуліну гларгіну та його метаболітів M1 і М2 дуже близька до такої у людського інсуліну, у зв'язку з чим інсулін гларгін здатний здійснювати біологічну дію, аналогічну до такої у ендогенного інсуліну.
Найважливішою дією інсуліну та його аналогів, в т.ч. і інсуліну гларгіну, є регуляція метаболізму глюкози. Інсулін та його аналоги знижують концентрацію глюкози в крові, стимулюючи поглинання глюкози периферичними тканинами (особливо скелетною мускулатурою та жировою тканиною) та інгібуючи утворення глюкози в печінці. Інсулін пригнічує ліполіз в адипоцитах та інгібує протеоліз, збільшуючи одночасно синтез білка.
Зв'язок з рецепторами інсуліноподібного фактора росту 1 (ІФР-1): афінність інсуліну гларгіну до рецептора ІФР-1 приблизно в 5-8 разів вища, ніж у людського інсуліну (але приблизно в 70-80 разів нижча, ніж у ІФР-1), водночас, порівняно з людським інсуліном, у метаболітів інсуліну гларгіну M1 і М2 афінність до рецептора ІФР-1 дещо менша.
Загальна терапевтична концентрація інсуліну (інсуліну гларгіну та його метаболітів), визначена у пацієнтів з цукровим діабетом 1 типу, була помітно нижчою концентрації, необхідної для напівмаксимального зв'язування з рецепторами ІФР-1 та подальшої активації мітогенно-проліферативного шляху, запущеного через рецептори ІФР-1. Фізіологічні концентрації ендогенного ІФР-1 можуть активувати мітогенно-проліферативний шлях; однак терапевтичні концентрації інсуліну, визначені при інсулінотерапії, включаючи лікування інсуліном гларгіном, значно нижчі фармакологічних концентрацій, необхідних для активації мітогенно-проліферативного шляху.
Тривалість дії залежить від використовуваної лікарської форми інсуліну гларгіну.
Тривалість дії інсуліну та його аналогів, таких як інсулін гларгін, може суттєво різнитися у різних пацієнтів або у одного і того ж пацієнта.
Інсулін гларгін метаболізується до двох активних метаболітів M1 і М2.
Зв'язок з інсуліновими рецепторами: кінетика зв'язування зі специфічними рецепторами інсуліну у інсуліну гларгіну та його метаболітів M1 і М2 дуже близька до такої у людського інсуліну, у зв'язку з чим інсулін гларгін здатний здійснювати біологічну дію, аналогічну до такої у ендогенного інсуліну.
Найважливішою дією інсуліну та його аналогів, в т.ч. і інсуліну гларгіну, є регуляція метаболізму глюкози. Інсулін та його аналоги знижують концентрацію глюкози в крові, стимулюючи поглинання глюкози периферичними тканинами (особливо скелетною мускулатурою та жировою тканиною) та інгібуючи утворення глюкози в печінці. Інсулін пригнічує ліполіз в адипоцитах та інгібує протеоліз, збільшуючи одночасно синтез білка.
Зв'язок з рецепторами інсуліноподібного фактора росту 1 (ІФР-1): афінність інсуліну гларгіну до рецептора ІФР-1 приблизно в 5-8 разів вища, ніж у людського інсуліну (але приблизно в 70-80 разів нижча, ніж у ІФР-1), водночас, порівняно з людським інсуліном, у метаболітів інсуліну гларгіну M1 і М2 афінність до рецептора ІФР-1 дещо менша.
Загальна терапевтична концентрація інсуліну (інсуліну гларгіну та його метаболітів), визначена у пацієнтів з цукровим діабетом 1 типу, була помітно нижчою концентрації, необхідної для напівмаксимального зв'язування з рецепторами ІФР-1 та подальшої активації мітогенно-проліферативного шляху, запущеного через рецептори ІФР-1. Фізіологічні концентрації ендогенного ІФР-1 можуть активувати мітогенно-проліферативний шлях; однак терапевтичні концентрації інсуліну, визначені при інсулінотерапії, включаючи лікування інсуліном гларгіном, значно нижчі фармакологічних концентрацій, необхідних для активації мітогенно-проліферативного шляху.
Тривалість дії залежить від використовуваної лікарської форми інсуліну гларгіну.
Тривалість дії інсуліну та його аналогів, таких як інсулін гларгін, може суттєво різнитися у різних пацієнтів або у одного і того ж пацієнта.
Фармакокінетика
Порівняльне вивчення концентрацій інсуліну гларгіну та інсуліну-ізофану в сироватці крові у здорових людей та пацієнтів з цукровим діабетом після підшкірного введення препаратів виявило більш повільну та значно тривалішу абсорбцію, а також відсутність піку концентрації у інсуліну гларгіну порівняно з інсуліном-ізофаном.
При одноразовому протягом доби підшкірному введенні препарату Інсулін гларгін рівноважна концентрація інсуліну гларгіну в крові досягається через 2–4 доби при щоденному введенні.
При внутрішньовенному введенні періоди напіввиведення інсуліну гларгіну та людського інсуліну були співставні.
При введенні інсуліну гларгіну в область живота, плеча або стегна не виявлено достовірних відмінностей у концентраціях інсуліну в сироватці крові.
Порівняно з людським інсуліном середньої тривалості дії інсулін гларгін характеризується меншою варіабельністю фармакокінетичного профілю, як у одного і того ж, так і у різних пацієнтів.
У людини в підшкірно-жировій клітковині інсулін гларгін частково розщеплюється з боку карбоксильного кінця (C‑кінця) β‑ланцюга (бета‑ланцюга) з утворенням двох активних метаболітів M1 (21A‑Gly‑інсуліну) і М2 (21A‑Gly‑des-30B‑Thr‑інсуліну). Переважно в плазмі крові циркулює метаболіт M1. Системна експозиція метаболіту M1 збільшується при збільшенні дози препарату. Співставлення даних фармакокінетики та фармакодинаміки показали, що дія препарату в основному здійснюється за рахунок системної експозиції метаболіту M1. У переважної більшості пацієнтів не вдавалося виявити інсулін гларгін і метаболіт М2 в системному кровотоці. У випадках, коли все ж вдавалося виявити в крові інсулін гларгін і метаболіт М2, їх концентрації не залежали від введеної дози препарату.
Фармакокінетика у особливих груп пацієнтів
Вік та стать: інформація про вплив віку та статі на фармакокінетику інсуліну гларгіну відсутня.
Однак ці фактори не викликали відмінностей у безпеці та ефективності препарату.
Куріння: в рамках клінічних досліджень аналіз по підгрупах не виявив відмінностей у безпеці та ефективності інсуліну гларгіну для даної групи пацієнтів порівняно із загальною популяцією.
Ожиріння: у пацієнтів з ожирінням не було показано жодних відмінностей у безпеці та ефективності інсуліну гларгіну та інсуліну-ізофану порівняно з пацієнтами з нормальною масою тіла.
Показники фармакокінетики у дітей
У дітей з цукровим діабетом 1 типу у віці від 2 до 6 років концентрації інсуліну гларгіну та його основних метаболітів M1 і М2 в плазмі крові перед введенням чергової дози були схожі з такими у дорослих, що свідчить про відсутність накопичення інсуліну гларгіну та його метаболітів при постійному застосуванні інсуліну гларгіну у дітей.
При одноразовому протягом доби підшкірному введенні препарату Інсулін гларгін рівноважна концентрація інсуліну гларгіну в крові досягається через 2–4 доби при щоденному введенні.
При внутрішньовенному введенні періоди напіввиведення інсуліну гларгіну та людського інсуліну були співставні.
При введенні інсуліну гларгіну в область живота, плеча або стегна не виявлено достовірних відмінностей у концентраціях інсуліну в сироватці крові.
Порівняно з людським інсуліном середньої тривалості дії інсулін гларгін характеризується меншою варіабельністю фармакокінетичного профілю, як у одного і того ж, так і у різних пацієнтів.
У людини в підшкірно-жировій клітковині інсулін гларгін частково розщеплюється з боку карбоксильного кінця (C‑кінця) β‑ланцюга (бета‑ланцюга) з утворенням двох активних метаболітів M1 (21A‑Gly‑інсуліну) і М2 (21A‑Gly‑des-30B‑Thr‑інсуліну). Переважно в плазмі крові циркулює метаболіт M1. Системна експозиція метаболіту M1 збільшується при збільшенні дози препарату. Співставлення даних фармакокінетики та фармакодинаміки показали, що дія препарату в основному здійснюється за рахунок системної експозиції метаболіту M1. У переважної більшості пацієнтів не вдавалося виявити інсулін гларгін і метаболіт М2 в системному кровотоці. У випадках, коли все ж вдавалося виявити в крові інсулін гларгін і метаболіт М2, їх концентрації не залежали від введеної дози препарату.
Фармакокінетика у особливих груп пацієнтів
Вік та стать: інформація про вплив віку та статі на фармакокінетику інсуліну гларгіну відсутня.
Однак ці фактори не викликали відмінностей у безпеці та ефективності препарату.
Куріння: в рамках клінічних досліджень аналіз по підгрупах не виявив відмінностей у безпеці та ефективності інсуліну гларгіну для даної групи пацієнтів порівняно із загальною популяцією.
Ожиріння: у пацієнтів з ожирінням не було показано жодних відмінностей у безпеці та ефективності інсуліну гларгіну та інсуліну-ізофану порівняно з пацієнтами з нормальною масою тіла.
Показники фармакокінетики у дітей
У дітей з цукровим діабетом 1 типу у віці від 2 до 6 років концентрації інсуліну гларгіну та його основних метаболітів M1 і М2 в плазмі крові перед введенням чергової дози були схожі з такими у дорослих, що свідчить про відсутність накопичення інсуліну гларгіну та його метаболітів при постійному застосуванні інсуліну гларгіну у дітей.
Спосіб застосування
Для дорослих:
Загальні рекомендації
Препарат Інсулін гларгін слід вводити підшкірно 1 раз на добу в будь-який час дня, але щодня в один і той же час.
Початок застосування препарату Інсулін гларгін
Пацієнти з цукровим діабетом 1 типу.
Препарат Інсулін гларгін повинен застосовуватися один раз на добу в поєднанні з інсуліном, що вводиться під час прийому їжі з індивідуальною корекцією дози.
Пацієнти з цукровим діабетом 2 типу.
У пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу препарат Інсулін гларгін може застосовуватися як у вигляді монотерапії, так і в комбінації з іншими гіпоглікемічними лікарськими препаратами.
Цільові значення концентрації глюкози в крові, а також дози і час введення або прийому гіпоглікемічних препаратів повинні визначатися і коригуватися індивідуально.
Корекція дози також може знадобитися, наприклад, при зміні маси тіла пацієнта, його способу життя, зміні часу введення дози інсуліну або при інших станах, які можуть збільшити схильність до розвитку гіпо- або гіперглікемії. Будь-які зміни дози інсуліну повинні проводитися з обережністю і під медичним наглядом.
Препарат Інсулін гларгін не є інсуліном вибору для лікування діабетичного кетоацидозу. У цьому випадку перевагу слід віддавати внутрішньовенному введенню інсуліну короткої дії.
При схемах лікування, що включають ін'єкції базального та прандіального інсуліну, для задоволення потреби в базальному інсуліні препарат Інсулін гларгін зазвичай вводиться в дозі, що становить 40–60% від добової дози інсуліну.
У пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, які приймають пероральні гіпоглікемічні препарати, комбінована терапія починається з дози інсуліну 10 ОД 1 раз на добу, і в подальшому схема лікування коригується індивідуально.
У всіх пацієнтів з цукровим діабетом рекомендується моніторинг концентрації глюкози в крові.
Перехід з лікування іншими гіпоглікемічними препаратами на препарат Інсулін гларгін
При переведенні пацієнта зі схеми лікування інсуліном середньої тривалості дії або тривалої дії на схему лікування препаратом Інсулін гларгін може знадобитися корекція кількості (дози) і часу введення інсуліну короткої дії або його аналога протягом доби або зміна дози пероральних гіпоглікемічних препаратів.
Перехід з введення інсуліну-ізофану 1 раз на добу на препарат Інсулін гларгін
При переведенні пацієнтів з одноразового протягом доби введення інсуліну-ізофану на одноразове протягом доби введення препарату Інсулін гларгін початкові дози інсуліну зазвичай не змінюються (тобто застосовується кількість ОД препарату Інсулін гларгін на добу, рівна кількості ОД інсуліну-ізофану на добу).
Перехід з введення інсуліну-ізофану 2 рази на добу на препарат Інсулін гларгін
При переведенні пацієнтів з дворазового протягом доби введення інсуліну-ізофану на одноразове введення препарату Інсулін гларгін перед сном, з метою зниження ризику розвитку гіпоглікемії в нічний та ранній ранковий час, початкова добова доза препарату Інсулін гларгін зазвичай зменшується на 20% (порівняно з добовою дозою інсуліну-ізофану), а потім вона коригується залежно від реакції пацієнта.
Перехід з препарату Інсулін гларгін 300 ОД/мл на препарат Інсулін гларгін 100 ОД/мл
Інсулін гларгін 300 ОД/мл і препарат Інсулін гларгін 100 ОД/мл не еквівалентні за своїми фармакокінетичними, фармакодинамічними характеристиками та клінічними ефектами. У зв'язку з цим, перехід з препарату Інсулін гларгін 300 ОД/мл на препарат Інсулін гларгін 100 ОД/мл і навпаки, вимагає спостереження лікаря, проведення ретельного метаболічного контролю та індивідуальної корекції дози препарату. З метою зменшення ризику розвитку гіпоглікемії при переведенні пацієнтів з одноразового протягом доби введення препарату Інсулін гларгін 300 ОД/мл на одноразове протягом доби введення препарату Інсулін гларгін 100 ОД/мл рекомендована початкова доза препарату Інсулін гларгін 100 ОД/мл повинна бути зменшена приблизно на 20%. Протягом перших тижнів лікування це зниження дози препарату Інсулін гларгін 100 ОД/мл може бути частково компенсовано за рахунок підвищення дози прандіального інсуліну. Після закінчення цього періоду схема лікування повинна бути скоригована в індивідуальному порядку.
При переведенні на іншу схему лікування і протягом кількох наступних тижнів рекомендується ретельний метаболічний моніторинг (контроль концентрації глюкози в крові) під медичним наглядом, з корекцією, за необхідності, режиму дозування інсуліну. Як і при застосуванні інших аналогів людського інсуліну, це особливо стосується пацієнтів, які внаслідок наявності у них антитіл до людського інсуліну потребують застосування високих доз людського інсуліну. У таких пацієнтів при застосуванні Інсулін гларгін може спостерігатися значне поліпшення реакції на інсулін.
При поліпшенні метаболічного контролю та обумовленого цим підвищення чутливості тканин до інсуліну може виникнути необхідність корекції режиму дозування інсуліну.
Змішування та розведення
Препарат Інсулін гларгін не можна змішувати з іншими інсулінами. Змішування може змінити профіль дії у часі (співвідношення час/дія) препарату Інсулін гларгін, а також призвести до випадання осаду.
Препарат Інсулін гларгін не можна розводити. Розведення може призвести до зміни профілю дії препарату у часі.
Особливі групи пацієнтів
Пацієнти похилого віку
У пацієнтів похилого віку з цукровим діабетом, рекомендується застосування помірних початкових доз, повільне їх збільшення та застосування помірних підтримуючих доз. У пацієнтів похилого віку можливі труднощі з розпізнаванням розвиваючої гіпоглікемії.
Рекомендується ретельний моніторинг концентрації глюкози в крові з індивідуальним підбором дози інсуліну. У пацієнтів похилого віку прогресивне погіршення функції нирок може призводити до постійного зниження потреби в інсуліні.
Пацієнти з нирковою недостатністю
Інсулін гларгін можна застосовувати у пацієнтів з нирковою недостатністю при цьому рекомендується ретельний моніторинг концентрації глюкози в крові з індивідуальним підбором дози. У пацієнтів з нирковою недостатністю потреба в інсуліні може зменшуватися внаслідок уповільнення метаболізму інсуліну.
Пацієнти з печінковою недостатністю
Інсулін гларгін можна застосовувати у пацієнтів з печінковою недостатністю при цьому рекомендується ретельний моніторинг концентрації глюкози в крові з індивідуальним підбором дози. У пацієнтів з печінковою недостатністю потреба в інсуліні може зменшуватися внаслідок зниження глюконеогенезу та уповільнення метаболізму інсуліну.
Спосіб застосування
Препарат Інсулін гларгін вводиться у вигляді підшкірних ін'єкцій.
Препарат Інсулін гларгін не призначений для внутрішньовенного введення.
Тривала тривалість дії інсуліну гларгін спостерігається тільки при його введенні в підшкірно-жирову клітковину. Внутрішньовенне введення в звичайній підшкірній дозі може викликати тяжку гіпоглікемію.
Препарат Інсулін гларгін повинен вводитися в підшкірно-жирову клітковину живота, плечей або стегон. При кожній новій ін'єкції місця ін'єкцій повинні чергуватися в межах однієї з рекомендованих областей для підшкірного введення препарату.
Як і у випадку інших типів інсуліну, ступінь абсорбції, а, отже, початок і тривалість його дії, можуть змінюватися під впливом фізичного навантаження та інших змін у стані пацієнта.
Препарат Інсулін гларгін — це прозорий розчин, а не суспензія. Тому ресуспендування перед застосуванням не потрібно. При несправності шприц-ручки можна витягти Інсулін гларгін з картриджа в шприц (придатний для інсуліну 100 ОД/мл) і ввести потрібну дозу препарату. При цьому шприц не повинен містити залишків інших лікарських засобів.
Не можна використовувати голки повторно. Перед кожною ін'єкцією слід приєднувати нову стерильну голку. Повторне використання голок збільшує ризик їх закупорки, яка може призводити до введення меншої дози або до передозування. Використання нової стерильної голки для кожної ін'єкції мінімізує ризик її контамінації та інфікування. Щоб уникнути можливої передачі захворювань, що передаються через кров, інсулінові шприц-ручки не повинні використовуватися більше ніж одним пацієнтом, навіть за умови заміни голки. Перед кожною ін'єкцією слід перевіряти етикетку на шприц-ручці та вказати дату її першого застосування.
Препарат Інсулін гларгін слід вводити підшкірно 1 раз на добу в будь-який час дня, але щодня в один і той же час.
Початок застосування препарату Інсулін гларгін
Пацієнти з цукровим діабетом 1 типу.
Препарат Інсулін гларгін повинен застосовуватися один раз на добу в поєднанні з інсуліном, що вводиться під час прийому їжі з індивідуальною корекцією дози.
Пацієнти з цукровим діабетом 2 типу.
У пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу препарат Інсулін гларгін може застосовуватися як у вигляді монотерапії, так і в комбінації з іншими гіпоглікемічними лікарськими препаратами.
Цільові значення концентрації глюкози в крові, а також дози і час введення або прийому гіпоглікемічних препаратів повинні визначатися і коригуватися індивідуально.
Корекція дози також може знадобитися, наприклад, при зміні маси тіла пацієнта, його способу життя, зміні часу введення дози інсуліну або при інших станах, які можуть збільшити схильність до розвитку гіпо- або гіперглікемії. Будь-які зміни дози інсуліну повинні проводитися з обережністю і під медичним наглядом.
Препарат Інсулін гларгін не є інсуліном вибору для лікування діабетичного кетоацидозу. У цьому випадку перевагу слід віддавати внутрішньовенному введенню інсуліну короткої дії.
При схемах лікування, що включають ін'єкції базального та прандіального інсуліну, для задоволення потреби в базальному інсуліні препарат Інсулін гларгін зазвичай вводиться в дозі, що становить 40–60% від добової дози інсуліну.
У пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, які приймають пероральні гіпоглікемічні препарати, комбінована терапія починається з дози інсуліну 10 ОД 1 раз на добу, і в подальшому схема лікування коригується індивідуально.
У всіх пацієнтів з цукровим діабетом рекомендується моніторинг концентрації глюкози в крові.
Перехід з лікування іншими гіпоглікемічними препаратами на препарат Інсулін гларгін
При переведенні пацієнта зі схеми лікування інсуліном середньої тривалості дії або тривалої дії на схему лікування препаратом Інсулін гларгін може знадобитися корекція кількості (дози) і часу введення інсуліну короткої дії або його аналога протягом доби або зміна дози пероральних гіпоглікемічних препаратів.
Перехід з введення інсуліну-ізофану 1 раз на добу на препарат Інсулін гларгін
При переведенні пацієнтів з одноразового протягом доби введення інсуліну-ізофану на одноразове протягом доби введення препарату Інсулін гларгін початкові дози інсуліну зазвичай не змінюються (тобто застосовується кількість ОД препарату Інсулін гларгін на добу, рівна кількості ОД інсуліну-ізофану на добу).
Перехід з введення інсуліну-ізофану 2 рази на добу на препарат Інсулін гларгін
При переведенні пацієнтів з дворазового протягом доби введення інсуліну-ізофану на одноразове введення препарату Інсулін гларгін перед сном, з метою зниження ризику розвитку гіпоглікемії в нічний та ранній ранковий час, початкова добова доза препарату Інсулін гларгін зазвичай зменшується на 20% (порівняно з добовою дозою інсуліну-ізофану), а потім вона коригується залежно від реакції пацієнта.
Перехід з препарату Інсулін гларгін 300 ОД/мл на препарат Інсулін гларгін 100 ОД/мл
Інсулін гларгін 300 ОД/мл і препарат Інсулін гларгін 100 ОД/мл не еквівалентні за своїми фармакокінетичними, фармакодинамічними характеристиками та клінічними ефектами. У зв'язку з цим, перехід з препарату Інсулін гларгін 300 ОД/мл на препарат Інсулін гларгін 100 ОД/мл і навпаки, вимагає спостереження лікаря, проведення ретельного метаболічного контролю та індивідуальної корекції дози препарату. З метою зменшення ризику розвитку гіпоглікемії при переведенні пацієнтів з одноразового протягом доби введення препарату Інсулін гларгін 300 ОД/мл на одноразове протягом доби введення препарату Інсулін гларгін 100 ОД/мл рекомендована початкова доза препарату Інсулін гларгін 100 ОД/мл повинна бути зменшена приблизно на 20%. Протягом перших тижнів лікування це зниження дози препарату Інсулін гларгін 100 ОД/мл може бути частково компенсовано за рахунок підвищення дози прандіального інсуліну. Після закінчення цього періоду схема лікування повинна бути скоригована в індивідуальному порядку.
При переведенні на іншу схему лікування і протягом кількох наступних тижнів рекомендується ретельний метаболічний моніторинг (контроль концентрації глюкози в крові) під медичним наглядом, з корекцією, за необхідності, режиму дозування інсуліну. Як і при застосуванні інших аналогів людського інсуліну, це особливо стосується пацієнтів, які внаслідок наявності у них антитіл до людського інсуліну потребують застосування високих доз людського інсуліну. У таких пацієнтів при застосуванні Інсулін гларгін може спостерігатися значне поліпшення реакції на інсулін.
При поліпшенні метаболічного контролю та обумовленого цим підвищення чутливості тканин до інсуліну може виникнути необхідність корекції режиму дозування інсуліну.
Змішування та розведення
Препарат Інсулін гларгін не можна змішувати з іншими інсулінами. Змішування може змінити профіль дії у часі (співвідношення час/дія) препарату Інсулін гларгін, а також призвести до випадання осаду.
Препарат Інсулін гларгін не можна розводити. Розведення може призвести до зміни профілю дії препарату у часі.
Особливі групи пацієнтів
Пацієнти похилого віку
У пацієнтів похилого віку з цукровим діабетом, рекомендується застосування помірних початкових доз, повільне їх збільшення та застосування помірних підтримуючих доз. У пацієнтів похилого віку можливі труднощі з розпізнаванням розвиваючої гіпоглікемії.
Рекомендується ретельний моніторинг концентрації глюкози в крові з індивідуальним підбором дози інсуліну. У пацієнтів похилого віку прогресивне погіршення функції нирок може призводити до постійного зниження потреби в інсуліні.
Пацієнти з нирковою недостатністю
Інсулін гларгін можна застосовувати у пацієнтів з нирковою недостатністю при цьому рекомендується ретельний моніторинг концентрації глюкози в крові з індивідуальним підбором дози. У пацієнтів з нирковою недостатністю потреба в інсуліні може зменшуватися внаслідок уповільнення метаболізму інсуліну.
Пацієнти з печінковою недостатністю
Інсулін гларгін можна застосовувати у пацієнтів з печінковою недостатністю при цьому рекомендується ретельний моніторинг концентрації глюкози в крові з індивідуальним підбором дози. У пацієнтів з печінковою недостатністю потреба в інсуліні може зменшуватися внаслідок зниження глюконеогенезу та уповільнення метаболізму інсуліну.
Спосіб застосування
Препарат Інсулін гларгін вводиться у вигляді підшкірних ін'єкцій.
Препарат Інсулін гларгін не призначений для внутрішньовенного введення.
Тривала тривалість дії інсуліну гларгін спостерігається тільки при його введенні в підшкірно-жирову клітковину. Внутрішньовенне введення в звичайній підшкірній дозі може викликати тяжку гіпоглікемію.
Препарат Інсулін гларгін повинен вводитися в підшкірно-жирову клітковину живота, плечей або стегон. При кожній новій ін'єкції місця ін'єкцій повинні чергуватися в межах однієї з рекомендованих областей для підшкірного введення препарату.
Як і у випадку інших типів інсуліну, ступінь абсорбції, а, отже, початок і тривалість його дії, можуть змінюватися під впливом фізичного навантаження та інших змін у стані пацієнта.
Препарат Інсулін гларгін — це прозорий розчин, а не суспензія. Тому ресуспендування перед застосуванням не потрібно. При несправності шприц-ручки можна витягти Інсулін гларгін з картриджа в шприц (придатний для інсуліну 100 ОД/мл) і ввести потрібну дозу препарату. При цьому шприц не повинен містити залишків інших лікарських засобів.
Не можна використовувати голки повторно. Перед кожною ін'єкцією слід приєднувати нову стерильну голку. Повторне використання голок збільшує ризик їх закупорки, яка може призводити до введення меншої дози або до передозування. Використання нової стерильної голки для кожної ін'єкції мінімізує ризик її контамінації та інфікування. Щоб уникнути можливої передачі захворювань, що передаються через кров, інсулінові шприц-ручки не повинні використовуватися більше ніж одним пацієнтом, навіть за умови заміни голки. Перед кожною ін'єкцією слід перевіряти етикетку на шприц-ручці та вказати дату її першого застосування.
Для дітей:
Препарат може застосовуватися у дітей старше 2-річного віку.
Застосування у дітей молодше 2 років не вивчалося.
Застосування у дітей молодше 2 років не вивчалося.
Показання
Цукровий діабет, що вимагає лікування інсуліном, у дорослих, підлітків та дітей старше 2 років.
Протипоказання
- Підвищена чутливість до інсуліну гларгіну або до будь-якого з допоміжних компонентів препарату.
- Дитячий вік до 2 років (відсутність клінічних даних щодо застосування).
З обережністю
- Виражений стеноз коронарних артерій або судин головного мозку.
- Проліферативна ретинопатія.
- Вагітність (можливість зміни потреби в інсуліні протягом вагітності та після пологів).
- Період грудного вигодовування.
Особливі вказівки
Інсулін гларгін не є препаратом вибору для лікування діабетичного кетоацидозу. У таких випадках рекомендується в/в введення інсуліну короткої дії.
Пацієнти повинні володіти навичками самостійного контролю цукрового діабету, включаючи моніторинг концентрації глюкози в крові, а також дотримуватися правильної техніки проведення п/к ін'єкцій і вміти купірувати гіпоглікемію і гіперглікемію. Інсулінотерапія вимагає постійної настороженості щодо можливості розвитку гіперглікемії або гіпоглікемії.
У разі недостатнього контролю концентрації глюкози в крові, а також при наявності тенденції до розвитку гіпо- або гіперглікемії, перш ніж приступати до корекції режиму дозування слід перевірити точність виконання призначеної схеми лікування, дотримання вказівок щодо місць введення препарату, правильність техніки проведення п/к ін'єкцій і поводження з препаратом, що містить інсулін гларгін, а також враховувати можливість всіх інших факторів, здатних викликати такий стан.
Час розвитку гіпоглікемії залежить від профілю дії використовуваних інсулінів і може, таким чином, змінюватися при зміні схеми лікування.
Слід дотримуватися особливої обережності і проводити ретельний моніторинг концентрації глюкози в крові при застосуванні інсуліну гларгіну у пацієнтів, у яких епізоди гіпоглікемії можуть мати особливе клінічне значення, таких як пацієнти з вираженим стенозом коронарних артерій або судин головного мозку (ризик розвитку кардіальних і церебральних ускладнень гіпоглікемії), а також пацієнтам з проліферативною ретинопатією, особливо, якщо вони не отримують лікування фотокоагуляцією (ризик тимчасової втрати зору після гіпоглікемії).
Як і при застосуванні будь-яких інсулінів, при деяких станах симптоми-передвісники гіпоглікемії можуть змінюватися, ставати менш вираженими або відсутніми. До них відносяться: помітне поліпшення глікемічного контролю; поступовий розвиток гіпоглікемії; похилий вік; наявність вегетативної невропатії; тривалий анамнез цукрового діабету; наявність психічних розладів; одночасне застосування інсуліну гларгіну з деякими іншими лікарськими засобами.
Такі ситуації можуть призводити до розвитку тяжкої гіпоглікемії (з можливою втратою свідомості) до того, як пацієнт усвідомлює, що у нього розвивається гіпоглікемія.
Слід враховувати те, що пролонгована дія інсуліну гларгіну при його п/к введенні може відстрочити вихід пацієнта зі стану гіпоглікемії.
У разі якщо відзначаються нормальні або знижені показники глікозильованого гемоглобіну, необхідно враховувати можливість розвитку повторюваних нерозпізнаних епізодів гіпоглікемії (особливо в нічний час).
Дотримання пацієнтами схеми дозування і режиму харчування, правильне введення інсуліну і знання симптомів-передвісників гіпоглікемії сприяють суттєвому зниженню ризику розвитку гіпоглікемії.
Фактори, що підвищують схильність до гіпоглікемії, при наявності яких потрібне особливо ретельне спостереження і корекція дози інсуліну: зміна місця введення інсуліну; підвищення чутливості до інсуліну (наприклад, при усуненні стресових факторів); незвична, підвищена або тривала фізична активність; інтеркурентні захворювання, що супроводжуються блюванням, діареєю; недостатній прийом їжі; споживання алкоголю; деякі некомпенсовані ендокринні порушення (такі як гіпотиреоз, недостатність передньої долі гіпофіза або недостатність кори надниркових залоз); одночасне застосування інсуліну гларгіну з деякими іншими лікарськими засобами.
У пацієнтів з нирковою недостатністю потреба в інсуліні може зменшуватися за рахунок уповільнення метаболізму інсуліну.
У пацієнтів похилого віку прогресуюче погіршення функції нирок може призвести до стійкого зниження потреби в інсуліні.
У пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю потреба в інсуліні може бути зменшена через зниження здатності до глюконеогенезу та уповільнення метаболізму інсуліну.
Гіпоглікемія, в цілому, може бути усунена негайним прийомом швидкоусвоюваних вуглеводів. Оскільки початкові дії з корекції гіпоглікемії повинні проводитися негайно, пацієнтам слід завжди мати з собою, як мінімум, 20 г швидкоусвоюваних вуглеводів.
При інтеркурентних захворюваннях потрібен більш інтенсивний контроль концентрації глюкози в крові. У багатьох випадках показано проведення аналізу на наявність кетонових тіл у сечі, також часто потрібна корекція режиму дозування інсуліну. При виникненні інтеркурентного захворювання потреба в інсуліні часто підвищується. Пацієнти з цукровим діабетом 1 типу повинні продовжувати отримувати вуглеводи на регулярній основі, навіть якщо вони здатні вживати їжу лише невеликими порціями або взагалі не приймають їжу, або у разі розвитку блювання; пацієнти з цукровим діабетом 1 типу ніколи не повинні повністю пропускати введення інсуліну.
Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами
Здатність пацієнтів до концентрації уваги та швидкість психомоторних реакцій можуть бути порушені, наприклад, внаслідок розвитку гіпоглікемії або гіперглікемії, а також внаслідок порушення зору. Це може становити ризик у ситуаціях, коли зазначені здібності особливо важливі (наприклад, керування автомобілем або робота з іншими механізмами).
Пацієнтам рекомендується дотримуватися заходів обережності, щоб уникнути розвитку гіпоглікемії під час керування транспортними засобами. Це особливо важливо для тих з них, у кого слабо виражені або відсутні симптоми, що є передвісниками розвиваючої гіпоглікемії, або для пацієнтів з часто виникаючими епізодами гіпоглікемії. Ці особливості пацієнта слід враховувати при вирішенні питання про можливість керування ним транспортними засобами.
Пацієнти повинні володіти навичками самостійного контролю цукрового діабету, включаючи моніторинг концентрації глюкози в крові, а також дотримуватися правильної техніки проведення п/к ін'єкцій і вміти купірувати гіпоглікемію і гіперглікемію. Інсулінотерапія вимагає постійної настороженості щодо можливості розвитку гіперглікемії або гіпоглікемії.
У разі недостатнього контролю концентрації глюкози в крові, а також при наявності тенденції до розвитку гіпо- або гіперглікемії, перш ніж приступати до корекції режиму дозування слід перевірити точність виконання призначеної схеми лікування, дотримання вказівок щодо місць введення препарату, правильність техніки проведення п/к ін'єкцій і поводження з препаратом, що містить інсулін гларгін, а також враховувати можливість всіх інших факторів, здатних викликати такий стан.
Час розвитку гіпоглікемії залежить від профілю дії використовуваних інсулінів і може, таким чином, змінюватися при зміні схеми лікування.
Слід дотримуватися особливої обережності і проводити ретельний моніторинг концентрації глюкози в крові при застосуванні інсуліну гларгіну у пацієнтів, у яких епізоди гіпоглікемії можуть мати особливе клінічне значення, таких як пацієнти з вираженим стенозом коронарних артерій або судин головного мозку (ризик розвитку кардіальних і церебральних ускладнень гіпоглікемії), а також пацієнтам з проліферативною ретинопатією, особливо, якщо вони не отримують лікування фотокоагуляцією (ризик тимчасової втрати зору після гіпоглікемії).
Як і при застосуванні будь-яких інсулінів, при деяких станах симптоми-передвісники гіпоглікемії можуть змінюватися, ставати менш вираженими або відсутніми. До них відносяться: помітне поліпшення глікемічного контролю; поступовий розвиток гіпоглікемії; похилий вік; наявність вегетативної невропатії; тривалий анамнез цукрового діабету; наявність психічних розладів; одночасне застосування інсуліну гларгіну з деякими іншими лікарськими засобами.
Такі ситуації можуть призводити до розвитку тяжкої гіпоглікемії (з можливою втратою свідомості) до того, як пацієнт усвідомлює, що у нього розвивається гіпоглікемія.
Слід враховувати те, що пролонгована дія інсуліну гларгіну при його п/к введенні може відстрочити вихід пацієнта зі стану гіпоглікемії.
У разі якщо відзначаються нормальні або знижені показники глікозильованого гемоглобіну, необхідно враховувати можливість розвитку повторюваних нерозпізнаних епізодів гіпоглікемії (особливо в нічний час).
Дотримання пацієнтами схеми дозування і режиму харчування, правильне введення інсуліну і знання симптомів-передвісників гіпоглікемії сприяють суттєвому зниженню ризику розвитку гіпоглікемії.
Фактори, що підвищують схильність до гіпоглікемії, при наявності яких потрібне особливо ретельне спостереження і корекція дози інсуліну: зміна місця введення інсуліну; підвищення чутливості до інсуліну (наприклад, при усуненні стресових факторів); незвична, підвищена або тривала фізична активність; інтеркурентні захворювання, що супроводжуються блюванням, діареєю; недостатній прийом їжі; споживання алкоголю; деякі некомпенсовані ендокринні порушення (такі як гіпотиреоз, недостатність передньої долі гіпофіза або недостатність кори надниркових залоз); одночасне застосування інсуліну гларгіну з деякими іншими лікарськими засобами.
У пацієнтів з нирковою недостатністю потреба в інсуліні може зменшуватися за рахунок уповільнення метаболізму інсуліну.
У пацієнтів похилого віку прогресуюче погіршення функції нирок може призвести до стійкого зниження потреби в інсуліні.
У пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю потреба в інсуліні може бути зменшена через зниження здатності до глюконеогенезу та уповільнення метаболізму інсуліну.
Гіпоглікемія, в цілому, може бути усунена негайним прийомом швидкоусвоюваних вуглеводів. Оскільки початкові дії з корекції гіпоглікемії повинні проводитися негайно, пацієнтам слід завжди мати з собою, як мінімум, 20 г швидкоусвоюваних вуглеводів.
При інтеркурентних захворюваннях потрібен більш інтенсивний контроль концентрації глюкози в крові. У багатьох випадках показано проведення аналізу на наявність кетонових тіл у сечі, також часто потрібна корекція режиму дозування інсуліну. При виникненні інтеркурентного захворювання потреба в інсуліні часто підвищується. Пацієнти з цукровим діабетом 1 типу повинні продовжувати отримувати вуглеводи на регулярній основі, навіть якщо вони здатні вживати їжу лише невеликими порціями або взагалі не приймають їжу, або у разі розвитку блювання; пацієнти з цукровим діабетом 1 типу ніколи не повинні повністю пропускати введення інсуліну.
Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами
Здатність пацієнтів до концентрації уваги та швидкість психомоторних реакцій можуть бути порушені, наприклад, внаслідок розвитку гіпоглікемії або гіперглікемії, а також внаслідок порушення зору. Це може становити ризик у ситуаціях, коли зазначені здібності особливо важливі (наприклад, керування автомобілем або робота з іншими механізмами).
Пацієнтам рекомендується дотримуватися заходів обережності, щоб уникнути розвитку гіпоглікемії під час керування транспортними засобами. Це особливо важливо для тих з них, у кого слабо виражені або відсутні симптоми, що є передвісниками розвиваючої гіпоглікемії, або для пацієнтів з часто виникаючими епізодами гіпоглікемії. Ці особливості пацієнта слід враховувати при вирішенні питання про можливість керування ним транспортними засобами.
Побічні ефекти
З боку обміну речовин: можлива гіпоглікемія; рідко - затримка натрію, набряки (особливо, якщо інтенсифікована інсулінотерапія призводить до поліпшення раніше недостатнього метаболічного контролю).
З боку органу зору: значне поліпшення глікемічного контролю може викликати тимчасове погіршення зору внаслідок тимчасового порушення тургору і коефіцієнта заломлення кришталика ока.
З боку шкіри та підшкірних тканин: можлива ліподистрофія, здатна уповільнити місцеву абсорбцію інсуліну.
З боку кістково-м'язової системи: дуже рідко - міалгія.
З боку імунної системи: рідко - алергічні реакції негайного типу.
Застосування інсуліну може викликати утворення антитіл до нього.
Як і при застосуванні інших інсулінів, у рідкісних випадках наявність таких антитіл до інсуліну може вимагати зміни дози інсуліну з метою усунення тенденції до розвитку гіпоглікемії або гіперглікемії. У рідкісних випадках інсулін може викликати затримку натрію і виникнення набряків, особливо при поліпшенні раніше недостатнього метаболічного контролю при інтенсифікації інсулінотерапії.
Реакції в місці введення: почервоніння шкіри, біль, свербіж, кропив'янка, висип, набряк і запалення. У пацієнтів молодше 18 років відносно частіше виникають реакції в місці введення і шкірні реакції (висип, кропив'янка). Дані з безпеки у пацієнтів молодше 2 років відсутні.
З боку органу зору: значне поліпшення глікемічного контролю може викликати тимчасове погіршення зору внаслідок тимчасового порушення тургору і коефіцієнта заломлення кришталика ока.
З боку шкіри та підшкірних тканин: можлива ліподистрофія, здатна уповільнити місцеву абсорбцію інсуліну.
З боку кістково-м'язової системи: дуже рідко - міалгія.
З боку імунної системи: рідко - алергічні реакції негайного типу.
Застосування інсуліну може викликати утворення антитіл до нього.
Як і при застосуванні інших інсулінів, у рідкісних випадках наявність таких антитіл до інсуліну може вимагати зміни дози інсуліну з метою усунення тенденції до розвитку гіпоглікемії або гіперглікемії. У рідкісних випадках інсулін може викликати затримку натрію і виникнення набряків, особливо при поліпшенні раніше недостатнього метаболічного контролю при інтенсифікації інсулінотерапії.
Реакції в місці введення: почервоніння шкіри, біль, свербіж, кропив'янка, висип, набряк і запалення. У пацієнтів молодше 18 років відносно частіше виникають реакції в місці введення і шкірні реакції (висип, кропив'янка). Дані з безпеки у пацієнтів молодше 2 років відсутні.
Передозування
Передозування інсуліну може призводити до тяжкої і іноді тривалої гіпоглікемії, що загрожує життю пацієнта.
Лікування та заходи з надання допомоги
Епізоди помірної гіпоглікемії зазвичай купіруються шляхом прийому всередину легкозасвоюваних вуглеводів. Може виникнути необхідність зміни схеми дозування препарату, режиму харчування або фізичної активності.
Епізоди більш тяжкої гіпоглікемії, що проявляються комою, судомами або неврологічними розладами, вимагають внутрішньом'язового або підшкірного введення глюкагону, а також внутрішньовенного введення концентрованого розчину декстрози (глюкози). Може знадобитися тривалий прийом вуглеводів і спостереження спеціаліста, оскільки після видимого клінічного поліпшення можливий рецидив гіпоглікемії.
Лікування та заходи з надання допомоги
Епізоди помірної гіпоглікемії зазвичай купіруються шляхом прийому всередину легкозасвоюваних вуглеводів. Може виникнути необхідність зміни схеми дозування препарату, режиму харчування або фізичної активності.
Епізоди більш тяжкої гіпоглікемії, що проявляються комою, судомами або неврологічними розладами, вимагають внутрішньом'язового або підшкірного введення глюкагону, а також внутрішньовенного введення концентрованого розчину декстрози (глюкози). Може знадобитися тривалий прийом вуглеводів і спостереження спеціаліста, оскільки після видимого клінічного поліпшення можливий рецидив гіпоглікемії.
Лікарняна взаємодія
Пероральні гіпоглікемічні засоби, інгібітори АПФ, дизопірамід, фібрати, флуоксетин, інгібітори МАО, пентоксифілін, пропоксифен, саліцилати і сульфаніламіди протимікробні засоби можуть посилити гіпоглікемічну дію інсуліну і підвищити схильність до розвитку гіпоглікемії. При цих комбінаціях може знадобитися корекція дози інсуліну гларгіну.
ГКС, даназол, діазоксид, діуретики, глюкагон, ізоніазид, естрогени, гестагени (наприклад, у гормональних контрацептивах), похідні фенотіазину, соматотропін, симпатоміметики (наприклад, епінефрин (адреналін), сальбутамол, тербуталін), гормони щитовидної залози, інгібітори протеаз, деякі нейролептики (наприклад, оланзапін або клозапін) можуть зменшити гіпоглікемічну дію інсуліну. При цих комбінаціях може знадобитися корекція дози інсуліну гларгіну.
При одночасному застосуванні інсуліну гларгіну з бета-адреноблокаторами, клонідином, солями літію, етанолом можливо як посилення, так і ослаблення гіпоглікемічної дії інсуліну.
Пентамідин при поєднанні з інсуліном може викликати гіпоглікемію, яка іноді змінюється гіперглікемією.
При одночасному застосуванні з препаратами, що мають симпатолітичну дію, такими як бета-адреноблокатори, клонідин, гуанфацин і резерпін можливо зменшення або відсутність ознак адренергічної контррегуляції (активації симпатичної нервової системи) при розвитку гіпоглікемії.
При застосуванні піоглітазону в комбінації з інсуліном повідомлялося про випадки розвитку серцевої недостатності, особливо у пацієнтів з ризиком розвитку серцевої недостатності. При застосуванні такої комбінації пацієнти повинні спостерігатися на предмет появи ознак і симптомів серцевої недостатності, таких як збільшення маси тіла, поява набряків. При появі або погіршенні кардіальних симптомів застосування піоглітазону слід припинити.
ГКС, даназол, діазоксид, діуретики, глюкагон, ізоніазид, естрогени, гестагени (наприклад, у гормональних контрацептивах), похідні фенотіазину, соматотропін, симпатоміметики (наприклад, епінефрин (адреналін), сальбутамол, тербуталін), гормони щитовидної залози, інгібітори протеаз, деякі нейролептики (наприклад, оланзапін або клозапін) можуть зменшити гіпоглікемічну дію інсуліну. При цих комбінаціях може знадобитися корекція дози інсуліну гларгіну.
При одночасному застосуванні інсуліну гларгіну з бета-адреноблокаторами, клонідином, солями літію, етанолом можливо як посилення, так і ослаблення гіпоглікемічної дії інсуліну.
Пентамідин при поєднанні з інсуліном може викликати гіпоглікемію, яка іноді змінюється гіперглікемією.
При одночасному застосуванні з препаратами, що мають симпатолітичну дію, такими як бета-адреноблокатори, клонідин, гуанфацин і резерпін можливо зменшення або відсутність ознак адренергічної контррегуляції (активації симпатичної нервової системи) при розвитку гіпоглікемії.
При застосуванні піоглітазону в комбінації з інсуліном повідомлялося про випадки розвитку серцевої недостатності, особливо у пацієнтів з ризиком розвитку серцевої недостатності. При застосуванні такої комбінації пацієнти повинні спостерігатися на предмет появи ознак і симптомів серцевої недостатності, таких як збільшення маси тіла, поява набряків. При появі або погіршенні кардіальних симптомів застосування піоглітазону слід припинити.
Лікарська форма
Розчин для підшкірного введення, 100 ОД/мл.
Первинна упаковка лікарського препарату.
По 3 мл препарату поміщають у картридж з безбарвного прозорого скла 1 гідролітичного класу I типу, оснащений плунжером гумовим і комбінованим ковпачком, що складається з диска гумового і ковпачка алюмінієвого. На кожен картридж наклеюють етикетку.
Вторинна упаковка лікарського препарату.
По 1 або 5 картриджів поміщають у блістер з плівки полівінілхлоридної і фольги алюмінієвої друкованої лакованої.
По 1 блістеру разом з інструкцією з медичного застосування поміщають у картонну пачку. На пачку може бути наклеєна самоклеюча етикетка з паперу для нанесення змінної інформації.
По 1 або 5 шприц-ручок одноразового застосування КомІнПен / КомІнПен ГМ з вмонтованими картриджами разом з інструкцією з медичного застосування та інструкцією з використання шприц-ручки поміщають у картонну пачку. На пачку може бути наклеєна самоклеюча етикетка з паперу для нанесення змінної інформації.
Первинна упаковка лікарського препарату.
По 3 мл препарату поміщають у картридж з безбарвного прозорого скла 1 гідролітичного класу I типу, оснащений плунжером гумовим і комбінованим ковпачком, що складається з диска гумового і ковпачка алюмінієвого. На кожен картридж наклеюють етикетку.
Вторинна упаковка лікарського препарату.
По 1 або 5 картриджів поміщають у блістер з плівки полівінілхлоридної і фольги алюмінієвої друкованої лакованої.
По 1 блістеру разом з інструкцією з медичного застосування поміщають у картонну пачку. На пачку може бути наклеєна самоклеюча етикетка з паперу для нанесення змінної інформації.
По 1 або 5 шприц-ручок одноразового застосування КомІнПен / КомІнПен ГМ з вмонтованими картриджами разом з інструкцією з медичного застосування та інструкцією з використання шприц-ручки поміщають у картонну пачку. На пачку може бути наклеєна самоклеюча етикетка з паперу для нанесення змінної інформації.
