Тенокс

Гіпотензивне, антиангінальне.

Похідне дигідропіридину — блокатор «повільних» кальцієвих каналів II покоління, чинить антиангінальну та гіпотензивну дію. Зв'язуючись з дигідропіридиновими рецепторами, блокує кальцієві канали, знижує трансмембранний перехід іонів кальцію в клітину (в більшій мірі в гладком'язові клітини судин ніж в кардіоміоцити). Антиангінальна дія обумовлена розширенням коронарних і периферичних артерій і артеріол: при стенокардії зменшує вираженість ішемії міокарда; розширюючи периферичні артеріоли, знижує ОПСС, зменшує переднавантаження на серце, знижує потребу міокарда в кисні. Розширює головні коронарні артерії і артеріоли в незмінених і ішемізованих зонах міокарда, збільшує надходження кисню в міокард (особливо при вазоспастичній стенокардії); запобігає розвитку констрикції коронарних артерій (в т.ч. викликаної курінням). У хворих на стенокардію разова добова доза збільшує час виконання фізичного навантаження, уповільнює розвиток стенокардії та «ішемічної» депресії сегмента ST, знижує частоту нападів стенокардії та потребу в нітрогліцерині.

Чинить тривалий дозозалежний гіпотензивний ефект. Гіпотензивна дія обумовлена прямим вазодилатуючим впливом на гладкі м'язи судин. При артеріальній гіпертензії разова доза забезпечує клінічно значуще зниження АТ протягом 24 год (в положенні хворого «лежачи» і «стоячи»). Не викликає різкого зниження АТ, зниження толерантності до фізичного навантаження, фракції викиду лівого шлуночка. Зменшує ступінь гіпертрофії міокарда лівого шлуночка, чинить антиатеросклеротичну та кардіопротекторну дію при ІХС. Не впливає на скоротність і провідність міокарда, не викликає рефлекторного збільшення ЧСС, гальмує агрегацію тромбоцитів, підвищує швидкість клубочкової фільтрації, має слабку натрійуретичну дію. При діабетичній нефропатії не збільшує вираженість мікроальбумінурії. Не чинить несприятливих впливів на обмін речовин і ліпіди плазми. Час настання ефекту — 2–4 год, тривалість ефекту — 24 год.

Після перорального прийому амлодипін повільно абсорбується з ШКТ. Середня абсолютна біодоступність становить 64%, Cmax у сироватці крові спостерігається через 6–9 год. Концентрація стабільної рівноваги досягається після 7 днів терапії. Їжа не впливає на абсорбцію амлодипіну. Середній об'єм розподілу становить 21 л/кг, що вказує на те, що більша частина препарату знаходиться в тканинах, а відносно менша — в крові. Більша частина препарату, що знаходиться в крові (95%), зв'язується з білками плазми крові. Амлодипін піддається повільному, але екстенсивному метаболізму (90%) в печінці з утворенням неактивних метаболітів, має ефект «першого проходження» через печінку. Метаболіти не мають значної фармакологічної активності. Після одноразового перорального прийому T1/2 варіює від 31 до 48 год, при повторному призначенні T1/2 становить приблизно 45 год. Близько 60% прийнятої внутрішньо дози екскретується з сечею переважно у вигляді метаболітів, 10% — в незміненому вигляді, а 20–25% — з калом, а також з грудним молоком. Загальний кліренс амлодипіну становить 0,116 мл/с/кг (7 мл/хв/кг, 0,42 л/год/кг).

У пацієнтів похилого віку (старше 65 років) виведення амлодипіну уповільнене (T1/2 — 65 год.) порівняно з молодими пацієнтами, однак ця різниця не має клінічного значення. Подовження T1/2 у пацієнтів з печінковою недостатністю припускає, що при тривалому призначенні кумуляція препарату в організмі буде вищою (T1/2 — до 60 год). Ниркова недостатність не чинить суттєвого впливу на кінетику амлодипіну. Препарат проникає через ГЕБ. При гемодіалізі не видаляється.

Для дорослих:

Артеріальна гіпертензія (як монотерапія або у складі комбінованої терапії).

Стабільна стенокардія, нестабільна стенокардія, стенокардія Принцметала (як монотерапія або у складі комбінованої терапії).

- підвищена чутливість до амлодипіну та інших похідних дигідропіридину;
- тяжка артеріальна гіпотензія;
- колапс;
- кардіогенний шок;
- вагітність та період лактації;
- вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).

З обережністю:
- порушення функції печінки;
- синдром слабкості синусового вузла (виражена брадикардія, тахікардія);
- декомпенсована хронічна серцева недостатність;
- легка та помірна ступінь артеріальної гіпотензії;
- аортальний стеноз;
- мітральний стеноз;
- гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія;
- гострий інфаркт міокарда (і протягом 1 міс після);
- похилий вік.

З обережністю слід застосовувати у пацієнтів з печінковою недостатністю, хронічною серцевою недостатністю неішемічної етіології III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA, нестабільною стенокардією, аортальним стенозом, мітральним стенозом, гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією, гострим інфарктом міокарда (і протягом 1 міс після нього), СССУ (виражена тахікардія, брадикардія), артеріальною гіпотензією, при одночасному застосуванні з інгібіторами або індукторами ізоферменту CYP3A4.

На фоні застосування амлодипіну у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю (клас III і IV за класифікацією NYHA) неішемічного генезу відзначалося підвищення частоти розвитку набряку легень, незважаючи на відсутність ознак погіршення серцевої недостатності.

У пацієнтів похилого віку може збільшуватися T1/2 і знижуватися кліренс амлодипіну. Зміни доз не потрібні, але необхідно більш ретельне спостереження за пацієнтами цієї категорії.

Ефективність і безпека застосування амлодипіну при гіпертонічному кризі не встановлена.

Незважаючи на відсутність у блокаторів повільних кальцієвих каналів синдрому відміни, припинення лікування амлодипіном бажано проводити поступово.

Клінічні дані щодо застосування амлодипіну в педіатрії відсутні.

З боку серцево-судинної системи: серцебиття, задишка, виражене зниження АТ, непритомність, васкуліт, набряки (набряклість щиколоток і стоп), припливи крові до обличчя, рідко  — порушення ритму (брадикардія, шлуночкова тахікардія, тріпотіння передсердь), біль у грудній клітці, ортостатична гіпотензія, дуже рідко — розвиток або погіршення серцевої недостатності, екстрасистолія, мігрень.

З боку ЦНС: головний біль, запаморочення, втомлюваність, сонливість, зміна настрою, судоми; рідко — втрата свідомості, гіпестезія, нервозність, парестезії, тремор, вертиго, астенія, нездужання, безсоння, депресія, незвичайні сновидіння, дуже рідко — атаксія, апатія, ажитація, амнезія.

З боку травної системи: нудота, блювання, болі в епігастрії, рідко — підвищення рівня печінкових трансаміназ і жовтяниця (обумовлені холестазом), панкреатит, сухість у роті, метеоризм, гіперплазія ясен, запор або діарея, дуже рідко — гастрит, підвищення апетиту.

З боку сечостатевої системи; рідко — полакіурія, болісні позиви до сечовипускання, ніктурія, порушення сексуальної функції (в т.ч. зниження потенції), дуже рідко — дизурія, поліурія.

З боку шкірних покривів: дуже рідко — ксеродермія, алопеція, дерматит, пурпура, зміна кольору шкіри.

Алергічні реакції: шкірний свербіж, висип (в т.ч. еритематозна, макулопапульозна висипка, кропив'янка), ангіоневротичний набряк.

З боку опорно-рухового апарату: рідко — артралгія, артроз, міалгія при тривалому застосуванні, дуже рідко — міастенія.

Інші: рідко — гінекомастія, поліурикемія, збільшення/зниження маси тіла, тромбоцитопенія, лейкопенія, гіперглікемія, порушення зору, кон'юнктивіт, диплопія, біль в очах, дзвін у вухах, біль у спині, диспное, носова кровотеча, підвищене потовиділення, спрага; дуже рідко — холодний липкий піт, кашель, риніт, паросмія, порушення смакових відчуттів, порушення акомодації, ксерофтальмія.

Симптоми: виражене зниження АТ, тахікардія, надмірна периферична вазодилатація.

Лікування: промивання шлунка, призначення активованого вугілля, підтримка функції серцево-судинної системи, контроль показників функції серця і легень, підвищене положення кінцівок, контроль за ОЦК і діурезом. Для відновлення тонусу судин — застосування судинозвужувальних препаратів (при відсутності протипоказань до їх застосування); для усунення наслідків блокади кальцієвих каналів — внутрішньовенне введення глюконату кальцію. Гемодіаліз не ефективний.

Можливе посилення антиангінальної та антигіпертензивної дії блокаторів повільних кальцієвих каналів при спільному застосуванні з тіазидними та "петльовими" діуретиками, інгібіторами АПФ, бета-адреноблокаторами та нітратами, а також посилення їх антигіпертензивної дії при спільному застосуванні з альфа1-адреноблокаторами, нейролептиками.

Хоча при вивченні амлодипіну негативної інотропної дії зазвичай не спостерігали, тим не менш, деякі блокатори повільних кальцієвих каналів можуть посилювати вираженість негативної інотропної дії антиаритмічних засобів, що викликають подовження інтервалу QT (наприклад, аміодарон і хінідин).

Одночасне багаторазове застосування амлодипіну в дозі 10 мг і симвастатину в дозі 80 мг призводить до збільшення біодоступності симвастатину на 77%. У таких випадках слід обмежити дозу симвастатину до 20 мг.

Противірусні препарати (наприклад, ритонавір) збільшують плазмові концентрації блокаторів повільних кальцієвих каналів, в т.ч. амлодипіну.

При одночасному застосуванні симпатоміметиків, естрогенів можливе зменшення антигіпертензивної дії внаслідок затримки натрію в організмі.

Нейролептики та ізофлуран посилюють антигіпертензивну дію похідних дигідропіридину. При одночасному застосуванні засобів для інгаляційного наркозу можливе посилення гіпотензивного ефекту.

При одночасному застосуванні аміодарону можливе посилення антигіпертензивної дії.

При одночасному застосуванні літію карбонату можливі прояви нейротоксичності (в т.ч. нудота, блювання, діарея, атаксія, тремтіння і/або шум у вухах).

При одночасному застосуванні орлістату зменшує антигіпертензивну дію амлодипіну, що може призвести до значного підвищення АТ, розвитку гіпертонічного кризу.

При одночасному застосуванні індометацину та інших НПЗЗ можливе зменшення антигіпертензивної дії амлодипіну внаслідок пригнічення синтезу простагландинів у нирках та затримки рідини під впливом НПЗЗ.

При одночасному застосуванні хінідину можливе посилення антигіпертензивної дії.

Препарати кальцію можуть зменшити ефект блокаторів повільних кальцієвих каналів.

При одночасному застосуванні дилтіазему (інгібітор ізоферменту CYP3A4) у дозі 180 мг і амлодипіну у дозі 5 мг у пацієнтів похилого віку (від 69 до 87 років) з артеріальною гіпертензією відзначається підвищення біодоступності амлодипіну на 57%. Одночасне застосування амлодипіну та еритроміцину у здорових добровольців (від 18 до 43 років) не призводить до значних змін експозиції амлодипіну (збільшення AUC на 22%). Незважаючи на те, що клінічне значення цих ефектів до кінця не ясно, вони можуть бути більш яскраво виражені у пацієнтів похилого віку. Потужні інгібітори ізоферменту CYP3A4 (наприклад, кетоконазол, ітраконазол) можуть призводити до збільшення концентрації амлодипіну в плазмі крові в більшій мірі, ніж дилтіазем. Слід з обережністю застосовувати амлодипін та інгібітори ізоферменту CYP3A4.

Даних про вплив індукторів ізоферменту CYP3A4 на фармакокінетику амлодипіну немає. Слід ретельно контролювати АТ при одночасному застосуванні амлодипіну та індукторів ізоферменту CYP3A4.

Таблетки, 5 мг і 10 мг.
По 10 табл. в блістері;
3 бл. упаковані в картонну пачку.