Триган-Д

Спазмолітичний, анальгезуючий, жарознижуючий.

Комбінований лікарський засіб для прийому всередину.

Парацетамол має анальгезуючу, жарознижуючу та незначну протизапальну дію. Механізм дії пов'язаний з помірним пригніченням ЦОГ-1 і меншою мірою ЦОГ-2 у периферичних тканинах та ЦНС, що призводить до гальмування біосинтезу простагландинів модераторів больової чутливості, терморегуляції та запалення.

Дицикловерин - третинний амін, що має відносно слабку незворотну м-холіноблокуючу та пряму міотропну спазмолітичну дію на гладку мускулатуру внутрішніх органів. У терапевтичних дозах викликає ефективне розслаблення гладких м'язів, яке не супроводжується побічними ефектами, характерними для атропіну.

Комбінована дія двох компонентів забезпечує розслаблення спазмованої гладкої мускулатури внутрішніх органів та зменшення больових відчуттів.

Препарат добре всмоктується у шлунково-кишковому тракті.

Максимальна концентрація в плазмі крові досягається через 60-90 хв.

Об'єм розподілу - 3,65 л/кг.

Парацетамол метаболізується в печінці з утворенням кількох метаболітів, один з яких - N-ацетил-бензохінонімін - за певних умов (передозування препарату, нестача глутатіону в печінці) може мати пошкоджуючу дію на печінку та нирки.

Близько 80% препарату виводиться з сечею і в невеликій кількості - з калом.

Для дорослих:

- інфекційно-запальні захворювання, що супроводжуються лихоманкою;
- спазм гладкої мускулатури внутрішніх органів (ниркова, печінкова та кишкова коліка, альгодисменорея);
- зубний, головний, мігренозний біль, невралгія, міалгія.

- підвищена чутливість до парацетамолу та дицикловерину;
- обструктивні захворювання кишечника;
- виразкова хвороба шлунка та 12-палої кишки (фаза загострення);
- рефлюкс-езофагіт;
- гіповолемічний шок;
- міастенія gravis;
- вагітність;
- період лактації;
- дитячий вік (до 15 років).

З обережністю слід застосовувати у хворих з вираженими порушеннями функції печінки або нирок, при генетичній відсутності глюкозо-6-фосфатдегідрогенази, захворюванні крові, глаукомі, доброякісних гіпербілірубінеміях (в тому числі синдром Жильбера), вірусному гепатиті, алкогольному ураженні печінки, алкоголізмі, у похилому віці.

З обережністю та під контролем лікаря слід застосовувати у пацієнтів з порушеною функцією печінки або нирок, одночасно з іншими протизапальними та знеболювальними засобами, а також з антикоагулянтами та препаратами, що впливають на ЦНС.

При одночасному прийомі метоклопраміду, домперидону або колестераміна також потрібна консультація лікаря.

Під час тривалого лікування необхідний контроль картини периферичної крові та функціонального стану печінки.

Парацетамол спотворює показники лабораторних досліджень при кількісному визначенні вмісту сечової кислоти та глюкози в плазмі.

Щоб уникнути токсичного ураження печінки, парацетамол не слід поєднувати з прийомом алкогольних напоїв, а також приймати особам, схильним до хронічного вживання алкоголю.

Ризик розвитку уражень печінки зростає у пацієнтів з алкогольним гепатозом.

Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами

При застосуванні препарату слід утриматися від потенційно небезпечних видів діяльності, що вимагають підвищеної концентрації та швидкості психомоторних реакцій (в т.ч. керування транспортними засобами)

З боку шлунково-кишкового тракту: сухість у роті, втрата смакових відчуттів, зниження апетиту, болі в епігастрії, запори, підвищення активності печінкових ферментів, як правило, без розвитку жовтяниці, гепатонекроз (дозозалежний ефект).

Алергічні реакції: шкірний висип, свербіж, кропив'янка, набряк Квінке, мультиформна ексудативна еритема (в т.ч. синдром Стівенса-Джонсона), токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла).

З боку ЦНС (зазвичай розвивається при прийомі високих доз): сонливість, запаморочення, психомоторне збудження та порушення орієнтації.

З боку ендокринної системи: гіпоглікемія, аж до гіпоглікемічної коми.

З боку органів кровотворення: анемія, метгемоглобінемія (ціаноз, задишка, болі в серці), гемолітична анемія (особливо для хворих з дефіцитом глюко-6-фосфатдегідрогенази).

З боку сечостатевої системи: піурія, затримка сечі, інтерстиціальний нефрит, папілярний некроз.

З боку органів зору: мідріаз, нечіткість зорового сприйняття, параліч акомодації, підвищення внутрішньоочного тиску.

зниження потенції.

Симптоми: тахікардія, тахіпное, лихоманка, збудження, судоми, епігастральний біль, зниження апетиту, анемія, тромбоцитопенія, гемолітична анемія, апластична анемія, метгемоглобінемія, панцитопенія, нефротоксичність (папілярний некроз), гепатонекроз.

Лікування: припинити прийом препарату, зробити промивання шлунка, призначити адсорбенти, засоби, що збільшують утворення глутатіону (ацетилцистеїн в/в) та посилюють реакції кон'югації (метіонін всередину).

При одночасному застосуванні з індукторами мікросомальних ферментів печінки, засобами, що мають гепатотоксичну дію, виникає ризик посилення гепатотоксичної дії парацетамолу.

При одночасному застосуванні з антикоагулянтами можливе невелике або помірно виражене підвищення протромбінового часу.

При одночасному застосуванні з антихолінергічними засобами можливе зменшення всмоктування парацетамолу.

При одночасному застосуванні з пероральними контрацептивами прискорюється виведення парацетамолу з організму і можливе зменшення його анальгетичної дії.

При одночасному застосуванні з урикозуричними засобами знижується їх ефективність.

При одночасному застосуванні активованого вугілля знижується біодоступність парацетамолу.

При одночасному застосуванні з діазепамом можливе зменшення екскреції діазепаму.

Є повідомлення про можливість посилення мієлодепресивного ефекту зидовудину при одночасному застосуванні з парацетамолом. Описаний випадок тяжкого токсичного ураження печінки.

Описані випадки проявів токсичної дії парацетамолу при одночасному застосуванні з ізоніазидом.

При одночасному застосуванні з карбамазепіном, фенітоїном, фенобарбіталом, примідоном зменшується ефективність парацетамолу, що обумовлено підвищенням його метаболізму (процесів глюкуронізації та окислення) та виведення з організму. Описані випадки гепатотоксичності при одночасному застосуванні парацетамолу та фенобарбіталу.

При застосуванні колестераміна протягом періоду менше 1 год після прийому парацетамолу можливе зменшення абсорбції останнього.

При одночасному застосуванні з ламотриджином помірно підвищується виведення ламотриджину з організму.

При одночасному застосуванні з метоклопрамідом можливе збільшення абсорбції парацетамолу та підвищення його концентрації в плазмі крові.

При одночасному застосуванні з пробенецидом можливе зменшення кліренсу парацетамолу; з рифампіцином, сульфінпіразоном - можливе підвищення кліренсу парацетамолу внаслідок підвищення його метаболізму в печінці.

При одночасному застосуванні з етинілестрадіолом підвищується всмоктування парацетамолу з кишечника.

Дію дицикловерину посилюють амантадин, антиаритмічні препарати I класу, антипсихотичні засоби, бензодіазепіни, інгібітори МАО, наркотичні анальгетики, нітрати та нітрити, симпатоміметичні препарати, трициклічні антидепресанти.

Дицикловерин збільшує концентрацію діоксину в крові (внаслідок уповільнення випорожнення шлунка).

Таблетки.
ПВХ/алюмінієвий блістер або алюмінієвий стрип, що містить кожен по 10 таблеток.
1, 2 блістери або 10 стрипів разом з інструкцією по застосуванню упаковані в пачку з картону.