Тіопентал натрію

Протисудомний, наркозний, снодійний. 

Засіб для неінгаляційної загальної анестезії ультракороткої дії, похідне тіобарбітуратової кислоти. Має виражену снодійну, деяку міорелаксуючу та слабку анальгезуючу активність. Сповільнює час відкриття ГАМК-залежних каналів на постсинаптичній мембрані нейронів головного мозку, подовжує час входу іонів хлору всередину нервової клітини і викликає гіперполяризацію мембрани.

Пригнічує збуджуючу дію амінокислот (аспартату і глутамату). У великих дозах, безпосередньо активуючи ГАМК-рецептори, чинить ГАМК-стимулюючу дію.

Має протисудомну активність, підвищуючи поріг збудливості нейронів і блокуючи проведення і поширення судомного імпульсу по головному мозку.

Сприяє міорелаксації, пригнічуючи полісинаптичні рефлекси і сповільнюючи проведення по вставним нейронам спинного мозку.

Знижує інтенсивність метаболічних процесів у головному мозку, утилізацію мозком глюкози і кисню.

Чинить снодійну дію, яка проявляється прискоренням процесу засинання і зміною структури сну.

Пригнічує (дозозалежно) дихальний центр і зменшує його чутливість до вуглекислого газу.

Чинить (дозозалежно) кардіодепресивну дію: зменшує ударний об'єм крові, хвилинний об'єм крові, артеріальний тиск.

Збільшує ємність венозної системи, знижує печінковий кровотік і швидкість клубочкової фільтрації.

Чинить збуджуючий вплив на n. vagus і може викликати ларингоспазм, рясну секрецію слизу.

Після внутрішньовенного введення загальна анестезія розвивається через 30–40 с; після ректального — через 8–10 хв, характеризується короткочасністю (після введення одноразової дози загальна анестезія триває 10–30 хв) і пробудженням з деякою сонливістю і ретроградною амнезією. При виході з загальної анестезії анальгезуюча дія припиняється одночасно з пробудженням пацієнта.

При внутрішньовенному введенні швидко проникає в головний мозок, скелетні м'язи, нирки, печінку і жирову тканину. Час настання максимальної концентрації — протягом 30 с (мозок), 15–30 хв (м'язи). У жирових депо концентрація препарату в 6–12 разів вища, ніж у плазмі крові. Об'єм розподілу — 1,7–2,5 л/кг, під час вагітності — 4,1 л/кг, у пацієнтів з ожирінням — 7,9 л/кг. Зв'язок з білками плазми — 76–86%. Проникає через плацентарний бар'єр і виділяється з грудним молоком.

Метаболізується в основному в печінці, з утворенням неактивних метаболітів, 3–5% від дози десульфується до пентобарбіталу, незначна частина інактивується в нирках і головному мозку.

Період напіввиведення у фазі розподілу — 5–9 хв, у фазі елімінації — 3–8 год (можливе подовження до 10–12 год; під час вагітності — до 26,1 год, у пацієнтів з ожирінням — до 27,5 год), у дітей — 6,1 год. Кліренс — 1,6–4,3 мл/кг/хв, під час вагітності — 286 мл/хв. Виводиться переважно нирками шляхом клубочкової фільтрації. При повторному введенні кумулюється (пов'язано з накопиченням у жировій тканині).

Для дорослих:

Для дітей:

- в/в наркоз при короткочасних оперативних втручаннях
- вводний і базисний наркоз при збалансованій анестезії з використанням анальгетиків і міорелаксантів
- великі напади (grand mal)
- епілептичний статус
- підвищений внутрішньочерепний тиск
- профілактика гіпоксії мозку при черепно-мозкових травмах.

— гіперчутливість;
— порфірія, включаючи гостру переміжну (в т.ч. в анамнезі у хворого або його найближчих родичів);
— інтоксикація етанолом, наркотичними анальгетиками, снодійними і лікарськими засобами для загальної анестезії;
— шок;
— астматичний статус;
— злоякісна гіпертонія;
— період лактації.

З обережністю: хронічні обструктивні захворювання легень, бронхіальна астма, виражені порушення скоротливої функції міокарда, виражена серцево-судинна недостатність, артеріальна гіпотонія, колапс, гіповолемія, надмірна премедикація, печінкова і/або ниркова недостатність, хвороба Аддісона, мікседема, цукровий діабет, анемія, міастенія, міотонія, м'язова дистрофія, кахексія, лихоманковий синдром, запальні захворювання носоглотки, ожиріння, вагітність, дитячий вік.

Застосовувати тільки в умовах спеціалізованого відділення анестезіологами-реаніматологами, при наявності засобів для підтримання серцевої діяльності та забезпечення прохідності дихальних шляхів, штучної вентиляції легень. Слід враховувати, що досягнення і підтримання загальної анестезії потрібної глибини і тривалості залежить і від кількості препарату, і від індивідуальної чутливості до нього хворого.

При запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів показано забезпечення прохідності верхніх дихальних шляхів, аж до інтубації трахеї.

Непередбачене внутрішньоартеріальне введення викликає миттєвий спазм судини, що супроводжується порушенням кровообігу дистальніше місця ін'єкції (можливий тромбоз основної судини з подальшим розвитком некрозу, гангрени). Перший ознака його у хворих, які перебувають у свідомості: скарги на відчуття печіння, що поширюється по ходу артерії; у пацієнтів у стані загальної анестезії перші симптоми - транзиторна блідість, плямистий ціаноз або темне забарвлення шкіри.

Лікування: припинити введення; ввести внутрішньоартеріально в місце ураження розчин гепарину з подальшою антикоагулянтною терапією; розчин глюкокортикостероїду з подальшою системною терапією; провести симпатичну блокаду або блокаду плечового нервового сплетення (внутрішньоартеріальне введення проката).

При хімічному подразненні тканин (пов'язано з високим значенням рН розчину (10-11) у разі потрапляння розчину під шкіру, з метою швидкого розсмоктування інфільтрату вводять місцевий анестетик і проводять зігрівання (активація місцевого кровообігу). Ознака екстравазації - підшкірне набухання.

У разі внутрішньовенного струменевого введення дітям молодше 18 років необхідний ретельний контроль стану пацієнта з метою своєчасного виявлення симптомів пригнічення дихання, гемолізу, зниження артеріального тиску, екстравазацій.

Анестезуючий ефект ненадійний у осіб, які зловживають алкоголем.

Слід зменшити дозу у хворих, які приймають дигоксин, діуретики; у хворих, які в премедикації отримували морфін, а також після введення атропіну, діазепаму.

Премедикація - будь-яким з загальноприйнятих лікарських засобів, за винятком похідних фенотіазину.

При тривалій анестезії, коли снодійний ефект, викликаний тіопенталом натрію підтримується внутрішньовенним застосуванням анестетиків тривалої дії і/або інгаляційних анестетиків, у зв'язку з небезпекою кумулятивного ефекту доза тіопенталу натрію не повинна перевищувати 1 г.

Можна застосовувати в поєднанні з міорелаксантами за умови проведення штучної вентиляції легень.

Тіопентал натрію не впливає на тонус вагітної матки. Після в/в введення максимальна концентрація в пупочному канатику відзначається через 2-3 хв. Максимально допустима доза - 250 мг. При використанні в акушерсько-гінекологічній хірургії може викликати пригнічення ЦНС у новонароджених.

- З боку серцево-судинної системи: зниження АТ, аритмія, тахікардія, колапс.

- З боку дихальної системи: кашель, чхання, гіперсекреція бронхіального слизу, ларингоспазм, бронхоспазм, гіповентиляція легень, диспное, пригнічення дихального центру, апное.

- З боку нервової системи: головний біль, м'язові посмикування, епілептичні напади, підвищення тонусу n.vagus, запаморочення, загальмованість, атаксія, антероградна амнезія, сонливість у післяопераційний період, тривога, особливо при болях у післяопераційний період; рідко - післяопераційний деліріозний психоз.

- З боку травної системи: гіперсалівація, нудота, блювання, біль у животі в післяопераційний період.
- Алергічні реакції: гіперемія шкіри, висип, шкірний свербіж, кропив'янка, риніт, анафілактичний шок, рідко - гемолітична анемія з порушенням функції нирок (болі в попереку, ногах і животі, нудота, блювання, втрата апетиту, незвичайна слабкість, жар, блідість шкірних покривів).

Інші: гикавка.

- Місцеві реакції: при в/в введенні - болючість у місці введення, - тромбофлебіт (введення розчинів з високою концентрацією препарату), спазм судини і тромбоз у місці ін'єкції, подразнення тканин у місці ін'єкції (гіперемія і лущення шкіри), некроз; ураження нервів, що підходять до місця ін'єкції.

Симптоми: пригнічення ЦНС, судоми, м'язова гіперреактивність, пригнічення дихання аж до апное, ларингоспазм, водно-електролітні порушення, виражене зниження артеріального тиску, зниження загального периферичного судинного опору (токсична дія при передозуванні починається з перших секунд), тахікардія; постнаркозний делірій. При дуже високій дозі: набряк легень, циркуляторний колапс, зупинка серця.

Лікування: антидот - бемегрид. При зупинці дихання - штучна вентиляція легень, 100 % кисень; при ларингоспазмі - міорелаксанти і 100% кисень під тиском; при колапсі або вираженому зниженні АТ - плазмозамінні розчини, введення вазопресорних лікарських засобів і/або препаратів з позитивною інотропною дією. При судомах - в/в введення діазепаму; при їх неефективності - ІВЛ і міорелаксанти.

Спільне застосування з етанолом і лікарськими засобами, що пригнічують центральну нервову систему, призводить до взаємного посилення фармакологічної дії (як до значного пригнічення центральної нервової системи, функції дихання, посилення гіпотензивного ефекту, так і ступеня анестезії); з магнію сульфатом - посилення пригнічуючої дії на центральну нервову систему; з гангліоблокаторами, діуретиками та ін. гіпотензивними лікарськими засобами - посилення гіпотензивної дії; метотрексатом - посилення токсичної дії останнього.

Знижує дію непрямих антикоагулянтів (похідних кумарину), гризеофульвіну, контрацептивів, ГКС.

Посилює ефект лікарських засобів, що сприяють розвитку гіпотермії. Проявляє антагонізм з бемегридом.

Кетамін підвищує ризик зниження артеріального тиску і пригнічення дихання, подовжує час відновлення функцій після виходу з загальної анестезії.

Лікарські засоби, що блокують канальцеву секрецію (пробенецид) і Н1-гістаміноблокатори посилюють ефект; амінофілін, аналептики, деякі антидепресанти - послаблюють.

Діазоксид підвищує ризик зниження артеріального тиску.

Фармацевтично несумісний з антибіотиками (амікацин, бензилпеніцилін, цефапірин), анксіолітичними лікарськими засобами (транквілізаторами), міорелаксантами (суксаметоній, тубокурарин), наркотичними анальгетиками (кодеїн, морфін), ефедрином, епінефрином, аскорбіновою кислотою, дипіридамолом, хлорпромазином, кетаміном, атропіном, скополаміном і тубокурарину хлоридом (не слід змішувати в одному шприці і вводити через одну голку з кислими розчинами).

Порошок для приготування розчину для внутрішньовенного введення 0,5 г, 1 г.

0,5 г діючої речовини у флакони скляні місткістю 10 мл, 1 г діючої речовини у флакони скляні місткістю 20 мл, герметично закупорені пробками гумовими на основі хлорбутилкаучуку або бромбутилкаучуку, обтиснутими ковпачками алюмінієвими або ковпачками комбінованими алюмінієвими з пластмасовими кришками.

1 флакон з інструкцією по застосуванню поміщають в пачку з картону.

50 флаконів з рівною кількістю інструкцій по застосуванню поміщають в коробку з картону для постачання в стаціонари.