Телсартан

Блокуюче АТ1-рецептори, гіпотензивне.

Антигіпертензивний засіб, антагоніст рецепторів ангіотензину II (тип АТ1). Має дуже високу спорідненість до цього підтипу рецепторів. Вибірково і тривало зв'язуючись з рецепторами, телмісартан витісняє ангіотензин II з зв'язку з АТ1 рецепторами. Не проявляє спорідненості до інших підтипів АТ рецепторів. Функціональне значення інших підтипів рецепторів і вплив підвищеного (в результаті призначення телмісартану) рівня ангіотензину II на них невідоме. Телмісартан знижує рівень альдостерону в плазмі крові, не інгібує ренін плазми крові, не блокує іонні канали, не інгібує АПФ (кіназу II), який також руйнує брадикинин. Тому прояви побічних ефектів, пов'язаних з брадикинином, не відзначаються.

При прийомі внутрішньо швидко всмоктується з ШКТ. Біодоступність становить 50%. При прийомі одночасно з їжею зниження AUC коливається від 6% (при дозі 40 мг) до 19% (при дозі 160 мг). Через 3 год після прийому концентрація в плазмі вирівнюється, незалежно, прийнятий він з їжею або натщесерце. Зв'язок з білками плазми становить 99.5%. Середні значення уявного Vd в рівноважній стадії – 500 л. Метаболізується шляхом кон'югації з глюкуроновою кислотою. Метаболіти фармакологічно неактивні.

T1/2 – більше 20 год. Виводиться через кишечник у незміненому вигляді. Кумулятивне виведення нирками становить менше 1%. Загальний плазмовий кліренс – 1000 мл/хв (нирковий кровотік – 1500 мл/хв).

Для дорослих:

- артеріальна гіпертензія;

- зниження серцево-судинної захворюваності та смертності у пацієнтів 55 років і старше з високим ризиком серцево-судинних захворювань, включаючи наявність в анамнезі таких проявів атеротромбозу, як ішемічна хвороба серця, інсульт або атеросклероз периферичних артерій або наявність в анамнезі цукрового діабету типу 2 з документально підтвердженим ураженням органів-мішеней.

- підвищена чутливість до діючої речовини або допоміжних компонентів препарату;

- обструктивні захворювання жовчовивідних шляхів;

- тяжкі порушення функції печінки (клас С за класифікацією Чайлд-П'ю);

- одночасне застосування з аліскіреном і препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2);

- одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією;

- вагітність;

- період грудного вигодовування;

- вік до 18 років (ефективність і безпека не встановлені).

З обережністю: двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки; легкі і помірні порушення функції печінки та/або нирок; зниження ОЦК внаслідок попередньої діуретичної терапії, обмеження прийому кухонної солі, діареї або блювання; гіпонатріємія; гіперкаліємія; стани після трансплантації нирки (досвід застосування відсутній); хронічна серцева недостатність; стеноз аортального і мітрального клапана; ідіопатичний гіпертрофічний субаортальний стеноз (гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія); первинний гіперальдостеронізм.

З обережністю застосовують телмісартан при порушеннях функції печінки, виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки в стадії загострення, інших захворюваннях ШКТ, стенозі аорти і мітрального клапана, обструктивній гіпертрофічній кардіоміопатії, ІХС, серцевій недостатності.

У хворих з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної функціонуючої нирки застосування телмісартану збільшує ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії і ниркової недостатності. Тому слід з обережністю застосовувати телмісартан у даної категорії пацієнтів.

У період застосування телмісартану у хворих з порушеннями функції нирок необхідно контролювати вміст калію і креатиніну в плазмі крові.

На даний момент відсутні дані про застосування телмісартану у хворих з нещодавно здійсненою пересадкою нирок.

У пацієнтів зі зменшеним ОЦК та/або гіпонатріємією може виникати симптоматична артеріальна гіпотензія, особливо після прийому першої дози телмісартану. Тому перед проведенням терапії необхідна корекція таких станів.

Не рекомендується застосовувати телмісартан у пацієнтів з первинним альдостеронізмом, оскільки такі пацієнти нечутливі до препаратів, що впливають на ренін-ангіотензинову систему.

Застосування телмісартану можливе в комбінації з тіазидними діуретиками, оскільки подібна комбінація забезпечує додаткове зниження АТ.

При розгляді можливості збільшення дози телмісартану слід пам'ятати, що максимальний гіпотензивний ефект зазвичай досягається через 4-8 тижнів після початку лікування.

Використання в педіатрії

Дані про безпеку та ефективність застосування телмісартану у дітей та підлітків відсутні.

Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами

Питання про можливість занять потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної уваги та швидких психомоторних реакцій, слід вирішувати тільки після оцінки індивідуальної реакції на телмісартан.

Загальна частота побічних ефектів телмісартану у пацієнтів з артеріальною гіпертензією в контрольованих дослідженнях зазвичай співставна з плацебо (41,4 проти 43,9%). Спостережувані випадки побічних ефектів не корелювали зі статтю, віком або расовою приналежністю пацієнтів. Профіль безпеки препарату у пацієнтів, які отримували телмісартан для профілактики серцево-судинної захворюваності та смертності, відповідає даним, отриманим у пацієнтів з артеріальною гіпертензією.

Частота виникнення небажаних ефектів представлена наступним чином: дуже часто (≥1/10 призначень); часто (1/10–1/100 призначень); нечасто (1/100–1/1000 призначень); рідко (1/1000–1/10000 призначень); дуже рідко (

Випадки передозування не виявлені.

Симптоми: виражене зниження АТ, тахікардія, брадикардія.

Лікування: симптоматична терапія; гемодіаліз неефективний.

Прийом телмісартану, як і інших препаратів, що діють на РААС, здатний провокувати гіперкаліємію. Ризик виникнення гіперкаліємії може збільшуватися при одночасному призначенні з калійвмісними замінниками солі, калійзберігаючими діуретиками, інгібіторами АПФ, АРА II, НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, гепарином, імуносупресивними препаратами (циклоспорином або такролімусом) і триметопримом.

Частота розвитку гіперкаліємії залежить від наявності факторів ризику. При одночасному застосуванні калійзберігаючих діуретиків і калійвмісних замінників солі ризик розвитку гіперкаліємії особливо високий. Одночасне застосування з інгібіторами АПФ або НПЗП супроводжується меншим ризиком розвитку гіперкаліємії за умови ретельного дотримання заходів обережності.

Подвійна блокада РААС. Як показали клінічні дослідження, подвійна блокада РААС з застосуванням інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену в порівнянні з монотерапією асоціюється з підвищеним ризиком розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії і порушеннями функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність).

Дигоксин. При одночасному прийомі телмісартану і дигоксину спостерігається збільшення пікової і залишкової концентрації дигоксину в плазмі крові (49 і 20% відповідно). На початку, при коригуванні і при припиненні прийому телмісартану необхідно контролювати концентрацію дигоксину в сироватці крові, щоб підтримувати її в межах терапевтичного діапазону.

Калійзберігаючі діуретики і замінники солі, що містять калій. АРА II, в т.ч. телмісартан, зменшують втрату калію, викликану діуретиками. Калійзберігаючі діуретики, в т.ч. спіронолактон, еплеренон, триамтерен або амілорид, препарати калію або калійвмісні замінники солі, можуть викликати значне збільшення сироваткового вмісту калію. Якщо необхідно їх одночасне застосування у зв'язку з наявністю доведеної гіпокаліємії, проводити лікування слід з обережністю під частим контролем вмісту калію в сироватці крові.

Літій. При одночасному призначенні препаратів літію з інгібіторами АПФ і АРА II, в т.ч. телмісартаном, відзначалося зворотне збільшення концентрації літію в плазмі крові, що супроводжується токсичною дією. При необхідності одночасного застосування зазначених препаратів рекомендується контролювати вміст солей літію в сироватці крові.

НПЗП. Ацетилсаліцилова кислота в дозах 3 г/добу і більше, інгібітори ЦОГ-2 і неселективні НПЗП можуть знижувати антигіпертензивний ефект АРА II. У пацієнтів з порушенням функції нирок (на фоні дегідратації або похилого віку) одночасне призначення АРА II і інгібіторів ЦОГ може призвести до зворотного погіршення ниркової функції. Отже, препарати в зазначеній комбінації призначаються з обережністю, особливо у похилих пацієнтів. Перед застосуванням телмісартану рекомендується оцінити функцію нирок, а також скоригувати порушення водно-електролітного балансу; в подальшому доцільно контролювати функцію нирок.

Раміприл. Одночасне застосування з раміприлом призводить до збільшення AUC0–24 і Cmax раміприла і раміприлату в 2,5 рази. Клінічне значення цього ефекту не встановлено.

Петльові і тіазидні діуретики. Попередня терапія діуретиками у високих дозах, в т.ч. фуросемідом (петльовий діуретик) і гідрохлоротіазидом (тіазидний діуретик), може призвести до зниження ОЦК і збільшення ризику розвитку артеріальної гіпотензії на початку терапії телмісартаном.

Інші гіпотензивні засоби. Здатність телмісартану знижувати АТ може бути посилена при одночасному застосуванні інших гіпотензивних засобів. Враховуючи фармакологічні властивості можливе посилення ефекту гіпотензивних засобів, включаючи телмісартан, при одночасному призначенні з баклофеном або аміфостином.

Етанол, барбітурати, засоби для наркозу і антидепресанти можуть сприяти розвитку ортостатичної гіпотензії.

Системні кортикостероїди. ГКС зменшують антигіпертензивний ефект телмісартану.

Таблетки 40 мг, 80 мг.

По 7 табл. в блістері з ПВХ/алюмінієвої/поліамідної фольги/алюмінієвої фольги. По 2 або 4 бл. в пачці картонній.
По 10 табл. в блістері з ПВХ/алюмінієвої/поліамідної фольги/алюмінієвої фольги. По 3 бл. в пачці картонній.